Державне регулювання, тарифне та нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

В ринковій економіці держава здійснює регулювання зовнішньоекономічною діяльністю з метою захисту загальнонаціональних інтересів та безпеки держави. Система митних органів належить до виконавчої гілки влади. Одним з важливих питань є чітке визначення сфери суспільних відносин, що охоплюються поняттями як «державного управління», так і «виконавчої влади». При тлумаченні співвідношення цих понять слід виходити з того, що сам характер виконавчої влади, зумовлений її об'єктивним призначенням — виконанням законів та інших правових актів, підтверджує єдність цієї гілки влади зі змістом державного управління, тобто управлінської діяльності держави.

Відтак визначення змістовного зв'язку виконавчої влади з державним управлінням є однією з методологічних передумов правильного розуміння суті як виконавчої влади, так і державного управління.

Уся система управління зовнішньоекономічною діяльністю, починаючи з термінології статистичних показників, економічних моделей і закінчуючи розробкою зовнішньоекономічної політики і стратегії, ґрунтується на вченні Джона Мейнарда Кейнса, кейнсіанство, та класиків монетаризму. В підсумковій праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.) Кейнс обґрунтовував підвищення ролі держави в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю, що збіглось з історичною необхідністю розвитку інституційного управління.

На початку 30-х років XX ст. макроекономіка стала не лише основним розділом економічної науки, а й найважливішою сферою державного управління. Роль зовнішньоекономічних зв'язків як чинника розвитку значно зросла в період інтернаціоналізації господарського життя. Саме на даному етапі узгодження національної зовнішньоекономічної політики та її координація на багатосторонньому рівні стали життєво необхідними для стабільності та економічного зростання. Загальновідома істина: «Теорія випереджає практику» підтвердилась як стосовно використання на практиці кейнсіанства, так і щодо монетаризму.

В 50-60-ті роки кейнсіанський напрям отримав достойного суперника — монетаризм, який почав застосовуватись у практиці державного регулювання лише на початку 80-х років. Інтелектуальним лідером монетаристів став професор Чикагського університету Мілтон Фрідман. Теоретичним положенням про незастосовність жорсткого кейнсіанського підходу до регулювання світової економіки монетаристи пояснювали потребу у ліберальних методах управління, переважно фінансово-кредитними, антиінфляційними, ціновими і грошовими інструментами.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється в основному тарифними та нетарифними методами регулювання. У цілому виокремлюють в наведеному аспекті три різновиди державної політики: автаркія, протекціонізм, фритредерство. Автаркія в основному спрямована на створення самодостатньої та замкненої економіки в державі, яка без зовнішньоекономічної діяльності задовольнить всі потреби в країні. Протекціонізм — державна політика, спрямована на захист вітчизняного товаровиробника від іноземної конкуренції шляхом запровадження заборони або обмеження на ввезення деяких товарів, встановлення високих митних тарифів на імпортні товари та ін. Фритредерство в сучасному розумінні виступає як державна політика, яка підтримує вільну торгівлю та виступає проти втручання в господарську діяльність підприємств. Політика держави має бути направлена на одержання максимального прибутку від зовнішньоекономічної діяльності і від національного виробника.

Позитивний вплив на стан національної економіки та ефективність зовнішньоекономічних зв'язків наступає за тих умов, коли вони стимулюють розвиток експортного виробництва і експорту продукції, отриманої на основі застосування передових технологій, забезпечують імпорт продукції, необхідний для структурно-технологічного прогресу економіки країни, а також першочергового задоволення життєво важливих потреб держави та її населення.

Державна доцільність повинна превалювати над комерційними інтересами окремих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності у випадках можливості здійснення імпорту екологічно небезпечних, шкідливих для здоров'я людей товарів, застарілої техніки, продукції, яка підриває моральні засади суспільства.

Правовою основою регулювання зовнішньоекономічної діяльності є один з базових законів, що регулює українську економіку — це Закон України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність». Цей документ чітко визначив, що Україна самостійно здійснює митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території, а митну політику України визначає Верховна Рада України.

Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за вказаним Законом, законами України про митну справу та міжнародними договорами України. У вказаному Законі можемо знайти відповідь про визначення поняття митного регулювання як регулювання питань, пов'язаних із встановленням мита та митних зборів, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю.

Митні правила України, які повинні включати порядок декларування товарів, сплати мита та митних зборів, надання митних пільг та інші умови проходження митного контролю, встановлюються законами України про митне регулювання. Система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі становить митну політику.

Митна справа в Україні — це порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедура митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушенням митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України. Митна справа є складовою зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України. Важливою складовою митної справи є сфера митно-тарифного регулювання.

Для розроблення пропозицій з питань митно-тарифного регулювання та врахування при цьому інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і держави в цілому створено Митно-тарифну раду. Відповідно до чинного законодавства Митно-тарифна рада діє при Кабінеті Міністрів України з метою розроблення пропозицій з питань митно-тарифного регулювання. Функції робочого апарату Митно-тарифної ради здійснює Державна митна служба України, її склад затверджується Кабінетом Міністрів України.

Правовий статус Митно-тарифної ради України визначається постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 1994 р. № 62 «Про Митно-тарифну раду України».

На Митно-тарифну раду покладається :

— розроблення пропозицій щодо основних напрямів митно-тарифної політики України, включаючи пропозиції про встановлення, скасування або зміну митних ставок;

— підготовка та розгляд проектів законодавчих актів України і міжнародних договорів України щодо митно-тарифного регулювання;

— розроблення заходів, спрямованих на захист українського ринку при ввезенні на митну територію України і вивезенні за межі цієї території товарів.

Правові основи тарифних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності закріплені в Главі 42 Митного Кодексу України, де систематизовано ставки мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за її межі; встановлені принципи та норми тарифної політики; порядок формування та застосування єдиного митного тарифу України; види митних ставок, порядок їх нарахування та стягнення. Безпосередньо ставки мита встановлюються відповідно до Митного тарифу України, який затверджено Законом «Про Митний тариф України».

Після другої світової війни були здійснені заходи зі створення міжнародної торговельної організації, яка б забезпечувала глобальну координацію зовнішньоторговельної політики. З приводу одного із розділів угоди про створення міжнародної організації, присвяченого питанням тарифів, були проведені спеціальні переговори в Женеві. Результатом цих переговорів стало підписання угоди з питань тарифів та торгівлі, що отримала назву Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ). Вступивши в силу з 1 січня 1948 р., ця Угода ніби доповнювала в митно-тарифній сфері роботу Міжнародного валютного фонду (МВФ).

Численні угоди, такі як Кодекс про митну вартість ГАТТ, Кодекс про імпортне ліцензування, Кодекс по технічних бар'єрах в торгівлі, Конвенція про спрощення та гармонізацію митних процедур (Конвенція Кіото), Гармонізована система описання та кодування товарів, є основою світової торгівлі. Світова організація торгівлі (СОТ) була створена за результатами так званого Уругвайського раунду багатосторонніх торгових переговорів (1986—1993 рр.), що відбувались в рамках ГАТТ, які після початку функціонування СОТ (з 1 січня 1995 р.) стали її складовою частиною.

Україна протягом останніх років провела значну роботу щодо пристосування свого механізму зовнішньоторговельного регулювання до вимог ГАТТ/СОТ. На даному етапі здійснено такі заходи в цьому напрямі:

1. Визнання принципу свободи торгівлі, права кожної юридичної та фізичної особи укладати експортно-імпортні угоди.

2. Визнання основним регулятором зовнішньої торгівлі митного тарифу, зведення до мінімуму інших засобів регулювання.

3. Визнання принципу найбільшого сприяння в зовнішній торгівлі.

4. Визнання принципу національного режиму стосовно імпортних тарифів.

5. Визнання принципу національного режиму стосовно прав Інтелектуальної власності.

6. Відмова від субсидованого експорту.

7. Затвердження загальноприйнятої номенклатури митного тарифу, що базується на Гармонізованій системі описання та кодування товарів.

8. Затвердження системи митного контролю, що базується в основному на принципах ГАТТ, включаючи порядок декларування, перевірки, митного оформлення товарів, визначення їх митної вартості.

9. Вирішення митних спорів шляхом проведення консультацій та переговорів.

Відповідно до вимог СОТ середній рівень ставок національних митних тарифів не повинен збільшуватись, а може лише зменшуватись. Збільшення тарифів на імпорт одного товару має супроводжуватись зменшенням тарифу на інший товар.

З метою формування раціональної структури експорту деяких видів товару та захисту внутрішнього ринку застосовуються режими квотування та ліцензування імпорту товарів. Ставлення до застосування нетарифних методів в світовій практиці досить суперечливе. З однієї сторони, Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ) та Світова організація торгівлі (СОТ) офіційно ставлять завдання на максимальне спрощення таких заходів, з іншої, всі країни світу застосовують різні форми нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі.

Чим вище рівень економічного розвитку країни, чим різноманітніша система її зовнішньоекономічних зв'язків, тим меншу роль відіграють в її митній політиці чисто фіскальні мотиви, тим більше ця політика характеризується комплексною стратегією створення для національної економіки сприятливих умов розвитку в сьогоденні та майбутньому. І як результат — посилення ролі мита і його застосування як регулятора розвитку національної економіки: полегшення або перешкоджання ввезенню в країну або вивезенню з неї певних товарів, вплив на торгові потоки, забезпечення збалансованості зовнішньоторгового обміну, свідоме формування господарської структури, поступова зміна місця країни на світовому ринку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СУТЬ ТА ОСНОВНІ ЇЇ ДЕФЕКТИ	\|	Вивізне мито

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.