МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Робочий час і час відпочинкуРобочий час - це встановлений законом, колективним договором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов’язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Тривалість робочого часу працівника обчислюється кількістю годин, які працівник повинен відпрацювати протягом певного календарного періоду. Розрізняють основний та неосновний робочий час. Основний - це встановлена законом або трудовим договором тривалість робочого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник. До цього виду робочого часу належить: нормальний, скорочений та неповний робочий час. Неосновним робочим часом уважається законодавчо закріплене відхилення від основного робочого часу. Це передусім - надурочні роботи, тривалість робочого часу у вихідні, святкові й неробочі дні. Найбільш поширеним видом робочого часу є нормальний робочий час. Це час, визначений законом як норма робочого тижня для працівників, зайнятих у звичайних умовах праці, незалежно від виду, характеру, форми виконуваної роботи та обліку робочого часу. Відповідно до ст. 50 КЗпП України, нормальний робочий час не може перевищувати 40 годин на тиждень. Скорочений робочий час характеризується певними ознаками, закріпленими у КЗпП України, а саме: - перелік працівників, які можуть працювати на умовах скороченого робочого часу, вичерпно передбачений у законодавстві. Разом з тим роботодавець має право (але не зобов’язаний) вийти за рамки законодавства та надати можливість окремим працівникам виконувати роботу на умовах скороченого робочого часу і за рахунок прибутку; - суб’єкти, умови та порядок застосування скороченого робочого часу є обов’язковими для роботодавця й не залежать від волі працівників; - виконання роботи на умовах скороченої тривалості робочого часу не звужує обсяг трудових прав працівників (не впливає на розмір заробітної плати, тривалість відпусток тощо). Норма скороченого робочого часу є не однаковою і диференціюється законодавцем залежно від суб’єктів та умов праці (ст. 51 КЗпП України). Право на скорочену тривалість робочого часу закріплене для неповнолітніх працівників. Для осіб віком від 16 до 18 років норма робочого часу становить не більше 36 годин на тиждень, а для тих, що не досягли 16 років, - 24 години на тиждень. Така ж тривалість робочого часу передбачена для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул. Тривалість робочого часу для неповнолітніх працівників, які здійснюють роботу під час навчання, не може перевищувати половину відповідних максимальних норм скороченого робочого часу (наприклад, для осіб віком до 16 років - 12 годин на тиждень). Скорочений робочий час передбачений також для працівників, зайнятих на роботах з особливо шкідливими умовами праці. Норма робочого часу для цієї категорії працівників не може перевищувати 36 годин на тиждень. Наступним видом робочого часу є неповний робочий час. На відміну від скороченого, неповний робочий час установлюється за погодженням між працівником та роботодавцем. Така домовленість між сторонами трудового договору може бути як безпосередньо при прийнятті на роботу, так і згодом, у період роботи. Трудовим законодавством передбачено категорії працівників, яким роботодавець зобов’язаний установити неповний робочий час на їх прохання. Так, на прохання вагітної жінки; жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов’язаний установлювати їй неповний робочий час (ст. 56 КЗпП України). Робота на умовах неповного робочого часу не звужує обсягу трудових прав працівників. Оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу при почасовій формі оплати праці або ж залежно від виробітку - якщо установлено відрядну форму оплати праці. Надурочний робочий час як різновид робочого часу - це час, протягом якого працівник виконує обумовлену трудовим договором роботу понад встановлену норму робочого часу. Надурочні роботи, як правило, не допускаються, їх проведення можливе лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством. У У статті 62 КЗпП України наведено вичерпний перелік випадків залучення працівників до надурочних робіт. Для проведення надурочних робіт необхідно отримати згоду профспілкового комітету на їх проведення. Закон встановлює максимальні норми залучення працівників до надурочних робіт. Вони не повинні перевищувати чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік на кожного працівника. Оплата праці за роботу в надурочний робочий час здійснюється в підвищеному розмірі (ст. 106 КЗпП України). Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається. Час відпочинку - час, протягом якого працівник вільний від виконання трудових обов’язків і має право використовувати його на власний розсуд. Основними видами часу відпочинку є: перерви протягом робочого дня, щоденний відпочинок, вихідні дні, святкові й неробочі дні та щорічні відпустки. Перерва протягом робочого дня. За чинним законодавством працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше від 2 годин. Ця перерва не включається до робочого часу, а тому працівники можуть використовувати час перерви на свій розсуд. Закон передбачає, що така перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи. Початок перерви, її тривалість і час закінчення встановлюється безпосередньо на підприємстві у правилах внутрішнього трудового розпорядку. На тих роботах, де за умовами виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість для приймання їжі протягом робочого часу. Щоденний відпочинок як самостійний вид часу відпочинку спеціального закріплення у законодавстві не отримав. Усе, що лежить за межами робочого часу протягом доби, становить час щоденного відпочинку. До щоденного відпочинку включаються також і перерви між змінами. Відповідно до ст. 59 КЗпП України, тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні. Наступний вид часу відпочинку - це щотижневий відпочинок, тобто вільні від роботи дні календарного тижня. Мінімальна тривалість безперервного щотижневого відпочинку не може бути меншою від 42 годин. До щотижневого відпочинку належать також вихідні дні. При п’ятиденному робочому тижні працівникам надається два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному - один вихідний день. Законом визначено, що загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не встановлений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації за погодженням з профспілковим комітетом, і, як правило, він має надаватися підряд із загальним вихідним днем. Робота у вихідні дні компенсується за згодою сторін або ж наданням іншого дня відпочинку, або у грошовій формі у подвійному розмірі. Ще одним видом часу відпочинку є святкові й неробочі дні. Кодексом законів про працю України встановлено такий перелік святкових і неробочих днів: 1 січня - Новий рік, 7 січня - Різдво Христове, 8 березня - Міжнародний жіночий день, 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня - День Перемоги, 28 червня - День Конституції України, 24 серпня - День незалежності України. Неробочими днями є: 7 січня - Різдво Христове, один день (неділя) - Пасха (Великдень), один день (неділя) - Трійця. За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні. Робота у зазначені дні компенсується або оплатою у подвійному розмірі, або наданням іншого дня відпочинку. Відпустки - це такі календарні періоди працюючих громадян, протягом яких вони вільні від виконання основних трудових обов’язків і мають право використовувати їх на власний розсуд чи за призначенням. Закон України «Про відпустки» встановлює такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; 2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням; 3) творчі відпустки; 4) соціальні відпустки: відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей; 5) відпустки без збереження заробітної плати. Стаття 6 Закону України «Про відпустки» встановила мінімальну тривалість щорічної основної відпустки 24 календарних дні за відпрацьований повний робочий рік. Для деяких категорій працівників законом установлені щорічні основні відпустки подовженої тривалості. Зокрема, для неповнолітніх передбачено надання відпустки тривалістю 31 календарний день. Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці передбачена для працівників, які зайняті на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів. Законом установлена загальна тривалість цієї відпустки до 35 календарних днів. Конкретна тривалість відпустки визначається колективним чи трудовим договором. Працівники, які працюють на умовах ненормованого режиму робочого часу, користуються правом на щорічну додаткову відпустку тривалістю до 7 календарних днів. Конкретна тривалість цієї відпустки, а також перелік категорій працівників, яким вона надається, встановлюється колективним договором. Щорічні основна і додаткова відпустки повної тривалості за перший рік роботи надаються після закінчення шести місяців безперервної роботи на цьому підприємстві. В тому випадку, коли працівнику щорічні основна та додаткова відпустка надається до закінчення шести місяців, їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу. Щорічні відпустки за наступні роки роботи надаються працівнику в будь-який час відповідного робочого року згідно з графіком відпусток. Загальна тривалість щорічних основної й додаткової відпустки не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, які працюють на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів. Згідно із Законом України «Про освіту» працівники, що поєднують роботу з навчанням, користуються правом на додаткову відпустку за місцем роботи. Творчі відпустки надаються працівникам підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності за основним місцем їх роботи для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата (до 3 місяців) або доктора наук (до 6 місяців), для написання підручника, а також монографії, довідника тощо (до 3 місяців). На час творчих відпусток за працівниками зберігається місце роботи (посада) і заробітна плата. Соціальні відпустки надаються: а) у зв’язку з вагітністю та пологами; б) для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; в) працівникам, які мають дітей. На підставі медичного висновку жінкам надається відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після пологів. У разі народження двох і більше дітей, а також при ускладнених пологах тривалість післяпологової відпустки становить 70 календарних днів. Право на додаткову відпустку надається матерям, які працюють та мають двох або більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів. Відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку у випадках, передбачених законом. За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше ніж 15 календарних днів на рік.
Читайте також:
|
||||||||
|