МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Філософія в пізнанні: засоби, рівні, специфікаПитання про засоби пізнання у філософії може бути розглянуте як вираження проблеми засобів пізнання взагалі: ця проблема є однією з основних у контексті гносеологічного підходу, оскільки перекликається з проблемою методологічного забезпечення пізнання. Без ретельно розробленої методології, в свою чергу, взагалі не можна здійснювати пізнавальну діяльність. Розглядаючи питання про специфіку пізнавальних засобів на прикладі самої філософії, необхідно відзначити, що питання не є цілком розробленим, зокрема, немає чіткої межі між проблематикою інструментальної сфери пізнання та його методологією. При характеристиці засобів філософського пізнання їх поділяють на такі різновиди: наукові засоби (вони відрізняють філософію від інших форм пізнання: релігійного, художнього, буденного); умоглядні (абстрактні) засоби (вони відрізняють філософію від експериментальних наук ), загально-категоріальні (вони відрізняють філософію від приватних теоретичних наукових дисциплін, від математики, при цьому, загальні категорії взагалі є головним засобом філософського пізнання), критично-конструктивно-рефлексивні (вони відмежовують філософію від позанаукових підходів у пізнавальній діяльності, таких як описовий, догматичний, схоластичний; останній, наприклад, досить часто використовується в практиці викладання філософії, з необхідністю дезавуюючи метафізичну неспроможність виконавця, підмінюючи необхідність виконання філософської думки «самокрученням термінологічної машини»). Розглянемо інструментальні засоби філософського пізнання більш докладно. При цьому, відзначимо, що в будь-якій галузі пізнання існує ієрархія засобів пізнавальної діяльності, тобто прийнято розрізняти основний засіб і другорядні. Загальна методологія вивчення проблематики в контексті тієї чи іншої дисципліни визначається природою об’єкту, який вивчається. В цьому сенсі, філософський метод залежить від філософського світогляду. Так, особливий світогляд формує діалектичний підхід. У контексті даного підходу методом філософського дослідження є діалектика. Діалектика як метод пройшла тривалу еволюцію. Спочатку вона існувала у формі стихійної суб’єктивної діалектики, потім у формі об’єктивно-ідеалістичного підходу, й пізніше у вигляді взаємозв’язку суб’єктивної та об’єктивної діалектики. Визначаючи засоби філософського пізнання, ми повинні визначити деякі базові засоби – засоби діалектики як загального філософського методу. Філософськими засобами діалектики є правила й закони формальної логіки. Такі як індукція (виведення загального представлення з приватних), дедукція (виведення приватного представлення із загального; загального з загального), родо-видові формально-логічні визначення, визначення явищ через протилежні явища, тощо. В свою чергу, загальні формально-логічні прийоми структурують сукупність власних засобів філософського пізнання, таких як екстрополяція, уявний експеримент, герменевтична інтерпретація, інтелектуальна інтуїція, трансцендування тощо. Так, до екстраполяції вдаються, коли мають справу з проблематичними положеннями, які не можна підтвердити за допомогою досвідних даних. Тоді достовірність судження, не підтверджується в досвіді, посилюється за рахунок накладення на нього висновку, достовірність якого перевірена дослідним шляхом. Це вірно й у відношенні тієї процедури, в контексті якої висновки щодо відомої частини явища поширюються на невідому його частину або на явище в цілому. У випадку уявного експерименту, використовуючи ідеалізацію, філософи створюють ідеальну модель, а потім експериментують з цією моделлю. Важливо те, що теоретичне міркування в уявному експерименті будується у відповідності з методикою реального експерименту. При цьому, уявний експеримент відрізняється значно більшою роллю уяви як евристичного елементу пізнання, не зведеного до дискурсивного компоненту. Наступним засобом філософського пізнання є герменевтична інтерпретація. В якості її особливості можна назвати незведенність розуміючих процедур до засобів логічного мислення. У контексті гуманітарного знання поняття «герменевтика» означає теорію і методологію розуміння, яке не зводиться до дискурсивного знання. При цьому, розуміння пов’язане з розкриттям унікальності пізнати об’єкта, а знання – з його універсальністю. Розуміння – це частково позадискурсивне розкриття сенсу й значення досліджуваного об’єкту або явища. Розуміння є підсумок послідовного застосування герменевтики та інтерпретації. Таким чином, важливо те, що герменевтико-інтерпретаторський підхід виходить за межі формально-логічного пізнання дійсності. У його контексті розуміння здійснюється за допомогою всієї сукупності духовних сил людини. Інтуїція також є засобом філософського пізнання. Це найбільш важливий підхід для досягнення нових результатів, які раніше були відсутні в пізнавальному досвіді. До засобам філософського пізнання відноситься й трансцентуючий спосіб, що включає в себе медитацію, елементи містики й особливої філософської віри. Згадаємо Рассела: філософ повинен вірити в пізнавальну силу власних установок безвідносно до їх раціональної переконливості. Поряд з розглянутими засобами, важливу роль в якості засобу філософського пізнання відіграє й сумнів. Це особливий засіб, що позначається в якості рефлексії як іманентний елемент філософського пізнання, вплив якого поширюється, наприклад, і на сам вибір засобів філософського пізнання. Вибір засобів пізнання у філософії визначається насамперед самою проблемою. Єдиний критерій – успішне вирішення завдань пізнання. Так, проблеми екзистенційного плану вирішуються набагато ефективніше засобами герменевтичного підходу, проблеми та завдання, що потребують філософського дослідження матеріальних систем, ефективніше вирішуються формально-і діалектико-логічними засобами (індукція, узагальнення природознавчого матеріалу). Крім власних, філософія використовує і загальнонаукові засоби пізнання. Тим самим, проблематичною є боротьба за чистоту філософських засобів дослідження. Майбутнє скоріш за все за комплексним використанням засобів у контексті пізнання, за можливістю використовувати нефілософські методи, логіку й методологію наукового дослідження в контексті філософського підходу. Однак, власне філософські засоби, наприклад, такі як екзистенційна герменевтика повинна домінувати в контексті філософського пізнання, інакше, воно втратить свій неповторний характер. В якості домінанти має превалювати абстрагування як специфічний філософський підхід, який повністю відповідає вимогам логіки як умови досягнення загальної значущості й конвертованості висновків. Філософське абстрагування відрізняється від абстрагування наукового своєю всезагальністю, націленістю на відкриття основ буття. З одного боку, філософське мислення більш спекулятивне, оперує більш абстрактними категоріями, ніж природничо-наукове, але, з іншого, воно більш конструктивне, оскільки поєднує в руслі філософського дослідження матеріалістичну й духовну детермінанту дослідницького пошуку. Таким чином, філософське абстрагування дозволяє подолати протиставлення абстрактного та експериментального мислення, що в свою чергу позитивно позначається на діалектичній єдності науково-філософської методології пізнання. Вирішення питання про засоби пізнання в філософії знаходиться в тісному зв’язку з вирішенням проблеми типології рівнів освоєння дійсності в контексті філософського пізнання. Необхідно мати на увазі, що цю своєрідну типологію освоєння дійсності можна відбудувати в межах науково-раціоналістичного розуміння предмету філософії, тобто, не залучаючи до кола типології позанаукові, ірраціональні прото- і парафілософські форми пізнання. Питання про рівні освоєння дійсності знаходиться в ракурсі питання про співвідношення емпіричного й теоретичного пізнання всередині філософії. При цьому, точка зору, яка стверджує сувору теоретичність філософії, не може вважатися єдино можливою. Філософія пізнає дійсність по-різному: опосередковано, аналізуючи досягнення приватних наук, і безпосередньо, аналізуючи явища та процеси реальності власними засобами, які розглянуті нами раніше. Створюючи світогляд, філософія з необхідністю взаємодіє з природничими науками, взаємодіють й приватні науки з філософією, створюючи сучасну картину світу. Таким чином, ми можемо прийти до визнання взаємообумовленості філософського й природознавчого знання. Тут важливо, щоб філософський світогляд відповідав сучасному характеру розвитку природознавства. В історії ж філософії, філософія часом дистанціювалась від науки, наприклад, натурфілософії, так само як і наука часто дистанціювалась від філософії, наприклад, доктрина позитивізму відокремлювала філософію від науки. Шлях до знання лежить через діалектичну єдність засобів і методів наукового та філософського пізнання. Тим самим, суперечки про переваги того чи іншого підходу в руслі пізнавальної діяльності - це не більше, ніж корпоративні претензії на одержання сумнівних дивідендів з боку суспільства – по суті, це турбота не про істину, а про прерогативу тієї чи іншої парадигми в контексті соціально-пізнавальних процесів. Таким чином, філософське й наукове, загальне й приватне, пізнавальне і реальне повинні бути тісно пов’язані між собою, хоча б у силу реальної взаємозумовленості цих компонентів в контексті пізнання. У філософії, в актах власне філософського освоєння дійсності, домінантою виступають не засоби індукції експериментальних і природознавчих теоретичних даних, а діалектичний принцип всезагальності. Однак, за аналогією з природознавчим знанням, ми можемо визнати за філософією наявність двох рівнів освоєння дійсності: емпіричного та теоретичного. При цьому, емпіричне знання відображає окремі фрагменти та явища досліджуваних процесів, а теоретичне знання відображає взаємозв’язок всіх проявів і фрагментів сутності цих процесів. Методи вивчення реальності в контексті емпіричного й теоретичного рівнів філософського пізнання різні. Необхідно відзначити, що філософський світогляд не є переважно експериментальним як природознавче, скоріше навпаки. Однак, звідси випливає факт несумісності експериментального і теоретичного знання. Як і в науці, спостереження у філософії є ядром експериментального пізнання. При цьому, спостереження поєднується з індукцією, дедукцією, аналізом, синтезом, описом, поясненням. Філософський експеримент вдається до інструментальної допомоги умогляду та інтуїції. Як і у всякій експериментальній діяльності основною формою пізнання є «філософський факт», який в силу своєї метафізичної природи містить не тільки узагальнений емпіричний матеріал, але й іманентний елемент загального як філософсько-світоглядного узагальнення. Щоб стати філософським фактом, явище дійсності має бути піддано інтерпретації. І лише потім філософський факт стає елементом філософської теорії. Отже, на рівні експериментального рівня освоєння дійсності «філософський факт - це таке знання, яке виражає якийсь момент, фрагмент загального як предмета філософії і вносить нове в обґрунтування й розвиток філософського світогляду та філософської методології». При цьому, особливістю філософських фактів є їх репрезентативність, тобто, описуючи окремий фрагмент суті, філософський факт повинен представляти загальне як таке. Іншою особливістю філософських фактів є гетерогенність реальності як джерела фактів - реальність як ціле в якості предмету філософського пізнання складається з явищ принципово різнорідної сутності. Теоретичний рівень філософського знання, який на відміну від експериментального вважається очевидним, складається вже не з фактів, а з теорій різного ступеню спільності. В цьому, філософська теорія й філософський факт схожі, факти як і теорії бувають як загальними (фундаментальними), так і приватними. При цьому, «факти констатують об’єктивне існування, а теорія пояснює причини існуючого» (Л. Мерзон). Філософське пізнання має наступні теоретичні рівні: категоріальні теорії, які присвячені окремим гранично загальним філософським поняттям-категоріям (теорія причинності); теорії, що розробляють загальнотеоретичні принципи філософських досліджень (вчення про розвиток); галузеві філософські теорії (онтологія); теорії філософського знання як такого ( логіка філософського пізнання). Отже, філософське пізнання в своєму розвитку спирається на засади двоякого роду: позафілософські ( наприклад, приватнонаукові) і власне філософські, експліціювання в історико-філософські традиції. Звідси, неоднорідність підстав повідомляє подвійний експериментально-теоретичний характер філософського пізнання, визначаючи його рівні.
Читайте також:
|
||||||||
|