• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Споживчі та іпотечні кредити

Кредитування клієнтів здійснюється банками з ураху­ванням певних особливостей, що притаманні окремим видам по­зичок. Найсуттєвішими є особливості надання і погашення таких кредитів: під заставу цінних паперів, контокорентного, спожив­чого й іпотечного.

В умовах ринкової економіки суб'єкти господарської діяль­ності володіють значною кількістю державних і підприємниць­ких цінних паперів, які можуть використовуватися для забезпе­чення банківських кредитів. Позички під заставу цінних паперів— зручна форма кредитних відносин між кредитором і позичальником, бо вони грунтуються на відносно нескладній операції прийняття до застави і визначення вартості цінних па­перів. Витрати на зберігання такої застави незначні, оскільки Цінні папери зберігаються в банку на окремому рахунку «депо». Не є трудомістким й оцінювання їхньої заставної вартості. Воно здійснюється через котирування цінних паперів на фондовому ринку. Одержувачем кредиту може бути будь-яке платоспромо­жне підприємство, якому на правах власності належать цінні папери зовнішніх емітентів, тобто інших банків, підприємств, органів державної влади.

Перш ніж надати клієнту кредит під заставу цінних паперів банк повинен з'ясувати:

- якість цінних паперів (тобто справжність і платоспромож­ність їхніх емітентів);

- можливість реалізації цінних паперів на вторинному ринку (наприклад, не реалізуються на фондовій біржі цінні папери па­йових товариств і акціонерних товариств закритого типу);

-котирування цінних паперів на фондовій біржі.

Для одержання позички клієнт надає банку заяву, до якої до­дає реєстр заставних цінних паперів. У разі позитивного вирі­шення питання про кредитування між банком і клієнтом укладається кредитна угода й угода про заставу.

Після надання кредиту банк стає власником цінних паперів на термін дії застави. Дивіденди, що надходять за акціями, зарахо­вуються на рахунок клієнта.

Після закінчення строку застави і за відсутності претензій до позичальника банк переоформляє заставні документи і повертає йому цінні папери.

Якщо позичальник не спроможний погасити борг, банк-кредитор може продати цінні папери на фондовій біржі. Одержа­на сума від реалізації заставних цінних паперів спрямовується на погашення кредиту, а якщо виручка переважає суму заборгова­ності, різниця спрямовується на поточний рахунок клієнта.

У разі надання позички її розмір установлюється в певному відсотковому відношенні до заставної вартості цінних паперів. Цей відсоток визначається ступенем ризику для банку за кожним цінним папером, що є забезпеченням кредиту. Так, обсяг позики, що надається під заставу державних цінних паперів, установлюється в розмірі 90 % від їхньої заставної вартості; під банківські акції, зареєстровані на фондовій біржі, він може ко­ливатися на рівні 70—80 % вартості акцій, а під котирувані цін­ні папери підприємницьких структур — на рівні 60—70 % їх за­ставної ціни.

Надавши позику під цінні папери, банк періодично перевіряє клієнта з метою з'ясування його фінансового стану, а також спо­стерігає за фінансовим станом емітентів і ринковою вартістю за­стави.

Крім того, банк повинен упевнитися в тому, що одержані клієн­том кошти використані на виробничі потреби, а не для купівлі но­вих цінних паперів. Ця умова спрямована на обмеження біржової спекуляції позичальників і зниження ризику банкрутства клієнтів.

Комерційні банки використовують таку форму економічних відносин з клієнтами, як контокорентний кредит.Він надаєть­ся в національній або іноземній валюті відповідно до потреб клі­єнта в обсязі, який не перевищує встановлений ліміт. Для цього клієнту відкривається контокорентний рахунок (поточний раху­нок з овердрафтом). На ньому щоденно відбиваються всі платежі клієнта і надходження на його адресу коштів.

Оскільки суми платежів і надходжень, як правило, не збіга­ються, на поточному рахунку виникає або дебетове, або кредито­ве сальдо (залишок). Дебетове сальдо (овердрафт) свідчить про нестачу у клієнта власних коштів для забезпечення поточних платежів, і він мусить домовлятися з банком про надання конто­корентного кредиту. Кредитове сальдо означає, що клієнт має на поточному рахунку певну суму власних коштів.

Контокорентний рахунок відкривається клієнтам, з якими банк має тривалі й міцні відносини і які відчувають регулярну потребу в банківському кредиті. Цей рахунок насамперед засто­совується для підприємств з високою кредитною репутацією.

Контокорентний кредит використовується тільки для фінансу­вання поточного виробництва та обігу і не спрямовується на фінан­сування інвестицій. Процес кредитування оформляється кредитною угодою між банком і клієнтом. Наявність дебетового сальдо на ко­нтокорентному рахунку означає, що банк надав клієнту кредит.

За користування контокорентним кредитом банк стягує з кліє­нта плату, яка складається з процентів, нарахованих на дебетові залишки контокорентного рахунку, і комісійних платежів (оборот­ної комісії).

Плата за користування контокорентним кредитом є найбіль­шою у банківській практиці, оскільки цей кредит пов'язаний з підвищеним ризиком для банку і є дуже зручним для клієнта. Він забезпечує останньому можливості оперативно користуватися правом залучення банківських коштів для врівноваження зо­бов'язань і вимог.

Кожному клієнту банк установлює ліміт кредитування за кон­токорентним рахунком, який обмежує розмір дебетового сальдо, Що може виникнути на певну дату.

Можуть виникати ситуації, коли встановленого банком ліміту недостатньо для покриття від'ємного сальдо між вимогами і зобов'язаннями клієнта. У цьому разі банк без укладання додатко­вої кредитної угоди може дозволити своїм найнадійнішим клієн­там невелике короткострокове збільшення ліміту кредитування. Якщо від'ємне сальдо (овердрафт) за контокорентним рахунком часто перевищує ліміт, то банк з'ясовує причини відхилень і за необхідності укладає з позичальником нову кредитну угоду.

Користування контокорентним кредитом не виключає можли­вості оформлення клієнтам у банку інших кредитів, якщо очіку­ється тимчасове збільшення потреби в позичкових коштах порівняно з установленим лімітом за контокорентним рахунком.

Контокорентний кредит надається, як правило, під забезпечен­ня, але клієнтам, які мають бездоганну репутацію, він може нада­ватися і без забезпечення, тобто у вигляді бланкового. У цьому ра­зі банк може вимагати від позичальника виконання спеціальних умов. Зокрема, це може бути відмова клієнта від продажу певного виду майна, яке може слугувати заставою за кредитом.

В угоді на використання клієнтом контокорентного кредиту банк має право для захисту своїх інтересів передбачати право за­криття контокорентного рахунку без попередження клієнта. Тому контокорентний кредит належить до позичок до запитання. Його погашення здійснюється через спрямування на рахунок поточних надходжень коштів на користь клієнта.

Споживчі кредити є одним із видів банківських кредитів. Вони надаються тільки в національній валюті фізичним осо­бам — громадянам України. Найбільшого поширення кредитування споживчих потреб населення набуло в установах Ощадного банку України. Установи цього банку надають населенню короткострокові й довгострокові споживчі кредити.

Короткострокові кредити надаються громадянам на термін до одного року на такі споживчі цілі:

- придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування та транспортних засобів;

- нагальні потреби (лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо).

Об'єктами довгострокового кредитування є:

1) будівництво:

- індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями;

- будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом, і будинків дачного типу та благоустрій садових ділянок;

- надвірних будівель для утримання худоби та зберігання сільгосппродуктів, літніх кухонь, теплиць, майстерень, накриттів тощо;

- гаражів;

2) купівля:

- індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями;

- квартир у житлових будинках;

- будинків дачного типу та будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом;

- гаражів;

3) реконструкція та капітальний ремонт:

- індивідуальних житлових будинків, приєднання їх до інженерних мереж, придбання обладнання для інженерного благоустрою будинку;

- квартир;

- будинків дачного типу і будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом;

4) поточні потреби (придбання товарів тривалого користування, меблів, транспортних засобів, побутової техніки та ін.).

Термін користування довгостроковим кредитом установлюєть­ся залежно від об'єкта кредитування, розміру позички та фінансо­вого стану позичальника. При цьому термін користування креди­том, одержаним на будівництво та купівлю житла, не повинен перевищувати 10 років, а за іншими видами кредитів — 5 років.

Розміри споживчих кредитів обмежуються:

- граничними розмірами, установленими Ощадним банком для конкретного виду кредиту;

- платоспроможністю (кредитоспроможністю) позичальника;

- вартістю заставленого майна та цінних паперів, що можуть бути надані позичальником як забезпечення повернення боргу.

Особливістю кредитування громадян на зазначені вище цілі є встановлення установою банку граничних строків освоєння креди­тів. Так, на будівництво індивідуальних будинків строк освоєння позички має бути не більшим за два роки з дня її отримання; на бу­дівництво садово-дачних будиночків і будинків у сільській місце­вості, що не є основним житлом, — не більшим від одного року; на реконструкцію і капітальний ремонт будівель — не більшим шести місяців; на купівлю житла і гаражів — не більшим двох місяців.

Обов'язковою умовою надання довгострокового споживчого кредиту є страхування об'єктів кредитування на користь банку протягом усього періоду користування позикою.

Видача кредиту здійснюється у безготівковій формі через:

- оплату розрахункових документів за матеріали, конструкції, обладнання, надані послуги, виконані роботи;

- зарахування коштів на поточний рахунок позичальника (при будівництві власними силами) на підставі розрахунку готовності об'єкта кредитування;

- перерахування коштів на поточний рахунок продавця квартири, житлового будинку чи гаража.

В окремих випадках позичка може надаватися готівкою з пра­вом контролю за цільовим використанням коштів.

Для отримання кредиту позичальник подає до установи банку такі документи:

- заяву;

- паспорт;

- довідку про присвоєння ідентифікаційного коду;

- анкету позичальника;

- довідки з місця постійної роботи і про доходи;

- документи, що підтверджують право власності на майно позичальника;

- письмовий розрахунок погашення кредиту (економічне об­ґрунтування).

У разі отримання довгострокового кредиту, крім зазначених документів, позичальник додатково подає залежно від об'єкта кредитування такі довідки: про відведення земельної ділянки під будівництво; про власність на будинок; про балансову вартість квартири; про право власності на квартиру; про членство позичальника в садівницькому товаристві та ін.

Кредитування здійснюється на підставі укладення між устано­вою банку і позичальником кредитної угоди й угоди про заставу.

Погашення кредиту здійснюється у строки, передбачені кре­дитним договором щомісячно, рівними частинами, починаючи з наступного місяця після його одержання, але не пізніше З0 днів з дня підписання кредитної угоди.

Читайте також:

1. Акредитив
2. АКРЕДИТИВ
3. Акредитив та його форми
4. Бюджетні кредити, надані за рахунок загального фонду державного бюджету
5. Види документарних акредитивів в міжнародній практиці
6. Вплив аеродинаміки на споживчі властивості колісної машини
7. Всі іпотечні кредити діляться на кредити з постійними і змінними платежами.
8. Документарний акредитив
9. Документарний акредитив
10. Документарні акредитиви можуть бути покритими і непокритими.
11. Іпотечні кредити з коригованою процентною ставкою
12. Іпотечні кредити з фіксованою процентною ставкою

Переглядів: 858