Філософія в пізнанні: засоби, рівні, специфіка

Питання про засоби пізнання у філософії може бути розглянуте як вираження проблеми засобів пізнання взагалі: ця проблема є однією з основних у контексті гносеологічного підходу, оскільки перекликається з проблемою методологічного забезпечення пізнання. Без ретельно розробленої методології, в свою чергу, взагалі не можна здійснювати пізнавальну діяльність.

Розглядаючи питання про специфіку пізнавальних засобів на прикладі самої філософії, необхідно відзначити, що питання не є цілком розробленим, зокрема, немає чіткої межі між проблематикою інструментальної сфери пізнання та його методологією.

При характеристиці засобів філософського пізнання їх поділяють на такі різновиди: наукові засоби (вони відрізняють філософію від інших форм пізнання: релігійного, художнього, буденного); умоглядні (абстрактні) засоби (вони відрізняють філософію від експериментальних наук ), загально-категоріальні (вони відрізняють філософію від приватних теоретичних наукових дисциплін, від математики, при цьому, загальні категорії взагалі є головним засобом філософського пізнання), критично-конструктивно-рефлексивні (вони відмежовують філософію від позанаукових підходів у пізнавальній діяльності, таких як описовий, догматичний, схоластичний; останній, наприклад, досить часто використовується в практиці викладання філософії, з необхідністю дезавуюючи метафізичну неспроможність виконавця, підмінюючи необхідність виконання філософської думки «самокрученням термінологічної машини»).

Розглянемо інструментальні засоби філософського пізнання більш докладно. При цьому, відзначимо, що в будь-якій галузі пізнання існує ієрархія засобів пізнавальної діяльності, тобто прийнято розрізняти основний засіб і другорядні.

Загальна методологія вивчення проблематики в контексті тієї чи іншої дисципліни визначається природою об’єкту, який вивчається. В цьому сенсі, філософський метод залежить від філософського світогляду. Так, особливий світогляд формує діалектичний підхід. У контексті даного підходу методом філософського дослідження є діалектика.

Діалектика як метод пройшла тривалу еволюцію. Спочатку вона існувала у формі стихійної суб’єктивної діалектики, потім у формі об’єктивно-ідеалістичного підходу, й пізніше у вигляді взаємозв’язку суб’єктивної та об’єктивної діалектики.

Визначаючи засоби філософського пізнання, ми повинні визначити деякі базові засоби – засоби діалектики як загального філософського методу.

Філософськими засобами діалектики є правила й закони формальної логіки. Такі як індукція (виведення загального представлення з приватних), дедукція (виведення приватного представлення із загального; загального з загального), родо-видові формально-логічні визначення, визначення явищ через протилежні явища, тощо. В свою чергу, загальні формально-логічні прийоми структурують сукупність власних засобів філософського пізнання, таких як екстрополяція, уявний експеримент, герменевтична інтерпретація, інтелектуальна інтуїція, трансцендування тощо.

Так, до екстраполяції вдаються, коли мають справу з проблематичними положеннями, які не можна підтвердити за допомогою досвідних даних. Тоді достовірність судження, не підтверджується в досвіді, посилюється за рахунок накладення на нього висновку, достовірність якого перевірена дослідним шляхом. Це вірно й у відношенні тієї процедури, в контексті якої висновки щодо відомої частини явища поширюються на невідому його частину або на явище в цілому.

У випадку уявного експерименту, використовуючи ідеалізацію, філософи створюють ідеальну модель, а потім експериментують з цією моделлю. Важливо те, що теоретичне міркування в уявному експерименті будується у відповідності з методикою реального експерименту. При цьому, уявний експеримент відрізняється значно більшою роллю уяви як евристичного елементу пізнання, не зведеного до дискурсивного компоненту.

Наступним засобом філософського пізнання є герменевтична інтерпретація. В якості її особливості можна назвати незведенність розуміючих процедур до засобів логічного мислення. У контексті гуманітарного знання поняття «герменевтика» означає теорію і методологію розуміння, яке не зводиться до дискурсивного знання. При цьому, розуміння пов’язане з розкриттям унікальності пізнати об’єкта, а знання – з його універсальністю. Розуміння – це частково позадискурсивне розкриття сенсу й значення досліджуваного об’єкту або явища. Розуміння є підсумок послідовного застосування герменевтики та інтерпретації. Таким чином, важливо те, що герменевтико-інтерпретаторський підхід виходить за межі формально-логічного пізнання дійсності. У його контексті розуміння здійснюється за допомогою всієї сукупності духовних сил людини.

Інтуїція також є засобом філософського пізнання. Це найбільш важливий підхід для досягнення нових результатів, які раніше були відсутні в пізнавальному досвіді.

До засобам філософського пізнання відноситься й трансцентуючий спосіб, що включає в себе медитацію, елементи містики й особливої філософської віри. Згадаємо Рассела: філософ повинен вірити в пізнавальну силу власних установок безвідносно до їх раціональної переконливості.

Поряд з розглянутими засобами, важливу роль в якості засобу філософського пізнання відіграє й сумнів. Це особливий засіб, що позначається в якості рефлексії як іманентний елемент філософського пізнання, вплив якого поширюється, наприклад, і на сам вибір засобів філософського пізнання.

Вибір засобів пізнання у філософії визначається насамперед самою проблемою. Єдиний критерій – успішне вирішення завдань пізнання. Так, проблеми екзистенційного плану вирішуються набагато ефективніше засобами герменевтичного підходу, проблеми та завдання, що потребують філософського дослідження матеріальних систем, ефективніше вирішуються формально-і діалектико-логічними засобами (індукція, узагальнення природознавчого матеріалу).

Крім власних, філософія використовує і загальнонаукові засоби пізнання. Тим самим, проблематичною є боротьба за чистоту філософських засобів дослідження. Майбутнє скоріш за все за комплексним використанням засобів у контексті пізнання, за можливістю використовувати нефілософські методи, логіку й методологію наукового дослідження в контексті філософського підходу.

Однак, власне філософські засоби, наприклад, такі як екзистенційна герменевтика повинна домінувати в контексті філософського пізнання, інакше, воно втратить свій неповторний характер.

В якості домінанти має превалювати абстрагування як специфічний філософський підхід, який повністю відповідає вимогам логіки як умови досягнення загальної значущості й конвертованості висновків. Філософське абстрагування відрізняється від абстрагування наукового своєю всезагальністю, націленістю на відкриття основ буття. З одного боку, філософське мислення більш спекулятивне, оперує більш абстрактними категоріями, ніж природничо-наукове, але, з іншого, воно більш конструктивне, оскільки поєднує в руслі філософського дослідження матеріалістичну й духовну детермінанту дослідницького пошуку. Таким чином, філософське абстрагування дозволяє подолати протиставлення абстрактного та експериментального мислення, що в свою чергу позитивно позначається на діалектичній єдності науково-філософської методології пізнання.

Вирішення питання про засоби пізнання в філософії знаходиться в тісному зв’язку з вирішенням проблеми типології рівнів освоєння дійсності в контексті філософського пізнання. Необхідно мати на увазі, що цю своєрідну типологію освоєння дійсності можна відбудувати в межах науково-раціоналістичного розуміння предмету філософії, тобто, не залучаючи до кола типології позанаукові, ірраціональні прото- і парафілософські форми пізнання.

Питання про рівні освоєння дійсності знаходиться в ракурсі питання про співвідношення емпіричного й теоретичного пізнання всередині філософії. При цьому, точка зору, яка стверджує сувору теоретичність філософії, не може вважатися єдино можливою. Філософія пізнає дійсність по-різному: опосередковано, аналізуючи досягнення приватних наук, і безпосередньо, аналізуючи явища та процеси реальності власними засобами, які розглянуті нами раніше. Створюючи світогляд, філософія з необхідністю взаємодіє з природничими науками, взаємодіють й приватні науки з філософією, створюючи сучасну картину світу. Таким чином, ми можемо прийти до визнання взаємообумовленості філософського й природознавчого знання. Тут важливо, щоб філософський світогляд відповідав сучасному характеру розвитку природознавства. В історії ж філософії, філософія часом дистанціювалась від науки, наприклад, натурфілософії, так само як і наука часто дистанціювалась від філософії, наприклад, доктрина позитивізму відокремлювала філософію від науки.

Шлях до знання лежить через діалектичну єдність засобів і методів наукового та філософського пізнання. Тим самим, суперечки про переваги того чи іншого підходу в руслі пізнавальної діяльності - це не більше, ніж корпоративні претензії на одержання сумнівних дивідендів з боку суспільства – по суті, це турбота не про істину, а про прерогативу тієї чи іншої парадигми в контексті соціально-пізнавальних процесів.

Таким чином, філософське й наукове, загальне й приватне, пізнавальне і реальне повинні бути тісно пов’язані між собою, хоча б у силу реальної взаємозумовленості цих компонентів в контексті пізнання.

У філософії, в актах власне філософського освоєння дійсності, домінантою виступають не засоби індукції експериментальних і природознавчих теоретичних даних, а діалектичний принцип всезагальності. Однак, за аналогією з природознавчим знанням, ми можемо визнати за філософією наявність двох рівнів освоєння дійсності: емпіричного та теоретичного. При цьому, емпіричне знання відображає окремі фрагменти та явища досліджуваних процесів, а теоретичне знання відображає взаємозв’язок всіх проявів і фрагментів сутності цих процесів.

Методи вивчення реальності в контексті емпіричного й теоретичного рівнів філософського пізнання різні. Необхідно відзначити, що філософський світогляд не є переважно експериментальним як природознавче, скоріше навпаки. Однак, звідси випливає факт несумісності експериментального і теоретичного знання.

Як і в науці, спостереження у філософії є ядром експериментального пізнання. При цьому, спостереження поєднується з індукцією, дедукцією, аналізом, синтезом, описом, поясненням. Філософський експеримент вдається до інструментальної допомоги умогляду та інтуїції. Як і у всякій експериментальній діяльності основною формою пізнання є «філософський факт», який в силу своєї метафізичної природи містить не тільки узагальнений емпіричний матеріал, але й іманентний елемент загального як філософсько-світоглядного узагальнення.

Щоб стати філософським фактом, явище дійсності має бути піддано інтерпретації. І лише потім філософський факт стає елементом філософської теорії. Отже, на рівні експериментального рівня освоєння дійсності «філософський факт - це таке знання, яке виражає якийсь момент, фрагмент загального як предмета філософії і вносить нове в обґрунтування й розвиток філософського світогляду та філософської методології».

При цьому, особливістю філософських фактів є їх репрезентативність, тобто, описуючи окремий фрагмент суті, філософський факт повинен представляти загальне як таке. Іншою особливістю філософських фактів є гетерогенність реальності як джерела фактів - реальність як ціле в якості предмету філософського пізнання складається з явищ принципово різнорідної сутності.

Теоретичний рівень філософського знання, який на відміну від експериментального вважається очевидним, складається вже не з фактів, а з теорій різного ступеню спільності. В цьому, філософська теорія й філософський факт схожі, факти як і теорії бувають як загальними (фундаментальними), так і приватними. При цьому, «факти констатують об’єктивне існування, а теорія пояснює причини існуючого» (Л. Мерзон).

Філософське пізнання має наступні теоретичні рівні: категоріальні теорії, які присвячені окремим гранично загальним філософським поняттям-категоріям (теорія причинності); теорії, що розробляють загальнотеоретичні принципи філософських досліджень (вчення про розвиток); галузеві філософські теорії (онтологія); теорії філософського знання як такого ( логіка філософського пізнання).

Отже, філософське пізнання в своєму розвитку спирається на засади двоякого роду: позафілософські ( наприклад, приватнонаукові) і власне філософські, експліціювання в історико-філософські традиції. Звідси, неоднорідність підстав повідомляє подвійний експериментально-теоретичний характер філософського пізнання, визначаючи його рівні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості філософського підходу до пізнання.	\|	Основні вимірювання епістемології як філософського вчення про знання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.