Філософія як вид знання: основні вимірювання

Чи є філософія наукою? Навіть на перший погляд відповідь на дане питання неоднозначна: можливі, по крайній мірі, два взаємовиключних рішення, справедливість і обґрунтованість яких, у свою чергу, можна довести однаково успішно. В цьому сенсі, все, що б ми не сказали, не змінить положення речей, у всякому разі не розширить наші уявлення про науку як таку й про науковий статус філософського знання.

Проте, можна поступити трохи інакше - постаратися розглянути феномен наукового пізнання, виходячи з нього самого, точніше, виходячи з самого факту взаємозв’язку наукового знання і пізнання своїм джерелом – суб’єктом пізнавальної діяльності.

Подібні рішення вже існують. Так,у визначенні природи зв’язку, яка існує між суб’єктом пізнання та його предметом, ми можемо скористатися, зокрема, підходом М.К.Мамардашвілі, визначеним у статті «Наука та цінності – нескінченне й кінцеве». Тут, М.К.Мамардашвіллі прояснює розуміння людського сенсу науки (факт зв’язаності наукового пізнання як процесу власним предметом) і режим її функціонування в термінах: «розмірні явища» та «явища, що не мають розмірністю». При цьому, такі відносини пізнавальної сфери як відношення науки і моральності; застосування наукових відкриттів в соціальній практиці, тощо представляють лише приватні прояви власне людського сенсу наукового пізнання.

Отже, філософ визначає людський сенс науки в наступних тезах:

1. Сенс явищ, подібних науці не виводиться цілком з людських інтересів;

2. В освіті й розвитку людської істоти беруть участь насамперед явища, що мають кінцеву розмірність – це конкретні й завжди локальні людські (соціальні, культурні, етичні) установлення, норми;

3. Однак, є й інші людинорозмірні сили, які формують упорядкованість існування; до них філософ і відносить наукове пізнання. З точки зору нескінченності норми соціально-культурного буття умовні. Причому, свідомість і факт даної умовності також є фактором, який констатується людською істотою;

4. Об’єктивне пізнання (наука й філософія) відносяться до обмеженого кола явищ, які не мають кінцевої розмірності, тобто в науці людина спрямована на надлюдське, на явища, які виходять за межі кінцевих цілей як таких. У цьому сенсі, людина, як істота, яка здатна думати про те, чим вона сама не є і чим не може бути в принципі, унікальна. Людина орієнтована на вищий порядок, на отримання знань про те, що не має безпосереднього відношення до наслідків людського існування;

5. Об’єктивне знання (наука й філософія) прояснює образ зчеплення подій і фактів, що відкриває вищий порядок. Згідно об’єктивного знання, тільки цей вищий порядок як якесь ціле є осмисленим, на відміну від явищ, які мають кінцеву розмірність. Тобто, об’єктивне знання культивує свідомість відносності людської міри, іншими словами, – неантропоморфну свідомість;

6. Порядок, який відкривається об’єктивними знаннями, сумірний людиною тільки її інтелектуальними силами, за природою своєю не маючий кінцевої розмірності. Звідси, об’єктивне знання (наука й філософія) невід’ємне від гідності та самосвідомості людської істоти, від свідомості її свободи та незалежності;

7. Об’єктивне знання (наука й філософія) не має відношення до цінностей і не може бути зведене до них, тобто наука і філософія не можуть бути зведені до змісту будь-яких значущих для людини речей;

8. Орієнтація в пізнанні на нелюдське й встановлення у внутрішньому світі уявлення про певний безрозмірний порядок є одним з факторів освіти самої людини, формування та розвитку її сутності;

9. Не існує прикладних наук, існує тільки наука та її використання. Тим самим, застосування науки не є наука. Наука є постійне розширення способу сприйняття людиною світу і самого себе в світі.

Знання в науці постійно виробляє інше знання, тобто, знання в науці постійно перебуває у перехідному стані. Там, де немає цього принципового перехідного стану – немає й науки, немає пізнання. Наука (філософія) є відтворення на основі наявного знання інших знань, поза цим феномен науки (філософії) визначити не можливо. Таким чином, людина, займаючись наукою, є єдиною істотою, що формується навколо такої орієнтації, яка не має відношення до його природи. Наука є цінність, але лише до тих пір, поки елементом її змісту не надана ніяка ціннісна, й тим самим, кінцева розмірність.

Звідси, можна зробити висновок, що наука (філософія) – це спосіб подолання кінця людського існування засобами, що не мають кінцевої розмірності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні вимірювання епістемології як філософського вчення про знання	\|	СПІВВІДНОШЕННЯ ФІЛОСОФІЇ ТА НАУКИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.