Паспорт неформальної підліткової групи

Схема вивчення дитини

Методика соціально-педагогічної роботи з групами, підлітковими та молодіжними об'єднаннями

Групи агресивної самодіяльності

Спортивні фанати - група людей, які об'єднуються за шануваль-ними ознаками до гравців футболу. Правоекстремісти - неофашисти, копіюють образ Гітлера, мають реакційні погляди.

Лівоекстремісти - прихильники радянських політичних діячів. Графіті. Представники цієї групи зображають певні символи, висловлювання на стінах будинків, парканах, у ліфтах де інде. Таким чином вони висловлюють протест проти певних соціальних норм, окремих людей, а також самоутверджуються шляхом символічної ідентифікації з улюбленими спортивними командами, музичними групами або течіями. Соціальному педагогу при роботі з такими підлітками та молоддю потрібно знати особливості кожної групи, кожного члена. Необхідно зібрати дані про існуючі групи в мікросередовищі, встановити хто входить до їх складу, з'ясувати інтереси, їх культурний рівень, ідеали, переконання, бажання, дізнатися структуру групи, правила прийому до неї, характер лідерства, стосунки між членами.

Соціальному педагогові потрібно пам'ятати про необхідність індивідуального підходу до кожного учасника групи та диференційованого підходу до кожної групи. Важливо розв'язати проблеми членів групи, а не забороняти існувати групі. Однак у тих випадках, коли діяльність групи приймає протиправний характер (п'янство, насильство, порнографія, неофашизм), потрібно руйнування групи, її переорієнтація, нейтралізація лідера. Діагностика. Метою діагностики підліткових та молодіжних груп є виявлення спрямованості групи, її склад, структуру, взаємостосунки і підпорядкування, визначення ціннісних установок та орієнтацій. Соціальний педагог для діагностики використовує спостереження, опитування, бесіди, соціометрію, тести, аналіз продуктів діяльності, метод експертних оцінок та ін. Вибір методів діагностики залежить від часу використання, ресурсів, професійної компетентності, матеріально-технічного забезпечення установи.

У програму діагностики неформальної групи включається комплекс методик, які призначені для вивчення особистості, якісних характеристик лідера, соціального оточення, в якому живе особа. Результатом проведення діагностики є створення паспорту підліткової та молодіжної групи.

1. Загальні відомості про дитину. 2. Стан здоров'я, особливості фізичного розвитку, відповідність фізичного розвитку до віку (ріст, вага, недоліки зору, слуху, порушення постави і т.д.)

3. Спрямованість особистості (егоїстична, практична, суспільна; характеристика основних мотивів; поглядів і переконань, інтересів, цінностей, схильностей).

4. Самооцінка (занижена, завищена, адекватна), рівень домагань, відповідність; вимогливість до себе; ставлення до критичних зауважень вчителів і товаришів; ставлення до самовиховання і його прояв. 5. Темперамент. Риси якого типу темпераменту переважають: меланхолічного, холеричного, флегматичного, сангвіністичного. 6. Особливості емоційно-вольової сфери. Характер емоційної реакції на педагогічний вплив. Розвиток почуттів: моральних, інтелектуальних, їх глибина і стійкість, ступінь емоційної збудженості, зовнішня вираженість емоційних переживань; вольові особливості: цілеспрямованість, самостійність.

7. Здібності (загальні і спеціальні). 8. Характер. Які позитивні або негативні якості характеру в поведінці проявляються у ставленні до учіння, праці: активність, дисциплінованість, добросовісність, відповідальність, легковажність, безпечність, впертість, брехливість; у ставленні до людей (старших і молодших): поважність і уважність, доброта, грубість, егоїзм, пихатість, жорстокість; до самого себе: скромність, гідність. Наявність шкідливих звичок: куріння, лихослів'я, вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів.

9. Характеристика міжособистісних взаємин: а) у сім'ї (умови сімейного виховання, характеристика сім'ї за структурою, матеріальним забезпеченням, виховним потенціалом, особливостями стосунків між дорослими членами сім'ї, позиція дитини в сім'ї);

б) у класному колективі (характеристика класного колективу, соціальний статус учня, його роль в колективі: лідер, популярний, ізольований, прийнятий, ставлення до думки колективу, симпатії, антипатії, ставлення до своєї позиції в класі);

в) у сфері спілкування (з ким спілкується у вільний час, в склад якої групи входить, яка спрямованість групи, яку позиція займає в групі вільного спілкування, які запити задовільняє, як і з ким бажає проводити дозвілля). 10. Участь в різних видах діяльності: а) ставлення до навчальної діяльності (успішність, рівень знань, сформованість навчальних навичок; основні мотиви учіння, зацікавленість до навчальних предметів; особливості пам'яті, мислення, рівень розвитку уваги);

б) ставлення до трудової діяльності (наявність трудових навичок, умінь; яким видам роботи надає перевагу; схильність до довготривалої праці; участь в суспільно корисній роботі; домашні обов'язки);

в) виявлення стійкої зацікавленості до будь-якого виду діяльності (гуртка, секції, клубу); г) наявність професіональної спрямованості (намагання, орієнтація, мотиви вибору майбутньої професії). 11. Причини відхилення в поведінці: а) відхилення від норми в стані здоров'я (порушення в фізичному і психічному здоров'ї, невідповідність фізичному розвитку, відставання у рості, акцентуація характеру, неврози, дефекти пам'яті, мислення); б) порушення в сфері міжособистісних взаємин (непопулярний, неприйнятий, ігнорований, ізольований в класному колективі; долучається до колективу ціною жертв, втрат; конфліктний, відчужений, безконтрольний, виштовхнутий);

в) помилки педагогів (завищення педагогічної сили; позбавлення дитини індивідуальних стимулів; покарання, пов'язані з приниженням особистості дитини; суперечливість вимог; конфлікти між батьками і педагогами; поверхові відомості про дитину тощо); г) помилки сімейного виховання ("запещене дитя", "задавлене дитинство", "загублене дитинство", "одиноке дитинство", "байдуже дитинство"); відсутність елементарних психолого-педагогічних знань, перекладання піклування на школу; відсторонення дитини від фізичної праці; конфлікти в сім'ї тощо;

д) соціальні причини (суперечності в суспільстві, в мікросоціумі); е) психотравмуючі ситуації. 12. Педагогічні висновки.

1. Кількість людей у групі (постійний і епізодичний склад). 2. З якого часу існує. 3. Вік, місце роботи, навчання її членів. 4. Принцип включення в групу (за місцем проживання, на підставі загальних цілей, приналежності до громади і т.д.). 5. Основні місця збору. 6. Середня періодичність зборів. 7. Найбільш використовувані спільні заняття (проранжувати) (випивки, гра в карти, рухливі ігри, блукання вулицями, відвідування кіно, спів під гітару, уживання наркотиків і т.д.). 8. Найбільш улюблені теми бесід і обговорень (проранжувати) (обговорення різних проблем у навчанні, на роботі, конфліктів з батьками, учителями, обговорення прочитаного, кіно- і телефільмів, обговорення спільних дій, життєвих планів, відносин з дівчинами, розповіді про взаємини дорослих чоловіків і жінок, про злодійські звичаї, обговорення способів отримання засобів для розваг, випивки, наркотиків і т.д.). 9. Жаргонні слівця, використовувані в групі. 10. Клички членів групи. 11. Лідер групи і його характеристика. 12. На чому тримається авторитет лідера (потрібне підкреслити): на страху перед фізичною силою; на повазі до інтелекту; на умінні знайти загальну мову з хлопцями; на досвідченості. 13. Як часто і з приводу чого бувають конфлікти? 14. Як звичайно розв'язуються конфлікти (мирно, бійкою, завдяки втручанню лідера, компромісом частини хлопців)? 15. Як часто виникають конфлікти, бійки з іншими угрупованнями і з приводу чого? 16. Чи підтримується зв'язок з дорослими злочинцями, з особами, що відбули покарання у місцях позбавлення волі (так, ні, епізодично)? 17. Який вплив вони роблять на хлопців? (потрібне підкреслити: застерігають про можливості злочину; підбурюють до злочину; заражають помилковою романтикою; передають злодійський жаргон, пісні, звичаї). 18. Які якості характеру і вчинки більше всього засуджуються і які заходи впливу з боку групи чиняться на провиненого? 19. Чи можливий добровільний вихід із групи? Перехід в іншу? Чи бували такі випадки, з якої причини і яка реакція на це? 20. Як ставляться дорослі до угруповань дітей: - батьки (доброзичливо, не перешкоджають зустрічам на квартирах; нейтрально, не звертають уваги; вороже, забороняють спілкування, забороняють зустрічі у себе в будинку); - учителі; - сусіди. 21. Чи перебуває хто-небудь із дітей на обліку в міліції, які заходи впливу на групу? 22. Чи займається хто-небудь із дітей у гуртках, секціях, клубі? Як це впливає на інших і як до цих занять ставляться у групі? Будь-які види соціально-педагогічної діяльності можна здійснювати лише після комплексної діагностики (етимологічної і симптоматичної). Етимологічна діагностика допоможе відновити історію занедбаності дитини:

- які фактори (медико-біологічні, соціокультурні, психолого-педагогічні) спровокували актуальний стан підлітка; - яка частина мікросередовища (сім'я, дитячий садок, школа) допустила дефекти у вихованні підлітка; - який термін впливу виявлених негативних факторів (довготривалі, багатопланові, інтенсивні);

- як підліток реагує на позитивні, негативні або дезінтегруючі впливи мікросередовища; - яка опірність підлітка. Симптоматична допоможе вивчити психологічні якості особистості. Соціально-педагогічна діяльність з неформальними групами реалізовується за декількома напрямами:

- використання потенціалу існуючих просоціальних груп з метою просвітницької роботи, реабілітації або корекції особистості; - ініціювання створення груп соціальної спрямованості (взаємодопомоги, молодіжних соціальних ініціатив та ін.); - спільна робота з організаторами формальних груп з метою переорієнтації асоціальних груп у просоціальні; - спільна діяльність з психологом, батьками, педагогами з метою переорієнтації їх установок і поведінки. Виходячи з вище сказаного, можна розробити найрізноманітніші моделі соціально-педагогічної діяльності: "профілактика", "діагностика", "корекція", "реабілітація", "переорієнтації". Найважливіша модель соціально-педагогічної діяльності є модель "переорієнтації", механізмом якої виступає дезорганізація і реорганізація. Дезорганізація асоціальної групи передбачає процес, спрямований на руйнування її структури - зв'язків між членами групи, внутрішньої дисципліни. При цьому група розпадається, але асоціальна спрямованість окремих її членів може зберігатися.

Реорганізація передбачає не лише перебудову структури асоціальної групи, але і зміну спрямованості. У моделі "переорієнтація" соціальні педагоги використовують методи попередження, припинення і руйнування. Успішність роботи забезпечить проникнення соціального педагога в середину групи або ж використання референтної особи, контактувати лише з тими членами групи, які займають антагоністичну позицію. Для нейтралізації діяльності групи використовують такі методичні прийоми:

- виявлення найбільш авторитетних членів групи;

- вивчення їх нахилів, інтересів, видів діяльності;

- здійснення постійного контролю і включення їх в суспільно корисні види діяльності, в окремих випадках залучати до керівної роботи на громадських засадах;

- стимулювання лідерів групи до зміни своїх поглядів, позиції, поведінки;

- проведення профілактичної роботи з членами групи з метою ізоляції їх від лідера;

- розвінчування лідера в очах членів групи; - введення в групу позитивно налаштованих осіб. При руйнуванні групи можна використовувати такі методичні прийоми:

- організація суспільно корисної праці; - організація ситуацій, які закріплюють за "потрібним" лідером ведучих ролей;

- залучення групи до інтересних справ з формальними групами (озеленення міста, виїзд в оздоровчий табір тощо); - штучне створення суперечностей між лідером і членами групи (метод "вибуху").

Особливістю соціально-педагогічної роботи є те, що соціальний педагог спрямовує діяльність не на руйнування неформальної групи, а на викорінення причин і умов, які сприяли формуванню цієї групи. При цьому потрібно пам'ятати: основне працювати з кожним членом групи окремо. Кожна модель вимагає адекватного добору змісту, форм методів роботи, відповідного кола заінтересованих і компетентних учасників, визначення відповідної технології соціально-педагогічної роботи. Модель психолого-педагогічної реабілітації - процес відновлення психічних проявів і здібностей дитини після вчинення порушення. У результаті чого створюється рівновага в психіці і поведінці дитини, яка має відповідати нормам поведінки, віку, вимогам середовища, в якому вона проживає.

Реабілітація - це комплексна система взаємопов'язаних дій, спрямованих на відновлення дитини в соціальному статусі, здоров'ї, дієздатності у власних очах і перед оточуючими. Наслідком реабілітації повинно бути зміна уявлень дитини про себе - її "Я-концепції". Реабілітація проводиться через оптимізацію її ведучих видів діяльності і нормалізацію всієї системи відносин з оточуючими. Профілактика в системі реабілітації пов'язана з усуненням, зняттям причин, умов і факторів, які викликають ті або інші відхилення в розвитку особистості.

Корекція передбачає роботу з конкретними відхиленнями і спрямована перш за все на саму дитину. Відновлення дитини в правах означає повернення їй права на життя і виживання, права на освіту, захист прав і свобод особистості, забезпечення можливості для сприятливого розвитку, активної участі в житті суспільства. Тобто в правах, передбачених положенням Конвенцією ООН про права дитини.

Соціальний захист дітей - це комплекс правових, економічних, медичних і психолого-педагогічних засад, які забезпечують оптимальний біологічний і соціальний розвиток Соціальна допомога дітям - це одна із форм соціального захисту, яка представляє сукупність соціальних заходів, спрямованих на підтримку належних умов життєдіяльності та існування дітей. Соціально-педагогічна допомога (підтримка) - система соціально-педагогічних засобів, які забезпечать нормальні психолого-педагогічні умови повноцінного розвитку і життєдіяльності. Ресоціалізація - організований соціально-педагогічний процес відновлення соціального статусу, втраченого, або несформованих соціальних навичок, переорієнтація їх соціальних установок. Відомими технологіями в соціально-педагогічній роботі з неформальними групами є колективно-творчі справи (КТС), мозковий штурм, групові дискусії.

У соціально-педагогічній діяльності з підлітками неформальних груп потрібно дотримуватися таких рекомендацій:- здійснювати індивідуальний підхід до кожного учасника групи і диференційований підхід до кожної групи;

- обговорювати проблеми, які хвилюють підлітків і молодь, а не забороняти належати до якоїсь групи; - знаходити спільну мову в зацікавленій проблемі;

- ввести табу на наркотики, насилля, п'янство, жорстокість, проституцію, неофашизм, порнографію; - індивідуально розробити програму самоосвіти підлітка; - ввести факультативи у школі; - залучати до правоохоронної діяльності; - у разі необхідності направляти підлітків до центрів соціальної реабілітації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Групи як об'єкт соціально-педагогічної діяльності	\|	Моделі організацій як об'єктів управління

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.