• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 8. Психологічні основи судової діяльності.

ПЛАН

Кременець 2011

1. Структура і побудова багаторічної підготовки спортсмена.

2. Структура і побудова процесу підготовки спортсменів у макроциклах.

3. Періоди підготовки в макроциклі.

1. Структура і побудова багаторічної підготовки спортсмена

Тривалість і структура багаторічної підготовки зале­жать від:

- структури змагальної діяльності і підготовленості спортсмена;

- закономірностей становлення різнобічної спортивної майстер­ності і формування адаптаційних процесів у провідних для конкрет­ного виду спорту функціональних системах організму;

- статевих та індивідуальних особливостей спортсменів, темпів їхнього біологічного розвитку і пов'язаних з ними темпів росту спортивної майстерності;

- віку ;

- змісту тренувального процесу;

- складу засобів і методів, ди­наміки навантажень, побудови різних структурних одиниць трену­вального процесу, застосування додаткових факторів (спеціальне харчування, тренажери, відновлювальні і стимулюючі засоби то­що).

Вказані фактори визначають загальну тривалість багаторічної підготовки, строки, необхідні для досягненйя вищих спортивних ре­зультатів, оптимальні вікові зони, в котрих спортсмени, звичайно, досягають цих результатів.

Переважно видатні спортсмени досягають найвищих результатів у віці оптимальних можливостей, але бувають і досить часті винят­ки. Зокрема 15-20% талановитих спортсменів входять у зону оптимальних можливостей раніше (приблизно на 1-2 роки), ніж у вказа­них межах.

Вікові межі найвищих досягнень у більшості видів спорту досить стабільні, і на них не мають істотного впливу ні система відбору і тренувань, ні час початку занять спортом, ні інші чинники. Отже тренери повинні прагнути планувати найвищий результат на період оптимального для цього віку, який настає по-різному в чоловіків і жінок в різних видах спорту. Це важливо враховувати тренерам ДЮСШ, які повині формувати у юних спортсменів фундамент для наступного цілеспрямованого тренування на етапі максимальної ре­алізації індивідуальних можливостей. Особливо уважно необхідно планувати тренувальний процес протягом пубертатного періоду. Як відомо, ознакою вказаного періоду є диспропорція у розвитку різних органів і систем, перебудова ендокринного процесу, що в сукупності призводить до погіршення адаптаційних процесів, зниження працездатності, сповільнення відновлювальних процесів після тренувальних та змагальних навантажень.

Багаторічна спортивна підготовка має п'ять етапів: 1) початкової підготовки, 2) попередньої базової підготовки, 3) спеціальної базо­вої підготовки, 4) максимальної реалізації індивідуальних можли­востей, 5) збереження досягнень.

Кожен із цих етапів має визначені мету, завдання і зміст.

Етап початкової підготовкимає на меті зміцнення здоров'я дітей, різнобічну фізичну підготовку, усунення недоліків у фізичному розвитку, навчання техніці обраного виду спорту і техніці допоміжних і спеціально-допоміжних вправ.

Підготовці юних спортсменів властиві розмаїття засобів і ме­тодів, якнайширше застосування вправ з різних видів спорту і рух­ливих ігор, застосування ігрового методу.

Тренувальні заняття на цьому етапі слід проводити не частіше 2-3 разів на тиждень, а їх тривалість повинна бути 30-60 хв. Ці занят­тя треба органічно поєднувати з заняттями фізичною культурою в школі з переважаючим використанням ігрового методу. Наприклад, якщо дитина почала займатися спортом у 6-7-річному віці, то тривалість етапу може складати 3 роки, з відносно невеликим обсягом роботи протягом кожного року. Якщо спортсмен почав займатися пізніше, у віці 9-10 років, то етап по­чаткової підготовки часто скорочують до 1,5-2 років.

Етап попередньої базової підготовки.Головними завданнями тренування на цьому етапі є різнобічний розвиток фізичних мож­ливостей організму, зміцнення здоров'я юних спортсменів, усунен­ня недоліків у їхньому фізичному розвитку і підготовленості, ство­рення рухового потенціалу для засвоєння рухових навиків.

Різнобічна підготовка на цьому етапі при невеликому обсязі спеціальних вправ найбільш сприятлива для наступного спортивно­го вдосконалення. Трапляється, що прагнення збільшити обсяг спеціально-підготовчих вправ, гонитва за виконанням розрядних нормативів в окремих номерах програми приводять до швидкого зростання результатів у спортсменів підліткового віку, однак у по­дальшому це негативно впливатиме на становлення спортивної майстерності.

Особливу увагу необхідно звертати на розвиток різних форм про­яву швидкості й гнучкості. За умови природніх темпів приросту фізичних здібностей недоцільно планувати на цьому етапі комплек­си вправ високої інтенсивності з недовгими паузами, відповідальні змагання, тренувальні заняття з великим навантаженням тощо.

Етап спеціалізованої базової підготовки.На початку цього ета­пу головну роль відводять спеціальній і допоміжній підготовці, як­найширшому використанню вправ із суміжних видів спорту, вдо­сконаленню техніки. У другій половині цього етапу підготовка стає більш спеціалізованою.

На цьому етапі широко використовують засоби для підвищення функціонального потенціалу організму спортсмена без застосуван­ня великого обсягу вправ, максимально наближених за характером до змагальної діяльності.

Спортсмени віком 13-16 років легко виконують великі тренувальні навантаження, в результаті яких у них стрімко збільшують­ся можливості аеробної системи енергозабезпечення. Спортсменові, незалежно від його майбутньої спеціалізації, необхідно створити потужну аеробну базу, на основі якої він буде успішно виконувати великі обсяги спеціальної підготовки, а також підвищить здатність витримувати навантаження і відновлюватись після них.

Етап максимальної реалізації індивідуальних можливостей.Цей етап передбачає досягнення максимальних результатів у видах спорту та номерах програм, обраних для поглибленої спеціалізації. Протягом цього етапу значно збільшують частку засобів спеціальної підготовки у загальному обсязі тренувальної роботи. Головним завданням цього етапу є макси­мальне використання тих тренувальних засобів, які здатні виклика­ти інтенсифікацію адаптаційних процесів. Підсумкові величини об­сягу й інтенсивності тренувальної роботи досягають максимуму, ширше планують заняття з великими навантаженнями, кількість занять у тижневих мікроциклах може сягати 15-20 і більше, стрімко збільшується змагальна практика і обсяги спеціальної психічної, тактичної та інтегральної підготовки.

Специфіка виду спорту, стать спортсмена значною мірою визначають темпи зростання до­сягнень. Наприклад, досвід підготовки плавців високого класу засвідчує наявність істотної різниці в темпах зростання спортивних досягнень у чоловіків та жінок. Чоловікам, що спеціалізуються на дистанціях 100/200 м, після виконання нормативу майстра спорту необхідно ще не менше 3-4 років напружених тренувань для успішних виступів на чемпіонатах Європи і світу, в Олімпійських іграх, а у жінок цей період триває 1-3 роки. За два роки до найбільших змагань майбутні призери чемпіонатів світу чи Олімпійських ігор у чоловічому плаванні (дистанції 100 та 200 м) поліпшують свої результати на дистанції 100 м у середньому на 1,5 сек. У жіночому плаванні це зростання становить більше 3 секунд. Ця тенденція є характерною також і для спортсменів, які спеціалізуються в інших видах спорту. Особливо тривалим є шлях до вищої спортивної майстерності у спортивних іграх, багатоборствах, де рівень спортивного результату визначається дуже великою кількістю складників техніко-тактичних та психічних компонентів.

Етап збереження досягнень.Характерною ознакою цього етапу є поглиблення індивідуалізованості підходу до кожного спортсмена.

Для етапу збереження досягнень характерне намагання підтримати раніше досягнутий рівень функціональних можливо­стей основних систем організму при колишньому чи навіть меншо­му обсязі тренувальної роботи. Одночасно велику увагу приділяють вдосконаленню технічної майстерності, підвищенню психічної го­товності, компенсації окремих недоліків у фізичній підготовленості. Одним з найважливіших факторів підтримки спортивних досягнень є тактична зрілість, яка залежить від змагального досвіду спортсме­на.

Потрібно враховувати, що спортсмени, які перебувають на дано­му етапі багаторічної підготовки, добре адаптовані до найрізнома­нітніших засобів тренувального впливу. І, як правило, без змін варіантів планування тренувального процесу, методів і засобів не вдається домогтися не тільки прогресу, але й утримання спортивних досягнень на колишньому рівні. Тому на цьому етапі як ніколи раніше потрібно намагатися варіювати засоби і методи тренування, планувати комплекси вправ, які не виконувалися раніше, застосо­вувати нові тренажерні установки, неспецифічні засоби, які стиму­люють працездатність і ефективність виконання рухових дій. Вирішенню цього завдання можуть також сприяти й збільшені ко­ливання тренувального навантаження.

2. Структура і побудова процесу підготовки спортсменів у макроциклах

Структура тренувальних макроциклів залежить, головним чи­ном, від того завдання, яке ставиться перед спортсменом на конк­ретному етапі багаторічного вдосконалення. Тому побудова трену­вальних макроциклів першого етапу багаторічної підготовки, де ос­новним завданням є створення (на основі гармонійного фізичного розвитку і зміцнення здоров'я) технічних і функціональних пере­думов для ефективної підготовки в майбутньому, принципово відрізняється від будови макроциклів на етапі максимальної ре­алізації індивідуальних можливостей.

На першому і другому етапах багаторічної підготовки тренуваль­ний процес будується переважно на основі річних макроциклів, у яких, в основному, паралельно (а при необхідності й послідовно) вирішуються завдання техніко-тактичної, фізичної, психічної підготовки спортсменів.

На подальших етапах, коли ставиться завдання максимального розкриття індивідуальних можливостей, для досягнення найвищих спортивних результатів і успішного виступу в змаганнях, макро­структура тренуваня має більш складний і конкретизований (у кожному окремому випадку) характер. В системі підготовки виділяють мегацикли, тривалість яких може становити 2-4 роки.

Виникнення чотирирічних мегациклів зумовлене необхідністю організації планомірної підготовки до спартакіад, Олімпіад та інших престижних змагань. Завдання і зміст кожного з річних етапів такого мегациклу, пов'язані з вирішенням проміжних за­вдань на шляху підготовки спортсменів до головних змагань мега­циклі.

Річне тренування з одного макроциклу називається одноцикловим, з двох - двоцикловим, з трьох - трицикловим. У кожному макроциклі виділяються три періоди - підготовчий, змагальний і пе­рехідний. Дво і трициклова побудова тренувального процесу часто мають варіанти, які отримали назву подвоєного і потроєного циклів. У них перехідні періоди між першим і другим, другим і третім макроциклами не плануються, а змагальний період одного макроциклу плавно переходить у підготовчий період наступного. Якщо протягом року планують два або більше макро­циклів, то тривалість і зміст кожного з них значно відрізняються.

Наприклад, трициклове планування підготовки спортсменів висо­кого класу, передбачає перший макроцикл переважно базового ха­рактеру, тобто комплексну підготовку і виступ у змаганнях не та­ких відповідальних, як основні змагання сезону. У другому макроциклі тренувальний процес стає специфічним, передбачає цілеспрямовану підготовку до виступів у відповідальних змаганнях циклу. А в третьому макроциклі, мета якого - досягнення найвищих результатів у кульмінаційних змаганнях сезону, обсяг специфічних тренувальних і змагальних навантажень сягає максимальних вели­чин.

У підготовчому періоді закладають міцну функціональну базу для успішної підготовки й участі в основних змаганнях, забезпечу­ють становлення різнобічної підготовленості.

У змагальному періоді продовжується подальше вдосконалення різних сторін підготовленості, забезпечується інтегральна підготовка, здійснюється безпосередня підготовка до участі й участь в основних змаганнях. Перехідний період спрямовують на виведен­ня спортсмена зі стану спортивної форми, відновлення фізичного і психічного потенціалу спортсменів після тренувальних і змагаль­них навантажень попередніх періодів підготовки; на здійснення за­ходів для підготовки до наступного макроциклу.

Тривалість періодів підготовки в межах окремого макроциклу визначається великою кількістю різноманітних факторів. Одні з них пов'язані зі специфікою виду спорту - структурою змагальної діяльності спортсменів і команд, структурою підготовленості, не­обхідною для досягнення результату; другі - зі станом багаторічної підготовки, закономірностями вдосконалення різних якостей і здібностей, сторін підготовленості, які забезпечують бажаний рівень досягнення у даному виді спорту; треті - з індивідуальними морфофункціональнйми особливостями організму спортсменів, їхніми адаптаційними ресурсами, особливостями тренування в по­передніх макроциклах, індивідуальним спортивним календарем, зумовленим кількістю і рівнем змагань, тривалістю найважливіших змагань; четверті - з організацією підготовки (в умовах цент­ралізованої підготовки чи на місцях), кліматичними умовами (жар­кий клімат, середньогір'я), матеріально-технічним рівнем (трена­жери, обладнання й інвентар, відновлювальні засоби, спеціальне харчування тощо).

Поділ на періоди допомагає планувати процес тренування, ефек­тивніше формувати зміст підготовки щодо завдань і часу. Тому три­валість різних періодів в межах макроциклу в залежності від виду спорту, етапу багаторічної підготовки, контингенту спортсменів мо­же коливатися в дуже широких межах. Наприклад, в плаванні, легкій атлетиці, ковзанярському та інших циклічних видах спорту тривалість змагального періоду (або періодів) при дво та трицйкловому плануванні може бути в 1,5-2,5 рази меншою, ніж в спортив­них іграх. Сезонні види спорту відрізняються більшою тривалістю підготовчого та меншою - змагального періоду в порівнянні з вида­ми спорту, змагання в яких проводяться впродовж усього року.

На початковому етапі багаторічної підготовки, а також на етапі попередньої базової підготовки, планують більш тривалий підготовчий період; змагальний період - не тривалий і виражений не чітко. При підготовці спортсменів високого класу навпаки підготовчий період різко скорочують, а змагальний може займати значну частину року.

3. Періоди підготовки в макроциклі

Розширення кількості змагань, в тому числі й великих міжнародних, періодична зміна програм і правил змагань в окремих видах спорту і багато інших причин, істотно впливають на систему підготовки, в тому числі й на її періодизацію. Однак аналіз числен­них нововведень у сфері періодизації підготовки спортсменів у макроциклах свідчить про те, що вони зовсім не суперечать основним принципам періодизації, а доповнюють і розвивають її окремі час­тини з урахуванням всього нового в сучасному спорті.

Незалежно від варіантів побудови процесу підготовки впродовж року (одно-, дво-, чи трициклового, подвоєного чи потроєного цик­лу) в структурі макроциклу можна чітко простежити відносно са­мостійні і разом з тим тісно пов'язані за характером, послідовністю і змістом завдань структурні елементи - періоди, етапи, середні цикли (мезоцикли). Одні й ті ж елементи макроструктури можуть мати в залежності від специфіки спорту різні переважаючі завдан­ня, структуру і зміст; можуть різнитися особливостями спорт­сменів, календарем змагань і метою, яка стоїть перед конкретним спортсменом у головних змаганнях макроциклу.

Підготовка в підготовчому періоді. У більшості видів спорту підготовчий період є найбільш тривалою структурною одиницею макроциклу. Тут формується функціональна база для виконання великих обсягів спеціальної роботи готуються рухова і вегетативна системи організму до ефективної змагальної діяльності, вдоскона­люються рухові навики, розвиваються фізичні якості, здійснюється тактична і психологічна підготовка.

Різноманітні завдання спеціальної підготовки, від оптимального вирішення яких залежить успішність виступів спортсменів у відповідальних змаганнях сезону, вирішуються протягом усього підготовчого періоду. Підготовчий період ділиться на два етапи: загальнопідготовчий і спеціальнопідготовчий. Співвідношення трива­лості вказаних етапів значною мірою залежить від типу макроцик-лу і кваліфікації спортсмена. Наприклад, для двоциклового плану­вання (здвоєнний цикл) першого макроциклу характерні тривалий загально підготовчий етап і досить короткий спеціально-підготовчий; у плані другого макроциклу найбільш раціональним є протилежне співвідношення. При підготовці спортсменів високої кваліфікації, як правило, планують короткий загаль­нопідготовчий етап і тривалий спеціально-підготовчий, а у спорт­сменів невисокої кваліфікації - навпаки.

Загальнопідготовчий етап. Основні його завдання: підвищення рівня загальної фізичної підготовки спортсмена, збільшення мож­ливостей основних функціональних систем його організму, вдоско­налення рівня основ техніки і тактики. На цьому етапі підготовки перш за все закладають основу функціональної підготовленості ор­ганізму для подальшого вдосконалення техніко-тактичної майстер­ності й психічної стійкості до великих навантажень. Спеціальна ча­стина підготовки полягає у вибірковому поліпшенні окремих якостей, від яких залежить рівень спортивного результату. Особливого значення надають вибірковому впливу на розвиток загальної і спеціальної витривалості, вдосконаленню техніки прийомів і дій, економності роботи. Важливим завданням спеціальної підготовки на першому етапі підготовчого періоду є підвищення здатності спортсмена витримувати значні навантаження.

Частка змагальних вправ у загальному обсязі виконуваної роботи невисока, оскільки від неї не залежить ефективність тренування на цьому етапі. Більше того - надлишковість змагальних вправ в цей період іде на шкоду допоміжним і спеціально-підготовчим вправам, що може знизити спортивні результати.

Спеціально - підготовчий етап. Тренування на даному етапі спрямоване на подальший розвиток тренованості й спортивної фор­ми. Це досягається збільшенням частки спеціально-підготовчих вправ, тренувальних форм змагальних вправ, а також власне зма­гальних.

Зміст тренування передбачає розвиток комплексних якостей (швидкісних, швидкісно-силових, спеціальної витривалості) на базі передумов, створених на першому етапі підготовчого періоду. Крім того чільне місце відводять конкретно спрямованим засобам, які до­помагають розвитку спеціальної працездатності й технічної стабільності.

Велику увагу приділяють вдосконаленню техніко-тактичної май­стерності змагальної діяльності. Це завдання вирішують паралель­но з розвитком спеціальних якостей і удосконаленням психічної підготовленості.

Із розвитком спеціальної тренованості і становленням спортивної форми підготовка спортсмена набуває вираженого інтегрального ха­рактеру, її мета - втілення в змагальних діях усього комплексу функціональних і психічних перебудов, рухових навичок, знань і досвіду, досягнутих за попередній період напруженого тренування.

Підготовка в змагальному періоді. Основним завданням зма­гального періоду є подальше підвищення і збереження досягнутого рівня тренованості, розвиток і підтримка спортивної форми.

Спеціальну підготовку в змагальному періоді організовують відповідно до календаря головних змагань.

У процесі спеціальної підготовки враховують усі конкретні особ­ливості даних змагань: завдання, що стоять перед спортсменом, склад передбачуваних учасників, умови проведення тощо.

Величина змагальних навантажень багато в чому залежить від характеру змагань, наявності сильних суперників, емоційного настрою спортсмена. Зрозуміло, що відповідальні змагання відчутніше впливають на організм спортсмена, ніж інтенсивні тренувальні навантаження і контрольні змагання.

Географічне положення місця майбутніх змагань, час їх прове­дення можуть вимагати від спортсмена зміни звичного добового ре­жиму. Це вимагає, в свою чергу, спеціального планування декількох останніх перед змаганнями (переважно двох - трьох) мікроциклів. Таке планування полягає у створенні такого режиму роботи та відпочинку, який співпадав би з тим, що буде в дні зма­гань. Повторення мікроциклів розраховують так, щоб участь у зма­ганнях співпала з відповідними днями циклу. Це сприяє утворенню умовно-рефлекторних зв'язків, що забезпечують спортсмену максимальну працездатність у ті дні, коли він буде брати участь у зма­ганнях.

Підготовка в перехідному періоді. До основних завдань пе­рехідного періоду належать: виведення спортсмена зі стану спор­тивної форми, повноцінний відпочинок після тренувальних і зма­гальних навантажень минулого мацроциклу, а також підтримка відповідного рівня тренованості спортсмена для забезпечення його оптимальної готовності до початку наступного макроциклу. Особливу увагу слід звернути на по­вноцінне фізичне, і, особливо, психічне відновлення. Ці завдання визначають тривалість перехідного періоду, склад застосовуваних засобів і методів, режим навантажень тощо.

Перехідний період триває, як правило, від 1 до 3-5 мікроциклів, що залежить від етапу багаторічної підготовки, на якому знахо­диться спортсмен, від системи планування тренування протягом ро­ку, тривалості періоду змагань, складності й відповідальності основ­них змагань, індивідуальних здібностей спортсмена.

Тренування в перехідному періоді має невеликий сумарний обсяг роботи і незначні навантаження. Обсяг роботи порівняно з підготовчим періодом скорочують приблизно в 3 рази, кількість за­нять протягом тижневого мікроциклу не перевищує, як правило, 2-4-х, і занять з великим навантаженням не планують.

Різко змінюють і спрямованість роботи. Основний зміст перехідного періоду наповнюють різноманітними засобами активного відпочинку і загальнопідготовчими вправами. При цьому доцільно орієнтуватися на нові, не використані широко в попередньому тре­нуванні засоби. Слід змінювати місця занять, проводити їх у лісі, біля моря чи річки, в зонах відпочинку.

В кінці перехідного періоду поступово збільшують навантажен­ня, кількість загальнопідготовчих і допоміжних вправ, зменшують обсяг засобів активного відпочинку. Це дозволяє "загладити" пе­рехід від перехідного періоду до першого етапу підготовчого періоду чергового макроциклу.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
3. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
4. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
5. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
6. Активне управління інвестиційним портфелем - теоретичні основи.
7. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
8. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
9. Аналіз процесу і продуктів діяльності.
10. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка та її вплив на його психологічні особливості й поведінку.
11. Анатомо-фізіологічні основи статевого розвитку.
12. Базове поняття земле оціночної діяльності.

Переглядів: 2155