Система рослинництва

Система рослинництва - це сукупність технічних, технологічних, організаційних та економічних заходів щодо ведення його галузей. Як загальне поняття вона охоплює всі галузі рослинництва і раціональні способи введення їх за природноекономічними зонами і складається з різних галузевих систем: рільництва, овочівництва, садівництва, лукопасовищного господарства і лісівництва.

Технологічною основою рослинництва є система землеробства, яка являє собою комплекс організаційно-економічних та агротехнічних заходів, спрямованих на раціональне використання землі, підвищення урожайності сільськогосподарських культур, збереження та підвищення родючості ґрунту.

Система землеробства є організаційно-технологічною основою рослинництва. Вона тісно пов'язана з системою ведення тваринництва, системою механізації та електрифікації, системою підсобних виробництв і промислів.

Системи землеробства виникають поступово, залежно від економічних умов, що склалися в господарстві, рівня розвитку науки, техніки та природних факторів. Кожна з систем ґрунтується на техніці, технології та організації виробництва.

Економічну оцінку систем землеробства здійснюють у двох напрямах: за рівнем інтенсивності та економічної ефективності. Основна вимога обох напрямів-сувора зональність у розробці та оцінці системи, виконання планових завдань з виробництва і реалізації продукції.

Рівень інтенсивності системи землеробства визначають за такими показниками: розміром матеріальних, трудових ресурсів та коштів в розрахунку на одиницю земельної площі; кількість добрив в діючій речовині, внесених на одиницю земельної площі; рівень розораності земель; питома маса площі посіву у площі ріллі; склад культур і структура посівних площ; обсяг механізованих робіт в умовних еталонних гектарах на гектар сівозмінної площі; питома маса просапних культур у структурі посівних площ.

Схема 5 Система ведення галузей рослинництва

Економічну ефективність системи землеробства визначають за такими показниками:

· вихід валової і товарної продукції на гектар сівозмінної площі, одиницю вартості виробничих фондів і виробничих затрат, людино-годину;

· розмір прибутку на одиницю земельної площі;

· урожайність сільськогосподарських культур;

· продуктивність праці на виробництві окремих видів продукції і у господарстві в цілому;

· собівартість одиниці продукції;

· рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва, його галузей і окремих культур.

Найбільш ефективною вважається така система землеробства, яка забезпечує виробництво максимальної кількості продукції при найменших затратах праці і коштів на її виробництво, що адекватно максимуму прибутку на одиницю земельної площі.

Систему землеробства розробляють з урахуванням умов конкретної природноекономічної зони країни. Вона включає кілька елементів: організацію земельної території й системи сівозмін; системи добрив у сівозмінах; систему насінництва; систему обробітку ґрунту й догляду за рослинами; систему захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів; систему меліоративних заходів. Усі елементи системи землеробства тісно пов'язані між собою і повинні застосовуватися в комплексі.

Організація земельної території й система сівозмін передбачають певний порядок використання землі, що створює оптимальні умови для росту і розвитку сільськогосподарських культур забезпеченням їх кращими попередниками, найефективнішим використанням добрив та боротьби з шкідниками, хворобами рослин і бур'янами. Разом із тим система правильних сівозмін тісно пов'язана з структурою посівних площ господарства й сприяє вдосконаленню останньої.

Система добрив у сівозмінах передбачає кількість і строки внесення органічних добрив під кожну культуру. Вона також тісно пов'язана з іншими елементами системи землеробства й повинна передбачати максимальну ефективність використання добрив і сприяти підвищенню родючості ґрунту.

Система насінництва має забезпечити використання найбільш урожайних районованих сортів сільськогосподарських культур з урахуванням умов кожної природноекономічної зони.

Система обробітку ґрунту й догляду за рослинами також тісно пов'язана з іншими елементами системи землеробства і застосовується з урахуванням ґрунтових та кліматичних особливостей зони розміщення господарства.

Система захисту рослин від шкідників, хвороб та бур'янів повинна бути комплексною, тобто включати різні біологічні, агротехнічні й хімічні заходи. Система меліорації передбачає заходи, спрямовані на регулювання водного режиму ґрунту. До них належать осушення, зрошення, полезахисне лісонасадження та ін. Раціональна система землеробства має забезпечити найповніше використання всіх її елементів, віддаючи перевагу тим із них, які у найбільшій мірі впливають на ефективність використання землі в умовах конкретного сільське господарського підприємства. Основою в організації системи землеробства і всієї рослинницької галузі є розробка, розміщення та освоєння правильних польових сівозмін. Перш ніж розробити польові сівозміни; необхідно визначити раціональну структуру посівних площ. Структура посівних площ розробляється і встановлюється в господарстві залежно від ґрунтових, кліматичних, економічних, та інших умов виробництва, плану продажу сільськогосподарської продукції та внутрішньогосподарських потреб у ній (продовольчі товари для працівників корми для худоби, насіння і т. д.). Раціональна структура посівних площ, прийнята в господарстві, є найважливішою основою для розробки правильних сівозмін - складової частини системи землеробства.

Сівозміна – це науково обґрунтований порядок чергування культур в часі і просторі. Вона повинна сприяти безперервному росту родючості ґрунту, раціональному використанню землі, праці і засобів виробництва, виконанню завдань, що ставляться перед господарством.

Сукупність всіх польових, кормових і спеціальних сівозмін утворює систему сівозмін у господарстві.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття і класифікація системи ведення господарства	\|	Система тваринництва

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.