Мета та завдання предмету ОМ.

- ознайомлення учнів з образотворчим мистецтвом як явищем духов­ної культури;

- розвиток художнього сприймання, здатності отримувати естетичну насо­лоду від творів образотворчого мистецтва, краси навколишнього світу;

- формування у школярів відчуття і розуміння художніх засовав вираз­ності — колориту, форми, простору, композиції, а також засвоєння художніх технік та мистецької термінології;

- виховання в учнів потреби у самовиявленні, відтворенні художніх образів у власних роботах з використанням різних художніх технік та матеріалів;

- виховання творчої активності, художнього мислення і здібностей з урахуванням вікових особливостей учнів;

- формування в учнів морально-естетичних якостей, працездатності та наполегливості.

У загальноосвітній школі предметна сфера образотворчого мистецтва охоплює:

- живопис (пейзаж, портрет, натюрморт, жанрова картина);

- графіку (книжкова, силуетна, анімаційна, плакатна, комп'ютерна);

- скульптуру (опукла, рельєфна, декоративна, анімалістична, портретна);

- декоративне-мистецтво (писанкарство, витинанка, кераміка, народні іграшки, розпис, народне малярство);

- частково якості та риси образотворчого мистецтва містять в собі такі специфічні види людської діяльності як архітектура та дизайн.

Минуле XX сторіччя доповнило сферу образотворчих мистецтв но­вими факторами художньої творчості: художньою фотографією та комп'ютерною графікою, які, загалом можна розглядати в контекс­ті такого виду образотворчого мистецтва як графіка та у перспективі включати до змісту предмету.

Усі види образотворчого мистецтва розраховані на зорове сприйнят­тя їх людиною, тому інколи їх навивають зоровими, або візуальними. Напрями художньо-естетичного виховання за допомогою Образотвор­чого мистецтва випливають із специфіки та характерних особливостей самого візуального мистецтва.

На уроках образотворчого мистецтва учні вчаться як сприйманню творів мистецтва, так і самостійному їх творенню, В органічному поєд­нанні процесів розвитку сприйняття художніх творів та розвитку ху­дожніх навиків учнів (малюнок, живопис тощо) закладено великий потенціал виховання цілісної особистості, здатної як відомо цінного сприймання навколишнього світу, так і до активного, діяльного, творчого і благотворного втручання у цей світ.

У процесі сприймання творів образотворчого мистецтва, індивідуальної та колективної художньої творчості активізуються емоційна інтелектуальна сфери людської особистості. При. цьому емоційна сфера має, безумовно, пріоритетне значення. Обов'язковою та необхідне умовою її прояву є здатність отримувати естетичну насолоду. Отримати естетичну насолоду від твору образотворчого мистецтва можна лише умови емоційного сприйняття специфічних художніх засобів: лінії, кольору, співвідношення частин та цілого, ритму, форми тощо.

Саме виховання здатності отримувати естетичну насолоду як під час власної художньої творчості, так і під час ознайомлення з творам мистецтва, повинно набути особливого значення в комплексі завдань художньо-естетичного виховання. Картину робить твором мистецтва і сюжет, не те, що зображено на ній, а те, як воно зображено, які барви та інші зображальні засоби використав художник, як він їх поєднав мі собою, чи спромігся досягти гармонії та цілісності. Тому слід відходити від ставлення до твору образотворчого мистецтва лише як до засобу передачі певної інформації (сюжету, розповіді), від орієнтації переважно і раціоналістичне сприймання, яка досі переважає в освітніх закладах.. Виховний потенціал образотворчого мистецтва реалізується через такі компоненти змісту предмету, як сприймання, опанування елементів художньо-образної мови образотворчого мистецтва, художньо-творча діяльність учнів.

Сприймання творів образотворчого мистецтва відбувається під час специфічного процесу споглядання. Він проходить стадії розвитку ж первинного одномоментного враження-сприйняття до все глибшого занурення глядачем у власні переживання в контакті з художнім твором Вихований в здатності до самозаглиблення, погляду на світ через призму власної індивідуальності необхідне для повноцінного сприйняті мистецтва.

Твори образотворчого мистецтва зовнішньо нерухомі. Водночас художні образи можуть бути напрочуд динамічними, оскільки образотворчому мистецтву притаманні як зображальні, так і виражальні функції які взаємозалежні та взаємозумовлені.

Образотворче мистецтво є специфічною формою пізнання навколишнього світу. У процесі художньої діяльності, потяг до якої закладено глибинах людської психіки, формується художній світогляд. Діапазон його виявлення досить широкий: він охоплює художні традиції, стилі, напрями, жанри, творчі манери окремих митців та індивідуальні художні смаки. Формування та розвиток світогляду є одним з головних завдань художньо-естетичного виховання, яке здійснюється на заняття із образотворчого мистецтва в процесі ознайомлення учнів з творчістю видатних митців, вивчення української та світової художньої спадщини, оволодіння мистецтвознавчими поняттями, також під час практичної художньої діяльності.

Опанування елементами художньої мови образотворчого мистецтва. Образотворче мистецтво має власні специфічні засоби художньої мови, які відрізняють його від інших видів художньої діяльності людини — музики, хореографії, театральної гри тощо. Більшість із цих засобів спільні для всіх видів образотворчого мистецтва (включно з ар­хітектурою та декоративно-ужитковим мистецтвом). Первинними се­ред них є лінія, форма, колір. З їх комбінацій утворюється композиція

—глобальне мистецьке явище, що охоплює такі поняття як пропорції, співвідношення частин та цілого, ритм. В основі творів образотворчого мистецтва знаходиться рисунок — лінійна фіксація художнього задуму. Усім видам образотворчого мистецтва властиві такі поняття як пласти­ка, фактура, світлотінь, об'ємність та площинність. Могутній засіб емо­ційного впливу на людину — колір та пов'язане з ним поняття колориту - становить прерогативу та суть живопису.

Як художній засіб колір використовується (більш обмежено порів­няно з живописом) і в графіці, рідше в скульптурі та архітектурі. Без буяння різноманітних насичених кольорів неможливо уявити твори декоративно-ужиткового мистецтва: килими, вишивки, писанки тощо.

Для скульптури провідними є такі якості як пластичність, об'єм, співвідношення об'ємності та площинності (барельєфа, горельєфи). Скульптура, як і архітектура, є засобом просторово-художнього фор­мування навколишнього середовища людиною. Вона часто нерозривно пов'язана з архітектурним середовищем (монументально-декоративна) та природнім — монументальна (пам'ятники) та садово-паркова. У школі знайомство з мистецтвом скульптури починається з оволодін­ня навичками ліплення, які виховують почуття пластичності, вчать об'ємно-просторовому сприйманню дійсності. Доведено, що заняття ліпленням через розвиток руки дитини стимулюють діяльність голо­вного мозку, позитивно випливають на розвиток інтелектуальної сфери людської особистості.

Різноманітна і своєрідна образотворча мова графіки. Саме з оволодін­ня первинними графічними навичками — лінією, рисунком, починаєть­ся вивчення основ образотворчого мистецтва в початковій школі. Саме для графіки властиве використання ефекту контрасту чорного та білого кольорів, штриха, розчерку; плями, а також фону паперу (чи іншого ма­теріалу — основи) як повноправних художніх засобів). У багатьох тво­рах графічного мистецтва використовується своєрідний ефект певної незавершеності зображення, що надає великі можливості для розвитку фантазії, уяви, асоціативного мислення.

Архітектура справедливо вважається «матір'ю» образотворчих мистецтв. Вона є створеним людиною середовищем власного перебу­вання. Саме в архітектурному просторі можливе здійснення синтезу мистецтв, тобто ідейно-художньої цілісності різних видів мистецтва (переважно архітектури, скульптури та живопису). Архітектура — це невід'ємний елемент навколишнього середовища. Кращі архітектурні споруди завжди естетично доповнюють, навіть вдосконалюють природ­не оточення. Для архітектури особливо важливі такі художні засоби як пластичність, монументальність, симетрія та асиметрія, контраст, мас­штаб. Розповіді про архітектуру на уроках розширюють загальний сві­тогляд учнів, поглиблюють їх знання про художні стилі різних епох та країн, розвивають почуття поваги до людської праці, інтерес до пам'яток культури, розуміння єдності природи та плодів діяльності людини. Поєднання художності та утилітарності, а. також архітектонічність (художнє вираження структури, конструкції) споріднюють ар­хітектуру з декоративно-ужитковим мистецтвом. Це найбільш древ­ній вид художньої творчості. Він органічно пов'язаний з трудовою діяльністю людей, з народними традиціями, обрядами, фольклором, спрямований на естетично-художнє формування побуту. Декоративно-ужитковому мистецтву притаманна різноманітність форм, техноло­гічних засобів та сфер застосування. Головним художнім засобом його є орнамент — візерунок, побудований на ритмічному повторенні різно­манітних елементів — геометричних, рослинних, зооморфних, антропо­морфних. Ритм, барвистість, органічне взаємопоєднання декору та фор­ми предмета — типові риси творів декоративно-ужиткового мистецтва.

Практична художньо-творча діяльність. Художньо-творча діяль­ність, зокрема в галузі декоративно-ужиткового мистецтва, особливо близька дітям молодшого та середнього шкільного віку завдяки Своїй різноманітності, доступності, близькості до домашнього середовища, поєднанню красивого й корисного. Вона сприяє вихованню естетично­го ставлення до побуту, праці, інших сфер людської життєдіяльності, потребу в естетично-художньому наповненні навколишнього середови­ща, почуття власного етнічного коріння, єдності з народом та любов до нього, бажання продовжувати народні традиції, дає розуміння глибини цих традицій, єдності матеріальної та духовної культури, пробуджує ін­терес до історії, етнографії, фольклору.

На уроках образотворчого мистецтва під час оволодіння навичками
живопису дуже важливо розвивати в учнів розуміння використання ко­льору не як способу розмальовування певної картини, а як засобу емо­ційного вираження творчого задуму, пошуку гармонії. ,

Основоположними категоріями, що розкривають суть образотворчо­го мистецтва, є «форма» і «зміст». Пошук адекватної художньої форми для втілення творчого задуму, ідеї, є квінтесенцією художнього про­цесу. Розуміння значення форми, відчуття її відповідності (чи невід­повідності) змісту, ідеї твору мистецтва є важливим напрямом худож­ньо-естетичного виховання. Виховання відчуття взаємозв'язку форми та змісту відбувається у процесі виконання на уроках творчих завдань, побудованих за наступною схемою: формування задуму (ідеї твору) — пошук варіантів .його втілення (різними засобами) — вибір учнем най­більш вдалого, на його погляд, рішення — колективне обговорення ре­зультатів творчих пошуків, обмін думками, ідеями, враженнями.

Інтегративні можливості предмету. Багато елементів художньої мови образотворчого мистецтва властиві іншим видам художньої діяльності: музиці, хореографії, театру, кінематографу. Це композиція, пластика, ритм, зображальність, співвідношення частин та цілого, контрастність, гармонійність чи дисонанс тощо. Така взаємна спорідненість мистецтв забезпечує можливість здійснення інтегрованого підходу до викладання мистецьких дисциплін в школі.

Одним із методів його реалізації може бути використання понят­тя «композиція» в живописі та музиці. Деяким жанрам живопису та скульптури (історичному, побутовому) притаманна літературна основа, сюжет, розповідність, психологізм, що наближує їх до художньої літе­ратури. Особливо близькою є література до мистецтва графіки. їх взає­модія знайшла своє вираження в таких напрямах графічного мистецтва як книжкова та газетно-журнальна ілюстрація, плакат. Символічність та певна «недоговореність» художньої мови графіки, її поетичність на­дають можливість для асоціацій не лише з літературою, але й з музично-пісенною творчістю.

Пластичність та просторовість єднають скульптуру з мистецтвом танцю, з хореографією, незважаючи на їх принципову відмінність: відсут­ність фізичного руху в першому випадку та його необхідність в другому.

Театральне мистецтво важко уявити без декорацій та костюмів — творів образотворчого мистецтва. Вони сприяють розкриттю теми та ідеї вистави, створюють відповідний настрій, викликають певні емоції.

Декоративно-ужиткове мистецтво мимоволі викликає асоціації з. фольклором, народнопісенною творчістю, народним танцем, обрядами, звичаями, побутом. Можливості інтегрованого підходу до вивчення цих сфер життя невичерпні.

Можна відшукати багато паралелей та «точок перетину» між різ­ними видами мистецтва та життєдіяльності людини. Важливо, щоб їх пошуки та використання стали співтворчістю вчителя та учнів, форму­вали особистісно-індивідуальне ставлення до художньої діяльності, ви­ховували розуміння багатогранності життя полікультурності світового простору.