• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розділ І. ВСТУП ДО ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА 3 сторінка

r

місце огляду доказів за їх місцезнаходженням повідомляють особам, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не є перешкодою для проведення огляду. Крім цього, у разі необхідності, зокрема за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, для участі в огляді доказів за їх місцезнаходженням можуть бути залучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеозапис.

Про всі процесуальні дії, які вчиняють під час огляду доказів за їх місцезнаходженням, складається протокол, що підписують усі особи, які беруть участь в огляді. До протоколу додають разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки письмових і речових доказів, відеозаписи тощо.

Особи, які беруть участь в огляді доказів за їх місцезнаходженням, ма­ють право робити свої зауваження щодо протоколу огляду. Ці зауваження заносять до протоколу. Суд розглядає їх у судовому засіданні на стадії судового розгляду.

V. Суд, за заявою осіб, які беруть участь у справі, вирішує пи­тання про вжиття заходів по забезпечення позову. Відповідно до ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод, справед­ливий судовий розгляд передбачає не тільки ухвалення законного й обґрун­тованого рішення суду, але і його виконання. Для цього і застосовують заходи забезпечення позову. Пред'являючи позов, позивач планує досягти здійснення своєї вимоги до відповідача шляхом виконання обов'язку, якого відповідач не виконав добровільно.

Правове регулювання питань забезпечення позову вміщено у ст. 151-155 ЦПК України.

Забезпечення позову - це процесуальна дія суду, пов'язана із застосу­ванням заходів, встановлених законом, з метою гарантування в майбутньому виконання ухваленого рішення суду у цивільній справі.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити немож­ливим виконання рішення суду. Забезпечення позову може стосуватись і первісного, і зустрічного позовів. Забезпечення позову можливе під час розгляду справи в суді першої інстанції, в апеляційній та касаційній інс­танціях.

Питання про вжиття заходів забезпечення позову можуть порушити лише особи, які беруть участь у справі, подавши до суду відповідну заяву. Реквізити заяви визначено у ч. 2 ст. 151 ЦПК України. Встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання встановлених вимог, суд постановляє ухвалу про повернення заяви заявникові. Така ухвала оскарженню не підлягає, але не позбавляє особу права звернутися з такою ж вимогою повторно.

За загальним правилом питання про забезпечення позову порушують після відкриття провадження у справі. Проте, відповідно до ч. 4 ст. 151 ЦПК України, за заявою заінтересованої особи суд може забезпечити позов до подання позовної заяви з метою запобігти порушенню права інтелектуальної власності. У такому разі до заяви про забезпечення позову додають документи та інші докази, які підтверджують, що саме ця особа є суб'єктом відповідного права інтелектуальної власності і що її права можуть порушити у разі невжит­тя заходів забезпечення позову. До заяви додають також і"і копії, відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити заходи забезпечення позову. Крім того, у разі подання заяви про забезпечення позову до пред'явлення позову заявник зобов'язаний подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів від дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Заходи щодо забезпечення позову вживає суд з метою гарантувати належне і своєчасне виконання маіібутнього рішення суду, дозволяють державному виконавцеві оперативно виконати рішення суду.

Види забезпечення позову:

1) накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать від­повідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. Водночас не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються;

2) заборона вчиняти певні дії;

3) заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;

4) встановлення обов'язку вчинити певні дії;

5) зупинення продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або про виключення його з опису;

6) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, якого ос­каржує боржник у судовому порядку;

7) передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

Не допускається забезпечення позову через зупинення тимчасової

адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов'язку вчинити певні дії тимчасовому адміністратору, ліквідатору банку або Національного банку України при здійснення тимчасової адміністрації чи ліквідації банку.

Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію, стипендію, допомогу із загальнообов'язкового де­ржавного соціального страхування, яку виплачують у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яку виплачують каси взаємодопомоги, благодійні організації, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю. Однак ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шко­

ди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, завданих злочином.

Перелік видів забезпечення позову не є вичерпним. У разі необхідності суд може застосувати й інші види забезпечення позову. Крім цього, напри­клад, у зв'язку з обставинами, пов'язаними із майновим станом відповіда­ча, суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Вибір того чи іншого виду забезпечення позову залежить від характеру позовної вимоги і конкретних обставин справи.

Забезпечення позову, будучи гарантією виконання рішення суду для позивача, є обмеженням прав відповідача і може завдати шкоди. У зв'язку з цим, суд, вирішуючи питання про забезпечення позову, має враховувати всі обставини справи в сукупності і керуватися не тільки захистом прав позивача, але й охороною прав та інтересів відповідача та інших осіб. Тому види забезпечення позову мають бути співмірні із заявленими вимогами по­зивача. Крім цього, враховуючи, що забезпечення позову може спричинити шкоду відповідачеві та іншим особам, суддя повинен роз'яснити позивачеві, який просить забезпечити позов, наслідки можливого завдання відповідачеві збитків і за наявності для цього відповідних підстав вимагати застави (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»). Такі дії суду виконують функцію запобігання зловживанню забезпеченням позову зі сторони позивача. Заставу вносять на депозитний рахунок суду. Розмір застави визначає суд з урахуванням обставин справи, але він не повинен бути більшим за розмір ціни позову.

Заяву про забезпечення позову розглядає суд, у провадженні якого перебуває справа, у день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Якщо заяву подано до пред'явлення позову, суд зобов'язаний розгля­нути її не пізніше двох днів від дня її подання. Суд має право вимагати від заявника подати додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову. Таку заяву, у разі обґрунтованої вимоги заявника, розглядають лише за його участі без повідомлення особи (осіб), щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову.

Суд, залежно від обставин справи, може забезпечити позов повністю або частково.

Про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, яка підлягає оскарженню. Проте оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи. В ухвалі зазначають вид забезпечення позову, підстави його об­рання, порядок виконання, розмір застави, якщо її призначено. Копію ухвали надсилають заявникові та заінтересованим особам негайно після її постановлення. Ухвалу про забезпечення позову виконують негайно в

порядку, передбаченому положеннями Законом України «Про виконавче провадження». У разі забезпечення вимог заявника заставою, ухвала про забезпечення позову звертається до виконання негайно після внесення предмета застави в повному розмірі.

З метою захисту прав та інтересів позивача та реального впливу на від­повідача ЦПК України передбачає притягнення осіб, винних у порушенні заходів забезпечення позову, до відповідальності. Така відповідальність, відповідно до ст. 382 КК України, може бути застосована до службових осіб. Відповідно до ст. 185-3 КпАП, фізичні особи можуть бути притяг­нуті до адміністративної відповідальності за вияв неповаги до суду через накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або у вигляді адміністративного арешту на строк до п'ятнадцяти діб.

Особи, винні у порушенні заходів забезпечення позову, можуть нести і відповідальність за шкоду, завдану невиконанням ухвали про забезпечення позову. З позовом про відшкодування цих збитків до винних осіб може звернутися особа, в інтересах якої здійснювалися заходи забезпечення позову. Такий позов можуть пред'явити лише після того, як буде встанов­лено, що ці порушення призвели до неможливості виконання позитивного для позивача рішення суду або ж істотно ускладнили його. Охочим подати такий позов варто пам'ятати про обов'язковість доведення розміру збитків та причинного зв'язку.

За заявою однієї із сторін, зважаючи на пояснення другої сторони, суд може допустити заміну одного виду забезпечення позову на інший. Заяву про заміну виду забезпечення позову розглядає суд не пізніше двох днів від дня її подання.

На заміну виду забезпечення позову за заявою відповідача потрібна зго­да позивача, яку можна висловити і в усній, і в письмовій формі. Винятком є випадки, коли у разі забезпечення позову про стягнення грошових коштів відповідач з дозволу суду замість допуш.еного виду забезпечення вносить на депозитний рахунок суду суму, зазначену в позовній заяві.

Про заміну одного виду забезпечення позову на інший постановля­ють ухвалу. Зазначимо, що ст. 293 ЦПК України не передбачає права на оскарження ухвали про заміну виду забезпечення позову. Проте у ч. 11 ст. 153 ЦПК України зазначено, що оскарження ухвали про заміну одного виду забезпечення на інший зупиняє виконання цієї ухвали. Вважаємо, що з метою гарантування захисту прав та інтересів осіб таку ухвалу можна оскаржити.

Заходи забезпечення позову може скасувати суд. Особа, щодо якої вжи­то заходи забезпечення позову без її повідомлення, протягом десяти днів від дня отримання копії ухвали може подати до суду заяву про їх скасування. Таку заяву розглядає суд протягом двох днів від дня її надходження.

Питання про скасування заходів забезпечення позову вирішують на су­довому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про скасування заходів забез­печення позову.

У процесуальній літературі звернено увагу на відмінність таких про­цесуальних дій як скасування заходів забезпечення позову та скасування ухвали про забезпечення позову. Розбіжність полягає в тому, що заходи забезпечення позову скасовує суд, який їх застосував, якщо відпали для цього підстави. Правомірності застосування таких заходів судом відпові­дач, як правило, не заперечує. Якщо заходи забезпечення позову спричи­нили збитки, то до особи, яка ініціювала забезпечення позову, може бути пред'явлено позов про їх відшкодування. Натомість скасування ухвали про забезпечення позову здійснюють за наслідками і"і перегляду вищестоящою ін­станцією, якщо під час її постановлення порушено вимоги закону. Важливо, що у такому разі особа, з ініціативи якої застосовано заходи забезпечення позову, відповідальності за завдані цим збитки не несе.

Про скасування заходів забезпечення позову постановляють ухвалу, яка може бути оскаржена. Оскарження ухвали про скасування забезпечення позову зупиняє виконання цієї ухвали.

Якщо у задоволенні позову відмовлено, провадження у справі закри­то або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовують до набрання судовим рішенням законної сили. Суд може одночасно з ухваленням рішення суду чи постановленням ухвали або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову. У контексті цього питання варто звернути увагу на те, що видається нелогіч­ним скасовувати заходи забезпечення позову у разі закриття провадження у справі у зв'язку з укладенням мирової угоди. Вважаємо, що у таких випадках забезпечення позову мало б діяти до повного виконання умов мирової угоди.

Крім того, заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, суд скасовує у разі: 1) неподання заявником позовної заяви протягом десяти днів від дня постановлення ухвали про забезпечення позову; 2) по­вернення позовної заяви; 3) відмови у відкритті провадження у справі.

Як уже зазначалося, суд, вирішуючи питання про забезпечення позову, має керуватися не тільки захистом прав позивача, але й охороною прав та інтересів відповідача та інших осіб. На виконання цього ЦПК України передбачає, що у разі скасування заходів забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову.

Якщо позивач вносив предмет застави, відшкодування збитків, завда­

них забезпеченням позову, насамперед здійснюється за рахунок предмета застави. Предмет застави повертають позивачеві, якщо позов про відшко­дування збитків не подано протягом двох місяців після скасування заходів забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Також предмет застави повертається пози­вачеві, якщо набрало законної сили рішення суду про задоволення позову або якщо сторони уклали мирову угоду.

VI. Суд вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду. Перелік процесуальних дій, що необхідно вчинити з метою під­готовки справи до судового розгляду, суд визначає у відповідній ухвалі, в якій зазначаються дії як суду, так і учасників цивільної справи, строки їх здійснення. Перелік таких дій визначений ч. 6 ст. 130 ЦПК України. Проте, оскільки він не є вичерпним, то суд може вчиняти і інші процесу­альні дії, необхідні для належної підготовки справи до судового розгляду. Наприклад, у порядку ст. 133 ЦПК України можуть вчинятися процесуальні дії, пов'язані із забезпеченням доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 156 ЦПК України, справа має бути призначена до розгляду не пізніше п'ятнадцяти днів після закінчення дій підготовки до судового розгляду. Закінчення підготовки справи до судового розгляду оформлюють ухвалою про призначення справи до розгляду, яка не підлягає оскарженню. В ухвалі зазначають, які підготовчі дії провів суддя, вста­новлюють дату розгляду справи. На нашу думку, формальне закінчення підготовки справи до судового розгляду не є забороною на вчинення до­даткових підготовчих дій, які можуть проводити аж до початку судового розгляду цивільної справи.

Крім того, після призначення справи до розгляду всіх осіб, які беруть участь у справі, потрібно повідомити про час і місце розгляду справи. На судове засідання треба викликати інших учасників цивільного процесу.

15.4. Судові виклики і повідомлення

Повідомлення осіб про час і місце судового розгляду цивільної справи - обов'язкова умова реалізації принципів диспозитивності і змагальності у цивільному судочинстві, гарантія реалізації права осіб на їхню особисту участь у судовому засіданні. Від належного повідомлення залежить ефектив­ність підготовчих дій суду і осіб, які беруть участь у справі. Повідомлення учасників цивільної справи про судове засідання є обов'язком суду і необ­хідною умовою проведення судового засідання.

Належне повідомлення про час та місце судового засідання передбачає такі умови:

- судову повістку про виклик потрібно вручити з таким розрахунком, щоб особа, яку викликають, мала достатньо часу для явки до суду і під­готовки до участі в судовому розгляді, але не пізніше, ніж за сім днів до судового засідання. Судову повістку про виклик надсилають особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам.

- судову повістку-повідомлення потрібно вручити завчасно. Судову повістку-повідомлення надсилають особам, які беруть згчасть у справі з при­воду вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою (наприклад, явка осіб на судове засідання, де вирішують питання про скасування заходів забезпечення позову, не є обов'язковою - ч. 5 ст. 154 ЦПК України);

- адресу, за якою треба надсилати судову повістку, зазначають у заяві, поданій до суду. Після відкриття провадження у справі повідомлення про зміну адреси є обов'язком осіб, які беруть участь у справі (ст. 77 ЦПК України). На нашу думку, положення цієї статті потрібно поширити не тільки на осіб, які беруть участь у справі, а й на інших учасників цивіль­ного процесу.

У разі необхідності виклику свідків, залучення третіх осіб та інших учасників цивільної справи відомості про їхнє місцезнаходження повідомляє та особа, яка клопоче про їхню участь.

Якш,о насправді особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судову повістку може бути надіслано за місцем ІТ роботи.

Судову повістку фізичній особі, за загальним правилом, надсилають за місцем її проживання (перебування чи роботи). У частинах 9-10 ст. 110 ЦПК України передбачено, шо позови до відповідача, місце проживання якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за місцем його перебування або за останнім відомим місцем проживання відповідача чи постійного його заняття (роботи). Місцезнаходження майна та останнє відоме місце проживання чи перебування відповідача потрібно в кожному конкретному випадку достовірно встановлені. У цих випадках судову повістку надішлють за адресою, яку позивач вказав у заяві.

Судову повістку юридичній особі надсилають за її місцезнаходженням або місцезнаходженням її представництва, філії, якш;о позов виник у зв'язку з їхньою діяльністю.

Відповідача, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезна­ходження якого позивачеві невідоме (мова йде про випадки, коли позивачеві невідомо і про місцезнаходження майна відповідача), навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, викликають до суду через оголошення у пресі, з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. У

цих випадках оголошення в газеті має бути опубліковано не пізніше, ніж за сім днів до судового засідання.

Друкований орган, у якому розміш,ують оголошення про виклик від­повідача протягом наступного року, визначено Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.04.2006 р. «Про затвердження переліку друко­ваних засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження, у яких у 2006 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб і свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме».

Зміст судових повісток й оголошень про виклик до суду викладено у ст. 75 ЦПК України.

Відповідно до Тимчасової інструкції з діловодства у місцевому загаль­ному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 p., судові повістки учасникам цивільної справи надсилають секретарі судового засідання.

Спосіб доставки судових повісток визначає суд у кожному конкретному випадку. Передбачено кілька способів доставки повісток:

- через пошту рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною особами, які беруть участь у справі. Часто трапляються випадки, коли повістка залишається неврученою якш,о її надіс­лано поштою або через кур'єра. При отриманні відомостей про це секретар судового засідання має негайно повідомити про це суддю, що визначить, які додаткові міри потрібно вжити для належного повідомлення учасника цивільної справи;

- через сторін чи їхніх представників. У цьому випадку має бути їхня згода на вчинення цієї процесуальної дії; у особи, яка погодилася передати судову повістку виникає обов'язок повернути до суду розписку адресата про одержання повістки. Цей спосіб є досить ефективним, знижує вірогідність неодержання судової через причини, пов'язані з порушенням функціонуван­ня поштового зв'язку. Однак може сприяти зловживанням з боку сторони чи її представника, оскільки суд навряд чи буде перевіряти справжність підпису відповідача па розписці;

- учасники цивільної справи можуть бути повідомлені або викликані до суду телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику;

- вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі.

Судові повістки, адресовані фізичним особам, вручають їм під розпис­ку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписку про одержання судової повістки із за­значенням дати вручення того самого дня повертають до суду особи, які і"і вручали.

Якщо особи, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці про­живання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом із нею (особі, яка вручає повістку, треба впев­нитися за допомогою підтверджувальних документів у тому, що одержувач є повнолітнім та проживає разом з адресатом). За відсутності і цих осіб у місці проживання одержувача, судову повістку вручають відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування.

У разі відсутності адресата, особа, яка доставляє судову повістку, не­гайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Якщо особа, яка бере участь у справі, перебуває під вартою або від­буває покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, арешту, повістку та інші судові документи вручає їй під розписку адміністрація місця утримання особи. Після цього адміністрація місця утримання негайно надсилає розписку та письмові пояснення цієї особи до суду.

Особам, які проживають за межами території України, судові повістки вручають у порядку, визначеному міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України (Конвенція про вручен­ня за кордоном судових і позасудових документів у цивільних чи торгових справах від 15.11.1965 p.; Конвенція про правову допомогу і правові від­носини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 p.).

У разі відсутності міжнародних договорів судову повістку вручають через дипломатичні представництва та консульські установи України за місцем проживання цих осіб.

Якщо адресат відмовляється одержати судову повістку, особа, яка її до­ставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилась одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Принципи диспозитивності і процесуальної рівності вимагають участі сторін у розгляді та вирішенні справи. Проте забезпечення рівного судово­го захисту всіх осіб, які беруть участь у справі, як один із процесуальних обов'язків суду, може супроводжуватися низкою труднощів у випадку невідомості місця перебування відповідача. На цей випадок положеннями ЦПК України передбачені особливі наслідки. Відповідно до ст. 78 ЦПК України, якщо у справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи місцеперебування відповідача невідоме, суд зобов'язаний постановити ухвалу про розшук відповідача. Розшук прова­дять органи внутрішніх справ. Витрати на проведення розшуку стягуються з відповідача у дохід держави за рішенням суду.

Завдання для самоконтролю

1. Дайте загальну характеристику стадії ііроваджеїшя у справі до судового роз­гляду.

2. Схарактеризуйте процесуальні дії, які спрямовані па врегулювання спору до судового розгляду цивільної справи.

3. Класифікуйте процесуальні дії суду з підготовки справи до судового розгля­ду ■

4. Визначте права осіб, які беруть участь у справі, в частині підготовки справи до судового розгляду.

5. Ппроцесуальпі наслідки завершення процесуальних дій з підготовки справи до судового розгляду.

6. Як здійснюється повідомлення учасників цивільної справи про час та місце судового розгляду.

7. Який порядок вручення судових повісток?

Розділ 16

Ei рОЩ

16.1. Поняття і значення стадії судового розгляду

Вирішення цивільної справи по суті здійснює суд у результаті її роз­гляду в судовому засіданні. Стадія судового розгляду є основною, цент­ральною частиною цивільного судочинства. Саме тут вирішуються основні завдання цивільного судочинства із захисту і відновлення порушених прав, свобод чи інтересів; найбільш повно виявляються всі принципи цивільного процесуального права; на основі всебічного і повного дослідження доказів встановлюються фактичні обставини справи; визначаються права і обов'язки осіб, які беруть участь у справі; іменем України ухвалюється рішення суду, яке і вирішує цивільну справу по суті.

Значення стадії судового розгляду полягає у її призначенні саме для розгляду і вирішення цивільної справи. Ця стадія цивільного судочинства має свої спеціальні завдання, чітко визначену послідовність, взаємозв'язок етапів судового розгляду. Послідовність здійснення процесуальних дій є однією з умов ухвалення законного і обґрунтованого рішення суду.

Судовий розгляд цивільної справи відбувається у судовому засіданні. З приводу цього у літературі є різні позиції щодо понять «судовий розгляд» і «судове засідання». Одна позиція полягає в тому, що судове засідання є формою судового розгляду цивільної справи у суді першої інстанції, інша зводиться до ототожнення цих правових явищ. Тут варто наголосити на тому, що розгляд цивільної справи проводиться у судовому засіданні не тільки судом першої інстанції, але й судами апеляційної, касаційної інс­танцій, провадження у зв'язку з винятковими та провадження у зв'язку

з нововиявленими обставинами здійснюється також у судовому засіданні. Для вирішення певних процесуальних питань також проводяться судові засідання (наприклад, процесуальні дії, пов'язані із скасуванням забезпе­чення позову, виконання судового доручення тощо).

У ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи протягом розум­ного строку, але не більше двох місяців від дня відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 157). Законодавець використовує оціночне поняття «розум­ний строк» у підході до встановлення строків розгляду цивільної справи. Тобто, виходячи із складності справи, доказової бази та інших обставин, суд у кожному конкретному випадку визначатиме тривалість розгляду справи. Варто пам'ятати, що цей розумний строк не може перевищувати двох місяців від дня відкриття провадження у справі. Двомісячний строк розгляду і вирішення цивільної справи є загальним строком для більшості цивільних справ.

Передбачено і спеціальні (скорочені) строки для розгляду і вирішення справ про поновлення на роботі, стягнення аліментів - один місяць від дня відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 157 ЦПК України). Крім того, законодавець встановлює спеціальні строки і для розгляду певних кате­горій справ окремого провадження у цивільному судочинстві (наприклад, заява прй надання амбулаторної психіатричної допомоги - протягом десяти днів від дня її надходження; справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю - у п'ятиденний строк від дня надходження заяви).

Строки розгляду цивільної справи встановлені для суду і є граничними. Законодавець робить лише один виняток із цього правила: у ч. 2 ст. 157 ЦПК України передбачено, що у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більше, як на один місяць. Для продов­ження строку розгляду справи закон встановлює кілька умов: це можливо лише у виняткових випадках - мають бути враховані всі особливості справи (тобто суд має дійти обґрунтованого висновку, що конкретна справа потре­бує встановлення подовженого строку для судового розгляду); обов'язково потрібне клопотання сторони; про цю процесуальну дію треба постановити відповідну ухвалу. Оскільки ж строки розгляду справи закон встановлює для суду, то, заради справедливості, варто зазначити, що на практиці суди дуже рідко дотримуються встановлених строків розгляду цивільної справи, оскільки суд своєю ухвалою завжди може поновити цей строк у разі його пропущення з різних причин (інколи і безпідставно).

До порядку судового розгляду цивільної справи належить і визначений законом ритуал його проведення, яким забезпечується повага до суду і можливість сприятливого розгляду справи.

Судове засідання проводиться в спеціально обладнаному для цього при­

міщенні суду - залі засідань (на жаль, не всі суди мають такі спеціально обладнані приміщення, тому, найчастіше, судовий розгляд справи відбу­вається у кабінеті судді).

Підтримання порядку у судовому засіданні покладається на головуючого. Під час одноособового розгляду справи в суді першої інстанції головуючим є суддя, який розглядає справу. Суд зобов'язаний забезпечити можливість здійснення учасниками процесу їхніх прав та обов'язків. Згідно з ч. 2 ст. 160 ЦПК України, головуючий керує ходом судового засідання, забезпечує до­держання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їхніх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.

Читайте також:

1. I. Вступна частина
2. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
3. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
4. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
5. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
6. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
7. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
8. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
9. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
10. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
11. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
12. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

Переглядів: 356