• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Міжнародні політико-правові підстави протидії транснаціональній злочинності.

Основні рекомендації по організації протидії транснаціональній організованій злочинності (ТОЗ) були вироблені міжрегіональною підготовчою нарадою у Відні у лютому 1988 року напередодні проведення Восьмого Конгресу ООН і зводились до ствердження необхідності:

¾ ратифікації та здійснення міжнародних домовленостей;

¾ розробки двосторонніх та багатосторонних угод;

¾ підготовки до прийняття типових документів і стандартів для використання на національному, регіональному та міжрегіональному рівнях;

¾ розробки універсальної міжнародної конвенції з питань співробітництва у справі протистояння транснаціональним злочинам та у здійсненні кримінального правосуддя;

¾ розгляду питань транснаціональної юрисдикції;

¾ вироблення стандартів у справі міжнародної допомоги у зв`язку з банківською таємницею;

¾ розробка ефективних стандартів для протидії відмиванню грошей, здійсненню інвестицій, які пов`язані з незаконним оборотом наркотиків, тероризмом та іншими формами транснаціональної злочинності;

¾ створення глобальної інформаційної сітки для попередження злочинності та кримінального правосуддя;

¾ широке залучення громадських організацій для здійснення програми попередження злочинності та кримінального правосуддя.

ТОЗ можуть бути класифіковані по п`яти основних групам:

а) організовані на міжнародній основі кланові злочини з основною метою отримання прибутків;

б) терористичну діяльність транснаціонального спрямування;

в) економічні злочини, що передбачають здійснення операцій та дій у двох або декількох країнах;

г) транснаціональну незаконну торгівлю предметами мистецтва, що є культурним чи релігійним надбанням нації;

д) дії, які шляхом забруднення або іншим чином порушують екологічний баланс та стан оточуючого середовища більш, ніж однієї країни.

На основі виробленої ООН стратегії боротьби проти транснаціональної злочинності міжнародним співтовариством розробляються і конкретні напрямки протидії цьому соціально-небезпечному явищу. Зокрема вони були конкретизовані у «Віденській декларації про злочинність та правосуддя: відповідь на виклики ХХІ століття», яка була прийнята під час проведення Х Конгресу ООН із запобігання злочинності і відносинам з правопорушникам, що пройшла у Відні 10-17 квітня 2000 року. У Декларації зокрема було підкреслено, що належні програми запобігання і реабілітації мають основоположне значення для ефективної боротьби зі злочинністю і , що такі програми повинні враховувати соціально-економічні фактори, котрі можуть зумовлювати велику вразливість людей з точки зору злочинних діянь та ймовірність здійснення людьми таких діянь.

Ефективними факторами подолання транснаціональної злочинності є, по-перше, активізація тісної координації дій та розвитку міжнародного співробітництва, створення умов, які сприяють боротьбі проти організованої злочинності, сталому розвитку, викоріненню злиднів та безробіття, по-друге, широке залучення як партнерів та суб`єктів процесу протидії злочинності «урядів, національних, регіональних, міжрегіональних установ, міжурядових та неурядових організацій і різноманітних сегментів громадянського суспільства, в тому числі засобів масової інформації та приватного сектора, а також визнання їх відповідної ролі та вкладу», по-третє, проведення широкомасштабних переговорів держав-учасниць ООН, спрямованих на вироблення спільної Конвенції ООН проти транснаціональної злочинності; по-четверте, посилення допомоги у справі нарощення потенціалу світового співтовариства у боротьбі зі злочинністю (підготовка кадрів, технічна допомога, розроблення законодавства та правил, накопичення спеціальних знань та досвіду). Саме такий план дій міжнародної організації, на думку оонівських стратегів повинен був сприяти різкому зменшенню числа різних видів транснаціональних злочинів до 2005 року.

Серед важливих тактичних завдань боротьби проти транснаціональної злочинності Віденська декларація передбачала:

¾ включення компоненту попередження злочинності у національні та міжнародні стратегії у галузі розвитку;

¾ активізацію двосторонньої та багатосторонньої співпраці, в тому числі і технічної;

¾ розширення співпраці країн-донорів в різноманітних галузях життєдіяльності суспільства, включаючи аспекти попередження злочинності;

¾ зміцнення можливостей Центру щодо міжнародного попередження злочинності, а також реалізації Програми ООН у справі попередження злочинності та розвитку кримінального правосуддя.

Питання протидії транснаціональній злочинності стають предметом аналізу ведучих країн світу, зацікавлених у розвитку демократії, стабільності й економічного розвитку. Зокрема питання вибору стратегії та тактики боротьби проти транснаціональних злочинних формувань вже стали традиційними під час проведення спільних нарад міністрів юстиції та внутрішніх справ «великої вісімки». (Москва, 1999 р., Мілан, 2001 р.). У комюніке даних нарад зазначені пріоритетні різновиди транснаціональних злочинів, боротьба проти яких в умовах сучасного суспільного розвитку стала особливо актуальною.

По-перше, це злочини у сфері високих технологій, що виступають проявами кіберзлочинності і характеризуються широким використанням досягнень сучасної науки і техніки, що тісно пов`язані з функціонуванням Інтернету, а за його посередництвом реалізуються злочинними силами для здійснення економічних злочинів та злочинів проти свободи людини (наприклад, сексуальна експлуатація).

По-друге, це злочини, що пов`язані з відмиванням грошових коштів ( розкриття банківських таємниць, проникнення за допомогою сучасних технологій у систему охорони банків та інших фінансових структур).

І, по-третє, це злочини корупційного характеру, що реально підривають безпеку суспільства, суперечать пропаганді демократичних цінностей у сучасному світі та стають на заваді розвитку законності і правопорядку.

Слід відзначити, що у світі функціонує ряд міжнародних організацій та центрів, які займаються проблемами боротьби проти транснаціональної організованої злочинності. У цьому зв’язку німецький вчений У.Бек заявляє , що „транснаціональні правові простори та інститути вже не розкіш, а давно стали необхідністю для всіх держав у глобальну епоху, причому саме тому, що національні держави у ході глобалізації все більше втрачають не номінальну правову владу виносити рішення, але контроль над виконанням положень законодавства”. Таким чином, відзначається взаємозв’язок функціонування міжнародних інституцій, діяльність яких спрямована проти транснаціональної організованої злочинності з тими характерними рисами глобалізаційних процесів, які стали ознакою сучасного світу.

Серед такого роду міжнародних організацій одне із ведучих місць належить Інтерполу, початок історії якого сягає квітня 1914 р., коли в Монако було проведено І Міжнародний конгрес кримінальної поліції, у якому взяли участь представники Австро-Угорщини, Великобританії, Італії, Росії, Франції. На наступному Міжнародному поліцейському конгресі, що відбувся у Відні 3-6 вересня 1926 р., у якому взяли участь представники поліцейських структур Австрії, Бельгії, Греції, Данії, Єгипту, Італії, Латвії, Литви, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Румунії, Сполучених Штатів Америки, Туреччини, Угорщини, Франції, Чехословаччини, Швейцарії і Швеції., було засновано Міжнародну комісію кримінальної поліції. Свою назву – „Інтерпол” ця міжнародна організація отримала у липні 1946 року, а у 1956 році було прийнято новий Статут організації, в якому у 1 статті біло закріплено нову назву. Головні завдання і цілі Інтерполу, згідно зі Статутом , визначено такими:

¾ забезпечення найширшого співробітництва між зацікавленими органами кримінальної поліції в межах чинного національного законодавства країн – учасниць Інтерполу і у строгій відповідності до положень Всесвітньої декларації з прав людини;

¾ створення і розвиток всіх необхідних органів, які будуть ефективними у боротьбі із загальнокримінальною злочинністю.

Україну було прийнято до Міжнародної Організації Кримінальної Поліції у 1992 році на 61-й сесії Генеральної асамблеї Інтерполу. Повноправним членом цієї організації наша держава стала в 1993 році після створення Національного центрального бюро Інтерполу. З того часу пройдено нелегкий шлях становлення, розвитку і визнання українського Бюро Інтерполу як одного з передових підрозділів, що представляє інтереси держави на міжнародному рівні. 25 березня 1993 року Кабінет Міністрів України затвердив положення “Про Національне центральне бюро Інтерполу”, яка була продубльована Наказом МВС України №194 від 7 квітня 1993 року “Про заходи щодо виконання Постанови Кабінету Міністрів України “Про НЦБ Інтерполу”. У відповідності з цією Постановою встановлювалось, що взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами зарубіжних держав щодо вирішення питань боротьби зі злочинністю, яка має транснаціональний характер або виходить за межі України, здійснюється лише через Національне центральне бюро Інтерполу, яким виступає Міністерство внутрішніх справ.

Серед міжнародних організацій , діяльність яких спрямовується на протидію ТОЗ, слід відмітити і Європол – правоохоронну організацію Європейського Союзу, яка веде активну діяльність у сфері протидії міжнародній організованій злочинності. Створення Європолу було обумовлено Маастріхстською Угодою від 7 лютого 1992 року, а метою новоствореної міжнародної організації стало підвищення ефективності правоохоронних органів країн європейської спільноти та зміцнення співпраці між ними з метою протидії організованій злочинності і тероризму зокрема. Особлива увага у діяльності організації приділяється виявленню та переслідуванню злочинних організацій на європейському континенті. Правовою базою функціонування даної організації виступає Конвенція про Європол, котра була ратифікована країнами-учасниками Європейського Союзу та вступила в силу 1 жовтня 1998 року. Відповідно до даної Конвенції Європол здійснює підтримку національних правоохоронних органів в країнах-членах в галузі боротьби з:

¾ незаконним обігом наркотиків;

¾ нелегальною міграцією;

¾ тероризмом;

¾ підробкою грошей та інших фінансових документів;

¾ торгівлею людьми;

¾ незаконною торгівлею автотранспортом;

¾ відмиванням грошей.

Здійснюючи свою діяльність у напрямку протидії транснаціональній організованій злочинності, Європол, по-перше, сприяє обміну інформацією між країнами учасниками організації відповідно до національних законодавств. По-друге, здійснює оперативний аналіз з метою забезпечення операцій по боротьбі зі злочинністю. По-третє, готує стратегічні звіти (наприклад щодо визначення загрози певного різновиду злочинів) та аналізує злочинність на основі інформації і розвідувальних даних, які представлені державами - членами організації та третіми сторонами. По-четверте, сприяє обміну досвідом та знаннями та надає технічну підтримку в ході розслідувань і операцій, що проводяться в рамках Євросоюзу для протидії злочинності під наглядом та юридичною відповідальністю зацікавлених держав - членів Євросоюзу. Особлива увага приділяється проблемі уніфікації методів розслідування злочинів у різних країнах-членах Європолу. Фінансування Європолу здійснюється державами , що входять до Євросоюзу у залежності від їхнього внутрішнього валового продукту, а сам бюджет організації на 2005 рік складає 63,4 млн. євро. Сьогодні у штаб-квартирі Європолу працює 490 співробітників, з яких 80 – офіцери зв’язку, які представляють різні правоохоронні органи країн європейської спільноти.

Після утворення у 1991 році міждержавного об’єднання Співдружності незалежних держав питання координації спільних дій у боротьбі з транснаціональною організованою злочинністю виникла потреба у формуванні відповідних міждержавних структур. Таким чином, у вересні 1993 року і було утворено Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними злочинами на території СНД.

Основні завдання Бюро полягають у :

¾ формуванні спеціалізованого банку даних на базі комп’ютерного центру Бюро та надання ініціативної інформації у відповідні міністерства внутрішніх справ;

¾ сприянні здійснення міждержавного розшуку учасників злочинних співтовариств, осіб, які здійснили найбільш небезпечні злочини та приховуються від кримінального переслідування;

¾ забезпеченні узгоджених оперативно-розшукових та комплексних заходів, які стосуються інтересів декількох держав-учасників СНД, вироблення рекомендацій з боротьби з транснаціональною злочинністю .

На черговому засіданні Ради глав держав – членів СНД, що відбулось у Казахстані у вересні 2004 року у складі Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними злочинами на території СНД було сформовано структурний підрозділ з координації боротьби з незаконним обігом наркотиків та прекурсорів і його регіональну оперативну групу в Центрально - Азіатському регіоні.

В рамках СНД діє і Антитерористичний центр країн-учасниць СНД, який був утворений 20 червня 2000 року, положення про який було затверджено Радою глав держав СНД в Мінську у грудні 2000 року. У складі центру сьогодні працює 60 співробітників, функціонують наступні відділи:

· Координаційно-оперативний, який займається забезпеченням взаємодії компетентних органів держав-членів СНД у боротьбі з міжнародним тероризмом та іншими проявами екстремізму. Його завдання – сприяння у підготовці та проведенні спільних антитерористичних заходів і комплексних операцій, навчання та підготовка спеціалістів анти терористичних підрозділів.

· Відділ ситуативного аналізу, моніторингу загроз та підготовки проектів рішень, який виробляє пропозиції Раді глав держав СНД за напрямками співпраці у боротьбі з міжнародним тероризмом, аналізує інформацію про стан, динаміку, тенденції прояву міжнародного тероризму не лише в рамках СНД, але й у світі в цілому. На основі цього формується банк даних, що включає в себе відомості про терористичні організації, їх лідерів та членів, а також про структуру та осіб, котрі надають їм допомогу.

Наприкінці ХХ ст., коли реальною стала небезпека трансформації міжнародної злочинності у впливову силу, що здатна являти загрозу самому існуванню світової цивілізації, її демократичному началу, перед правоохоронцями світу постало завдання скоординувати свої дії для подолання нового зла, яким були прояви тероризму, посилення незаконного обороту наркотиків, активізація торгівлі людьми. В рамках цієї реальності почали формуватись різноманітні міжнародні недержавні та громадські організації. До них слід, зокрема, віднести створений у Відні 5 грудня 2000 року Всесвітній Антикримінальний та Антитерористичний Форум (ВААФ), ініціатором якого стала Росія. Серед засновників нової міжнародної структури були представники 38-ми країн світу, керівники ООН, Інтерполу, інших антикримінальних міжнародних організацій. На установчій нараді було відзначено, що в умовах глобалізації значно зростає кількість злочинів, що несуть загрозу міжнародній спільноті, а за деякими даними щоденно у світі здійснюється до 400 тисяч злочинних дій. Згодом 14 лютого 2002 року у Берліні було проведено офіційну процедуру заснування та реєстрації ВААФ, обрано склад Правління організації, яке очолив колишній міністр внутрішніх справ Російської Федерації, депутат Держдуми РФ О.Куликов. Метою даної міжнародної неурядової спілки було оголошено пошук механізму взаємодії всіх державних та недержавних структур, об’єднання антикримінальних сил на планеті для зближення позицій та вироблення нових підходів у боротьбі зі злочинністю. Завдання та мета Форуму були визначені таким чином:

¾ сприяння підвищенню рівня інформованості світового співтовариства про небезпеку транснаціональної злочинності та тероризму;

¾ удосконалення міжнародної та національної правової бази, спрямованої на підвищення ефективності антикримінальної та антитерористичної протидії злочинності;

¾ інформаційна, наукова , організаційна, матеріально-технічна підтримка всіх суб’єктів - учасників проектів з боротьбі з транснаціональною злочинністю та тероризмом;

¾ міжнародний розвиток співпраці всіх груп суспільства у боротьбі з міжнародною злочинністю та тероризмом для забезпечення ефективності протидії цим загрозам.

У рамках ВААФ сформовано Міжнародний Антикрімінальний і Антитерористичний Комітет (МААК) - міжнародну громадську організацію, що об'єднує на засадах добровільності громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства для реалізації певних завдань, які визначені у її статуті та передбачають захист законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, особистих, майнових, спортивних і інших інтересів своїх членів, об'єднання зусиль Комітету та суспільства для сприяння протидії організованій злочинності і тероризму. Основні завдання МААКу полягають у:

¾ сприянні більш глибокому розумінню умов та причин, що породжують міжнародну злочинність, пошуку і пропаганді найбільш ефективних методів боротьби з нею;

¾ розвитку існуючих і створенню нових універсальних методів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю і недопущення її подальшої консолідації і ескалації на глобальному, регіональному і національному рівнях;

¾ розвитку співпраці і налагоджуванню взаємодії між професіоналами з правоохоронних органів різних країн;

¾ зближенні позицій країн під час вироблення основних підходів до вирішення проблем боротьби з організованою злочинністю і тероризмом;

¾ підготовці рекомендацій щодо удосконалення міжнародно-правової бази та гармонізації національного кримінального законодавства ;

¾ реалізації інших перспективних задумів і проектів, пов'язаних з діяльністю Комітету;

¾ прогнозуванні тенденцій розвитку кримінальної ситуації в світі, оцінки ступеню небезпеки і масштабів організованої злочинності і тероризму на національному та міжнародному рівні;

¾ розробці елементів стратегії і тактики дій на національному, регіональному та міжнародному рівнях у боротьбі з організованою злочинністю і тероризмом, в тому числі з такими їх видами, як: терористичні акти; викрадення людей, захоплення заручників; фінансові махінації, відмивання доходів від злочинної діяльності; незаконний оборот наркотичних речовин і психотропних засобів; незаконний оборот зброї, ядерних матеріалів і радіоактивних речовин; незаконний оборот культурних цінностей; злочини у сфері високих технологій; корупція; нелегальна міграція; сексуальна експлуатація дітей і дитяча порнографія та проституція

Організація, створена для протидії транснаціональній злочинності, що останнім часом здійснює активну аналітично-узагальнюючу діяльність, і функціонує у США на неурядових засадах - Центр по вивченню транснаціональної злочинності та корупції при Американському університеті(м. Вашингтон, США), який був створений у 1995 року при підтримці фонду ім. Маккартура. Сьогодні Центр фінансується за рахунок вкладів приватних осіб. Основна мета Центру полягає у виявлені причин та умов появи міжнародної організованої злочинності і корупції, а також у виробленні достатньо обґрунтованої політики, спрямованої на зниження рівня злочинності та запобігання різноманітних злочинів.

Акцент у діяльності Центру робиться на аналізі та протидії транснаціональній злочинності в одному з найбільш криміналізованих, на думку його працівників, регіоні світу, яким є Східна Європа та, зокрема, пострадянські країни, що здобули незалежність у 90-і роки ХХ ст. Так, наприклад, проекти Центру спрямовуються на дослідження проблем „відмивання грошей”, корупції в урядових та неурядових установах країн, для яких характерною є трансформація суспільних відносин. Окрім цього, дана організація займається підготовкою співробітників правоохоронних органів та прикордонних служб з метою запобігання контрабанди та торгівлі людьми.

Центр надає консультації з питань протидії транснаціональній організованій злочинності різноманітним міжнародним і національним урядовим та неурядовим організаціям (міністерству фінансів, міністерству юстиції, міністерству закордонних справ, Конгресу США, Азіатському фондові, Організації економічної співпраці та розвитку ООН, Міжнародній організації з питань міграції, Світовому Банку та ін.). Окрім цього Центр щорічно приймає у себе велику кількість вчених - правознавців та правоохоронців з багатьох країн світу.

Основними напрями роботи Центру вважаються:

а)дослідницька робота,;

б) навчання,

в) підготовка кадрів,

г) проведення масових заходів;

д) сприяння функціонуванню елементів громадянського суспільства

Багатоманітність транснаціональної організованої злочинності, яка реалізує свій глобальний потенціал через широке поєднання різноманітних за способом здійснення, метою, засобами протиправних актів, призводить до виникнення таких міжнародних антикримінальних організацій та центрів, котрі спеціалізуються на зборі інформації, виробленні рекомендацій та ефективній протидії певному різновиду транснаціональних злочинів. Економічні проблеми сучасного розвитку світової цивілізації, розгалуженість фінансових структур, наявність різноманітних грошових потоків, котрі використовуються кримінальним світом для фінансування своєї протиправної діяльності – все це значно актуалізувало роль міжнародних структур, котрі спеціалізуються на запобіганню злочинів у банківській сфері та тими, що пов`язані з «відмиванням» грошей. Саме цей напрямок у своїй діяльності і обрала створена у 1989 році Група розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей, яка більше відома за англомовною абревіатурою як ФАТФ (Financial Action Task Force on Money Laundering – FATF), членами якої сьогодні єявляються представники 28 держав світу.

Таким чином, міжнародне співтовариство зуміло витворити як певні принципи протидії транснаціональній організованій злочинності, так і оформити специфічні інституції, діяльність яких спрямовується на її подолання на різних рівнях – кримінально-правовому, політичному, економічному та ін.

Основні види міжнародної злочинності, їх витоки та різнорівневий політичний вплив. Компетенції та завдання ОВС, інших правоохоронних органів України у протидії міжнародній злочинності.

Одним з найсерйозніших різновидів ТОЗ сьогодні виступає тероризм. В умовах глобалізаційних процесів це явище все активніше впливає на стан сьогоднішньої цивілізації, а в ряді регіонів світу стало справжнім лихом для населення та урядів. Визначення даного поняття у політико-правовій думці у ХХ ст. зазнавало зазнало певних трансформацій. Вперше у міжнародно-правових документах поняття тероризму було сформульоване у Конвенції, прийнятій Лігою Націй у 1937 році, і трактувалось як „ будь-які кримінальні дії, спрямовані проти держави”.

У сучасній політико-правовій літературі вироблені чіткі засади, що дають можливість сформулювати визначення тероризму. Серед основних із них виділяються такі:

По-перше, це обов`язкова наявність насильстваяк реалізації загрози або використання сили для спричинення фізичної шкоди окремій особі чи групі осіб. По-друге, це використаннясили, як правило, з політичною метою, наявність політичного насильства.. По-третє, тероризм поєднує високий рівень політичної мотивації з низьким рівнем участі у здійсненні терористичних актів мас,що відрізняє терористичні акти від національно-визвольних дій, революцій, масових політичних рухів. Саме тому тероризм виступає найбільш небезпечним різновидом транснаціональної злочинності. Для розгортання терористичних актів не потрібна масова підтримка зі сторони населення, достатньо, щоб союзниками терористів була незначна частка людей, певне число з яких було б готове на крайньо радикальні екстремістські дії за наявності доволі скромних організаційно-технічних ресурсів. Ефект такої злочинної поведінки підсилюється тим фактором, що можливий результат, про який мріють терористи, може бути досягнутий меншими затратами. По-четверте, терористичні акції розраховані на певний ефект, як правило мають за мету посіяти страх, створити загрозу великим верствам людей у тій чи іншій країні. Обов’язкова умова тероризму полягає у отриманні резонансу від проведеного терористичного акту, і, у цьому разі декларативність тероризму як злочинного суспільно-політичного явища очевидна. Широке розповсюдження інформації про певний теракт перетворює його у найбільш обговорювану подію, - і саме це виступає ключовим моментом тактики тероризму, адже терористичний злочин, якщо він є непомітним та втаємниченим втрачає будь-який сенс. По-п`яте, при здійсненні терористичних актів простежується різниця між безпосередніми жертвами діяльності терористів і тими, хто властиво є об`єктом терору, метою насильства. Як правило жертвами терористичного злочину стають зовсім випадкові люди, іноді жертви терору змушуються до співпраці з терористами. Таким чином, в терористичному акті наявні три сторони конфлікту (ті, що здійснюють терористичний акт, безпосередні жертви даного акту і ті, кого хочуть залякати та заставити поводити себе вигідним для терористів чином).

У сучасній українській правовій думці визначення тероризму подано у ст.1 Закону України від 20 березня 2003 року «Про боротьбу з тероризмом», де він розглядається як «суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей». Окремо законодавець вводить у даному Законі і визначення поняття міжнародного тероризму, вважаючи транснаціональну спрямованість даного явища особливо важливою, та трактує його як «здійснювані у світовому чи регіональному масштабі терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі за підтримки державних органів окремих держав, з метою досягнення певних цілей суспільно небезпечні насильницькі діяння, пов’язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей чи загрозою їх життю і здоров’ю, зруйнуванням чи загрозою зруйнування важливих народногосподарських об’єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням чи загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї масового ураження.

Міжнародна спільнота виробила певні стратегічні принципи своєї протидії міжнародному тероризму, до яких віднесла:

а)стримування, що реалізується з метою подолання основних причин даного явища шляхом здійснення певних визначених дій (заохочення соціальних та політичних прав, верховенства права та демократичних реформ; запровадження заходів запобігання політичному невдоволенню населення, а також організованої злочинності; зменшення масштабів злиднів та безробіття; сприяння припиненню процесу розпаду держав);

б)публічності, щополягає в широкому застосуванні заходів просвітницького спрямування та проведенню публічних громадських обговорень проблем, пов`язаних з явищем міжнародного тероризму;

в) співпраці,здійснюваної на засадах глобальної взаємодії у рамках верховенства права та законності, пошанування громадянських свобод і прав людини та громадянина ( особливо це стосується проведення діяльності у цьому напрямку правоохоронних органів, обміну розвідувальними даними між державами, коли це є можливим , а також здійснення фінансового контролю);

г)постійного нарощуванняпотенціалу антитерористичної діяльності країн світу;

д)контролю за небезпечними матеріалами, що можуть зашкодити здоров`ю людини та використовуватись у терористичних цілях.

У щорічному звіті Державного департаменту США про стан терористичних організацій та груп у світі, їх активність та нанесену світовому співтовариству шкоду за 2003 рік відмічалось, що у світовій практиці завдяки запровадженням спільних антитерористичних заходів та дій вдалось певним чином зменшити активність терористів. Так, якщо у 2001 році було зареєстровано 346 терористичних актів, то у 2002 р. - 198 з кількістю загиблих у 725 чоловік та поранених 2013 чоловік, а у 2003 р. – 190 та 307 чоловік вбитих та 1593 поранених.

Слід наголосити на тому, що й в Україні стан наукових розробок з проблем тероризму дедалі більше набуває позитивної динаміки. Вивчення даних проблем в Україні займаються такі дослідники, як В.О.Глушков, В.В.Крутов, В.П.Ємельянов, В.Ф.Антипенко, С.М.Мохончук, О.П.Богданов, В.В.Колосков, А.М.Кузьменко, М.Г.Любинський та інші. Кожний з цих авторів по-різному підходить до висвітлення питань боротьби з тероризмом, аналізує різні рівні, форми прояву та аспекти цього явища.

Серед особливо небезпечних різновидів ТОЗ сьогодні особливе місце займає торгівля людьми. Це явище, яке специфічно реанімує у новому вигляді античні та середньовічні відносини у суспільстві на основі особистої залежності людини від людини, широко використовується організованими злочинними групами для досягнення своїх цілей та серйозно інтегровано в систему міжнародної організованої злочинності, встановлюючи тісні зв’язки з такими злочинами, як тероризм та корупція.

Міжнародно-правове визначення поняття торгівлі людьми зокрема дано у статті 3 Протоколу ООН з запобігання і подолання торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покаранні за неї, що доповнює Конвенцію ООН з транснаціональної злочинності. Цей злочин трактується там як „здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачі, приховування або утримання людей шляхом загрози сили або її застосування чи інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або вразливістю становища, або шляхом підкупу, у вигляді платежів чи вигод, для одержання згоди особи, що контролює іншу”. Можна погодитись також з визначенням, що приведене у одному з багаточисельних посібників з надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми, котрі публікуються в тих країнах, звідки переважно походять жертви даного різновиду злочину (Росія, Україна, Молдова тощо), і яке визначає торгівлю людьми як „всі дії та відповідні наміри, пов’язані з вербуванням, транспортуванням в межах однієї країни або за її межами, купівлею, продажем, переміщенням, передачею з рук в руки або утримання осіб:

· залучених до використання обманним шляхом, змушуванням (включаючи використання або погрози використання насильства чи зловживання службовим становищем) або борговою залежністю (кабалою);

· з метою утримання цієї особи, незалежно від того, оплачується її праця чи ні, в підневільному стані (домашньому, сексуальному або репродуктивному), в примусовій праці в умовах тотожних рабству”.

Одна з відомих дослідників проблем ТОЗ і зокрема торгівлі людьми керівник проекту Центру з вивчення транснаціональної злочинності та корупції при Американському університеті (м.Вашінгтон, США) Саллі Стокер наголошує на наявності на ступних факторів:

¾ глобалізаційних процесів у розвитку світової економіки;

¾ значного зростання попиту на різні види послуг у розвинутих країнах світу;

¾ росту безробіття, особливо серед осіб жіночої статі;

¾ розвитку сучасних інформаційних технологій, особливо Інтернет ресурсів, що забезпечують нерегульований процес формування спокус та пересування людей.

¾ Очевидно, що на основі співставлення цих думок можна дійти до висновку про такі виміри причин новітньої торгівлі людьми: а) економічний; б) соціально-політичний; в) правовий; г) духовний. Отже, ці причини у конкретному їх вияві можна звести до:

¾ серйозних структурних змін в економічному житті сучасного суспільства, яке функціонує на засадах сповідування принципів універсалізму, інтеграції та взаємозв’язку, що проявляються у глобалізації;

¾ наявності економічної та політичної поляризації країн світу, за умов якої розвинуті країни формують постійно зростаючі вимоги до менш розвинутих та, використовуючи своє положення в рамках глобалізаційних процесів, можуть користуватись людськими ресурсами, що належать менш розвинутим країнам;

¾ існуючих в рамках національного законодавствах послабленнях правовідповідальності за такого роду злочини, що пов’язані з торгівлею людьми, неадекватних асоціальному значенню торгівлі людьми санкцій, які хоча і передбачені кримінальним законодавством, але через низький поріг відповідальності не сприяють його викоріненню в суспільстві;

¾ існування специфічних етнічних та релігійних трактувань становища основного об’єкту даного різновиду злочину - жінки, що сприяє встановленню характерних для нього факторів експлуатації людини людиною з використанням насильницьких дій;

¾ широкого розповсюдження сучасних інформаційних технологій та засобів зв’язку, які сприяють як здійсненню злочину так і можливості суб’єкту його здійснення уникнути відповідальності за скоєне.

Сьогодні доведено, що торгівля людьми як різновид ТОЗ характеризується певними особливостями, серед яких необхідно відзначити:

¾ ошукування, яке в основному полягає у дезінформації об’єкта злочину;

¾ насильство;

¾ боргову кабалу;

¾ експлуатацію заради корисливої мети, для якої використовуються обман, насильство або боргова кабала.

Міжнародно-правова оцінка та особливості вироблення заходів протидії торгівлі людьми як важливому різновиду сучасної транснаціональної злочинності світовим співтовариством дані у Протоколі про попередження та запобігання торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти національної організованої злочинності, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 15 листопада 2000 р.

Важливе місце у протидії злочинам у сфері торгівлі людьми займає Організація з безпеки і співробітництва у Європі. Вона не тільки проводить моніторинг подій, що відбуваються у Європі, де проблеми торгівлі людьми та експлуатації жінок і дітей є особливо актуальними, але й виробляє рекомендації європейським країнам у справі протидії та запобігання цьому транснаціональному злочину. Так, наприклад, у прийнятому в липні 2003 року постійною радою ОБСЄ «Плані дій ОБСЄ щодо боротьби з торгівлею людьми» були вироблені чіткі політико-правові та правоохоронні рекомендації, щодо запобігання одному з найважчих транснаціональних злочинів, а також запропоновано вироблення методики здійснення правового процесу, спрямованого на неминучість притягнення до відповідальності осіб, що вчинили його у відповідності з міжнародним та національним кримінальним законодавством.

Даний документ може бути яскравим прикладом вироблення міжнародно-правових стандартів у боротьбу зі злочинністю і містить такі основні свої складові:

а)кримінальну, в якій визначаються різноманітні за формою та змістом дії для запобігання торгівлі людьми та висловлюються рекомендації щодо уніфікації національного кримінального законодавства у даному складі злочину.

б) правоохоронну, в якій розкриваються рекомендації стосовно створення системи інституцій, що повинні забезпечувати безпеку населення європейських країн, особливо недопущення фактів торгівлі людьми.

в)інформаційно-співробітницьку, яка містить рекомендації щодо тісного співробітництва правоохоронних органів на основі широкого обміну інформацією між державами-учасниками. Це передбачає активізацію співпраці правоохоронних та інших органів держав Європи у напрямку протидії даному різновиду транснаціональної організованої злочинності, на засадах координації своїх зусиль. Особливу увагу рекомендується приділити питанням надання інформації про конкретні методи та засоби, які застосовуються організованими злочинними групами, відомостей про маршрути та перевезення, а також про використання злочинцями змінених та підроблених документів чи інших засобів приховання своєї діяльності.

Серйозним різновидом злочинів в рамках торгівлі людьми виступає торгівля жінками. У першу чергу, це зумовлено тим, що жінки, як правило, ще не в усіх суспільствах здобули рівні права, що визначались би національним законодавством, і це дає можливість використовувати їх в корисливих цілях. По-друге, в ряді країн світу, особливо ісламських, існують певні національні та релігійні традиції, котрі на позадержавному рівні закріплюють залежність жінок від представників чоловічої статі. І, по-третє, саме для жінок властива більше порівняно з чоловіками безробіття. Метою торгівлі жінками може бути:

¾ примусовий шлюб;

¾ примусова праця;

¾ сервітюд, під яким розуміється робота офіціантки;

¾ насильницьке використання в домашньому господарстві;

¾ насильницьке використання у промисловому або сільськогосподарському виробництві;

¾ народження дитини примусово або на замовленні;

¾ використання в легальному та нелегальному сексуальному бізнесі.

Міжнародно-правові основи боротьби проти транснаціональної торгівля жінками були закладені як в документах ООН, так і в рамках Євросоюзу. 24-26 квітня 1997 року за ініціативою Нідерландського керівництва в м.Гаага (Нідерланди) відбулася Європейська Міністерська конференція в рамках Європейської Співдружності, на якій була прийнята Гаазька Міністерська Декларація європейських рекомендацій щодо ефективних заходів із запобігання та боротьби з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації.Декларація визначає торгівлю жінками як "будь-які дії, спрямовані на легальний або нелегальний ввіз, провіз, перебування або вивіз з території країни жінок з метою їх прибуткової сексуальної експлуатації, з використанням примусу, зокрема насильства, погроз або обману, зловживання службовим становищем або іншого тиску, внаслідок якого особа не має ніякого реального та задовільного вибору як тільки скоритися цьому тиску або вчиненим протиправним діям". У Декларації визначаються основні орієнтири у загальноєвропейській боротьбі проти торгівлі жінками, яка трактується як кричуще порушення людських прав. Декларація пропонує використовувати в запобіганні та боротьбі проти даного різновиду злочинів багатодисциплінарний та координований підходи, залучати до участі у цій важливій справі усіх зацікавлених учасників, державні та недержавні соціальні, правоохоронні, законотворчі та міграційні організації на засадах поєднання як національних, так і загальноєвропейських спільних дій та співробітництва.

Відповідно до наказу Міністра внутрішніх справ України від 30 березня 2005 року, при Міністерстві внутрішніх справ України створено Департамент боротьби зі злочинністю, пов'язаною з торгівлею людьми. Аналогічні управління створені в обласних управліннях МВС, які підпорядковуються винятково керівникам регіональних управлінь. У завдання Департаменту входить винятково протидія торгівлі людьми, злочинам у сфері суспільної моралі, незаконним усиновленням (удочерінням), незаконній трансплантації органів або тканин людини, насильницькому донорству, виготовленню і поширенню продукції порнографічного характеру, у тому числі й в Інтернеті.

Одним із різновидів транснаціональних злочинів, що наносять серйозну шкоду розвиткові суспільства та демократичним принципам його організації в сучасних умовах виступає корупція. Міжнародним співтовариством вироблені основні засади трактування цього явища і принципів протидії йому як злочинній діяльності. У міжнародному праві поняття корупції у загальноприйнятому вияві цього явища вперше було сформульовано 34-ою Сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1979 році. Вона визначалась тоді як виконання посадовими особами будь-яких дій або ж бездіяльність у сфері виконання їх посадових повноважень за винагороду у будь-якій формі в інтересах того, хто надає цю винагороду, як з порушенням посадових інструкцій, так і без їх порушення. У Резолюції „Практичні заходи боротьби з корупцією”, що розповсюджувалась на VIII Конгресі ООН по запобіганню злочинності (Гавана, 1990 р.), корупція визналась як „порушення етичного (морального), дисциплінарного, адміністративного, кримінального характеру, що проявилися у протизаконному використанні свого службового становища суб’єктом корупційної діяльності”, в інших документах ООН вона трактувалась як зловживання державною владою для одержання вигоди в особистих цілях.

Важливим етапом у розвитку міжнародно-правового підходу до такого різновиду злочину є прийнята у жовтні 2003 року Конвенція ООН проти корупції. Цей документ виявляє корупцію як важкий злочин міжнародного масштабу, що несе реальну загрозу стабільності та безпеці суспільства, підриває демократичні інститути, етичні цінності і справедливість та наносить серйозну шкоду стійкому розвитку і правопорядку. Загроза такого виду транснаціональної організованої злочинності у Конвенції пояснюється наступним:

¾ корупція як злочин здійснюється в єдності з іншими різновидами міжнародних злочинів, особливо у сфері економіки та фінансів та супроводжує процес злочинного „відмивання грошей”;

¾ корупційні дії здійснюються із залученням значних обсягів фінансових активів держав, і таким чином загрожують політичній стабільності та розвитку країн світу;

¾ корупція переросла масштаби окремо взятої країни, стала транснаціональним явищем, що стосується життєдіяльності світового суспільства в цілому;

¾ незаконне придбання особистого майна корупційним шляхом розглядається як фактор загрози для національних економік, демократичних інститутів та правопорядку.

¾ Наведена характеристика корупції прояснює причини активізації боротьби міжнародної спільноти проти такого злочинного явища.

¾ Відповідно основними напрямками активізації боротьби проти корупції Конвенція ООН вважає:

¾ сприяння у прийнятті заходів, спрямованих на ефективне та дієве запобігання корупції та на боротьбу з нею;

¾ заохочення та підтримка міжнародного співробітництва та технічної допомоги у попередженні корупції та боротьбі з нею, в тому числі прийняття заходів для повернення активів;

¾ заохочення чесності і непідкупності, відповідальності, а також належного управління публічними справами та публічним майном.

Конвенція розкриває основні положення політики та практики запобігання корупції. По-перше, рекомендовано здійснювати антикорупційну політику на засадах тих цінностей, котрі базуються на принципах непідкупності і чесності, прозоро та відповідально.

По-друге, наголошено увагу на потребу встановлення та заохочення практичної протидії корупційним проявам у рамках окремо взятої країни та міжнародної спільноти в цілому.

По-третє, рекомендовано систематично здійснювати оцінку правових та адміністративних заходів, спрямованих проти корупції у країнах світу з метою визначення їх адекватності та дієвості відповідності до світової практики протидії даному різновиду злочинності.

По-четверте, відзначено важливість взаємодії на державному рівні громадськості окремих країн з міжнародними та регіональними організаціями у справі вироблення спільної методики та практики протидії корупції.

Не можна не відзначити, що сучасний стан розвитку світової цивілізації, наростання глобалізаційних процесів та інтернаціоналізація злочинності значно актуалізувала питання протидії такому явищу як розповсюдження наркотичних засобів. Цей злочин сьогодні тісно поєднаний з наведеними вище різновидами транснаціональних злочинів, оскільки несе реальну загрозу існуванню людства, впливає на його основні цінності, а своєю асоціальною характеристикою може бути поставлений в один ряд з такими злочинами як тероризм, торгівля людьми та корупція.

На думку дослідників проблем розповсюдження та вживання наркотиків соціальна значимість цього явища проявляється у:

¾ специфічній антисуспільній поведінці осіб, причетних до розповсюдження та вживання наркотичних засобів;

¾ формуванні специфічного соціального середовища та інституціалізації наркобізнесу;

¾ виникненні особливих відносин між соціальними агентами у процесі розповсюдження та вживання наркотичних речових, що призводить до формування специфічної субкультури, здатної впливати на сучасний розвиток світової цивілізації, деформуючи її основні моральні, демократичні та інші принципи; .

¾ трансформації соціальної структури під впливом наркотизму.

Глобалізаційна складова сучасної злочинності та дій правоохоронних органів країн світу на реальну протидію та запобіганню їй на зламі тисячоліть вимагає широкомасштабного переходу до протидії наркозлочинності як на соціальному, так і кримінальному рівнях. Сьогодні вже можна говорити про наявність державної наркополітики, сформованої у рамках активного міжнародного співробітництва. Слід зазначити, що сучасна наркополітика може розглядатись як реалізація конфлікту між певними соціальними групами та інституціями (урядами, міністерствами та відомствами, громадськими організаціями, політичними партіямим та іншими політичними силами суспільства, наркомафією), зумовленого розбіжностями їх позицій стосовно питання про той елемент владних повноважень, який дає можливість встановлювати правила обороту психічно активних речовин у відповідності з їх морально-етичними уявленнями.Основи міжнародно-правових принципів боротьби з наркозлочинністю та формування державної наркополітики містяться у своєрідній «конституції» міжнародного контролю за наркотиками, якою є «Єдина конвенція про наркотичні засоби» прийнята 30 березня 1961 року.

У Конвенції ООН вказується, що наркоманія виступає серйозним злом для людей та супроводжується небезпекою для соціального та економічного добробуту світової цивілізації, у результаті чого необхідно виробити спільні для міжнародного співтовариства принципи протидії їй на основі чітко визначених засад міжнародного права.

Основні принципи протидії міжнародного співтовариства розповсюдженню наркотичних речовин викладені у статті 35 даної Конвенції, що була включена у текст у 1972 р. Відповідно до неї держави, що підписали цей документ ООН уповноважені на засадах використання національного законодавства:

а) приймати внутрідержавні міри для координації превентивних та репресивних заходів проти незаконного обороту наркотичних та психотропних засобів;

б) здійснювати взаємодопомогу на міждержавному рівні у справі проведення політики боротьби з незаконним оборотом наркотиків;

в) активно співпрацювати з різноманітними міжнародними організаціями;

г)забезпечувати здійснення міжнародного співробітництва між компетентними органами, що протидіють незаконному обігу наркотичних засобів;

д)сприяють у проведенні судового переслідування осіб, що вчинили злочини, які пов`язані з розповсюдженням наркотиків.

е)обмінюються інформацією про незаконну діяльність, пов`язану із наркотичними засобами в межах кордонів своїх держав.

Сутність розглянутих видів транснаціональних злочинів переконливо доводить їх антисоціальний характер та наявну в разі їх здійснення загрозу самому існуванню людської цивілізації. Саме це вимагає значного посилення протидії цьому явищу на всіх рівнях функціонування людського суспільства всіма доступними засобами, в тому числі в першу чергу за допомогою діяльності стійкої правоохоронної системи, сформованої на засадах міжнародної кооперації в рамках захисту прав та свобод громадян всіх без виключення держав світу, незалежно від тих чи інших принципів співіснування у них людських екзистенцій.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть та охарактеризуйте властиві для сучасної світової спільноти процеси, які реально впливають на розвиток транснаціональної злочинності.

2. Який злочин відповідно до міжнародних та національних правових норм може трактуватись як транснаціональний?

3. Назвіть основні документи ООН, які регулюють протидію світового співтовариства транснаціональній організованій злочинності.

4. Що Ви знаєте про історію створення та сучасний стан діяльності Інтерполу? Яким чином українські правоохоронні структури співпрацюють з цією організацією?

5. Назвіть основні міжнародні правоохоронні організації, котрі координують співпрацю світового співтовариства проти транснаціональної організованої злочинності.

6. Дайте характеристику основним різновидам транснаціональних злочинів. Яким чином правоохоронні органи України протидіють їм?

Читайте також:

1. Взаємодія слідчих та оперативних працівників податкової міліції ДПС України у протидії легалізації (відмивання) злочинних доходів
2. Взаємозв’язок корупції та організованій злочинності.
3. Види документарних акредитивів в міжнародній практиці
4. Види прийомів, які існують в міжнародній практиці
5. Вимоги до народних засідателів і присяжних. Підстави й порядок увільнення від виконання обов'язків народного засідателя та присяжного
6. Вплив процесу глобалізації на міжнародні відносини
7. ВСТУП Коротка історія латинської мови та її значення у міжнародній науковій термінології
8. Громадянство України. Поняття громадянства. Підстави набуття громадянства
9. Громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України
10. Державно-правові підстави здобуття Україною незалежності.
11. Дипломатія буржуазного пацифізму: суть, тенденції, ствердження в міжнародній діяльності західноєвропейських країн протягом 1920-х років
12. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

Переглядів: 1465