• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІАГНОСТИЧНОЇ МЕДИЧНОЇ АПАРАТУРИ.

Групова робота доцільна тоді, коли ситуація в родині характеризується соціальною ізоляцією (що виникає досить часто) і від того у родині панує низька самооцінка, острах неприйняття суспільством. У ході групової роботи члени родини здобувають досвід зав’язування контактів і спілкування з іншими людьми. У такий спосіб можна боротися із соціальною ізоляцією.

Соціальний працівник ще на першому (підготовчому) етапі має переконати членів сім’ї, що всю відповідальність за те, щоб застосовувати на практиці нові (альтернативні) навички й уміння несуть вони самі, оскільки ніхто інший не зможе за них це робити. Соціальні служби у змозі лише допомогти розвинути навички альтернативної поведінки, навчити, створити для цього сприятливі умови.

Слід пам’ятати, що теоретичні основи соціально-педагогічної допомоги родині на етапі безпосередньої реалізації втручання ґрунтуються на принципі “допомога для самодопомоги”. Це передбачає, передусім, виявлення внутрішніх резервів у родині і розвиток у її членів навичок і умінь альтернативної поведінки по відношенню до тієї, яка призвела до виникнення неблагополуччя.

Крім того, слід дотримуватися в роботі з неблагополучною сім’єю принципу індивідуалізації допомоги (зосередження роботи на клієнті, її орієнтація на резерви, які потенційно є саме в цього клієнта) та принципу забезпечення легкого доступу до родини (завдяки створенню довірливих взаємин із працівником).

Кваліфікований соціальний працівник завжди має на увазі, що успішна реалізація різноманітних методів і засобів втручання з метою допомоги неблагополучній родині використовує системний підхід. Тобто втручання охоплює комплекс людей, явищ, взаємин, зв’язків, а не лише одного чи кількох клієнтів – членів родини. Системний підхід вимагає простеження закономірностей, що діють у цих комплексах, а люди, як їх складова, розглядаються як активні особистісні системи, втягнуті у складне переплетіння взаємин соціального середовища. Взаємодія (інтеракція) між особистістю і середовищем характеризується наявністю зворотних реакцій.

Отже перше, що випливає з цього, – те, що всі фігуранти, включені у процес допомоги або такі, що іншим чином впливатимуть на ситуацію, у тому числі й соціальний працівник, фахівці-консультанти тощо також стають частиною системи, взаємозалежними від інших людей, стосунків, умов допомоги.

Друге, що випливає з цього, – успішне консультування проблемних родин потребує цілісного вивчення всієї сфери зв'язків родини. Тобто не лише членів родини клієнта, а й усієї системи, причетної до ситуації (наприклад, зв’язків і взаємин, що походять від структур навчання, роботи, дозвілля, оточення за місцем проживання, родичів тощо).

Важливо також на етапі реалізації втручання постійно підтримувати в індивідуальній роботі з родиною конструктивну перспективу для кожного з її членів. Тобто формувати і підтримувати переконання членів родини, що результати взаємин у кожній конкретній ситуації залежать не лише від їх фізично виконаних дій сьогодні, сказаних у цей момент слів тощо. Багато що залежить також від їхнього розуміння того, якими вони хочуть бачити ці ситуації у позитивній перспективі. Тоді вони уже зараз можуть вводити елементи альтернативних поведінкових моделей, конструювати наявну дійсність у перспективному напрямі.

Методи втручання, що застосовуються на етапі реалізації, вельми різноманітні, обираються залежно від конкретних завдань допомоги і особливостей ситуації в родині, можуть втілюватися окремо або комбіновано, одночасно або послідовно. Готових рецептів методичного забезпечення на всі випадки бути не може, усе залежить від особливостей випадку, можливостей власне соціальних служб та їх співробітництва з іншими фахівцями й установами.

Але важливо, щоб методи втручання обиралися відповідно до тих форм, які соціальний працівник вважає доречними в даний час і в даній ситуації. Таких форм в узагальненому вигляді можна виокремити три:

· індивідуальна робота з членом родини окремо;

· спільна робота з усіма членами родини;

· групова робота, що виходить за межі родини.

Індивідуальна робота прагне компенсувати окремому члену сім’ї досвід позитивного ставлення до інших членів, якого зазвичай бракує у неблагополучних сім’ях. Адже ці сім’ї мають великий досвід конфліктів, розлучень, завдання взаємних образ членами сім’ї один одному тощо. Усе це відбувається досить часто на тлі інших соціальних та економічних негараздів позасімейного походження, що підсилює негативні стосунки. Натомість доброзичливих відносин, взаємоповаги, любові членам сім’ї бракує.

Індивідуальні бесіди і консультації окремих членів родини спрямовуються на формування інших відносин, розуміння труднощів інших членів родини, переконання у потребі взаємопідтримки. Прищеплення індивідуальних навичок відновлення добрих стосунків, участі кожного в плануванні витрат сімейного бюджету, веденні домашнього господарства, організації дозвілля, надання знань і умінь кожному члену родини по можливості організувати взаємодію з державними органами, іншими зовнішніми установами, підтримати один одного в цьому процесі, у вирішенні проблем навчання, роботи тощо сприяє розвитку самоповаги, відчуття власної значимості, відновленню (набуттю) пристойного соціального статусу.

Спільна робота з усією родиною базується на використанні методів сімейної терапії, які слугують залагодженню внутрішньосімейних відносин. Сімейні конференції слугують налаштуванню контактів між членами родини, ідентифікації неконструктивних моделей взаємостосунків, які стали стереотипними, і від того можуть не помічатися й не усвідомлюватися тим членом сім’ї, який у цьому випадку стає джерелом конфлікту. Аналіз невірної поведінки за участю всіх членів родини дає можливість оприлюднити помилки внутрішньосімейного спілкування, спільно знайти альтернативні засоби, замінити неконструктивні (дисфункціональні) прояви функціональними.

Відносини між родиною і соціально-педагогічним працівником розглядається як діалектичне, усередині якого необхідно витримати баланс між протилежностями. Наприклад, між співчуттям, довірою, певним патерналізмом працівника і його вимогами щодо застосування незвичних зусиль членами сім’ї. Складність ролі соціального працівника полягає ще й у тому, що він має одночасно запроваджувати сімейну терапію і власне соціальну роботу щодо неблагополучної родини – сприяти вирішенню її соціально-економічних проблем, що вимагає співпраці поза сім’єю з організаціями і структурами суспільства. Отже він має однаковою мірою володіти методами соціальної роботи і сімейної психології.

У роботі з усією родиною важливо цілеспрямовано починати з тих проблем, від яких вона страждає у першу чергу (або такими вони вважаються оточенням), і домогтися сенсибілізації (підвищення чутливості) до основних причин, що стали коренем конфлікту взаємин.

Але найчастіше родини опираються розширенню зв’язків, наполягають на звичному стереотипі щодо спілкування з оточенням. Вони не знають, що групова робота надає можливість набути відчуття солідарності, побачити приклади, які створюють стимули для змін. Це, у свою чергу, може відображатися в сімейних інтеракціях, і тим самим підтримувати соціально-педагогічну роботу всередині родини. Ще один важливий елемент групової роботи полягає у тому, щоб виявити індивідуальні сильні сторони членів групи, підтримати їх, унаочнити для кожного члена і групи в цілому. Це суттєво підвищує самооцінку такого члена групи, слугує стимулом для позитивних змін.

На практиці, у межах співпраці з місцевими державними і громадськими організаціями соціального спрямування, здійснюються такі види групової роботи, як, наприклад, жіночий сніданок або день дитячих заходів. Пропонуються також заняття в невеликих групах. До видів робіт, що виходять за межі родини, відносяться також організація канікул, дозвілля, інші спільні заходи для всієї родини. Спільно пережиті позитивні емоції зменшують почуття соціальної ізольованості, властиве неблагополучній родині, позитивно впливає на формування почуття власної гідності членів родини, розуміння соціальної значимості родини в цілому. У цих спільних акціях родини мають можливість побачити соціальних працівників в інших умовах, наприклад, як членів або керівників неформальної групи, що також може сприяти подальшій співпраці.

Як реалізуються на практиці головні процеси перших двох етапів соціальної роботи з неблагополучною родиною (визначення проблеми, розробка плану та реалізація намірів) можна простежити на прикладі реальної життєвої ситуації:

Хлопчик на ім’я Ігор живе в багатодітній сім’ї, батько якої помер. Мати зловживає алкоголем, за що була звільнена з останнього місця роботи. В родині дуже складне матеріальне становище. Під впливом свого товариша Ігор періодично втікає з дому.

На першому етапі було проведено соціальне інспектування сім’ї, для діагностики застосована вищеописана пентаграма Гінгера. В цій ситуації виміри пентаграми показали таке.

1. Фізичний (матеріальний) вимір. У родині дуже складне матеріальне становище внаслідок того, що батько помер, а мати не працює.

2. Афективний вимір. Порушені та збіднені емоційні стосунки з матір’ю через її зловживання алкоголем. Відсутність батька позбавляє дитину можливості компенсувати нестачу сімейного спілкуванням з іншою близькою людиною. Відсутні дружні стосунки матері і дітей. Отже, потреба в любові в родині не задовольняється.

3. Раціональний (інтелектуальний) вимір. У сім’ї спільно не обговорюються можливості виходу із складної ситуації. Мати обрала як вихід вживання алкоголю, що на певний час дозволяє забути про проблеми. Своїми думками, переживаннями, інтересами дитина ділиться лише в колі однолітків поза сім’єю.

4. Соціальний (культурний) вимір. В сім’ї порушена звична функціональна структура через смерть батька. Не відбулося перерозподілу ролі та відповідальності батька на іншого члена (членів) сім’ї, коли вона опинилися в новій ситуації. Порушені і не виконуються основні функції сім’ї: виховна, господарсько-побутова, емоційна. Зокрема, потребу в емоційній підтримці кожний задовольняє окремо: мати – в горілці, дитина – в спілкуванні з друзями поза сім’єю.

5. Духовний (ідеологічний) вимір. У матері порушені (можливо, – утрачені) сімейні моральні цінності та орієнтири. Відповідальність за сім’ю перекладена на інших. Дитина не відчуває цінності власної сім’ї, відповідно – тікає з дому.

За напрямами, указаними цією діагностичною моделлю (вона дала перше уявлення про основні показники благополуччя чи неблагополуччя сім’ї та її окремих членів), відбувається поглиблене вивчення ситуації. Працівник ЦССМ зібрав та проаналізував інформацію від структурних підрозділів у справах сім’ї та молоді, служби у справах неповнолітніх, кримінальної міліції, дільничного інспектора.

Результатом соціального інспектування став акт обстеження сім’ї, в якому, відповідно до чинної нормативно-правової бази ЦССМ та рекомендованих методик [11;12;13;14;15] указано склад комісії, склад сім’ї, ступінь спорідненості членів сім’ї та їх анкетні дані; проаналізовано умови проживання, харчування, навчання; відображена інформація щодо забезпечення захисту прав, свобод та законних інтересів дитини, наявності будь-яких форм насильства в сім’ї; дана характеристика сім’ї стосовно рівня освіти членів, їх схильностей, взаємостосунків та особливостей спілкування, мотивації матері до виховання дітей, сімейних традицій, проведення дозвілля, стану здоров’я членів сім’ї, наявних проблем та причин їх виникнення; сформульовані висновки та рекомендації щодо подальшої роботи ЦССМ з цією сім’єю.

Далі, при розробці плану були передбачені заходи, спрямовані на подолання неблагополуччя в усіх сферах життєдіяльності цієї сім’ї.

За фізичним виміром. Матеріальне неблагополуччя сім’ї може бути частково пом’якшене шляхом працевлаштування матері, оформлення пільг та субсидій багатодітній сім’ї, надання матеріальної допомоги у грошовому і натуральному вигляді. Неблагополуччя, пов’язане з проблемами здоров’я, потребує психологічної та наркологічної допомоги матері, медичного огляду та відповідного лікування дітей.

За афективним виміром. Налагодженню позитивних емоційних стосунків у сім’ї допоможе робота психолога як окремо з матір’ю, так і з усіма членами сім’ї. До цієї роботи доцільно залучити вчителів школи, які зможуть надати підтримку дитині в цій ситуації. Корисною буде інформація про службу “Телефон довіри”, якою може скористатися дитина в екстрених випадках.

За раціональним (інтелектуальним) виміром. Неблагополуччя в цій сфері можливо подолати шляхом сприяння організації спільного змістовного дозвілля (свят, розваг, інших заходів, спрямованих на відновлення та зміцнення родинних традицій, відновлення прийнятних взаємостосунків членів сім’ї).

За соціальним (культурним) виміром. Неблагополуччя у сфері внутрішніх та зовнішніх комунікацій сім’ї можна подолати шляхом відновлення старих та побудови нових соціальних зв’язків, сприянні у вирішенні конфліктів з оточенням. Цьому сприятиме робота психолога та соціального працівника, зокрема проведення консультацій та психокорекційних програм з членами сім’ї стосовно налагодження внутрішньосімейних стосунків та з найближчим соціальним оточенням. Доцільним буде надання юридичних послуг матері, з метою усвідомлення нею міри власної відповідальності за виховання дітей. Потрібно роз’яснити правовий аспект проблеми: у разі подальшого невиконання батьківських обов’язків, мати може бути позбавлена батьківських прав, направлена за рішенням суду на примусове лікування.

За духовним (ідеологічним) виміром. Неблагополуччя у сфері духовного і морального здоров’я потребує перегляду ціннісних орієнтацій членів сім’ї, передусім матері, але працювати за цим напрямом слід після започаткування роботи психолога та нарколога щодо психофізичного аспекту вирішення її проблеми алкогольної залежності. Працівникам школи доцільно працювати з дітьми не лише стосовно допомоги в навчанні, а й щодо збагачення духовного світу учнів, їх ознайомлення з цінностями мистецтва, релігії тощо. Групові та індивідуальні консультації психолога мають включати тематику, спрямовану на усвідомлення значимості інституту сім’ї для кожного та родини в цілому.

На другому етапі (реалізації намірів) щодо цієї сім’ї робота усіх членів мультидисциплінарної команди (соціального працівника, психолога, юриста, шкільних вчителів, працівника служби у справах неповнолітніх) періодично обговорювалася на нарадах, коригувалася відповідно до змін ситуації, перевірялися терміни виконання запланованих заходів та їх змістовне наповнення. Коли активна діяльність усієї команди щодо цієї сім’ї наблизилася до завершення, соціальний працівник приступив до етапу оцінки ефективності проведеної роботи.

Третій етап

На підсумковому етапі, який включає оцінку результату, припинення активної роботи, інколи – додаткове кураторство клієнта, слід враховувати, що критерії оцінки та уявлення щодо ефективності можуть бути різними в залежності від погляду того, хто оцінює проведену роботу.

Наприклад, для клієнта основним критерієм успішності своєї участі в програмі може бути емоційне задоволення від діяльності і зміни емоційного балансу в цілому на користь позитивних почуттів і переживань.

Для соціального працівника, відповідального за організацію і виконання програми, головним критерієм оцінки стане досягнення поставлених у програмі цілей.

Для осіб із оточення клієнта ефективність програми буде визначатися ступенем задоволення їх запиту, мотивів, які спонукали звернутися по допомогу, а також особливістю усвідомлення ними власних проблем у зв’язку з проблемами клієнта.

Важливо, щоб клієнти брали участь у процесі оцінки як з погляду потреби з’ясування їх власного погляду на успішність проведеної соціальної роботи, так і з іншої причини. У ході розв’язання проблеми, яка була визначена на початковому етапі, можуть виникнути нові проблеми, адже ситуація клієнта динамічна, вона змінюється. У такому випадку процес потрібно починати знову – з визначення нової проблеми, розробки нового плану тощо. Отже результатом роботи з клієнтом має бути досягнення такого стану, коли сама людина, її відносини з близьким оточенням і суспільством у цілому не потребуватимуть постійної допомоги.

Важливими є також для забезпечення якісних процесів і результатів допомоги постійне обговорення й оцінка роботи на різних рівнях – на рівні клієнта, родини, соціального працівника, який цю роботу реалізує, кола його колег, офіційного звітування перед керівництвом служби.

Під час регулярних оціночних обговорень з клієнтом і родиною спільно перевіряються і, за необхідності, коригуються або наново встановлюються цілі і завдання, коригуються застосовані або залучаються нові методи для їхнього досягнення.

Крім того, забезпеченню якості роботи допомагають регулярні поточні і підсумковий звіт щодо конкретного випадку; коригування кожні півроку плану роботи з родиною і розробка нового піврічного плану (якщо допомога не припиняється); щоквартальні координаційні та оціночні співбесіди на рівні керівництва служби із запрошенням фахівців інших установ, що беруть участь у роботі з неблагополучною сім’єю.

Загалом ті чи інші конкретні методи оцінки результатів та якості проведеної роботи можуть застосовуватися в різних формах за різними методиками. Вони достатньо описані в літературі. Серед них пропонуються такі, що потребують ретельних досліджень, розробки спеціальних соціологічних запитань (індикаторів), вивчення даних різних джерел і служб з оточення клієнта.

На практиці зустрічаються й досить нескладні, наприклад, методика “Індикатори виконання”, яка використовувалася експериментальними соціальними службами підтримки сім’ї, що діють у Київській області [16].

За цією методикою використовуються два блоки індикаторів – щодо стану дитини та щодо стану сім’ї в цілому; фіксують досягнуті результати та особливості процесу соціальної роботи із сім’єю; крім того, у процесі оцінки клієнтові (або кільком членам сім’ї окремо) пропонують власноруч заповнити “Анкету оцінки роботи соціальної служби”. Подібна анкета складається з кількох нескладних запитань, наприклад:

1. Як змінилась ситуація у Вашій сім’ї? Наведіть приклади змін.

2. Які стосунки склалися між Вами та соціальним працівником?

3. Яка допомога, на Вашу думку, була найкориснішою для Вас і Вашої сім’ї? Якщо допомоги не було, поясніть, які причини заважали цьому?

4. Як Ви оцінюєте Ваш стан та стан вашої сім’ї зараз?

5. Що Ви відчуваєте по закінченні співпраці із соціальною службою?

Аналіз відповідей на такі запитання може дати певну інформацію стосовно того, як суб’єктивно уявляють собі клієнти якість та наслідки проведеної роботи, як оцінюють себе, стан своєї сім’ї та характер стосунків із працівниками соціальної служби після завершення співпраці.

Загалом соціальна робота з неблагополучною родиною розглядається соціальною службою як процес, що має тривати до тих пір, поки не будуть досягнуті спільно узгоджені цілі або з’ясується остаточна неможливість цього. Якщо цілі досягнуті і родиною це усвідомлено (або подальша робота щодо зазначених цілей не реальна узагалі чи тимчасово), розглядаєтьсяпитання щодо завершення співробітництва. За необхідності, наприкінці підсумкового етапу соціальна робота з клієнтом не завершується ще певний час, поки триває виконання всіх заходів, передбачених планом щодо процесу “виходу з родини”, тобто припинення активної роботи. Після завершення активної фази може тривати додаткове кураторство випадку, коли здійснюється контроль і спостереження родини протягом 1–2 місяців.

План

1. Рентгенівські дослідження.

1.1 Рентгенографія

1.2 Рентгеноскопія

1.3 Рентгенівська комп’ютерна томографія.

2. Електронний парамагнітний резонанс.

3. Магнітно-резонансна томографія.

4. Радіоізотопна діагностика.

5. Ендоскопія.

6. Електроди та датчики.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
4. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
5. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
6. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
7. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
8. Автокореляційна характеристика системи
9. Акт експертизи підписується кожним експертом і засвідчується печаткою медичної установи, на базі якої проводилася судово-психіатрична експертиза.
10. Алгоритм дії медичної сестри
11. Алгоритм дії медичної сестри
12. Алгоритм дії медичної сестри

Переглядів: 2002