Картографічний метод

Дослідження об'єктів і процесів територіального розвитку землекористування нерозривно пов'язане з широким застосуванням картографічного методу, з розробленням картографічних моделей.

Картографічний метод— це сукупність заходів і засобів для просторової інтерпретації те аналізу розміщення об'єктів і явищ навколишнього середовища. Він ґрунтується на спеціальних математичних законах і передбачає використання географічних засобів побудови двовимірного зображення на площині.

Застосування картографічного методу в процесі наукового пізнання і аналізу зумовлене такими основними властивостями карт: можливістю вибіркового відображення об'єкта моделювання (програмного прогнозування); узагальненням його властивостей; метричністю (можливістю вимірювання і математичного порівняння); неперервністю; наочністю.

Специфіка територіального розвитку землекористування і особливості використання карт при прогнозуванні та землевпорядному проектуванні зумовлюють певні вимоги до картографування:

• зображена в системі карт інформація має бути подана на визначені дати;

• масштаби карт і форма подання основних показників розвитку
об'єктів і процесів мають забезпечувати достатню читаність і порівнянність карт;

• карти повинні нести нову додаткову інформацію;

• карти мають забезпечувати простоту роботи з ними. Цього до
сягають розробленням ідентичних географічних основ, умовних
картографічних зображень, єдиного підходу до оформлення, розміщення на полях карт додаткових карт-врізок, діаграм, графіків,
текстового матеріалу та ін.;

• детальність картографування об'єктів і явищ має відповідати дійсності, яка прийнята на відповідному рівні програмного прогнозування і управління;

• карти мають бути розроблені за короткий період. Час між завершенням збирання даних і виданням карти повинен бути мінімальним.

Картографічне моделювання з метою прогнозування і управління здійснюють переважно складанням серії взаємопов'язаних карт, а також розробленням галузевих і комплексних атласів.

Карти для прогнозування і землевпорядного землекористування можна поділити на такі групи:

1. Карти, що розкривають значення і місце об'єкта та процесів у регіоні вищого рангу.

2. Структурні карти, що характеризують: міжгалузеві і внутрішньогалузеві пропорції; рівень економічного і соціального розвитку
підрайонів району; структурно-функціональні складові (галузі спеціалізації, цикли виробництв та ін.); структурно-територіальні складові (територіальну організацію виробництва, формування і розвиток локальних територіально-господарських комплексів тощо).

3. Ресурсні карти (земельні та інші ресурси як чинник формування територіально-господарських комплексів і умов життєдіяльності людини; населення і трудові ресурси).

4. Карти стану ґрунтового покриву, рослинності, навколишнього природного середовища, що містять інформацію про заходи щодо запобігання їх забрудненню або охорони.

5. Карти природних і соціальних умов, які обмежують розвиток і
функціонування регіонального господарського комплексу (вичерпування ресурсів, забруднення середовища тощо).

6. Карти функціонального зонування території (сучасний стан і перспектива).

7. Карти, що відображують ефективність використання та охорони земель функціонування регіонального господарського комплексу (раціональне використання земельних ресурсів території; раціональне використання території).

8. Карти оцінювання земель.

Можливості виявлення за допомогою карт причинно-наслідкових зв'язків у поєднанні з масивом інформації карт, одержання нових тань про об'єкт програмного прогнозування або проектування сприяють створенню картографічного забезпечення територіального управління земельними ресурсами та землекористуванням підприємств.

Отже, під картографічним забезпеченням землевпорядного прогнозування розуміють цілеспрямовану тематичну сукупність картографічних моделей, яка дає змогу здійснювати комплексний аналіз для з'ясування причинно-наслідкових зв'язків усіх аспектів прогнозування і проектування.

Під час картографування використовують натуральні і вартісні показники.

На картах натуральні і вартісні показники подають у кількісних і якісних вимірах. За допомогою кількісних вимірів на картах зазначають фізичні обсяги. Якісні виміри характеризують на картах структуру, економічну ефективність виробництва, стан земельних ресурсів і природного середовища тощо. Отже, опрацювання уніфікованих показників при складанні прогнозних карт е завжди актуальним завданням.

Прогнозне соціально-економічне картографування у першому наближенні можна визначити як графічне оцінювання можливих напрямів і результатів розвитку та розміщення продуктивних сил на території, а також ресурсів і заходів, необхідних для реалізації поставлених завдань.

Особливе значення має картографічне прогнозування формування системи регіонального або територіального землекористування. Карти при цьому використовують як засіб: територіального аналізу в процесі прогнозування; екстраполяції, за якої карта стає засобом просторової екстраполяції; експертизи при складанні оціночних і спеціальних карт; моделювання при створенні картографічної моделі для оцінювання територіальної організації використання і охорони земель.

Просторова екстраполяція за допомогою карти означає поширення висновків про частину території на всю територію. Пояснюючи ситуацію, карта в цьому разі допомагає виявити тенденції, відповідно до яких висновки поширюються на іншу територію.

Отже, карта відіграє важливу роль на всіх етапах землевпорядного проектування, а картографічний метод е одним із важливих методів вивчення стану та тенденцій у використанні земель на всіх рівнях.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Метод циклів	\|	Еколого-ландшафтний метод

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.