Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Соціально-демографічні ознаки особи злочинця 8 сторінка

 

- середньострокові (три-п'ять років);

- довгострокові(понад п'ять років).

У практичній діяльності застосовують надкороткострокові прогнози, що охоплюють досить незначні часові проміжки (доба, тиждень, місяць або квартал). Вони одержали назву оперативних прогнозів. Такий прогноз зручний у роботі міських і районних органів внутрішніх справ, особливо у зв'язку з проведенням масових заходів (наприклад, мітинги, свята, спортивні заходи тощо).

Мета короткострокового прогнозування полягає в науко­вому передбаченні тенденцій, закономірностей і конкретних варіантів змін злочинності в найближчому майбутньому за основними показниками. На цій основі розробляються короткострокові прогнози, що визначають спрямованість за­побігання злочинності.

Середньострокове прогнозування передбачає період від двох до п'ти років. На відміну від короткострокових прог­нозів, воно спрямоване на більш віддалену перспективу та ви­значає стратегію боротьби зі злочинністю.

Середньострокові прогнози дають змогу:

• інформувати суб'єктів боротьби зі злочинністю про мож­ливий уплив програмних великомасштабних економічних і соціальних заходів на злочинність;

• максимально використовувати профілактичний потенціал таких заходів і водночас обмежити небажаний з кримінологіч­ного погляду можливий уплив негативних процесів;

• визначити, зважаючи на розвиток соціальних процесів,
мету та завдання профілактики, її пріоритетні напрямки,


 




оцінити в комплексі її можливості й резерви на прогнозова­ний період;

• завчасно підготувати достатнє ресурсне забезпечення профілактики та інших напрямків боротьби зі злочинністю.

Довгострокове прогнозуваннязорієнтоване на термін понад п'ять років і базується на аналізі загальних закономірно­стей розвитку суспільства загалом, зв'язку рівня та структури злочинності з рівнем соціально-економічного й культурного розвитку суспільства. Перспективні кримінологічні прогнози сьогодні можуть давати оцінки лише загалом деяких основ­них тенденцій у розвитку злочинності, її причин й умов залеж­но від змін у суспільстві. Такі прогнози переважно залежать від ступеня точності відображення в загальних соціальних прог­нозах тенденцій тих процесів і явищ, які найбільш інтенсивно впливають на злочинність.

10.6. Індивідуальне прогнозування

Індивідуальне прогнозування повинне виходити з психо­логії особи та її попередньої діяльності. Здійснювати інди­відуальне прогнозування злочинної поведінки можна лише щодо осіб, які в минулому вже вчинили злочини чи припуска­лися антигромадської поведінки. Роль індивідуального прог­нозування полягає саме в тому, щоб із зазначеного контингенту осіб визначити тих, до яких необхідно вживати індивідуаль­них запобіжних заходів із метою недопущення вчинення ними злочинів у майбутньому.

Що стосується кримінологічного прогнозування, то, при­родно, суспільство не зацікавлене в реалізації негативних прог­нозів і вживає запобіжних заходів. І якщо в їх результаті рівень злочинності виявиться нижчим від очікуваного, то така "помилка" не суперечить прогнозові, не знижує його надійності.

Прогнозування індивідуальної поведінки полягає у ви­значенні ймовірності вчинення конкретною особою злочину чи, навпаки, її виправлення та відмови від злочинної діяль­ності. Людські стосунки завжди засновуються на передбаченні вчинків, а характеристика особи кінець-кінцем полягає в судженні про ймовірну поведінку за певних умов.

Безперечно, кожна людина унікальна як особа, проте всі люди мають багато спільного. Імпульсивний, спонтанний характер


людських вчинків не перекреслює стандартності поведінки в багатьох випадках, а типовим є те, що часто повторюється. Групові статистичні закономірності та отримані на їх основі прогнози поширюються й на конкретних осіб, але досто­вірність прогнозу знижується внаслідок індивідуальних від­мінностей. В однорідних групах прогноз індивідуальної зло­чинної поведінки особи буде достовірнішим. Менша надійність прогнозування індивідуальної поведінки (порівняно з прогноза­ми масових явищ) не перекреслює його пізнавального та практич­ного значення. Таке прогнозування дає змогу своєчасно зупини­ти особу на шляху до злочину й запобігти злочину.

Імовірні судження про майбутню поведінку підсудного є підставою для прийняття судових рішень при розгляді кримі­нальних справ, визначають необхідність застосування певних запобіжних заходів щодо обвинуваченого та підсудного при здійс­ненні досудового слідства.

Побудова прогностичної моделі передбачає двапідходи:

- прогнозування на основі узагальнення біографії індивіда;

- прогнозування на основі аналізу внутрішнього духов­ного життя індивіда, його установок і мотивів (індивідуаль­ний підхід).

Відомості про дії осіб, які раніше вчиняли злочини та були засуджені, можна отримати з офіційних документів (зокрема, вироків і довідок). Ці відомості створюють можливість для прог­нозування рецидиву злочинів. Для вирішення такого завдання метод екстраполяції малопродуктивний, ефективніше застосо­вувати метод моделювання, чи кібернетичний метод розпіз­навання образу95.

Отже, прогноз індивідуальної поведінки має важливе значення для програмування профілактичної роботи, впливу на засуджених і способів їхньої реадаптації після відбування покарання. Важливий він і для індивідуалізації міри покарання, рішення питань дострокового звільнення, помилування тощо. Одночасно сучасні методики ще недостатньо розроблені

95 Зелінський А. Ф. Кримінологія: Навчальний посібник. - X.: Рубікон, 2000. - С. 120-122.


 




(надійність прогнозу не більш за 65-75 %) і можуть поки роз­глядатися лише як експериментальні.

Становить інтерес розроблена А. Закалюком методика індивідуального прогнозування, що бере до уваги не тільки криміногенні фактори, а також ефективність індивідуальної профілактики96.

10.7. Значення кримінологічного прогнозу­
вання

Прогноз злочинності є основою для організації боротьби зі злочинністю взагалі, що здійснюється не тільки державними органами, а й громадськими організаціями.

Прогноз є важливим етапом планомірної боротьби зі зло­чинністю. Тільки на основі прогнозу можна вирішити питання прийняття своєчасних рішень про вплив на злочинність, її види, причини, що її породжують, й умови, які їй сприяють.

Прогноз сприяє зміцненню та розвиткові системи органів, які реалізують запобіжні заходи боротьби зі злочинністю.

У законодавчому порядку прогнозування дає змогу ви­рішувати питання про внесення змін і доповнень до чинного кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства.

Прогнозування є науковою основою для складання планів боротьби зі злочинністю та запобігання їй97.

10.8. Методи кримінологічного прогнозування

При прогнозуванні застосовуються три основних методи: екстраполювання (екстраполяція), експертна оцінка, моделю­вання.

Екстраполювання - це проекція на майбутнє змін злочин­ності в минулому та сьогоденні. Цей метод призначений для пошуку показників майбутнього, виходячи з того, що тенден­ції минулого й теперішнього діятимуть і надалі. Аналіз показни-

96 Закалюк А. П. Прогнозирование и предупреждение инди-
видуального преступного поведения. - М., 1986. - С. 85-136.

97 Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія:
Курс лекцій. - К.: МАУП, 2002. - С. 124.


ків динаміки злочинності та її певних видів за кілька попередніх років дає змогу виявити тенденцію до зміни цих показників (зменшення чи збільшення коефіцієнта злочинності).

Для цього формуються динамічні ряди по роках за визначе­ний (достатній) період, який безпосередньо передує прогнозо­ваному, котрі відображають спрямованість, характер і темп цих змін. На підставі цього за допомогою спеціальних математич­них розрахунків можна визначити, як коефіцієнти змінювати­муться в майбутньому. Метод екстраполяції дає точні результати за умови порівняно стабільних криміногенних факторів, і тому його застосовують тільки для короткострокового прогнозування. Основний недолік цього методу полягає в ігноруванні криміноген­них факторів та їх зміни в прогнозованому майбутньому. Тож прогнози злочинності, що базуються лише на лінійній екстра­поляції, мають обмежене практичне значення.

Експертна оцінка здійснюється з'ясуванням думки науко­вих і практичних працівників, спеціально відібраних за ознака­ми стажу, кваліфікації, кола інтересів і знань тощо, про майбутній стан злочинності, а також про процеси та явища, котрі інтенсив­но впливають на її тенденції.

Експертна оцінка може бути формалізована через розробку для її учасників матриць, які вимагають кількісної інтерпрета­ції їхньої думки про можливі зміни та ранг ("вагу") впливових факторів, перелік яких дається за наявною шкалою.

За допомогою методу експертних оцінок здійснюють, зде­більшого, перспективне (довгострокове) прогнозування, що полягає в отриманні думок спеціалістів щодо можливих змін тенденцій і закономірностей злочинності на запланова­ний період. Існують чітко визначені процедури збирання думок експертів, їх аналізу та розрахунку експертних оцінок.

Найпопулярнішим є, так званий, дельфійський метод (метод Дельфі), розроблений у США. Згідно з цим методом, опитування експертів здійснюють у такий спосіб: запитання експертам ставлять так, щоб вони мали будь-яку кількісну характеристику; опитування здійснюється в кілька турів, під час яких питання та відповіді уточнюються; в разі відхилен­ня прогнозів від думки більшості, експерти обґрунтовують


 




свою думку. До експертизи можуть залучати додаткових екс­пертів. Так формується мережа експертів, яких можна вико­ристати для повторної експертизи98.

Моделювання - це розробка системи математичних формул, які описують динаміку злочинності, беручи до уваги взаємодію комплексу факторів, які істотно впливають на неї. Моделювання як метод прогнозування злочинності передбачає модельно-кібернетичний експеримент, котрий полягає в пере­буванні закономірностей функціонування об'єкта, що прослід-ковуються у визначених умовах за певний час.

Позитивним аспектом цього методу є те, що він дає змогу абстрагуватися від дрібних і несуттєвих властивостей прогнозо­ваного явища та зосередити увагу на найважливіших боках досліджуваного об'єкта.

У дослідженнях соціальних процесів модель відображається часто в логічній або знаковій формі. Найбільш поширені ма­тематичні моделі.

У кримінологічному прогнозуванні застосування ма­тематичних методів, зокрема й методів моделювання, обмежене. Це зумовлено складністю об'єкта прогнозування, відсутністю для побудови моделей достовірної інформації про розвиток соціальних процесів у часі, хоча б за кілька десятиліть.

Модель у соціальному прогнозуванні - це спрощене математичне уявлення про певний суспільний процес.

Вона може мати форму рівняння, таблиці, кривої, набору правил та ін. Найчастіше використовують трендові (екстра­поляційні), рідше - факторні (аналітичні) моделі.

Трендові моделі створюють для встановлення конкретного процесу як часового ряду кількісних даних, які можна екстраполю­вати в майбутнє за математичною формулою, тобто вирахувати кількісний вираз необхідного показника на дату прогнозування. Хоча для прогнозування придатними є багато математичних формул, на практиці прогнозистам доводиться мати справу лише з декількома типами змін, для кожної з яких дібрана відпо­відна функція.

98 Соціологія: Підручник / За ред. проф. В. Г. Городяненка. - К.: Академія, 2002. - С. 537.


В основі побудови факторних моделей лежить виявлення механізму взаємодії різних чинників, залежності вихідних даних від групи початкових. При цьому використовують методи стати­стики, кібернетики, теорії прийняття рішень та ін. Цей вид мо­делей поки що рідко використовують у вітчизняній соціології.

10.9. Кримінологічне планування

Кримінологічне планування (програмування) - це ціле­спрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи та засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, організаційне, ме­тодичне й ресурсне його забезпечення на визначений період часу.

У широкому значенні слова терміни "планування" та "про­грамування" використовують як тотожні. Однак у сфері кримі­нологічного планування доцільно розмежовувати термінологію.

Програми розробляються на стратегічному рівні управління боротьби зі злочинністю. Вони передбачають мету та завдання на порівняно тривалий період, їхні пріоритети та зв'язок з іншою метою спеціального управління, систему суб'єктів і засобів боротьби зі злочинністю, ресурси, котрі може виділити суспіль­ство, та ін.

Плани деталізують програми за завданнями, напрямками, функціями певних суб'єктів боротьби зі злочинністю, організа­цією цієї боротьби, передбачаючи конкретні заходи, порядок, послідовність, терміни виконання та відповідальних виконавців.

Планування є однією з форм координації запобіжної діяль­ності як в окремому регіоні, так і в державі загалом.

Базою кримінологічного планування є прогноз, дані про зло­чинність, процеси, що впливають на неї та стан боротьби зі злочинністю. При цьому спеціалісти оцінюють наявні мож­ливості впливу на прогнозовані несприятливі тенденції зло­чинності й закладають у план (програму) відповідні заходи, прагнучи зруйнувати чи пом'якшити їх і, навпаки, стимулю­вати позитивні для суспільства тенденції.

До кримінологічного планування всіх рівнів ви­сувають такі основні вимоги:

• планування має бути колективним як за колом учасників складання плану, так і за колом його виконавців;

• виконавці плану повинні мати необхідні повноваження;


 




• намічені заходи обов'язково мають взаємоузгоджуватись
і не суперечити один одному;

• заходи слід планувати, зважаючи на конкретну ситуацію
в регіоні (відомстві), та своєчасно коригувати з огляду її змін.

10.10. Принципи, що висуваються до криміно­
логічного планування

Кримінологічне планування ґрунтується на низці принципів.

Наукової обґрунтованості - полягає в тому, що плану­вання повинне здійснюватися на основі наукового аналізу об'єктивної дійсності, в умовах якої реалізовуватиметься план. При цьому мають бути науково обґрунтовані: завдання органу, що реалізує план; його ресурсне забезпечення; перед­бачення майбутньої ситуації, в якій йому доведеться діяти.

Законності - передбачає розробку планів згідно з чинним законодавством.

Актуальності - означає необхідність у процесі планування визначити пріоритетні напрямки профілактичної діяльності.

Реальності - вимагає взяття до уваги об'єктивних можли­востей суб'єктів профілактики.

Конкретності - передбачає однозначність змісту за­планованих заходів, термінів їх виконання, суб'єктів реалізації та контролю.

Несуперечливості - означає узгодження в межах плану всіх його складових частин, аби вони не суперечили одна одній.

Субординації - полягає в підпорядкуванні заходів коротко­строкових планів довгостроковим, нижчих ланок суб'єктів профілактики вищим.

Принцип інформативності розглядається у двох аспектах. Згідно з першим, цей принцип означає складання плану на підставі повної та достовірної інформації. Відповідно до другого аспекту, план повинен розроблятися таким чином, щоб при якомога меншому обсязі знакового масиву містити якнайбільше необхідної інформації.

10.11. Етапи кримінологічного планування

Процес планування складається з п'яти основних етапів: 1) організаційно-підготовчого;


 

2) інформаційно-аналітичного;

3) безпосередньої розробки плану;

4) організації виконання плану;

5) оцінювання запобіжної діяльності й висновків.

На організаційно-підготовчому етапі відповідний орган виконавчої влади приймає рішення про розробку плану, створює спеціальну комісію (робочу групу), попередньо визначає джерела матеріально-технічного забезпечення роботи комісії, джерела необхідної інформації, розподіляє

обов'язки.

На другому, інформаційно-аналітичному, етапі комісія вивчає та аналізує злочинність у регіоні, динаміку й тенденції. У разі потреби комісія організовує конкретно-соціологічні до­слідження, витребовує відомості кримінологічного характеру з правоохоронних органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ), а також збирає іншу необхідну інформа­цію: про територіальну, економічну, демографічну характери­стики регіону, матеріальні та житлово-побутові умови на­селення, соціально-політичну ситуацію в регіоні, соціальну інфраструктуру, міграцію населення тощо.

Безпосередньо розробка комплексного плану про­філактики злочинів передбачає:

а) статистичну обробку й аналіз отриманої інформації,
її оцінку та формулювання висновків;

б) кримінологічне прогнозування на певний строк;

в) розробку планових запобіжних заходів із визначенням
строків виконання та конкретних виконавців;

г) узгодження, рецензування й обговорення проекту плану,
його коригування та доопрацювання;

ґ) затвердження плану.

Організація виконання комплексного кримінологічного плану полягає в доведенні планових завдань до виконавців, визначенні строків подання звітності, встановленні контролю за виконанням плану, коригуванні планових завдань, про­веденні нарад з виконавцями.

Запобіжну діяльність оцінюють не за формальними ознаками намічених заходів, а на основі реальної ефективності, тобто за станом правопорядку в регіоні.


10.12. Основні розділи плану боротьби зі злочинністю

Форми плану можуть бути різноманітними. Найпоширені­шою є форма плану, що складається з назв заходів, виконавців, строків виконання, відповідальних за виконання. Можуть ви­користовуватися й інші форми плану.

Комплексні районні та міські плани, що складаються, за­звичай, на два роки, залежно від ситуації містять:

- організаційні заходи;

- моральне виховання та правову пропаганду;

- профілактику пияцтва й наркоманії;

- припинення та профілактику організованої злочинності;

- профілактику хуліганства й інших правопорушень у сфері побуту;

- профілактичну роботу в трудових колективах;

- профілактичну роботу в житлових масивах;

- профілактику бездоглядності та правопорушень неповно­літніх, а також молоді;

- запобігання рецидивній злочинності;

- запобігання розкраданню їх з використанням посадового становища та місця роботи, а також запобігання іншим посадо­вим злочинам;

- припинення незаконного обігу й інших злочинних про­мислів;

- профілактику правопорушень проти особистої власності громадян;

- профілактику дорожньо-транспортних пригод;

- зміцнення матеріальної бази соціальної профілактики правопорушень".

10.13. Види кримінологічного планування

Кримінологічне планування реалізується у формі управлін­ських документів-планів (програм) і поділяється на такі види:

• за рівнем і масштабом: регіональне, місцеве, на певному об'єкті;


 

• за органом влади, що затверджує план (програму): загально­державне та місцеве;

• за складом учасників і їхньою роллю: комплексне, між­відомче, відомче;

• за спрямованістю: територіальне та галузеве;

• за предметом: які містять боротьбу зі злочинністю загалом і за видами чи тільки боротьбу з конкретними видами злочинів;

• за термінами: довгострокове, середньострокове, коротко­строкове.

Комплексне та міжвідомче кримінологічне плану­вання охоплюють, відповідно, розробку комплексу завдань і засобів боротьби зі злочинністю на визначеній території, у визначеній сфері соціального життя чи галузі народного господарства100.

Основне завдання полягає в об'єднанні зусиль різних суб'єктів запобігання злочинам і в спрямовуванні їх у єдине русло для ефективного використання своїх можливостей у сфері боротьби зі злочинністю.

Комплексне планування охоплює розробку між­відомчих завдань і засобів боротьби зі злочинністю на певній території чи у сфері суспільного життя. Прикладом такого планування є Комплексна програма профілактики злочинів на 2001-2005 рр., затверджена Указом Президента України 25 грудня 2000 р.

Відомче планування передбачає розробку завдань і за­собів участі в боротьбі зі злочинністю певного відомства, організації, відповідно до його функціональної характери­стики. Відомче кримінологічне планування здійснюють у межах своїх завдань і компетенції органи внутрішніх справ, проку­ратури, Служби безпеки, інші органи, що виконують спеціалі­зовані функції по боротьбі зі злочинністю.


 


99 Зелінський А. Ф. Кримінологія: Навчальний посібник. - X.: Рубікон, 2000. - С. 124-125.


100 Комплексное планирование профилактики правонарушений. -М., 1979.-С. 17.


 




ТЕМА 11. Організаційні основи діяльності органів внутрішніх справ із запобігання злочинності

11.1. Діяльність підрозділів карного розшуку
із запобігання злочинам

Підрозділи карного розшуку із запобігання злочинам вживають комплекс заходів, спрямованих на усунення конк­ретних причин й умов, що сприяють учиненню злочинів.

Вони проводять оперативно-розшукові заходи, спрямовані на виявлення осіб, які готують або висловлюють намір учинити злочин, та заходи з недопущення вчинення протиправних посягань.

Ці підрозділи здійснюють оперативне висвітлення способу життя, поведінки й намірів осіб, які, згідно з нормативними актами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають профілактичному впливові.

Разом з іншими підрозділами органів внутрішніх справ вони уживають заходів, що гарантують безпеку осіб або майна, щодо яких можливе протиправне посягання, інших запобіжних за­ходів, які унеможливлюють вчинення злочину.

Також названі підрозділи інформують підрозділи кримі­нальної міліції у справах неповнолітніх і дільничних інспек­торів міліції про виявлених підлітків зі стійкою протиправ­ною поведінкою для вжиття до них заходів профілактичного впливу.

11.2. Діяльність підрозділів Державної служби
по боротьбі з економічною злочинністю

Підрозділи Державної служби по боротьбі з економіч­ною злочинністю виявляють причини й умови, що сприяють вчиненню злочинів у сфері економіки.

Проводять аналіз розвитку криміногенних процесів у різ­них сферах і галузях господарювання, на основі якого вживають заходів для їх нейтралізації.

Також вони забезпечують постійну взаємодію із засобами масової інформації для формування громадської думки у сфері захисту економіки від протиправних посягань.


Зміцнюють і розвивають постійні робочі контакти з іншими підрозділами органів внутрішніх справ, органами служби без­пеки, митними підрозділами й іншими з метою запобігання правопорушенням.

Здійснюють спільне планування та проведення цільових і комплексних операцій, спрямованих на запобігання та при­пинення правопорушень у сфері економіки.

11.3. Діяльність підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків

Підрозділи по боротьбі з незаконним обігом наркотиків виявляють фактори, що зумовлюють незаконний обіг нарко­тичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Уживають заходів щодо усунення причин й умов, які сприяють вчиненню правопорушень у сфері нелегального обігу наркотич­них засобів, психотропних речовин та прекурсорів.

Ці ж підрозділи вносять необхідні пропозиції щодо усунення причин й умов нелегального обігу наркотиків органі­заціям, підприємствам, установам.

Здійснюють виступи в трудових колективах, навчальних закладах, у засобах масової інформації (пресі, радіо, на теле­баченні) з роз'ясненням правових наслідків немедичного вживання наркотичних засобів і психотропних речовин.

Вони проводять планові відпрацювання закладів, під­приємств й організацій, діяльність яких пов'язана з виробни­цтвом або використанням наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, а також житлового сектора, гуртожитків, місць дозвілля, де є осередки немедичної наркотизації, та вжива­ють інших заходів, зумовлених результатами аналізу оператив­ної ситуації в окресленій сфері.

Інформують населення про стан оперативної ситуації у сфері нелегального обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, причини й умови, що цьому сприяють, зокрема й про криміногенну роль байдужого ставлення громадян до фактів незаконного культивування снодійного маку та коноплі, виробництва й підпільної торгівлі наркотич­ними засобами, психотропними речовинами та прекурсорами, немедичної наркотизації загалом й особами, які ведуть антису-спільний спосіб життя зокрема.


 




Звертають увагу батьків на характерні ознаки, що свідчать про початок наркотичної залежності підлітків, виготовлення та вживання ними наркотичних або психотропних речовин, технічні засоби їх маскування, форми й методи впливу на остан­ніх з метою схилення їх до добровільного здавання наркотич­них засобів і психотропних речовин, звернення до медичних закладів за допомогою в лікуванні від наркозалежності.

Беруть участь у діяльності навчальних центрів при нарко­логічних закладах для освоєння навичок профілактичної антинаркотичної роботи серед дітей та молоді.

Такі підрозділи здійснюють індивідуальну профілактику стосовно осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби чи психотропні речовини.

Здійснюють роботи виховного характеру з метою переконан­ня в необхідності добровільної відмови від вживання наркотиків.

Організовують і застосовують правові методи профі­лактики до осіб, які скоїли незначні правопорушення, пов'язані зі зберіганням наркотичних засобів у невеликих розмірах з по­слідовною реалізацією відмови такої особи від цієї діяльності.

11.4. Діяльність підрозділів кримінальної міліції в справах неповнолітніх

Працівники підрозділів у справах неповнолітніх відвідують сім'ї, члени яких перебувають на профілактичному облікові, за місцем їх проживання та проводять з ними профілактичну роботу.

Здійснюють роботу із запобігання правопорушенням: серед неповнолітніх, звільнених із місць позбавлення волі; засудже­них до мір покарання без позбавлення волі; неповнолітніх, які вчинили злочини, але звільнені від кримінальної відповідаль­ності у зв'язку із застосуванням заходів громадського впливу чи адміністративного стягнення або внаслідок амністії; неповно­літніх, котрі вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого наступає кримінальна відповідальність; неповно­літніх, які звинувачуються у вчиненні злочинів, не взятих під варту під час досудового слідства; неповнолітніх, що поверну­лися зі спеціальних учбово-лікувально-виховних установ; неповно -літніх, які систематично вчиняють правопорушення.


Уживають заходів для зміцнення взаємодії з органами соціального захисту, зайнятості населення, освіти, охорони здо­ров'я, трудовими колективами, громадськими об'єднаннями, добродійними та іншими фондами в роботі із запобігання правопорушенням серед неповнолітніх.

Викликають неповнолітніх, батьків або осіб, які їх замінюють, а також запрошують інших осіб по справах і матеріалах, що перебувають у провадженні міліції, для з'ясування об­ставин, пов'язаних із правопорушеннями підлітків, отримують від них необхідні пояснення, зведення, довідки, документи.

Також працівники цих підрозділів відвідують неповно­літніх правопорушників за місцем їхнього проживання, навчання, роботи; проводять профілактичні бесіди з ними, батьками й іншими особами, відповідальними за виховання та поведінку підлітків.

Затримують і доправляють неповнолітніх правопорушників у приймальники-розподільники для неповнолітніх на підставах, передбачених чинним законодавством і нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України.

Вносять пропозиції до органів соціального захисту, зайня­тості населення, освіти, місцевим держадміністраціям про на­дання неповнолітнім правопорушникам допомоги в соціально-побутовому облаштуванні, а також і органам охорони здоров'я для надання медичної допомоги неповнолітнім правопоруш­никам, які вживають спиртні напої, наркотичні, психотропні та інші засоби, що викликають одурманення.

Направляють у державні органи, на підприємства, установи, організації та громадські об'єднання інформацію про об­ставини, що сприяють вчиненню правопорушень підлітками, та пропозиції щодо усунення цих обставин.

Виявляють причини й умови, що сприяють проявам на­сильства в сім'ї стосовно неповнолітніх, уживають у межах своїх повноважень заходи щодо їх усунення.

Беруть на профілактичний облік неповнолітніх, схильних до вчинення насилля в сім'ї, та проводять виховну запобіжну роботу з ними.

Взаємодіють зі спеціально уповноваженим органом виконав­чої влади з питань запобігання насиллю в сім'ї, з органами опіки


 


Читайте також:

  1. II. Злочини проти життя та здоров'я особи
  2. II.3. Основні способи і прийоми досягнення адекватності
  3. III.Цілі розвитку особистості
  4. III.Цілі розвитку особистості
  5. III.Цілі розвитку особистості
  6. Roboform - Ваш Особистий Зберігач Секретів!
  7. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
  8. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.
  9. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
  10. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  11. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
  12. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.




Переглядів: 700

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Соціально-демографічні ознаки особи злочинця 7 сторінка | Соціально-демографічні ознаки особи злочинця 9 сторінка

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.047 сек.