Правоутворення як процес самоорганізації права

Правоутворення – це найбільш широка категорія, яка охоплює виникнення і буття права, його упорядкування і розвиток у різних аспектах і напрямах.

Змістовна сторона правоутворення включає всі форми й засоби виникнення, розвитку і зміни права:

· його зовнішнє відображення в юридичних письмових документах (нормативних актах, угодах, судових прецедентах і т. ін.);

· існування у вигляді неінституціональних форм (правосвідомість, правові принципи, правові теорії і концепції, конкретні правовідносини і тощо);

· процеси виникнення юридичних моделей поведінки та їх фактичної реалізації.

Сучасне розуміння сутності правоутворення базується:

· на концепції спільності й відмінності права і закону, згідно з якою право може існувати і поза своєю інституційною формою (законодавством) у вигляді рівного та справедливого масштабу свободи, що знаходить своє відображення у правових принципах, суб’єктивних правах, конкретних правовідносинах тощо;

· на теоріях правової держави і громадянського суспільства, згідно з якими домінуюче значення має громадянське суспільство – спільність рівних, вільних і незалежних осіб, які відносно держави виступають громадянами.

Громадянське суспільство безпосередньо утворює право у формі типових конкретних правовідносин, зумовлених соціальними чинниками, емпіричною правосвідомістю населення.

Роль держави полягає у дослідженні, узагальненні та систематизації масових видів правової поведінки, правової взаємодії членів громадянського суспільства. Держава формулює це «право суспільного життя» у формалізованих, загальнообов’язкових правилах поведінки, зовнішньо відображених у законодавстві – системі нормативно-правових документів. Крім цього, держава за допомогою примусу й інших форм державного впливу забезпечує реалізацію юридичних приписів усіма громадянами й охорону їх від порушень;

· на принципі поділу влади, який по суті є розподілом правових форм діяльності держави чи форм здійснення державної влади стосовно формування і забезпечення реалізації права як органами держави, так і громадянським суспільством.

У найбільш загальному плані для представницьких органів держави характерно формування за своїм розсудом правил поведінки у формі законів, які регламентують найважливіші аспекти всіх видів суспільних відносин. Виконавчі органи самостійно утворюють норми права в основному у сфері відомчої діяльності. Судова влада специфічна як за предметом впливу, так і за роллю в утворенні права. Предметом її впливу є переважно та сфера відносин, де суб’єкти неспроможні самостійно вирішити справи чи усунути протиріччя, що виникають між ними. Ці конкретні правові ситуації розв’язує суд на основі відповідної норми права, а якщо немає відповідної норми права, – в порядку судового прецеденту. Тому судова влада, на відміну від інших, утворює право шляхом переходу від конкретних актів до загальних настанов.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що правоутворення як процес виникнення і становлення права складається з трьох етапів:

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Характеристика джерел права як зовнішньої форми його виразу	\|	Формування нових суспільних відносин та їх саморегулювання на основі існуючих соціальних норм і правосвідомості учасників цих відносин.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.