Система цивільно-правових договорів

Договір є основною підставою виникнення зобов’язально-правових відносин (зобов’язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ст. 626 ЦКУ).

Договору як юридичному факту властиві такі ознаки: 1) у договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинне збігатися і відповідати одне одному; 2) договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір вважається дійсним за дотримання таких умов: законність дії, волевиявлення сторін; дотримання встановленої законом форми договору, повної дієздатності сторін.

Змістом будь-якого договору є права та обов’язки сторін, установлені ним. Зміст будь-якого договору характеризується його умовами. Прийнято розрізняти істотні, звичайні та випадкові умови договору.

Згідно зі ст. 638 ЦКУ договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними є ті умови договору, що визнані такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (наприклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, ціна, строк).

До звичайних умов належать ті, що самі по собі передбачаються, скажімо, місце виконання договору. Ці умови не обов’язково повинні бути внесені до договору. Якщо їх не внесено до договору, то діє загальна норма Цивільного кодексу. Якщо ж сторони забажають установити інше місце виконання договору, то це має бути застережене в договорі.

Випадковими визначаються такі умови договору, що звичайно в договорах такого типу не передбачаються, але можуть бути встановлені угодою сторін. Випадкова умова, якщо вона внесена до договору, має бути виконана.

Цивільно-правові договори класифікують за різними ознаками.

1. За формою договори можуть бути усними й письмовими.

Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інше не встановлено законом.

Письмові, у свою чергу, поділяються на прості та нотаріально засвідчені.

Проста письмова форма застосовується в разі укладання між собою договорів державними, кооперативними і громадськими організаціями, а також договорів цих організацій з громадянами, крім договорів, що виконуються під час їх укладання. У простій письмовій формі укладаються й інші договори громадян між собою, якщо дотримання цієї форми вимагає закон (договір майнового найму або оренди між громадянами на строк більше ніж один рік).

Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов’язкове у випадках, передбачених законом. Так укладається договір купівлі-продажу житлового будинку та деякі інші.

Недодержання форми договору, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність договору лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначений в законі.

Оскільки договір є різновидом угоди, то поділ договорів на окремі групи можна проводити за тими самими критеріями, що й поділ угод: консенсуальні та реальні, відплатні та безоплатні, абстрактні та казуальні тощо.

2. За наявністю зустрічного відшкодування:

- відплатні (договори, за якими кожна зі сторін має отримати від іншої сторони певне відшкодування - при купівлі-продажу, підряді тощо);

- безоплатні (договори безоплатного користування, дарування, у деяких випадках - доручення (коли воно здійснюється безоплатно).

3. За моментом виникнення договору:

- реальні (договори, що набувають чинності з моменту досягнення сторонами згоди, реальними є договори займу, зберігання, перевезення вантажу);

- консенсуальні (договори, що визнаються укладеними з моменту, коли на підставі досягнутої згоди здійснюється виконання за договором - передача контрагенту певного майна. Більшість цивільно-правових договорів є консенсуальними).

Але договорам, на відміну від односторонніх угод, властиві й певні особливості, зумовлені зустрічним характером волевиявлень учасників, тому в основу поділу договорів можна покласти нові критерії.

4. За розподілом обов’язків між сторонами договори бувають:

- односторонні (якщо одна сторона бере на себе обов’язок, а друга сторона наділяється лише правом вимоги. Наприклад, за договором позики одна сторона (позикодавець) має право вимагати повернення переданих другій стороні (позичальникові) у власність грошей або речей, визначених родовими ознаками, а позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві таку саму суму або рівну кількість речей того самого роду і якості (ст. 374 ЦК). Односторонніми є договори дарування, безоплатного користування майном тощо);

- двосторонні (якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору, двосторонніми є більшість цивільно-правових договорів (купівля-продаж, оренда, комісія тощо).

5. Залежно від послідовності (етапності) досягнення цілей, які ставлять перед собою сторони, вступаючи у договірні зв’язки, договори можна поділити на попередні та основні. У практиці ділового спілкування часто ведуться переговори або листування між суб’єктами господарювання з приводу створення у майбутньому нових ринкових структур або проведення якихось спільних господарських заходів. Такі ділові стосунки нерідко оформляються попереднім договором або протоколом про наміри тощо. За попереднім договором сторони зобов’язуються у певний строк укласти в майбутньому договір на умовах, передбачених попереднім договором. У цьому договорі визначається й порядок погодження істотних умов майбутнього договору, які не передбачені попереднім договором.

Основним вважається такий договір, укладення якого передбачене попереднім договором. Хоч істотні умови основного договору названі у попередньому договорі, але вони мають бути узгоджені сторонами при укладенні основного договору.

6. За правовими наслідками виділяють такі групи договорів, як: договори про передачу майна у власність чи інше речове право (купівля-продаж, міна, дарування тощо); договори про передачу майна у тимчасове користування (оренда, лізинг, прокат тощо); договори про надання послуг (доручення, комісія, перевезення тощо); договори на виконання робіт (зокрема підряд); договори на передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні тощо); договори про спільну діяльність (установчий договір тощо).

Характеристика окремих видів цивільно-правових договорів

До найбільш широковживаних договірних зобов’язань можна віднести зобов’язання, які виникають із договорів купівлі-продажу, найму, підряду та ін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, установлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов’язаний отримати спеціальний дозвіл.

Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За договором позички одна сторона (позикодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (позичальникові) річ для користування протягом встановленого строку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Підстави виникнення і припинення зобов’язань	\|	Спадкування за законом і за заповітом

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.