• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Соціально-демографічні ознаки особи злочинця 7 сторінка

- встановлення й удосконалення правових заборон і об­межень, які сприяють запобіганню та припиненню виникнення умов для злочинів;

- встановлення й удосконалення адміністративно-правових норм, спрямованих на припинення процесу формування звичок і стереотипів поведінки, що за певних обставин або ситуацій можуть призвести до вчинення злочину;

- запровадження й удосконалення кримінально-правових норм подвійної превенції, спрямованих на те, щоб не допустити тяжких і особливо тяжких злочинів через притягнення до від­повідальності осіб, які створили ситуацію для реалізації зло­чинного наміру;

- запровадження й удосконалення норм, що заохочують при­пинення дій злочинців і самозахист від них;

- заохочення добровільної відмови від доведення злочину до кінця;

- заохочення повного виявлення та розкриття злочинів;

- правову регламентацію діяльності суб'єктів профілактики;

- виховання правосвідомості для того, щоб досягти рівня дотримання правових норм особистих переконань;

- виховання профілактичної активності громадян, їхньої готовності допомагати в боротьбі зі злочинністю;

- нормативне закріплення стандартів безпеки від злочинів.

9.9. Суб'єкти профілактики злочинів

Суб'єктами профілактики злочинності (злочинів) є органи, установи, організації, підприємства, а також посадові особи (служ­бовці) й окремі громадяни, на яких законом покладено завдання та функції із виявленя, усуі іення, послаблення, нейтралізації причин і умов, які сприяють існуванню та поширенню злочинності за­галом, певних видів і конкретних злочинів, а також утримання від переходу на злочинний шлях та забезпечення ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів (рецидиву).

Діяльність усіх суб'єктів профілактики злочинів повинна організовуватися на основі таких принципів:

• цілеспрямоване здійснення профілактики злочишвяк функції;

• зв'язок з елементами системи "по горизонталі" (взаємо­дія) і "по вертикалі" (підпорядкування);

• неухильне виконання команд нерівного механізму системи;

• вибір лінії поведінки відповідно до стану об'єкта профі­лактичного впливу.

Види суб'єктів профілактики

1. За місцем у державній і суспільній системі суб'єкти
профілактики можуть бути класифіковані на:

- державні;

- неурядові (недержавні), зокрема, комерційні чи неко-мерційні структури, громадські об'єднання та спеціалізовані формування;

- громадяни.

2. За завданнями, компетенцією та змістом запобіжної
діяльності розрізняють такі суб'єкти профілактики:

- органи влади загальної компетенції (їх установи, органі­
зації, підприємства);

- неспеціалізовані; -частково спеціалізовані;

- спеціалізовані органи.

Відповідно до Конституції України, забезпечення закон­ності, правопорядку, громадської безпеки, а отже, й запо­бігання злочинам перебувають у спільному віданні держави та її суб'єктів.

У спільному віданні перебувають також: охорона навколиш­нього природного середовища, загальні питання виховання й освіти, координація питань охорони здоров'я, захист сім'ї та молоді, соціальний захист, адміністративна, трудова, сімейна й низка інших галузей законодавства, кадри судових і право­охоронних органів, адвокатура, нотаріат. Ці напрямки правово­го регулювання та організаційно-управлінської діяльності тісно пов'язані із запобіганням злочинам.

Представницькі органи держави та її суб'єкти приймають закони й інші нормативно-правові акти, що становлять право­ву базу профілактики. У межах своєї компетенції органи місце­вого самоврядування приймають нормативні акти, пов'язані з профілактикою злочинів, вирішуючи питання місцевого значення щодо охорони громадського порядку.

Президент України та Уряд видають, відповідно до своїх повноважень, нормативні акти (укази, постанови, розпо­рядження) щодо запобігання злочинам, згідно з Конституцією України й іншими законами України.

Неспеціалізовані суб'єкти профілактикизлочинності -це суб'єкти господарювання; установи культури та спорту; засоби масової інформації; органи, що регулюють природо­користування, міграцію, котрі здійснюють працевлаштування, пенсійне забезпечення; житлово-комунальні органи; установи, що надають послуги з проведення дозвілля, й інші органи, які беруть участь у різних сферах життєдіяльності суспільства.

Хоча діяльність таких суб'єктів профілактики часто сприяє запобіганню злочинам, однак такі завдання не виділені в їхній діяльності в особливий напрямок і профілактичний ефект до­сягається ніби опосередковано або через звертання з боку спеціа­лізованих суб'єктів профілактики до них з конкретними до­рученнями.

До частково спеціалізованих (напівспеціальних) органівналежать установи соціального обслуговування, освіти, охорони здоров'я, а також природоохоронні, контрольно-ревізійні й аудиторські організації.

Такі органи отримали назву частково спеціалізованих з метою встановлення межі між ними та неспеціалізованими струк­турами. Останні певною мірою пов'язані з профілактикою зло­чинності, але відповідні функції виконують, зазвичай, після звер­нення відповідних органів, які ведуть цілеспрямовану боротьбу зі злочинністю чи у зв'язку із забезпеченням правопорядку й безпеки серед певної категорії громадян. Частково ж спеціа­лізовані суб'єкти профілактики мають у межах своїх основних завдань спеціально виділену функцію профілактики.

Спеціалізованими суб'єктамизапобігання злочинамє правоохоронні органи, для яких завдання та функції профі­лактики належать до основних, пріоритетних завдань. Це органи суду, прокуратури, внутрішніх справ, податкової міліції, держав­ної безпеки, юстиції, митна та прикордонна служби, внутрішні війська, наукові й навчальні спеціалізовані юридичні установи. До системи спеціалізованих органів належать і деякі спеціа­лізовані громадські об'єднання (формування), організації недержавних форм власності, що надають охоронні послуги.

9.10. Суд як суб'єкт запобігання злочинам

Судові органи вирішують завдання запобігання злочинам за допомогою різних засобів і методів. Згідно із законодавством про судоустрій, суди зобов'язані своєю діяльністю виховувати громадян у дусі точного й неухильного виконання законів, дбайли­вого ставлення до державної та приватної власності, дотримання трудової дисципліни, поваги до прав, честі й гідності громадян.

Профілактичний ефект діяльності суду пов'язаний з виконан­ням його основного завдання - здійсненням правосуддя. Шляхом винесення справедливого рішення по кримінальних справах суд забезпечує загальну та спеціальну превенцію, зокрема, робить свій внесок у запобігання рецидиву. Справедливі рішення по цивільних, сімейних, трудових, господарських справах сприяють усуненню чи пом'якшенню криміногенних конф­ліктних ситуацій, факторів, які детермінують кримінальну мотивацію та полегшують її реалізацію.

Профілактичну спрямованість має аналітична робота, узагальнення судової практики, що здійснюють інформаційне забезпечення методичної роботи у сфері запобігання злочинам.

Профілактичний ефект діяльності суду забезпечується реалі­зацією принципу гласності в його роботі, що припускає ви­світлення ходу та результатів судових процесів.

Форми запобіжної роботи судових органівдуже різноманітні: виїзні засідання, залучення представників громадськості до судового розгляду, окремі ухвали, контроль за виконанням вироків, рішень і постанов.

9.11. Прокуратура як суб'єкт запобігання злочинам

Профілактика злочинності - завдання, що підлягає ви­рішенню в кожному напрямку діяльності прокуратури.

Особливості компетенції прокуратури, обсяг її повно­важень визначають специфіку діяльності органів прокуратури як суб'єктів профілактики злочинності.

Прокуратура не лише виконує свої безпосередні функції щодо запобігання злочинам, але й здійснює нагляд за виконан­ням органами держави та місцевого самоврядування, громад­ськими організаціями, іншими недержавними структурами вимог законів, які регламентують їхню діяльність щодо профі­лактики злочинів.

Профілактичні функції виконуються при здійсненні нагляду за дотриманням законів органами дізнання та досудового слідства.

На запобігання рецидивній злочинності спрямований на­гляд за виконанням законів у місцях позбавлення волі, в інших органах, які виконують покарання та заходи, що їх замінюють, а також соціальна допомога й контроль щодо осіб, котрі від­бувають або відбули покарання.

Запобіжна діяльність прокурора реалізується також у про­цесі його участі в судовому розгляді справ. Прокурор зобов'яза­ний виявляти обставини, що сприяють вчиненню злочинів, з'ясовувати механізм їхнього впливу на поведінку підсудного.

Запобігання злочинам здійснюється в різноманітних формах і різними методами. До засобів прокурорського реагуванняна виявлені порушення закону належать: опротестування незакон­ного акту чи незаконних дій посадових осіб; внесення подання

про усунення порушень; винесення постанови про порушення кримінальної справи, дисциплінарного провадження чи про­вадження про адміністративне правопорушення.

9.12. Міліція як суб'єкт запобігання злочинам

Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. відносить запобігання злочинам та іншим правопорушенням до основ­них обов'язків міліції. Згідно зі ст. 10 цього Закону, відповідно до поставлених перед нею завдань, міліція зобов'язана запо­бігати й припиняти злочини, виявляти сприятливі для них обставини і в межах своїх прав уживати заходів до їх усунення. Міністерство внутрішніх справ України розробило проект Наказу, що регламентує діяльність усіх підрозділів міліції щодо запобігання злочинності (див. тему 11).

Органи міліції в процесі профілактичної діяльності мають право:

- проводити бесіди;

- застосовувати заходи адміністративно-правового впливу;

- здійснювати віктимологічну профілактику;

- вилучати речі, предмети, речовини, що заборонені до цивіль­ного обігу чи зберігаються без відповідного дозволу;

- контролювати збереження та використання зброї, боє­припасів й вибухових речовин;

- вимагати обов'язкових перевірок, інвентаризацій і ревізій виробничої, господарської, фінансової, торгової діяльності;

-проводити контрольні закупки, вилучення й дослідження зразків сировини та продукції.

Особливістю профілактичної діяльності мілщії є те, що поряд із гласними способами збирання інформації, заходами вихов­ного та виховно-правового впливу застосовуються оперативно-розшукові (негласні) заходи.

Виділимо основні етапи запобіжної роботи в міліції:

1) розробка та реалізація загальних напрямів профілактики на основі аналізу рівня, структури й динаміки злочинності;

2) конкретизація загальних напрямків до рівня вирішення конкретних завдань на кримінально найнебезпечніших тери­торіях і об'єктах народного господарства, зокрема, на колек­тивних підприємствах, установах й організаціях;

3) індивідуально-виховна робота з особами, що перебувають на профілактичному обліку в органах внутрішніх справ;

4) запобігання злочинам з боку осіб, про кримінальні на­міри яких стало відомо;

5) розкриття злочинів, запобігання злочинній діяльності зметою недопущення вчинення злочинних дій, а також недо­пущення вчинення нових злочинів;

6) робота з особами, що були раніше засуджені, з метою не до­пустити вчинення нових злочинів.

9.13. Установи, що виконують покарання,
як суб'єкт запобігання злочинам

Важливі профілактичні функції здійснюють установи, що виконують покарання у виді позбавлення волі, й установи, котрі організують виконання інших покарань. їхня діяльність має профілактичний характер, оскільки спрямована на виправлен­ня засуджених, на запобігання вчиненню ними нових злочинів.

Специфіка профілактичної роботи із засудженими залежить від виду покарання та режимних вимог. Особливе значення для запобігання рецидивній злочинності має робота в місцях позбавлення волі з підготовки засуджених до звільнення, взаємо­дія з територіальними органами внутрішніх справ, органами соціального захисту з питань, пов'язаних із соціальною адапта­цією цієї категорії осіб, трудовим і побутовим влаштуванням, контролем за їхньої поведінкою у період адаптації тощо.

9.14. Служба безпеки України як суб'єкт
запобігання злочинам

Одним із основних завдань органів Служби безпеки України є запобігання розвідувально-підривній діяльності іноземних спецслужб проти України. У взаємодії з органами прокуратури, Міністерством внутрішніх справ України й інши­ми правоохоронними органами вони здійснюють:

• припинення наркобізнесу, інших видів організованої злочинності;

• профілактику злочинів, розслідування яких належить за законом до компетенції органів безпеки, зокрема й тероризму;

• розробку заходів для захисту комерційної таємниці;

• профілактику відповідних видів економічних злочинів,
корупції тощо.

9.15. Міністерство юстиції України як суб'єкт
запобігання злочинам

Органи Міністерства юстиції України беруть участь у профі­лактиці злочинності, реалізуючи свої завдання та функції з організаційно-методичного керівництва експертними устано­вами, нотаріатом, службами судових виконавців, реєстрацій­ною діяльності.

До правових заходів профілактикиналежить:

• діяльність органів Міністерства юстиції України з удоско­налення законодавства й участі в законотворчій діяльності, систематизації та кодификації законодавства, приведення його у відповідність до сучасних напрямків розвитку суспільства;

• вивчення ефективності чинного законодавства;

• робота зі створення єдиної системи правової інформації в масштабах країни;

• методичне керівництво правовою пропагандою, визначення її найважливіших напрямків, розробка ефективних засобів і методів пропаганди, а також упровадження їх у практику.

До функцій органів юстиції, що мають профілактичну спрямо­ваність, належать також організаційне та методичне забез­печення правового навчання у закладах освіти.

9.16. Правове регулювання профілактики
злочинності

Правове регулювання профілактики злочинності складаєтьсяз нормотворчої діяльності держави та її органів, які визначають в законах та інших нормативних актах мету й зав­дання запобігання злочинам, коло суб'єктів, що здійснюють цю діяльність, їхню компетенцію, основні форми та методи роботи.

Профілактика злочинності припускає такий розвиток еконо­міки, політики, ідеології, культури та побуту, який сприяв би усуненню чи нейтралізації негативних аспектів громадського життя, що можуть проявитися як причини й умови злочин­ності. Така організація суспільного життя повинна бути забез­печена належним правовим підґрунтям.

Сутність правового регулюванняполягає в тому, що правові норми стимулюють соціально корисну поведінку, протидіючи факторам, які негативно впливають на формування та життєдіяльність особи, таким чином створюючи умови для оптимального здійснення запобіжної діяльності.

Поряд із цим правові акти визначають завдання та заходи профілактики злочинності, порядок, форми й методи здійснення цієї діяльності, функції різних її суб'єктів, координацію та взаємодію між ними. Закони й інші нормативні акти забезпечують відповідальність уповноважених осіб за виконання своїх обов'язків, суворе дотри­мання особистих і майнових прав, законних інтересів громадян та установ, які потрапляють у сферу профілактики злочинності.

Запобіжна роль праваполягає в регулюванні сфер суспіль­ного життя, при якому наявні криміногенні фактори чи усувають­ся, чи їхній дії ставиться серйозна перепона. Право не може знищити економічні, соціально-культурні причини й умови зло­чинності, але воно може впливати на їхні негативні прояви: локалі­зувати, блокувати, організувати належну протидію негативним явищам і процесам. Проведення такої роботи припускає:

- поліпшення законодавства, його вдосконалення;

- точну та неухильну реалізацію законів та інших норма­тивних актів;

-наявність механізмів, які, бездоганно діючи, забезпечують таку реалізацію.

Виділяють два основних напрямки правового регулю­вання профілактики злочинності.

Перший напрямок має "матеріальний" характер і полягає у впливі за допомогою права на криміногенні фактори зовніш­нього середовища, що прямо чи опосередковано детерміну­ють злочинну поведінку, з метою їх усунення.

Другий напрямок має "процесуальний" характер і полягає вюридичному закріпленні прав і обов'язків органів, уповно­важених осіб і громадян-суб'єктів запобігання злочинам, у встановленні змісту та порядку здійснення запобіжних заходів.

9.17. Інформаційне забезпечення запобігання злочинам

Усю інформацію, що використовується впрофілактиці зло­чинності, можна поділити на:

- кримінологічну (зовнішню);

- організаційну (внутрішню).

Кримінологічна (зовнішня) інформаціявідображає такі показники злочинності: рівень, динаміку, структуру, інтенсив­ність (коефіцієнти злочинів і злочинної активності), детерміно­ваність (зв'язок злочинності з іншими соціальними явищами), інакше кажучи, відповідає на запитання:

• хто, коли та де вчиняє злочини;

• у зв'язку з чим люди стають на злочинний шлях;

• які обставини, ситуації та мотиви вчинення злочинів;

• у чому полягають причини та які умови сприяють вчиненню злочинних діянь?

Зовнішня інформація повинна також передбачити дані про адміністративні, дисциплінарні й інші правопорушення, аморальні вчинки, пияцтво та алкоголізм, наркоманію, несплату податків, проституцію, бездоглядність дітей, залишення школи дітьми й підлітками, позбавлення батьківських прав тощо. До цього виду інформації варто віднести дані про соціально-економічний і соціально-демографічний розвиток, стан громад­ської думки й інші соціально-психологічиі процеси, що стосу­ються запобігання злочинам.

Організаційна (внутрішня) інформаціяпередбачає дані про порядок організації запобіжної діяльності її суб'єктами. Вона характеризує стан власне системи запобігання злочинам і сприяє одержанню відповідей на запитання:

• у чому конкретно полягають мета та завдання на певному
проміжку часу;

• якими засобами й методами вони досягаються;

• з якою інтенсивністю та в якому напрямку діє вся система і складові її елементи;

• які умови й реальні можливості вирішення поставлених завдань?

Сукупно зовнішня та внутрішня інформації повинні відображати об'єктивну картину криміногенної ситуації в регіоні, ступінь ефективності запобіжного впливу, а також реальні потреби профілактичної діяльності з погляду її подаль­шого вдосконалення.

ТЕМА 10. Кримінологічне прогнозування та планування боротьби зі злочинністю

10.1. Поняття кримінологічного прогнозування

Кримінологічне прогнозування- це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності чи ймовірності вчинення конкретного злочину⁹³.

Кримінологічнийпрогноз - це висновок (імовірне судження), що отримують у результаті прогнозування, тобто судження про майбутній рівень, структуру та динаміку злочин­ності, про небезпеку вчинення злочину конкретною особою, а також про детермінанти злочинності й засоби впливу на неї.

Варто звернути увагу на співвідношення понять гіпотези та прогнозу. Гіпотеза - це теж імовірне судження, засноване на науково пізнаних закономірностях розвитку визначеної си­стеми. Та, на відміну від прогнозу, це завжди судження про по­дії минулого чи сьогодення. Прогноз спирається на достовірні факти й на гіпотези. Гіпотези виникають іноді як результат інтуїції. Однак у підставі такої інтуїції закладені знання та досвід.

Важливою проблемою методології прогнозування є вияв­лення чинників, які детермінують майбутнє. Майбутнє -такий стан явищ, процесів, який випливає з сучасного та має корені вминулому. Об'єктивні умови містять зародки майбут­нього у формі нових елементів. Однак визначити їхнє майбутнє можна тільки на підставі законів розвитку певних об'єктів. Закони постають як зв'язки між явищами, що за певних умов діють незмінно, постійно та відповідним чином. Отже, соціальні факти й процеси, особливо нові, а також закони їхнього розвитку є носіями інформації про майбутнє.

Основою прогнозування майбутнього, випереджального відображення є досвід минулого. Його накопичує нервова

⁹³ Зелінський А. Ф. Кримінологія: Навчальний посібник. - X.: Рубікон, 2000. - С. 118.

система завдяки властивості нервової тканини "записувати" минулі події. Повторюваність же, циклічність подій створюють об'єктивні передумови для передбачення майбутнього. Оцінка людьми перспектив розвитку явищ, процесів на основі поперед­нього досвіду за аналогією з уже відомими подібними явищами та процесами є одним з основних джерел інформації про май­бутнє.

Максимальне підвищення надійності кримінологічного прогнозування - одне з першочергових завдань сучасної науки. Без прогнозу неможливе планування боротьби зі злочин­ністю, її запобігання. Кожний законодавчий акт, кожна урядова постанова та інші державні рішення повинні піддаватися по­передній кримінологічній експертизі, складовою частиною якої є науково обґрунтоване судження про те, який уплив справить реалізація проекту на стан злочинності. Кримінологічну екс­пертизу повинні проходити й проекти кримінальних законів. Річ у тім, що, як це не парадоксально, на перший погляд, деякі йримінально-правові заборони та розпорядження не стільки протидіють злочинності, скільки породжують її.

10.2. Вимоги до джерел прогнозування

Кримінологічний прогноз є різновидом соціального перед­бачення, методологічні основи якого розроблено соціологією та політологією. Кримінологічне прогнозування вказує на умови, що максимально стимулювали б сприятливі для суспільства тенденції злочинності (зниження темпів приросту, стабіліза­ція, зниження рівня тощо). Отож кримінологічний прогноз багатоваріантний, тобто викладається за схемою "якщо буде зроблене те-то, настають такі-то результати". Деякі варіанти можуть бути навіть "саморуйнівними", тобто виходити з того, що визначений обсяг та інтенсивність запропонованих заходів і їхнього ресурсного забезпечення припинять розвиток прог­нозованих тенденцій злочинності.

У кримінологічному прогнозуванні необхідне ви­користання:

1) статистичних даних і результатів вибіркових досліджень не менш, а ніж за п'ять попередніх років, які характеризують стан і тенденції соціальних процесів, що стали інтенсивно вплива­ти на злочинність;

2) даних про прогнозовані зміни стану та тенденцій цих про­цесів на період прогнозу;

3) статистичних даних і результатів вибіркових досліджень, які характеризують рівень, структуру та динаміку злочинності не менш, а ніж за п'ять попередніх років загалом, а також за видами, за контингентами злочинців, за територіальним розпо­ділом, за об'єктом посягання, за мотивацією і способами та ін.;

4) статистичних даних і результатів вибіркових досліджень, які характеризують обсяг, структуру, тенденції практики за­стосування заходів профілактики та кримінально-правових заходів за той же період;

5) даних про передбачувані на прогнозований період зміни, що відбулися за 10 попередніх років у правовому регулюванні, організації та ресурсному забезпеченні боротьби зі злочин­ністю та їхній уплив на стан злочинності;

6) даних про стан і тенденції громадської думки на момент підготовки прогнозу в зіставленні з даними за один-три по­передніх роки;

7) даних про нові види злочинів, нові форми та способи зло­чинних дій;

8) даних про злочини, що мають міжрегіональний і між­державний характер;

9) інформації про стан і прогнози злочинності та боротьби з нею в регіонах і за рубежем⁹⁴.

Максимальне підвищення надійності кримінологічного прогнозування є одним з найосновніших завдань сучасної науки. Ступінь імовірності кримінологічного прогнозу залежить від взяття до уваги комплексу факторів, які використовують у прогнозуванні. Під час прогнозування необхідно зважати не тільки на статистичні дані про злочинність і осіб, які вчинили злочини, а й на ті дані, що характеризують розвиток (зміну) інших соціальних процесів, які в будь-який спосіб упливають на злочинність. Факторів, що безпосередньо й опосередковано впливають на злочинність, надзвичайно багато. Прогнозуючи, зокрема, злочинність слід брати до уваги такі фактори, як поява

⁹⁴ Криминология: Учебник / Под ред. проф. Н. Ф. Кузнецовой, проф. Г. М. Миньковского. - М.: БЕК, 1998. - С. 216-218.

нових форм власності, підвищення чи зниження рівня добро­буту населення, розшарування населення на багатих і бідних, безробіття, міграцію, стан моралі, ставлення населення до норм права, діяльності правоохоронних органів тощо.

10.3. Завдання кримінологічного прогнозу­
вання

У процесі кримінологічного прогнозування виконуються такі завдання:

• з'ясування показників, які характеризують розвиток або зміну злочинності в ретроспективі, виявлення на основі цього небажаних тенденцій і закономірностей, встановлення способів їх зміни в необхідному напрямку;

• з'ясування всіх обставин, що мають істотне значення для розробки перспективних планів;

• розроблення загальної концепції боротьби зі злочинністю, складовою частиною якої є вибір оптимального розвитку право­охоронних органів;

• встановлення можливих змін у рівні, структурі та динаміці злочинності в майбутньому та виявлення обставин, які сприяють таким змінам.

До кримінологічного прогнозування висуваються певні вимоги:

• неупередженості прогнозування - полягає в тому, що прогноз
злочинності не повинен залежати від особистих або групових
інтересів і видавати бажане за істину;

• обгрунтованості прогнозування - полягає в тому,
що останнє повинно ґрунтуватися на аналізі криміногенних
факторів у їхній динаміці;

• надійності -полягає в тому, що високий ступінь прогнозу
має здійснюватися з високим ступенем достовірності.

Надійність як результат неупередженості й обґрунтованості проявляється у високому ступені його достовірності. Від досто­вірності (надійності) прогнозу залежить його практична цінність.

10.4. Види кримінологічного прогнозування

Існують три основнихвиди кримінологічного прогнозу­вання:

- прогнозування розвитку науки кримінології;

- прогнозування злочинності;

- індивідуальний прогноз.

Прогнозування розвитку науки кримінології перед­бачає прогнозування кримінологічних досліджень і визначення перспективи розвитку конкретних напрямків науки кримі­нології.

Прогнозування злочинності передбачає відповіді на за­питання:

• якими із заданою ймовірністю на відповідний термін будуть основні показники злочинності (рівень, структура, характер, динаміка);

• яка ймовірність змін у злочинності загалом та її певних категорій;

• які чинники та з якою інтенсивністю впливатимуть на злочинність;

• які категорії осіб можуть поповнити коло злочинців;

• які засоби найбільш придатні для боротьби зі злочинністю?

Самостійним видом прогнозу є прогнозування інди­відуальної злочинної поведінки, під яким розуміють ви­значення ймовірності вчинення злочину в майбутньому конк­ретною особою. Індивідуальне прогнозування виходить із психо­логії особи та її попередньої діяльності. Крім того, на індивіда як члена визначеної групи поширюються певною мірою і стати­стичні закономірності цієї групи.

Прогнозування злочинності ґрунтується на статистичних закономірностях масового соціального явища та може здійсню­ватися на кількох рівнях:

- злочинності загалом;

- певної категорії злочинності (рецидивної, насильницької, неповнолітніх та ін.);

- конкретних видів злочинів (убивство, вимагання, банди­тизм тощо).

- у межах різних соціальних груп (що сформовані за певними ознаками, такими як: сімейний стан, вік, професія, освіта).

10.5. Види прогнозування злочинності

Існують різні види прогнозів, їх типологія може бути по­будована за різноманітними критеріями.

За територіальною ознакою розрізняють прогнозування:

- загальнодержавне;

- регіональне;

- місцеве;

- у відповідній галузі народного господарства;

- на конкретному підприємстві.

Залежно від часу, на який розраховане прогнозування, роз­різняють:

- поточні (оперативні);

- короткострокові (один-два роки);

Читайте також:

1. II. Злочини проти життя та здоров'я особи
2. II.3. Основні способи і прийоми досягнення адекватності
3. III.Цілі розвитку особистості
4. III.Цілі розвитку особистості
5. III.Цілі розвитку особистості
6. Roboform - Ваш Особистий Зберігач Секретів!
7. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
8. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.
9. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
10. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
11. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
12. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.

Переглядів: 591