• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Процес огляду місця події повинен здійснюватись за двома стадіями: статичною і динамічною.

30. Лаврищева Е.М. Интерфейс в программировании.–К.: Проблеми програмування. – 2007. – № 2. – С. 126 – 139.

31. Лаврищева Е.М. Становление и развитие модульно-компонентной инженерии программирования в Украине //Препринт 2008–1.–Ин-т кибернетики им. В.М. Глушкова, 33с.

32. Грищенко В.Н., Лаврищева Е.М. Методы и средства компонентного программирования // Кибернетика и системный анализ. – 2003. – № 1. – C. 39–55.

33. Лавріщева К.М. Генерувальне програмування програмних систем і їх сімейств // Проблеми програмування.– 2009, №1.–с.3–16.

34. Стадарт ISO/IEC 11404: 1996, 2007. Загальны типи даних МП –Information technology — General-

Purpose Datatypes (GPD).

34. Стандарт ISO/IEC 9126 , ДСТУ Програмна інженерія. Якість продукту ( часть1-6).

ISO 9000 (1–4). Інформаційні технології. Стандарти з керування якістю та забезпечення якості.

35. Цимбал А., Аншина М. Технология создания распределенных систем. –Питер*Санкт-Петербург* Москва*Харьков*Минск, 2003.–575с.

36. Лаврищева Е.М., Слабоспицкая О.А. Подход к экспертному оцениванию в программной инженерии // Кибернетика и системный анализ. – 2009. – № 4. – С. 151–168.

37. Лаврищева Е.М. Сборочное программирование. Теория и практика //Кибернетика и системный анализ. – 2009. – №6. – C. 3 – 12.

38. Лаврищева Е.М. Проблемы интероперабельности разнородных объектов, компонентов и систем. Подходы до ее решения. Спец. Выпуск международной конференции “УКРПрО – 2010”, Проблеми програмування.– 2010.–№2–3.–с.28– 41.

39. Андон П.І., Лавріщева К.М. Розвиток фабрик програм в інформаційному світі // Вісник НАН України. – 2010. – №10. – C.15 –41..

40. Лавріщева К.М. Взаємодії програм, систем і операційних середовищ // Проблеми програмування – 2011 – №3 – С. 11–23.

41. Лавріщева К.М., Слабоспицька О.О., Коваль Г.І., Колесник А.О. Теоретичні аспекти керування варіабельністю в сімействах програмних систем. – Вісник КГУ, сер. фіз.–мат.наук. – 2011. – №1. – С. 151–158.

42. Лаврищева Е.М. Концепція індустрії наукового софтвера і підхід до обчислення наукових задач // Проблеми програмування. 2011.– №1. – С. 3–17.

43. Лавріщева К.М., Коваль Г.І., Л.П.Бабенко, Слабоспицька О.О.,Ігнатенко П.П.Нові теоретичні засади технології виробництва сімейств ПС у контексті ГП.– Електронна монографія.–Укр.Ден. в ДНТБ України від 5.10.11.– №67.–Укр 2011.–277с.

44. Лаврищева Е.М. Теория и практика фабрик программных продуктов.– Кибернетика и системный аналіз.–№6б 2011.–с.145–158.

45. Лавріщева К.М. Інструментально–технологічний комплекс для розробки и навчання прийомам

виробництва програмних систем.– Кіїв.–Вісник НАН України, 2012.–№3.–с.17–26.

Якщо абсолютних (вірогідних) ознак смерті немає, ні за яких обставин тіло не може бути відправлене в судово-медичний морг, ні в якому разі не слід видавати свідоцтво про смерть, а також повідомляти родичів і близьких про її настання.

2. Судово-медичні аспекти пересадження
органів і тканин

Ґрунтовне і всебічне вивчення термінального стану людини зумовило формування таких важливих галузей медицини, як реаніматологія і трансплантологія.

Досвід реаніматології показує, що реанімація необхідна лише а тому разі, коли можна повністю відновити основні життєво важливі функції організму і повернути людину до життя як особистість. Якщо ж у найбільш диференційованих відділах головного мозку виникають глибокі дистрофічні і некротичні зміни, то людина як особистість перестає існувати. У таких випадках реанімаційні заходи лише штучно підтримують діяльність серця, дихання, а функції головного мозку не відновлюються. Тому реанімацію вважають безперспективною і загибель мозку розцінюють як еквівалент смерті організму (В.О.Неговський, 1983).

Внаслідок того що різні органи і тканини вмирають поступово і їх життєдіяльність після смерті організму як цілісної системи зберігається певний час, сучасна трансплантологія довела можливість пересадження шкіри, рогів­ки, кісток, суглобів. Вилучення таких органів, як нирки, серце, печінка тощо, та їх використання для трансплантації можливі тільки до появи абсолютних (вірогідних) ознак смерті, тобто до настання біологічної смерті організму практично здорової людини при наявності у неї несумісних з життям пошкоджень і відсутності пухлин, туберкульозу, інших інфекційних хвороб тощо.

Використання органів від таких донорів для пересадження крім вирішення питань, пов’язаних з проблемою тканинної несумісності, а також труднощами технічного характеру, потребує розв’язання деяких морально-етичних і правових питань:

1) хто може бути потенційним донором;

2) як встановити факт настання смерті;

3) хто з лікарів має право констатувати факт смерті;

4) хто має право використовувати органи і тканини трупа, тобто чи є на це дозвіл або заборона родичів померлого.

Ці важливі питання неодноразово обговорювались на різних міжнародних форумах фахівців, проте єдиного висновку не дійшли і в жодній країні світу досі немає законодавчих актів, які б всебічно висвітлювали цю проблему. При проведенні трансплантації органів і тканин всю повноту відповідальності хірурги, як правило, беруть на себе і керуються лише відомчими наказами та інструкціями.

В Україні вперше це питання було розглянуто на 8 сесії Верховної Ради в 1992 р. В прийнятих “Основах законодавства України про охорону здоров’я” відповідна ст. 47 щодо пересадження (трансплантації) органів та інших анатомічних матеріалів сформульована так:

“Застосування методу пересадження від донора до реципієнта органів та інших анатомічних матеріалів здійснюється у визначеному законодавством порядку при наявності їх згоди або згоди їх законних представників за умови, якщо використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або поліпшення здоров’я не дає бажаних результатів, а завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала реципієнту”.

Тепер розробляється закон про трансплантацію органів і тканин. Досі чинними є накази та інструкції МОЗ України від 1987 р. Ними передбачено, що повне і незворотне припинення життєвих функцій організму встановлюється за такими ознаками: повною та стійкою відсутністю свідомості, стійкою відсутністю дихання при вимкненні апарату штучної вентиляції легень, атонією всіх м’язів, зникненням будь-яких реакцій на зовнішні подразники та рефлексів, стійким розширенням та ареактивністю зіниць, тенденцією до артеріальної гіпотензії (80 мм рт. ст. і нижче) та спонтанною гіпотермією. За цими ознаками смерть мозку констатують лише тоді, коли вони спостерігаються протягом 12 год., а на ЕЕГ реєструється повна відсутність активності мозку. У цей період штучно підтримуються діяльність серця і дихання. На цій підставі можлива констатація смерті в клінічних умовах та негайне вилучення у таких донорів внутрішніх органів для трансплантації.

Констатація факту смерті має здійснюватись комісією лікарів, до складу якої входять: лікар-клініцист, реаніматолог і судово-медичний експерт. Після констатації настання смерті можуть бути припинені реанімаційні заходи. Комі­сія складає два документи: “Акт констатації смерті” і “Акт про вилучення органів і тканин у донора — трупа для трансплантації”

Дослідження трупа в таких випадках виконує судово-медичний експерт за загальними правилами з зазначенням, які органи і тканини були вилучені, коли і з якою метою.

Право проведення трансплантації органів надається лише тим медичним закладам, які увійшли в перелік МОЗ України, де працюють кваліфіковані фахівці і де є відповідні умови для проведення таких операцій.

3. Ранні абсолютні ознаки смерті

Після припинення основних життєвих функцій організму у ньому послідовно розвиваються зміни, які дозволяють достовірно встановити факт настання смерті, — абсолютні (вірогідні) ознаки смерті, які за часом виникнення розподіляють на ранні і пізні.

До ранніх абсолютних ознак смерті відносять трупні плями, трупне заклякання, охолодження. трупа, висихання окремих ділянок шкіри і слизових оболонок та аутоліз. Крім того, важливе експертне значення має також ознака Білоглазова— симптом котячого ока, який встановлюють шляхом стискання ока, внаслідок чого розширена та округла зіниця набуває овальної форми. Цей симптом виникає через 10–15 хв. після настання смерті.

Трупні плями. Після зупинки серця поступово припиняється рух крові по судинах. За законом тяжіння кров починає збиратися у найнижчих частинах тіла, внаслідок чого майже через 30 хв. — 1 год. після смерті починають утворюватися трупні плями. Терміни появи трупних плям залежать від механізму настання смерті. Так, у разі смерті від асфіксії, серцево-судинних хвороб, ураження електричним струмом трупні плями виникають досить швидко. Якщо смерть настала внаслідок крововтрати, вони виникають повільно.

Локалізація трупних плям залежить від положення трупа. Якщо труп лежить на спині, вони з’являються на задній та задньобічних поверхнях шиї, грудної клітки, поперекової ділянки і кінцівок. При положенні трупа на животі, трупні плями виникають на лиці і передній поверхні тулуба. У тому разі, коли труп перебуває у висячому положенні, наприклад, при повішенні у петлі, трупні плями виявляються в нижній половині тіла — на кінцівках, у поперековій ділянці та в нижніх відділах живота.

Трупні плями виникають тільки на тих ділянках тіла, які нещільно контактують з поверхнею, де лежить тіло. У тих же ділянках тіла, де є такий контакт, трупних плям немає. В окремих випадках на фоні трупних плям можуть бути відбитки тих предметів, на яких розташовується труп.

Трупні плями досліджують шляхом проведення їх лівороскопії, ліворометрії та діагностичного розтину шкіри в місці їх розташування, що дозволяє розв’язати ряд важливих експертних питань.

Так, проводячи лівороскопію, визначають ділянку розташування трупних плям, їх колір, характер (зливні або вогнищеві, поширені, рясні, з чіткими або розпливчастими межами). Крім того, оглядаючи трупні плями, відзначають наявність ділянок, де їх немає, або відбитків речей і предметів, які утворюють ложе трупа. Звичайні трупні плями мають різні відтінки фіолетового кольору. Колір трупних плям залежить також від причини смерті. Так, у разі смерті від отруєння внаслідок впливу токсичних речовин на гемоглобін крові різко змінюється забарвлення трупних плям. Наприклад, при отруєнні чадним газом трупні плями мають яскраво-червоний колір внаслідок утворення карбоксигемоглобіну. Плями сірого кольору спостерігаються при отруєнні метгемоглобінотворними речовинами. У разі дії холоду і вологи трупні плями набувають рожево-червоного кольору.

Можлива наявність на фоні трупних плям дрібнокрапкових крововиливів, які виникають внаслідок розриву капілярів шкіри при їх перерозтягуванні масою крові.

При ліворометрії за фотометричними показниками визначають інтенсивність забарвлення трупних плям і площину яку вони займають, а на підставі динамометричного дослідження виявляють реакцію трупних плям на дозоване натискання. Так, інтенсивність забарвлення трупних плям і площа, яку вони займають, збільшуються тільки протягом 12-14 год. після настання смерті. Внаслідок дозованого натискання трупні плями можуть зникати, ставати блідими або зовсім не змінювати свого забарвлення. Дозована динамометрія була запропонована ще у 1956 р. М.П.Туровцем. Для виконання її використовують динамометри, якими з силою 2 кг/м2натискають протягом 3 с на трупну пляму, розташовану в поперековій ділянці тіла трупа. Запропоноване (В.І.Кононенко, Ф.Джамшиді) дослідження трупних плям двозональним динамометром (рис 1).

Діагностичний розтин трупних плям завдовжки до 1.5-2 см, глибиною до підшкірної клітковини дозволяє оцінити стан прилеглих тканин, рівномірність їх забарвлення, кількість крові, яка виділяється та може бути видавленою.

Зміни трупних плям залежать від давності настання смерті і відбуваються стадійно. У розвитку трупних плям виділяють три стадії: 1) гіпостаз, 2) стаз, 3) імбібіцію. Проте такий розподіл є умовним, тому що перехід однієї стадії в іншу відбувається поступово (табл. 1).

Стадія гіпостазу перебігає протягом перших 10-12 год. після настання смерті, характеризується післясмертним перерозподілом рідкої крові в судинному руслі, переповненням нею судин і виникненням перших ознак внутрішньосудинного гемолізу. За лівороскопічними характеристиками на початку утворення трупні плями мають блідо-сіро-фіолетовий колір, розпливчасті межі. З часом вони стають сіро- і темно-сіро-фіолетовими, зливними, поширеними, з нечіткими межами і крапковими крововиливами на їх фоні.

За результатами динамометрії в стадії гіпостазу трупна пляма після натискання зовсім зникає, і, на думку Ю.С.Сапожникова, цей процес має дві фази. Так, коли після смерті минуло 1-6 год., трупні плями повністю відновлюються через 1-2 хв., а якщо від 6 до 12 год. — через 3-5 хв. Шкіра в межах формування трупної плями набуває забарвлення поступово, шляхом збільшення інтенсивності. Майже паралельно збільшується і площа, яку займають трупні плями. Цей процес спостерігається тільки у перші 12-14 год. після настання смерті, а в подальшому практично стабілізується.

З поверхні розтину трупної плями стікає спочатку рідка, а потім густа кров. У стадії гіпостазу можливо повне переміщення трупних плям при зміні положення трупа і виникнення їх на найнижчих поверхнях тіла.

Після 12-годинного післясмертного періоду стадія гіпостазу поступово переходить у стадію стазу, яка триває майже до кінця другої доби після настання смерті. У цей час відбувається просякнення лімфи і міжклітинної рідини в судину, гемоліз еритроцитів, деструкція судин. Рідка частина крові дифундує через судинну стінку внаслідок чого кров густішає. У тканинах спостерігається протеоліз.

Колір трупних плям з темно-сіро-фіолетового на початку стазу змінюється на бурий, а межі трупних плям стають чіткішими.

Після дозованого натискання трупні плями бліднуть і поступово відновлюються, За тривалістю цього процесу стадію стазу поділяють на дві фази. Так, у І фазі стазу трупні плями відновлюються через 10-15 хв., а в ІІ — через 30-60 хв.

Якщо в цей час змінити положення, то трупні плями лише частково перемістяться нижче. Під час огляду такого трупа трупні плями виявляють на різних ділянках тіла. З поверхні розтину шкіри в ділянці трупних плям на початку стазу стікає кров’яниста рідина, потім вона виділяється одиничними краплями, а наприкінці стазу — можна лише видавити краплі густої крові. Як свідчать морфологічні дослідження крові, в цій стадії кількість еритроцитів збільшується в 3-4 рази і становить 8-10 млн. Це свідчить про згущення крові, тому ця стадія ще має назву стадії згущення.

Через 48 годин після настання смерті трупні плями переходять у стадію імбібіції, під час якої відбуваються протеоліз і петрифікація, а тканини просочуються гемолізованою кров’ю і сироваткою. Забарвлення трупних плям набуває буруватого відтінку, який переходить у сіро-зелений і зеленуватий колір. При дозованому натисканні колір трупних плям не змінюється. З розтину шкіри в ділянці плями ледве вдається видавити одиничні краплі крові.

У деяких випадках, коли на фоні трупних плям є синці, виникають утруднення щодо їх диференціювання. Для їх розмежування враховують те, що синці мають досить чіткі контури, розташовуються у місці дії тупого твердого предмета, де можливо виявити ще й припухлість тканин. Крім того, вони не змінюють свого забарвлення у разі дозованого натискання, а на розтині тканин виявляється згусток крові, який щільно пов’язаний з оточуючими тканинами і тому не змивається водою.

Поряд із розвитком трупних плям у внутрішніх органах розвиваються трупні гіпостази, при формуванні яких кров накопичується у найнижчих їх відділах, внаслідок чого внутрішні органи набувають темно-червоного кольору. Ці зміни внутрішніх органів є післясмертними, проте вони можуть симулювати зажиттєві хвороби або пошкодження. Тому в сумнівних випадках доцільно проводити гістологіч­не дослідження внутрішніх органів, в яких виявляються такі зміни.

Отже, на підставі наявності трупних плям, які є ранньою абсолютною ознакою смерті, можна встановити факт її настання, а за результатами їх лівороскопії і ліворометрії визначити давність настання смерті, положення трупа після смерті та можливість його зміни, характер предметів, на яких був розташований труп, а також з’ясувати швидкість процесу вмирання, а в деяких випадках, коли трупні плями мають невластивий їм колір, орієнтовно визначити причину смерті. Крім того, післясмертні зміни у внутрішніх органах — трупні гіпостази можуть симулювати зажиттєві пошкодження та хворобливі прояви, що потрібно враховувати і чітко їх диференціювати.

Трупне заклякання. Через 2-4 години після настання смерті в м’язовій тканині трупа починають розвиватися своєрідні зміни, які дістали назву трупного заклякання.

Безпосередньо після смерті тіло померлої людини розслаблюється, м’язи стають м’якими і кінцівкам можна надати будь-якого положення відносно тіла. У цей час родичі померлого звичайно намагаються якнайшвидше підготувати його до поховання. Після короткого періоду “спокою” м’язи поступово тверднуть і надати потрібного положення кінцівкам стає важко, і навіть неможливо. Поступово відбувається фіксація суглобів у тому положенні, в якому перебував труп, причому руки частіше дещо згинаються в ліктях, а ноги — у колінах. Зігнути або розігнути кінцівки у цей час дуже важко.

Насамперед трупне заклякання можна виявити в м’язах нижньої щелепи, потім — у м’язах шиї, тулуба, рук і ніг. Через 24 години після настання смерті воно стає найінтенсивнішим. Такий стан м’язів спостерігається 1-2 доби, після чого трупне заклякання поступово зменшується. Повністю трупне заклякання зникає у такій самій послідовності через 3-4 доби після настання смерті.

Є кілька теорій механізму розвитку трупного заклякання. За нейрогенною теорією (Eiselsberg, 1881), трупне заклякання кінцівки експериментальної тварини настає трохи пізніше, якщо їй перед смертю перерізати сідничний нерв. За коагуляційною теорією (Вruke, 1842, Kuhne, 1858) трупне заклякання настає внаслідок дії на міозин м’язів молочної кислоти, яка, накопичуючись, спочатку спричиняє його ущільнення, і м’язи стають щільними, а потім розчинення, внаслідок чого м’язи стають м’якими.

Гідратаційна теорія (Furth, 1911) грунтується на явищі осмотичного тиску, який створюють продукти розпаду глікогену — глюкоза і молочна кислота. Їх накопичення в м’язовій тканині призводить до залучення води у м’язи, внаслідок чого (за цією теорією) вони набухають і скорочуються. Коли молочна кислота вже не утворюється, вода виходить з м’язів і трупне заклякання поступово зникає.

За дегідратаційною теорією (Lассаsаgne i Маrtіn, 1899), розвиток трупного заклякання пов’язаний із зневодненням м’язової тканини внаслідок стікання рідини в найнижчі ділянки тіла трупа.

Всі ці теорії розкривають окремі ланки феномена трупного заклякання, фізико-хімічна основа якого, як тепер доведено, є комплексною і пов’язана насамперед, із значенням АТФ для зажиттєвого функціонування м’язової тканини.

В живому організмі енергія для м’язового скорочення утворюється внаслідок відокремлення фосфатних груп від АТФ і конвертації її в АДФ. При цьому з глікогену утворюється молочна кислота і вивільняється енергія. Деяка частина цієї енергії утилізується для конвертації АДФ у АТФ. Такий процес відбувається тільки за умов життя. Після смерті він припиняється, і кількість АТФ поступово зменшується за рахунок її деградації і в м’язах накопичується молочна кислота. Актин і міозин незворотно перетворюються у гель, внаслідок чого м’язи тверднуть і ущільнюються.

Молекулярна основа трупного заклякання полягає в тому, що через відсутність АТФ, яка з настанням смерті руйнується, поперечні зв’язки між філаментами актину і міозину не можуть розірватися і м’язове волокно стає напруженим. Крім того, припиняється активний транспорт іонів кальцію в саркоплазматичний ретикулум та не відбувається перехід міозину в енергетично активну конформацію.

Отже, всі чинники, які призводять до втрачання організ­мом енергетичних субстратів і діють на ресинтез АТФ та на швидкість її розпаду, впливають і на динаміку розвитку трупного заклякання.

Значно швидше воно виникає при підвищеній температурі навколишнього середовища, якщо у померлого були добре розвинуті м’язи. У трупів виснажених осіб, дітей і стариків, за умов низької температури і підвищеної вологості, а також у разі смерті від отруєння блідою поганкою або фосфором трупне заклякання виникає дуже повільно, або зовсім не виникає.

Процеси, які призводять до трупного заклякання, починають розвиватись майже одночасно у всіх м’язах трупа. Проте внаслідок парабіозу, проявляються вони неодночасно, а поступово, починаючи з тих м’язів, в яких швидко зникає АТФ (табл. 2).

Якщо трупне заклякання було порушене штучно, то воно не відновлюється, за винятком перших 10-12 год. після настання смерті. Проте, якщо у перші 10-12 год. піс­ля смерті механічним зусиллям розігнути руку, долоню або нижню кінцівку, то через деякий час у цих м’язах зно­ву виникає трупне заклякання, але менш інтенсивне. Це явище може бути використане для надання тілу помер­лої людини іншої пози, ніж та, яка була після настання смер­­­­­-ті.

Наявність трупного заклякання виявляється на місці події під час огляду трупа шляхом визначення щільності або розслаблення м’язів та можливості виконання пасивних рухів у суглобах кінцівок. За динамікою розвитку трупного заклякання можна орієнтовно визначити час настання смерті. На практиці ступінь трупного заклякання зіставляють з температурою тіла і стадією трупних плям. Так, якщо труп теплий і м’язи м’які й нещільні, то смерть могла настати не менше ніж 3 години тому. При наявності тепла у трупі і щільних м’язах, в яких почало розвиватись трупне заклякання, можна припустити, що від настання смерті минуло 3-8 год. Якщо труп холодний, а м’язи тугі і щільні, смерть могла настати 8-36 год. тому. І нарешті, коли труп холодний, а м’язи розслаблені, то це може означати, що смерть настала більше ніж 37 год. тому.

Якщо ж смерті передували судоми, був пошкоджений довгастий мозок, верхня частина спинного мозку або черевного стовбура, розвивається так зване каталептичне трупне заклякання, яке виникає відразу після настання смерті і фіксує позу тіла в її момент.

Трупне заклякання відбувається і в непосмугованих (гладких) м’язах внутрішніх органів. Наприклад, у шлунку воно проявляється чіткими складками слизової оболонки. Після зникнення трупного заклякання слизова оболонка стає рівною і гладкою, і може нагадувати зміни внаслідок атрофічного гастриту.

Особливості трупного заклякання потрібно враховувати при встановленні механізму смерті. Так, у момент смерті серце зупиняється в діастолі і його порожнини розширені та заповнені кров’ю. Внаслідок трупного заклякання серцевий м’яз стає щільним, його порожнини зменшуються, і післясмертна діастола переходить у післясмертну систолу, яка з часом, коли зникає трупне заклякання, знову переходить у повторну післясмертну діастолу. Якщо при дослідженні трупа людини, яка щойно померла, виявляють в’яле, переповнене кров’ю серце, можна говорити про паралітичний тип серця. Переповнена кров’ю права половина серця є ознакою гострої смерті, яка перебігала за типом асфіксії. Коли ж порожнини серця пусті, а серцевий м’яз перебуває в стані скорочення і напруження, що найчастіше спостерігається при смерті внаслідок травми.

Трупне заклякання є ранньою абсолютною ознакою смерті і фіксує післясмертну позу померлого, за ступенем його розвитку можливо визначити час настання смерті. В деяких випадках за наявністю і ступенем прояву трупного заклякання можна дійти висновку про ймовірну причину і механізм настання смерті. Треба враховувати, що розвиток трупного заклякання у внутрішніх органах може імітувати хворобливі зміни.

Охолодження трупа. Метаболічні процеси в організмі супроводжуються виробленням тепла, внаслідок чого тіло людини має певну температуру.

Після настання смерті перестають діяти регуляторні системи, різко уповільнюється метаболічна активність ї припиняється теплопродукція. Внаслідок цього температура тіла поступово знижується.

При звичайній кімнатній температурі труп охолоджується в середньому у перші 6 год. після смерті на 1 градус за годину, потім темп охолодження уповільнюється і становить уже 1 градус протягом кожних 1,5-2 год. післясмертного періоду. Різні ділянки тіла охолоджуються з неоднаковою швидкістю, наприклад, кисть — через 1-2 год., обличчя-через 2-4 год. У пахвових ділянках тепло може зберігатися протягом 6-8 год. після смерті. Якщо температура навколишнього середовища становить 16-20°С, повне охолодження трупа відбувається через 24-36 год. після настання смерті. За законом охолодження Ньютона, швидкість охолодження пропорційна різниці температур між тілом і середовищем, яке його оточує. Так, у теплі пори року трупне охолодження відбувається повільніше, ніж у прохолодні і взимку. Абсолютною ознакою смерті трупне охолодження вважають тоді, коли температура тіла становить 20°С, зниження її до цієї величини відбувається досить довго і до цього часу вже є трупні плями і трупне заклякання. Тому охолодження тіла як абсолютна ознака смерті має невелике значення. Якщо шкірні покриви досить швидко охолоджуються, то температура внутрішніх органів змінюється повільно, на неї менше впливають зовнішні чинники. Це дозволяє використовувати вимірювання їх температури для встановлення часу настання смерті. З цією метою застосовують глибоку термометрію внутрішніх органів і термометрію прямої кишки.

За допомогою глибокої термометрії із застосуванням електротермометра із спеціальними датчиками вимірюють температуру печінки, оскільки цей орган довго зберігає температуру та її показники суттєво не залежать від коливань температури навколишнього середовища.

На темп охолодження впливають різні чинники: маса тіла і ступінь розвитку підшкірної і жирової клітковини, співвідношення між масою і поверхнею тіла, яке відрізняється у дітей і дорослих, поза померлого, кліматичні умови і причина смерті.

Так, досить повільно охолоджується тіло огрядної людини, а також якщо померлий перебуває у позі калачиком, при наявності у померлого асциту, хвороби, яка супроводжується гіпертермією. У випадку смерті дітей від крововтрати або хвороб, які призводять до зажиттєвої гіпотермії, охолодження тіла відбувається швидко.

Процес охолодження тіла трупа досліджують у два етапи: спочатку пальпаторно, а потім за допомогою термометрії, для чого застосовують як електричні термометри з датчиками, так і звичайні ртутні або спиртові з точністю шкали не більш як 0,2°С.

Найпоширенішою є ректальна термометрія, яку проводять на місці виявлення трупа. Для цього вводять термометр у пряму кишку на 10-12 см і через 10 хв. визначають дані вимірювання. Через 1-2 год. вимірювання повторюють. Показники ректальної температури зіставляють із даними (Г.О.Ботезату і співавт., 1987), які враховують температуру навколишнього середовища.

Трупне висихання. Через кілька годин після настання смерті поступово починає проявлятися процес трупного висихання, зумовлений випаровуванням рідини з тіла померлого. Насамперед, трупне висихання спостерігається в тканинах, які за життя перебувають у вологому стані. Наприклад, склера очей, слизова оболонка і облямівка губ, зовнішні статеві органи, поверхня яких ущільнюється та набуває брунатного кольору.

Якщо очі трупа були відкритими, то в середньому через 5-6 год. на склері відповідно до меж відкритих повік виникають бурувато-жовті плями післясмертного висихання. За формою вони нагадують трикутник, який розташовується на райдужній оболонці, а вершина спрямована до кута ока. Це плями Лярше, який уперше їх описав у 1868 р. За умов швидкого випаровування вологи плями Лярше можуть виникати через 1,5-2 год. після смерті. Якщо ж труп перебуває у вологому приміщенні і випаровування вологи немає, то плями Лярше не утворюються. Їх наявність свідчить про те, що деякий час після смерті труп був з відкритими очима.

Інтенсивному висиханню піддається і рогівка, яка наприкінці першої доби після смерті мутніє, стає непрозорою. З її поверхні спостерігається злущення епітеліальних клітин, ступінь якого пов’язаний з давністю настання смерті.

Швидке трупне висихання спостерігається на ділянках шкіри, які ущільнились внаслідок тривалого натискання або на яких немає епідермісу. Такі ділянки зовнішньо мають вигляд воскових жовтувато або рудувато-червоних щільних плям, які нагадують пергамент, тому вони дістали назву пергаментних.

Пергаментні плями можуть утворюватися як із зажиттєвих, так і післясмертних пошкоджень шкіри. При розтині пергаментних плям, які утворились внаслідок висихання зажиттєвих пошкоджень, виявляють крововиливи. Це відрізняє їх від післясмертних пергаментних плям.

Внаслідок трупного висихання невеликі пошкодження добре розпізнаються, а ділянки висихання на губах, мошонці нагадують за своїм виглядом пошкодження.

Аутоліз. Після смерті внаслідок того, що реакція середовища організму стає кислою, відбувається активація гідролітичних ферментів, які починають діяти на тканини і перетравлювати їх. Цей процес дістав назву аутолізу і притаманний біологічним об’єктам. За умов аутолізу порушується структура клітин, вони набухають, втрачають ядра, мутніють. В подальшому органи і тканини розм’якшуються, стають в’ялими та просочуються плазмою крові.

Строки розвитку аутолізу у внутрішніх органах пов’язані насамперед з їх ферментною насиченістю. Так, досить швидко аутолізу піддаються надниркові, підшлункова і загрудинна залози, у новонароджених — шлунок. Вплив таких чинників, як підвищена температура і вологість навколишнього середовища, швидкий темп вмирання, гнійно-септичні процеси, серцево-судинні хвороби прискорюють аутоліз органів і тканин.

Зміни тканин внаслідок аутолізу можуть нагадувати хворобливі зміни, патологічний процес або пошкодження від дії дестуктивних отрут. Тому в таких випадках потрібно проводити гістологічне дослідження. З початком гнильних змін аутоліз припиняється.

4. Пізні абсолютні ознаки смерті

Пізніми називають трупні зміни, які виникають на 2-3-ю добу після смерті. Їх поділяють на дві групи: руйнівні і консервувальні. До руйнівних змін належать гниття, пошкодження трупа рослинами і тваринами, а до консервувальних — жировіск, муміфікація, торф’яне дублення, штучне консервування і збереження трупа в певних середовищах (в холоді, соляних чи інших розчинах).

Гниття трупа —це складний мікробіологічний процес, при якому за участю мікроорганізмів відбувається розпад органічних азотистих, головним чином білкових, речовин. Аеробна флора зумовлює швидкий перебіг гниття, тоді як анаеробна — повільний. Внаслідок гниття орга­нічних речовин утворюються амінокислоти, органічні кислоти, сірководень, метан, аміак, вуглекислий газ, меркаптани, а також отруйні речовини — птамаіни, які за хімічними і фізіологічними властивостями нагадують алкалоїди, а також холін, бетаїн, путресцин, кадаверин, його ізомери, нейридин та саприн. Газоподібні продукти гниття переходять у повітря, розчинні — всмоктуються у землю, і з часом від білкової маси нічого не залишається.

Процеси гниття перебігають з різною інтенсивністю, яка зумовлюється рядом чинників. Так, найінтенсивніше воно відбувається при температурі +25-35°С. За умов низької (0°С) і високої (+60°С) температури гниття припиняється. Інтенсивність гниття залежить також від середовища, в якому воно відбувається. Так, на повітрі гниття відбувається особливо швидко, у воді в 2 рази, а в землі у 8 разів повільніше, ніж на повітрі. Прискорюють процес гниття масивні пошкодження шкіри, інфекційні хвороби тривала агонія. Якщо ж смерть настала внаслідок кровотечі, отруєння чадним газом, миш’яком, то швидкість гниття уповільнюється.

Гниття складається з трьох етапів — утворення газів, розм’якшення тканин та їх розчинення.

З настанням смерті в травному каналі і дихальних шляхах внаслідок гниття утворюються гнильні гази, які вже наприкінці доби виходять у повітря з отворів трупа. У цей час від трупа можна відчути специфічний запах сірководню.

Перші наявні ознаки гниття з’являються у товстій кишці, внаслідок чого через 24-36 год. після смерті виникає зелене забарвлення шкіри, передньої черевної стінки в правій підчеревній ділянці тіла трупа. Воно зумовлюється тим, що сірководень, який утворився у товстій кишці, сполучається з гемоглобіном із утворенням сульфгемоглобіну. Далі залізо, яке вивільняється при розпаді гемоглобіну, сполучається з сірководнем і інтенсивність зеленого забарвлення посилюється. На 3-5-у добу воно поширюється по всьому животу і переходить на статеві органи. У цей же час трупні плями набувають брудно-зеленого кольору. Шкіра трупа повністю стає зеленою в середньому на 8-12-у добу після смерті.

Внаслідок поширення мікроорганізмів по судинах на 3-4-у добу виникає гнильна венозна сітка в ділянці живота і стегон. Поступове накопичення гнильних газів у черевній порожнині призводить на 4-5-у добу до різкого здуття живота. Гнильні гази, поширюючись підшкірною клітковиною, спочатку спричиняють утворення у ній гнильної емфіземи підшкірної жирової тканини, а надалі всіх тканин, внаслідок чого на 2-му тижні після смерті тіло трупа набуває величезних розмірів. Поряд із гнильною емфіземою виникають гнильні пухирі з рідиною, які лопаються та оголяють розташований під епідермісом шар шкіри.

У цей час із отворів рота, носа, відхідника, статевої щілини, гнильних пухирів і тканин витікає брудно-червона сукровиця. На 3-му місяці після смерті розміри гнильно зміненого трупа зменшуються, а внутрішні органи і тканини перебувають у стані гнильної деструкції. Вони стають пінявими, брудно-зеленого кольору і, поступово розпадаючись, нагадують напіврідку слизьку масу. Проте гниття внутрішніх органів відбувається нерівномірно. Насамперед воно починається у кишках, потім переходить на пе­чінку, селезінку, кров, мозок, підшкірну жирову клітковину. Досить повільно гниють нирки, сечовий міхур, серце, судини і несептична матка.

Протягом 2 місяців (якщо смерть настала влітку) або протягом року (в разі смерті взимку) відбувається часткове скелетування трупа, проте зв’язковий апарат ще зберігається. Якщо ж труп лежить на землі, то через 1-3 роки відбувається повне його скелетування.

Гнильні зміни тканин трупа відбуваються послідовно, проте вплив різних чинників (зовнішніх і внутрішніх) може порушувати середній темп і послідовність розвитку гниття.

Таким чином, середні строки розвитку гниття трупа дозволяють встановити давність настання смерті. Крім того, на гнильно змінених трупах можна виявити тілесні пошкодження та деякі хворобливі зміни.

Пошкодження і знищення трупів комахами, тваринами, птахами. За природних умов у біологічному розпаді тіла трупа поряд з мікроорганізмами беруть участь ще й мухи, комахи, великі тварини — некрофаги, птахи, рослини. Під час розпаду трупа відбувається зміна популяцій різних організмів. Якщо гниття трупа відбувається на повітрі і труп перебуває на грунті, то в ньому виникають умови, які забезпечують своєрідний мікроклімат (температура до 49°С і вологість) для комах-некробіонтів, які дістали назву ентомофауни трупа.

Окремий розділ судової медицини — судова ентомологія вивчає біологію некробіонтів, їх місце і роль у процесі біологічного розпаду трупа, вплив на їх життєдіяльність чинників, які належать до умов перебування трупа.

В середньому після третьої доби від настання смерті, коли відбувається інтенсивне гниття трупа, у місцях його природних отворів (очі, рот, ніс) та у ділянках пошкоджень мухи починають відкладати сотні тисяч яєць, які через 10-30 год. перетворюються в личинки. Вони досить швидко знищують основну масу м’яких тканин трупа — новонародженого за 10-12 діб, дорослої людини за 3-4 тижні. Далі личинки мух перетворюються у лялечки, а через 2 тижні — в мух. Таким чином, розвиток мух при температурі +15-20°С відбувається протягом 3 тижнів.

Крім личинок мух у розпаді трупа беруть участь жуки, які замінюють популяцію мух. Популяція жуків перебуває на трупі в середньому 504 доби і за цей час знищує м’які тканини, які ще залишились.

Протягом цього терміну розпад трупа триває внаслідок життєдіяльності мікроорганізмів і плісеневих грибів.

Після того, як з трупа зникають жуки-некробіонти, його подальший розпад спричиняється мікроорганізмами, діяльність яких за 27-976 діб залежно від температурних умов перебування трупа, призводить до розпаду скелета на окремі кістки. Через 4-5 років після смерті відбувається розпад і кісток.

Якщо труп перебуває в лісі, на відкритій місцевості, у приміщенні, воді, він може пошкоджуватись або знищуватися свійськими чи морськими тваринами і птахами. Встановлення експертом факту пошкоджень трупа тваринами або птахами не становить значних труднощів. Так, наприклад, коти і собаки можуть спричиняти як значні дефекти шкіри і м’язів з нерівними велико і дрібнозубчастими краями, так і неправильно овальної форми рани переважно на лиці, передній і бічній поверхні шиї, кистях рук.

Пошкодження, які спричиняють дикі тварини (вовки, кабани, лисиці) можуть нагадувати травми від колючих і ріжучих предметів. Проте по краях цих пошкоджень вдається виявити сліди від передніх зубів тварини, яка намагалась відірвати частини тканин трупа. Досить характерними для лисиць та інших хижаків є великі дефекти всіх м’яких тканин на тулубі і кінцівках майже до повного їх скелетування.

Післясмертні пошкодження часом спричиняють і птахи, найчастіше ворони. Вони можуть викльовувати очі та ділянки тканин у вигляді круглястих або вікончастих отворів значної глибини діаметром 4-5 см.

Часто трупи людей пошкоджуються гризунами — щурами і мишами, які об’їдають відкриті частини тіла. Такі пошкодження мають форму, близьку до овальної, та дрібнофестончасті краї.

Якщо труп перебуває у воді, його можуть пошкоджувати риби, раки та інші представники водяної фауни. Причому частини тіла, що прикриті одягом, як правило, не пошкоджуються. Ступінь пошкодження трупа залежить від тривалості перебування його у воді, пори року і фауни водяного середовища. Так, у морі різко змінити зовнішній вигляд трупа вже через кілька днів його перебування у воді здатні восьминоги. Череп і кінцівки трупа можуть бути повністю скелетовані, довгі трубчасті кістки поламані, на мацерованій шкірі наявні численні дефекти з зазубреними краями, а внутрішніх органів може не бути. Для пошкоджень, спричинених акулами, характерна багаторядність, рани мають вигляд гострих кутів із скошеними верхніми і підритими нижніми краями та гострими кінцями. Часом такі пошкодження можуть переходити у різні за розміром рвані рани.

Пошкодження, спричинені тваринами і птахами, можуть нагадувати зажиттєві травми. Проте при їх гістоло­гічному дослідженні ніколи не виявляють ознак зажиттєвої травми. Крім того, тварини і птахи, знищуючи м’які тканини трупа, руйнують труп та пошкодження, які могли бути на трупі, внаслідок чого вигляд зажиттєвих травм може різко змінюватися або вони можуть зовсім зникати.

Таким чином, ентомофауна трупа є важливим компонентом, який забезпечує його біологічний розпад, а вивчення її популяцій дозволяє встановити час заселення ними трупа і давність настання смерті. Відомості про пошкодження тканин трупа гризунами, птахами або великими тваринами допомагають визначити сезон потрапляння трупа в ці умови і місце його виявлення.

Консервування трупів належить до пізніх трупних змін. Після смерті в деяких випадках звичайний перебіг трупних змін порушується і за певних умов внаслідок дії відповідного поєднання природних і штучних чинників трупні зміни набувають характеру консервувальних і труп може тривалий час зберігатися.

Так, вплив природних чинників може приводити до розвитку муміфікації, жировоску, торф’яного дублення тощо.

Муміфікація виникає за умов сухого середовища, достатньої вентиляції повітря і підвищеної температури. Тому найчастіше вона відбувається влітку, коли труп перебуває на горищі, в сухому піщаному грунті або склепі. Початкові прояви муміфікації можуть спостерігатися у строк від 2 тижнів до 2 місяців. Повна ж муміфікація трупів різної маси і вгодованості може тривати від 1 до 12 місяців. Досить швидко муміфікуються трупи новонароджених і виснажених осіб. При муміфікації труп втрачає всю рідину і висихає, внаслідок чого його маса може становити до 1/10. Шкіра муміфікованого трупа стає буро-брунатною, набуває інтенсивної пергаментної щільності. Внутрішні органи також змінюються: зменшуються, стають сухими, безформними, часом плівчастими, внаслідок чого розпізнати їх неможливо.

На муміфікованих трупах довго зберігаються травматичні пошкодження. На них майже завжди є численні сліди перебування жуків-шкіроїдів, різної форми і розміру, з дрібнозубчастими краями. Такий їх характерний вигляд дозволяє виключити їх травматичне походження.

У стані муміфікації зберігається зовнішній вигляд трупа (рис. 2), що дозволяє встановити його стать, зріст, вік, індивідуальні особливості і завдяки цьому в деяких випадках провести його розпізнавання.

Проведене в 1988–1991 рр. науковими співробітниками Національного медичного університету (І.О.Концевич, Б.В.Михайличенко, С.С.Бондар, І.А.Федотова, Л.І.Остапюк, Т.В.Топчій, О.З.Ло­пушенко та ін.) дослідження мумій, що зберігаються в Києво-Печерському заповіднику, незважаючи на багатовікову давність їх поховання, дозволило встановити статеву, вікову приналежність, зріст, виявити патологічні зміни і пошкодження кісткової системи та інші патологічні процеси. Цікавим є те, що в муміфікованих шкірних покривах частково зберігається їх гістологічна структура, а також такі речовини, як хімічні елементи, біогенні аміни (гістамін, серотонін), простагландини, гепарин та амінокислоти.

Жировіск. В умовах значної вологості при відсутності або нестачі повітря тканини трупа перетворюються у жировіск. Під час хімічних змін, які відбуваються в трупі, жири розкладаються на гліцерин і жирові кислоти — олеїнову, пальмітинову і стеаринову. Розчинні у воді гліцерин та олеїнова кислота вимиваються з трупа водою. В той же час пальмітинова і стеаринова кислоти сполучаються із солями лужних і лужноземельних металів. При цьому, якщо виникають сполуки цих жирових кислот із натрієм і калієм, то утворюється жировіск драглистої консистенції. У разі сполучення жирових кислот з кальцієм і магнієм утворюється щільний жировіск сірувато-білого кольору з сальним блиском і запахом згірклого сиру.

Утворення жировоску починається вже через 2-3 місяці перебування трупа у відповідних умовах. Повністю всі тканини і органи перетворюються в жировіск у середньому через рік. У початкових стадіях жировіск нагадує тьмяне, згіркле масло з неприємним запахом. Через кілька років він стає сіро-білим і крихким, сироподібним, із незначним запахом. Досить часто ці дві стадії перебігають майже одночасно.

За умов утворення жировоску значно краще зберігаються органи і тканини багатьох ділянок тіла, ознаки зажиттєвих пошкоджень, хворобливі зміни та деякою мірою зовнішній вигляд трупа, що дозволяє проводити ідентифі­кацію особи.

Торф’яне дублення виникає в разі перебування трупа в болоті або грунті, де є гумусні кислоти. Під їх впливом і дією таніну шкіра трупа стає щільною, темно-бурою, внутрішні органи значно зменшуються, а мінеральні солі кісток розчиняються і поступово вимиваються. Внаслідок цього кістки скелета стають м’якими, гнучкими, легко ріжуться, а за консистенцією нагадують хрящі.

Торф’яне дублення фіксує пошкодження, які є на трупі, і дозволяє проводити ідентифікацію особи.

Труп може зберігатися і за інших умов, коли припиняється його гниття наприклад, труп перебуває в середовищі з високою концентрацією солей, у нафті, при низькій температурі навколишнього повітря, що часто буває взимку або в географічних регіонах з арктичним кліматом і в умовах вічної мерзлоти. Це має важливе значення для слідства і дозволяє судово-медичному експерту встановити характер пошкоджень, причину смерті та орієнтовно визначити час її настання.

Штучне консервування трупів. У стародавні часи було прийнятним зберігати трупи від гниття шляхом їх бальзамування.

Найповніші відомості про бальзамування в Стародавньому Єгипті є в другій книзі Геродота, де він описує три класи бальзамування тіл померлих. За першим класом вона проводилась особливо ретельно. Спочатку через природні отвори вилучали частину мозку. Далі через розріз у пахвинній ділянці вилучали внутрішні органи, а черевну порожнину промивали пальмовим вином, розтертими пахощами, миррою, касією. Після цього тіло поміщали в їдкий натрій (каустичну соду), а потім загортали в тканину, яку змащували камеддю.

За другим класом у черевну порожнину та пряму кишку впорскували кедрову олію з подальшою обробкою тіла їдким натром. Олія розкладала всі внутрішні органи, а їдкий натрій — м’язи. Від покійника залишались тільки шкіра і кістки.

За третім класом бальзамування в черевну порожнину вливали сік редьки, а тіло обробляли їдким натрієм.

Крім того, є відомості, що для муміфікації труп обробляли медом, смолою, дьогтем та іншими речовинами.

У ХVІ-ХVІІ ст. в Європі для бальзамування трупів використовували речовини, до складу яких входили сіль, морська сіль, галуни, алое, ароматичні смоли. Поверхню трупів обробляли воском, лаком, кедровою олією, камеддю.

У XIX ст. до складу бальзамуючих речовин почали включати сулему, миш’як, галуни, цинку хлорид, свинцю ацетат, алюміній, камфору, карболову, борну, саліцилову кислоти, тимол, а також гліцерин, хлороформ та етиловий ефір.

З другої половини XIX ст. почали використовувати формалін, який був відкритий у 1859 р. Бутлеровим. У подальшому поширились методи фіксації тканин у формаліні, спирті, гліцери­ні.

Для нетривалого збереження тіл померлих тепер застосовують їх бальзамування шляхом введення у кровоносну систему або порожнини тіла трупа хімічних речовин, дія яких запобігає гниттю, наприклад, формаліну (10 %), суміші формаліну із спиртом (1:1). Для зменшення трупного запаху до бальзамуючих речовин додають деякі есенції. Після обробки м’яких тканин речовинами, які не випаровуються, наприклад гліцерином, тіло залишається м’яким і зовнішньо нагадує початковий стан після смерті.

5. Визначення давності настання смерті

Перебіг післясмертних процесів дозволяє визначати давність настання смерті, тобто період між часом настання смерті і дослідженням трупа. При цьому враховують як динаміку трупних явищ, так і результати лабораторних досліджень тканин, органів і рідин трупа, які дають можливість об’єктизувати експертні висновки.

Насамперед визначити давність настання смерті можна за динамікою трупних змін — вимірюванням температури тіла, дослідженням трупних плям, трупного заклякання. Вважають, що встановити давність настання смерті за допомогою глибокої термометрії внутрішніх органів можна з точністю до 1-1,5 год., а шляхом двозонального динамометричного дослідження трупних плям — до 1-2 год. Трупне заклякання є відносною ознакою для визначення терміну настання смерті. Проте його відсутність свідчить, що давність настання смерті становить менш як 2-4 год. або перевищує 3 доби.

Для визначення давності настання смерті можуть бути застосовані також суправітальні реакції, які грунтуються на явищі функціонування деяких тканинних структур і клітин після смерті, м’язів, потових залоз, сперматозоїдів. Певний час після смерті глікоген може використовуватись як енергетичний субстрат, внаслідок чого м’язи та інші тканини можуть реагувати на подразнення. Так, у ділянці механічного подразнення м’язів тупим твердим предметом виникає феномен ідіомускулярної пухлини, який є саркоплазматичною м’язовою контрактурою і спостерігається протягом 6 год. після смерті.

М’язова тканина досить чітко реагує й на електричне подразнення. Так, реакція м’язів очей та нижніх кінцівок спостерігається протягом 12-24 год. після смерті. В той же час досить швидко знижується електрична активність м’язів шиї і лиця. Тепер для дослідження реакції м’язів на електричне подразнення з метою визначення давності настання смерті у судово-медичній практиці рекомендується використовувати спеціальний пристрій генератор тестових впливів, розроблений В.В.Білкуном (1989).

Реакція м’язів на подразнення хімічними засобами може спостерігатися протягом 24 год. після смерті. Так, внаслідок скорочення м’яза райдужної оболонки очей можна зареєструвати реакцію зіниць, яка характеризується їх звуженням при закапуванні розчину пілокарпіну і розширенням — від розчину атропіну.

Важливу роль у визначенні часу настання смерті відіграє дослідження вмісту травного каналу, якщо відомий час останнього приймання їжі. Так, якщо у шлунку неперетравлена їжа, то вона була прийнята не пізніше як за 2 год. до смерті. Якщо шлунок пустий, то перед смертю їжа не приймалась протягом 2 год. Залежно від характеру їжі вона перебуває у шлунку від 1,5 до 4 год., а потім евакуюється у дванадцятипалу кишку.

Імовірну давність настання смерті можна визначити також за наповненням сечового міхура. Якщо він пустий, то найбільш імовірно, що смерть настала на початку ночі, а якщо наповнений сечею — то вранці.

Рухливість сперматозоїдів у трупа спостерігається протягом 10-83 год. після настання смерті.

Визначити давність настання смерті можна і за пізніми трупними змінами, особливо гнильними, та стадією розвитку ентомофауни на трупі, зіставляючи їх із середніми показниками.

Останнім часом проводяться інтенсивні пошуки критеріїв давності настання смерті за результатами лабораторного дослідження органів, тканин і рідин трупа. Так, розроблено (Ю.Д.Мельников. В.Г.Науменко, 1981) модельні зміни активності у внутрішніх органах дегідрогеназ, трансаміназ, протеаз, коферментів і субстратів гліколітичного та окислювального обмінів. За допомогою біохімічного дослідження органів і рідин трупа — крові, цереброспі­ нальної та синовіальної рідини, випоту перикарда — встановлені посмертні зміни вмісту глікогену, вітамінів, нуклеїнових кислот, білків, молочної кислоти, залишкового азоту, хімічних елементів (фосфор, сірка, калій, натрій, хлор, магній, кальцій) залежно від давності настання смерті (Г.Ботезату, І.В.Буромський, Г.Н.Назаров, Т.В. Хохолева, 1980-1987). Такі дослідження можна використовувати як додаткові при визначенні терміну давності.

Певну інформацію про термін настання смерті надає і метод “білкового годинника”, який грунтується на закономірності післясмертних змін вмісту амінокислот у тканинах трупа. Так, за життя молекули амінокислот перебувають у L-формі, а після смерті з часом перетворюються у свої ізомери — Д-форму. Це явище дістало назву рацемізації. За результатами співставлення вмісту L- і Д- ізомерів (наприклад, аспарагінової кислоти) із швидкістю рацемізації можна визначити, скільки часу минуло після смерті.

Проведено дослідження (А.Ф. Рубіжанський і співав., 1978–1995) щодо визначення давності поховання за залишками кісток та макро- і мікроскопічними ознаками їх розпаду.

Крім того, проводяться роботи із створення математичних моделей трупних змін, динаміки вмісту у трупі деяких речовин, а також спеціальних формул, які дозволяють враховувати чисельність індивідуальних ознак, внутрішніх і зовнішніх умов, які впливають на перебіг післясмертних змін трупа.

Наведені методи встановлення давності настання смерті ще не набули значного поширення в судово-медичній практиці, оскільки їх використання потребує апробації на значному секційному матеріалі та необхідного устаткування.

Розділ IV

Судово-медична експертиза трупа

1. Загальні положення

Судово-медична експертиза трупа є найважливішим і найбільш відповідальним видом експертної діяльності, який потребує з’ясування найрізноманітніших питань, пов’язаних зі смертю людини. Вона проводиться з дотриманням норм, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України, а також спеціальними “Правилами проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи”, затвердженими МОЗ України в 1995 р.

Судово-медичний розтин трупа проводиться на підставі письмової вимоги — постанови або направлення правоохоронних органів. Такому розтину підлягають трупи осіб (частини трупів), що померли насильною смертю, раптово або за нез’ясованих обставин, наприклад, у разі смерті в медичних закладах, якщо діагноз не був встановлений, після будь-яких травм, отруєнь, трупи новонароджених, смерть яких настала за межами медичних закладів, і невстановлених осіб, а також у випадках надходження в слідчі органи заяви щодо неправильних дій медичних працівників, внаслідок яких настала смерть хворого.

Розрізняють два види розтину трупів —патологоанатомічний і судово-медичний. Патологоанатомічному розтину за призначенням Головного лікаря підлягають трупи осіб, які померли в стаціонарах. Під час його проведення потрібно підтвердити клінічно встановлену причину смерті, її генез, зіставити морфологічний і клінічний діагноз, виявити можливі дефекти або недоліки діагностики та лікування, які надалі розглядаються на клініко-патологоанатомічних конференціях лікувального закладу. Результати патологоанатом розтину фіксуються у “Протоколі розтину”, який закінчується клініко-патологоанатомічним епікризом. Як правило, під час патологоанатомічного розтину трупа присутній лікар, який обов’язково доповідає та уточнює деталі перебігу хвороби. Якщо ж під час розтину трупа патоморфолог виявляє ознаки насильної смерті, то розтин негайно припиняють і далі його має продовжувати судово-медичний експерт. На виконану частину розтину складають протокол, де вказують підставу для наступного виконання судово-медичного розтину.

Судово-медичний розтин трупа у всіх перелічених випад­ках є обов’язковим і передбачає розв’язання ширшого кола пи­тань: встановлення причини смерті, часу її настання, виз­­начення характеру травми, її механізму, зажиттєвості і дав­ності нанесення; наявності і ступеня алкогольного сп’яніння; можливості дій після отримання травми. Різнома­ніт­ні питання виникають при дослідженні трупів новонароджених, а також розчленованих і скелетованих осіб. Для роз­в’язання цих та інших питань судово-медичне дослідження потребує огляду трупа на місці його виявлення, де­тального обстеження одягу, знарядь травми, різноманіт­них слідів, вилучених з місця події, вивчення обставин спра­ви, а також використання результатів різних лаборатор­них досліджень. При наявності “Постанови про призначен­ня судово-медичної експертизи” судово-медичний експерт складає “Висновок експерта”, а у разі направлення слідчих органів — “Акт судово-медичного дослідження трупа”.

2. Порядок проведення судово-медичної
експертизи трупа

Судово-медичну експертизу трупа проводять у відділі судово-медичної експертизи трупів бюро судовою медичної експертизи. Розтин проводять удень, при достатньому природному освітленні. Експертизу трупа бажано проводити в присутності представників слідчих органів, які її призначили, особливо у випадках вбивств, смерті після зґвалтування. У разі експертизи трупів осіб, померлих у медичних закладах, за згодою слідчого або експерта під час розтину можуть бути присутніми лікарі, які лікували хворого і можуть дати пояснення щодо симптомів хвороби, діагностики і методів лікування, особливо оперативних. Присутність сторонніх осіб, наприклад родичів померлих, заборонена.

Експертизу трупа проводить, як правило, один експерт. Проте при значному обсязі одного експертного дослідження, експертизі трупів іноземних громадян, первинній експертизі ексгумованого трупа, що раніш не був підданий розтину, а також у разі повторної експертизи розтин можуть проводити два або більше експертів.

Судово-медична експертиза може проводитись лише після виникнення ранніх абсолютних ознак смерті, але в наукових і науково-практичних цілях (негайне вилучення знаряддя вбивства, тканин для дослідження, вилучення окремих тканин для клінічного пересадження) розтин трупа може бути проведений і раніше, проте за умови попередньої констатації факту смерті. Обов’язковим є складання відповідного акта з обгрунтуванням причини необхідності раннього розтину.

Будь-який ступінь гниття трупа не може вважатися причиною відмови від його повного дослідження. Замерзлі трупи підлягають попередньому відтаванню при кімнатній температурі.

Порядок експертизи трупа передбачає насамперед ознайомлення з постановою про її призначення, з’ясування питань, які поставлені слідчим, вивчення медичної документації, ознайомлення з протоколом огляду трупа на місці події.

Повна судово-медична експертиза трупа охоплює його зовнішнє і внутрішнє дослідження, а також проведення різних додаткових лабораторних досліджень — гістологіч­них, гістохімічних, бактеріологічних, токсикологічних, імунологічних, цитологічних, медико-криміналістичних та ін.

3. Зовнішнє дослідження трупа

Після ознайомлення з документами про призначення експертизи та з іншою документацією, що додається, експерт починає зовнішнє дослідження трупа. Воно складається з дослідження одягу, взуття, інших предметів, які доставлені разом з трупом, і власне трупа.

При дослідженні одягу його перелічують, знімаючи з трупа пошарово, вказують його назву, вид матеріалу, колір, ступінь зношеності тканин, наявність ґудзиків і стан петель. Обов’язково досліджують вміст кишень, перелічуючи все, що в них виявлено.

У разі наявності на одязі пошкоджень і забруднень описують їх характер, особливості, точну локалізацію, відповідність до стандартних найменувань частин одягу, форму, розміри, проводять зіставлення локалізації пошкоджень або забруднень одягу із слідами на трупі. Враховуючи те, що одяг, на якому є пошкодження, накладення, біологічні або хімічні речовини, потребує подальшого дослід­ження, експерт зобов’язаний забезпечити збереження такого одягу або передати його під розписку особі, яка призначила проведення експертизи трупа. В деяких випадках одяг фотографують або замальовують на контурних схемах всі важливі зміни, які були виявлені. Якщо одяг вологий, потрібно його висушити і тільки після цього направити в судово-медичну лабораторію для подальшого дослідження.

Потім переходять до безпосереднього дослідження трупа, під час якого за зовнішніми ознаками відмічають стать, вік, будову тіла, ступінь вгодованості і довжину тіла.

Потім встановлюють наявність і ступінь прояву трупних змін, починаючи з визначення на дотик ступеня охолодження трупа в прикритих одягом і відкритих частинах тіла.

Двічі з годинною перервою вимірюють температуру тіла в пахових западинах і в прямій кишці.

Далі з’ясовують наявність і ступінь трупного заклякання в м’язах лиця, шиї, верхніх і нижніх кінцівок.

Виявляють наявність трупних плям, їх локалізацію, колір, особливості їх поширення на тілі, наявність ділянок поблідніння, спричинених тиском деталей одягу чи предметів, на яких розташовувався труп. Тричі натискаючи на трупну пляму плунжером спеціального динамометра з силою 2 кг/см2визначають характер її змін із зазначенням часу відновлення її забарвлення.

Ознаки трупного висихання зазначають, описуючи частини тіла, де вони виявлені.

Для визначення давності настання смерті використовують поряд з дослідженням трупних явищ, ще й деякі інструментальні та лабораторні методи.

Так, бюро судово-медичної експертизи забезпечені генераторами тестових впливів, за допомогою яких досліджують електрозбудливість м’язів.

Для визначення терміну настання смерті шляхом дослід­ження реакції зіниці ока електроди генератора підключають до зіниці ока і після впливу постійного струму спостерігають за реакцією, яка проявляється звуженням, розширенням або витягуванням зіниці. Реакцію зіниці оцінюють кількісно у міліметрах за ступенем її зміни та залежно від часу, потрібного для максимального прояву реакції. При цьому, якщо термін настання смерті становить 1-6 год. максимальна реакція зіниці проявляється в середньому через 7 с; 7-12 год. — через 15 с; 13-18 год — через 25 с; 19-24 год. — через 45 с; 25-30 год. — до 1 хв.

Генератор тестових впливів дозволяє також визначити електрозбудливість м’язів (М.П.Марченко, 1966; В.В.Білкун, 1980), яку досліджують послідовно заглиблюючи в м’язи електроди генератора в ділянках повік, у верхній третині обличчя, навколо обох очей, в середній і нижній третинах обличчя, навколо рота, а також на шиї, верхніх і нижніх кінцівках. Ступінь електрозбудливості кожної групи м’язів оцінюють у балах від 0 до 4 (0 — відсутність реакції, 1 — тільки фібрилярні рухи, 2 — слабка. реакція, 3 — середня реакція, 4 — добре виражена реакція).

Давність настання смерті встановлюють за результатами сумарної бальної оцінки електрозбудливості м’язів за графіком (рис. 3).

Для встановлення терміну настання смерті можна застосовувати проби, які грунтуються на явищах функціонування деяких тканин. Наприклад, досліджують реакцію зіниці на введення в передню камеру ока 1% розчину атропіну (або пілокарпіну). При введенні атропіну розширення зіниці спостерігається через 5-6 хв. і триває протягом 1,5-2 годин. Після введення пілокарпіну звуження зіниці проявляється за 1,5-2 хв. і триває близько 5 год. Ці явища можна спостерігати до 20-24 — годинного терміна настання смерті. Якщо ж смерть настала за 7-9 год до проведення цієї проби, то зіниця дає подвійну реакцію: звужується при введенні розчину пілокарпіну і розширюється після введення в це ж саме око розчину атропіну.

Якщо виявлені пізні трупні зміни, то описують їх ознаки та ступінь прояву і поширеність, зазначаючи при цьому наявність трупної ентомофауни або флори. Їх зразки в разі потреби вилучають для ентомологічного і ботанічного дослідження.

Відзначають колір і стан шкіри, наявність на ній рубців, татуювання, слідів від ін’єкцій, висипань, набряків тощо.

Після цього проводять дослідження окремих частин тіла і пошкоджень на них, починаючи з голови і закінчуючи кінцівками.

На голові досліджують на дотик стан мозкового і лицевого черепа, обличчя, очей, форму і діаметр зіниць, відзначаючи зміни склери і кон’юнктиви, ніс і його отвори, губи, порожнину рота і стан зубів, вушні раковини і слухові проходи. Зазначають наявність виділень із отворів рота, носа і вушних ходів та їх характер (наявність харчових мас, порошків чи сторонніх тіл).

Під час дослідження зубів визначають їх загальну кількість, наявність особливостей, властивості і колір коронок, протезів.

Згідно з зубною формулою перелічують зуби, відмічають, яких немає, характеризують стан альвеолярних поверхонь ясен на місці їх відсутності. Ці дані можна занести до одонтокарти, яка складається у разі необхідності.

Далі досліджують стан шиї, грудей, живота, спини, верхніх і нижніх кінцівок. У жінок описують стан грудних залоз, наявність виділень із сосків при натисканні на них.

Оглядаючи зовнішні статеві органи, описують правильність їх розвитку, наявність виразок і рубців. У трупів чоловіків відмічають наявність виділень із сечівника. У трупів жінок статеві органи досліджують при розсунутих і зігнутих нижніх кінцівках, звертаючи увагу на статеві губи, вхід у піхву, дівочу пліву, піхву, і відмічають наявність пошкоджень, рубців, виділень. Досліджують також стан відхідника.

Обмацують кістки скелета і визначають, чи немає в них патологічної рухливості або деформацій. Обов’язково досліджують долоні, пальці і міжпальцеві проміжки.

У разі наявності на трупі пошкоджень описують їх вигляд (садно, синець, рана тощо), точну анатомічну локалізацію щодо прийнятих анатомічних орієнтирів, форму, розміри, колір, наявність забруднень тощо. Якщо потрібно, пошкодження на трупі можуть бути сфотографовані або замальовані у вигляді контурних схем частин тіла людини. Звичайний візуальний огляд пошкоджень може бути доповнений їх дослідженням за допомогою лупи або стереомікроскопа.

Після зовнішнього дослідження трупа окремі його ділянки чи частини можуть бути досліджені рентгенологічним методом, необхідність якого визначає експерт.

4. Внутрішнє дослідження трупа

Під час внутрішнього дослідження трупа обов’язково розкривають не менш як три порожнини тіла — черепну, грудну і ч

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. II. Відкриття і подолання схоластичного світогляду
3. II. Поняття соціального процесу.
4. IV. План навчального процесу.
5. Iзобаричний процес
6. Iзотермiчний процес
7. Iзохоричний процес
8. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
9. V Процес інтеріоризації забезпечують механізми ідентифікації, відчуження та порівняння.
10. V. НАЙБІЛЬШ ВАЖЛИВІ ПОДІЇ І ДАТИ
11. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
12. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США

Переглядів: 899