• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Періодизація творчості В.Маяковського

________________________________________________________________________

“Тринадцятий апостол”. Творчість Володимира Маяковського 1909-1917 років.

Перші вірші Маяковський написав близько 1909 року у в’язниці, до якої потрапив через зв’язок із підпільними революційними організаціями. Вірші, що ними дебютував поет, були написані в доволі традиційній манері, яка наслідувала поезію російських символістів, і сам Маяковський відразу ж від них відмовився. Справжнім поетичним хрещенням для Маяковського стало його знайомство в 1911 році з поетами-футуристами. В 1912 році Маяковський разом з іншими футуристами видає альманах “Ляпас суспільним смакам”, в якому в епатажно викличній манері проголошувався розрив з традиціями російської класики, заклик до створення нової мови і літератури, такої, яка б відповідала духу сучасної “машинної” цивілізації і завданням революційного перетворення світу. Практичним втіленням декларованих Маяковським у альманасі футуристичних тез стала постановка у петербурзькому театрі “Луна-парк” в 1913 році його віршової трагедії “Володимир Маяковський”. Сам автор виступив режисером і виконавцем головної ролі – поета, який страждає в ненависному йому сучасному місті, що нівечить душі людей, які хоча й обирають поета своїм князем, але не здатні оцінити принесену ним жертву. В 1913 році Маяковський разом з іншими футуристами здійснює велике турне по містам країни: Сімферополь, Севастополь, Керч, Одесса, Кишинів, Миколаїв, Київ, Мінськ, Казань, Пенза, Ростов, Саратов, Тифліс, Баку. Художньою інтерпретацією програми нового мистецтва футуристи також не обмежувались і намагались впроваджувати в життя свої гасла цілком безпосередньо: своїм вбранням і своєю поведінкою. Їх поетичні виступи, відвідини кав’ярень чи навіть звичайна прогулянка по місту нерідко супроводжувалась скандалами, бійкою, втручанням поліції. Критик В.Шкловський пригадував пізніше один з таких епізодів: “Виступали акмеїсти, потім хтось із футуристів сказак про Короленка, що він пише нудно. Аудиторія вирішила нас лупцювати. Маяковський йшов крізь натовп, як розпечена праска крізь сніг. Кручоних йшов, лементуючи і відбиваючись калошами... Я йшов, впираючись прямісінько в голови руками наліво і направо, був сильним, - пройшов”. Одна з харківських газет так описувала появу футуристів у їхньому місті: “Вчора на Сумській вулиці коїлось щось неймовірне: величезний натовп заповнив усю вулицю. Що трапилось? Пожежа? Ні. Це перед публікою, що прогулювалась містом, з’явилися знамениті вожді футуризма – Бурлюк, Каменський, Маяковський. Усі троє в циліндрах, з-під пальто виглядають жовті кофти, в петлиці встромлені пучки редьки...”

Під знаком захоплення футуристичними гаслами перебудови світу і мистецтва перебуває уся творчість Маяковського дореволюційного періоду. Її характеризує пафос заперечення буржуазної дійсності, яка, на думку поета, морально калічить людину, трагедія існування людини в світі наживи, заклики до революційного оновлення світу (вірші “Пекло міста”, “Нате!”, збірка “Я”, поеми “Хмарина в штанах”, “Флейта-хребет”, “Війна і мир”, “Людина” та ін.). Різко заперечує поет Першу світову війну, яку характеризує як безглузду криваву бійню (стаття “Цивільна шрапнель”, вірші “Війна проголошена”, “Мама і вбитий німцями вечір” та ін.). З саркастичною іронією поет ставиться до лицемірного світу бюрократів, кар’єристів і пристосуванців, які дискредитують чесну працю, чисте сумління і високе мистецтво (“Гімн судді”, “Гімн вченому”, “Гімн хабарю” та ін.).

Вершиною дореволюційної творчості Маяковського вважається його поема “Хмарина в штанах”, яка стала свого роду програмним твором поета і в якій він найбільш чітко і виразно виклав свої світоглядні та естетичні настанови. В поемі, яку сам поет називав “катехізисом сучасного мистецтва”, проголошуються і в образній формі конкретизуються чотири гасла: “Геть ваше кохання”, “геть ваш лад”, “геть ваше мистецтво”, “геть вашу релігію” – “чотири крика чотирьох частин”. Наскрізним лейтмотивом через усю поему проходить образ людини, яка страждає від неповноти і лицемірності буття, що її оточує, яка протестує і прагне до справжнього людського щастя. Початкова назва поеми – “Тринадцятий апостол” – була перекреслена цензурою, але саме вона найбільш глибоко і точно передає основний пафос твору і усієї ранньої творчості Маяковського. Апостол – це учень Христа, покликаний впроваджувати у життя його вчення, але у Маяковського цей образ швидше наближається до того, який пізніше з’явиться і у знаменитій поемі Блока “Дванадцять”. Дванадцять – це традиційне число найближчих учнів Христа і поява в цьому ряду тринадцятого, “зайвого”, за біблійними канонами, апостола сприймається по контрасту як виклик традиційній світобудові, як альтернативна модель нового світопорядку. Тринадцятий апостол Маяковського – це й символ революційного оновлення життя, до якого прагне поет, і водночас метафора, здатна передати справжній масштаб поетичного явища самого речника нового світу – Маяковського. Тогочасна поезія Маяковського заперечує не просто окремі негаразди та вади сучасного суспільства, вона заперечує саму можливість його існування, основоположні, корінні принципи його буття, набуває масштабу космічного бунту, в якому поет відчуває себе рівним Богу. Тому у своєму бажанні бути підкреслено антитрадиційним ліричний герой Маяковського доходить до максимального епатажу, такого, що, здавалося б, балансує на хиткій межі за якою починається заперечення моралі і здорового глузду: він дає “ляпас суспільним смакам”, вимагає у парикмахера “причесати йому вуха”(”Нічого не розумію”), стає на четвереньки і гавкає по-собачому (“Ось так я зробився собакою”) і з викликом заявляє “Я люблю дивитись, як вмирають діти”(“Я”), кидає в зал під час виступу: “я зарегочу і радісно плюну, плюну в лице вам...”(“Нате!”). У поєднанні із високим зростом і громовим голосом Маякоського усе це ствоювало неповторний образ поета-борця, апостола–глашатая нового світу. “Маяковський почав з явища себе світу: з показухи, громоголосся… - писала М.Цвєтаєва. - У Маяковського один читач – Росія… Маяковського потрібно читати усім разом, краще хором…, принаймні вголос, і якомога голосніше… Усім залом, усім століттям… Перший в світі поет мас… Перший російський поет-оратор”. І водночас, незважаючи ні на що, навіть в період найвищого всплеску футуристичного епатажу, Маяковський завжди залишався романтиком, самотнім, ніжним, людиною, яка здатна до співчуття і яка відчуває цінність “найменшої піщинки живого”. Про справжнього Маяковського свідчать його вірші, в яких він із співчуттям говорить про братів наших менших” (“Добре ставлення до коней”, “Що не сторінка, - то слон, або левиця”), прагне до гармонії Всесвіту (“Послухайте!”), з любов’ю пише про дітей (“Що є добрим і що є поганим”). Подібний контрастний пафос притаманний і таким показовим для ранньої лірики поета віршам, як “А ви змогли б?”, “Послухайте”, “Лілічко! Замість листа...”

Вірш “А ви змогли б?” на перший погляд є типовим зразком епатажної лірики поета. У вірші домінують риторичні інтонації, він сповнений пафосу виклику, в якому звучать навіть відтінки зневаги, упередженого ставлення до обивателя, що йому в першу чергу адресований цей твір, і який, на думку поета, не здатен збагнути те, про що говорить поет. Водночас, за фантастичними, гротескними образами вірша прочитується й цілком певний зміст. Епатаж ліричного героя – це протест проти застарілого і недосконалого світу, пристрасний заклик до заколоту проти його заскорузлості і байдужості, небажання і нездатності сприйняти нові віяння часу, які бачить поет, наділений “особливим зором”. Крізь “карту буднів”, побутові, заземлені образи сучасності він спроможний побачити образи майбутнього, нового світу, ще віддаленого, але вже виявленого в окремих прикметах: “вилицюватість океану” (з яким асоціюється холодець на блюдці), “губ нових пориви”(побачені на малюнках рекламних вивісок). Образи нового свту можуть бути оспівані лише засобами нового мистецтва. Символом цього нового мистецтва є стає завершальний образ ноктюрна, зіграного “на флейті заржавілих ринв”.

Зовсім інше уявлення про поета – як про тонкого і проникливого співця внутрішнього, душевного світу людини – постає із віршів “Послухайте” і “Лілічко! Замість листа...” Любовна тематика, розкрита, переважно, в образах нещасливого кохання, – один з наскрізних мотивів лірики Маяковського. В повну силу вона прозвучала вже в поемі Маяковського “Хмарина в штанах”, де відтворений біографічний епізод, кохання поета до юної Марії Денисової, з якою Маяковський познайомився в 1914 році в Одессі, під час турне футуристів по Росії. Трагічний фінал цього кохання зумовлений, на думку поета, лицемірними, аморальними законами, що визначають сенс буття сучасного суспільства.Героїня відкидає кохання героя не тому, що на перешкоді цьому стають її почуття, а тому, що він не може створити навколо неї той комфорт предметних цінностей і матеріальний затишок, до якого вона прагне. Заземленому світу матеріальних цінностей і міщанського самовдоволення контрасно протиставлений ліричний герой одного з найбільш світлих і романтичних віршів Маяковського “Послухайте!” Вірш сприймається як справжній гімн Людині, душа якої , всупереч оковам нудної, сірої буденності, все ще спроможна на високі, “зоряні пориви”, на прометеївський подвиг в ім’я іншої людини. Образи вірша не окреслені в чіткій, предметній певності, не приведені до якоїсь конкретної життєвої ситуації, і сприймаються в площині широких філососфсько-символічних узагальнень. Втім, асоціації, на які найшвидше спрямовує зміст вірша, породжують картину побачення двох закоханих, які йдуть вулицями нічного міста. Її лякає темрява, яка поглинула на небі усі зірки, їй хочеться, аби хоч одна, маленька зірочка засяяла на небі. І тоді її розчулений обранець “вдирається до Бога, боїться, що зволікав, плаче, цілує йому жилаву руку, просить – щоб неодмінно була зоря! – Клянеться – не перенесе оцю беззоряну муку!” А потім запитує у неї: “тепер тобі нічого? Не страшно?” Сила справжніх людських почуттів здатна створити справжнє диво – запалити зірку в небі, якщо людина цього справді потребує. Створений Маяковським образ кохання як зірки, що спалахує в небі, є одним з найбільш поетичніших любовних образів не тільки в російській, але й і у світовій поезії.

Вірш “Лілічко! Замість листа...” присвячений Лілі Брик, кохання до якого поет проніс крізь усе своє життя. Починаючи з “Хмарини в штанах”, він присвятив їй усі свої поеми. Кохання до Лілі Брік знайшло відображення в багатьох творах поета, поемах “Флейта-хребет”, “Люблю”, “Про це”, велика кількість ліричних творів, серед яких і “Лілічко! Замість листа…” Кохання Маяковського до Лілі було величезним. В щоденнику в 1923 році Маяковський так аналізував свої почутття: “Я кохаю, кохаю, незважаючи ні на що і завдячуючи усьому, кохаю, кохаю і буду кохати, нехай би ти була непривітна зі мною, або ласкава, моя чи чужа мені. Будь що кохаю. Амінь. /…/ Кохання – це життя, це головне. Від нього йдуть і вірші, і справи й усе інше. Кохання – це серце усього. Якщо воно перестане працювати, все інше відімре, стане зайвим, непотрібним /…/ Без тебе я не існую. Так було завжди, так є й тепер”. Їх кохання не було безхмарним, але навіть після того, як стосунки їх остаточно перервались, Маяковський продовжував кохати Лілю. Один із сучасників поета наводить такі його пізніші слова: “Я кохаю тільки Лілю. До усіх інших я можу ставитись тільки добре або дуже добре, але кохати я можу вже тільки на другому місці”. Переломним у їх стосунках став 1924 рік. Останній раз вони бачились 18 лютого 1930 року, за два місяці до фатального самогубства поета. Вірш “Лілічко! Замість листа…” був написаний в 1916 році, коли любовний роман Маяковського і Л.Брік ще тривав, але вже з цього твору постає тінь складних, драматичних взаємостосунків між поетом та його коханою і породжений нею напрочуд задушевно ліричний, але водночас і фатально-трагічний образ нерозділеного кохання. Сюжетна канва вірша описує “космічні” за масштабом переживання почуття героя, нестерпність мук, що їх породжує в душі героя охолодження стосунків з коханою. Водночас, як і у пушкінського коханця (”Я пам’ятаю мить чудову...”), і у блоківського героя (“Про доблесті, про подвиги, про славу”) смуток ліричного героя Маяковського не затьмарений образами, залишається, зрештою, високим і світлим: “Дозволь хоча б останньою ніжністю вистелити твої затихаючі кроки”.

____________________________________________________________________________________

“Кажуть, що з життя піти не тяжко...” Творчість Володимира Маяковського 1917-1930 років.

Російську революцію Маяковський зустрів декларативною заявою: “Моя революція. Пішов до Смольного Працював. Все, що доручали”. Пізніше Маяковський з гордістю пригадував, що солдати і матроси, які брали штурмом Зимовий палац, промовляли два його поетичні рядки: “Їж ананаси, рябчиків жуй, День твій останній надходить, буржуй!” Як зазначала пізніша критика, поняття: “Маяковський” і “поет революції” стали в цей час синонімами. Ця аналогія ствердилась і за кордоном, де Маяковського почали сприймати як своєрідний “поетичний еквівалент” Жовтня. В цей час позицію футуристів у мистецтві Маяковський стверджує як пряму паралель до теорії та приктики більшовиків і пролетаріата в історії та політиці. В 1918 році Маяковський організував групу “Комфут”(комуністичний футуризм), співпрацював з газетою “Мистецтво комуни”, в 1923 році створив “Лівий фронт мистецтв”(ЛЕФ), в 1923-1925 роках видавав однойменний журнал. Намагаючись використовувати усі художні засоби для надання підтримки новій державі, пропаганди нових цінностей, Маяковський пише злободенну сатиру, вірші і частівки для агітаційних плакатів (“Вікна РОСТА”, 1918-1921). Втіленням ідейної позиції Маяковського цих років стають його драми та поеми.

Невдовзі після революції Маяковський створив п’єсу-міф про соціалістичний світопорядок “Містерія-буф”, в якій представники пролетаріата і селянства – “сім пар нечистих” рятуються в ковчезі під час всесвітнього революційного потопу, проходять пекло і рай і знаходять “землю обітовану” – комуністичний Едем. В поемі “1500 000 000”(цифра тодішнього населення Радянської Росії) поет висловлює свою духовну єдність з революційною стихією і народом, мріє про те, як революційні селяни завоюють США і проголосять там перемогу комунізму. Оспівуванню комуністичних міфів присвячені й відомі поеми Маяковського “П’ятий інтернаціонал”, “Володимир Ілліч Ленін”, “Добре!” Наслідком багаторазових закордонних мандрівок поета стають численні вірші, в яких він висловлює свої негативні враження від “капіталістичного світу наживи”. Поет засуджує суперечності буржуазного світу, його негативні явища, такі, як експлуатацію,безробіття, расизм ("Хмарочос у роз­різ'", "Бродвей", "Блек єно уайт" та ін.). Нещодавно стало відомо, що в останні роки життя В. Мая­ковський почав усвідомлювати примусовий, штучний характер деяких своїх творів. У чернетках було знайдено гірке визнання, що він "ставав на горло власним пісням". У відповідь на свою поему "Добре!", яка оспівувала штурм Зимового палацу і побудову соціалістичного суспільства, Маяковський збирався писати нову поему — "Погано!"

З кінця 20-х років у Маяковського поступово починає зростати відчуття разючої невідповідності політичних та соціальних реалій соціалістичної дійсності тим високим ідеалам, з якими асоціаювалася для нього революція. Чим далі, тим більше з-під пера поета з’являється творів, в яких він вдається до нищівної критики негативних явищ радянського побуту, адмінастративно-чиновничої системи, культури та мистецтва. Вершиною “революційної” сатири Маяковського стали дві його п’єси, написані в останні роки життя – “Клоп” і “Лазня”. Перша з них є їдкою сатирою на радянське міщанство. Головний герой Присипкін, який маскується пролетарським походженням, аби влаштувати собі сите і безбідне життя, в якому й сліду не залишається від тих цінностей, заради яких здійснювалась революція. Друга п’єса – це сатира на бюрократичні порядки в радянських установах. В центрі зображення тут конфлікт між інженером Чудаковим, що винайшов машину часу і бюрократом Побєдоносиковим, який намагається стати на перешкоді науковому відкриттю. Обидві п’єси були визнані ідеологічно хибними, а поетові дорікали відсутністю у його творах партійності. Критики проголошують, що Маяковський збився з революційного шляху, став “попутником”, на що сам поет гірко зауважив: “Смішно бути попутником, коли відчуваєш себе революцією”.

Поступово Маяковський потрапляє в літературну, а далі й ідеологічну ізоляцію. Його п’єси були зняті з постановок, йому було відмовлено у в’їздних візах до Парижу (на побачення з коханою жінкою, російською емігранткою Тетяною Яковлевою), його не визнавали ні колишні колеги по ЛЕФу, ні нові по РАППу, а його виставку “20 років роботи” проігнорували своїм відвідуванням і могутні партійні чини і впливові літератори. Драматизм положення Маяковського ще більше ускладнили його стосунки з Веронікою Полонською, яка нібито й кохала поета, але відмовлялася залишити заради нього чоловіка. Все це спричинило глибоку душевну кризу, наслідком якої стало самогубство Маяковського. Він вистрілив собі в серце, залишивши знамениту посмертну записку:

Все, як кажуть,

“інцидент поперчений”,

об побут

розбився любові баркас.

Життя,

сподіваюсь з тобою ми квити,

до біса рахунки мук,

болей

й образ.

Щасливо залишатися.

Володимир Маяковський

За п’ять років до смерті Маяковського до самогубства вдався інший великий поет Сергій Єсенін. В його передсмертних віршах були такі слова:

Кажуть, що з життя піти не важко,

Але й жити в світі – не новіш.

На смерть Єсеніна, Маяковський написав знаменитий вірш, рядки з якого стали майже хрестоматійними:

Ви пішли, сказати б, від турбот земних.
Порожнеча... Летите між зір у безвість.
Ні тобі авансів, ні пивних. Тверезість.
Ні, Єсенін, це не глум, не смішки,—
в горлі горе комом…

В гостро тенденційному, полемічному дусі звучали останні два рядки з цього вірша:

У цьому житті сконать не трудно.
От зробить життя — куди трудніш.

«Зробити життя» не вдалося й Маяковському. І йому, як раніше і Блоку, як і Єсеніну, “забракло повітря”, без якого “життя втрачає сенс”. Симптоматично, що в одному з віршів М.Цвєтаєвої, написаному після смерті Маяковського, у вірші з гірким рефреном “Недобре Сергію! Недобре Володя!”, вона поєднує Маяковського з Єсеніним і одинаково сприймає не тільки їх втрату, але й причини, які змусили обох поетів звести рахунки з життям. Ще через десять років, очевидно, з тих же причин – “нестачі повітря”, до самогубства вдасться й сама Цвєтаєва, а в 1930 році, відразу після поховання Маяковського вона, одна з небагатьох, сказала про поета ті слова, на які він насправді заслуговував і які виявились пророчими для його посмертної долі: “Я боюсь, що, пропри всенародне поховання, попри усю пошану і увесь плач за ним Москви і Росії, Росія до кінця так і не зрозуміла, хто був подарований їй в особі Маяковського... Маяковський набагато випередив нашу сучасність і десь, за якимось поворотом чекає на нас. І озиратися на Маяковського нам, а може й нашим онукам доведеться не назад, а вперед”.

__________________

Запитання і завдання:

s Охарактеризуйте основні етапи творчої еволюції Маяковського.

s З яким літературним напрямом співвідносив свою поетичну творчість Маяковський? Як це позначилось на його суспільній поведінці та художніх принципах?

s Охарактеризуйте коло тем ранньої лірики Маяковського.

s Визначте основні риси післяреволюційної творчості Маяковського. Як вони зв’язані з трагічною долею поета?

s Поясніть, в чому виявила себе реформаторська суть поезії Маяковського, сформулюйте її основні риси.

________________

“А ви змогли б?”

s Яку, на ваш погляд, проблематику підіймає риторичне запитання, винесене в назву твору?

s Які головні смислові мотиви можна виділити у змісті цього вірша? Як вони співвідносяться з провідними мотиивами ранньої лірики поета?

s Охарактеризуйте урбаністичні мотиви, заявлені у вірші. Проілюструйте, через які метафоричні образи вірша вони розкриваються. Які емоції викликає у ліричного героя образ міста?

s Що символізує у поезії образ флейти? З якою метою він вводиться до твору? Як у вірші декларують себе футуристичні принципи тап прийоми поетичної техніки Маяковського?

____________

“Послухайте!”

s В якій формі побудований вірш? Кому він може бути адресований?

s Як би ви визначили пафос вірша? Чи можна говорити про “прометеєвську” забарвленість його змісту? Чи згідні ви з тезою, що у вірші Маяковський стверджує свою гуманістичну світоглядну позицію? Які мотиви і образи вірша можуть це засвідчити?

s Чи можна стверджувати, що у вірші розкривається тема кохання? Доведіть це прикладами з текста вірша.

___________________

“Лілічко! Замість листа...”

s Яким у вірші постає образ кохання?

s Доберіть цитати, які характеризують емоційне напруження думок ліричного героя

s Який образ коханої постає з вірша?

s Як з темою кохання сполучена у вірші тема поета?

s Які рядки можна вважати смисловою кульмінацією вірша? Аргументуйте свою відповідь.

Читайте також:

1. Антропологічна періодизація первісної історії
2. Б) періодизація міжвоєнного державотворення та його аналіз
3. Байки першого періоду творчості (1850-1870 pp.).
4. Важливою методико-методологічною проблемою є періодизація історії економічної думки, визначення пріоритетів, що підлягають аналізу.
5. Види і форми правотворчості держави
6. Види правотворчості
7. Види правотворчості громадянського суспільства.
8. Виникнення єгипетської держави і періодизація історії Стародавнього Єгипту.
9. Виховний ідеал у творчості Г. Вашенка
10. Вікова періодизація
11. Вікова періодизація дитинства
12. Вікова періодизація дітей.

Переглядів: 2004