Заставні операції банків із цінними паперами

Банки можуть використовувати цінні папери, що перебувають у їхній власності, як предмет застави, тобто як предмет забезпечення своїх зобов'язань за угодами при одержанні кредиту (рефінансування) від Центрального банку або на міжбанківському ринку. У світовій банківській практиці застава цінних паперів є однією з найпоширеніших форм забезпечення повернення кредиту, що пояснюється наявністю розвинутого фондового ринку й особливими властивостями цінних паперів як предмета застави, наприклад здатністю до тривалого зберігання, мінімальними витратами на зберігання.

Застава цінних паперівоформляється договором про заставу або заставним зобов'язанням. Власник цінних паперів (у даному випадку банк-позичальник) у відносинах застави є заставодавцем. Передання цінних паперів заставодержателю (банку-кредитору) не означає, що йому переходить право власності. Заставодавець, виконуючи свої зобов'язання перед заставодержателем, зберігає право власності на цінні папери. Згідно з законодавством заставодержатель (кредитор) має право в разі невиконання заставодавцем (позичальником) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення претензій із вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Заставні операції банків не мають самостійного значення. Вони є похідними від кредитних операцій і здійснюються банками для гарантування своєчасного і повного погашення кредиту.

Цінні папери як предмет застави повинні задовольняти певні вимоги: належати заставодавцю, бути ліквідними, їхня вартість має перевищувати суму позички і нарахованих процентів. Маржа, тобто різниця між вартістю заставлених цінних паперів і позичкою, що надана під цінні папери з урахуванням процентів, залежить від якості цінних паперів. У світовій банківській практиці найвищий рейтинг якості мають державні цінні папери, зважаючи на їхню надійність, ліквідність і визначеність. Розмір позички може досягати 90 і більше відсотків від вартості заставлених державних цінних паперів, тобто маржа може становити близько 10 %. У випадку використання для застави корпоративних цінних паперів береться до уваги, чи обертаються вони на біржі. Цінні папери, що котируються на біржі, оцінюються, як правило, вище, ніж ті, що не котируються, тому маржа при їх використанні під заставу буде нижчою.

Банки під заставу цінних паперів можуть одержати кредит як від інших банків, так і від Центрального банку, який виступає відносно банків у ролі кредитора останньої інстанції.

Центральні банки надають банкам під заставу цінних паперів кредит, що дістав назву ломбардного, для підтримання ліквідності банків. Банки можуть одержати ломбардний кредит під фіксовану процентну ставку, звернувшись з кредитною заявкою безпосередньо до центрального банку, так званий прямий ломбардний кредит. Крім того, вони можуть одержати ломбардний кредит, беручи участь у кредитних тендерах (торгах), що проводяться центральними банками.

Тендери бувають кількісні і процентні. У разі проведення кількісного тендера банки — потенційні позичальники подають центральному банку кредитні заявки, в яких указують тільки суму кредиту. Заявки задовольняються центральним банком за заздалегідь оголошеною процентною ставкою. Якщо попит на кредит з боку банків перевищує пропозицію центрального банку, то заявки задовольняються частково, пропорційно співвідношенню попиту і пропозиції. Проведення процентних тендерів передбачає, що банки вказують у заявках не тільки суму кредиту, а й процентну ставку. На процентних тендерах використовуються дві моделі організації торгів. Американська модель передбачає, що заявки банків-учасників ранжуються виходячи з рівня запропонованої процентної ставки, у міру спадання, а потім Центральний банк задовольняє їх у такому самому порядку починаючи з максимально запропонованої процентної ставки до повного вичерпання встановленого на тендері обсягу кредитів. Голландська, що всі заявки банків будуть задоволені за процентною ставкою останньої заявки, яка увійде в список задоволених заявок, тобто за ставкою відсікання, що встановлюється Центральним банком.

Банки під забезпечення кредиту можуть запропонувати Національному банку різні види цінних паперів за умови дотримання певних вимог НБУ:

- державні облігації України (облігації внутрішньої державної позики України, облігації зовнішньої державної позики України, цільові облігації внутрішньої державної позики України);

- державні облігації України, які перебувають у довірчій власності банку, за умови, що є письмова згода установника управління на заставу облігацій під забезпечення кредиту;

- депозитні сертифікати НБУ за умови, що строки їх погашення настають пізніше, ніж строки погашення кредиту;

- векселі суб'єктів господарської діяльності — резидентів України, що враховані банком за дисконтною ставкою не нижчою, ніж облікова ставка НБУ. Умовою для прийняття врахованих банками векселів під забезпечення кредиту рефінансування є наявність у банків достовірного вексельного досьє на векселедавця та всіх зобов'язаних за векселем осіб, правильність складання та оформлення векселів, платоспроможність векселедавця та індосантів, а також дотримання деяких інших умов щодо строку урахування векселів банком та строків платежу за векселями тощо;

- іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю (лише іменні документарні);

- векселі банків, авальовані іншим банком;

- зобов'язання (облігації) Державної іпотечної установи за умови, що Кабінет Міністрів надав державні гарантії щодо виконання цих зобов'язань і ці гарантії підтверджені коштами в державному бюджеті України на відповідний бюджетний рік;

- заставні;

- подвійні складські свідоцтва, видані сертифікованим товарним складом як підтвердження приймання товару на зберігання.

Національний банк установлює розмір співвідношення кредиту та наданого банком забезпечення, щокварталу оголошує перелік цінних паперів, які він приймає під забезпечення кредиту, установлює певні обмеження щодо строку погашення цінних паперів, під заставу яких надає кредит. Так, державні облігації України, у тому числі і державні облігації, що перебувають у довірчій власності банку, облігації підприємств, облігації місцевих позик, а також векселі банків приймаються Національним банком під забезпечення кредиту за умови, що строк погашення цінних паперів настає не раніше ніж через 10 днів після погашення кредиту, а векселі суб'єктів господарської діяльності — за умови, що строк подання їх до платежу настає не раніше ніж через 30 днів після погашення кредиту.

Під забезпечення кредиту Національний банк приймає цінні папери за умови, що вони перебувають у власності банку-позичальника і не обтяжені будь-якими іншими зобов'язаннями. Цінні папери у бездокументарній формі приймаються як забезпечення кредиту за умови, що їх розміщення та обіг обслуговуються відповідними суб'єктами депозитарної діяльності в Україні. Наприклад, розміщення та обіг облігацій внутрішньої державної позики обслуговується депозитарієм НБУ. На період користування кредитом цінні папери блокуються на окремих рахунках суб'єктами депозитарної діяльності. Цінні папери у документарній формі приймаються як забезпечення кредиту за умови, що на період користування кредитом вони передаються на зберігання в Національний банк.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розрізняють також системний ризик і несистемний.	\|	Професійна діяльність банків на фондовому ринку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.