Софія Русова (Ліндфорс)

Доля простелила С. Русовій довгу життєву дорогу, по якій вона пройшла і педагогом, і істориком, і письменницею, і громадським та політичним діячем. Своєрідним життєвим кредо С. Русової була її глибока переконаність у тому, що національне виховання забезпечує кожній нації широку демократизацію освіти. Підвалиною у розв'язанні С. Русовою всіх педагогічних проблем була українська народна мудрість, українська етнопедагогіка. Українськими проблемами для неї були: рідна школа, яка відповідає духовному складу українського народу, створення українських дитячих закладів (дитсадків), національний характер як основа виховання, створення української навчальної літератури, формування національної духовності і самосвідомості підростаючого покоління.

С. Русова зазначала, що виховання буде дієвим, коли будуватиметься на національному ґрунті (рідна мова, рідна пісня, релігійні обряди). Ще минулого століття С. Русова мала чітку концепцію розвитку української національної школи, стверджуючи, що нація народжується біля дитячої колиски і що на рідному ґрунті здатна вирости національне свідома дитина. Говорячи про націоналізацію школи, Русова підкреслювала, що ми мало знаємо нашу Україну, що нам потрібна географічна свідомість; що ми мусимо свідомо носити ім'я українців і знати всі скарби української землі. Русова радила будувати нову школу з національним духом, поєднану з рідним краєм, рідним людом.

С. Русова була твердо переконана, що відродження нації починається з виховання дитини, у якому має враховуватися національний характер і задовольнятися українська душа. Для національного виховання необхідні наука дитинознавства, уміння навчати дитину, виховувати її як особистість, виховувати її розум, тіло і душу, готувати в дорогу життя, показувати шлях до мудрості своєю мудрістю. А це можливо за умови, коли школа для дитини буде «щедрою українською хатою, в якій говорять до дитини рідною мовою». Усе своє свідоме життя Русова поклала на вівтар українського національного відродження. У комплексі різноманітних педагогічних ідей С. Русової чітко звучить відлуння української народної педагогіки.

У численних творах представлена широка панорама її педагогічних думок:

• міцна та нація, яка краще за інші використовує національні скарби;

• рідна мова - могутній засіб розвитку дитини, джерело національного світобачення;

• відродження традицій як причетності до національних основ;

• гуманізація й індивідуалізація виховного процесу;

• виховання почуттів дитини:

• розвиток духовних сил і допитливості;

• у школі повинні панувати живий настрій, веселість, працьовитість, ласка, любов до дітей, розуміння їх душі, урахування національних особливостей і психології українських дітей;

• оточенням дітей повинні бути добро і краса;

• головне у вихованні - вироблення характеру;

• висока моральна спрямованість навчання і життя;

• природа - джерело естетичних впливів;

• збагачення дитячої уяви, збудження бажання творити добро, красу і правду;

• давати дитині можливість виявляти себе в різних обставинах життя, підтримувати віру в себе;

• любити дитину і заслужити її любов;

• найкращим керманичем мусить бути рідна мати дитини -природна вихователька;

• дошкільне виховання є міст, що перекидається між школою і родиною;

• розум дитини - багаття, до якого ми маємо лише підкладати дрова, а горітиме воно вже своїм вогнем;

• у душі дитини заховано багато невимовленого змісту, який шукає собі найкращого виразу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Юрій Федькович	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.