• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Інвестиційні операції банків із цінними паперами

Банки — активні інституційні учасники фондового рин­ку (ринку цінних паперів). Вони здійснюють операції з різними видами цінних паперів — пайовими, борговими, іпотечними, похідними і в різних сегментах ринку — первинному і вторинному, біржовому і позабіржовому, ринку державних і корпоративних цінних паперів, внутрішньому, міжнародному і глобальному.

Діяльність банків на фондовому ринку багатогранна. Вони ви­ступають у ролі емітентів, інвесторів, а також займаються профе­сійною діяльністю з цінними паперами.

Емісійна діяльність банків полягає у випуску власних цінних паперів з метою залучення коштів для формування і поповнення статутного капіталу, а також з метою тимчасового залучення ре­сурсів для проведення окремих банківських операцій, фінансування певних програм чи напрямів діяльності. Випуск банком цінних паперів відбивається у пасивних операціях банків.

Інвестиційна діяльність банків передбачає вкладення коштів у цінні папери від свого імені і за свій рахунок. Метою інвестицій­ної діяльності є передусім отримання прибутку. Банки, як прави­ло, — активні інвестори на ринку державних цінних паперів. Що стосується ролі банків на ринку корпоративних цінних паперів, то в різних країнах вона різна, оскільки існують істотні розбіж­ності в законодавстві.

Розмаїття інвестиційних операцій банків на ринку цінних паперів визначається як різними цілями, так і неоднаковими стратегіями, які використовує банк-інвестор і які передбачаються його інвестиційною політикою. Проте незалежно від виду операцій процес інвестування в цінні папери складається з етапів.

Етапи інвестиційної діяльності банків з цінними паперами:

- визначення цілей, горизонту і форми інвестицій;

- інвестиційний аналіз;

- формування й управління портфелем цінних паперів;

- оцінювання ефективності інвестиційної діяльності.

Банки інвестують кошти у цінні папери, маючи при цьому рі­зні цілі:

- розширення дохідної бази за рахунок зростання вартості цінних паперів, одержання прибутку у формі процентів, дивіден­дів, дисконту, курсової різниці від перепродажу цінних паперів;

- підтримання ліквідності банку створенням вторинних резе­рвів у формі високоліквідних цінних паперів (інструментів гро­шового ринку), які у разі необхідності легко можна реалізувати або використати як заставу при позичанні коштів;

- забезпечення диверсифікації банківських операцій з метою мінімізації банківських ризиків і стабілізації доходів;

- формування контрольного пакета цінних паперів і участь в управлінні діяльністю об'єкта інвестування;

- розширення клієнтської бази, забезпечення присутності банку на найдинамічніших ринках.

Процес формулювання інвестиційних цілей передбачає деяку попередню роботу. Так, банк повинен оцінити вільні ресурси, які є в його розпорядженні і які він може використати для інвесту­вання в цінні папери. Йому необхідно зібрати достатню інформа­цію про доступні інвестиційні (фінансові) інструменти, оцінити економічну кон'юнктуру і прогнози на майбутнє. На цьому са­мому етапі банк визначає свій інвестиційний горизонт, тобто проміжок часу, у межах якого він має здатність розробити більш-менш чітку і розумну стратегію, а також оцінити її результати надалі. Величина часового горизонту визначається як цілями ін­вестора, так і його здатністю прогнозувати ціни і дохідність фі­нансових інструментів (цінних паперів). Інвестиційний горизонт може бути невеликим, якщо інвестор орієнтований на одержання короткострокового прибутку, і довгостроковим — у стратегічно­го інвестора.

Цілі інвестиційної діяльності визначають форму інвестицій у цінні папери. Інвестиції можуть бути стратегічними і портфель­ними. Стратегічні інвестиції — це вкладення коштів у цінні па­пери конкретних емітентів. Мета стратегічних інвестицій — фо­рмування контрольного пакета цінних паперів компанії (фірми) й управління її діяльністю. Портфельні інвестиції — це вкладен­ня коштів у цінні папери різних видів, що належать різним еміте­нтам, але управляються як єдине ціле. Мета портфельних інвестицій — це приріст капіталу на основі зростання курсової вартос­ті портфеля й одержання прибутку від створення цінними папе­рами стабільних грошових потоків (дивідендів, процентів) при диверсифікації ризиків.

Формування цілей, визначення горизонту і форм інвестицій — перший етап інвестування.

Наступний етап — інвестиційний аналіз.Найпоширенішими вважаються два напрями аналізу — фундаментальний і технічний.

Фундаментальний аналізвключає чотири рівні дослідження:

- макроекономічний аналіз;

- галузевий аналіз;

- аналіз фінансового стану і перспектив розвитку конкретної компанії-емітента;

- прогнозування (моделювання) ціни фінансового інструменту.

Аналіз макроекономічної ситуації здійснюють на основі пока­зників, що характеризують динаміку виробництва, рівень еконо­мічної активності, споживання і накопичення, темпи інфляції, рі­вень зайнятості населення і процентних ставок, стан державних фінансів, сальдо платіжного балансу. Результати аналізу дають змогу оцінити, наскільки загальна ситуація на ринку сприятлива для інвестування, і виявити фактори, що детермінують її в короткостроковій і довгостроковій перспективі.

Галузевий аналіз передбачає вивчення економічного циклу, а також здійснення класифікації галузей відносно рівня ділової ак­тивності і за стадіями розвитку. Галузевий аналіз дає можливість визначити пріоритетність інвестування коштів.

Фінансовий стан компанії-емітента оцінюється на основі різ­них джерел інформації: фінансової звітності компанії, публікацій у пресі, інформації, отриманої з Інтернету, результатів дослі­джень, що виконані спеціалізованими організаціями. Стан ком­панії порівнюється з аналогічними компаніями в галузі за допо­могою коефіцієнтів ефективності (коефіцієнти ліквідності, капі­талізації, якості цінних паперів тощо). Результатом аналізу є ви­бір компанії, цінні папери котрої дають змогу якнайкраще реалі­зувати поставлені банком інвестиційні цілі.

Кінцева мета фундаментального аналізу — прогнозування ціни фінансового інструменту. Визначивши ціну для майбутніх пері­одів, аналітики банків обчислюють теперішню вартість інструмен­ту, користуючись схемою дисконтування. Потім теперішня («дійс­на») вартість порівнюється з ринковою ціною. Якщо ринкова ціна нижча від «дійсної», то акція вважається «недооціненою» і згідно з Фундаментальним аналізом її варто купувати, і навпаки.

Основою фундаментального аналізу є дві передумови. Пер­ша— це можливість оцінки «дійсної вартості» фінансового ін­струменту. Знання «дійсної» і ринкової ціни дає змогу виявити недооцінені і переоцінені фінансові активи. Друга— це припу­щення, що ринок з часом правильно оцінить фінансові активи, отже, ринкова ціна має тенденцію до зближення з «дійсною».

Технічний аналіз— це сукупність методів і прийомів прогно­зування тенденцій зміни цін на ліквідних ринках цінних паперів на основі виключно технічних характеристик ринку — динаміки цін і обсягів операцій з купівлі і продажу цінних паперів. При цьому ігноруються фундаментальні фактори, що є основою фор­мування ціни на той чи інший інвестиційний інструмент. Основні завдання технічного аналізу:

- розкриття закономірностей у реальному русі цін;

- виявлення моментів перелому тенденцій у русі цін на ринку (цінового піку), тобто моментів, коли зростання ціни змінюється на падіння, або навпаки. Ці моменти ще називають сигналами продажу або сигналами купівлі;

- прогнозування напряму руху ціни (межі коливань) у майбут­ньому.

Основний інструментарій технічного аналізу — цінові графіки, діаграми, лінійні діаграми, стовпчикові діаграми , графіки «крапок і цифр».

В умовах українського ринку за нерозвинутості ринкових ме­ханізмів об'єктивного оцінювання курсів цінних паперів і низької ліквідності ринку перевага віддається фундаментальному аналізу.

У другій половині XX ст. виникає новий підхід до інвестицій­ного аналізу. На перше місце виходить завдання оцінити дохід­ність і ризик інвестиційного інструменту, а не просто передбачити ціну. В основі сучасного аналізу — використання ймовірнісно-статистичних методів.

Наступний етап інвестиційного процесу — це формування банком портфеля цінних паперів з урахуванням результатів проведеного аналізу й управління цим портфелем. Банки, як уже зазначалося, вкладають кошти у фінансові інструменти, що мають різні характеристики з погляду ліквідності, дохідності, схильності до ризику. З метою аналізу інвестиційної якості фінансових інструментів заведено умовно поділяти їх на дві гру­пи. Перша— це інструменти грошового ринку зі строком обігу до одного року, які характеризуються, як правило, низьким рівнем ризику, поміркованою дохідністю і високою ліквідністю (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцеп­ти, комерційні папери). Другагрупа — інструменти ринку капі­талів, термін обігу яких перевищує рік і яким притаманна вища дохідність і відповідно вищий рівень ризику (корпоративні цін­ні папери, довгострокові державні облігації). За останні роки спектр інвестиційних можливостей банків розширився, з'яви­лися нові фінансові інструменти — ф'ючерсні контракти, опціони за цінними паперами тощо.

Структура портфеля цінних паперів залежить від цілей інвес­тиційної діяльності банку і від обраної банком інвестиційної стратегії — пасивної чи активної. Головне завдання банку-інвестора — це сформувати ефективний портфель, тобто портфель, який забезпечує найвищий рівень очікуваного доходу за даного рівня ризику або найменший ризик за даного рівня доходу.

Пасивна (консервативна, очікувальна) стратегія формування й управління портфелем полягає у диверсифікації інвестицій по рі­зних сегментах ринку й у різні цінні папери. Вона ґрунтується на прагненні до гарантованого досягнення заданих параметрів дохо­ду (на рівні середньоринкового) і ризику.

Активна стратегія формування й управління портфелем цін­них паперів ґрунтується на прогнозуванні майбутніх процентних ставок і цінової динаміки. Використання цієї стратегії щодо портфельних інвестицій у боргові зобов'язання передбачає вибір зобов'язань з максимальним значенням показників дохідності, а щодо портфельних інвестицій в акції — вибір акцій недооцінених ринком на даний момент. Характерною рисою активної стра­тегії є постійний перегляд інвестиційних рішень з урахуванням ринкових тенденцій і на цій основі реструктуризація (поновлен­ня) портфеля цінних паперів.

Останній етап інвестиційного процесу — це оцінювання ефек­тивності інвестиційної діяльності банку і, зокрема, ефективності управління портфелем цінних паперів. Під оцінюванням ефекти­вності мається на увазі, по-перше,періодичний контроль за тим, наскільки реальні результати інвестиційної діяльності відповіда­ють цілям політики, сформованої банком, і, отже, наскільки ефек­тивною виявилася стратегія банку з формування й управління портфелем. По-друге,ефективність, безумовно, оцінюється дохідністю вкладень, яка досягнута банком за відповідний промі­жок часу, порівняно з показниками інших інвесторів або ринку взагалі.

Згідно з нормативними документами Національного банку України цінні папери, у які банки вкладають кошти, класифіку­ються за різними критеріями. З урахуванням цих критеріїв здійс­нюється облік вкладень у цінні папери на балансі комерційних банків. Залежно від мети придбання, характеристики цінного па­пера, можливості їх оцінювання за справедливою вартістю і строків зберігання в портфелі банку цінні папери підрозділяють на чотири види:

- цінні папери в торговому портфелі;

- цінні папери в портфелі на продаж;

- цінні папери в портфелі до погашення;

- інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.

Цінні папери в торговому портфелі. У портфелі враховуються цінні папери, які банк придбав із наміром їх подальшого пере­продажу в найближчий час з метою отримання прибутку у ре­зультаті короткострокових коливань їх ціни (або дилерської мар­жі). Крім того, у торговому портфелі враховуються будь-які інші цінні папери, які банк має намір і змогу обліковувати за справед­ливою вартістю.

Поточна справедлива вартість цінних паперів визначається за даними оприлюднених котирувань цінних паперів на фондових біржах.

Якщо котирування ринкових цін на цінні папери є недоступ­ним, банки застосовують розрахункові методики визначення справедливої вартості цінних паперів. Але у цьому випадку банк повинен затвердити внутрішньобанківське положення про поря­док оцінювання справедливої вартості цінних паперів.

Первісне оцінювання цінних паперів провадиться за справе­дливою вартістю, і щомісячно (на звітну дату балансу) банк пере­глядає оцінку цінних паперів, знову оцінюючи їх за справедливою вартістю (поточною). У разі зміни справедливої вартості цінних паперів, вони підлягають переоцінці з відображенням ре­зультату цієї зміни у складі прибутків чи збитків. Переведення цінних паперів з торгового портфеля в інші портфелі банку або навпаки — з інших портфелів цінних паперів у торговий порт­фель не допускається.

Цінні папери у портфелі на продаж. У портфелі враховуються акції, інші цінні папери з нефіксованим прибутком та боргові цінні папери, а саме:

- боргові цінні папери, які банк не має наміру або змоги три мати до строку погашення;

- цінні папери, які банк готовий продати, наприклад, у зв'язку зі зміною ринкових процентних ставок;

- акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, за якими неможливо достовірно визначити справедливу вартість;

- інші цінні папери, придбані з метою утримання їх у порт­фелі на продаж.

Цінні папери в портфелі до погашення. У портфелі врахову­ються боргові цінні папери, які банк придбав з наміром утриму­вати їх до строку погашення з метою отримання процентного до­ходу.

Банки можуть приймати рішення про переведення боргових цінних паперів з портфеля на продаж у портфель до погашення, а також щодо переведення цінних паперів з портфеля банку до погашення у портфель на продаж.

Згідно з вимогами Національного банку банки щомісячно ви­значають корисність цінних паперів у портфелі на продаж і в портфелі до погашення. Під корисністю цінного папера розуміють його здатність приносити в майбутньому очікувані грошові потоки. Отже, зменшення корисності означає зниження ймовір­ності отримати очікувані грошові потоки. Банки визначають змен­шення корисності цінних паперів, ризик цінного папера, якщо є об'єктивні докази, які про це свідчать, наприклад відомості про:

- фінансові труднощі емітента;

- високу ймовірність банкрутства емітента;

- реорганізацію емітента;

- зникнення активного ринку для відповідних цінних паперів;

- значне і тривале зменшення справедливої вартості цінних паперів тощо.

Для відшкодування можливих втрат від зменшення корисності цінних паперів банки формують резерви під знецінення цінних паперів.

Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.До інвестицій належать акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком емітентів, які відповідають визначенням асоційованої або дочір­ньої компанії, за винятком цінних паперів цих компаній, що утримуються в портфелі на продаж.

Асоційована компанія (підприємство) — це компанія, у якій банк (інвестор) має суттєвий вплив і яка не є ні дочірньою ком­панією банку, ні його спільним підприємством. Суттєвий вплив означає, що:

1) банк прямо або через дочірні компанії володіє 20 % або бі­льше голосів об'єкта інвестування;

2) банк прямо або через дочірні компанії володіє менше ніж 20 % голосів об'єкта інвестування, але при цьому використовуються щонайменше дві з таких умов:

- банк має представників у керівному органі компанії;

- банк бере участь у визначенні стратегії та операцій компанії;

-з дійснюється обмін управлінським персоналом між банком та компанією;

- банк надає компанії суттєву технічну інформацію.

Дочірня компанія (підприємство) — це компанія, що контролюється іншою компанією (банком). Контроль означає, що:

1) банк (материнська компанія) прямо або через дочірні компанії володіє більше ніж 50 % голосів об'єкта інвестування;

2) банк (материнська компанія) прямо або через дочірні компанії володіє менше ніж 50 % голосів об'єкта інвестування, але при цьому має:

- частку управлінських голосів у компанії, що перевищує 50 % завдяки договорам з іншими інвесторами;

- право визначати фінансову та операційну політику компанії;

- право призначати або звільняти більшість членів керівного органу компанії;

- право визначального голосу в керівному органі компанії.

Діяльність банків на ринку цінних паперів пов'язана з безліч­чю ризиків. Ризики звичайно поділяють на дві групи:

- фінансові, пов'язані з непередбаченими змінами в обсягах, дохідності, вартості і структурі активів і пасивів;

- функціональні, пов'язані з використанням банками різної техніки і технологій, з діяльністю операційних підрозділів, з помилками в управлінні тощо.

Читайте також:

1. Автоматизація банківської діяльності в Україні
2. Активні операції банків
3. Активні операції комерційних банків
4. Алгебраїчні операції
5. Аналіз динаміки та структури банківських доходів
6. Аналіз достатності банківського капіталу
7. Аналіз доходів та витрат від операцій з цінними паперами.
8. Аналіз ефективності формування та використання банківських ресурсів
9. Арифметичні операції
10. Арифметичні операції в різних системах числення
11. Арифметичні операції над цілими числами
12. Аудит банківських та кредитних операцій

Переглядів: 3042