• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція 1 Модуль 2

Оскільки корекційно-педагогічна діяльність - складова частина єдиного педагогічного процесу, вона повинна володіти певним "робочим полемо", бути обкреслена "довкола впливу", сферою своєї дії, мати певну структуру і напрями (вектори) дії.

По-перше, в рамках концепції спеціальної освіти і виховання аномальних дітей корекційно-педагогічна робота займає центральне положення в єдиному педагогічному процесі.

По-друге, коректувальна діяльність, будучи складовою частиною загальної освіти, в той же час має свою специфічну спрямованість при здійсненні учбово-виховного процесу.

По-третє, за об'ємом і значущості корекційно-педагогічного процесу в системі спеціальної освіти йому відводиться досить помітне місце на перетині складових освітнього процесу (навчання, виховання, розвиток).

По-четверте, і це особливо важливо, корекція як соціальна система повинна мати самостійний вихід, взаємодіяти з соціальним середовищем, оскільки соціальне середовище для корекційно-педагогічного процесу є не компонентним елементом, а навколишньою сферою, тією самою межею поля взаємодії і взаємовпливу компонентів єдиного педагогічного процесу.

Соціальне середовище позначається на всіх рівнях педагогічного процесу, вона визначає соціальні цілі спеціальної освіти: становлення і різносторонній розвиток особи учня; його соціально-трудову реабілітацію, компенсацію дефекту; засвоєння ним соціального досвіду людства в доступній формі. Одним словом, вся система корекційно-педагогічної роботи направлена на те, щоб реабілітовувати і соціально адаптувати аномального школяра до реалій навколишнього світу, зробити його повноправним і активним членом суспільства, який нарівні зі всіма людьми може включитися в повноцінне суспільне життя і приносити користь суспільству.

Визначивши рамки корекційно-педагогічної діяльності і його провідні компоненти, позначимо провідні напрями цього процесу:

· дія на дитину чинниками середовища (природними, соціальними), що коректує, тобто "терапія середовищем";

· організація учбового процесу (його корекційна спрямованість);

· спеціальний підбір культурно-масових і оздоровчих заходів;

· психогігієна сімейного виховання.

Ці напрями можуть бути представлені у вигляді тактичних кроків:

· вдосконалення досягнень сенсомоторного розвитку;

· корекція окремих сторін психічної діяльності;

· розвиток основних розумових процесів;

· розвиток різних видів мислення;

· корекція порушень в розвитку емоційно-особової сфери;

· розвиток мови, оволодіння технікою мови;

· розширення уявлень про навколишній світ і збагачення словника;

· корекція індивідуальних пропусків в знаннях.

У корекційно-педагогічній роботі з неповнолітніми (підлітками) з поведінкою, що відхиляється, основні напрями корекційної діяльності наступні:

· нормалізація і збагачення відносин з навколишнім світом, перш за все з педагогами і дитячим колективом;

· компенсація пропусків і недоліків на духовному світі, посилення діяльності в тій області, яку він любить, в якій може добитися добрих результатів (компенсація в області интересного справи, захоплення спортом, технікою, музикою і ін.);

· відновлення позитивних якостей, які отримали незначну деформацію (девіацію);

· постійна стимуляція позитивних якостей, що не втратили соціальної значущості;

· інтенсифікація позитивного розвитку особи, формування провідних позитивних якостей;

· засвоєння і накопичення соціальне цінного життєвого досвіду, збагачення практичної діяльності в різних сферах життя;

· накопичення навиків етичної поведінки, здорових звичок і потреб на основі організації діяльності що вчаться по задоволенню їх інтересів;

· виправлення як подолання негативне, тобто ліквідація пропусків у формуванні позитивних якостей, викорінювання негативних якостей і шкідливих звичок.

У корекційно-педагогічній діяльності, як у всякому виді діяльності, існують певний інструментарій, методи, прийоми і засоби досягнення поставленої мети, реалізації конкретних завдань, здійснення відповідних заходів щодо різних аспектів і напрямів діяльності.

У основі спеціальних методів і прийомів коректувально-педагогічної діяльності лежать загальнопедагогічні підходи, підтвердженням чому може бути сукупність методів і прийомів коректувальної роботи з аномальними дітьми, націлені на розвиток підлягаючих зберіганню або відновлення порушених функцій організму, знань або умінь дитини. Це методи вправи, методи переконання, методи прикладу, методи стимулювання поведінки і діяльності дітей з відхиленнями в розвитку і поведінці.

У корекційно-педагогічній діяльності, що має виховно-профілактичну спрямованість, мета якої - руйнування негативних установок і поведінкових стереотипів особи і формування на цій основі соціально значущих рис і якостей особи у підлітків, виділяється група методів переконання, примушення, привчання, заохочення або методи перенавчання, переконання, "реконструкції" характеру, метод "вибуху", методи перемикання, заохочення і покарання.

Разом з тим педагоги і психологи виділяють і специфічні методи психокорекції відхилень в поведінці і розвитку дітей і підлітків: сугестії і гетеросугестивні методики психокорекції, побудовані на самонавіянні і педагогічному навіюванні; дидактичні методики психокорекції, що включають роз'яснення, переконання і інші прийоми розсудливо аргументованої дії, метод "сократичного діалогу", методики навчання саногенному мисленню, направлені на управління собою, на зміцнення свого нервово-психічного здоров'я, саморефлексію; методики групової психокорекції, розігрування ролевих ситуацій; методи конгруентної комунікації; метод руйнування конфліктів; метод арттерапії; метод соціальної терапії; метод поведінкового тренінгу і так далі

Всі ці методи і методики психокорекції розвитку і поведінки дитини є важливим інструментом в рішенні головної задачі коректувально-педагогічної діяльності по подоланню існуючого недоліку у дитини, по реабілітації його особи і здійсненню успішної адаптації і інтеграції дитини в соціум.

Оскільки відхилення в розвитку і поведінці найчастіше існує як складна інтегрована проблема, то і його корекція здійснюється комплексно, тобто на основі глибокої діагностико-корекційної діяльності, виявлення і вивчення, природи і етіології відхилення в розвитку і поведінці; у програмі корекційно-педагогічної діяльності повинні бути передбачені як робота по подоланню дефекту, так і кроки по його профілактиці, а також дії з формування особи підлітка з опорою на його позитивні якості. Корекційно-педагогічна діяльність повинна бути спрямована не тільки на ліквідацію прогалин в пізнавальній діяльності, але і на формування світогляду, соціально значущих знань, умінь і навиків; вся корекційно-педагогічна діяльність повинна бути практично орієнтована і націлена на високий рівень результативності; вона повинна бути пронизана ідеєю співпраці і взаємодії між об'єктом і суб'єктами корекційно-педагогічного процесу, між учнівським і педагогічним колективами; корекційно-педагогічна діяльність передбачає координацію зусиль школи, сім'ї і соціуму у вирішенні завдань попередження, подолання недоліків в розвитку і поведінці дітей і підлітків, формування у них соціально значущих якостей особи.

Лекція 1 Модуль 2

Гроші — це економічна категорія, що означає особливий, специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента, рівноцінності, тобто форму вартості всіх інших товарів. У господарській практиці назву грошей можуть мати: одиниці рахунку, в яких визначені ціни на товари; написи на банківських рахунках; кошти, витрачені на придбання цінних паперів; боргові зобов'язання, які використовуються для платежів; національні грошові знаки; іноземна валюта тощо.

Грошовий обіг — це рух грошей у процесі товарного обороту, надання послуг, погашення боргових зобов'язань тощо.

У зв'язку з цим виникає запитання: а яка саме кількість грошей необхідна на ринку в певний час для безперебійного забезпечення товарного обороту?

На це запитання в загальному плані дає відповідь відкритий К. Марксом закон грошового обігу, згідно з яким, кількість грошей визначається відношенням суми цін товарів до числа оборотів однойменної грошової одиниці з урахуванням додаткових факторів — проданих у кредит товарів, суми взаємо-погашених платежів та платежів, для яких настав строк виплати, а також, маючи на увазі суму повторного обігу, де одні й ті самі гроші функціонують чи як засоби обігу, чи як засоби платежу. Закон грошового обігу діє там, де є товарне виробництво, товарний і грошовий обіг, а також за умов різних грошових систем. Він виражає одну з головних умов підтримування ринкової рівноваги, надання стійкості купівельній спроможності грошей. Виконання вимог цього закону особливо актуальне нині, коли відійшов у історію безпосередній зв'язок грошей із золотом, і маса грошових знаків, що знаходяться в обігу, має купівельну спроможність та суспільну значущість остільки, оскільки за ними стоять реальні, визнані суспільством, якісні товари. Недотримання вимог закону грошового обігу, як переконує практика, може призвести до виникнення в економіці країни значних елементів натуральних господарських зв'язків між виробниками і споживачами продукції та, зрештою, навіть до витіснення з господарського механізму економічних методів господарювання або до їх значного послаблення.

Формою організації грошового обігу, що встановлюється, як правило, державним законодавством певної країни, є грошова система. Вона містить у собі:

• товар, що відіграє роль загального еквівалента;

• грошову одиницю — масштаб цін;

• засоби обігу та засоби платежу (металеві, паперові, кредитні й електронні гроші);

• порядок карбування монет і порядок випуску в обіг паперових грошей;

• форми й умови безготівкового платіжного обороту та обігу кредитних грошей;

• порядок обміну національної валюти на іноземні, а також фіксований державою валютний курс.

При побіжному розгляді грошового обігу складається враження, що він відіграє важливішу роль, ніж обіг товарів, що гроші приводять товари в рух. Насправді, навпаки, — саме обіг товарів є основою грошового обігу, адже зміни в товарному обороті, пов'язані, головним чином, з умовами і масштабами виробництва, зумовлюють відповідні зміни в характері та масштабах грошового обігу.

Отже, суть закону грошового обігу полягає в тому, що в обігу на певний відрізок часу повинно перебувати грошей не більше, ніж це потрібно для оплати реально існуючих товарів і послуг за цінами, що склалися на цей момент. Цей закон ще може бути виражений таким чином: якщо дано вартість товарів і середню швидкість їх метаморфоз, то кількість золота, в обігу залежить від його власної вартості. Крім такого вираження закону грошового обігу, є більш специфічні закони обігу металевих і паперових грошей, до аналізу яких звернемося нижче.

Як показує багатовіковий досвід, є дуже багато грошових систем і державних форм регулювання грошового обігу. Найголовніші з них такі:

• система металевого обігу (грошовий товар функціонує у монетній формі);

• монометалізм (валютними грошима є один метал);

• біметалізм (валютними грошима е два метали: золото і срібло);

• система обігу номінальних грошових знаків (грошовий товар виступає не в монетній формі, а у формі паперово-грошового та банкнотного обігу).

Розвиток грошового товару відбувався поступово. Історично, з розвитком торгового обміну, функції грошей виконували товари, що частіше ніж інші використовувалися в обігу, а отже, були найбільш надійні щодо розвитку процесу обміну. На ранніх стадіях зародження товарного обміну такі функції виконувала у багатьох народів худоба. Гомер, наприклад, оцінював деякі види зброї у 100 биків, а деякі — в 9 биків. У Німеччині у І ст. н. е. використовувалися так звані коров'ячі гроші. У деяких північних народів грошовою одиницею був олень. Грошима були слонова кістка, хутро, боби какао, цукор тощо. Пізніше, певною мірою завдяки тому, що благородні метали людина почала використовувати значно раніше інших металів, та завдяки їх особливим якостям, роль загального еквівалента переходить до золота й срібла. Таким чином, наступний період динаміки еволюції грошового товару пов'язаний із функціонуванням металевого обігу, за якого повноцінні гроші починають виконувати роль загального вартісного еквівалента, та й самі безпосередньо обслуговують процес товарного обігу.

Біметалізму притаманні дві системи: паралельної валюти та подвійної валюти.

Система паралельних грошей характеризується тим, що ціннісне співвідношення між золотими і срібними монетами складалося стихійно відповідно до ринкової вартості цих благородних металів.

Система подвійних грошей відрізнялася встановленням державою ціннісного співвідношення між двома металами (паритет), а у зв'язку з цим карбування золотих і срібних монет, їх залучення до актів купівлі-продажу та інших операцій, здійснювалося згідно з встановленим співвідношенням.

Біметалізм певною мірою суперечить самій природі грошей як єдиного товару, що виконує роль загального еквівалента, атому не повністю відповідає потребам розвинутого товарного господарства, хоч і використовувався на певному етапі його розвитку. За біметалізму, як правило, виникали розбіжності між ринковими й офіційно встановленими вартостями золота і срібла, в результаті чого монети, відкарбовані з металу, відносна вартість якого на цей час зростала, вилучалися з обігу, а залишались монети з уціненого металу. У зв'язку з цим англійський державний діяч і фінансист XVI ст. Т. Грешем сформулював економічний закон, згідно з яким гірші гроші витісняють з обігу кращі, проте М. Коперник відкрив його значно раніше.

Розвинутому товарному господарству найбільше властивий монометалізм, що був встановлений спочатку в Англії, а потім і в інших розвинених країнах. Це означало перехід грошових систем на новий ступінь розвитку. Золотий монометалізм характерний тим, що поряд із золотом, яке виконує функцію загального еквівалента, в обігу можуть знаходитися не лише повноцінні золоті монети, а й неповноцінні монети із срібла й міді. Система золотого монометалізму, яка існувала до Першої світової війни, називається ще золотомонетним стандартом. У Росії ця система остаточно сформувалася після грошової реформи 1895—1897 рр. Система золотого стандарту характеризується відносною стійкістю, вона стихійно здійснює регулюючу роль у товарному господарстві, встановлюючи відповідність між кількістю грошей в обігу та товарною масою, що стимулює розвиток продуктивних сил, забезпечує відносну стійкість кредитної системи та економіки загалом. У період Першої світової війни розмін банкнот на золото у більшості країн був припинений, однак у повоєнні роки, за відносної стабілізації товарного господарства, такий розмін був відновлений, але вже не на золоті монети, як за золотомонетного стандарту, а на золоті зливки (зо лото зливковий стандарт) та валюту інших країн, яка могла бути обміняна на золото (золотодевізний стандарт). Характерно, що золотозливковий стандарт вводився, як правило, в більш розвинутих країнах, що мали достатні золоті запаси (Англія, Франція), а золото-девізний — у країнах, що таких запасів не мали. Це поставило валюти одних країн у значну залежність від валют інших, що було одним із ефективних засобів підкорення великими імперіалістичними державами інших, менш розвинених. Усі вищезазначені форми золотого стандарту зазнали краху під час валютної кризи внаслідок всесвітньої економічної кризи 1929—1933 рр.

У разі, коли товарне виробництво й обіг обслуговуються повноцінними металевими грошима, діє специфічний закон обігу металевих грошей, стихійним регулятором кількості яких в обігу є скарби або їх нагромадження. Так, коли потреби обігу в грошах скорочуються, то частина їх осідає в скарбах, і, навпаки, при зростанні потреб у них гроші зі скарбів надходять в обіг. Таким чином, за інших сталих умов грошовий обіг не повинен відчувати потреби ні в надлишку, ні в нестачі металевих грошей завдяки існуванню скарбів як відвідних, так і привідних каналів грошового обігу.

Історичний процес формування й ускладнення функціональних форм грошей характеризується процесом витіснення зі сфери грошового обігу повноцінних металевих грошей і заміною їх неповноцінними знаками вартості монетарного товару. Нагальна необхідність розвитку кредиту привела до появи кредитних грошей, найпростішим видом яких є вексель (боргове зобов'язання кредитору погасити борг у певний строк). Однак обмеженість сфери вексельного обігу приватним сектором робить необхідним їх заміну банкнотним обігом. Банкнота — це вексель на банкіра, за яким пред'явник може у будь-який час одержати гроші. Банкноти мають перед векселем такі переваги: по-перше, їх випуск здійснюється емісійними банками, що мають значно вищу платоспроможність, ніж окремі товаровиробники, чи власники грошей і, по-друге, банк, що їх випускає, зобов'язаний розміняти їх на золото не через певний строк, а в будь-який час. Для сучасного стану розвитку товарного виробництва характерний обіг нерозмінних на золото банкнот, що фактично перетворило їх на паперові гроші.

Паперові гроші — це номінальні знаки вартості, що мають примусовий курс і випускаються державою для покриття своїх витрат. За характером обігу паперові гроші мають певну властивість: якщо вони випущені в обіг, то залишаються там, а банкноти регулярно повертаються до банку.

В основі паперово-грошового обігу лежить специфічний закон обігу паперових грошей, за яким вартість усіх випущених в обіг паперових грошей визначається вартістю тієї кількості товарів і послуг, яка необхідна в цей час обігу. І хоч під час випуску паперових грошей виникає зовнішня видимість, начебто держава сама створює таким чином грошове багатство і має безмежну владу над ним, фактично ця влада видима, ілюзорна, адже гроші, з моменту випуску їх державою в обіг, підпадають під владу об'єктивних законів грошового обігу.

Останнім часом все більшого поширення набувають так звані електронні гроші: кредитні картки, дебетові картки, електронні системи розрахунків у торговельних пунктах, електронні системи обслуговування на дому та ін. Поява електронних грошей стала можливою завдяки широкому запровадженню в банківську справу та в сферу обслуговування населення сучасної комп'ютерної техніки і технології. Широкого розвитку електронні гроші набули в країнах із розвинутою електронною індустрією. В Україні деякі банки вже активно розпочали обслуговування своїх клієнтів на електронній основі.

На ранніх етапах розвитку товарно-грошових відносин грошові одиниці та їх назви безпосередньо пов'язувалися з певною кількістю благородного металу. Так, англійський фунт стерлінгів спочатку був грошовою назвою фунта срібла. Пізніше, коли срібло було витіснене золотом, ця назва грошової одиниці, за англійською традицією, почала застосовуватись вже до тієї кількості золота, яке за вартістю дорівнювало вартості фунта срібла. Були також інші причини заміни назв грошових одиниць, що призвело до практичного відриву їх від вагових найменувань металів. Це ще одне наочне підтвердження того незаперечного факту, що паперові гроші виникають із обігу металевих грошей і обов'язково зберігають на собі "відбиток" благородних металів через масштаб цін.

Масштаб цін — це фіксована державою певна вагова кількість благородного металу, що прийнята в певній країні за грошову одиницю для визначення цін інших товарів (наприклад, останній офіційний золотий вміст долара США—0,736 736 г чистого золота). На пізніших етапах розвитку товарно-грошових відносин при формуванні досить тісних зв'язків господарств кожної країни із світовим ринком офіційний масштаб цін все частіше почав виконувати свою безпосередню роль ірраціонально, через співвідношення внутрішніх і світових цін. За умов зростаючої невідповідності між товарною та грошовою масами на внутрішньому ринку національна валюта, як правило, втрачала офіційно зафіксовані в ній державою переваги над іншими валютами. Це призвело до того, що в деяких країнах взагалі з часом зникає офіційний масштаб цін.

Нині в жодній з країн золото вже не фігурує як грошовий метал, перестала існувати й вільна розмінність на золото національних валют. Лише опосередковано, завдяки порівнянню з найпоширенішими й сильними валютами інших країн, визначається певне співвідношення більшості валют із золотом та їх вартість.

За цих специфічних обставин такі явища, які в середні віки вважалися б за свідоме псування монет, сьогодні використовуються як важливі методи регулювання грошового обігу. Йдеться про девальвацію, що означає офіційне зниження урядом золотого вмісту грошової одиниці національної валюти (система золотого стандарту), або зниження її офіційного курсу щодо іноземних валют.

Найбільші девальвації були проведені в 1949, 1967,1971 рр. Якщо в період дії золотого стандарту девальвація використовувалася як один з методів стабілізації національних валют і, як правило, супроводжувалась відновленням розміну знаків вартості на золото або срібло, то за сучасних умов проведення девальвації не може забезпечити стабілізації валют і все частіше супроводжується значним зростанням цін на товари та послуги, що імпортуються з країн, щодо валют яких був понижений курс цієї національної валюти.

Протилежні цілі переслідує ревальвація — офіційне збільшення золотого вмісту національної грошової одиниці (система золотого стандарту) або підвищення вартості грошової одиниці. Таке підвищення курсу валюти щодо курсів валют інших країн викликає відповідне зростання цін експортованих товарів у іноземній валюті і зниження конкурентоспроможності країни на світовому ринку. Однак, знижуючи виражені в національній валюті ціни на імпортовані товари, наслідком ревальвації є істотне підвищення попиту на ці товари і зростання імпорту.

Нові, раніше невідомі явища в межах валютних систем можуть спричинити значну модифікацію процесу ревальвації.

Так, введення плаваючого валютного курсу викликало появу своєрідної ревальвації західнонімецької марки у жовтні 1976 р. відносно не до всіх валют, а лише до тих, які входили до "європейської валютної змії", здійснювали спільне з маркою "плавання" (нідерландський гульден, бельгійський франк, норвезька, шведська крони та крона Данії). Ревальвація може бути також проведена у формі відмови центрального банку тієї чи іншої країни від проведення необхідних операцій з підтримки в певних межах рівня курсу національної валюти, або значного його підвищення щодо курсів інших валют. Так була проведена ревальвація японської єни стосовно американського долара та низки інших валют у березні 1978 р.

Одним із методів регулювання грошового обігу є реставрація, яка означає повернення до попередньої грошової системи з відновленням розміну паперових грошей на золото за номіналом.

Характерний для сьогодення процес демонетизації золота з активним його вилученням з обігу та перетворенням на звичайний товар супроводжується значним поворотом у політиці багатьох країн щодо імпорту цього благородного металу. Якщо раніше золото намагалися закупити, навіть неофіційно стимулювався його контрабандний імпорт за жорстких каральних заходів за такий же неофіційний вивіз цього металу, то з часом стосовно імпорту політика країн світу, особливо високорозвинених, різко змінилася на відвертий протекціонізм, спрямований на захист внутрішнього ринку від чужого золота.

Більше того, на аукціонах, що відбулися в США до

1980 р., ця країна розпродала великі партії дорогоцінного металу. Так було продемонстровано ставлення до золота як до звичайного товару. Низка країн, що займають значне місце в світовій економіці, мають дуже скромні запаси золота. У Японії, наприклад, золотий запас значно менший, ніж у Бельгії, Нідерландах чи Італії.

Однак було б неправильно зовсім не враховувати значення золота в забезпеченні грошей. Воно продовжує використовуватись у цій ролі, але вже в іншій якості, порівняно з попередніми періодами, а саме — як стратегічний товар. По-перше, держава, реалізуючі вироби із золота на внутрішньому ринку, тим самим задовольняє певну частину платоспроможного попиту. По-друге, одержана валюта за рахунок експорту золота використовується для закупівлі на зовнішніх ринках необхідних товарів. Золото як експортний товар відрізняється від інших товарів, оскільки є стратегічним резервом держави і вивозиться на зовнішній ринок у тих крайніх випадках, коли замало можливостей для експорту інших товарів. Це явище було особливо характерне для колишнього СРСР в останні роки його існування, коли за відсутності реальної програми перебудови тодішній глава держави М.С. Горбачов підтримував існування агонізуючого режиму активним розпродажем за кордоном колосальних золотих запасів колишнього СРСР, який займав друге місце в світі з видобутку цього благородного металу.

Щоб застрахувати економіки своїх країн на майбутнє, деякі досить розвинуті держави (наприклад, Південна Корея, Тайвань) останніми роками почали різко збільшувати свої золоті запаси. Такий підхід характерний і для центральних банків інших країн, що продовжують вкладати свої капітали в золото. Загалом понад третина виробленого в світі золота знаходиться в державних резервах. Близько 70 % валютних резервів США становить золото (більш як 8 тис. т), Франції — 65 (3,2 тис. т), Швейцарії, Італії та Голландії — понад 50 %.

Читайте також:

1. V міні – модуль
2. Вид заняття: лекція
3. Вид заняття: лекція
4. Вид заняття: лекція
5. Вид заняття: лекція
6. Вид заняття: лекція
7. Високочастотні перетворювачі модульної структури
8. Вступна лекція
9. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
10. Друга модульна контрольна робота
11. Друга модульна контрольна робота
12. За конструктивними особливостями фритюр-ниці поділяють на секційно-модульні та ті, які входять до комплекту малогабаритного обладнання.

Переглядів: 460