• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 6. Забезпечення заходів і дій в межах єдиної системи цивільного захисту

Народное образование. В начале ХХ века условия социально-

экономического и культурного развития страны требовали значительного

расширения сети народного образования, а также улучшения качественных

сторон школы – совершенствования учебно-воспитательного процесса,

увеличения доли светского обучения, повышения уровня квалификации

педагогического персонала. Успешному развитию просвещения препятст-

вовал целый ряд сдерживающих факторов, в частности, недостаточное

внимание к нуждам образования со стороны правительственных органов,

бюрократическая и громоздкая система управления школой, первая миро-

вая война, революционные события и т.д. Уровень образованности и эле-

ментарной грамотности значительной части населения был крайне невысо-

ким. Кроме того, в силу неравномерного социально-экономического разви-

тия многочисленных регионов России далеко неодинаковым был и уровень

образования в них. Окраины страны, в отличие от центральных городов и

промышленных центров, были крайне слабо обеспечены сетью учебных

заведений и квалифицированными педагогами.

Неблагополучной в этом плане была ситуация на территории Башки-

рии (Уфимская и часть Оренбургской губерний). Особенно сложно обстоя-

ло дело с обучением детей нерусских народностей. Царизм в значительной

мере оказывал миссионерско-русификаторский нажим на нерусские шко-

лы, в силу чего мусульманские учебные заведения, в частности, развива-

лись главным образом благодаря общественной поддержке.

Вполне очевидной была необходимость реформирования всей систе-

мы народного образования. На заседаниях Государственной Думы неодно-

кратно обсуждались вопросы введения всебщего начального обучения.

Проекты всеобуча, в частности, разрабатывались и Уфимским губернским

земством. Однако начавшаяся в 1914 г. первая мировая война воспрепятст-

вовала реализации многих реформаторских замыслов в сфере просвеще-

ния. Земские собрания были вынуждены значительно сокращать свои ас-

сигнования на постройку школьных зданий и открытие новых учебных за-

ведений. Тем не менее, рост народных училищ в предреволюционные годы

происходил преимущественно по линии земств. Так, с 1913/14 учебного

года по 1916/17 год количество земских школ в Уфимской губернии увели-

чилось с 1173 до 1339. Количество школ духовного ведомства за указанный

период времени почти не изменилось – соответственно 365 и 370. Число

министерских и «прочих светских» учебных заведений по губернии даже

заметно сократилось – с 328 до 300.

Таким образом, общеобразовательные учебные заведения до револю-

ции принадлежали различным ведомствам. Главными содержателями школ 42

государственного сектора были губернские и уездные земства, духовные

учреждения и Министерство народного просвещения. Кроме того, немало

было школ, открытых по инициативе частных лиц и учреждений и содер-

жащихся на их средства.

В Уфимской губернии наиболее распространёнными типами низших

школ были начальные народные училища и мектебы (мусульманские началь-

ные школы). Первые делились на одноклассные и двухклассные. Курс обуче-

ния в одноклассных училищах продолжался три, либо четыре года, в двух-

классных – пять, либо шесть лет. Большая часть этих учебных заведений на-

ходилась в сельской местности, что, в первую очередь, было связано со зна-

чительным преобладанием в губернии сельского населения над городским.

По национальному признаку народные училища распределялись в ос-

новном на русские, «инородческие», «русско-инородческие». В 1914/15

учебном году 62 % начальных училищ в губернии были русскими. Баш-

кирских и русско-башкирских училищ насчитывалось 9,8 %, татарских и

русско-татарских – 9,3 %. В оставшихся школах (18,9%) обучались другие

многочисленные народности края. Обеспеченность различных народов на-

чальными училищами – одним из основных типов учебных заведений –

была, таким образом, неравномерной. Ведь около 60% населения Уфим-

ской губернии составляли тогда нерусские народы, из них примерно 50% –

башкиры и татары.

Значительная часть начальных училищ располагалась в неприспособ-

ленных домах. В Уфимской и Оренбургской губерниях 57% начальных

училищ не имели своих помещений.

Мусульманские начальные учебные заведения – мектебы – открыва-

лись в основном по инициативе местных имамов (мусульманских священ-

нослужителей). Часть мектебов открывалась по инициативе сельских об-

ществ, а также частных лиц. Государственные учреждения не принимали

участия в содержании мусульманских школ. Очень незначительная часть

мектебов получала материальную помощь от земств.

К началу 1914 г., по данным опросов Уфимской губернской земской

управы, в губернии насчитывалось 1579 мектебов. Однако далеко не все

мусульманские школы были в то время учтены и обследованы. Вероятнее

всего количество мектебов приближалось к наличному числу мечетей в гу-

бернии (около 2000), муллы которых по установившемуся обычаю прини-

мали на себя, наряду с обязанностями священнослужителей, обязательство

по организации и заведыванию мектебами в их приходах.

Систематического начального образования мектебы не давали. Они не

имели строго выработанных программ, на низком уровне были составлены

учебники. Большинство мугаллимов (учителей) не имело специальной пе-

дагогической подготовки. 80% мектебов Уфимской губернии были совер- 43

шенно лишены классного оборудования. Несмотря на свои недостатки, му-

сульманские начальные школы всё же играли заметную роль в распростра-

нении элементарной грамотности среди башкир и татар.

Накануне октябрьских событий 1917 г. некоторые просвещенцы высту-

пали с предложениями заменить мектебы земскими русско-инородческими

школами с увеличением в них программ мусульманского вероучения и родно-

го языка. В ряде деревень края мектебы действительно стали закрываться и

заменяться земскими начальными училищами. Однако среди татарской и

башкирской общественности преобладало мнение в пользу сохранения мек-

тебов как традиционных учебных заведений. При этом считалось необходи-

мым коренным образом измененить программы преподавания в соответствии

с ростом культурно-экономических запросов населения.

Среднее образование получали преимущественно в гимназиях и ре-

альных училищах. В гимназиях преобладал классический характер обуче-

ния, главное внимание уделялось гуманитарным предметам. В реальных

училищах преподавались в основном естественные и точные науки. В 1913

г. в Уфимской и Оренбургской губерниях насчитывалось 35 средних обще-

образовательных учебных заведений.

Относительно широко были распространены мусульманские духовные

(приближающиеся к средним) учебные заведения – медресе. В Уфимской гу-

бернии в 1913 г. их насчитывалось 323, в Оренбургской 26. Наиболее извест-

ными в те годы были медресе повышенного типа (джадидистско-светские) –

«Усмания» и «Галлия» в Уфе, «Хусаиния» в Оренбурге, «Расулия» в Троицке.

Учебные заведения повышенного типа оставались малодоступными

для детей неимущих сословий. Отсутствовала должная преемственная

связь между программами начальных и средних учебных заведений. Охват

детей школьного возраста обучением был крайне невысоким.

Одной из наиболее острых проблем образования была нехватка педа-

гогических кадров. Низким был уровень их квалификации. В 1913/14

учебном году из всего состава учителей начальных земских школ лишь не-

значительная часть (15,5%) имела законченное среднее педагогическое об-

разование. В 1916/17 году этот показатель составил 18,1%. Среднее обра-

зование имели тогда 35,7% учителей и 46,2% лишь начальное образование.

В школах нерусских народностей многие педагоги недостаточно хо-

рошо знали родной язык учащихся, что, безусловно, снижало качество

учебно-воспитательного процесса. Так, по данным земской статистики, на

1 января 1916 г. из всех учителей «инородческих» школ Уфимской губер-

нии только 63 % знали родной язык своих подопечных «более или менее

основательно», а 23 % школьных учителей не знали его совсем.

Подготовка педагогических кадров значительно отставала от потребно-

стей просвещения. К 1917 г. в Уфимской губернии был один Учительский ин- 44

ститут, открытый в 1909 г. и не имевший, однако, статуса высшего учебного

заведения. Кроме того, имелись три учительские семинарии (в Благовещен-

ске, Белебее и Стерлитамаке), Бирская инородческая учительская школа, та-

таро-башкирские трёхгодичные педагогические курсы в Уфе, ряд церковно-

учительских школ, наконец, педагогические курсы, открытые при некоторых

учебных заведениях, главным образом, высших начальных училищах.

Издательское дело и печать. В начале XX века издательское дело

Уфимской губернии вступило в новый этап своего развития.

Под влиянием промышленного подъема, охватившего губернию в кон-

це XIX века, увеличилось количество полиграфических предприятий не

только в столице, но и в уездных городах. Как в целом по России, в поли-

графической отрасли происходила концентрация производства и капитала,

в результате чего в начале ХХ века в издательском деле появились акцио-

нерные объединения. В Уфе их насчитывалось 6, в Стерлитамаке, Златоус-

те, Мензелинске по одному. Их нельзя назвать издательскими центрами.

Они не специализировались на выпуске определенного вида продукции, а

выпускали самую разнообразную продукцию: от канцелярских бланков и

визиток до отдельных книг, журналов. Издательско-полиграфическая дея-

тельность совмещалась с книжной торговлей.

Процесс развития капитализма непосредственным образом отразился

на газетно-издательском деле. Материальная база газет укреплялась за счет

платных объявлений и реклам. Произошло разделение редакторской и из-

дательской функции.

Важной составляющей издательского дела, развития полиграфичек-

сой промышленности являлось формирование отряда служащих. В 1917 г.

их численность составляла 500 человек, которые были объединены в про-

фессиональный союз под названием «Союз графических искусств».

На развитие печати повлияла запретительная политика местной адми-

нистрации. Официальная охранительная цензура сдерживала развитие пе-

риодической печати. Программы существующих газет строго регламенти-

ровались. В результате такой политики, например, земство выпускало

«Уфимский сельскохозяйственный листок», освещавщий главным образом

вопросы ведения сельского хозяйства. Рабочая печать находилась на неле-

гальном положении.

После первой русской революции в Уфимской губернии было органи-

зовано издание на языке тюрки. Значительное место среди продукции ти-

пографий «Восточная печать» («Шарык») и «Жизнь» («Тормыш») занима-

ли произведения художественной литературы и фольклора, учебники и

хрестоматии для новометодных школ, переводы русской художественной

литературы и народных сказок, а также сочинения по истории, философии,

этнографии тюркских народов. До революции 1917 г. в губернии было из- 45

дано 260 книг на языке тюрки общим тиражом 72131 экз. По количеству

изданий и их общему тиражу они уступали почти в три раза изданиям

оренбургских типографий, где восточное книгопечатание получило срав-

нительно большее развитие. Издательства «Калям», «Нур», «Акча», «Ир-

шад» сыграли значительную роль в издании произведений башкирского

фольклора, памятников истории, литературы башкирского народа. Появле-

ние книгопечатания на языке тюрки привело к более широкому распро-

странению книги среди татарского и башкирского читателя, способствова-

ло развитию просвещения края.

В годы первой русской революции местные партийные организации

наладили выпуск своих печатных изданий. С 1 июля 1909 г. неофициальная

часть «Уфимских губернских ведомостей» выделилась в самостоятельную

проправительственную газету «Уфимский край». 18 декабря 1905 г. кадеты

Уфы организовали выпуск «Уфимского вестника», с 9 апреля 1915 г. кон-

ституционно-демократическая партия – «Уфимскую жизнь». В подпольных

типографиях печатались «Уфимский листок», «Уфимский рабочий», «Сол-

датская» и «Крестьянская» газеты. С легализацией после февраля 1917 г.

революционных партий возникла их печать: «Вперед», эсеровская «Земля и

воля». Революционно-демократические организации – советские, народные

комитеты стремились осуществить выпуск своих изданий. Партийные га-

зеты выпускались и в уездных центрах: Златоусте, Стерлитамаке, Бирске,

Мензелинске, Белебее.

На татарском языке в начале ХХ века в губернии издавалось: 2 – еже-

дневные газеты («Мусульманский мир» и «Жизнь») и 7 ежедневных раз-

личного политического направления.

Деятельность различных общественных организаций также отража-

лась в изданиях журнального типа. Уфимское семейно-педагогическое об-

щество печатало иллюстрированный журнал «Вестник семьи и школы»,

Уфимский учительский институт – «Педагогический журнал», правление

Оренбургского учебного округа – «Вестник». Из детских журналов извес-

тен журнал «Мозаика» Уфимской мужской гимназии. После февраля 1917

г. к имеющимся журналам прибавились «Известия союза учителей», юмо-

ристическая «Пчела» союза беженцев, «Уфимский копператор» союза по-

требительских кооперативов и др. Оренбургское магометанское духовное

собрание выпускало на татарском языке «Известия» и «Новые известия».

Из православных изданий наряду с «Епархиальными ведомостя-

ми»печатались журналы «Сеятель» священника Хохлова, «Заволжский ле-

тописец» Восточно-русского просветительского общества.

В начале ХХ века Уфимское губернское земство выступало основным

издателем. Его издательская деятельность носила планомерный и неком-

мерческий характер. Различные отделы Уфимского земства выпускали и 46

бесплатно раздавали научно-популярные брошюры по проблемам медици-

ны, экономики, агрономии, ветеринарии. Эти книги выходили не только на

русском, но и татарском, башкирском, чувашском и марийском языках. В

мае 1913 г. Уфимское земство созвало совещание представителей земств

России о совместном издании учебников. Оно выработало программу и

практические способы реализации этой важной задачи, но, к сожалению,

эта программа не воплотилась в жизнь.

Издательское дело в губернии испытывало трудности, связанные с

недостатком финансов и литературных сил, низким уровнем образования

большей части населения. Но оно играло возрастающую роль в экономике,

и особенно в общественно-политической и культурной жизни, способство-

вало росту грамотности населения и развитию общественного сознания,

науки и образования края. Процесс становления издательского дела отли-

чался динамизмом и шел по нарастающей вплоть до политических потря-

сений и революции.

Литература и искусство. Динамизм общественно-политического

развития, рост национального самосознания народа, подъём грамотности,

просвещения, расширение издательского дела способствовали значитель-

ному оживлению литературной жизни края.

Башкирская литература в начале ХХ века развивалась преимущест-

венно в русле просветительского реализма. Р.Фахретдинов, З.Хади,

М.Гафури затрагивали в своих произведениях общечеловеческие мораль-

но-этические проблемы, задумывались о необходимости совершенствова-

ния общественного строя, гармонизации человеческих отношений, отстаи-

вали необходимость приобщения народа к европейским нормам жизни, к

светскому знанию. Продолжая лучшие традиции башкирской поэзии,

Ш.Аминев, Ф.Туйкин, С.Якшигулов воспевали в стихах любовь к родной

земле, к своим истокам.

Усилился интерес писателей и учёных к изучению и распространению

устного народного творчества, в обществе зрело понимание непреходящей

ценности народной культуры. Известным собирателем башкирского

фольклора был М. Бурангулов. Нелёгкая жизнь жителей Башкирии той по-

ры нашла отражение в творчестве видного русского писателя Н. Краше-

нинникова.

Ярким и самобытным было изобразительное искусство в крае. Широ-

кое распространение получили резьба по дереву, тиснение по коже, юве-

лирное мастерство, вышивка, ковроделие и другие направления декоратив-

но-прикладного искусства.

Первая изостудия в Уфе открылась в начале 1910-х гг. Её возглавлял

художник Н. Протопопов. В 1913 г. в Уфе была основана первая художест-

венная организация «Общество любителей живописи», переименованная в 47

1916 г. в «Уфимский художественный кружок». Сюда входили такие из-

вестные художники, как А. Тюлькин, Ю. Блюменталь, А. Лежнев, К. Дав-

леткильдеев и другие. Организатором кружка была М. Елгаштина.

В 1913 г. было положено начало созданию коллекции Художественно-

го музея. Уроженец Уфы, известный русский художник М.В.Нестеров по-

дарил родному городу 102 картины из своего собрания. 72 полотна при-

надлежали кистям русских художников второй половины ХIХ – начала ХХ

вв. 30 работ были написаны самим Нестеровым. Музей открыл двери для

своих посетителей в январе 1920 г.

Видную роль в художественной жизни Уфы играл художник Д. Бур-

люк, проживавший с 1915 по 1918 гг. в Башкирии и написавший здесь око-

ло 200 живописных работ.

В начале ХХ века на территории Уфимской и Оренбургской губерний

не было собственных театров, однако в крае довольно часто выступали

приезжие театральные и музыкальные труппы. Рост самосознания народов

Башкирии способствовал формированию национальных театров. В апреле

1906 г. видный театральный деятель И. Кудашев-Ашкадарский впервые в

Уфе поставил спектакль на башкирском языке «Свет и тьма» по пьесе

А.Н.Островского «В чужом пиру похмелье». В мае 1907 г. в Оренбурге бы-

ла организована первая профессиональная труппа из начинающих башкир-

ских и татарских артистов под руководством того же И. Кудашева-

Ашкадарского. Впоследствии появился ещё ряд заметных театральных

трупп – «Сайяр», «Нур», «Ширкат». Расширялась сеть русских театров и

любительских драматических кружков.

Кинематограф также постепенно проникал в культуру и быт народов

края. До октябрьских событий 1917 г. в Уфимской губернии действовало 10

киноустановок.

Определённые шаги были сделаны и в развитии музыкальной культу-

ры Башкирии. Ещё в 1886 г. в Уфе было организовано Общество любите-

лей пения, музыки и драматического искусства. Современники неодно-

кратно отмечали интерес и любовь жителей города к музыке. Именно здесь

в начале 1890-х гг. дебютировал будущий знаменитый оперный певец

Ф.И.Шаляпин.

В конце ХIХ – начале ХХ вв. у башкир зародилась первоначальная

форма коллективного исполнительства – унисонное хоровое пение. Народ-

ный поэт Башкирии Сайфи Кудаш в своих воспоминаниях отмечал, что «в

деревенских школах в ту пору вошло в практику хоровое пение стихов Ту-

кая и Гафури». До революции исследователи С. Рыбаков и М. Султанов за-

нимались сбором и систематизацией башкирской народной музыки. Созда-

вались различные самодеятельные музыкальные коллективы. Летом 1916 г.

уфимскими хорами под управлением московского дирижёра А. Петручика 48

был дан концерт в пользу раненых воинов. Им же спустя три года был соз-

дан первый в Башкирии профессиональный хор при Политотделе Уфим-

ского Губвоенкомата.

На рубеже XIX–XX вв. на территории Башкирии наблюдался подъём

строительного дела. Характерной особенностью архитектуры края было

стилевое многообразие. Любопытным и интересным памятником граждан-

ской архитектуры в Уфе, выполненным в стиле модерн, являлся дом П.

Костерина. В этом же стиле с элементами эклектики были построены и та-

кие известные уфимские особняки, как дом Е. Поносовой-Молло (инже-

нер-архитектор К. Гуськов), М. Лаптева (архитектор Л. Щербачёв). К па-

мятникам неорусского стиля можно отнести Аксаковский народный дом

(1908–1920-е гг., архитектор П. Рудавский). Традиции древнерусского и ви-

зантийского зодчества прослеживаются в ряде величественных церквей, в

частности, Александровской в Уфе (1886–1889) и Михаило-Архангельской

в Белебее (1900). Элементы романтизма, а также азиатские стилевые моти-

вы воплотились в памятниках мусульманского культового зодчества, Чет-

вёртой (1906 г.) и Пятой (1906–1909) соборных мечетях Уфы.

Таким образом, сдвиги в социально-экономическом и политическом

развитии России и рассматриваемого региона способствовали заметному

подъёму культурной жизни края. Самобытные культурные традиции пред-

шествующих эпох пополнялись и обогащались новыми направлениями,

смелыми, а подчас необычными творческими поисками.

Тема 6. Забезпечення заходів і дій в межах єдиної системи цивільного захисту

(Конспект розроблено згідно з типовою навчальною програмою нормативної дисципліни "Цивільний захист", затвердженою МОН МС України 31.03.2011 р. для студентів вищих навчальних закладів всіх форм навчання).

Питання 1. Небезпеки і загрози техногенного характеру та забезпечення техногенної безпеки на ОГ, як складова частина цивільного захисту.
Питання 2. Суть стійкості роботи ОГ та організація і проведення дослідження стійкості його роботи.

Питання 3. Організація і проведення дослідження стійкості роботи ОГ в умовах НС.

Питання 4. Методика оцінки стійкості роботи ОГ до дії різних уражаючих чинників.

Питання 5. Основні напрямки і заходи підвищення стійкості роботи сільськогосподарського об’єкта в надзвичайних ситуаціях.

Вступ

Сучасні досягнення у всіх галузях науки розширили наші уявлення про різні природні явища. Однак навіть у вік бурхливого науково-технічного прогресу стихійні сили природи не підвладні людині і завдають населенню та економіці великих втрат.

Але не тільки стихійні лиха викликають руйнування споруд, загибель людей, приносять матеріальні втрати. До важких наслідків приводять великі аварії та катастрофи на транспорті, промислових підприємствах.

Причиною цього, з одного боку, є те, що постійний науково-технічний прогрес не тільки сприяє підвищенню продуктивності і покращенню умов праці, зростанню добробуту та інтелектуального потенціалу суспільства, але й призводить до зростання ризику аварій і катастроф, насамперед великих технічних систем.

Це зумовлено збільшенням кількості і складності, зростанням одиничних потужностей агрегатів на промислових і енергетичних об'єктах, їх територіальною концентрацією. В Україні ці тенденції, які притаманні розвитку світового співтовариства, підсилюються значним старінням основних фондів і зниженням технологічної дисципліни.

Значні пошкодження ОГ і великі втрати серед населення можуть стати причиною різкого скорочення випуску промислової і сільськогосподарської продукції, викликати необхідність проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у осередках ураження. У зв'язку з цим виникає необхідність завчасно вживати відповідних заходів захисту населення та підвищувати стійкість роботи ОГ у надзвичайних ситуаціях.

Ця проблема розглядалася в останні роки в системі державного врегулювання як нагальна і об'єктивна потреба, визначена як функція Держави в єдиній державній системі з цивільного захисту населення і територій (ЄСЦЗ).

Існуюча у Державі система запобігання та реагування на НС повинна забезпечувати реалізацію таких основних цільових функцій:

- запобігання (попередження виникнення) НС;

- мінімізацію розмірів збитків та затрат на ліквідацію їх наслідків;

- проведення першочергових аварійно-рятувальних та інших невідклад­них робіт;

- повна ліквідація можливих наслідків НС.

Питання 1. Небезпеки і загрози техногенного характеру та забезпечення техногенної безпеки на ОГ як складової частини ЦЗ

Людство відчуло і усвідомило техногенні небезпеки та загрози пізніше, ніж природні. Лише з розвитком техносфери у його життя увійшло техногенне лихо, джерелом якого є аварії і техногенні катастрофи.

Слід зазначити, що за ступенем потенційної і реальної небезпеки об'єкти поділяються на такі групи:

- оборонного комплексу;

- об'єкти ядерної енергетики і ядерного циклу;

- атомні реактори (стаціонарні енергетичні, транспортні, дослідницькі);

- ракето - космічні комплекси;

- нафтогазові комплекси;

- хімічні та біотехнологічні комплекси із значними запасами небезпечних речовин:

- об'єкти енергетики;

- виробничі установки і транспортуючі комплекси;

- металургійні комплекси;

- об'єкти транспортних комплексів (наземні, надводні, повітряні);

- магістральні газо -, нафто-, продуктопроводи;

- унікальні інженерні споруди (мости, греблі, галереї, стадіони);

- гірничодобувні комплекси;

- крупні об'єкти цивільного будівництва і промисловості;

- системи зв'язку, управління і оповіщення.

Найбільшу небезпеку сьогодні у техносфері України становлять транспортні аварії (на залізницях, авіаційні, морські), вибухи і пожежі на ОГ, радіаційні аварії, аварії з викиданням хімічно і біологічно небезпечних речовин, гідродинамічні аварії, аварії на енергосистемах і очисних спорудах.

Всі види транспорту набули інтенсивного розвитку у XX столітті, коли значні території, особливо розвинених країн, вкрилися густою мережею автомагістралей, залізниць, значною кількістю аеродромів, а рух транспортних засобів досяг високої інтенсивності. Водночас зросла небезпека транспортних аварій, яка на сьогодні є найвищою не тільки в Україні, а й у світі.

Результати аналізу небезпек та загроз техногенного характеру дають змогу зробити висновок, що основними джерелами техногенної небезпеки є:

- господарча діяльність людини, спрямована на одержання енергії, розвиток енергетичних, промислових, транспортних та інших комплексів;

- об'єктивне зростання складності виробництва із застосуванням нових технологій, які вимагають концентрації енергії, небезпечних для життя людини і довкілля речовин;

- втрачена надійність виробничого обладнання, транспортних засобів, недосконалість і застарілість технологій, зниження рівня технологічної і трудової дисципліни;

- небезпечні природні процеси і явища, здатні викликати аварії і катастрофи.

До числа джерел техногенної небезпеки слід також віднести:

- зупинку ряду виробництв, що потягло за собою порушення господарських зв'язків, збої в технологічних ланцюгах тощо;

- накопичення відходів виробництв шкідливих речовин;

- зниження вимогливості і ефективності роботи наглядових органів та державних інспекцій;

- відсутність або недостатній рівень превентивних заходів щодо зменшення масштабів надзвичайних ситуацій та зниження ризику їх виникнення.

Захист життя та здоров'я населення в умовах НС та під час ліквідації її наслідків є загальнодержавним завданням, обов'язковим для виконання усіма територіальними, відомчими та функціональними органами управління і регулювання, службами та формуваннями ЦЗ, а також підсистемами та структурними підрозділами, що входять до ЄСЦЗ.

Розглядаючи цю проблему в історичному плані, неважко помітити тенденцію, яка полягає в тому, що з розвитком цивілізації, технічним прогресом роль і вплив держави у забезпеченні захисту населення і територій від стихійного лиха, аварій, катастроф постійно зростають.

Держава як гарант у забезпеченні захисту населення створила систему ЦЗ, яка на меті захист населення від небезпечних наслідків аварій та катастроф, забезпечення техногенної безпеки на підприємствах, установах та організаціях.

Створена ЄДСЦЗ має на меті:

• утворення національної структури ЦЗ;

• приведення системи захисту населення і територій від НС у відповідності з нормами міжнародного права, стандартів ЄС і реальними економічними можливостями держави.

ЄДСЦЗ визначаються:

• основні принципи, напрями та завдання державної політики у сфері ЦЗ;

• режими функціонування системи ЦЗ;

• регулювання питання взаємодії між державними органами виконавчої влади в повсякденній діяльності та під час ліквідації наслідків НС;

• система управління, структура і повноваження її органів на всіх рівнях функціонування;

• сутність і організація системи ЦЗ, структурні ланки якої об'єднуються певною вертикаллю управління від міністерства до району включно.

Захист населення у НС та забезпечення техногенної безпеки передбачає підготовку до захисту і сам захист, тобто проведення таких заходів:

• раціональне розміщення об'єктів підвищеної небезпеки;

• улаштування систем раннього виявлення НС та оповіщенням людей у разі виникнення НС;

• удосконалення технологічних процесів;

• своєчасне оновлення виробничих фондів;

• підвищення надійності технологічного обладнання, систем контролю, діагностики, виробничих процесів та технологічного обладнання;

• раціональне планування та забудова міст, інших населених пунктів, будівництво споруд стійких до НС;

• організація і проведення навчання населення діям у НС згідно з ДСТУ 5058;

• періодичне проведення досліджень стійкості роботи ОГ.

Окремо хотілось би згадати про проблему просторового розвитку територій, ведення містобудування, функціонування потенційно небезпечних об'єктів (ПНО).

У 2010 році згідно з Національним стандартом ДСТУ БА. 2.2.-2010 передбачено розділ інженерно-технічних заходів ЦЗ у складі проектної документації об'єктів.

Передбачається спорудження будинків, будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності.

Передбачена організація будівництва протизсувних, протиповіневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних інженерних споруд спеціального призначення.

Тобто передбачається створення необхідної інфраструктури організаційних та технічних заходів, що дають змогу протидіяти техногенній небезпеці та ефективно ліквідувати наслідки аварій, захищати персонал та населення.

Питання 2. Суть стійкості роботи ОГ та організація і проведення дослідження стійкості його роботи

Розвиток науково-технічного прогресу і поява сучасних виробництв призвели до підвищення ризику виникнення техногенних та природно – техногенних аварій і катастроф. Тому одним з основних завдань цивільного захисту є проведення заходів, які спрямовані на підвищення стійкості роботи об’єктів в умовах надзвичайних ситуацій мирного та воєнного часу.

Під стійкістю об’єкта розуміють здатність його будівель і споруд, комунально-енергетичних мереж, верстатів та обладнання (тобто всього інженерно-технічного комплексу) протистояти впливу різних несприятливих факторів.

Стійкість роботи об'єкту – це здатність його в надзвичайних ситуаціях випускати продукцію у запланованому обсязі, необхідної номенклатури і відповідної якості, а у випадку впливу на об'єкт вражаючих факторів, стихійних лих та виробничих аварій – в мінімально короткі строки відновити своє виробництво при середніх та слабких руйнуваннях.

Під стійкістю роботи об'єктів, які безпосередньо не виробляють матеріальні цінності, розуміється їх спроможність виконувати свої функції в умовах надзвичайних ситуацій.

Стійкість промислового підприємства складається зі стійкості:

а) інженерно-технічного комплексу (будівель, споруд, систем енерго-газо- та водопостачання і каналізації, технологічного обладнання) до дій сил стихійних явищ природи, аварій та катастроф, а у воєнний час - уражаючих
факторів зброї масового ураження;

б) виробничої діяльності об'єкта (захист виробничого персоналу, надійність систем управління, постачання, спроможність відновлення роботи у стислі терміни).

Стійкість роботи об'єкта залежить від таких основних факторів:

- розміщення об'єкту відносно великих міст, об'єктів атомної енергетики, хімічної промисловості, воєнних об'єктів та ін.;

- природно - кліматичних умов;

- технології виробництва;

- надійності захисту працюючих і населення від впливу уражаючих факторів НС;

- надійності системи постачання об'єкту всім необхідним для виробництва продукції (паливом, мастилами, електроенергією, газом, водою, хімічними засобами захисту рослин, ветеринарними засобами, мінеральними добривами, запасними частинами, технікою та ін.);

- здатності інже­нерно-технічного комплексу протистояти надзвичайним ситуаціям;

- стійкості управління виробництвом і ЦЗ;

- психологічної підготов­леності керівного складу, спеціалістів і населення до дій в умовах НС;

- підготовленості об'єкту до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт для відновлення порушеного виробництва.

Перелічені фактори є основними і загальними для усіх об'єктів. Шляхами підвищення стійкості роботи в умовах надзвичайних ситуацій є:

1. забезпечення надійного захисту робітників та службовців від уражуючих факторів сучасної зброї, аварій, катастроф і стихійного лиха;

2. захист основних виробничих фондів від уражуючих факторів, у тому числі і від вторинних, які виникають внаслідок надзвичайних ситуацій;

3. стійке забезпечення всім необхідним для випуску запланованої продукції;

4. підготовка до відновлення порушеного виробництва;

5. підвищення надійності та оперативності управління виробництвом та заходами ЦЗ.

1. Захист робітників та службовців досягається трьома основними способами:

— укриття людей у захисних спорудах;

— проведення евакозаходів;

— використання засобів індивідуального та медичного захисту.

Надійно захистити виробничий персонал об'єкта можливо лише при комп­лексному використанні усіх цих способів захисту.

2. Захист виробничих фондів полягає у підвищенні протидії будинків, споруд і конструкції об'єкта до уражуючих факторів та захисті технологічного обладнання, верстатів, систем, комунікацій та інших засобів, що формують основу виробничого процесу.

Велику роль у підвищенні стійкості роботи об'єкта має створення надійних систем електро-, водо- та теплозабезпечення — стійкість яких у свою чергу досягається:

а) підвищенням стійкості електрозабезпечення:

— розподіл схеми електромереж на незалежно працюючі частини;

— закільцювання електромереж та підключення їх до декількох джерел енергозабезпечення;

— створення резерву дизельних електростанцій;

б) підвищенням стійкості систем водопостачання:

— водопостачання від двох незалежних джерел, одне з яких підземне;

— захист вододжерел та резервуарів чистої води;

— створення обвідних (байпасних) ліній навколо водонапірних веж;

в) підвищенням стійкості систем газо-, тепло - та паливозабезпечення:

— розподільні газопроводи робляться підземними та передбачається їх кільцювання:

— газорозподільні станції та опорні пункти обвідних газопроводів перед­бачаються в підземному варіанті;

— встановлюються в основних вузлових точках систем газозабезпечення автоматичні вимикаючі пристрої, які спрацьовують при аваріях.

Підвищення протипожежної стійкості досягається:

— максимальним скороченням запасів паливо - та вибухонебезпечних речовин;

— проведення профілактичних протипожежних заходів;

— підготовкою сил і засобів пожежогасіння.

3. Для підвищення стійкості системи матеріально-технічного постачання на об'єктах створюються запаси сировини, паливо, комплектуючих вузлів і деталей, обладнання, які дозволяють продовжувати роботу на випадок дезорганізації постачання.

Стійкості системи управління залежать від:

— підготовки пунктів управління (захищених);

— забезпечення засобами зв'язку;

— використання автоматизованих систем управління.

4. З метою прискореного (негайного) відновлення порушеного виробництва проводиться:

— розроблення необхідної технічної та технологічної документації;

— створення запасів матеріальних засобів для відновлювальних робіт і розрахунки сил і засобів для їх проведення;

— визначення вірогідної черговості робіт з відновлення виробництва з урахуванням наявних ресурсів та місцевих умов.

Крім того, на стійкість роботи об'єкта буде впливати наявність підготовленої робочої сили.

5. Підвищення надійності та оперативності управління виробництвом дося­гається за рахунок:

— створення на об'єкті стійкої системи зв'язку;

— високої підготовки керівного складу;

— своєчасного прийняття правильних рішень та постановка завдань підлеглим у відповідності до обстановки, що склалася.

Як бачимо підвищення стійкості роботи об'єктів досягається завчасним проведенням цілого комплексу інженерно-технічних, технологічних та організа­ційних заходів, які спрямовані на максимальне зниження впливу сил стихійних явищ природи, аварій та катастроф, а у воєнний час - уражаючих факторів зброї масового ураження і створення умов для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Інженерно-технічні заходи — це комплекс робіт, що забезпечує підвищення стійкості виробничих будинків і споруд, обладнання, комунально-енергетичних систем.

Технологічні заходи забезпечують підвищення стійкості роботи об'єкта шляхом зміни технологічного процесу, що сприяє спрощенню виробництва про­дукції та усуває можливість виникнення вторинних уражуючих факторів.

Організаційні заходи передбачають розроблення і планування дій керівного, командно-начальницького складу штабу, служб і формувань ЦЗ при захисті робітників і службовців, проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, відновлення виробництва.

2.1. Норми проектування інженерно-технічних заходів цивільного захисту

Для підвищення стійкості роботи об’єкта існують норми проектування інженерно-технічних заходів цивільного захисту

Нормативна база проектування - це система міжнародних, державних та відомчих офіційно прийнятих документів, які регламентують основні правила і обмеження у діяльності архітекторів, будівельників, технологів та інших спеціалістів, які розробляють проектну документацію, якою визначаються містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні вирішення, а також кошториси об'єктів будівництва. Таку систему складають документи різних ієрархічних рівнів. До вищого належать міжнародні та державні правові акти, які нормують концептуальні положення.

Нижчі рівні - це нормативно-технічна документація: графічні й текстові конструктивні та технологічні матеріали, які встановлюють обов'язкові або рекомендовані правила і норми, що використовують під час проектування, виготовлення, випробування, експлуатації або ремонту споруд або обладнання.

Під час розроблення та реалізації містобудівної документації суб'єкти містобудівної діяльності зобов'язані дотримуватись основних завдань та заходів щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів та екологічної безпеки територій.

Структура нормативних документів охоплює всі аспекти, які повинні врахувати інвестори і розробники проектів будь-якого підприємства, будинку або споруди. Сьогодні серед цих аспектів особливого значення надають виконанню вимог введеного в дію ДБН В. 1.2-4-2006 "Інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони)".

Апогеєм нормативної документації є поява Національного стандарту ДСТУ БА.2.2.-7: 2010 "Проектування. Розділ інженерно-технічних заходів цивільного захисту (цивільної оборони) у складі проектної документації об'єктів. Основні положення".

Інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони) сукупність реалізованих під час будівництва проектних рішень, спрямованих на забезпечення захисту населення і територій та зниження матеріальних збитків від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, від небезпек, що виникають під час ведення воєнних дій або внаслідок цих дій, а також диверсій.

Інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони) виконують одночасно три суміжні завдання.

1. По-перше, вони підвищують захищеність об'єкта який проектується, його виробничі фонди, технологічні процеси, адміністративні та житлові будинки, а також працівників та населення на прилеглих територіях від дій природних, техногенних та воєнних загроз.

2. По-друге, зменшують небезпеку та наслідки таких дій на населення і територію у районі майбутнього об'єкта, можливі втрати людей та матеріальні збитки, терміни виконання аварійно-рятувальних та інших робіт і витрати на них.

3. По-третє, ці заходи в тій чи іншій формі підвищують надійність повсякденної експлуатації підприємства, яке проектується.

Обов'язкова реалізація вимог інженерно технічних заходів з ЦЗ позитивно впливатиме на стан захисту населення і територій, готовності ЄДСЦЗ до можливих НС.

2.2. Основні вимоги інженерно-технічних заходів цивільного захисту

Здійснення основних заходів інженерного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, а саме: розроблення генеральних планів забудови населених пунктів, проектів забудови території мікрорайонів, проектів планування промислових зон (районів) міст, реконструкцію та технічне переоснащення підприємств, будівель та споруд і раціональне розміщення об'єктів підвищеної небезпеки; спорудження будинків, будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності визначається Законами України "Про планування і забудову територій", "Про основи містобудування".

Інженерний захист населення і територій- це комплекс інженерно-технічних заходів, який проводять завчасно та в оперативному порядку, спрямований на попередження або максимальне зниження втрат населення та матеріальних збитків при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Інженерні заходи охоплюють значне коло заходів, пов'язаних з інженерним забезпеченням аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт під час ліквідації надзвичайних ситуацій, життєзабезпеченням потерпілого населення, сталої роботи об'єктів економіки в кризових ситуаціях.

Інженерно-технічні заходи цивільного захисту застосовують під час проектування запобіжних заходів цивільного захисту від наслідків надзвичайних ситуацій.

Інженерно-технічні заходи ЦЗ поширюються:

• на категорійовані міста та окремо розташовані об'єкти особливої важливості і першої категорії;

• на об'єкти, розташовані в категорійованих містах та території, що прилягають до цих міст;

• на всю територію країни в частині, що стосується захисту населення від радіоактивного зараження місцевості.

Згідно з Кодексом ЦЗ України ст. 54 всі міста та суб’єкти господарювання відносять до відповідних груп і категорій цивільного захисту:

- міста, на території яких розміщені суб’єкти господарювання, що мають важливе економічне і стратегічне значення для економіки і безпеки держави та становлять небезпеку для населення і територій у зв’язку з можливістю радіоактивного, хімічного забруднення чи катастрофічного затоплення, відносяться до відповідних груп цивільного захисту - особливої, першої, другої чи третьої;

- суб’єкти господарювання, що мають важливе значення для національної економіки і оборони держави, відносяться до відповідних категорій цивільного захисту - особливої важливості, першої чи другої.Разом зазначені міста і підприємства називаються категорійованими.

Норми проектування інженерно-технічних заходів забезпечення життєдіяльності у надзвичайних ситуаціях містять такі основні заходи, які необхідно враховувати під час планування та будівництва ОГ, будівель і споруд, комунально-енергетичних мереж:

1. Розосередження всіх основних життєво важливих елементів промислового та міського господарства і розселення основних мас населення на великих площах, при цьому вирішальне значення повинна мати найдоцільніша забудова населених пунктів та промислових об'єктів.

2. Дубльоване виконання важливих елементів життєвих систем ОГ у двох-трьох і більше видах, здатних у потрібний момент своїм виробничо-технічними можливостями замінити один одного.

3. Об'єднання комунікацій промислового та міського господарства в систему для безперебійного використання резервів у випадку руйнування одного з елементів будь-якої системи.

4. Безпосередній захист населення, робітників і службовців, які продовжують свою діяльність у надзвичайних ситуаціях.

Питання 3.Організація і проведення дослідження стійкості роботи ОГ

Читайте також:

1. I. Введення в розробку програмного забезпечення
2. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
3. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
4. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
5. II.1 Програмне забезпечення
6. III. Етапи розробки програмного забезпечення
7. IV. Розподіл нервової системи
8. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
9. IV. Філогенез кровоносної системи
10. POS-системи
11. T. Сутність, етіологія та патогенез порушень опорно-рухової системи
12. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.

Переглядів: 897