• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Економіка Франції в період монополізації економіки

На французькій економіці негативно відбилися наслідки нерівномірності розвитку капіталізму. Як і Англія, Франція почала різко відставати в економічному розвитку від нових імперіалістичних країн – США та Німеччини. За 20 років (1870-1880 рр.) Франція змістилася з другого місця у світовому промисловому виробництві (після Англії) на четверте (після США, Англії та Німеччини). На цьому місці вона і залишалася до І Світової війни. Важка індустрія в цей час ставала основною в промисловому виробництві головних капіталістичних країн, а у французькій промисловості все ще домінувало виробництво споживчих товарів. Основними видами французького експорту залишались дорогі шовкові тканини, парфуми та косметика, ювелірні вироби, продукція художніх промислів та інші предмети розкоші, у виробництві яких Франція все ще була монополістом на світовому ринку.

Франція практично втратила своє світове значення промислової держави. До Першої Світової війни вона так і не змогла досягти рівня індустріальної країни. Продукція сільського господарства за вартістю перевищувала промислову; 40 % населення було зайняте в сільському господарстві, але і сільське господарство – передова галузь французької економіки – зазнавала хронічної кризи. Володіючи порівняно великими посівними площами та вигідно відрізняючись від багатьох європейських конкурентів можливістю повністю задовольнити свої потреби у хлібі, Франція за врожайністю сільськогосподарських культур посідала 11-е місце в Європі. Це пояснювалось роздрібненістю та технічним відставанням французького землеробства. Більшість селянських господарств мало заборгованість державі, іпотечним банкам та лихварській олігархії, яка передавалася від покоління до покоління. Французькі сільськогосподарські продукти не могли конкурувати на європейських ринках з дешевими американськими, канадськими та аргентинськими, тому аграрна криза кінця ХІХ ст. погіршила й без того тяжке становище сільського господарства Франції.

Причини відставання Франції в економічному розвитку наприкінці ХІХ ст.:

- наслідки франко-прусської війни 1870-1871 рр. Пограбування Франції Німеччиною надовго затримало розвиток французької промисловості. Відторгнення до Ельзасу та Лотарингії послабило і без того недостатньо розвинену сировинну базу французької індустрії. До імпортованого вугілля, міді, бавовни тепер додалися ще й залізна руда, коксоване вугілля тощо;

- нерозвиненість внутрішнього ринку. Основна маса французького населення знаходилася за межею бідності і не могла створити платоспроможного внутрішнього попиту для національної промисловості;

- застаріла технічна база. Економічний розвиток країни потребував заміни застарілого обладнання новим, для чого були необхідні значні капітальні вкладення, однак французька буржуазія не була зацікавлена в цьому і вивозила капітали в інші країни та займалася міжнародним лихварством;

- колоніальні авантюри. Колоніальні захоплення кінця ХІХ- початку ХХ ст. приносили окремим французьким капіталістам значні прибутки. За рахунок держави організовувалися коштовні військово-морські експедиції до колоній, в захоплених країнах фінансувалися збройні сили, будувалися об’єкти стратегічного призначення (порти, шляхи тощо).

Таким чином, антинаціональна лихварська політика французького капіталу була головною причиною економічного відставання Франції.

Концентрація французької промисловості здійснювалась повільніше, ніж в США, Німеччині та Англії, але при відставанні концентрації промислового капіталу у Франції швидкими темпами здійснювався процес концентрації і централізації банків. Кількість відділень та кас зросла майже у 20 разів (з 64 – у 1870 р. до 1229 – у 1909 р.), а розмір капіталу банків збільшився майже у 8 разів (з 627 млн. франків – у 1870 р. до 5250 млн. франків – у 1909 р.). Найбільші банки перетворилися на могутніх монополістів, які розпоряджалися всім грошовим капіталом країни. Почалося зрощування банківського та промислового капіталу. Через особисту унію, створення акціонерних товариств банкіри почали контролювати значну кількість промисловості. Так виникає фінансовий капітал Франції, центром якого стає Французький банк. Позиково-лихварські риси були притаманні французькому капіталізму ще в доімперіалістичний період. До кінця ХІХ ст. французький капітал фінансового характеру звернувся головним чином до позиково-лихварської діяльності за кордоном, про що свідчать цифри зростання французького капіталу: 1880 р. – 15 млрд. франків; 1890 р. – 20 млрд. франків; 1902 р. – 27 млрд. франків; 1911 р. – 37 млрд. франків; 1914 р. – 60 млрд. франків. За період 1870-1913 рр. промислове виробництво у Франції зросло всього у три рази, а експорт французького капіталу – в 6 разів. Вивезення капіталу, що означало вихід коштів з національної економіки, гальмувало економічний розвиток країни. Напередодні Першої Світової війни обсяг вивезеного капіталу у 1,6 разів перевищував загальну суму капіталовкладень у промисловість і торгівлю Франції. Хоча перше місце у світі з експорту капіталу посідала Англія, та Франція являла собою лихваря. Англійський капітал за кордоном інвестувався переважно у промисловість та залізничне будівництво, а французький капітал експортувався, головним чином, у вигляді позик та запозичень іноземним державам.

На кінець ХІХ ст. Франція володіла великими колоніями у Африці, Індокитаї, на островах Океанії. Територія французьких колоній у 21 раз перевищувала територію самої Франції. Франція стала другою після Англії колоніальною країною світу.

Таким чином, основними протиріччями капіталізму у Європі в першій половині ХІХ ст. були протиріччя між Францією та Англією, які не втратили своєї гостроти до кінця ХІХ ст. у зв’язку з завершенням територіального розподілу світу. Після створення Німеччиною потужної індустрії та залучення до розподілу британської та французької колоніальних імперій, англо-французькі протиріччя поступилися протиріччям Німеччини з Францією та Англією. Французькі імперіалісти бажали повернути собі Ельзас та Лотарингію і у 1904 році Франція уклала військову угоду з Англією, яка отримала назву Антанта. Цей блок був створений з метою протистояти німецькому прагненню до світового лідерства.

Читайте також:

1. I період – адаптаційний.
2. I. Грецький період (друга половина VII — середина
3. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
4. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
5. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
6. Аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин на об'єктах економіки.
7. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
8. Аграрний комплекс національної економіки.
9. Адміністративної економіки.
10. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних сподівань та економіка пропозиції. Крива Лафера.
11. Антропологічна періодизація первісної історії
12. АТ – одна з найбільш зручних форм колективного підприємства в умовах ринкової економіки. Першим АТ вважають створену у 1602 році Голандсько –Ост - Індську компанію.

Переглядів: 1003