Модуль HI

клад, небажання вчитись з одного боку і прагнення визнання в учнівському колективі).

Для усунення негативних звичок, виправлення спотворених потреб, відучування від неправильних дій та вчинків використовується метод переучування При цьому обов'язково повинен мати місце процес не простого відмирання негативних рис, а заміна, компенсація їх позитивними. Відучування здійснюється з допомогою прийомів заборони, контролю, перевірки. Заборони повинні бути категоричними але глибоко вмотивованими. Відсутність можливості прояву негативної звички повинна поєдну-ватись зі сприятливими умовами для позитивної. Важливим стимулом відмовитись від поганих звичок для підлітка є негативне ставлення до них збоку колективу. Ефективність методу переучування істотно знижується, якщо супроводжується великою кількістю зауважень та обмежень, які лише дратують учня. До сприймання змін, що відбуваються у поведінці підлітка, повинні бути готові однокласники, вчителі, батьки. Оскільки неадекватна реакція на незвичні дії колишнього важковиховуваного може також звести все переучування нанівець.

Метод перевиховання, що носить назву "вибуху" розробив А. С. Макаренко, який вважав малоефективною перебудову особистості важковиховуваного еволюційним шляхом. Проте, оскільки використання цього методу вкрай загострює позитивні та негативні переживання особистості, він використовується рідко. "Вибух" передбачає загострення до крайньої межі конфлікту між індивідом та колективом. Члени колективу відверто висловлюють все, що накипіло. Важкий підліток опиняється перед альтернативою: або він змінюється, або стає об'єктом презир ства та зневаги. Під час "вибуху" підліток переживає внутрішню катастрофу, йому ніколи роздумувати, хитрувати, намагатись зберегти своє показове негативне "я". Відбувається руйнування негативних стереотипів поведінки, що створює передумови для використання інших методів перевиховання. Зрозуміло, що метод "вибуху" може бути ефективним лише у сильному колективі, думка і ставлення якого є значущими для підлітка. Існує декілька прийомів використання цього методу: нагнітання негативних переживань до крайньої межі, що викликає у вихованця сильне незадоволення собою; доведення до абсурду негативної лінії поведінки підлітка, коли власні недоліки для нього самого створюють неприємності; зіткнення негативних та позитивних якостей важковиховуваного Вдаючись до методу "вибуху" пе дагог повинен ретельно зважити усі "за" і "проти", виключити можливість нервового зриву 236

Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

Наявність у важковиховуваного підлітка окремих позитивних властивостей особистості дозволяє у процесі перевиховання скористатись методом "реконструкції характеру". Для цього необхідно виділити позитивні, псевдо позитивні та негативні якості підлітка і створювати умови, що є сприятливими для прояву позитивних та неможливості використання негативних якостей. Позитивний досвід зазвичай супроводжується схваленням з боку однокласників та дорослих, викликає приємні переживання, яких так не вистачало важковиховуваному підлітку, і породжує прагнення до повторення. Педагогами розглядаються такі варіанти використання методу "реконструкції характеру" як відновлення втраченого позитивного досвіду поведінки та корисних звичок, включення особистості в систему відповідальної залежності в колективі і т.п. В останньому варіанті використовується феномен зміни ставлення індивіда до вимоги з підвищенням особистої відповідальності за її виконання.

Переключення як метод перевиховання був запропонований А. С. Макаренком. Його сутність полягає у тому, щоб зону активності "важкого" підлітка перемістити зі сфери асоціальних вчинків в сферу суспільно значущої діяльності. При цьому враховуються особливості мотиваційної сфери підліткового віку, використовуються позитивні якості індивіда, створюються умови для прояву його здібностей і навіть часткове використання колишнього досвіду, сформованого в асоціальній діяльності. Розглянемо приклади переключення, які можна використовувати при виправленні різних негативних якостей у важковиховуваних. Недисциплінованим можна давати доручення, пов'язані з відповідальністю; підлітків, схильних до хуліганства, можна переключити на шефську, наставницьку роботу з молодшими школярами; егоїзм трансформується через залучення до діяльності, пов'язаної з наданням допомоги іншим, проявом турботи і т.п.

Заохочення та покарання у перевихованні застосовується лише як допоміжний метод. Зловживання цим методом, надання йому виключної переваги перед іншими наносить лише шкоду. Слід пам'ятати, що покарання сприймається важкови-ховуваними як ще один негативний чинник, а заохочення - як виняток. Зловживання покаранням викликає у підлітка роздратування і активізує смислові бар'єри. Реакція підлітка на стимуляцію позитивної поведінки залежить від його ставлення до педагога, актуального психічного стану, усвідомлення справедливості застосованого впливу. Заохочення повинно погдну ватись з вимогливістю, а покарання з повагою Важ айво,

Модуль 111

щоб покарання не сприймалось підлітком, як негативна оцінка його особистості в цілому.

Заохочення відіграє важливу роль в стимуляції почуття відповідальності, активізації фонду позитивних якостей, підвищення самопочуття підлітка, а також в нормалізації взаємин між учнями та педагогом та зниженні психічної напруги. Разом з тим не можна зловживати позитивними оцінками, адже тоді вони швидко втрачають свою стимулюючу силу. На заохочення заслуговують лише ті вчинки, які свідчать про досягнення у роботі над собою. При цьому повинен враховуватись не тільки сам вчинок, а й мотиви, що спонукали до нього.

Покарання виховує відповідальність за себе та інших. Воно повинно відповідати мірі провини та рівню вихованості підлітка, виноситись лише після з'ясування усіх обставин, бути тактовним за формою, служити зниженню напруження та вирішенню конфлікту. Використання даної форми стимуляції повинно здійснюватись таким чином, щоб підліток добре усвідомлював і визнавав свою провину, а від так адекватно сприймав вжиті санкції і робив відповідні висновки на майбутнє. Якщо учень не розуміє, за що його покарали, це породжує почуття образи і злість. Можуть бути випадки, коли вихованець сам шкодує про скоєне і глибоко переживає наслідки. При покаранні забороняється: виносити невмотивовані рішення, карати за підозрою, використовувати у якості покарання трудову діяльність, пригадувати старі гріхи, вдаватись до фізичного впливу. До арсеналу засобів покарання можна віднести засудження, спонукання до самопокарання, запобігання негативним вчинкам.

Дослідниками виділені типові помилки при використанні педагогами методів стимуляції: 1) поверхова оцінка вчинку учня, без аналізу його мотивів, без з'ясування обставин - тоді покарання або заохочення можуть виявитись несправедливими;

2) використання покарання як помсти, як відображення негатив
ного ставлення до дитини або як засобу підтримки дисципліни,

3) використання заохочення як засобу задобрювання для заво
йовування або відновлення позитивного статусу; 4) відсутність
міри у використанні прийомів позитивної та негативної стимуля
ції; 5) якісна однотипність засобів стимуляції; 6) переважання
покарання над заохоченням, коли щонайменші помилки учня
одразу одержують свою оцінку, а успіхи сприймаються як на
лежне і не відмічаються взагалі; 7) порівняння дітей між со
бою, наведення когось у приклад іншим, що розпалює заздрість
та породжує комплекс неповноцінності, негативно впливає на
процес формування самооцінки 8) використання таких прийомів

Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

покарання, які принижують гідність підлітка; 9) заохочення підлітків від імені осіб, які знаходяться з ними в конфлікті; 10) застосовування прийомів заохочень, які не відповідають віковим та індивідуальним інтересам.

Хочемо звернути увагу на певну суперечність в положеннях сучасної педагогіки щодо засобів позитивної та негативної стимуляції. Логіка гуманістичної особистісно орієнтованої педагогіки веде до висновку про необхідність відмовитись від зовнішніх прийомів оцінювання.

Якщо дитина не усвідомлює своєї провини, то покарання не виконає своєї функції. Якщо дитина шкодує про свій вчинок, то необхідність у покаранні відпадає.

Якщо мотиви позитивного вчинку дитини є моральними, то вона не потребує заохочення, оскільки діє відповідно до своїх потреб. Якщо ж поведінка зумовлена очікуванням позитивних санкцій чи винагород, тоді вона не заслуговує заохочення.

Крім того вчені гуманістичного напрямку психології переконливо доводять шкоду зовнішньої оцінки щодо формування "я-концепції" дитини. Зловживання позитивною чи негативної стимуляцією самі по собі можуть стати причиною формування неврозів та схильності до девіантної поведінки.

Разом з тим, метод заохочення, а особливо — метод покарань на практиці є найпоширенішими в педагогічному арсеналі батьків та вчителів. В уявленнях сучасної молоді (результати аналізу проведеного нами анкетування студентів педагогічного вузу) сутність виховання зводиться саме до використання цих методів: "Виховувати дитину - означає робити їй зауваження, якщо вона допускає помилки, пояснювати їй, що таке добре, що таке погано, хвалити її за успіхи ".

Такий підхід позначається на психосоціальному розвитку дітей, які навчаються в школі задля оцінки, а не задля знань; дотримуються норм поведінки не через моральні переконання, а щоб уникнути неприємностей або одержати свої дивіденди.

На наш погляд, необхідність та особливості використання методів стимуляції в гуманістичній педагогіці потребують спеціального наукового дослідження.

На відміну від покарання та заохочення метод самовиправлення повністю узгоджується з положеннями особистісно орієнтованої педагогіки. Сутність його полягає у створенні умов для самовиховання. Щоб підліток з власної ініціативи руйнував негативні якості своєї особистості та формував позитивні, у нього, по-перше, повинна виникнути у цьому потреба, по-друге, - можливості, тобто здатність до критичного самоаналізу та до само-

Modj/ль ///

регуляції Роль педагога у цьому процесі поля rat у стимуляції вихованців до самопізнання, заохочення їх до самооцінки та самовиховання, підтримці у них віри щодо власних можливостей

Ефективність самовиправлення, на наш погляд, головного інтегруючого методу перевиховання, істотно підвищується за умови залучення до корекційної роботи психолога. Функції психолога щодо подолання важковиховуваності розглянемо у наступному параграфі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Педагогічна корекція важковиховуваності	\|	Психологічна інтервенція девіантної поведінки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.