• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Визначення предмету курсу

План викладу матеріалу

Розділ І. Теоретичні засади регіональної економіки

Тема 1. Предмет, метод і завдання дисципліни "Регіональна економіка"

1.1.Визначення предмету курсу.

1.2.Місце курсу в системі наукових дисциплін. Зв'язок з економічною теорією, галузевими економічними та іншими дисциплінами.

1.3.Методи і методологічні основи курсу "Регіональна економіка".

1.4.Завдання і структура курсу "Регіональна економіка".

Розвиток будь-якого регіону і країни в цілому залежить від наявно­го економічного, природно-ресурсного і трудового потенціалу, розміщеного в тому чи іншому регіоні (території), тобто він залежить від наявних продуктивних сил. Вони є національним багатством, визначають перспективу і можливий рівень його соціально-економічного розвитку. Нарощування, раціональне використання та постійне вдосконалення регіональних і галузевих пропорцій національної економіки на основі науково обґрунтованих принципів і закономірностей розміщення продуктивних сил об'єктивно зумовлені необхідністю підвищення добробуту населення країни, його культурного і духовного збагачення. Предмет курсу - просторова організація продуктивних сил, вивчення якої здійснюється на різних рівнях (населений пункт, адміністративний район, область, економічний район тощо). Елементи просторової організації продуктивних сил (природні ресурси, людський і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, наявна територіальна інфраструктура, регіональні системи господарювання) є об'єктами вивчення науки розміщення продуктивних сил регіональної економіки. У зв'язку із вступом суспільства у фазу постіндустріального розвитку, спектр і склад продуктивних сил неухильно розширюються. Сьогодні до продуктивних сил зараховують: науку, інноваційні процеси, методи прогресивної організації праці, обширну інформацію та багато інших елементів. Однак і сьогодні, і в майбутньому головною продуктивною силою залишається людина, яка створює матеріальні блага і споживає їх.

Регіональна економіка як просторова організація продуктивних сил, що залежить від багатьох територіальних факторів, має вивчатися у тісному взаємозв'язку з проблемами формування ефективної державної регіональної економічної політики й розвитку міжрегіональних та зовнішньоекономічних зв'язків. Вивчення курсу «Регіональна економіка» дає змогу оволодіти закономірностями та факторами сучасного розміщення продуктивних сил як національного багатства, особливостями територіального господарювання, а це, в свою чергу, дає можливість сформувати перспективу регіонального розвитку, прийняття довгостроко­вих рішень щодо розміщення продуктивних сил. Особливе місце в соціально-економічному розвитку певних територій окремих галузей займають результати наукових досліджень, в тому числі і прогнозних. Наукові дослідження є основою розробки довгострокової стратегії і тактики управління регіональним розвитком. Вони сприяють зростанню виробництва і всього комплексу життєдіяльності, що необхідний для забезпечення потреб людини. Висока надійність і ефективність прогнозних досліджень і розробок є передумовою надійного розвитку і вдосконалення територіальної організації господарства в будь-якому регіоні.

На розвиток продуктивних сил народного господарства в цілому великою мірою впливають такі фактори, як нерівномірне розміщення продуктивних сил в територіальному плані, а також його природно-ресурсного потенціалу географічне їх розташування, кліматичні умови, температурний режим, кількість опадів, шляхи сполучення (доставка матеріально-сировинних ресурсів і готових товарів до споживачів), паливно-енергетичне забезпечення тощо.

1.2. Місце курсу в системі наукових дисциплін

У регіональній економіці для розміщення продуктивних сил найважливішим є економічна ефективність виробництва та забезпечен­ня споживача якісними продуктами і товарами. Наука про розміщення продуктивних сил вивчає територіальну організацію виробництва, її структуру, загальні закономірності розташування продуктивних сил, їхній конкурентний прояв у галузевому і територіальному аспектах на регіональному і міжрегіональному рівні, її головним завданням є раціональний розвиток і досягнення більш високої продуктивності суспільної праці шляхом залучення до трудової діяльності наявних джерел трудових ресурсів, які можна використати в соціально-економічному розвитку.

Тільки внаслідок регулювання розвитку території, розміщення продуктивних сил дає можливість втілити в практику господарського будівництва наукову ідею про зближення рівнів економічного і соціального розвитку, поліпшити територіальну організацію продуктивних сил. Це дозволяє комплексно розвивати економічні регіони, залучати у виробництво наявні мінерально-сировинні, паливно-енергетичні, водні, лісові ресурси, забезпечувати раціональну зайнятість трудових ресурсів у всіх регіонах. Наука про розміщення продуктивних сил взаємодіє з широким колом інших наук. Вона належить до економічних наук, в основу яких покладені результати наукових досліджень природничих, географічних, геологічних і технічних наук. Результати досліджень останніх безпосередньо впливають на характер розміщення промислових об'єктів, сільськогосподарського виробництва, транспорту тощо. Разом з тим, розвиток науки про розміщення продуктивних сил ґрунтується на економічних законах і категоріях, які вивчає і визначає економічна теорія. Вона широко використовує результати наукових досліджень галузевих економік: фінансів, економіки праці, економіки природокористування, історії народного господарства, економічної статистики, економічної кібернетики, економічної і соціальної географії, картографії тощо. Вище наведені дисципліни в основному забезпечують науку про розміщення продуктивних сил. В першу чергу - інформацією, метода­ми досліджень, показниками, які характеризують параметри економічного процесу. В свою чергу розміщення продуктивних сил збагачує інші економічні науки власними категоріями, інформацією про регіональні економічні характеристики. Наука і практика розміщення продуктивних сил мають першочергове значення для територіального планування і формування цільових галузевих і територіальних комплексних програм.

Регіональна економіка і її продуктивні сили тісно пов'язані з економічною теорією. В основу теорії розміщення продуктивних сил покладено загальні економічні закони. В умовах ринкової економіки, як правило, розміщення продуктивних сил здійснюється відповідно до тих законів, виходячи з яких досягається оптимальний економічний та соціальний ефект при мінімальних витратах. Найзагальнішим законом, що визначає характер розміщення продуктивних сил, є закон ефективного використання суспільної праці, згідно з яким найвища продуктивність праці забезпечується завдяки зниженню затрат праці на подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва, за рахунок чого можна значно збільшити обсяги перевезення готової продукції між товаровиробником і її споживачем.

Поряд з економічною теорією теорія розміщення продуктивних сил вимагає всебічного врахування інтересів як суспільства в цілому, так і його членів, зокрема збереження навколишнього середовища і природних ресурсів. Теорія і практика розміщення продуктивних сил в умовах ринку набуває дедалі більшого значення. Аналіз сучасного стану розміщення продуктивних сил України дає підстави говорити про необхідність його удосконалення. Це повинне вирішуватися виходячи із стратегії і тактики розміщення продуктивних сил в межах суверенної незалежної держави на основі науково обґрунтованої концепції, яку потрібно прийняти при розробці комплексної програми розвитку народного господарства країни. Завдання наукових досліджень - всебічно обґрунтувати необхідність збалансування розміщення продуктивних сил, що сприятиме досягненню економічної незалежності країни, зростанню добробуту населення, зміцненню могутності України.

Основні напрями економічного аналізу, пропорцій і закономірностей відтворення виробництва, динаміки і факторів його зростання подані в визначеній системі показників економічної статистики. Сучасна соціально-економічна статистика є багатогалузевою наукою, яка охоплює всі народногосподарські, галузеві і територіальні аспекти практичної діяльності органів державної статистики. Вона входить в систему суспільних наук, які викладають у вищих навчальних закладах.. В цілому статистика як суспільна наука включає: загальну теорію статистики, економічну і соціальну статистику, статистику населення та галузеву статистику. На основі зведених статистичних даних аналізують і оцінюють: показники рівня, структури, динаміки і ефективного розвитку економіки, її збалансованості і пропорційності з метою виявлення можливостей і резервів стратегічних напрямків розвитку галузей народного господарства (в першу чергу пріоритетних як для країни в цілому, так і для певної території, регіону). Таким чином, економічна статистика допомагає використати відповідні методи і способи розробки планів, які б повністю задовольняли потреби розвитку народного господарства. Завдання статистики в цьому випадку полягає в тому, щоби на конкретних прикладах розкрити економічні можливості в розвитку продуктивних сил країни, знайти оптимальне їх розміщення, ефективно використовуючи весь наявний економічний і природно-ресурсний потенціал.

Навчальна дисципліна «Регіональна економіка» тісно пов'язана з усіма іншими галузевими економічними науками. Будь-яка галузева економіка базується і в цілому, і окремо на наявності галузевих продуктивних сил, їх розміщенні, тобто на їх територіальних організаціях. Наявність продуктивних сил та їх ресурсів визначає можливий рівень розвитку тієї чи іншої галузі, шляхи вирішення цієї проблеми для держави, певної території, регіонів.

1.4. Методи і методологічні основи курсу "Регіональна

економіка"

Метод - це засіб побудови і обґрунтування систем суспільних знань, сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності. Поглиблення взаємозв'язку наук приводить до їх взаємопроникнення, використання наукових новин однієї галузі в інших, що збагачує науку, розширяє масштаби її територіального застосування.

Метод курсу побудований на матеріалістичній діалектиці. Він є матеріалістичною основою, на якій базуються продуктивні сили країни, регіону. Діалектика як метод - реальна логіка змістовного творчого мислення, яке відображає об'єктивну діалектику самої дійсності. Будучи свідомо покладеною в основу теоретичного мислення, матеріалістична діалектика звільняє вчених від суб'єктивного шаблону в підборі пояснень фактів і однобічності. В діалектиці всі проблеми набувають історичного характеру, а дослідження набувають характеру стратегії сучасного розвитку науки. Одночасно діалектика зорієнтована на розкриття і спроби вирішення суперечностей як в пізнанні, так і в самій дійсності. На цій основі пов'язані всі економічні розрахунки і, в першу чергу, потреби конкретної людини, виходячи з науково обґрунтованих норм предметів споживання і довготермінового використання. Матеріалістична діалектика відображає дійсність, практично життєвий досвід, який базується на реальній основі, певному відрізку часу історичного процесу. Історичні факти є основою всякої науки, джерелом її існування і розвитку. Сукупність наукових дослідів в розвитку і розміщені продуктивних сил становить систему комплексного підходу до її вивчення, оцінки і перспективного розвитку. Сучасне господарство характеризується тим, що його об'єкти функціонують не ізольовано, а є елементами системи розміщення продуктивних сил.

Системний підхід - це напрям методології спеціально-наукового пізнання і соціальної практики, в основі якого лежить дослідження об'єктів як відповідних систем. Системний підхід сприяє адекватній постановці проблем в конкретних науках і відпрацюванню ефективної стратегії їх вивчення. Методологічна специфіка системного підходу визначається тим, що вона орієнтує дослідження на розкриття об'єктів в цілому, виявлення багатосторонніх їх зв'язків і приведення їх в єдину обґрунтовану теоретично-практичну систему. Завдання системного підходу до розвитку продуктивних сил полягає в тому, що послідовно вивчають і визначають всі основні фактори розвитку території і можливої її перспективи. Системний підхід не існує у вигляді строгої методологічної концепції. Він виконує свої евристичні функції, залишаючись не дуже пов'язаним з сукупністю пізнавальних принципів, основна ідея яких зорієнтована на конкретні дослідження. Ця орієнтація здійснюється таким чином: по-перше, змістовні принципи системного підходу дозволяють зафіксувати недоліки старих традиційних предметів вивчення з метою орієнтації в вирішенні нових завдань; по-друге, поняття і принципи системного підходу ефективно допомагають будувати нові предмети вивчення, задаючи структурні і типологічні характеристики цим предметам.

У наукових дослідженнях територіальної організації народного господарства використовують широкий спектр методів, серед яких провідним є системний аналіз. З його допомогою можна порівнювати різні варіанти розв'язання проблем удосконалення розміщення виробництва і вибрати для практичного використання кращі з погляду інте­ресів регіонів і держави в цілому.

Для обґрунтування розміщення продуктивних сил у проектних роз­робках науковці і спеціалісти використовують цілу систему спеціаль­них найбільш поширених економічних методів. Методи науки — це способи пізнання дійсності і послідовний планомірний шлях встановлення істини. Сукупність методів, що застосовуються у проведенні наукових досліджень, називається методологією.

Ґрунтуючись на принципах і закономірностях матеріалістичної діа­лектики (закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, закон єдності і боротьби протилежностей, закон заперечення тощо), вчені розглядають народне господарство як систему, що складається із підсистем їх розвитку і перспективи. Для поглибленого аналізу цих складних народногосподарських систем і підсистем використовують низку спеціальних методів залежно від структури і стратегії розвитку народного господарства, територіального їх розміщення, обсягу виробництва, ко­н'юнктури ринку, наявності споживача тощо. До цієї системи методів належить: аналітичний і порівняльний метод, балансовий метод, статистичний метод, нормативний, картографічний, експедиційний, економіко-математичного моделювання та інші методи, які будуть висвітлені в окремому розділі. Методологія розробки теоретичних і прикладних завдань щодо розвитку економіки регіонів і розміщення продуктивних сил передбачає певну послідовність проведення досліджень і охоплює такі етапи:

- програмний, що передбачає обґрунтування програми виконання певного завдання чи проекту — його мети, очікуваних результатів, виконавців, складання кошторису, джерел фінансування тощо;

- інформаційний — збирання та обробка відповідної інформації, складання паспортів досліджуваних об'єктів;

- аналітичний — проведення аналізу одержаної інформації, її систематизація та інтерпретація з метою отримання наукових і практичних результатів;

- модельний, який включає розроблення системи моделей прогнозування і планування для різних рівнів управління;

- алгоритмічний — визначення чіткого порядку вироблення конкретних рішень щодо розміщення відповідних продуктивних сил у взаємозв'язку з існуючим територіальним економічним потенціалом;

- концептуально-конструкторський — розроблення концепції, проектів, програм, опрацювання прикладних рішень, одержання пошукового результату.

Методологічні основи науки про розміщення продуктивних сил і регіональну економіку сформували основоположники ринкової теорії розміщення виробництва: І. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, А. Льош, В. Крісталлер, У. Ізард, Дж Лорлі, П. Хаччет та ін.

Розвиток науки про розміщення продуктивних сил і регіональної економіки, її становлення в Україні відбувся під керівництвом академіка В. Вернадського. У центрі уваги вчених були проблеми впливу природних умов і ресурсів на економічний розвиток, обґрунтування доцільності залучення нових ресурсів у господарський обіг, проблеми спеціалізації і комплексного розвитку території, економічного районування.

Сучасні науковці працюють над вдосконаленням методологічних ос­нов регіоналізації економіки і розміщення продуктивних сил, спираючись на досягнення попередніх поколінь науковців-дослідників. Вагомий внесок у теорію регіоналізації економіки і розміщення продуктивних сил зробили вчені: О. Алімов, П. Ващенко, К. Воблий, О. Діброва, С. Дорогунцов, М. Долішній, Б. Данилишин, Ф. Заставний, М. Паламарчук, М. Пістун, Ю. Пітюренко, В. Поповкін, О. Шаблій, Я. Жупаньський, М. Чумаченко, В. Симоненко, Я. Фащевиця, Я. Степаненко та ін.

В умовах обмеженості ресурсної бази економічного зростання ведеться активний пошук найбільш прийнятних форм організації виробництва і розвитку соціальної сфери. В основу сучасної теорії регіоналізації економічної політики покладена модель забезпечення сталого її розвитку. Концепція сталості передбачає досягнення збалансування економічної, соціальної та екологічної складових регіональної господарської системи. Вона має передбачити:

- ефективне відтворення ресурсної бази виробництва та природокористування;

- раціональне використання трудового, виробничого і соціального потенціалів;

- здійснення структуризації господарських комплексів відповідно до нових умов соціально-економічного розвитку території;

- формування ефективної моделі ринкового господарювання, здатної до підвищення конкурентоспроможності національних товаровиробників.

Для вирішення цих завдань необхідно подолати наслідки соціально-економічної кризи, остаточно адаптувати народногосподарський комплекс до ринкових умов. Таким чином, можна сказати, що вирішення завдань прикладного напрямку безпосередньо залежить від сформованості методологічних засад.

1.5. Завдання і структура курсу "Регіональна економіка"

Раціональне розміщення продуктивних сил є головною складовою частиною регіональної економіки. На основі розвитку і посилен­ня регіоналізації економіки визначаються комплексні завдання науки про ефективне і раціональне розміщення продуктивних сил. Вони зводяться до: вивчення територіального поділу праці, можливої кооперації і спеціалізації регіонів; вдосконалення внутрірегіональних і між регіональних транспортно-економічних зв'язків; раціонального використання наявних трудових ресурсів; забезпечення відповідних умов для трудової діяльності, побуту, організації оздоровлення і відпочинку населення; охорони навколишнього середовища, раціонального використання природно-ресурсного потенціалу.

Головне завдання навчального курсу полягає в тому, щоб надати студентам необхідні системні знання з теоретичних і прикладних питань регіональної економіки і регіонального розвитку; обґрунтування прак­тичного значення регіонального підходу до управління соціально-економічним розвитком територій; поглиблення знань про об 'єктивну необхідність раціонального й ефективного використання природних науково-виробничих та людських ресурсів регіонів країни, охорони навколишнього середовища; засвоєння принципів раціонального природокористування; понять про екологічний моніторинг, екологічні норми та стандарти; вивчення специфіки господарського механізму управління процесом природокористування та природоохоронними процесами.

Важливої актуальності набуває знання формування ефективної державної регіональної політики, здатної позитивно впливати на основні тенденції регіонального розвитку. Це стосується всіх складових її механізму: нормативно-правової бази, бюджетно-фінансових важелів, програмування і прогнозування, нових форм територіальної організації продуктивних сил. Сучасна державна політика регіонального розвитку набуває все більшого соціального спрямування і концентрується головним чином на стимулюванні створення нових робочих місць, підтримці малого підприємництва, підготовці і перепідготовці працівників, що вивільнятимуться з виробничої сфери.

У найближчому майбутньому передбачається на практиці реалізувати регіональне стратегічне планування з розробленням та прийняттям місцевими органами влади відповідних регіональних стратегій розвитку. Саме місцеві органи самоврядування повинні визначити нові напрями та пріоритети розвитку регіонів України на перспективу, виходячи із наукових обґрунтувань і єдиної програми комплексного розвитку народного господарства країни. Оволодіння майбутніми економістами практичними навичками щодо регіонального управління вимагає ба­зових знань з курсу регіональної економіки. Регіональна економіка має розвиватися динамічно, постійно збагачуватись новими ідеями і концепціями, методологічними і методичними розробками, рекомендаціями практичного спрямування. У принципово нових соціально-економічних умовах навчальний курс повинен сприяти формуванню у студентів бачення можливих напрямів і шляхів створення висококонкурентної соціально-орієнтованої ринкової економічної системи. Виходячи з наведеного, потрібно вважати першочерговими такі завдання:

1. Оволодіння студентами методикою ефективного реформування національної економіки, глибоке розуміння необхідності структурної її трансформації, яка пов'язана із зміною співвідношень між: секторами і галузями економіки на користь споживчого сектора та соціальної інфраструктури. Розуміння студентами напрямків, форм і методів структурної трансформації національної економіки через оптимізацію розміщення продуктивних сил — невід'ємний елемент сучасної фахової підготовки економістів.

2. Формування у молодих спеціалістів розуміння складної системи взаємозв'язків, зокрема, між: особливостями розвитку і розміщення продуктивних сил та рівнем соціально-економічного розвитку регіонів з одного боку, та національною економічною безпекою - з другого. Залежність України від імпорту енергоносіїв та деяких інших видів споживчих товарів створює реальну загрозу економічній безпеці держави. Подолання наявних кризових явищ у національній економіці з одночасним нарощуванням інноваційного потенціалу та зростанням економіки — надзвичайно складне завдання, яке вирішуватиме покоління нової генерації фахівців, що сьогодні формується у стінах навчальних закладів держави.

3. Озброєння нинішніх студентів-майбутніх спеціалістів новітніми знаннями щодо світових тенденцій регіонального розвитку, досягнень регіональної економічної політики країн світу з оцінкою можливостей 'їх використання у вітчизняній практиці господарювання, особливо у вирівнюванні соціально-економічного розвитку територій, які залишаються монопрофільними або перебувають під впливом деструктивних процесів.

4. Якісно нові завдання стоять перед розміщенням продуктивних сил і регіональною економікою як галуззю економічної науки України, яка інтегрується у світовий економічний простір. Мета -забезпечити досягнення високої конкурентоспроможності продукції вітчизняного виробництва як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, а також подолання високої залежності від імпорту окремих товарів. Посилення інтеграційних процесів у світовому масштабі вимагає від майбутніх спеціалістів глибоких знань з теоретичних і прикладних основ розміщення продуктивних сил І розвитку регіональної економіки, принципів і закономірностей територіальної організації виробництва, світових тенденцій розвитку продуктивних сил в умовах глобалізації.

Навчальний курс «Регіональна економіка» відповідає найновішій освітньо-професійній програмі, затвердженій у червні 2006 р. Міністер­ством освіти і науки України для підготовки спеціалістів з напрямку «Економіка і підприємництво». Він включає 4 розділи із 22-ма основними темами, які передбачені цією програмою.

Перший розділ навчального курсу - «Теоретичні засади регіональної економіки» - охоплює теми, які розкривають сутність предмету, методу і завдання дисципліни регіональної економіки; закономірностей, принципів і факторів, що впливають на розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів; економічного районування та територіальної організації господарства; регіону в системі територіального поділу праці; мети і завдання регіональної економічної політики; механізму реалізації регіональної економічної політики. Цей розділ теоретично обґрунтовує важливість сучасної регіональної економічної політики в ринкових умовах господарювання. Він виконує теоретично-пізнавальну функцію, формуючи світоглядні засади ролі регіональної економічної політики, сучасного розміщення продуктив­них сил та механізму їх реалізації в умовах перехідного періоду до ринку.

Другий розділ - «Економіка України» — як цілісна соціально-економічна система розкриває сучасний господарський стан економіки України, його позитивні і негативні сторони, використання наявного економічного природно-ресурсного і трудового потенціалу, показує можливі напрями посилення ролі і удосконалення системи розвитку регіональної економіки. Розділ складається з тем, які дають можливість оцінити ресурсну складову як основну передумову і механізм розвитку національної економіки. У цьому розділі розкриваються теми: господарський комплекс України, його структура і трансформація у ринкових умовах; природно-ресурсний потенціал економіки України; міжгалузеві комплекси та регіональні особливості їх розвитку, тобто на основі наявного економічного потенціалу визначено шляхи комплексного розвитку регіонів, використано особливості розміщення продуктивних сил в регіонах.

Третьому розділу присвячена «Просторова організація продуктивних сил України». В ньому розкривається тема «Економіка України як регіональна система та її розвиток у ринкових умовах», порушуються такі актуальні на сьогодні питання, як сутність регіональ­ної економіки та її територіальні особливості; подається комплексна характеристика економіки та особливостей розвитку розміщення продуктивних сил Донецького, Придніпровського, Східного, Центрального, Подільського, Поліського, Карпатського та Причорноморського економічних регіонів. Вчені мотивують такий поділ на економічні райони, виходячи із особливостей територіального розвитку і сучасного економічного стану цих територіальних утворень.

Четвертий розділ — «Економіка природокористування та охорони навколишнього природного середовища». У цьому розділі розкриваються такі теми: наукові засади раціонального природокористування; екологічний моніторинг та система екологічної інформації; економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища; економічна та соціальна ефективність упровадження природоохоронної діяльності. Цей розділ включений в дисципліну «Регіональна економіка» вперше, виходячи з того, що екологічні процеси і сучасна економіка тісно взаємопов'язані. Комплексне використання природно-ресурсного потенціалу в розвитку економіки має враховувати всі аспекти впливу на навколишнє середовище, не спричиняючи йому шкідливих наслідків, особливо на здоров'я людини.

У структурі курсу значна увага приділена методологічним засадам розміщення продуктивних сил, проблемам економічного районування, сучасним методам аналізу та оцінки розміщення продуктивних сил. Висвітлені сучасні проблеми стану і можливостей використання наявного економічного та природно-ресурсного потенціалу, питання щодо демографічної ситуації, наявності і використання трудових ресурсів, тенденції міграції, життєвого рівня населення країни та її регіонів. Значна увага приділена особливостям формування народногосподарського комплексу України, його трансформації в умовах ринкової економіки. Показані сучасні тенденції зростання ролі регіонів (території) у розвитку і розміщенні про­дуктивних сил, можливості гармонійного поєднання державного управління і місцевого самоврядування, переходу на самофінансування, самозабезпечення, використовуючи сучасні форми стимулювання регіональної економіки, особливості розробки індикативних планів на основі державних програм розвитку народного господарства на тривалу перспективу. Сьогодні, коли посилюються інтеграційні процеси в світовій економіці, надзвичайно актуальними є теми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України як з країнами Заходу, так і Сходу (СНД), які, в свою чергу, також матимуть значний вплив на розвиток регіональної економіки і розміщення продуктивних сил.

Читайте також:

1. I визначення впливу окремих факторів
2. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
3. II. Мета вивчення курсу.
4. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
5. Ocнoвнi визначення здоров'я
6. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
7. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
8. Актуальність курсу історіософії історії України
9. Актуальність курсу «Історіософія історії України».
10. Алгебраїчний спосіб визначення точки беззбитковості
11. Аналіз службового призначення деталей та конструктивних елементів обладнання харчових виробництві, визначення технічних вимог і норм точності при їх виготовленні
12. Аналіз стратегічних альтернатив та визначення оптимальної стратегії формування фінансових ресурсів

Переглядів: 1144