Моральність і релігія

І у своїх витоках, і, в цілому, впродовж розвитку всієї історії людської культури, можна дослідити генетичний зв'язок моралі і моральності з релігією. Суть релігійного світогляду складають віра в Бога, в існування духовного світу, в існування душі, в можливості спілкування людини з Богом, в Одкровення як спосіб пізнання таємниць духовного світу, в можливість подолання смерті, у вічне життя і у високе моральне призначення людини.

За однією з трактовок, латинське слово «religio» походить від латинських дієслів зі значенням: «зв'язувати», «з'єднувати», «возз'єднувати». Якщо ця етимологічна версія вірна, то сутність релігії можна розуміти як зв'язок між людиною і Богом, як можливість особистісних стосунків людини як духовної істоти з невидимим духовним світом. Оскільки «духовний світ» – це те, що називають світом абсолютним, горнім, досконалим, то головний моральний сенс релігії реалізується в орієнтації людини на абсолютне, на те, що називають абсолютними моральними цінностями. Релігія встановлює або відкриває людині Святині (2.1.) – одні з найвищих моральних цінностей. Метафорично виражаючись, вона допомагає людині встати на шлях до найвищої моральної досконалості.

(2.1.) Святині – символи або своєрідні точки концентрації цілком реального, хоча і надприродного буття, що ієрархічно підвищують особистість.

Роль релігії в моральному житті людства є визначальною, з нею можна зіставити тільки роль мови, без якої існування людської цивілізації безумовно виявилося б проблематичним. Переживання в релігії священного завжди співпадає з уявленням про найвище благо і блаженство (найвище щастя), про зустріч з морально добрим і прекрасним, воно народжує почуття благоговіння як одне з найвищих моральних почуттів, властивих людині.

Поняття «священного» невід'ємно від поняття таємниці, досвід спілкування з якою пов'язаний з практичною стороною будь-якої релігії, і ніколи не може бути цілком і до кінця раціонально збагненним.

Заклик до особистісного спілкування, що виходить від Бога як Особистості, ніколи не може бути реалізований і завершений, він відкритий вічності, тому релігія завжди закликає до вільної вольової рішучості людини у прагненні до нескінченно Вищого.

Центральною в релігії є протилежність сакрального (священного) і профанного (мирського, світського). Профанне (від грецьк. «προφανής» – «явний», «відкритий») – це світ буденного, простих життєвих цінностей людського життя, що може бути і морально нейтральним. Священне наділене особливою цінністю, особливими властивостями виведення людини зі світу буденного, поставляння його перед Таємницею, входження до якої потребує і особливої рішучості і готовності «відбутися» перед Абсолютним. Ця надзвичайно важлива сторона релігії, що пов'язана з осягненням таємниці, називається містичною (від грецьк. «μθω» – «закриватися»).

Оскільки кожне релігійне вчення містить у собі ідею спрямованості людини до вдосконалення, в усіх релігійних системах ми знаходимо ідею існування шляху до моральної досконалості і того, що можливо назвати східцями наближення до морального ідеалу. Так, шлях до моральної досконалості виражається в переході від нижчого ступеня до вищого. Найзагальнішим в цьому відношенні є розподіл морального життя на три ступеня: 1) мирян, звичайних віруючих; 2) священнослужителів, що живуть у миру; 3) ченців – аскетів і самітників, що приймають при присвяченні особливі обітниці.

Найбільш розвинені релігійні системи містять у своєму вченні цілісну моральну компоненту, яку, втім, неможливо розглядати як автономну сферу релігії. Вона характеризується такими рисами:

– релігійний світогляд – це цілісна картина світу, в якій чітко позначені межі добра і зла, гріха і доброчесності, злочину і його наслідків.

– в образі Бога формуються поняття про ідеал як вищий моральний зразок, наближення до якого – це завдання кожного віруючого;

– формулюються і кодифікуються найважливіші моральні вимоги до людини у вигляді Божественного Закону і моральних заповідей, що мають універсальний характер;

– складається обґрунтування вчення про морально досконалу людину і основні позитивні і негативні моральні якості – доброчесності і вади;

– розробляються шляхи і методи досягнення морального ідеалу, наприклад, аскетична практика, існуюча, практично, в усіх релігіях;

Число релігійних моральних систем відповідає числу релігій, що коли-небудь існували в історії людства і існують нині. У розгляді ми обмежимося тільки тими, що найбільш вплинули і по сьогодні продовжують впливати на моральний розвиток людства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розділ 2. МОРАЛЬНІ ВЧЕННЯ ДАВНЬОГО СВІТУ	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.