Функції, види, рівні і сторони спілкування.

План

Тема 6. Міжособистісні стосунки. Спілкування.

Лекція 6

Змістовий модуль 2. Розвиток і становлення соціально зрілої особистості

1. Функції, види, рівні і сторони спілкування.

2. Комунікативні бар'єри та механізми взаєморозуміння у спілкуванні.

3. Маніпуляції у спілкуванні.

4. Невербальна комунікація та її види.

5. Поняття про психологічну сумісність.

СПІЛКУВАННЯ – складний, багатогранний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, спричинений потребами спільної діяльності. Він включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини.

Як же відбувається цей складний багатоплановий процес? Які має етапи? Іноді він буває неповним і обмежується лише трьома етапами.

Початкова думка.У Миколи виникла думки і він хоче передати її Марії. Наприклад, попросити її купити житнього хліба.

1. Початкове словесне виявлення.Микола говорить Марії, що йому потрібен хліб, просить її зайти до крамниці і купити йому одну буханку.

2. Розуміння з бокуслухача. Марія слухає слова Миколи і до її свідомості надходить сигнал, котрий, як вона це розуміє, відповідає тому, що говорить Микола. Хлопець дійсно мав на увазі певний сигнал. Однак той сигнал, який надіслав Микола, і той, який сприйняла дівчина, хоча і схожі (хліб), але їхні значення не збігаються.

Марія думала, Що йому потрібен пшеничний хліб ікупила його Миколі. Вона вважала, що виконала його прохання, але він залишився незадоволеним.

Отже, якщо учасники спілкування здійснюють лише три кроки, описані вище, може виникнути непорозуміння. Думка виникла, обмін словами здійснився, але спілкування виявилося невдалим, тому що Марія зрозуміла не вірно той зміст, який хотів виразити Микола. Розуміння змісту слів обох учасників не збіглося. Що ж робити?

Для того щоб пересвідчитись, що повідомлення було передано правильно і спілкування здійснилося ефективно, необхідно здійснити ще чотири кроки:

4. Зворотний зв'язок.Цей етап абсолютно необхідний, інакше ми можемо легко втратити зміст навіть такого простого повідомлення, як "житній хліб". Для цього ми повинні не уявляти собі справу так, нібито те, що ми зрозуміли, і було тим, що намагалася нам сказати людина. Учасник спілкування, який говорить і надсилає інформацію, називається комунікатором,а той, хто слухає і приймає повідомлення, називається реципієнтом.Вірогідність того, що значення, котрі ми приписуємо
словам, будуть правильно розшифровані, збільшиться, якщо реципієнт за допомогою зворотного зв’язку повідомить повідомить комунікатору, як він зрозумів значення слів, що вжив комунікатор. Марії слід по запитати у Миколи щось на зразок такого: "Отже, тобі потрібен пшеничний хліб?" або "Який хліб тобі треба купити?". В першому ви-кидку вона б висловила своє припущення про те, як вона зрозуміла повідомлення, думаючи, що її розуміння правильне, а в другому випадку передбачила б можливе ускладнення і попросила Миколу його роз'яснити. Отже, зворотний зв'язок — твердження або питання, призначені для того, щоб показати комунікатору те, як його зрозумів реципієнт.

Усвідомлення непорозуміння. Завдяки зворотному зв'язку Микола усвідомлює, що Марія зрозуміла його неправильно і це спонукає його до подальшого кроку.

Прояснення початкового словесного вираження. Микола знову говорить, звертаючись до Марії, але на цей раз вибирає такі слова, котрі до
зволяють прояснити, що саме він має на увазі: "Ні, мені потрібен житній хліб!" Тепер зміст його повідомлення може бути зрозумілий правильно.

Правильне розуміння: На цей раз Марія вірно сприйняла прохання Миколи.

Ця схема пояснює процес спілкування, процес розуміння змісту, котрий ми вкладаємо в слова. На простому прикладі ми простежили, як легко може статися, що одна людина невірно розуміє іншу в тому, що стосується такого знайомого буденного предмету, як хліб. А як часто ми намагаємося спілкуватися з приводу складних тем — наших інтересів, переконань, глибоких почуттів, — навіть не замислюючись над тим, як ми виражаємо зміст думок і як нас розуміє співрозмовник. Тому важливо дослідити, як відбувається спілкування і як навчитись спілкуватись більш точно і вдало.

Внутрішній світ людини - це та сфера особистості, де приймаються рішення, переживаються потреби і почуття, котру Біблія називає "серцем" людини: "Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя". Наші потреби і бажання змінюються, вони не є застиглими і незмінними. Спілкування часто починається через поштовх, що з'являється в мотиваційно - потребнісній сфері особистості, із внутрішнього світу.

Крім цього, є певні фільтри, через які проходять всі відомості із внутрішнього світу на поверхню нашого єства у формі слів і рухів. Це ті думки і цінності щодо життя і світу, якими наділена людина і котрими люди відрізняються один від одного. Наприклад, деякі люди як навчилися, так і вважають, що немає нічого поганого в тому, щоб плакати, переживати і виражати сором, любов, співчуття або інші глибокі почуття. А інші люди впевнені в тім, що ми ніколи не повинні дозволяти собі показувати наші почуття і що той, хто так робить, виявляє неприпустиму слабкість. Деякі цінують близькі стосунки, а інші вважають їх не такими вже і потрібними, тобто люди цінуютьрізне, потребують різного, боятьсяі хочуть різного.

Ніхто не може побачити внутрішній світ людини або її фільтри думок і цінностей. Сторонніми сприймаються слова, тон голосу, вираз обличчя, жести, пози, рухи. Фактично існують три категорії повідомлень, що передаються без участі слів, так звані невербальні засоби спілкування:

а) мова знаків — вираз обличчя, голосова інтонація, контакт очей або його відсутність, жести, дихання, сміх тощо;

б) мова дій, котру можна зрозуміти, спостерігаючи за людиною в процесі діяльності, коли вона чимось займається. Деякі вчинки досить красномовні і
багато що можуть сказати про особисті якості;

в)предметна мова або мова предметів — це те, що люди повідомляють про себе через речі, котрими володіють. Одежа, будинок, автомобіль багато що можуть сказати про свого володаря. Через ці предмети ми повідомляємо про свої смаки, цінності, потреби.

У спілкуванні беруть участь щонайменше двоє, і кожен з учасників має свій особистий внутрішній світ, свою систему цінностей, через яку він фільтрує свої думки та почуття, і зовнішню, видиму для інших оболонку. На поверхневому рівні реципієнт через органи чуття намагається сприйняти відомості від комунікатора. Але паралельно в його думках можуть відбиватися інші події, які відволікають увагу від сигналів співрозмовника.

Розглянемо характеристики різних сторін спілкування. Обмінюючись інформацією, кожний із партнерів є активним суб'єктом у процесі спілкування. Важливу роль при цьому відіграє значущість інформації, завдяки чому партнери намагаються виробити загальний змісти однакове розуміння ситуації. Це можливо лише за умови що інформація прийнята, зрозуміла та осмислена. Тому в комунікативному процесі поєднано діяльність, спілкування й пізнання.

Загальну модель спілкування взято з теорії інформації, де його розуміють як процес, за допомогою якого закодоване певним, джерелом (відправником) повідомлення передається через канал зв'язку до призначеного пункту (адресата), де відбувається його декодування. При такій моделі комунікативний процес розглядається як обмін інформацією між людьми, а основна його мета — забезпечити розуміння інформації, що є предметом обміну.

Обмін інформацією передбачає також психологічний вплив одного партнера на поведінку іншого з метою її зміни. А це можливо лише тоді, коли партнери користуються однією або близькими системами кодифікації й декодифікації, тобто "спілкуються однією мовою". Ефективність комунікації найчастіше визначається тим, чи вдалося вплинути суб'єктам спілкування одне на одного, чи уточнювалась, змінювалась, розвивалась інформація, думка співрозмовників. Саме в цьому проявляється специфіка людської комунікації на відміну від тієї, що описується теорією інформації. Доведено, що на першому рівні обміну вирівнюються відмінності у вихідній інформації, яка є в індивідів, котрі вступили в контакт. На другому передаються та приймаються найважливіші значення (інформування, навчання, інструктаж тощо). І, нарешті, на третьому рівні індивіди прагнуть зрозуміти погляди та установки одне одного (згода, незгода, зіставлення поглядів).

У соціальній психології виокремлюють комунікацію вербальну (словесну) та невербальну. Засобом першої є мова, другої — оптико-кінетичні системи знаків (жести, міміка, пантоміміка), пара- та екстралінгвістична система (інтонація, паузи тощо), система організації простору та часу комунікації, а також система "контакту очима".

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Види спілкування.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.