Середньовічна культура Західної Європи (V – XV ст.)

Народи країн Західної Європи пройшли надзвичайно складний шлях свого культурного розвитку. В цю епоху були розширені горизонти європейської культури, сформувалась історико-культурна єдність Європи, утворились життєдіяльні нації та держави, склались європейські мови, були створені пам’ятки культури, що збагатили історію світової культури, здобуті значні успіхи в науці та техніці.

Раннє Середньовіччя – це час росту самосвідомості варварських народів, що вийшли на арену європейської історії. Саме в цей час створюються перші письмові „історії”. Це „Гетика” – історія готів Іордана (VІ ст.), „Історія про королів готів, вандалів і свевів” Ісидора Севільського ( І пол. VІІ ст.), „Історія франків” Григорія Турського ( ІІ пол. VІ ст.), „Церковна історія народу англів” Біди Достопочтенного (кін. VІІ – поч. VІІІ ст.), „Історія лангобардів” Павла Диякона (VІІІ ст.).

Культура раннього Середньовіччя пережила складний процес синтезу пізньоантичної, християнської та варварської традицій. Після загибелі західної Римської імперії (V – VІІ ст.), Захід опинився у становищі занепаду та варварства. Цю територію заселяли варварські племена, в основному германського походження. Вони утворили на зайнятих територіях ряд самостійних, але недовговічних держав, що змінювали одна одну. У Галлії та частинах нинішньої Німеччини поселилися франки, на півночі Іспанії – вестготи, в північній Італії – остготи, в Англії – англи та сакси. Ці народи мали власні багатовікові художні традиції. Доторкнувшись до класичного античного мистецтва, вони не втратили своїх традицій та їх значення, а навпаки, склали основу, на якій формувалось мистецтво середньовічної Західної Європи. В цьому процесі важливу роль відігравали художні традиції цих „варварських” народів, мистецтву яких характерна перевага декоративності над образотворчістю, а також динамізм форм і підвищена експресивність.

Саме в цей час складається особливий тип духовного життя західноєвропейського суспільства, в якому головну роль відіграють християнська релігія та церква. Ще в епоху пізньої античності християнство стало підгрунтям для об’єднання різних поглядів, уявлень, настроїв – від теологічних доктрин до язичницьких забобонів та варварських обрядів. Християнство було тією прийнятною формою, що відповідала потребам масової свідомості епохи. Християнська ідеологія поступово зміцнювалась і поширювалась.

Велике значення для середньовіччя мала діяльність отця церкви, теолога, єпископа Гіппонського Аврелія Августина. Він обгрунтував у праці „Про град божий” догму про роль церкви, християнську філософію, історію та християнську психологію, що стала основою середньовічного католицизму.

Як уже було сказано, середньовічна культура формувалася в регіоні, де знаходився центр римської цивілізації, яка не зникла одномоментно. Продовжували існувати суспільні відносини, інститути влади, культура, шкільні традиції та ін. Наприклад, Середньовіччя перейняло від античності римську шкільну традицію – систему „семи вільних мистецтв”, що ділилися на два рівні: нижчий, початковий – тривіум, що включав вивчення граматики, діалектики, риторики та вищий – квадривіум, до якого входили арифметика, геометрія, музика та астрономія. Найбільш поширений у середні віки підручник був створений неоплатоніком Марціаном Капеллою у V ст.

Важливим засобом культурної спадковості між античністю та середньовіччям була латинська мова, яка одночасно служила мовою церкви, державною, міжнародного спілкування та культурного розвитку. Латинська мова пізніше лягла в основу романських мов.

Античні впливи спостерігалися також і в культурному житті остготської Італії та вестготської Іспанії. Поважним вчителем середньовіччя вважався Северин Боецій (480 – 525 рр.). Його трактат про арифметику та музику, твори з логіки та теології, переклади логічних творів Арістотеля стали фундаментом середньовічної системи освіти та філософії.

Відомий вчений Флавій Коссіодор (480 – 585 рр.) у своєму творі „Варії” зібрав документи ділової та дипломатичної переписки. Цей твір став на довгий час зразком латинської стилістики. Коссіодор заснував обитель Віварій – культурний центр, що об’єднував школу та майстерню з перепису книг (скрипторій), бібліотеку. Віварій став зразком для бенедиктинських монастирів, які з VІ ст. перетворюються в центри збереженння культури на Заході аж до епохи розвинутого Середньовіччя.

Першим середньовічним енциклопедистом вважали вихідця із вестготської Іспанії Ісидора Севільського ( 570 – 636 рр.). У своєму творі „Етимології” в 20 книгах він зберіг значну частину античних знань.

Слід відзначити, що античні впливи на культуру середньовіччя часто відбувалися в непримиренній боротьбі язичників та християн. Так, проти культури язичників у кінці VІ поч. VІІ ст. різко виступав папа Григорій І (590 – 604 рр.). Він відкидав поєднання античної мудрості та мирських знань із світом християнського духовного життя. З його ім’ям пов’язаний розвиток латинської агіографічної літератури.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Культура Візантії	\|	Каролінзьке відродження (VІІІ – ІХ ст.)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.