Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



УКРАЇНСЬКЕ ПОЕТИЧНЕ КІНО: ТРІУМФ І ТРАГЕДІЯ

60-ті роки увійшли в історію як ро­ки значного духовного піднесення. Де­мократичний рух, пов'язаний з наслід­ками хрущовської «відлиги», великою мірою позначився і на розвитку кіно­мистецтва. Саме в цей період виникає напрям поетичного кіно, що найяскра­віше виявився у двох національних кі­нематографіях - грузинській («Древо бажань» - Т. Абуладзе) та українській.

Українське поетичне кіно - явище цікаве і трагічне водночас. Його вито­ки беруть початок з міфології давніх слов'ян, традицій українського фоль­клору, творчості раннього О. Дов­женка.

Напрям «українське поетичне кі­но» асоціюється з іменами Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка, Леоніда Осики, Івана Миколайчука та ін. У творах цих митців превалювало притчове начало, тяжіння до метафо­ричності й алегоричності в осмисленні дійсності. Саме у такій формі кіно-митці розповідали про одвічні проблеми життя-смерті, кохання-ненависті, товариства-зрадництва.

Маніфестом поетичного кіно Укра­їни вважають картину «Тіні забутих предків» (1964) - історію про гуцуль­ських Ромео і Джульєтту - Івана та Марічку, їхнє велике і трагічне ко­хання. В основу цієї стрічки було покладено повість М. Коцюбинсько­го, яку перенесли на екран таланови­ті українські митці. Фільм «Тіні забутих предків» - яскравий приклад ко­лективної кінотворчості. Своїм тріум­фом (призи міжнародних фестивалів у Римі, Салоніках, Мардель-Плата, Британської кіноакадемії та ін.) ця картина була зобов'язана дивовижно­му творчому ансамблю однодумців - оператору Ю. Іллєнку, художнику Г. Якутовичу, композитору М. Скорику, виконавцям головних ролей -Л. Кадочниковій та І: Миколайчуку, яких об'єднала на знімальному май­данчику дивовижна художня інтуїція Сергія Параджанова (1924-1990).

За кордоном фільм «Тіні забутих предків» демонструвався під назвою «Червоні коні». Цей яскравий худож­ній образ закарбував на плівці талано­витий оператор Ю. Іллєнко. Згодом він починає працювати як режисер і створює стрічки «Криниця для спраг­лих», «Вечір на Івана Купала», «Бі­лий птах з чорною ознакою». Останній фільм - яскравий твір українського кі­номистецтва - присвячено трагічній сторінці історії України - утверджен­ню соціалістичного способу життя в її західних регіонах. Використовуючи метафори, алегорії, символи, Ю. Іл­лєнко запропонував глядачеві драма­тичну кіноісторію про трагічне про­тистояння в родині Звонарів, що пе­ретворило її головних героїв - Ореста (Б. Ступка) та Петра (І. Миколайчук) - на братів-ворогів.

Саме Іванові Миколайчуку (1941-1987) судилося стати своєрідним сим­волом, «актором номер один» поетич­ного кіно. Крім згаданих він зіграв у фільмах «Пропала грамота», «Анничка», «Захар Беркут» та ін.

Як режисер-постановник І. Миколайчук здійснив зйомки двох картин: «Вавилон - XX» і «Така тепла, така пізня осінь».

Важливе місце в контексті україн­ського поетичного кіно посідає ранній період творчості Л. Осики, передов­сім стрічка «Камінний хрест» - віль­на екранізація відомої новели В. Стефаника. Ця жорстока й трагічна кіно-оповідь про еміграцію галичан і нині вражає філософською глибиною і ви­сокою зображальною культурою.

Складна метафорична мова, алего­ричність, значна кількість символів, що стали ознакою поетичного кіно, по­роджували численні дискусії, розділя­ючи фахівців на його однозначних прихильників і рішучих супротивни­ків. Останніх було більше. Поетичне кіно звинувачували в захопленні етно­графізмом, еклектизмі - відсутності єдності, цілісності, розпорошеності ав­торського задуму. І тільки час розіб­рався у справедливості цих оцінок.

Деякі дослідники відносять до його поетичного кіно і фільм М. Мащенка «Комісари». Решта вважає його ціл­ком самостійним явищем - останнім кіносплеском «революційної романти­ки» . В цій картині головну увагу зосе­реджено на морально-етичній пробле­матиці, інтерес до якої в українському кінематографі зріс у 60-80-х роках.

У цей період виникає ще одна яск­рава течія, яка стала альтернативою поетичному кіно й дістала назву місь­ка проза. Тематика фільмів цього напряму пов'язана з осмисленням проблем некомунікабельності (нездат­ності людини до спілкування), непо­розуміння, невдоволення, самотності тощо. На відміну від поетичного кіно картини міської прози зосереджували увагу на аналізі морально-психологіч­ного стану сучасника - пересічної лю­дини, яка мешкає у місті. Найяскраві­шими зразками міської прози цього пе­ріоду є фільми «Короткі зустрічі» та «Довгі проводи» К. Муратової, «По­льоти уві сні та наяву» Р. Балаяна, «Грачі» К. Єршова, «Самотня ЖІНКИ. познайомитися» В. Криштофовича та ін.

Проте не слід вважати, що специфі­ка розвитку вітчизняного кіномистец­тва зазначеного періоду була пов'яза­на тільки з цими двома напрямами. Характерною його особливістю була жанрово-тематична «розкутість». Так, українські режисери значну уваґу зо­середили на традиційному для нашого кінематографа жанрі - екранізації («Вій» за М. Гоголем К. Єршова, «Хліб і сіль» за М. Стельмахом Г. Ко­хана, «Захар Беркут» за І. Франком Л. Осики, «Пропала грамота» за М. Го­голем Б. Івченка, «Каштанка» за А. Чеховим Р. Балаяна, «Овід» за Л. Войнич М. Мащенка, «Чорна курка, або Підземні мешканці» за А. Погорельським В. Греся, «Лісова пісня. Мавка» за Лесею Українкою Ю. Іллєнка, «Танго смерті» за М. Хвильовим 0. Муратова, «Меланхолійний вальс» Б. Савченка, «Записки кирпатого Мефістофеля» Ю. Ляшенко, «Співачка Жозефіна й мишачий народ» С. Маслобойщикова та ін. Показово, що до екранізації зверталися представники і поетичного кіно (Ю. Іллєнко, Л. Оси­ка), і «міської прози» (Р. Балаян, К. Єршов), і кіномитці, художні по­шуки яких не були пов'язані з цими напрямами і відбувалися цілком са­мостійно (М. Мащенко, Г. Кохан, В. Гресь та ін.).

Майже аналогічна ситуація склала­ся й у інших кіножанрах: біографіч­ному фільмі («Тарас Шевченко» І. Савченка, «Сон» В. Денисенка, «По­милка Оноре де Бальзака» Т. Левчука, «Іду до тебе» М. Мащенка, «По­вернення Батерфляй» О. Фіалка та ін.); психологічній драмі («Весна на Зарічній вулиці» М. Хуцієва; «Га­дюка» В. Івченка, «Воєнно-польовий роман» П. Тодоровського, «Які ж бу­ли ми молоді» М. Бєлікова, «Звину­вачується весілля» О. Ітигілова, «Реб­ро Адама» В. Криштофович тощо); детективно-пригодницькому напрямі («Місце зустрічі змінити не можна» С. Говорухіна та ін.).

Відправним пунктом розвитку жан­ру кінокомедії 60-х років стала кі­нематографічна інтерпретація класич­ної п'єси М. Старицького «За двома зайцями» режисера В. Іванова. Ця стрічка, що увійшла до класики віт­чизняного кіномистецтва, закарбувала на плівці корифеїв української сцени М. Яковченка та Н. Копержинську і талановитих українських та росій­ських акторів М. Криницину, О. Бо-рисова, Н. Наум та ін. У межах коме­дійного жанру було також створено картини «Роки молоді» О. Мішуріна, «Королева бензоколонки» О. Мішурі­на та М. Літуса, «Приходьте завтра» Є. Ташкова, «Бумбараш» М. Рашеєва та А. Народицького. Елементи комедії було введено в образну структуру вже згадуваних фільмів «Пропала грамо­та» і «Вавилон - XX».

У 90-х роках жанр кінокомедії зно­ву привертає увагу українських кіне­матографістів. На екрани виходять фільми «Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди» М. Іллєнка; «Декілька любовних історій» А. Бенкендорфа (вільна екранізація новел Боккаччо, Фіренцуоли, Грацціні-Ласка); «Москаль-чарівник» М. Засєєва-Руденка (за однойменним водевілем І. Котляревського), «Принцеса на бо­бах» В. Новака.

Цікаві процеси відбуваються також у межах тематичних напрямів, серед яких значний інтерес викликають іс­торичні фільми і картини про війну.

Перший етап кіноосмислення мину­лого України пов'язаний з 30 - 40-ми роками й ознаменувався виходом на екрани двох принципово важливих картин - «Коліївщина» І. Кавалерідзе та «Богдан Хмельницький» Г. Савченка. Своєрідною перехідною ланкою між першим і другим етапами можна вважати стрічку «Олекса Довбуш» В. Іванова. «Другий похід» у глибини вітчизняної історії українські кіномитці здійснили у 80-х роках. У цей час з'являються фільми «Данило - князь Галицький» Я. Лупія, «Ярослав Муд­рий» Г. Кохана, «Легенда про княги­ню Ольгу» Ю. Іллєнка. Третій похід в історичне минуле України припадає на 90-ті роки. На екрани виходять фільми «козацької» тематики («Коза­ки йдуть», «Тримайся, козаче!», «По­ки є час», «Дорога на Січ» та ін.), а також телесеріал «Роксолана». На­прикінці 90-х років було створено картини про знакові постаті україн­ської історії: «Молитва за гетьмана Мазепу» Ю. Іллєнка та «Богдан-Зіновій Хмельницький» М. Мащенка, що стали предметом гострих дискусій..

Звертаються українські кінемато­графісти й до «ближчої» історії, а са­ме - до трагічних подій 30-х років, що дістали художнє осмислення у філь­мі «Голод-33» Л. Янчука.

З другої половини 40-х років важ­ливе місце у творчості кіномитців Ук­раїни посідає воєнна тематика. Точ­кою відліку на шляху відображення трагедії Другої світової війни стала дилогія М. Донського «Райдуга» та «Нескорені». У «Райдузі» драматич­на і героїчна сторінка вітчизняної іс­торії - боротьба проти фашистів - бу­ла осмислена режисером через голов­ну сюжетну лінію - долю партизанки Олени Костюк. Цю роль зіграла сла­ветна українська актриса Наталія Ужвій. Створений нею образ вражає мо­ральною силою, почуттям гідності, духом патріотизму. Через два роки після виходу «Рай­дуги» М. Донськой зняв свою другу картину - «Нескорені». Режисерові вдалося передати, динаміку розвитку образу головного героя фільму: його не може залишити байдужим трагедія, що розгортається навкруги, і він стає на шлях боротьби. І знову на екрані з'явився видатний актор українського театру А. Бучма, талант і майстер­ність якого було визнано одним із го­ловних здобутків стрічки.

Фільми «Райдуга» і «Нескорені» мали успіх і у своїй країні, і за кор­доном. Він був зумовлений високим художнім рівнем картин і великою моральною та громадською відпові­дальністю їх творців.

Новий етап в осмисленні воєнної тематики для українських кінемато­графістів пов'язаний з 70-ми роками. У цей час на екрани виходять трило­гія Т. Левчука «Дума про Ковпака» («Набат», «Хуртовина», «Карпати, Карпати...») і дилогія Леоніда Ви­кова (1928-1979) «В бій ідуть тільки «старики» й «Ати-бати, йшли сол­дати...».

Усі три картини Т. Левчука витри­мано в межах епічної кінооповіді. її художній цілісності сприяли цікаві ак­торські роботи, передусім образ голов­ного героя трилогії Сидора Ковпака у виконанні Костянтина Степанкова.

На відміну від «Думи про Ковпа­ка» дилогію Л. Викова (у ній кіномитець виступив і як режисер-постанов-ник, і як виконавець головних ролей) вирішено у формі камерної кіноопові­ді. У фільмах небагато персонажів, місце і час дії чітко визначені. Є у них і ліризм, і гумор, а у стрічці «В бій ідуть тільки «старики» і весела пісня про красуню смуглянку, яку ви­конує «музична ескадрилья». Проте життєствердна «Смуглянка» звучить і в найтрагічніші моменти, коли льот­чики не повертаються із завдання, стаючи таким чином лейтмотивом фільму.

Суспільно-політичні зміни, що від­булися в Україні після 1991 р., зумо­вили появу низки фільмів про Укра­їнську повстанську армію, серед яких «Останній бункер» В. Іллєнка, «Виш­неві ночі» А. Микульського та ін.

Загальну картину розвитку україн­ського кіно не можна вважати завер­шеною, якщо не згадати імена кіномитців, які працювали і працюють у межах інших різновидів кіно: доку­ментальному - В. Шевченко, О. Ко­валь, М. Мамедов, С. Буковський та ін.; науково-популярному - Ф. Соболєв, А. Серебреников, В. Олендер, А. Борсюк та інші, й анімаційному.


Читайте також:

  1. Архітектура і мистецтво. Українське бароко.
  2. Визначте місце України в планах імперіалістичних держав напередодні та на початку Першої Світової війни. В чому полягала трагедія українського народу в цій війні?
  3. Додаток 1. Традиційне українське житло
  4. Питання 2. Тріумф і трагедія філософії марксизму.
  5. Практичне заняття 5. Українське культурно-мистецьке життя кінця ХVІІІ - середини ХІХ ст.
  6. Практичне заняття 5. Українське культурно-мистецьке життя кінця ХVІІІ - середини ХІХ ст.
  7. Праукраїнське сценічне мовлення театру княжої доби
  8. Романтика революції, свідоме прагнення політизувати поетичне слово.
  9. Тема 7. Українське національно – культурне відродження
  10. ТЕМА 7. УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ
  11. Трагедія Першої світової війни
  12. Трагедія української культури у період сталінізму




Переглядів: 7409

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
У СВІТОВОМУ КІНОМИСТЕЦТВІ | УКРАЇНСЬКЕ АНІМАЦІЙНЕ КІНО

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.