• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПРОГРАМА КУРСУ

«ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ТА ПЕДАГОГІКИ»

1. ВСТУП ДО ПРОГРАМИ

1.1. Дисципліна «Основи психології та педагогіки» розглядається як функціональна з блоку дисциплін гуманітарної підготовки, оскільки її зміст є інваріантним до видів та предметів будь-якої професійної діяльності.

1.2. Дисципліна «Основи психології та педагогіки» інтегрує знання про індивідуальний світ людини, взятий у психологічних закономірностях його розвитку та функціонування (психологічний аспект), та знання щодо функцій та механізмів управління розвитком людини (педагогічний аспект).

1.3. З урахуванням того, що на засвоєння даного курсу відведено недостатній об’єм годин, програма спрямована на завдання напрямку вивчення та зорієнтована лише на елементи «Основ психології та педагогіки».

1.4. Основу елементів бази знань даної дисципліни мають складати категорії та поняття, що розкривають психологічну сутність людини, особливості психічних явищ, закономірності розвитку психічних властивостей та основи педагогічного впливу.

1.5. Засвоєння «Основ психології та педагогіки» має забез-
печити:

¾ розуміння особистості як найвищої цінності суспільства;

¾ володіння основними термінами та поняттями психології та педагогіки на рівні відтворення, тлумачення та використання їх у повсякденному житті;

¾ орієнтування у психічних феноменах;

¾ усвідомлення та розуміння індивідуальних психічних особливостей;

¾ набуття навичок та формування вмінь застосування набутих знань з психології та педагогіки для ефективного вирішення особистих та професійних проблем.

1.6. Досягнення цілей та завдань навчального предмета «Основи психології та педагогіки» відбувається за таких умов, що:

¾ засвоєння змісту курсу здійснюється шляхом опанування трьох блоків: теоретичного, практичного та блоку самостійної роботи (денна форма навчання) і теоретичного та блоку самос­тійної роботи (вечірня та заочна форми навчання);

¾ теоретичний блок забезпечує опанування понятійно-термі­нологічним апаратом психології та педагогіки та інших елементів бази знань даного предмета;

¾ практичний блок має сформувати вміння та навички застосовувати методи психології для вивчення певних психічних феноменів, використовувати методики психологічних досліджень для визначення психічних властивостей, сприяти розумінню себе та оточуючих;

¾ блок завдань для самостійної роботи вирішує проблеми опанування теоретичним блоком, використання набутих знань для особистісного та професійного самоаналізу та формування вмінь вирішувати складні практичні ситуації взаємодії в діаді, малій групі, колективі та соціумі взагалі.

1.7. Після засвоєння дисципліни «Основи психології та педагогіки» студент повинен:

· знати на рівнях вміння відтворення та розуміння основних елементів бази знань навчального предмета. База знань додається до кожної теми;

· вміти здійснювати самоаналіз та самооцінку власних психологічних особливостей;

· вміти використовувати засвоєні знання для подальшої оцінки та вирішення проблемних ситуацій;

· володіти навичками аналізу широкого спектра практичних ситуацій з професійної діяльності.

2. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ

3. ЗМІСТ ТЕМ КУРСУ

ТЕМА 1. ВСТУП ДО ПСИХОЛОГІЇ

Предмет та методи науки. Давність психологічної думки та її перші прояви в історії наукового пізнання. Особливості становлення предмета психології. Вчення про душу, поглядиАрістотеля. Розвиток психологічних знань у ХVII ст. Вчення про свідомість людини.

Вплив розвитку природничих наук на розуміння поведінки людини. Виділення психології в самостійну науку. Криза психологічної науки на межі ХIX—XX ст., її причини та наслідки. Виникнення нових шкіл та течій в психології: біхевіоризм, генетична психологія, гештальтпсихологія, психоаналіз, когнітивна пси­хологія, гуманістична психологія, психологія діяльності. Коротка характеристика кожної школи, сучасний стан.

Поняття про психіку. Зв’язок мозку та психіки. Нервова система: центральна та вегетативна. Загальна будова центральної нервової системи. Будова головного мозку. Основні функціональ-
ні блоки мозку (А. Р. Лурія): енергетичний (верхній відділ мозкового стволу); блок прийому, переробки і зберігання інформації (задні відділи обох півкуль, тім’яні, потиличні та скроневі відділи кори головного мозку); блок, що забезпечує програмування, регуляцію та контроль поведінки.

Поділ психічних явищ на процеси, стани, властивості. Досвід людини. Відносність такого поділу. Рівні прояву психіки: свідомий і несвідомий. Їх коротка характеристика. Функції свідомого та несвідомого.

Протікання психічної діяльності в особистості. Поняття про біопсихічні та психосоціальні властивості. Труднощі вивчення психічної діяльності людини. Методи психології, їх класифікація: організаційні; емпіричні; методи обробки даних; інтерпретаційні. Досто­їнство та недоліки кожного методу, оптимальні умови його вико­ристання. Значення для психології точних математичних методів.

ТЕМА 2. БІОПСИХІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ЛЮДИНИ

Природна організація людини. Індивід як носій біопсихічних властивостей. Біопсихічні властивості. Стать, психічні відмінності чоловіків і жінок. Вік, хронологічний, біологічний, психологіч­ний, соціальний. Вікові категорії. Конституція, теорії Е. Кречмера та У. Шелдона, достоїнства та недоліки. Функціональна асиметрія великих півкуль і тип мислення. Вчення І. П. Пав­лова про типи нервової системи. Властивості нервової системи. Обмін речовин. Задатки. Темперамент, загальна характеристика. Психологічні основи темпераменту. Поведінкові особливості темпераменту. Типи темпераменту: сангвінік, холерик, меланхолік, флегматик. Поняття здоров’я. Особливості та специфіка соматичних, психо­соматич­них, нервових та психічних захворювань.

ТЕМА 3. ПСИХОСОЦІАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Психологічне визначення особистості. Взаємозв’зок біопсихіч­них та психосоціальних властивостей. Індивід як основа особистості. Шляхи наукового опису особистості (риси та типи). Найважливіші психологічні параметри особистості: стійкість, єдність, активність і здатність до самоуправління.

Поняття про структуру особистості. Структура особистості (за З. Фрейдом): «Воно», «Я», «Над-Я».

Структура особистості (за В. А. Козаковим): атрибути; риси (інтелект, локалізація контролю як характеристика відповідальності особистості, риси і типи особистості, характер); якості (пізнавальні: відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення та психомоторні здібності, увага, емоційні якості особистості, вольові якос­ті, самооцінка і рівень домагань, досвід: знання, навички, вміння, спрямованість особистості) . Їх характеристика.

Концепція інтегральної індивідуальності Б. Г. Ананьєва. Озна­ки, які характеризують особистість (за Б. Г. Ананьєвим): соці­альний статус, соціальні ролі та функції, соціальні установки, соціальні потреби і мотиви, когнітивна організація (увага, відчуття, сприйняття, мислення, пам’ять, уява), емоції та почуття, воля, характер, здібності, спрямованість. Їх характеристика. Біографія як форма розвитку особистості.

ТЕМА 4. ПОТРЕБИ, МОТИВИ, ПОВЕДІНКА

Поняття про мотивацію. Потреба як головний мотиваційний фактор. Види потреб: біологічні та соціальні, матеріальні та духовні.
Теорія гомеостазу дії потреб. Поняття про потяги, концепція З. Фрей­да. Специфічність людських потягів (В. С. Мерлін). Бажання та
прагнення. Ієрархія потреб за А. Маслоу. Характеристика само­актуалізованих людей. Мотиви поведінки. Мотиваційна сфера у лю­дини. Мета, інтерес, цінності, ціннісні орієнтації, мораль, ідеал, світогляд, переконання, спрямованість. Їх характеристика. Мотив досягнення успіху, мотив уникнення невдач. Спрямованість як система відношень особистості до дійсності: особистісна спрямованість, спрямованість на взаємодію, ділова спрямованість.

ТЕМА 5. РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

Поняття про розвиток. Різні підходи до розуміння джерел, рушійних сил, закономірностей, етапів, можливостей прискорення розвитку в біогенетичній теорії, соціогенетичній теорії, психогенетичній теорії та психології діяльності. Основні підходи до періодизації розвитку. Концепція Д. Б. Ельконіна. Поняття «вік», «протиріччя», «соціальна ситуація розвитку», «провідна діяльність», «но­воутворення», «криза психічного розвитку», «сензитивний період». Особливості розвитку дитини в підлітковому та юнацькому віці. Дискусійність питання про об’єднання цих періодів.

Концепція розвитку особистості протягом життя (за Е. Ерік­соном). Епігенетичний принцип розвитку. Дві лінії розвитку: нормальна та аномальна лінії розвитку. Стадії розвитку. Коротка характеристика основних особистісних новоутворень, які виникають на кожній стадії. Використання ідей Е. Еріксона в процесі самопізнання як можливість зрозуміти власну особистість.

ТЕМА 6. «Я-КОНЦЕПЦІЯ».
СИСТЕМА ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ

Самосвідомість та «Я-концепція». Сруктурні елементи самосвідомості: когнітивний, емоційний, поведінковий. Ознаки виділення себе та усвідомлення своєї інаковості. Криза 3-х років.
Її ознаки: негативізм, впертість, норовитість, примхливість, обезцінювання дорослих, протест-бунт. Етапи розвитку відчуття влас­ного «Я», їх характеристика. Поняття про самооцінку. Формування «Я-концепції». Поняття «ідентичність» та «криза ідентич­ності» (за Е. Еріксоном).

Поняття про психологічний захист. Вклад З. Фрейда та Г. Фрейд в розвиток теорії про психологічні захисти. Причини, які активізують дію психологічних захистів. Фактори, що впливають на неусвідомлене використання захистів. Види захистів: заперечення, примітивна ідеалізація (обезцінення), проекція, інтроекція, проективна ідентифікація, дисоціація, витіснення, регресія, ізоляція, раціоналізація, моралізація, анулювання, реактивне утворення, відреагування, сексуалізація, ідентифікація, заміщення, сублімація. Їх характеристика.

ТЕМА 7. ОСОБИСТІСТЬ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ

Поняття про діяльність. Взаємозв’язок понять особистість та суб’єкт діяльності. Вплив діяльності на особистість. Види діяльності: гра, навчання, праця, спілкування. Типи діяльності: духовно-пізнавальна, перетворювальна, ціннісно-орієнтаційна, спожив­ча, комунікативна, художньо-творча. Організаційно–психологіч­на структура діяльності: суб’єкт, мотив, ціль, процес, дія, предмет, продукт та психічний результат, засоби суб’єкта, умови діяльності. Визначення головних компонентів засобів суб’єкта: вміння, навички, знання, звички. Поняття про професію. Класифікація про­фесій. Основні вимоги, що ставляться професією до людини. Відповідальність суб’єкта діяльності: локус контролю.

ТЕМА 8. МІЖОСОБИСТІСНІ СТОСУНКИ. СПІЛКУВАННЯ

Роль спілкування у життєдіяльності людини. Різні підходи до визначення спілкування. Багатогранність спілкування. Зв’язок спілкування та діяльності. Спілкування та комунікація. Роль спіл­кування у становленні особистості.

Міжособистісне спілкування. Визначення змісту спілкуван-
ня. Різні засоби спілкування: вербальне та невербальне. Диферен­ціація видів спілкування за критеріями змісту, цілей і засобів. Визначення функцій спілкування. Обмін інформацією та передача інформації. Специфіка комунікативного акту, його структура. Поняття комунікативних бар’єрів.

Роль невербальних засобів передачі інформації. Жести, міміка, пантоміміка як складові загальної моторики людини. Мова погляду.

Спілкування як сприйняття та розуміння іншої людини. Соціаль­на перцепція. Особливості формування образу іншої людини. Поняття соціального стереотипу. Типові схеми форму­вання першого враження. Явище каузальної атрибуції. Психологічна суміс­ність та несумісність у спілкуванні.

Психологічна характеристика конфліктів. Види конфліктів. Структура конфліктної ситуації. Функції конфлікту: деструктивна, конструктивна та стабілізуюча. Стратегії міжособистісної взаємодії: протидія, уникнення, пристосування, компроміс, співробітництво. Їх характеристика, переваги та недоліки поведінкових стратегій.

ТЕМА 9. ОСВІТА В КУЛЬТУРІ ЛЮДСТВА

Феномен освіти як процесу і результату засвоєння певної системи знань. Загальна, спеціальна освіта; початкова, середня, вища освіта. Розвиток освіти на cвітанку людства. Освіта в античному світі: в Стародавній Греції та Римі. Освіта в часи середньовіччя. Розвиток освіти в епоху Відродження. Педагогічні ідеї Я. А. Ко­менського (1592—1670 рр.) — великого чеського педагога, реформатора, теоретика і практика освіти. Розвиток освіти та системи навчальних закладів в період (ХVIII — поч. ХХ ст.). Розвиток та стан освіти в період (XX ст. — сучасність). Історичні аспекти розвитку освіти в Україні. Виникнення перших братських шкіл. Утворення першого вищого навчального закладу — Києво-Могилянсь­кої академії. Стан освіти в Україні у радянський період: система освітніх закладів, зміст освіти. Освіта в Украіні у період незалежності: Закон України «Про освіту» (1991—1996 рр.). Інно­вації та реформи у сучасній українській школі (1998—2000 рр.). Гуманізація освіти. Соціально-дидактичний принцип розвитку системи ос­віти. Співвідношення основних категорій: освіта, виховання, навчання. Ретроспектива розвитку освітніх систем і шкіл. Тенденції в освіті. Освіта в Україні (ретроспектива, система, структура, законодавство). Вища освіта: рівні акредитації, освітньо-кваліфікаційні рівні, післядипломна освіта, вчені ступені та звання.

ТЕМА 10. ПЕДАГОГІКА ЯК НАУКА ПРО ОСВІТУ.
СТРУКТУРА СУЧАСНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Педагогіка як наука про освіту. Предмет, завдання педагогіки. Виникнення та розвиток педагогіки як науки. Основні категорії педагогіки: навчання, освіта, виховання, розвиток, формування. Складові педагогіки: теорія навчання (дидактика), теорія виховання, теорія організації та управління в системі освіти. Методи педагогічних досліджень. Аксіоматичні основи педагогіки. Педагогічний процес: цілісність, закономірності, етапи. Зв’зок педагогіки з іншими науками. Галузі педагогічних наук, їх завдання, предмет дослідження. Педагогічне спілкування як форма взаємодії педагогів та учнів. Професія педагога та її роль у сучасному суспільстві.

ТЕМА 11. НАВЧАННЯ ЯК ГОЛОВНИЙ ШЛЯХ ДО ОСВІТИ

Навчання як головний шлях до освіти. Процес навчання, його особливості. Двосторонній характер навчання: викладання і учіння. Навчання як сумісна діяльність вчителів та учнів. Соціально-психологічна та організаційна структура навчально-пізна­вальної діяльності. Навчальні цілі, їх ієрархія. Типи навчальних цілей. Планування навчання в закладах освіти. Зміст навчання. Принципи формування змісту навчання. Організаційні форми навчання та їх розвиток. Закономірності та принципи навчан-
ня. Класичні та сучасні принципи навчання. Методи навчання. Проблема класифікації методів навчання. Види, типи методів навчання. Урок як основна форма організації навчання. Типи уроків. Контроль навчання. Функції контролю, види контролю. Форми організації навчання у вищій школі. Управління навчанням та функції управління. Соціально-психологічна характеристика освіт­ніх груп навчання. Нові технології навчання, їх характеристика.

ТЕМА 12.ВИХОВАННЯ — ПІДГОТОВКА ДИТИНИ
ДО ДОРОСЛОГО ЖИТТЯ

Виховання як складова цілісного педагогічного процесу. Взаємозв’язок методів, засобів навчання та виховання. Системи виховання. Форми педагогічної дії в процесі виховання: навчальний процес, позакласна робота, сімейне виховання, виховна діяльність дитячих та молодіжних організацій, виховна діяльність
закладів культури та засобів масової інформації. Виховання у ши­рокому розумінні, у вузькому розумінні. Зміст виховання. Особ­ливості виховного процесу. Загальні закономірності процесу виховання. Принципи виховання, їх специфіка. Суспільна спрямованість виховання. Гуманізація виховання. Єдність виховних захо­дів. Виховання особистості в колективі. Учнівський колектив та його вплив на процес виховання. Загальні методи виховання. Вибір методів виховання. Технологія виховання. Комплексний підхід у вихованні. Роль вихователя у процесі виховання.

4. КОНТРОЛЬ

4.1. Завдання для самостійної роботи представлені двома видами: теоретичні (СРТМ) і практичні (СРПЗ). Підсумкова оцінка успішності засвоєння дисципліни «Основи психології та педагогіки» виставляється на підставі суми балів, набраних за виконання завдань для самостійної роботи (СР) до заліку, та балів, які от­римані в аудиторії при складанні контрольних тестів на заліку (З). Сума балів розраховується за формулою:

å (100) = СР (50) + З (50),

де å — загальна кількість балів, набраних студентом при вив­ченні дисципліни;

в дужках вказується максимально можлива кількість балів з кожного параметра:

50—100 балів — «залік»;

0—49 балів — «незалік».

4.2. До заліку допускаються особи, які виконали необхідну час­тину завдань для самостійної роботи обох видів і набрали певну кількість балів:

25—50 балів — «допуск»;

0—24 балів — «недопуск».

Сума балів за виконання завдань для самостійної роботи розраховується за формулою:

СР (50) = СРТМ (20) + СРПЗ (30),

де СРТМ — кількість балів, набраних студентом за виконання теоретичних завдань;

СРПЗ — кількість балів, набраних студентом за виконання практичних завдань.

4.3. СРТМ — це самостійне письмове виконання ряду завдань для засвоєння теоретичного матеріалу.

Можливі види завдань:

¾ відповіді на запитання;

¾ формулювання висновків та підсумків;

¾ заповнення таблиць;

¾ наведення прикладів, опис ситуацій;

¾ завдання на аналіз, доведення, порівняння, класифікацію, узагальнення, конкретизацію, інтерпретацію теоретичного матеріалу.

СРПЗ — це самостійне письмове виконання ряду практичних завдань. Можливі види:

¾ розв’язання задач;

¾ аналіз та вирішення ситуацій;

¾ вправи;

¾ спостереження;

¾ психодіагностика, аналіз результатів психодіагностики.

4.4. Виконання кожного завдання з обох видів самостійної роботи оцінюється за традиційною п’ятибальною шкалою.

Оцінка здійснюється за наступними критеріями:

1) змістовність та повнота виконаного завдання;

2) культура оформлення роботи;

3) самостійність та вміння навести приклади;

4) обґрунтованість та вміння викласти власну точку зору;

5) термін подачі роботи.

4.5. Підсумкова кількість балів з самостійної роботи кожного виду розраховується окремо за формулою:

,

де В_mах — максимально можлива кількість балів з певної форми навчальної діяльності (СРТМ_mах = 20, СРПЗ_mах = 30);

п — кількість заданих навчальних завдань;

å оцінок — сума оцінок, отримана студентом за виконані
завдання;

5 — максимально можлива оцінка;

В — кількість балів, що отримує студент за СРТМ чи СРПЗ.

4.6. Підсумковий контроль і оцінювання з дисципліни проходить на заліку на основі дидактичних тестів. Форма тестових зав­дань — це закриті тести на вибір з п’яти ймовірних варіантів. При цьому студенту необхідно знайти не тільки вірні варіанти відповіді, але і їх кількість, яка може коливатися від нуля до п’яти. Тобто можливим є як і повна відсутність правильних відповідей, так і правильність усіх варіантів.

Наприклад, Ви зробили 5 теоретичних завдань для самостійної роботи при заданих 10 і отримали за кожне по 5 балів, тоді СРТМ = ((5 ∙ 5) ∙ 20 : 10) : 5 = 10; зробили 9 практичних завдань для самостійної роботи з 18. СРПЗ = ((9 ∙ 5) ∙ 30 : 18) : 5 = 15; åСРТМ, СРПЗ = 10 + 15 = 25. Це «допуск». Щоб отримати залік з дисципліни, Вам необхідно при складанні дидактичних тестів набрати не менше як 25 балів.

Читайте також:

1. II. Мета вивчення курсу.
2. II. ПРОГРАМА КУРСУ
3. III. Програма
4. III. Програма
5. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
6. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
7. Актуальність курсу історіософії історії України
8. Актуальність курсу «Історіософія історії України».
9. Визначення маркетингу й ключових понять курсу
10. Визначення предмету курсу
11. Визначення предмету курсу
12. Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована Програма

Переглядів: 443