• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розділ І. ВСТУП ДО ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА 9 сторінка

Ознака виключності забезпечує встановлення меж законної сили рі­шення суду. Дії законної сили рішення суду не є безмежними. Воно має і суб'єктивні, і об'єктивні межі. Суб'єктивні межі законної сили рішення суду стосуються кола осіб, а об'єктивні - об'єму правових спорів. Законна сила рішення суду поширюється на осіб, які брали участь у справі, та не поширюється на осіб, які не брали участі у справі. Об'єктивна межа законної сили рішення суду означає, що вона не поширюється на факти та правовід­носини, які не були предметом розгляду у суді. Проте варто пам'ятати, що, відповідно до ч. З ст. 61 ЦПК України, обставин, встановлені судовим рі­шенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказують під час розгляду інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Під виключністю рішення суду треба розуміти недопустимість (виклю­чення можливості) відкриття провадження, розгляду і вирішення судом справи за вдруге пред'явленою вимогою, яка тотожна з первісною, спір з якої вирішено рішенням суду, яке набрало законної сили. Це пов'язано з тим, що не можна два рази розглядати одну справу: потрібно забезпечити стійкість рішення суду, його стабільність, визначеність встановлених у ньому прав та обов'язків.

Проте, якщо після набрання рішенням законної сили зміняться обста­вини чи виникнуть нові факти, заінтересована особа має право пред'явити нову вимогу до суду. Так, згідно із ч. 4 ст. 223 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яке присуджує періодичні платежі з відповідача, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право через пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Преюдиційність рішення суду встановлює правило про те, що після набрання рішенням суду законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти чи правовідносини. Висновки суду про правовідносини і юри­дичні факти в одному рішенні мають преюдиційне значення для рішення в іншій справі лише стосовно осіб, щодо яких ці висновки зроблено і які брали участь у раніше розглядуваній справі. Так, визнання особи батьком дитини в одному процесі перешкоджає оспорюванню ним батьківства в іншому процесі, наприклад у справі про стягнення з нього аліментів.

Факти і правовідносини, встановлені рішенням суду, яке набрало закон­ної сили, обов'язкові для всіх інших юрисдикційних органів, що вирішують спори з тими самими учасниками у справі.

Від моменту набрання рішенням суду законної сили воно не може бути оскаржено і стає незаперечним. Ознака незаперечності надає рішен­ню суду стабільність, яка забезпечує стійкість правових відносин. Якщо

заінтересовані особи не звернулися з апеляційною скаргою на ухвалене рішення у встановлений для цього строк, воно набирає законної сили, і в результаті втрачається можливість його оскарження. Рішення суду, яке набрало законної сили, можна переглянути лише у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами.

Виконавчість є також важливою властивістю законної сили рішення суду. Вона означає можливість примусової реалізації рішення суду. Рішення суду підлягає виконанню після набрання ним законної сили, крім випадків негайного виконання.

Властивість виконавчості притаманна рішенням у позовах про при­судження. Так, якщо задоволено позов про присудження, то позивач має право вимагати примусового виконання рішення суду. Рішення у позовах про визнання не є підставою для видачі виконавчого листа і не вимагає примусового виконання, але саме рішення у позові про визнання є під­ставою для його виконання. На підставі рішення про визнання може бути пред'явлено позов про присудження, у цьому позові рішення про визнання матиме преюдиційне значення.

Коли рішення суду ухвалено і проголошено у судовому засіданні, особи, які беруть участь у справі, не пізніше п'яти днів від дня проголошення ма­ють право одержати його копію. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії судового рішення надсилаються упродовж п'яти днів від дня проголошення рішення рекомендованим листом із повідомленням про вручення, у цьому контексті варто наголосити, шо правом на апеляційне оскарження володіють і особи, які не брали участі у справі, якшо суд вирішив питання про їх права та обов'язки. У зв'язку з цим вважаємо за потрібне передбачити обов'язок для суду надсилати копії рішення суду також і цим особам.

Копії судових рішень повторно видають за заявою особи за плату, встановлену законодавством (0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян - пункт «и» ч. 1 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»).

17.5, Ухвала суду як вид судового рішення

Судове рішення, яке не вирішує по суті справи, називається ухвалою. Вона постановляється в установленому законом порядку з питань, які виникають під провадження у цивільній справі. Ухвала може бути поста­новлена на будь-якій стадії цивільного судочинства. Якщо рішення суду є єдиним судовим актом захисту порушеного, невизнаного права, свободи

чи інтересу, то ухвали суду є досить різноманітні, а їх кількість залелсить від конкретних обставин справи. Кожну ухвалу постановляють на підставі застосування норм і матеріального, і процесуального права.

Ч. 2 ст. 208 ЦПК України містить перелік процесуальних питань, які вирішуються шляхом постановлений ухвали. Проте і в інших його статтях іде мова про питання, які суд вирішує через постановлення ухвали. Цими судовими актами може бути врегульовано питання, прямо не зазначені у законі. Так:

- ухвали з питань руху цивільної справи постановляють із приводу відкриття провадження у справі, проведення підготовчих дій для судового розгляду, відкладення розгляду справи тощо;

- ухвали, якими завершується розгляд цивільної справи без ухвалення рішення суду, стосуються закриття провадження у справі та про залишення заяви без розгляду. Ухвали, якими закривається провадження у справі, за юридичною силою рівнозначні рішенню суду, оскільки перешкоджають відкриттю тотожних справ;

- ухвали за формою викладу бувають письмовими та усними.

Ухвала, яку постановляють у нарадчій кімнаті, оформляється як окре­мий процесуальний документ за правилами, встановленими у ст. 210 ЦПК України. Така ухвала має складатися із чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної.

У вступній частині зазначають: 1) час і місце її постановлення; 2) пріз­вище та ініціали судді (суддів, якщо розгляд колегіальний); 3) прізвище та ініціали секретаря судового засідання; 4) імена (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; 5) предмет позовних вимог.

В описовій частині зазначають суть питання, що вирішується ухвалою.

Мотивувальна частина має містити виклад мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

У резолютивній частині зазначають висновок суду з приводу питання, яке вирішував суд, а також строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Ухвали, які постановляє суд усно у ході судового розгляду, не виходячи до нарадчої кімнати, фіксують у журналі судового засідання (наприклад, ухвала про вирішення питань щодо порядку дослідження доказів). Ухвала, яку постановляє суд, не виходячи до нарадчої кімнати, має містити мотиву­вальну та резолютивну частини, оскільки така ухвала не перешкоджає руху цивільної справи. Журнальної ухвали суддя (склад суду) не підписує.

Якщо ухвала має силу виконавчого документа і підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень, таку ухвалу оформлюють з урахуванням вимог, встановлених Законом України «Про виконавче провадження»;

- ухвали можуть постановляти щодо різного кола осіб: складу суду (наприклад, ухвала про задоволення заяви про відвід судді); осіб, які

беруть участь у справі (наприклад, ухвала про вступ правонаступника сто- рони-позивача у справу); інших учасників цивільного процесу (наприклад, ухвала про притягнення свідка до відповідальності за відмову від давання показань із непередбачених законом підстав);

- за способом оскарження ухвали поділяють на такі, що можуть оскар­жуватись окремо від рішення суду, і такі, що не можуть бути оскаржені окремо від рішення суду. Перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, передбачено у ст. 293 ЦПК України. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, належать до апеляційної скарги на рішення суду.

У цивільній процесуальній літературі є інші варіанти класифікації ух­вал. Так, за змістом виділяють підготовчі, присікальні, заключні, окремі ухвали. Підготовчі - це ухвали про призначення експертизи, залучення у справі заінтересованих осіб, витребування доказів тощо. Об'єднує всі ці ухва­ли єдина мета - створити умови для захисту права у першому ж судовому засіданні. Присікальні ухвали перешкоджають відкриттю провадження у справі або подальшому руху справи. До них належать ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, про залишення заяви без руху, про по­вернення заяви тощо. Заключними ухвалами завершується провадження у справі, але не у зв'язку з відсутністю у позивача (заявника) права на звернення до суду чи порушення ним порядку звернення, а у зв'язку з во­левиявленням сторін. До них належить ухвала про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову, про закриття провадження у справі у зв'язку з укладенням мирової угоди'.

Ухвали суд проголошує негайно після їх постановлення.

Копії ухвал, які можна оскаржити окремо від рішення суду, видають осо­бам, які брали участь у справі, на їхню вимогу не пізніше п'яти днів від дня їх проголошення. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії ухвали суду надсилають протягом п'яти днів від дня її проголошення рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Ухвала, яка підлягає оскарженню окремо від рішення суду, набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження, а у разі подання апеляційної скарги, якщо Гі не скасовано, після розгляду справи апеляцій­ним судом. Ухвала, яка не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, набирає законної сили негайно після її проголошення.

Окрему увагу варто приділити такому виду ухвал як окремі ухва­ли. Окремі ухвали стосуються вирішення питань, які виходять за межі пред'явлених вимог, але пов'язаних із ними, спрямовані на усунення ви­явлених судом у процесі розгляду справи порушень закону.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 211 ЦПК України, суд, виявивши під час

' Граждаїїское процессуальное право : учебішк / іюд общ. ред. проф. Л. В Тумановой. - М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. - С. 344.

розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і скеру­вати її відповідним особам чи органам для вжиття заходів ш;одо усунення цих причин та умов. Найчастіше такі ухвали постановляють на стадії су­дового розгляду на підставі встановлених судом обставин справи окремо від рішення суду. Проте, якщо з урахуванням характеру виявлених фактів є потреба застосувати невідкладні міри до їх усунення (наприклад, зна­ходження малолітньої дитини без догляду, небезпечниіі для життя людей стан будинку тощо), окрему ухвалу можуть постановити і на більш ранній стадії цивільного судочинства. Окремої ухвали не можна постановити після набрання рішенням суду законної сили. Окрему ухвалу постановляють у нарадчій кімнаті і за підписом судді (суддів).

Окрему ухвалу варто постановляє з власної ініціативи, а, отже, особи, які беруть участь у справі, не мають права вимагати від суду постановлення окремих ухвал. Водночас вони мають право звернути увагу суду на наявність обставин, які свідчать про потребу постановити окрему ухвалу.

Окрему ухвалу постановляють у вигляді окремого процесуального до­кумента. Зміст такої ухвали має складатись із чотирьох частин. Вступну частину потрібно формулювати відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 210 ЦПК України. В описовій частині вказують суть справи, яку розглядає суд; у мотивувальній - обставини, які свідчать про порушення закону, порядку в діяльності юридичної особи, інших дій і наводить доказова база на їх підтвердження. У резолютивній частині - висновки суду про необхідність усунення зазначених порушень, вказівка на необхідність у місячний строк з дня надходження окремої ухвали повідомити суд про вжиті заходи, по­передження про відповідальність за невиконання цього обов'язку, а також строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Зі змісту ст. 211 ЦПК України можна зробити висновок, що текст окремої ухвали суд не оголошує, а лише скеровує відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення причини та умов порушення закону.

Окрему ухвалу можуть оскаржити особи, чиїх інтересів вона стосується, у загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Окрема ухвала набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження, а у разі подання апеляційної скарги, якщо її не скасовано, після розгляду справи апеляційним судом.

ЗаВданання для самоконтролю

1. Назвіть види судових рішень та зазначте їх відмінні ознаки.

2. Схарактеризуйте рішення суду як акт правосуддя.

3. Зміст судового рішення.

4. Викладіть вимоги до рішення суду.

5. Визначте головні ознаки ухвали суду як виду судового рішення.

Розділ 18

18.1. Поняття і значення заочного розгляду справи

Інститут заочного розгляду справи спрямований на розширення судового захисту суб'єктивних прав, свобод та інтересів; на перешкоджання можли­вості зловживання відповідачем суб'єктивними процесуальними правами і встановлення невигідних наслідків за зловживання ними. «Заочний» означає «такий, ш;о відбувається за відсутності особи, якої стосується справа».

Заочним розглядом справи є порядок розгляду і вирішення цивільної справи у випадку неявки відповідача, якого належно повідомили про час і місце розгляду справи і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини визнані неповажними, якш,о на це є згода позивача з ухваленням рішення, яке називається заочним.

Варто пам'ятати, що заочний розгляд справи не є «спрош,еною про­цедурою». Заочний розгляд справи за спрош,еною схемою є характерною особливістю англійського і американського цивільного процесу, у якому не відбувається дослідження яких-небудь доказів, а судовий розгляд зводиться лише до оголошення рішення проти сторони, яка не з'явилася. Заочний розгляд цивільної справи за ЦПК України відбувається за загальними правилами цивільного судочинства.

У процесуальній літературі висловлено думку, ш;о заочний розгляд справи є процесуальною санкцією, яку застосовують ш;одо відповідача, що не з'явився в судове засідання. Проте санкції можна застосовувати лише за невиконання обов'язку. Відповідно до принципу диспозитивності, брати

участь у судовому засіданні чи ні - це право відповідача. Разом із тим, можна стверджувати, що заочний розгляд є несприятливим процесуальним наслідком для відповідача, який не з'являється в судове засідання і не ви­конує обов'язку щодо повідомлення судові про причини неявки.

Особливостями заочного розгляду справи є те, що:

1) виходячи із правової природи заочного розгляду, у такому порядку моле­на здійснювати розгляд і вирішення справ тільки позовного провадження;

2) заочний розгляд справи може відбуватися лише за наявності умов, передбачених ЦПК України;

3) про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу;

4) рішення суду, ухвалене у результаті заочного розгляду, називається заочним;

5) нормами ЦПК України встановлено особливий порядок перегляду заочного рішення суду.

Значення заочного розгляду цивільної справи як самостійної судової процедури у рамках цивільного судочинства полягає у потребі існування такого виду розгляду і вирішення справи у разі ухиляння відповідача від участі в н й. Оіадифка заочюго розглду голя'ає в о бмешіійді ї змагаль­них і диспозитивних начал цивільного судочинства. Проте таке обмеження не виключає обов'язкової наявності і чіткого підпорядкування діяльності учасників заочного розгляду справи принципам цивільного судочинства.

18.2. Умови і порядок проведення заочного розгляду справи

Розгляд і вирішення цивільної справи у заочному порядку можливий за конкретних умов. Відповідно до ст. 224 ЦПК України, ними є:

- неявка відповідача та відсутність прохання відповідача про слухання справи за його відсутності;

- належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи;

- відсутність поважних причин неявки відповідача;

- згода позивача.

Неявкою відповідача є фактична відсутність особи у залі судового засідання під час розгляду і вирішення справи. Мовчазна присутність від­повідача у судовому засіданні не вважається неявкою, а розцінюється як ухилення від участі у поданні і дослідженні доказів.

ЦПК України допускає заочний розгляд справи у разі першої неявки відповідача, належно повідомленого про час і місце розгляду справи.

Для заочного розгляду цивільної справи потрібна відсутність і відповіда­ча, і його представника. Судовий представник замінює відповідача за своїми функціональними повноваженнями, тому його неявка (за умови неявки і самого відповідача) унеможливлює заочний розгляд справи. Верховний Суд України в Узагальненнях практики ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах' наголосив, що у разі явки в судове засідання представника відповідача з належно оформленими повноваженнями суд не вправі ухвалювати заочне рішення. Це випливає зі змісту ст. 38 ЦПК України про те, що сторони можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника, і ст. 44 ЦПК України щодо можливості вчинення представником усіх процесуальних дій від імені особи, яку він представ­ляє, а також того, що інститут заочного розгляду призначений впливати на відповідачів, які не вчиняють дій щодо участі у розгляді справи.

Якщо відповідач подасть до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, то його де-юре вважають присутнім у залі судового засідання, а розгляд справи у такому разі не можна проводить за правилами заочного розгляду. Таке прохання відповідач, на думку науковців, може висловити у запереченнях проти позову і в будь-якому іншому клопотанні, адресова­ному судові, якому відповідач висловлює своє небажання бути присутнім в судовому засіданні і просить суд ухвалити рішення без заслуховування його усних пояснень, а також навіть простий надпис відповідача на корінці повістки з висловленням подібного бажання.

Верховний Суд України в Узагальненнях зазначає, що цієї умови не передбачено у ст. 224 ЦПК України, однак вона випливає зі змісту ст. 169 ЦПК України, відповідно до якої неявка відповідача в судове засідання, якщо від нього надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності, не є перешкодою для розгляду справи у загальному порядку. Тому підстав для заочного розгляду справи немає. Причини неявки у цьому випадку суд не з'ясовує.

Якщо відповідач під час розгляду справи залишив залу судового за­сідання або його вивели звідти, заочний розгляд справи не допускається, а тому рішення суду, яке буде в майбутньому ухвалено, не заочне. Крім того, відповідно до правових позицій Верховного Суду України, неявка відповідача в судове засідання після оголошеної перерви, зупинення про­вадження у справі та поновлення її слухання не дає підстав для ухвалення заочного рішення, оскільки відповідач брав участь у попередніх засіданнях, йому роз'яснювали його права та обов'язки, він висловлював свою думку і ставлення до позовних вимог.

Розгляд справи у заочному порядку може ускладнити участь на стороні відповідача кількох осіб, тобто у разі виникнення співучасті. У ч. 2 ст. 224

http: //www.scourt.gov.ua

ЦПК України передбачено, що за участі у справі кількох відповідачів за­очний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів. Отже, якщо з'явиться хоча б один із відповідачів, розгляд справи має відбуватись у звичайному порядку.

Слушним є зауваження, висловлене Ю. Навроцькою про те, що ЦПК України не вирішує питання, як діяти судові у випадку неявки когось із співвід­повідачів: чи розгляд справи відкладати, аж поки з'являться або не з'являться всі, чи справу розглядати, а рішення просто не вважати заочним?

На думку науковця, наслідки неявки в судове засідання співвідпові­дачів потрібно розмежовувати залежно від виду процесуальної співучасті. За обов'язкової процесуальної співучасті у разі неявки когось зі співвід­повідачів вирішувати справу на підставі наявних у ній доказів, ухвалене при цьому рішення не вважати заочним щодо тих відповідачів, хто був присутнім під час розгляду справи. За факультативної співучасті, коли не­явка когось із співвідповідачів ускладнює вирішення справи, постановляти ухвалу про роз'єднання вимог до кожного із співучасників у самостійні провадження.'

Друга умова заочного розгляду справи - належне повідомлення від­повідачеві про час і місце розгляду справи. У разі відсутності відповідача потрібно з'ясувати причини його неявки (перш за все, чи його належно повідомлено), оскільки неявка через поважні причини має наслідком від­кладення розгляду справи. Належним повідомленням відповідача про час і місце розгляду справи є повідомлення, здійснене у порядку, передбаченому главою 7 розділу І ЦПК України.

Варто звернути увагу, що трапляються випадки, коли місце прожи­вання відповідача невідоме. У цьому разі потрібно керуватися ч. 2 ст. 74 ЦПК України: відповідача, місце проживання (перебування, роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, викликають до суду через оголошення у пресі, з опублікуванням оголошення про виклик відповідача вважають повідомленим про час і місце розгляду справи.

Якщо суд встановить відсутність відомостей про належне повідомлення відповідача, він зобов'язаний постановити ухвалу про відкладення роз­гляду справи і повідомити відповідача про час і місце розгляду цивільної справи.

Третя умова - коли суд не має відомостей про поважність причин неяв­ки відповідача або зазначені відповідачем причини неявки, визнані судом неповажними.

Категорія «поважність» причин неявки відповідача є оціночною, оскіль­ки вичерпного переліку поважних причин неявки цивільне процесуальне

' Навроцька, Ю. В. Заочний розгляд справи в цивільному процесі України : дис. ... каид. іорид. наук /Ю. В. Навроцька. - Львів, 2008.

законодавство не містить, а тому питання про визнання причини неявки поважною у кожному залежить від розсуду суду. Найчастіше поважними вважають причини, пов'язані з хворобою, перебуванням у відрядженні, відпусткою.

Ініціатива заочного розгляду справи має виходити від позивача, тому згода позивача є ще однією обов'язковою умовою заочного розгляду цивіль­ної справи. У разі неявки відповідача, суд має роз'яснити позивачеві його право ініціювати заочний розгляд справи та попередити про всі правові наслідки такого розгляду.

ЦПК України не встановлює способів висловлення згоди позивача на заочний розгляд справи. Верховний Суд України з цього приводу зазна­чив, що вона може бути й усною, якщо її зафіксовано у журналі судового засідання.

Звернемо увагу, що ЦПК України не регламентує процесуальних дій суду у разі, якщо позивач не дає згоди на заочний розгляд справи. Згідно із правовими позиціями Верховного Суду України, якщо позивач не по- годлсується на заочний розгляд справи, то суд відкладає розгляд справи та надсилає відповідачеві, який не з'явився, повідомлення про час і місце нового судового розгляду. Щодо таких випадків слушною є пропозиція Ю. Навроцької: щоб це не призводило до затягування процесу, можна надати судові право самостійно визначати доцільність заочного розгляду у разі неявки відповідача після повторного виклику.

Наявність усіх зазначених вище умов у сукупності є підставою для заочного розгляду цивільної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про заочний розгляд справи. Законом не визначено виду ухвали про заочний розгляд справи. На практиці одні суди постановляють такі ухвали у вигляді окремого процесуального документа у нарадчій кімнаті, інші заносять її до журналу судового засідання. Верховний Суд України з цього приводу вка­зує, що таку ухвалу можиа оформити як окремий процесуальний документ відповідно до вимог ч. 1 ст. 210 ЦПК України, так і протокольно, відповідно до вимог ч. 2 ст. 210 ЦПК України. На нашу думку, для процесуальної економії доцільнішим є постановлення такої ухвали без виходу до нарадчої кімнати і фіксація цієї процесуальної дії у журналі судового засідання.

У цьому контексті Д. Лусненик зазначає, що у судовій практиці є си­туації, коли суд постановляє ухвалу про заочний розгляд справи, однак не в змозі в тому ж судовому засіданні ухвалити заочне рішення. Тому суд проводить ще декілька судових засідань, однак відповідача більше не викликає до суду, вважаючи, що постановив ухвалу про заочний розгляд справи і пізніше надішле відповідачеві копію заочного рішення. Це непра­вильно, оскільки у такому разі діють положення ст. 169 ЦПК України нро

наслідки неявки в судове засідання, тобто у зазначеному випадку відповідача потрібно повторно викликати на кожне судове засідання'.

За загальним правилом, суддя який постановив ухвалу, не може сам її скасувати. Проте, на нашу думку, якщо відповідач з'явиться, наприклад, на друге судове засідання, суддя зобов'язаний скасувати постановлену ухвалу про заочний розгляд справи і продовлсувати розгляд справи у звичайному судовому засіданні.

Порядок розгляду і вирішення справи заочно загалом підпорядковується загальним правилам судового розгляду цивільних справ з особливостями, встановленими у главі 8 розділу ПІ ЦПК України:

- доказова діяльність є обов'язковою, але має односторонній характер, оскільки, враховуючи те, шо під час заочного розгляду справи відсут­ній відповідач, усне протистояння позивача і відповідача не відбувається. Дослідження письмових, речових доказів, донит свідків, дослідження вис­новку експерта відбуваються за загальними правилами цивільного судочинс­тва. Вимоги позивача можуть бути задоволені у частині, яку він доказав;

- якщо позивач зменшує або збільшує позовні вимоги, змінює предмет або підставу позову, суд має постановити ухвалу про відкладення розгляду справи і повідомити відповідача про вчинені позивачем процесуальні дії;

- під час заочного розгляду справи, за загальним правилом, неможливим є визнання позову, оскільки відсутній суб'єкт такого волевиявлення;

- розгляд цивільної справи у заочному порядку зумовлює специфіку процесуальних дій, пов'язаних із укладенням мирової угоди. Відповідно до ч. 2 ст. 175 ЦПК України, мирова угода або повідомлення про неї можуть бути викладені в адресованій судові письмовій заяві сторін, яка приєднується до справи. Укладення мирової угоди має процесуальним на­слідком закриття провадження у справі. У цьому аспекті погоджуємося з позицією Ю. Навроцької, що, зважаючи на такі правові наслідки, суд має докладно перевіряти дійсність волевиявлення сторін на укладення мирової угоди. Такої вимоги прямо не передбачено у процесуальному законодавстві. Однак, якщо відповідач відсутній в судовому засіданні, а мирову угоду подає позивач, то можуть виникнути сумніви у дійсності підпису відпові­дача на такій мировій угоді. Тому, виходячи із наведених вище міркувань, слушною є пропозиція науковця про доповнення ст. 175 ЦПК України час­тиною 7 такого змісту; «Якщо мирову угоду викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, а одна зі сторін не з'явилася в судове засідання, у якому вирішується питання нро закриття провадження у справі та визнання мирової угоди, суд вправі закрити провадження у справі та визнати мирову угоду лише тоді, коли умови мирової угоди посвідчені нотаріально».

' Луспеник, Д. Заочне рішення у цивільному судочинстві: перші узагальнення судової практики / Д. Луспеник // Юридичишї журнал. - 2006. - № 11. - С. 128.

Відповідно до ст. 226 ЦПК України, за формою і змістом рішення, ухвалене за результатами заочного розгляду справи, повинно відповідати вимогам, встановленим у ст. 213 і 215 ЦПК України.

В Узагальненнях Верховного Суду України наголошується, ш;о у зв'язку з особливостями процедури ухвалення таких рішень та з огляду на потребу чіткого визначення кола осіб, які беруть участь у справі, а також для належ­ного порядку оскарження чи перегляду рішення у найменуванні потрібно робити позначку «Заочне рішення».

В описовій частині заочного рішення треба вказувати, що справу розгля­дали за відсутності відповідача у порядку заочного розгляду з дотриманням вимог, встановлених законом.

У резолютивній частині заочного рішення має бути зазначено строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження, строк і порядок подання відповідачем заяви про його перегляд. У резолютивній частині заочного рішення суди зобов'язані вказувати, що заочне рішення може переглянути суд, який його ухвалив, за письмової заяви відповідача, поданої протягом десяти днів від дня отримання його копії. Також потріб­но зазначати, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення можна оскаржити до апеляційного суду з визначенням порядку апеляційного оскарження. Також позивач має право оскаржити заочне рішення до апеляційного суду у загальному порядку.

Читайте також:

1. I. Вступна частина
2. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
3. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
4. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
5. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
6. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
7. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
8. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
9. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
10. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
11. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
12. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

Переглядів: 341