• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція. ЧАС ВІДПОЧИНКУ

Вступ

План

Література: 12, 13, 14, 15, 16, 18, 19, 22, 24.

План

1. Сутність і цілі економічної політики держави

2. Сучасна економічна політика України: проблеми та стратегія розвитку

3. Сутність і специфіка соціальної політики

4. Основні напрямки і особливості сучасної соціальної політики України

1. Сутність і цілі економічної політики держави

Головне питання політики - це питання про владу. Не є виключенням з цього правила і економічна політика. Для неї найважливішим є питання про економічну владу та її використання для досягнення довгострокових та поточних цілей в економіці, реалізації певних економічних інтересів.

Історія економічної політики така ж давня, як й історія самої економіки, історія держави. Незалежно від типу економічної системи головним суб'єктом економічної політики є держава. Тому економічна політика - це завжди державна економічна політика. Її цілі, механізми та інструменти найтісніше пов'язані із загальними функціями держави, характером держави, типом економічної системи, конкретним станом національної економіки, кон'юнктурою світового ринку, міжнародним становищем.

Певний тип державного устрою завжди невід'ємний від певного типу економічної системи. Вони взаємозалежні та коригують один з одним. Звідси, економічна політика, яку проводить держава, зазнає впливу як суто економічних факторів, так і політичних та ідеологічних. Проте в різних економічних системах вплив і значення цих факторів неоднакові. В ринковій економічній системі переважне значення мають економічні фактори, які впливають на економічну політику, в командно-адміністративній переважає вплив політичних та ідеологічних факторів. Однак незалежно від цього можна дати загальне визначення економічної політики як взаємопов'язаної системи довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплексу відповідних державних рішень (законів, постанов, інших нормативних актів) та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки.

Кінцеве призначення економічної політики держави - сприяти природному еволюційному економічному розвитку, запобігати зловживанням економічною владою з боку окремих осіб, груп, підприємств, а також кризовим явищам, підтримувати господарський порядок.

Залежно від конкретних обставин цілі економічної політики можуть і повинні змінюватись, гнучко реагувати на фактичний стан економіки, її проблеми та протиріччя. Можна сформулювати кілька загальних бажаних цілей економічної політики в ринковій економічній системі.

1. Мета економічного зростання. Це загальна кінцева мета для кожної національної економіки і національної економічної політики в ринковій та перехідній до ринку економіці. Вона конкретизується в обсягах виробництва ВНП, рівні життя населення країни. Заходи економічної політики, спрямовані на досягнення цієї мети, можуть бути різноманітними, проте їх поєднує націленість на активізацію найважливіших факторів економічного зростання, серед яких - інвестиції капіталу, реструктуризація економіки,, ефективна зайнятість і зростання продуктивності праці, достатній платоспроможний попит населення тощо. Використовуються заходи структурної політики загалом.

2. Мета ефективної зайнятості. Як правило, вона поєднується, з першою і передбачає активну економічну політику держави.

3. Мета зростання економічної ефективності. Своєрідна "над-мета" ринкової економіки, досягти яку можливо заходами економічної політики, що мають достатньо довгострокове і стратегічне значення для національної економіки і передбачають розвиток науково-технічного прогресу, освіти, науки, використання своєрідних переваг національного характеру, національної економіки в системі міжнародного поділу праці. Використовуються заходи промислової політики.

4. Мета стабільного рівня цін. В розвинутій ринковій економіці досягається переважно заходами грошово-кредитної та бюджетної політики, що мають антиінфляційну спрямованість. Як правило, в короткостроковий термін ця мета вступає в протиріччя з метою найбільшого рівня зайнятості та стимулювання економічного зростання. В перехідних до ринку умовах пріоритетне місце в напрямі досягнення даної мети має належати загальній економічній політиці з підтримки національного товаровиробника.

5. Мета захисту і підтримання конкурентного господарського порядку, принципів економічної свободи. Досягається заходами антимонопольної політики, контролю за використанням економічної влади, захисту прав людини та інституту приватної власності. Вступає в певне протиріччя з принципами активної державної економічної політики економічного регулювання.

6. Мета соціальної безпеки і стабільності. Досягається засобами збалансування економічних інтересів роботодавців та найманих працівників, політики соціального страхування та забезпечення, ефективної зайнятості, професійної підготовки та перепідготовки, сприяння малому бізнесу, а також засобами прогресивного оподаткування особистих доходів, оподаткуванням нерухомого майна тощо.

7. Мета рівноваги зовнішньоторговельних-операцій і платіжного балансу, ефективного курсу національної валюти. Досягається заходами зовнішньоекономічної політики, політики центрального (національного) банку щодо курсу національної валюти тощо.

Економічна політика має реагувати на кон'юнктурні коливання. В умовах, коли ринкова економіка розвивається циклічно, відображаючи зміни в попиті і пропозиції, важливим загальним завданням економічної політики є завчасна (своєчасна) реакція на можливі зміни економічної кон'юнктури, стану національного і світового ринків. В умовах, коли економіка зростає, економічна політика повинна запобігати можливому підвищенню "економічної температури", тобто проводити заходи, сутність яких протилежна економічному зростанню. І навпаки, коли з'ясовується близьке економічне "гальмування", економічна політика "включає" стимулюючі заходи щодо інвестицій та ділової активності в цілому.

Одночасно досягти всі основні цілі економічної політики практично неможливо. Тому економічна політика завжди постає перед проблемою вибору пріоритетів. Цей вибір зумовлюється впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, орієнтацією економічної політики На певні економічні доктрини та теорії, економічні інтереси певних соціально-економічних груп населення. Заздалегідь дуже важко визначити, чи буде вибір пріоритетів ефективним з точки зору кінцевих результатів того чи іншого варіанта економічної політики. На. це запитання відповідає практика. Проте певне об'єктивне співвідношення між реальною економічною ситуацією, загальним станом Економіки і пріоритетами економічної політики завжди існує. Серед фундаментальних загальнонаціональних критеріїв цього вибору можна назвати критерії економічної ефективності (раціональності) і відповідності пріоритетів національно-державним економічним інтересам, а також необхідності загальноекономічної рівноваги.

Загальноекономічна рівновага має різні аспекти. Проте можна сформулювати два головних.

Перший - рівновага сукупного попиту і пропозиції. Другий - збалансована реалізація цілей економічного зростання, високого рівня зайнятості, стабільного рівня цін, рівноваги торговельного балансу. Цей аспект Має умовну назву "магічного чотирьохкутника", що означає величезну складність одночасної реалізації цих чотирьох цілей та здійснення відповідних заходів економічної політики.

Важливим є визначення впливу на економічну політику різних суб'єктів економічного процесу. Держава є головним суб'єктом економічної політики. Однак формування курсу економічної політики відбувається також під впливом інших суб'єктів економічного процесу:

а) вплив монополій - це най загрозливіший фактор для економічної політики;

б) вплив великого промислового і фінансового капіталу, що може мати як позитивне, так і негативне значення. Позитивне пов'язане з інвестиційними можливостями великого капіталу, негативне - з монополістичними тенденціями;

в) вплив профспілок, який залежить від їх політичної ваги, організованості та має неоднакове значення в різних країнах. Політика заробітної плати формується великою мірою залежно від діалогу "уряд - роботодавці - профспілки";

г) вплив політичних партій і об'єднань. Кожна партія має свою економічну програму (платформу) і пропонує певні цілі економічної політики, на яких вона зосередить увагу у разі отримання політичної влади. Якщо уряд сформований на однопартійній або багатопартійній основі, його рішення відбивають погляди правлячої партії або блоку партій, представники яких були запрошені до уряду.

2. Сучасна економічна політика України: проблеми та стратегія розвитку

У процесі трансформації політичної та економічної систем в Україні триває пошук ефективної моделі розвитку економіки. Очевидно, що нова економічна система не може бути “чистим” капіталізмом, який переважав усередині XIX ст. Тим більше що в розвинених країнах домінують змішані суспільства. У них взаємодіють ринок як засіб підвищення ефективності економіки і система коригування ринку як засіб досягнення оптимально справедливого розподілу доходів через структуру соціального законодавства.

Eкoнoмiчнa політика України на початку XXI ст. має своєю головною метою перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Риси сучасного економічного становища України:

- величезна заборгованість держави, окремих галузей і підприємств країнам близького і далекого зарубіжжя;

- відставання сектора економіки, який виробляє товари, від сектора економіки, який їх споживає;

- паливно-енергетична залежність від Росії;

- занадто сильний контроль економіки з боку українського уряду, що має ефект придушення того її сектора, що виробляє товар;

- криміналізація стосунків між державним апаратом і бізнесом, розподілення між кланами найприбутковіших секторів економіки України;

- Україна занадто відірвана від світової економіки.

Основними завданнями української держави в галузі економіки є:

- реформування електроенергетичного сектора;

- надання людям економічної свободи;

- зміцнення інституційних структур національної економіки;

- стабілізація національної валюти;

- створення умов для подолання кризи виробництва і для підвищення його конкурентоспроможності;

- розвиток аграрного сектора економіки, перетворення землі в товар і набуття нею реальної вартості;

- утвердження відкритого типу економіки, забезпечення прозорості економічних процесів;

- входження України у світовий економічний простір;

- захист вітчизняного товаровиробника шляхом створення фінансового, кредитного та податкового механізмів, які стимулюють виробництво;

- створення української економіки як самодостатньої системи;

- перехід відносин між суб´єктами господарювання з бартерних принципів на грошовий (товарно-грошовий);

- легалізація "тіньових" капіталів і виробництв, "тіньової" економіки і відносин;

- інтенсифікація процесів приватизації, особливо в аграрному секторі;

- посилення боротьби з економічною злочинністю, корупцією;

- переведення економіки у ліберальне русло.

Реалізація економічної політики в Україні передбачає використання таких методів впливу держави на економіку, як:

- регулювання і планування пропорцій;

- державні замовлення;

- цільові програми;

- політика доходів;

- вирівнювання економічних потенціалів і життєвих умов різних регіонів.

Модель економічного розвитку України передбачає поетапне здійснення цілеспрямованої, науково обґрунтованої програми виходу з кризи шляхом поєднання регулюючого впливу державних органів на економіку і запровадження ринкових відносин. Ключовим чинником у створенні економічної сфери, сприятливої для підприємницької діяльності, є держава, яка, не втручаючись у діяльність приватних підприємств, управляє ринком і підтримує його, стримує негативні тенденції через відповідні юридичні важелі — програми оподаткування, монетарну політику. Держава покликана дбати про поєднання приватних і суспільних інтересів.

Здійснюючи стратегію виходу з економічної кризи, важливо брати до уваги, що перехід суспільства від тоталітарного устрою до демократичного не відбувається за кілька років. Економіка України потребує суттєвих структурних змін, а це неможливо без формування механізму відтворення цілісної національної економіки (за роки незалежності так і не вдалося його сформувати). Тому потрібні всебічно обґрунтована концепція економічних реформ, відповідні управлінські структури, професійно підготовлені кадри, які б досконало володіли механізмами перетворення сучасної економіки. У ситуації, коли першочерговим завданням є розв´язання проблем модернізації економіки і прискорення темпів розвитку країни, існує спокуса встановити авторитарний режим.

Та застосування авторитарних методів управління матиме лише тимчасовий успіх. А формування соціальне орієнтованої економіки неможливе без утвердження демократичної, соціальної, правової держави.

З огляду на реалії й особливості суспільного життя в Україні, становлення та розвиток її політичної системи характеризуватимуть такі параметри:

- подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом відкриття максимального простору для самоуправління суспільства на всіх рівнях його соціально-політичної організації;

- побудова справді демократичної, соціальної, правової держави з ефективно діючим парламентом, професійним висококваліфікованим урядом, незалежними судовими органами;

- формування інститутів громадянського суспільства як співтовариства вільних людей і їх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів, асоціацій;

- розвиток політичної свідомості та політичної культури суспільства й особистості як на загальнодержавному, так і на побутовому рівні;

- забезпечення необхідних умов для вільного розвитку нації загалом і кожного етносу зокрема, формування та підвищення національної свідомості й самосвідомості, національної культури;

- удосконалення діяльності ЗМІ, підвищення їх ролі ,в регулюванні політичних відносин, управлінні суспільством, формуванні політичної свідомості та політичної культури суспільства і кожного громадянина;

- своєчасне самооновлення політичної системи з урахуванням внутрішнього та міжнародного становища України (постійна самоадаптація).

Гармонізація політичної системи українського суспільства разом з ефективними економічними перетвореннями покликані забезпечити політичну та економічну безпеку держави, високий життєвий рівень її громадян.

Здійснення економічних реформ при відсутності обґрунтованої економічної політики та розвиненої ринкової інфраструктури за умов руйнації економічних зв´язків призвело до кризового соціального стану суспільства. Розпад фінансової системи і гіперінфляція в першій половині 90-х pp. XX ст., відродження "тіньової" економіки породили такі украй негативні наслідки у соціальній сфері:

• зниження рівня життя значної частини населення;

• значну частку прихованого безробіття;

• різку поляризацію населення за рівнем доходу;

• майже повну ліквідацію відповідності між результатами й оплатою праці між секторами економіки і сферами економічної діяльності;

• посилення неформальних суспільне нерегульованих методів вирішення економічних і соціальних питань, розвиток корупції;

• формування маргінальних груп населення, готових до суспільне деструктивних дій.

3. Сутність і специфіка соціальної політики

Економічна діяльність людей завжди спрямована на створення матеріальних благ, підвищення добробуту, забезпечення певної соціальної справедливості у суспільстві. Але досягнення цієї мети залежить від характеру розподілу цих благ, від отриманих кожною людиною, групою людей тих чи інших доходів.

Сучасна економічна наука при аналізі даної проблеми виходить з так званої теорії трьох факторів виробництва (землі, праці і капіталу). В умовах ринкової економіки це означає, що ціна кожного фактора, а відповідно, і частина доходу власників даних факторів формується на основі законів попиту і пропозиції на ринках цих факторів, а також їх граничної продуктивності.

У зв'язку з цим виникає проблема справедливості такого розподілу.

По-перше, в умовах сучасного недосконалого ринку розмір доходів часто не відповідає вкладу фактора виробництва у випуск продукції. Більше того, розподіл доходів згідно з теорією граничної продуктивності факторів, веде до значної нерівності у суспільстві через нерівномірність у розподілі виробничих ресурсів (факторів).

По-друге, у будь-якому суспільстві є люди, які не володіють факторами виробництва - непрацездатні (діти, пристарілі, інваліди) та убогі. Є люди, що не можуть застосувати свою працю, тобто неконкурентоспроможні на ринку праці (безробітні). Дехто не бажає працювати в силу свої переконань. Не беруть участі у конкуренції на ринку праці й особи, зайняті у державному секторі.

По-третє, факторний розподіл доходів соціально не захищає не лише наведені прошарки населення, він є соціально нейтральним і до осіб, що зайняті у виробництві, до умов їх праці, її безпеки, мінімальної оплати, тривалості робочого тижня, відпочинку, прав працівників при наймі та звільненні з роботи тощо.

Отже, ринковий розподіл доходів не гарантує людині достатній рівень добробуту незалежно від наявності у неї фактора виробництва і результатів економічної діяльності. У цьому і полягає так звана "несправедливість ринку".

Наведені обставини і зумовлюють необхідність соціального захисту населення або державної соціальної політики, що було визнано і закріплено у прийнятій після другої світової війни. Декларації прав людини ООН. Згідно з статею 25 цієї декларації, сучасна держава має гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням для підтримання здоров'я, власного добробуту, і право на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, старості або інших випадків втрати засобів існування за незалежних від людини обставин.

Соціальна політика - це діяльність держави та її інститутів, органів місцевого самоврядування, вітчизняних і зарубіжних підприємств, установ усіх форм власності, їх об'єднань і асоціацій, громадських і приватних фондів, громадських і релігійних організацій, громадян щодо розвитку й управління соціальною сферою, щодо збалансування розвитку суспільства, забезпечення стабільності державного правління, соціального захисту населення, створення сприятливих умов для існування індивідів і соціальних спільнот.

Головною метою соціальної політики є подолання соціальної напруги, досягнення рівноваги, стабільності, цілісності, консолідації, злагоди й динамізму суспільства.

Завдання соціальної політики:

- забезпечення ефективного розвитку соціальної сфери, соціального простору життєдіяльності;

- здійснення заходів щодо задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб членів суспільства;

- врегулювання процесів соціальної диференціації суспільством;

- підняття суспільного добробуту на рівень загальноприйнятих стандартів.

Найважливіщий принцип соціальної політики - управління інтересами та через інтереси людей.

Рівні соціальної політики:

- загальнодержавний (врахування інтересів всього суспільства);

- регіональний (інтереси адміністративної одиниці);

- місцевий (інтереси міста, району, підприємства тощо);

- локальний (допомога і підтримка громадянам, що постраждали від стихійного лиха).

Отже, на державу покладається завдання забезпечення права людини на відповідний стандарт добробуту і належного життя, тобто реалізацію політики соціального захисту.

Виразити в якихось кількісних показниках межі цієї політики досить складно. Держава, приймаючи на себе значну частину відповідальності за дотримання прав людини на гідне життя, здійснює перерозподіл доходів, втручається в процес ціноутворення, переймається проблемами зайнятості, формує систему соціальної допомоги та соціального страхування тощо. Всі ці заходи з досить значною умовністю можна розділити на такі напрямки:

1. Досягнення загальної соціальної стабільності, соціально-економічної рівноваги та відносної соціальної справедливості у суспільстві.

2. Підтримка малозабезпечених верств населення і тих людей, що не залучені до суспільного виробництва і не спроможні самі собі допомогти (інваліди, пенсіонери, безробітні тощо).

3. Захист осіб, зайнятих у суспільному виробництві і передусім тих, хто працює за наймом.

Перший напрямок соціальних заходів реалізується через державну політику доходів, захист рівня життя через регулювання процесу ціноутворення, використання різних форм компенсації та інкасації доходів, фінансування розвитку освіти, охорони здоров'я, захисту навколишнього середовища переважно за рахунок держави та ін.

Головною ланкою серед всіх цих заходів є політика формування та перерозподілу доходів населення. Номінальні доходи формуються із різних джерел, основними з яких є доходи факторами економічної діяльності. Це так званий первинний, або функціональний розподіл доходів, які потім через різні канали перерозподіляються.

По-перше, це відбувається на основі коливання попиту і пропозиції як на самі фактори виробництва, так і на товари та послуги.

По-друге, перерозподіл може здійснюватися у формі добровільних внесків у різні благодійні фонди.

По-третє, найпотужнішим каналом перерозподілу доходів є фіскальна система держави.

Завдяки первинному перерозподілу формуються вторинні доходи. По-перше, через податки держава створює ресурси для виконання своїх функцій, формуючи доходи працівників державних інституцій (армія, правоохоронні органи, апарат управління та ін.). По-друге, держава частково фінансує розвиток освіти, охорони здоров'я, формуючи доходи установ бюджетної сфери. По-третє, здійснює держава і так звані трансфертні платежі, реалізуючи конкретні програми допомоги категоріям людей, які не мають принаймні мінімального доходу від своєї праці (допомога багатодітним сім'ям, житлові та медичні субсидії, стипендії, державні пенсії, продовольчі талони тощо).

Необхідність перерозподілу доходів зумовлюється прагненням суспільства подолати суттєву майнову, соціальну нерівність між тими чи іншими верствами населення. Але для відпрацювання конкретних заходів державної політики вирівнювання доходів потрібна обгрунтована методика аналізу реального стану цієї нерівності.

У досягненні загальної соціальної стабільності важливе значення має і цінова політика держави. У ринкових країнах уряди систематично інформують населення про рівень та динаміку цін на споживчі товари. Через власні закупки товарів і послуг держава може регулювати попит на них та їх пропозицію, а отже і рівень ціни, а також прямо впливати на ціну. Так, в США державою регулюється від 5 до 10% цін, а в Японії - до 20% усіх цін.

Застосовуючи відповідні закони, держава бореться проти укладання угод, що підвищують загальний рівень цін в країні. Тим самим вона не лише протидіє інфляції, але й перешкоджає монополістичному контролю над ціноутворенням, стимулює ринкову конкуренцію.

У рамках виділеного нами першого напрямку соціальної політики держави використовуються і такі заходи, як індексація доходів населення та застосування дотацій і компенсацій.

Спільним для них є те, що вони виступають як форма державного захисту населення від соціально болючих наслідків інфляції. Всебічна система індексації сформувалась у 60-70 роки минулого століття у більшості країн Західної Європи. Здійснюється вона в основному на загальнодержавному рівні для підтримки нормальних умов життя осіб з фіксованими доходами (зайняті у господарській діяльності працівники розв'язують ці проблеми в рамках фірм при перегляді колективних договорів).

У випадку, коли приріст цін на "споживчий кошик" за певний період перевищує визначену заздалегідь величину, то починає спрацьовувати механізм індексації. Він передбачає відповідне зростання зарплати та інших видів грошових доходів населення. У різних країнах існують різні умови індексації. Так, у Бельгії та Люксембурзі індексація здійснюється при зростанні цін більше, ніж на 2%. У Греції рівень доходів, що підлягають індексації, переглядається кожні 4 місяці. У Франції індексація мінімальної міжпрофесійної гарантованої ставки відбувається раз у рік, якщо індекс цін перевищив 2%. В Україні ці заходи здійснюються шляхом внесення урядом поправок до держбюджету.

Ще одним засобом загальносоціального характеру є застосування державою цільових компенсаційних виплат. У даному випадку враховуються інтереси осіб, які не мають достатніх джерел грошового доходу. Тому в умовах інфляції їх матеріальне становище захищається державою саме через згадані виплати (виплати на відшкодування витрат на житло, комунальні послуги тощо).

Другий напрямок соціальної політики держави стосується тих верств населення, які через незалежні від них причини не можуть самі собі допомогти.

Можна виділити три категорії таких людей. До першої відносяться ті, хто вже не може своєю працею забезпечити собі належний дохід (пенсіонери, інваліди та ін.) До другої - ті, що тимчасово з незалежних від них причин залишились без засобів існування (втрата утриманця, тимчасова втрата працездатності через хворобу, безробітні та ін.) До третьої — ті, хто ще не може працювати (діти, підлітки, учні, студенти тощо).

Відповідно до цього поділу, держава у законодавчому порядку встановлює основні соціальні гарантії та механізми надання соціальної підтримки.

У системі соціального захисту двох перших категорій найважливішим елементом виступає соціальне страхування, до складу якого входять пенсійне, медичне страхування, страхування від нещасних випадків на виробництві, страхування від безробіття і т. п.

Для фінансування пенсій та інших соціальних виплат держава встановлює соціальні податки з підприємств та осіб найманої праці. У США, скажімо, податок у пенсійний фонд у розмірі 7,5%стягується з перших 48тис. дол. доходу на рік. При перевищенні цього заробітку, різко зростають і виплати в даний фонд. У Японії платежі на соціальне страхування становлять 7% середньої зарплати робітника.

Виплати по втраті працездатності встановлюються для осіб віком до 65 років при захворюванні або нещасному випадку. Право на отримання їх стосується людей, що сплатили певну суму страхових внесків і мають стаж роботи не менше 5 років. Іншим джерелом цих виплат є податок з працедавців, обсяг якого розраховується у відсотках від фонду заробітної плати.

Виплати по втраті утриманця надаються членам сім'ї, які були на утриманні померлого, при умові, що він має право на пенсію за старістю.

Суттєвою за своїм значенням є форма страхування по безробіттю. Розмір виплати по безробіттю із страхових фондів залежить, по-перше, від специфічних умов кожної країни, по-друге, від тривалості періоду безробіття. У першому випадку до уваги береться період зайнятості, трудовий стаж, фізична придатність до праці, термін надання допомоги та ін. Так, у Німеччині трудовий стаж має становити не менше 6 місяців зайнятості протягом трьох років і не менше 10 тижнів впродовж останнього року перед звільненням з роботи. У Франції такою умовою є робота протягом 150 днів за рік і 91 день страхування. В Англії приймається до уваги лише виплата внесків до страхового фонду: впродовж року їх повинно бути 26.

У другому випадку найбільші суми виплат (від 50 до 70% середньої зарплати) виплачуються у перші місяці безробіття, а надалі вони зменшуються. У середньому розмірі цих виплат складають приблизно половину заробітної плати працівника.

Важливою ланкою соціального захисту, пов'язаною з безробіттям, є програми працевлаштування та перекваліфікації. У реалізації цих програм беруть участь як держава, так і підприємці, через систему відрахувань у фонди по безробіттю.

Що стосується вищезазначеної третьої категорії соціально незахищених людей, то їх соціальний захист здійснюється через канали так званих державних програм з підтримки доходів.Одна. частина коштів таких програм формується з державного бюджету і використовується централізованим шляхом у вигляді трансфертних платежів. Інша — утворюється за рахунок прибутку різних підприємств та фондів. Особливістю цих виплат є те, що вони не пов'язані з працею даного індивіду, а базуються на обсязі потреб середньостатистичного громадянина. Охоплюють вони допомогу багатодітним сім'ям, одиноким матерям, дотації, держави на утримання дітей у дитячих установах, школах-інтернатах, утримання людей похилого віку і непрацездатних, надання державних продовольчих галонів, часткове забезпечення отримання освіти, збереження здоров'я тощо.

Водночас, соціального захисту потребують і особи, зайняті у сфері виробничої діяльності, що характеризує третій напрямок діяльності держави у соціальному плані.

Тут держава забезпечує законодавче регламентування умов праці (тривалість робочого дня (тижня), тривалість і порядок надання відпусток, охорона праці, встановлення гарантованого рівня зарплати, пенсій тощо).

Спеціальним законодавством держава здійснює пряме регулювання зарплати в державному секторі економіки, встановлює обов'язки, права держслужбовців, військових, виборних осіб тощо.

У недержавному секторі соціальний захист зайнятих базується на так званій "політиці соціального партнерства", ідея якого була започаткована ще в 50-х роках минулого століття.

Соціальне партнерство передбачає укладення "громадської угоди" у сфері економічної та соціальної політики і забезпечує узгодження інтересів уряду, національного об'єднання роботодавців і профспілок, як рівноправних партнерів.

На основі цієї угоди чи "погоджених акцій" відпрацьовуються та укладаються щорічні колективні договори і тарифні угоди, що регламентують різні питання соціального характеру у сфері наймання праці.

Більш широке коло питань регулюється колективними договорами (оплата робочої сили, тривалість робочого дня та відпусток, певної гарантії щодо умов праці, індексації її оплати, доплати за надурочні роботи, надання додаткового харчування тощо). У тарифних угодах встановлюється мінімальний рівень зарплати в тих чи інших галузях, мінімальні рівні зарплати для працівників різної кваліфікації та ін.

4. Основні напрямки і особливості сучасної соціальної політики України

Здійснення економічних реформ при відсутності обґрунтованої економічної політики та розвиненої ринкової інфраструктури за умов руйнації економічних зв'язків призвело до кризового соціального стану суспільства. Розпад фінансової системи і гіперінфляція в першій половині 90-х pp. XX ст., відродження "тіньової" економіки породили такі украй негативні наслідки у соціальній сфері:

• зниження рівня життя значної частини населення;

• значну частку прихованого безробіття;

• різку поляризацію населення за рівнем доходу;

• майже повну ліквідацію відповідності між результатами й оплатою праці між секторами економіки і сферами економічної діяльності;

• посилення неформальних суспільне нерегульованих методів вирішення економічних і соціальних питань, розвиток корупції;

• формування маргінальних груп населення, готових до суспільне деструктивних дій.

Нерозв'язанім соціальних проблем викликає негативні соціальні явища, які стримують і деформують розвиток суспільства, унеможливлюють повноцінну участь громадян у всіх сферах суспільного життя.

Сьогодні Україна стоїть перед необхідністю:

• відміни системи субсидованого житлового фонду та комунальних послуг і підвищення видатків на комунальні послуги;

• раціоналізації і спрощення існуючої системи пільг;

• зменшення видатків на розподіл і доставку допомоги з метою підвищення рентабельності системи;

• впровадження цільового спрямування витрат на допомогу тим, хто її найбільше потребує, зокрема на пільги для дітей та пенсіонерів з низьким рівнем доходів;

• реформи пенсійного забезпечення;

• переходу від державного фінансування охорони здоров'я до його здійснення переважно на страхових засадах,

• підвищення межі пенсійного віку;

• відміни вікових пільг;

• обмеження прав на пільги:

• ліквідації прихованого безробіття тощо.

Важливими проблемами соціальної політики України є:

§ визначення шляху суттєвого підвищення вартості національної робочої сили;

§ поєднання політики економічного зростання з активною і сильною соціальною політикою;

§ підвищення платоспроможного попиту населення;

§ посилення мотивації праці;

§ зайнятість населення.

Вступ

1.Сутність та поняття оперативно-розшукової ситуації

2.Зміст оперативно-розшукової ситуації

У системі органів Державної Податкової Служби України та, зокрема, у податковій міліції дуже часто для визначення сфери застосування зусиль оперативно-розшукової діяльності, основною категорією якої являється оперативно-розшукова тактика, вживається термін оперативно-розшукова ситуація.

Зміст оперативно-розшукової тактики розкривається через її структуру, основні характеристики на рівні її існування.

Під структурою поняття слід розуміти такі її елементи, які охоплюють собою увесь комплекс послідовних дій – від оцінки ситуації до досягнення поставленої мети.

Одним з найважливіших елементів оперативно-розшукової тактики є оперативно-розшукова ситуація.

Необхідність даної категорії зумовлена потребою у вивченні специфічного механізму прийняття та реалізації оперативно-тактичних рішень, які сполучають інтелектуальні та діяльнісні аспекти оперативної роботи. Саме у результаті вивчення та оцінки оперативно-розшукової ситуації висовуються версії, формуються рішення, визначаються найкращі заходи їх реалізації.

Звідси, оцінка ситуації, осмислення явищ, аналіз поступаючої та маючої місце інформації – все це інтелектуальні операції, припускаючи професійні знання, досвід, плідне мислення оперативного працівника податкової міліції. На їх основі, які було визначено раніше, виникають тактичні рішення, здійснюється вибір засобів, методів та інших можливостей ОРД, порядок застосування у ході підготовки та проведення оперативно-розшукових заходів для досягнення покладеної мети.

У цьому заключається значення такого елемента оперативно-розшукової тактики як оперативно-розшукова ситуація у ефективній протидії злочинам у системі оподаткування.

1.Сутність та поняття оперативно-розшукової ситуації.

Оперативно-розшукова ситуація посідає центральне місце в структурі тактики, оскільки прийоми що використовуються в оперативно-розшуковій діяльності податкової міліції, застосовуються з обов’язковим урахуванням існуючої реальності, відповідних умов, що склалися або штучно створених. Саме умови в яких діє оперативний підрозділ податкової міліції і застосовує тактичні прийоми, засоби, методи, форми та сили ОРД, визначають суть оперативно-розшукової ситуації.

Поняття оперативно-розшукової ситуації по-різному трактується вченими в галузі оперативно-розшукової діяльності та оперативними працівниками.

Для більш детального та глибокого вивчення поняття та сутності такої категорії як « оперативно-розшукова ситуація» спочатку треба дослідити ще більш ширше поняття – «оперативно-розшукова обстановка» в яке, на нашу думку, входить перше.

У довідковій літературі оперативна обстановка визначається як сукупність факторів (умов) внутрішнього і зовнішнього середовища, характер і зміст яких визначається переліком оперативно-службових заходів впливу на конкретні напрями правоохоронної діяльності. В теорії управління оперативна обстановка як вид управлінської діяльності, обов’язкова умова розробки управлінських рішень. Оперативна обстановка як функція управління притаманна і діяльності податкової міліції, її галузевим службам і підрозділам у боротьбі зі злочинністю у сфері оподаткування.

Згідно Кратної розшукової енциклопедії оперативна обстановка – сукупність обставин об’єктивної та суб’єктивної властивості, характер та зміст якої впливає на прийняття відповідних заходів, впливу уповноваженим на те суб’єктом оперативно-розшукової діяльності на осіб, що становлять оперативний інтерес на конкретній ділянці в визначений період часу.

Як показує вивчення наукових досліджень та практичної діяльності оперативних підрозділів податкової міліції оперативна обстановка складається з декількох основних елементів:

1) середовище (територіально-географічні, соціально-економічні, демографічні, релігійні та інші характеристики території, яка обслуговується оперативними підрозділами податкової міліції);

2) структура, динаміка, рівень злочинності та адміністративних правопорушень, дані про суб’єктів протиправних діянь;

3) ефективність використання сил та засобів оперативних підрозділів податкової міліції, взаємодії з іншими державними громадськими об′єднаннями та окремим особами у боротьбі зі злочинністю;

4) результати оперативно-службової діяльності із запобігання злочинам у сфері оподаткування, їх припинення, розкриття та розслідування, розшуку злочинців і встановлення місця знаходження платників податків.

Аналіз практичної діяльності оперативних підрозділів податкової міліції дозволяє змістовно визначити процес вивчення оперативної обстановки, який заключає у собі:

§ збір, вивчення та оцінка систематичних даних про стан, рівень, структуру та динаміку злочинності;

§ виявлення та вивчення факторів (соціальних та інших процесів) та явищ, що впливають негативно або позитивно на рівень, структуру, динаміку злочинності у сфері оподаткування вцілому, або окремих видів злочинності;

§ виявлення та вивчення специфічних факторів, подій та обставин оперативно-криміналістичного характеру, тобто тих, які визначають специфіку вчинення злочинів з боку визначеного контингенту осіб, на встановлених територіях або об’єктах тощо;

§ збір та вивчення відомостей що характеризують кінцеві результати та ефективність діяльності оперативних підрозділів податкової міліції по виявленню, попередженню та розкриттю злочинів у сфері оподаткування;

§ оцінка узагальненої характеристики оперативної обстановки як системного об’єкту відповідного впливу з боку оперативних підрозділів податкової міліції на встановленій території та за визначений відрізок часу.

У цілому, розглянуті вище положення, являються методологічною базою здійснення як наукового пізнання, так і практичного аналізу оперативними підрозділами податкової міліції, об′єктів оперативно-розшукового впливу, якими і є оперативна обстановка у цілому у сфері розкриття усіх злочинів або окремих її різновидів, зумовлені цілями та завданнями розкриття окремих видів злочинів у сфері оподаткування.

Оперативна обстановка являє собою у широкому розумінні слова об’єктивно існуюче, в умовах конкретного міста та часу, специфічне соціально-системне створення включаючи сукупність елементів:

§ злочинність (як загальний її сукупний стан так і конкретні злочини);

§ фактори соціального середовища (які роблять криміногенний або анти криміногенний вплив на злочинність у цілому, та на окремі види, або різновиди, у тому числі фактори, події, обставини що визначають специфіку по цілям, мотивам, способам, обставинам тощо)

§ вчинення конкретних злочинних актів, а також суб’єктивні умови пов’язані з практичною діяльністю податкової міліції у боротьбі зі злочинністю у сфері оподаткування.

Поняття «оперативна обстановка» має багатопланове наукове та практичне значення.

Як наукова категорія, оперативна обстановка фіксує наші уявлення про складний комплекс (систему) і різнохарактерних, реальних явищ та процесів, які мають стратегічне та тактичне значення у боротьбі податкової міліції зі злочинністю. У цьому зв’язку вона (категорія) має практичне призначення, а також відкриває шляхи для глибокого гносеологічного пізнання явищ і процесів. При цьому дане поняття дозволяє вивчити вказану систему з позицій матеріалістичного підходу в їх єдності та визначеної цілісності.

Це закономірно повинно вести до отримання якісно нових та внутрішньо-цілісних знань про об’єкт впливу податкової міліції у сфері діяльності по розкриттю злочинів, а отже, до визначення на даній основі адекватних заходів, засобів і методів такого впливу в умовах конкретного місця та часу.

На основі вищевикладеного під оперативною обстановкою у найбільш схематичному вигляді треба розуміти сукупність реально існуючих умов, що мають значення для ефективності боротьби зі злочинністю у сфері оподаткування.

Але при всьому цьому оперативна обстановка – не абстрактне поняття, а жива дійсність існуюча реально. Пізнання її не є самоціллю. Кінцевою метою вивчення та аналізу оперативної обстановки є проникнення у глибину явищ, з′ясування причин, які породжують ті або інші зміни податкової злочинності для прийняття необхідних рішень. Тому орієнтуватися в оперативній обстановці співробітникам податкової міліції необхідно для службової діяльності, для внесення змін у порядок використання сил, засобів, форм та методів ОРД.

З урахуванням всього вищевикладеного можна прийти до висновку, що оперативна обстановка у процесі виявлення, попередження та розкриття злочинів у сфері оподаткування являє собою у широкому понятті, об’єктивно-існуюче в умовах конкретного місця та часу специфічне соціальне системне формування, що включає в себе сукупність таких елементів як злочинність, фактори соціальної сфери, а також суб’єктивні умови, пов’язані з практичною діяльністю суб’єктів протидії злочинності у сфері господарської діяльності.

Коли ми звернемося до виникнення такого поняття як «оперативно-розшукова ситуація» необхідно визначити що, оперативно-розшукова ситуація – це складна динамічна система, яка виникає у ході здійснення оперативно-розшукової діяльності та включає в себе людей, їх вчинки, інтереси, цілі, просторно-часові та інші фактори, які відображають стан оперативно-розшукових заходів стосовно конкретних осіб та фактів, що становлять оперативний інтерес, а також процес пошуку зазначених осіб та фактів.

Деякі вчені та практичні працівники до складових оперативно-розшукової ситуації відносять:

§ оперативно-тактичну характеристику відповідної криміногенної чи кримінальної події, у зв’язку з чим проводяться оперативно-розшукові дії;

§ характеристику умов, у яких проявилась ця подія;

§ реальні можливості оперативного підрозділу, якому необхідно здійснити відповідні заходи для вирішення завдання, що виникло.

На основі викладеного можна зробити висновок, що оперативно-розшукова ситуація це реально існуючий на даний момент стан конкретної криміногенної чи кримінальної події, у зв’язку з яким здійснюються оперативно-розшукові заходи, умови, в яких вони проводяться, і спроможності оперативного підрозділу (працівника) податкової міліції здійснити ці заходи.

Одним із першим про таке поняття в свій час писав А.К.Кавалиерис. Останній висунув гіпотезу про існування оперативно-тактичної ситуації як різновиду конкретної оперативної обстановки, зміст якої у цьому випадку носить в значній мірі кримінальний характер. На його думку існуючі у кожному регіоні криміногенні та інші фактори, які вивчаються кримінологією, створюють ситуацію, яка у кінцевому рахунку у рівній мірі впливає як на вчинення злочинів, так і на їх розкриття.

Необхідність даної категорії обумовлена потребою у вивченні специфічного механізму прийняття та реалізації оперативно-тактичних рішень, які являються зв’язковим сполученим кільцем інтелектуального та діяльного аспектів оперативної роботи. Якраз у результаті вивчення та оцінки ситуації висовуються версії, формуються рішення, визначаються конкретні заходи їх реалізації.

Вчені у галузі ОРД постійно працюють над розвитком та доповненням змісту та сукупності поняття «оперативно-розшукова ситуація».

Наприклад, В.Г.Самойлов писав, що оперативно-розшукова ситуація включає в себе сукупність фактичних даних про кримінальні події та умови, в яких необхідно приймати рішення щодо здійснення оперативно-розшукового заходу та забезпечити його реалізацію.

До елементів оперативно-розшукової ситуації він відносить:

§ оперативно-тактичну характеристику на даний момент певної кримінальної або криміногенної події;

§ характеристику умов, в яких проявляється ця подія;

§ характеристику реальних можливостей оперативного працівника (або оперативного апарату) приймати необхідні заходи для вирішення завдання, яке має місце.

Для того, щоб підійти до визначення поняття оперативно-розшукової ситуації розглянемо сутність самого слова «ситуація».

Слово «ситуація» означає обставину, положення, сукупність обставин. У широку розумінні воно застосовується у щоденному житті і означає ті умови, в яких вона протікає. Водночас, як категорія відповідних галузей науки, термін «ситуація» надто багатоаспектний і несе різне суттєве навантаження. Наприклад, для кримінології найбільший інтерес становить поняття конкретної життєвої ситуації, яка визначається «як сукупність обставин життя даної особи перед здійсненням злочину, які при вирішальній ролі його антисуспільних поглядів, намагань та звичок впливають на його дії, що підлягають кримінальній відповідальності». Разом з тим, незважаючи на різницю у суттєвому змісті цього поняття, його функціональне навантаження у різних галузях науки у принципі єдине, оскільки проблема ситуації,взагалі, і оперативно-розшукової зокрема, є важливою складовою більш загальної проблеми – проблеми прийняття рішення.

Згідно з новим тлумачним словником української мови, ситуація – це сукупність умов і обставин, що створюють певне становище, викликають ті чи інші взаємини людей, стани, положення.

Ситуація оперативно-розшукова – сукупність обставин, у яких у відповідний відрізок часу (як правило, незначний) здійснюється ОРД.

Аналізуючи вищевикладене можна зробити висновок, що оперативно-розшукова ситуація – це тактична категорія, складна динамічна система, своєрідна інформаційна модель, сукупність умов та обставин, що створюють певне становище у реальному житті у відповідний проміжок часу (як правило, незначний), дійсно існуючий стан криміногенної чи кримінальної події або іншого пов’язаного з ним факту (або загрози настання такої події), у зв’язку з чим приймається оперативно-тактичне рішення, яке визначає лінію поведінки оперативного співробітника податкової міліції, та здійснюються оперативно-розшукові заходи, а також умови, в яких вони проводяться, і можливості оперативника (підрозділу) здійснювати ці заходи та забезпечити їх виконання з метою своєчасного виявлення, припинення та розкриття злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили або переховуються від слідства та суду.

2.Зміст оперативно-розшукової ситуації

Застосування оперативно-розшукових сил,засобів та методів здійснюється з врахуванням певних ситуацій (обставин), що склались або можуть скластися при вирішенні конкретних завдань оперативно-розшукової діяльності. Вони можуть позитивно або негативно впливати на лінію поведінки оперативного працівника податкової міліції,характер його дій, вибір найбільш ефективних прийомів та методів, ступінь зашифрованості чи негласності оперативно-розшукових заходів. Тому здійснення будь-якого тактичного заходу щодо кримінальної події, підготовки або скоєння злочину, розшуку та затримання злочинця мають місце тільки після ретельного вивчення й оцінки ситуації, що склалася.

Фактичними даними (інформацією), що характеризують оперативно-розшукову ситуацію в цілому, є відомості: про стан оперативної обстановки в регіоні чи зоні обслуговування; різке збільшення чи зменшення окремих видів злочинів; повторюваність часу, місць та способів злочинних посягань тощо.

Аналіз такої інформації дозволяє об′єднати різноманітну інформацію про об’єкт ОРД заходів, виділити найбільш суттєві риси кримінальної або криміногенної події, зробити певні узагальнення, що дозволяє скласти цілісну картину події або обставин, що склалися.

Оперативно-розшукова ситуація – це ті умови, в яких оперативні працівники податкової міліції планують застосувати оперативно-розшукові прийоми, засоби і методи ОРД. Іншими словами, це існуюча в даний, конкретний момент реальність, в умовах якої діє оперативний підрозділ податкової міліції, а саме:

§ умови та ситуація, які в своїй сукупності створюють динамічну систему, яка в будь-який час може змінитися під впливом неспрогнозованих змін реальності;

§ наявність об’єктивних факторів, що полегшують або ускладнюють ситуацію (наприклад, затримання організатора злочину іншим органом за правопорушення; конфлікт між учасниками злочинного угрупування; раптове втручання корумпованих осіб тощо);

§ наявність суб’єктивних факторів, що можуть проявитися в поведінці і діях учасників оперативно-розшукових заходів, низький професіоналізм, порушення спеціальних принципів – конспірації, наступальності, конфіденційності та інших.

Вивчення й оцінка оперативно-розшукової ситуації – це також пізнавальна діяльність, що базується на філософських категоріях пізнання та відображення. Аналіз ситуації здійснюється відповідно до загальних об’єктивних закономірностей і категорій гносеології, які притаманні процесу пізнання в усіх галузях теорії і практики. Отже,теорія пізнання дає можливість розглядати пізнавальний результат як знання, що відбивають реальний, справжній стан речей.

Пізнавальна діяльність щодо вивчення й оцінки оперативно-розшукової ситуації пов’язана із складним діалектичним процесом дослідженням події, що вивчається, і проходить суперечливий шлях від незнання до знання, від знання часткових фактів, що стосуються елементів ситуації, до пізнання всіх її сторін. У результаті з′ясовуються всі необхідні обставини об’єктивної дійсності на момент виявлення кримінальної події. А вона, як відомо, пізнається за її слідами, залишеними в оточуючій дійсності, за поведінкою і діями суб’єктів, що до неї причетні. Тому наукові положення і практичні рекомендації оперативно-розшукової тактики базуються на пізнанні об’єктивного процесу документування, збереження та оцінки фактичних даних, що мають значення для боротьби зі злочинністю, а також і закономірностей їх використання в умовах конкретної ситуації. При цьому оперативний працівник податкової міліції має справу з даними, що відображають не тільки протиправні дії, а і соціальні, психологічні та інші процеси, пов’язані з поведінкою особи при підготовці чи скоєнні злочину у сфері оподаткування.

Загальними основами вивчення та оцінки оперативно-розшукової ситуації передує збір, накопичення, переробка та аналіз інформації про кримінальну подію, зіставлення її з іншими фактичними даними та їх джерелами. Важливе значення для вивчення й оцінки оперативно-розшукової ситуації має інформація, яка отримана з негласних джерел та стан поінформованості оперативних підрозділів податкової міліції, а також інших відповідних правоохоронних органів держави про оперативну обстановку чи ситуацію, що склалася.

Отже, зміст оперативно-розшукової ситуації становить: фактичні дані (гласні і негласні) про кримінальну подію; умови, в яких необхідно діяти оперативному підрозділу податкової міліції; характеристику реальних можливостей оперативного підрозділу щодо впливу на кримінальну подію; ступінь активності протидіючої сторони; наявність негласних джерел щодо висвітлення події скоєного злочину чи такого, що готується; можливість маневрування оперативно-розшуковими силами та засобами; необхідність та правомірність вдаватися до професійного ризику.

Окрім цього, оперативно-розшукова ситуація обумовлює необхідність як комплексного застосування засобів і методів ОРД, так і здійснення разового оперативно-розшукового заходу. Так, здійснюючи заходи щодо виявлення джерел фактичних даних, необхідних для вивчення оперативно-тактичної ситуації, працівники оперативних підрозділів повинні спрямувати свої зусилля на пошук об’єктів – «сховищ» такої інформації. В першу чергу, це – громадяни, які володіють інформацією про обставини скоєння злочину, поведінку підозрюваної особи, місце перебування розшукуваного злочинця, предмети і документи, на яких відбилися сліди злочину або які були знаряддям злочину. Значна інформація щодо ситуації, як склалася, отримується від негласних співробітників, підрозділу оперативного документування, оперативно-технічних підрозділів податкової міліції. Іншими словами, пізнання сутності оперативно-розшукової ситуації на цьому етапі починається з вивчення того, що лежить на поверхні, як явища дійсності. Такому безпосередньому сприйняттю доступні, як правило, матеріальні сліди і наслідки події, що перевіряється, що збереглися до часу її виявлення. Для відтворення за ними повної картини події необхідні: розумова праця, проникнення в суть явищ, їх правильна інтерпретація. А на цій основі – намагання пізнати загальну картину оперативно-розшукової ситуації, отримати об’єктивну картину кримінальної події, що потребує не тільки виявлення фактичних даних, але їх перевірки та оцінки.

Перевіркавиявлених фактичних даних ставить за мету встановити їх достовірність або, іншими словами, переконатись, що всі ці дані точно відображають дійсність. Тому досконала перевірка достовірності отриманої інформації має досить важливе значення.

Особливо слід врахувати таку обставину, що негативні наслідки можуть зявитися в силу непрофесійності збору фактичних даних, зустрічі з нетиповими слідоутвореннями скоєного злочину, перерви в документуванні злочинної діяльності розроблюваних осіб чи таких, що перевіряються, старанного маскування злочинцями протиправних дій, дезінформації оперативних підрозділів, розшифровки негласних співробітників тощо. Крім цього, фактичні дані, які отримуються від негласних джерел, представників громадськості, окремих громадян, можуть бути також недостовірними внаслідок добросовісної помилки або умисного викривлення істини під впливом підозрюваних у скоєнні злочину осіб.

Перевірка фактичних даних, що не викликають сумніву, дозволяє запланувати необхідні оперативно-розшукові заходи для впливу на ситуацію при запобіганні розкритті злочину або розшуку злочинців, що переховується від слідства та суду. Етап перевірки має важливе значення для своєчасного запобігання та розкриття оперативними підрозділами податкової міліції злочинів у сфері оподаткування.

При вивченні оперативно-розшукової ситуації та її моделюванні важливе значення має оцінка фактичних даних і джерел, що їх містять (матеріали оперативно-розшукової справи, повідомлення, результати застосування оперативно-технічних засобів).

До змісту оцінки фактичних даних (доказової іноформації) входить встановлення їх достовірності, належності, допустимості і достатності для вирішення завдань кримінального судочинства. Отримані в процесі оперативно-розшукової діяльності фактичні дані при їх зіставленні з іншими даними, отриманими, скажімо, процесуальний шляхом, дають підстави визначити подальші шляхи проведення оперативно-розшукових заходів, правильної оцінки не тільки конкретних даних, які є в розпорядженні оперативного працівника податкової міліції, а й оцінити оперативно-розшукову ситуацію в цілому.

При оцінці вирішується питання, чи достатньо фактичних даних для того, щоб на їх основі прийняти рішення про застосування відповідних розшукових прийомів проведення слідчих дій, чи необхідності провести додаткові оперативно-розшукові заходи для зміни ситуації на користь оперативного підрозділу, а в цілому – процесу доказування.

Оцінка фактичних даних ставить за мету визначити: чого вони варті, що підтверджують, про що свідчать, правильно чи неправильно відображають матеріальні і нематеріальні сліди злочинної події та оперативно-розшукову ситуацію в цілому.

Необхідність оцінки фактичних даних виникає і тоді, коли необхідно прийняти (а у випадках, передбачених оперативно-розшуковим чи кримінально-процесуальним законодавством, ще і письмово обгрунтувати) проміжне, етапне рішення по застосування, наприклад, окремих виняткових та тимчасових заходів ОРД (негласне проникнення в житло громадянина, зняття інформації з каналів зв’язку, контроль телеграфно-поштової кореспонденції тощо). Тобто тоді, коли оперативно-розшукова ситуація свідчить, що іншими способами одержати доказову інформацію неможливо.

Вивчення та оцінка дають можливість прийняти також підсумкове рішення (про документування злочинної діяльності розроблюваних осіб; реалізацію оперативно-розшукової інформації; затримання злочинців у момент скоєння злочину та ін.).

Таким чином, основу оперативно-розшукової ситуації становлять відповідні компоненти інформаційного характеру: загальні відомості про оперативну обстановку в цілому, обізнаність працівника оперативного підрозділу податкової міліції з обставинами підготовки чи скоєння злочину, гласні та негласні джерела інформації, ступінь протидії підозрюваних, необхідність проведення оперативних комбінацій з метою зміни оперативно-розшукової ситуації на свою користь та ін.

Сукупність інформаційних матеріалів та інших складових, що характеризують оперативно-розшукову ситуацію, дають нам підстави класифікувати ситуації як початкові, проміжні та кінцеві. Початкова оперативно-розшукова ситуаціявиникає з моменту виявлення кримінальної події або одержання первісної інформації про підготовку чи скоєння злочину. На цьому етапі оцінка ситуації повинна дати можливість оперативно-розшуковим шляхом встановити наявність або відсутність достатніх даних, які вказують на ознаки злочину; провести можливе та необхідне розвідувальне опитування громадян, витребувати від підприємств, установ, організацій, службових осіб і громадян предмети і документи, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані; з′ясувати розмір шкоди, завданої злочином, тощо.

Проміжна оперативно-розшукова ситуаціяформується за результатами впливу оперативно-розшукових заходів на початкову ситуацію, коли гласні і негласні заходи не привели до кінцевого результату.

Оцінка проміжної ситуації дає можливість оперативним працівникам податкової міліції приймати рішення про застосування більш широких, складних оперативно-розшукових заходів: а) пошуку підходів негласних співробітників до розроблюваних осіб чи тих, що перевіряються; б) використання оперативних та оперативно-технічних засобів для документування злочинної діяльності розроблюваних осіб; в) затримання та камерної розробки осіб; г) проведення оперативних комбінацій та інших негласних заходів.

Кінцева оперативно-розшукова ситуація визначає ступінь та обсяг документування чи розслідування обставин кримінальної справи, достатність фактичних даних (доказів) та їх джерел. На цьому етапі оцінка ситуації повинна дати відповідь, чи надійно і достовірно встановлені обставини, які входять до предмета доказування, чи необхідно оперативно-розшуковим шляхом супроводжувати кримінальну справу у досудових у судових стадіях, які необхідно вживати заходи для запобігання новим злочинам у сфері оподаткування.

Результати дослідження показали, що оперативно-розшукова ситуація відзначається винятковою складністю, багатосторонністю зв’язків та їх суперечливістю, динамізмом руху. Так, за можливостями досягнення бажаного результату вона може бути сприятливою і несприятливою.

Перша – характеризується наявністю сприятливих умов, які природно склалися і дають можливість вирішити поставлене оперативно-розшукове завдання мінімальними силами при мінімальних затратах (наприклад, явка з повинною одного з членів злочинної групи, затримання розроблюваної особи за інше правопорушення, отримання інформації щодо місць зберігання чорної бухгалтерії або коштів одержаних злочинним шляхом).

Друга – характеризується відсутністю сприятливих умов або наявністю таких, що перешкоджають вирішенню оперативно-розшукового завдання (наприклад, відмова свідків або потерпілих від дачі показань, інформованість злочинця щодо оперативно-розшукових заходів, корумпованість з представниками владних структур, провали в агентурній мережі та ін. ). Такі випадки потребують зміни ситуації на більш сприятливу шляхом оперативних комбінацій.

Нарешті, за характером і ступенем протиборства оперативно-розшукову ситуацію можна поділити на безконфліктну та конфліктну. Найчастіше безконфліктна ситуація виникає при розкритті очевидних злочинів, затриманні злочинця в момент вчинення правопорушення, своєчасного вилучення бухгалтерських документів та інших доказів тощо.

Більш детального вивчення й оцінки потребує конфліктна оперативно-розшукова ситуація. І це зрозуміло, оскільки оперативний працівник і особа, яка підозрюється в скоєнні злочину, перебувають у стані протиборства. У зв’язку з цим інтереси правопорушника вступають в протиріччя з інтересами оперативного працівника податкової міліції, кожен з яких прямує до діаметрально протилежних цілей, намагаються протидіяти один одному. Причому характер такої протидії – різний.

Оперативний працівник, виступаючи від імені держави, зобов’язаний діяти в рамках суворого дотримання законності і професійної етики, тоді як злочинець таких обмежень не має.

Якщо врахувати, що оперативному працівникові може протистояти, наприклад, особливо небезпечний злочинець чи особа, якій відомі методи оперативно-розшукової діяльності, яка має корумповані зв’язки з правоохоронними органами або владними структурами, то такі ситуації ніяк не можна назвати безконфліктними, хоча ці конфлікти не завжди мають гласний характер. На відміну від слідчого, прокурора, суду, які виступають у кримінальному судочинстві гласно і мають в розпорядженні докази, то оперативному працівникові доводиться діяти конспіративно, зашифровувати свої цілі та джерела інформації, маскувати фактичну соціальну реальність. Цілком очевидно, що він діє не в якійсь штучно створеній обстановці, а в таких умовах і обставинах, співвідношення яких і створює реальну оперативно-розшукову ситуацію. Тому, конфліктну (найбільш складну ситуацію) ми визначаємо як сукупність характерних для оперативно-розшукової тактики факторів а обставин, які деякою мірою можуть ситуаційно змінюватися в небажаний для оперативного працівника бік.

До конфліктних оперативно-розшукових ситуацій, що найбільш яскраво проявилися в останні роки, слід віднести: а) непоодинокі випадки відмови свідків, потерпілих та інших суб’єктів кримінального судочинства від дачі показань; б) відмови брати участь у кримінальному судочинстві з причин підкупу, шантажу та погроз з боку злочинців; в) замовні вбивства учасників кримінального судочинства і навіть оперативних працівників, які володіють доказовою інформацією про діяльність злочинного формування; г) озброєність злочинних угрупувань, їх мобільність, наявність міжрегіональних та міжнародних зв’язків.

Особливо великого психологічного напруження набуває збір доказової інформації шляхом родичів і близьких злочинця, його співучасників, очевидців злочину та інших причетних до правопорушення осіб. Проведення розвідувального опит

Читайте також:

1. Вибір оптимального режиму роботи і відпочинку.
2. Вимоги до режимів праці і відпочинку та профілактичних медичних оглядів
3. За роботу понад встано­влений службовий час за дні відпочинку та святкові дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується!
4. Заняття ф.в. у межах розширення активного відпочинку.
5. Лекція № 17. Тема: Робочий час і час відпочинку.
6. ЛЕКЦІЯ.
7. Лекція.
8. Лекція. 4
9. Лекція. 4 Судово- психологічна експертиза
10. Лекція. Архітектурні стилі
11. Лекція. Архітектурні стилі
12. Лекція. Вибіркова сукупність об’єктів соціально-педагогічного дослідження.

Переглядів: 956