• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Регіональна сертифікація в Європейських країнах(ЄС).

Лекція 13, 14

Формат UDP-сегменту.

0 16 31

Source Port (16 біт). Порт відправника. Це поле може містити номер порту, з якого був відправлений пакет, коли це має значення (наприклад відправник очікує відповіді). Якщо це поле не використовується, воно заповнюється нулями.

Destination Port (16 біт). Порт призначення — це порт комп'ютера, на який пакет буде доставлений.

Length (16 біт). Поле довжини. Довжина (у байтах) цієї дейтаграми, включаючи заголовок і дані. (Мінімальне значення цього поля дорівнює 8).

Checksum (16 біт). Поле контрольної суми. Контрольна сума UDP-пакета являє собою побітне доповнення 16-бітної суми 16-бітних слів (аналогічно TCP). В обчисленні беруть участь: дані пакета, заголовок UDP-пакета, псевдозаголовок (інформація від IP-протоколу), поле вирівнювання по 16-бітній границі (нульові).

Контрольні запитання

1. З якою метою було спроектовано TCP (Transmission Control Protocol)?

2. В чому полягає схема роботи додатку користувача з ТСР?

3. Опишіть формат ТСР-сегменту.

4. Яке призначення протоколу UDP?

5. Які основні характеристики протоколу UDP?

6. В чому полягає перевага протоколу UDP?

7. Опишіть формат UDP-сегменту.

1 липня 1967 р. трьома інститутами – Гірьскопромисловим союзом, ЄЕС і Євроатомом – було створено Європейське Співтовариство (ЄС).

У теперішній час Європейське Співтовариство об’єднує 15 країн:

Австрія Німеччина

Бельгія Греція

Данія Ірландія

Фінляндія Італія

Франція Люксембург

У 1985 р. країни-учасниці поставили в Єдиних загальноєвропейських процесах мету – до кінця 992 p. усунути все ще існуючі бар’єри всередині союзу і тим самим створити спільний внутрішній ринок.

Обов’язки європейських країн-учасниць були орієнтовані на втілення в життя «чотирьох свобод»: вільне переміщення людей, вільне переміщення товарів, вільне переміщення послуг, вільне переміщення капіталу, що вимагало дотримання низки умов. Одними з найважливіших умов єуніфікація сертифікації та акредитації; угоди про взаємне визнання сертифікатів відповідності.

Розвиток політики був спрямований на технічні розпорядження і стандарти,а саме:

- прийняття Директиви 83/189 (пізніше – 98/34): процедура інформування про технічні розпорядження і стандарти (держави-члени ЄС повинні повідомляти заздалегідь Комісію та інших членів держави-члена ЄС про розробку проектів технічних правил і стандартів, які вони збираються впроваджувати);

- розробка Нового підходу до оцінки відповідності продукції.

До 1985 р. Європейське Співтовариство усунуло внутрішні технічні) бар’єри перед вільним переміщенням товарів значною рою шляхом гармонізації технічних умов виготовлення продукції, ж шляхом гармонізації вимог до рівня виконання. Це зумовило введення специфічних документів з високотехнічним змістом з метою забезпечення здатності задоволення індивідуальних вимог кожного виду продукції.

Мета Нового підходу:

- спростити і прискорити процес регламентування;

- скасувати обов’язковість деталізованих правил;

- розширювати зону застосування стандартизації і сертифікації.

Принципи Нового підходу до технічної гармонізації і стандартів:

• законодавче узгодження встановлює основні вимоги безпеки або інші вимоги в загальних інтересах;

• розробка технічних умов довірена компетентним організаціям у галузі стандартизації;

• стандарти залишаються добровільними, не обов’язковими;

• презумпція відповідності необхідним вимогам директив для товарів, вироблених відповідно до гармонізованих стандартів, і обов’язковість дозволу вільного переміщення товарів.

Новий підхід визначив новий тип Директиви ЄС: «У тих галузях, де бар’єри перед торгівлею створені обґрунтованими відмінними національними нормативами, що стосуються здоров’я і безпеки громадян, а також захисту прав споживача й охорони навколишнього середовища, гармонізація законодавства повинна обмежуватися встановленням суттєвих вимог, відповідність яким забезпечить можливість вільного переміщення товарів усередині Співтовариства».

Таким чином, основоположними вимогами Європейських Директив є:

1. Безпека.

2. Захист навколишнього середовища.

3. Захист споживача.

4. Здоров’я людини.

Сформовані протягом десятиліть ці розходження в національних стандартах і процедурах проведення сертифікації або є результатом національних традицій в організації виробництва і торгівлі, які значною мірою складалися об’єктивно, або створюються спеціально з метою утруднення імпорту товарів іноземних конкурентів.

Це стало технічною перешкодою в торгівлі між країнами-членами Європейського Союзу і заважало реалізації ідеї створення простору без внутрішніх кордонів, у якому забезпечується вільне переміщення товарів та послуг.

Рис. 1.1 Причини перетворення сертифікації на технічний бар’єр у міжнародній торгівлі.

Механізм перетворення сертифікації для захисту внутрішнього (або регіонального, як у ЄС) ринку від проникнення товарів іноземного виробництва використовує ускладнення адміністративної сторони випробувань товарів, що імпортуються, посилюють контроль якості, приймають стандарти (державні чи регіональні), що стосуються процедури випробувань (наприклад, європейські стандарти серії 45000), що впливає на порядок визнання іноземних сертифікатів, а для деяких країн визнання виявляється не можливим.

Ці заходи нерідко пов’язані з прийняттям національних обов’язкових стандартів або технічних регламентів під тиском транснаціональних корпорацій, як, беруть активну участь у стандартизації на національному рівні, забезпечуючи головну частину фінансування діяльності національних організацій з стандартизації.

Ймовірність перетворення стандарту в інструмент конкурентної боротьби дуже велика, а оскільки іноземному постачальнику подібної продукції доведеться доводити її відповідність у таких випадках досить високим вимогам, отримати сертифікат відповідності проблематично.

В організації систем сертифікації є випадки створення таких умов отримання сертифіката, які неможливо виконати середнім і тим більше малим фірмам.

Наприклад, Американська корпорація випробувальних лабораторій, яка є національною організацією з сертифікації, надає перевагу сертифікації продукції великих фірм-виробників, у той час як невеликі підприємства можуть довго чекати своєї черги.

У міжнародній торгівлі склалися жорсткі правила щодо визнання іноземного сертифіката на продукцію, що імпортується.

Для успішного експорту необхідно отримати сертифікат відповідності авторитетної, визнаної в усіх країнах організації.

А для цього необхідний час та великі фінансові витрати. Підготовка до сертифікації може бути пов’язана з необхідністю введення системи забезпечення якості, якщо цього потребує схема сертифікації.

Відмінності в сертифікації відповідності стосувались також і адміністративних аспектів.

Внаслідок чого технічні бар’єри, обумовлені різними нормативними документами, долались у країні-імпортері шляхом повторення процедур сертифікації, які в країні-експортері (виробнику) вже були проведені за чинними там правилами.

Вирішення цієї проблеми було знайдено 21 грудня 1989 p., коли Рада ЄС прийняла документ «Глобальна концепція з сертифікації і досліджень». Основна ідея цього документа полягає у формуванні довіри до товарів та послуг шляхом використання таких інструментів, як сертифікація та акредитація, що побудовані за єдиними європейськими нормами. Ця довіра повинна бути підтверджена якістю та компетентністю.

Основні рекомендації «Глобальної концепції» ЄС можна сформулювати у шести тезах:

- заохочення загального застосування стандартів по забезпеченню якості серії EN 29000 і сертифікація на відповідність цим стандартам;

- застосування стандартів серії EN 45000, які встановлюють вимоги до органів з сертифікації та випробувальних лабораторій при акредитації;

- заохочення створення централізованих національних систем акредитації;

- заснування організації з досліджень і сертифікації в галузі, яка не регулюється законодавством;

- гармонізація інфраструктури випробувань і сертифікації в країнах ЄС.

- укладання договорів з третіми країнами (не членами ЄС) про взаємне визнання випробувань та сертифікатів.

Основна мета цієї концепції полягає у довірі до сертифікатів постачальників, результатів випробувань, до діяльності контрольних і повноважних органів шляхом застосування сертифікації та акредитації.

При використанні цього порядку необхідна впевненість у:

- якості та безпеці продукції;

- якості та компетенції випробувальної лабораторії;

- якості та компетенції органів з сертифікації;

- якості та компетенції органів, що акредитують випробувальні лабораторії та органи з сертифікації.

Випробувальні лабораторії повинні бути акредитовані відповідно до EN 45001, EN 45002, EN 45003, тобто їх компетенція має бути підтверджена незалежним органом. Органи з сертифікації повинні бути акредитовані і відповідати EN 45011, EN 45012, EN 45013.

За забезпечення якості продукції відповідальність несе постачальник, який повинен виконувати вимоги стандартів серії ISO 9000 при виробництві продукції. Хоча підприємство не завжди може повністю виконувати вимоги цих стандартів, проте велика частина виробників дотримуються цієї системи з метою одержання відповідної довіри своїх клієнтів.

Враховуючи наявність системи забезпечення якості у виробника, в лабораторії, в органах з сертифікації та акредитуючих органах, складається досить логічна система довіри між ними.

Ця концепція акредитації та сертифікації за своєю логікою придатна не лише для західноєвропейського ринку, а й для інших країн, які шукають шляхи для гармонізації своїх відносин із західноєвропейськими країнами з метою поліпшення торговельних взаємовідносин.

Отже, необхідно дотримуватись концепції загальної сертифікації продукції .Але часто сертифікація неможлива і навіть недоцільна через великі витрати. До того ж, висока якість і оновлення асортименту зміцнюють конкурентоспроможність на ринку, а сертифікація лише підтверджує виконання визначених умов. Комісія ЄС врахувала це і визначила необхідність здійснення сертифікації лише для товарів, що можуть нанести шкоду здоров’ю та безпеці людей або навколишньому середовищу. Вони закріплені в загальній концепції, Європейських Директивах і національних законах.

За допомогою методики оцінки відповідності встановлюється і засвідчується відповідність продукції вимогам Директиви (Директив). Виріб може підпадати під дію декількох Директив і в цьому випадку повинен задовольняти всім вимогам, які до нього висуваються. Методика оцінки враховує ступінь небезпеки продукції і використання узгоджених європейських стандартів. Методики оцінки цілком і повністю визначені в самих Директивах.

Товари, що сертифікуються, маркуються спеціальним знаком СЄ Маркування СЄ використовується як знак, що знаходить загальне застосування для підтвердження відповідності продукції вимогам Директиви (Директив). Маркування СЄ не с знаком якості. Воно звернене до національних органів влади, відповідальних за контроль над ринком, засвідчує відповідність вимогам усіх без винятку Директив, що стосуються продукції, і відкриває вільний доступ на внутрішній ринок ЄС. Держави-члени СЄ не мають права перешкоджати надходженню на ринок продукції з маркуванням СЄ.

Рис. 1. 2. Знак відповідності Директиві ЄС.

Маркування СЄ наноситься на виріб або на призначену для цього таблицю. У випадку, якщо тип виробу цього не дозволяє, маркування наноситься на упакування (якщо воно є) і на супровідні документи, якщо Директива передбачає ці документи.

Під маркуванням СЄ ставиться ідентифікаційний номер органу з сертифікації. Ідентифікаційний номер присвоюється комісією в рамках процесу реєстрації органу.

Перелік органів з сертифікації публікується комісією ЄС в «Офіційному листі Європейського Співтовариства». Маркування СЄ наноситься виробником або його уповноваженим, що постійно проживає в ЄС В окремих випадках маркування СЄ може наноситися відповідальним за доставку виробів на ринок Співтовариства. Ідентифікаційний номер органу з сертифікації наноситься; під відповідальність органу або самим органом, або виробником, або уповноваженим виробника.

На базі «Глобальної концепції» Рада прийняла постанову «Про модулі, які застосовуються в технічних інструкціях з гармонізації для різних фаз методів оцінки відповідності».

Методи оцінки відповідності продукції вибираються серед модулів за критеріями, затвердженими постановою «Про модулі, які застосовуються в технічних інструкціях з гармонізації для різних фаз методів оцінки відповідності».

У постанові наведені детальні настанови про модулі, що застосовуються на різних етапах процедури оцінки відповідності, а також продумані комбінації модулів.

Директиви встановлюють для виробника можливість вибору схеми сертифікації між тими модулями та їх комбінаціями, які передбачені для кожної групи продукції.

Як правило, товар підлягає оцінці відповідності протягом обох фаз – проектування і виробництва – перед тим, як з’явитися на ринку. Виробник декларує відповідність продукції, що випускається, основним вимогам безпеки, що містяться у відповідних Директивах, під свою відповідальність або під відповідальність третьої сторони. Декларація відповідності є процедурою, завдяки якій виробник або його уповноважений представник заявляє, що продукція, представлена на ринок, відповідає усім основним вимогам безпеки, які її стосуються.

Підпис Декларації відповідності дозволяє виробникові або його уповноваженому представникові поставити на виробі марку відповідності СЄ. Оцінка відповідності третьою стороною здійснюється органами з сертифікації. Органи з сертифікації можуть бути державними або приватними, але повинні бути незалежними і компетентними, а також визнаними у своїх країнах і Європейському Співтоваристві через ЕАС. У випадках, коли Директивами передбачена можливість декларації відповідності продукції виробником, він може за своїм бажанням залучити уповноважений орган з сертифікації.

Директиви містять також статті щодо захисту.

Коли країна-член ЄС констатує, що продукція, яка має маркування СЄ, може зашкодити безпеці людей, майну і, у деяких випадках, навколишньому середовищу, вона вживає всі можливі заходи з вилучення продукції з торгівлі, заборони її надходження до торгівлі, введення в експлуатацію або використання та обмеження її вільного переміщення.

Коли продукція, що не відповідає вимогам, має знак СЄ, країна-член ЄС повинна також застосовувати відповідні дії проти того, хто позначив продукцію і підготував Декларацію відповідності, і повідомити про це Комісію та інші держави-члени ЄС.

Хоча всі модулі доповнюють один одного, їх можна використовувати незалежно. Модульний підхід забезпечує гнучкість систем підтвердження відповідності в рамках ЄС, але не виключає використання такого підходу і в національних системах.

Директиви також визначають можливості використання альтернативних способів оцінки відповідності стосовно окремих видів продукції. Наприклад, Директива 93/42/ЄС встановлює способи забезпечення якості й альтернативні види контролю лікарських засобів.

МОЖЛИВІ СХЕМИ СЕРТИФІКАЦІЇ

Знак СЄ не свідчить про відповідність стандарту, але засвідчує відповідність Директиві ЄС .Товар зі знаком СЄвідповідає «основоположним вимогам», тобто безпеці, екологічності та має режим вільного обертання на ринках країн-членів ЄС. На відміну від «старих» Директив «нові» Директиви містять посилання на європейські стандарти (євронорми), тому фактично продукція зі знаком СЄ повністю відповідає стандарту і не потребує яких-небудь доказів її відповідності.

Європейському виробникові надано право випуску продукції за будь-яким нормативним документом, але в цьому випадку він повинен доводити, що характеристики його товару повністю відповідають вимогам, які висуваються в ЄС до такого типу продукції. Якщо виробник виробляє товар, що перевершує за своїми параметрами вимоги стандарту, зазначеного в Директиві, він може в добровільному порядку довести це шляхом випробувань товару. При цьому можна використовувати знак, який підтверджує підвищену якість. Так, у Фінляндії існує знак .

У конкретній Директиві ЄС, як правило, встановлюється можливість використання декількох (двох-трьох) модулів на розсуд постачальника або виробника (заявника) товару.

З опису модулів видно, що процедури оцінки відповідності мають змішаний характер: в них є дії виробника і уповноваженого органу з сертифікації, відповідно до яких використовуються заява-декларація виробника, а також сертифікат і знак відповідності як атрибути сертифікації. Модулі різною мірою наближаються до процедури сертифікації, особливо якщо уповноважений орган – третя сторона. Поєднання дій виробника та уповноваженого органу дозволяє розглядати модулі як спосіб не лише оцінки, але й забезпечення відповідності.

Бувають ситуації, коли не сертифікована продукція може бути використана за призначенням, але при цьому від споживача потребують застережних заходів. З цією метою Директивою передбачено особливий знак – «Споживач, будь уважним».

Рис. 1.3 Застережний знак.

Значний внесок у справу лібералізації зовнішньої торгівлі шляхом усунення митних бар’єрів і зниження тарифів, а також використання нетарифних засобів регулювання торгівлі зробили ряд організацій, у тому числі міжнародні організації з стандартизації та сертифікації.

Зокрема, учасники Світової Організації Торгівлі (WTO), створеної на базі Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) здійснюють спеціальні заходи для гармонізації національних стандартів по процедурах сертифікації, щоб виключити перешкоди для міжнародної торгівлі.

Усі учасники GATT і ті країни, які бажають приєднатися до цієї організації, повинні виконувати принципові, правила Кодексу стандартів з 40 позицій.

Головне завдання GATT полягає у лібералізації зовнішньої торгівлі шляхом усунення митних бар’єрів і зниження тарифів, а також використання нетарифних засобів регулювання торгівлі.

Членство у COT має зміцнити торговельні відносини держави та її статус у взаєминах з країнами-торговими партнерами.

З погляду споживача, участь України у багатосторонній торговельній угоді дає йому новий підхід до вибору товарів і послуг, якість яких має відповідати міжнародним стандартам і бути значно вищою за національний рівень.

Саме стандарти, технічні норми (регламенти) та процедури підтвердження відповідності, що відрізняються від міжнародних аналогів та невиправдано мають обмежувальну дію, створюють так звані ТБТ, стримуючи її розвиток, провокуючи додаткові втрати з боку виробників і міжнародних трейдерів. ЄС вироблено власні інструменти усунення ТБТ для вільного переміщення товарів.

Чинне місце серед них належить директивам «нового підходу» та «глобального підходу», що дають промисловості гнучкий вибір, сприяють впровадженню інновацій, зокрема, сучасних методів управління якістю.

Доцільно тут відзначити – Угоду ТБТ (так званий «Кодекс GATT/WTO»), сферою дії якої є технічні правила, регламенти і стандарти, які можуть впливати на торгівлю прямим чи непрямим чином.

Угода ТБТ засвідчує, що національні або регіональні стандарти, які містять обов’язкові вимоги не створюють непотрібних перешкод у світовій торгівлі, якщо вони базуються на узгоджених міжнародних стандартах.

Тому COT підкреслює перевагу стандартів, які розробляються Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO), Міжнародною електротехнічною комісією (ІЕС) та Міжнародним союзом телекомунікацій (ІUТ).

Діяльність цих організацій поширюється на усі галузі стандартизації у світі та підтримує реалізацію Угоди ТБТ. Угода COT та ТБТ на основі міжнародних стандартів – це фундамент світового ринку.

У сфері сертифікаційних бар’єрів Угода торкається питань процедури оцінювання відповідності і визнання оцінки відповідності; міжнародних і регіональних систем оцінки відповідності, а також інформації про технічні регламенти, стандарти і процедури оцінки відповідності.

Загальний принцип Угоди полягає в тому, що для продукції, яка імпортується, повинен створюватися не менш сприятливий режим, ніж для товарів внутрішнього виробництва.

За процедурами оцінки відповідності, Угода зобов’язує країни-учасниці гарантувати виконання центральними урядовими органами таких положень:

- приймати такі процедури оцінки, які не створюють дискримінації для іноземних постачальників як за самою процедурою, так і за оплатою за цю послугу. Додаткових незручностей не має створювати і місце розташування випробувального обладнання;

- постачальник має мати можливість здійснювати оцінку відповідності на місці виготовлення з отриманням знака системи;

- процедури оцінки «не повинні бути більш суворими або застосовуватися суворіше, ніж це необхідно» для засвідчення відповідності товару технічному регламенту (стандарту);

- не можуть створюватися перешкоди в міжнародній торгівлі і шляхом затримки випробувань: за проханням заявника його необхідно інформувати про перебіг оцінки та пояснити причини затримки;

- дотримання конфіденційності інформації про товар, який випробовується, необхідної для захисту законних комерційних інтересів;

- якщо продукція, яка визнана відповідною технічному регламенту (стандарту), модифікована, то необхідно процедуру її оцінки обмежити. У цьому випадку необхідно впевнитися лише в тому, що продукція відповідає вимогам, які висуваються;

- як нормативну основу для процедури оцінки відповідності необхідно застосовувати міжнародні стандарти, керівництва і рекомендації, видані або такі, що перебувають на завершальній стадії розробки в міжнародних організаціях. Неможливість їх повного або часткового використання повинна бути чітко обґрунтована.

Основні причини розбіжностей, як правило, належать до вимог з:

- національної безпеки;

- безпеки і здоров’я людей;

- захисту навколишнього середовища;

- географічних факторів (наприклад, клімату);

- фундаментальних проблем у галузі інфраструктури й технологій.

Для того, щоб досягти більш повного ступеня гармонізації процедур оцінки відповідності, країнам-учасницям необхідно використовувати всі можливості для активної участі в діяльності міжнародних організацій з стандартизації.

За відсутності міжнародних розробок, а також коли національні правила процедур оцінки відповідності не гармонізовані з міжнародними, країни-учасниці повинні: відкрито публікувати повідомлення про наміри прийняття конкретної процедури оцінки відповідності і на які види продукції вона розповсюджується; повідомляти інші країни-учасниці про ці нововведення і надавати їм час для обговорення та підготовки письмових зауважень.

Якщо при розгляді країнами-учасниками подібних нововведень виникають проблеми, що стосуються національної безпеки, загрози життю і здоров’ю людей, екології, то країна має право відмовитись від відповідних положень.

Процедури оцінки відповідності можуть бути прийняті місцевими урядовими та неурядовими органами.

Країни-учасниці несуть відповідальність за виконання тих вимог даної Угоди, які стосуються їх компетенції.

Щодо визнання оцінки відповідності центральними урядовими органами Угода зобов’язує країн учасниць гарантувати прийняття результатів оцінки, навіть якщо процедури самі по собі у чомусь мають відмінності, але «забезпечують установлення відповідності продукції технічним регламентам або стандартам, які застосовуються так само, як і їх процедури».

При цьому визнається можливість передніх консультацій для досягнення взаєморозуміння за такими важливими питаннями, як технічна компетентність органів, що здійснюють оцінку; прийняття тих результатів, які отримані в країні-експортері. без додаткових вимог; ступінь впевненості в надійності результатів оцінки.

Впевненість у надійності результатів оцінки залежить від адекватності та незмінності технічної компетенції органів.

Важливо, щоб акредитація випробувального органу проводилася на відповідність рекомендаціям (керівництва) міжнародних організацій з стандартизації. Якщо така акредитація мала місце – це вважається основним показником адекватної технічної компетенції.

Країнам-учасницям рекомендується розширювати коло партнерів з визнання результатів оцінки відповідності. Угода рекомендує їм, за проханням інших країн-учасниць, проводити переговори з метою підписання угоди про взаємне визнання результатів оцінки відповідності. Такі угоди можуть стосуватися окремих видів продукції для сприяння розвитку торгівлі ними.

Відносно міжнародних і регіональних систем оцінки відповідності головні рекомендації Угоди такі: країни-учасниці повинні дати гарантію, що якщо їхні центральні урядові органи приймають міжнародні (регіональні) системи, то вони виключають ті їх положення, які суперечать усьому викладеному.

У сфері інформації про технічні регламенти, стандарти і процедури оцінки відповідності Угода зобов’язує кожну країну-учасницю організувати довідкову службу.

Ця служба повинна забезпечувати зв’язок між країнами-учасницями, відповідаючи на їх запити і надаючи зацікавленим органам країн-учасниць документи, які стосуються:

- технічних регламентів або стандартів (прийнятих на будь-якому рівні);

- будь-яких процедур оцінки відповідності, які діють або пропонуються на їх території;

- членства або участі в міжнародних (регіональних) організаціях з стандартизації або системах оцінки відповідності, двох та багатосторонніх угодах;

- місця розташування довідкових служб та друкованих видань, в яких публікується повідомлення, що стосується предмета даної Угоди.

Будь-яка країна-учасниця зобов’язана повідомляти інші країни-учасниці, які угоди, пов’язані з питаннями оцінки відповідності, стандартів або технічних регламентів, вона укладає, якщо такі угоди можуть вплинути на торговельні відносини.

Такі заходи необхідні для прийняття іншими органами рішень про участь в угодах для усунення можливих перешкод у розвитку торгівлі.

Стратегія ЄС на усунення технічних бар’єрів у торгівлі ґрунтується на тому, що для охорони здоров’я та безпеки громадян країни-члени ЄС можуть видавати обов’язкові технічні умови (технічні правила).

Виробник вільний виготовляти продукцію, яка не відповідає стандартам, але він зобов’язаний надавати підтвердження (у різних формах), що його продукція відповідає встановленим вимогам безпеки, зазначеним у директивах.

Основні особливості правил проведення обов’язкової сертифікації в країнах ЄС (продукції, Директиви на яку передбачають модульну оцінку відповідності).

Рис.1.4.Особливості правил обов’язкової

сертифікації в країнах ЄС.

Знаки відповідності вказують на відповідність товару тому чи іншому стандарту, вимогам сертифікаційних організацій тощо.

Знак «Keymark» або «Знак ключа» є знаком CEN/CENELEC, який підтверджує відповідність продукції вимогам європейських нормативних документів у сфері проведення добровільної сертифікації.

Відповідно до ухвали Ради Європейського Союзу, яка зобов’язувала CEN/CENELEC створити систему підтвердження відповідності продукції вимогам ЄС, європейськими організаціями з стандартизації було запропоновано впровадити знак «Keymark», можливість використання якого встановлена відповідними документами CEN/CENELEC.

Знак «Keymark» допомагає і дає змогу:

- інформувати споживачів, що продукція відповідає вимогам європейських стандартів, у тому числі, безпеки, якості, охорони навколишнього середовища;

- отримати виробникам сертифікат третьої сторони, який підтверджує відповідність продукції;

- полегшити доступ до відповідних органів із сертифікації та акредитованих лабораторій;

- забезпечити нагляд за ринком, надаючи впевненості споживачам у надійності та безпеці сертифікованої продукції;

- вказувати на найбільш необхідні та очікувані для споживача властивості і характеристики продукції, які забезпечують його впевненість в якості продукції.

Рис. 1.5. Знак «Keymark» (Європейський знак ключа).

Додатковими умовами, яких має дотримуватись виробник для одержання знака «Keymark» крім випуску якісної продукції, є впровадження на його підприємстві сертифікованої системи якості, згідно з вимогами стандартів ISO серії 9000.

Це дає впевненість у тому, що продукція, яка була сертифікована один раз , у майбутньому буде випускатися не гіршої якості.

Знак «Keymark» необхідно наносити безпосередньо на продукцію, а якщо немає такої можливості – на упаковку та супровідні документи.

Знак містить ідентифікаційний код, який вказує на орган з сертифікації, що акредитований у даній системі та провів оцінку відповідності. Застосування знака «Keymark» не виключає можливості застосування на продукції інших знаків відповідності, за належного проведення робіт із сертифікації у системах.

Відмінності застосування та використання знаків СЄ та «Keymark» наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Відмінності у впровадженні, використанні та застосуванні знаків СЄ та «Keymark»

Національні організації з сертифікації різних країн мають свої, встановлені відповідними нормативними документами знаки відповідності, які визначають відповідність даної продукції обов’язковим або необов’язковим вимогам стандартів, обов’язкову або добровільну процедуру оцінки відповідності, орган, що здійснював оцінку відповідності тощо.

На рис. 1.6 - 1.14, наведено маркування, яке застосовують різні національні органи з сертифікації.

CSA – Канадська Асоціація Стандартів

Рис. 1.6. Знак державної організації Canadian Standard Association

Рис. 1.7. Знак відповідності продукції німецьким стандартам

якості і безпеки

Іноді «GS» перекладають на англійську як «German Standard», тобто «Німецький Стандарт». Насправді абревіатура розшифровується як «geprufte Sicherheit», що в перекладі означає «завірена якість» або «завірена безпека».

Знак ставиться на продукти і товари, сертифіковані авторизованими сертифікаційними організаціями. При цьому в лівому верхньому куті знака проставляється назва або код цієї організації.

Рис. 1 .8. Знак ENEC «Сертифікат відповідності Європейським стандартам електротехнічного устаткування»

Цим знаком маркуються такі вироби, як:

- освітлювальне устаткування,

- трансформатори,

- вимикачі,

- електротехнічне устаткування,

- електронне устаткування тощо.

Знак складається з логотипу і номера-коду організації, що здійснює сертифікацію.

Рис. 1.9 Знак FCC

Знак відповідності американської Федеральної комісії з комунікацій (FCC). Трапляється як «сам по собі», так і з повною назвою організації.

Рис.1.10. Знак BSI

Цей знак називається ще «kitemark» або «повітряний змій». Насправді є сертифікаційною маркою Британського Інституту Стандартів (BSI).

Рис. 1.11 Знак TUV Rheinland

Знак німецької сертифікаційної організації TUV Rheinland.

Оскільки ця організація видає сертифікати на декілька груп товарів і в різних країнах, знак може траплятися в різних комбінаціях і з різним текстовим супроводженням.

Рис. 1.12. Логотип німецької сертифікаційної організації TUV (Technical Inspection Association)

Рис. 1.13. Знак відповідності системи обов’язкової

сертифікації ГОСТ Р.

За останні декілька років національні системи сертифікації країн членів – Співдружності Незалежних Держав (СНД) продовжували вдосконалюватися як в організаційному, так і в методичному плані. Прийнято знаки відповідності (рис. 1.14), інформація про які доки що не знайшла широкого поширення в Україні.

З наведених рисунків видно, що підхід до змісту і призначення знаків у країнах СНД різний.

Узбекистан	Киргизстан	Таджикистан
Використовується для підтвердження обов’язкової сертифікації продукції	Використовується для підтвердження добровільної сертифікації продукції
Якщо сертифікована продукція відповідає обов’язковим вимогам нормативних документів і вимогам, за якими діючими законодавчими актами республіки встановлена обов’язкова сертифікація	Якщо сертифікована продукція відповідає обов’язковим вимогам стандарту або іншого нормативного документа за умовами договору між заявником і органом з сертифікації

Рис.1 .14. Знаки відповідності національних

систем сертифікації країн СНД.

Читайте також:

1. Аудитор, його статус та сертифікація
2. Болонський процесс як засіб інтеграції у вищу освіту європейських країн.
3. Державна регіональна фінансова політика: сутність
4. Дивізіонально-регіональна організаційна структура
5. Дивізіонально-регіональна організаційна структура
6. Дипломатія буржуазного пацифізму: суть, тенденції, ствердження в міжнародній діяльності західноєвропейських країн протягом 1920-х років
7. Досвід європейських країн у соціальній роботі з наркоманами.
8. Екологічна сертифікація. Екологічне ліцензування
9. Економічний розвиток європейських країн та США в період Другої світової війни
10. Економічний розвиток європейських країн у другій половині ХХ ст.
11. Загальні принципи формування систем вищої освіти європейських країн.
12. Ліцензування та сертифікація транспортних перевезень

Переглядів: 2534