• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 8. Психологічні основи судової діяльності.

ПЛАН

Кременець 2011

1. Структура і побудова багаторічної підготовки спортсмена.

2. Структура і побудова процесу підготовки спортсменів у макроциклах.

3. Періоди підготовки в макроциклі.

1. Структура і побудова багаторічної підготовки спортсмена

Тривалість і структура багаторічної підготовки зале­жать від:

- структури змагальної діяльності і підготовленості спортсмена;

- закономірностей становлення різнобічної спортивної майстер­ності і формування адаптаційних процесів у провідних для конкрет­ного виду спорту функціональних системах організму;

- статевих та індивідуальних особливостей спортсменів, темпів їхнього біологічного розвитку і пов'язаних з ними темпів росту спортивної майстерності;

- віку ;

- змісту тренувального процесу;

- складу засобів і методів, ди­наміки навантажень, побудови різних структурних одиниць трену­вального процесу, застосування додаткових факторів (спеціальне харчування, тренажери, відновлювальні і стимулюючі засоби то­що).

Вказані фактори визначають загальну тривалість багаторічної підготовки, строки, необхідні для досягненйя вищих спортивних ре­зультатів, оптимальні вікові зони, в котрих спортсмени, звичайно, досягають цих результатів.

Переважно видатні спортсмени досягають найвищих результатів у віці оптимальних можливостей, але бувають і досить часті винят­ки. Зокрема 15-20% талановитих спортсменів входять у зону оптимальних можливостей раніше (приблизно на 1-2 роки), ніж у вказа­них межах.

Вікові межі найвищих досягнень у більшості видів спорту досить стабільні, і на них не мають істотного впливу ні система відбору і тренувань, ні час початку занять спортом, ні інші чинники. Отже тренери повинні прагнути планувати найвищий результат на період оптимального для цього віку, який настає по-різному в чоловіків і жінок в різних видах спорту. Це важливо враховувати тренерам ДЮСШ, які повині формувати у юних спортсменів фундамент для наступного цілеспрямованого тренування на етапі максимальної ре­алізації індивідуальних можливостей. Особливо уважно необхідно планувати тренувальний процес протягом пубертатного періоду. Як відомо, ознакою вказаного періоду є диспропорція у розвитку різних органів і систем, перебудова ендокринного процесу, що в сукупності призводить до погіршення адаптаційних процесів, зниження працездатності, сповільнення відновлювальних процесів після тренувальних та змагальних навантажень.

Багаторічна спортивна підготовка має п'ять етапів: 1) початкової підготовки, 2) попередньої базової підготовки, 3) спеціальної базо­вої підготовки, 4) максимальної реалізації індивідуальних можли­востей, 5) збереження досягнень.

Кожен із цих етапів має визначені мету, завдання і зміст.

Етап початкової підготовкимає на меті зміцнення здоров'я дітей, різнобічну фізичну підготовку, усунення недоліків у фізичному розвитку, навчання техніці обраного виду спорту і техніці допоміжних і спеціально-допоміжних вправ.

Підготовці юних спортсменів властиві розмаїття засобів і ме­тодів, якнайширше застосування вправ з різних видів спорту і рух­ливих ігор, застосування ігрового методу.

Тренувальні заняття на цьому етапі слід проводити не частіше 2-3 разів на тиждень, а їх тривалість повинна бути 30-60 хв. Ці занят­тя треба органічно поєднувати з заняттями фізичною культурою в школі з переважаючим використанням ігрового методу. Наприклад, якщо дитина почала займатися спортом у 6-7-річному віці, то тривалість етапу може складати 3 роки, з відносно невеликим обсягом роботи протягом кожного року. Якщо спортсмен почав займатися пізніше, у віці 9-10 років, то етап по­чаткової підготовки часто скорочують до 1,5-2 років.

Етап попередньої базової підготовки.Головними завданнями тренування на цьому етапі є різнобічний розвиток фізичних мож­ливостей організму, зміцнення здоров'я юних спортсменів, усунен­ня недоліків у їхньому фізичному розвитку і підготовленості, ство­рення рухового потенціалу для засвоєння рухових навиків.

Різнобічна підготовка на цьому етапі при невеликому обсязі спеціальних вправ найбільш сприятлива для наступного спортивно­го вдосконалення. Трапляється, що прагнення збільшити обсяг спеціально-підготовчих вправ, гонитва за виконанням розрядних нормативів в окремих номерах програми приводять до швидкого зростання результатів у спортсменів підліткового віку, однак у по­дальшому це негативно впливатиме на становлення спортивної майстерності.

Особливу увагу необхідно звертати на розвиток різних форм про­яву швидкості й гнучкості. За умови природніх темпів приросту фізичних здібностей недоцільно планувати на цьому етапі комплек­си вправ високої інтенсивності з недовгими паузами, відповідальні змагання, тренувальні заняття з великим навантаженням тощо.

Етап спеціалізованої базової підготовки.На початку цього ета­пу головну роль відводять спеціальній і допоміжній підготовці, як­найширшому використанню вправ із суміжних видів спорту, вдо­сконаленню техніки. У другій половині цього етапу підготовка стає більш спеціалізованою.

На цьому етапі широко використовують засоби для підвищення функціонального потенціалу організму спортсмена без застосуван­ня великого обсягу вправ, максимально наближених за характером до змагальної діяльності.

Спортсмени віком 13-16 років легко виконують великі тренувальні навантаження, в результаті яких у них стрімко збільшують­ся можливості аеробної системи енергозабезпечення. Спортсменові, незалежно від його майбутньої спеціалізації, необхідно створити потужну аеробну базу, на основі якої він буде успішно виконувати великі обсяги спеціальної підготовки, а також підвищить здатність витримувати навантаження і відновлюватись після них.

Етап максимальної реалізації індивідуальних можливостей.Цей етап передбачає досягнення максимальних результатів у видах спорту та номерах програм, обраних для поглибленої спеціалізації. Протягом цього етапу значно збільшують частку засобів спеціальної підготовки у загальному обсязі тренувальної роботи. Головним завданням цього етапу є макси­мальне використання тих тренувальних засобів, які здатні виклика­ти інтенсифікацію адаптаційних процесів. Підсумкові величини об­сягу й інтенсивності тренувальної роботи досягають максимуму, ширше планують заняття з великими навантаженнями, кількість занять у тижневих мікроциклах може сягати 15-20 і більше, стрімко збільшується змагальна практика і обсяги спеціальної психічної, тактичної та інтегральної підготовки.

Специфіка виду спорту, стать спортсмена значною мірою визначають темпи зростання до­сягнень. Наприклад, досвід підготовки плавців високого класу засвідчує наявність істотної різниці в темпах зростання спортивних досягнень у чоловіків та жінок. Чоловікам, що спеціалізуються на дистанціях 100/200 м, після виконання нормативу майстра спорту необхідно ще не менше 3-4 років напружених тренувань для успішних виступів на чемпіонатах Європи і світу, в Олімпійських іграх, а у жінок цей період триває 1-3 роки. За два роки до найбільших змагань майбутні призери чемпіонатів світу чи Олімпійських ігор у чоловічому плаванні (дистанції 100 та 200 м) поліпшують свої результати на дистанції 100 м у середньому на 1,5 сек. У жіночому плаванні це зростання становить більше 3 секунд. Ця тенденція є характерною також і для спортсменів, які спеціалізуються в інших видах спорту. Особливо тривалим є шлях до вищої спортивної майстерності у спортивних іграх, багатоборствах, де рівень спортивного результату визначається дуже великою кількістю складників техніко-тактичних та психічних компонентів.

Етап збереження досягнень.Характерною ознакою цього етапу є поглиблення індивідуалізованості підходу до кожного спортсмена.

Для етапу збереження досягнень характерне намагання підтримати раніше досягнутий рівень функціональних можливо­стей основних систем організму при колишньому чи навіть меншо­му обсязі тренувальної роботи. Одночасно велику увагу приділяють вдосконаленню технічної майстерності, підвищенню психічної го­товності, компенсації окремих недоліків у фізичній підготовленості. Одним з найважливіших факторів підтримки спортивних досягнень є тактична зрілість, яка залежить від змагального досвіду спортсме­на.

Потрібно враховувати, що спортсмени, які перебувають на дано­му етапі багаторічної підготовки, добре адаптовані до найрізнома­нітніших засобів тренувального впливу. І, як правило, без змін варіантів планування тренувального процесу, методів і засобів не вдається домогтися не тільки прогресу, але й утримання спортивних досягнень на колишньому рівні. Тому на цьому етапі як ніколи раніше потрібно намагатися варіювати засоби і методи тренування, планувати комплекси вправ, які не виконувалися раніше, застосо­вувати нові тренажерні установки, неспецифічні засоби, які стиму­люють працездатність і ефективність виконання рухових дій. Вирішенню цього завдання можуть також сприяти й збільшені ко­ливання тренувального навантаження.

2. Структура і побудова процесу підготовки спортсменів у макроциклах

Структура тренувальних макроциклів залежить, головним чи­ном, від того завдання, яке ставиться перед спортсменом на конк­ретному етапі багаторічного вдосконалення. Тому побудова трену­вальних макроциклів першого етапу багаторічної підготовки, де ос­новним завданням є створення (на основі гармонійного фізичного розвитку і зміцнення здоров'я) технічних і функціональних пере­думов для ефективної підготовки в майбутньому, принципово відрізняється від будови макроциклів на етапі максимальної ре­алізації індивідуальних можливостей.

На першому і другому етапах багаторічної підготовки тренуваль­ний процес будується переважно на основі річних макроциклів, у яких, в основному, паралельно (а при необхідності й послідовно) вирішуються завдання техніко-тактичної, фізичної, психічної підготовки спортсменів.

На подальших етапах, коли ставиться завдання максимального розкриття індивідуальних можливостей, для досягнення найвищих спортивних результатів і успішного виступу в змаганнях, макро­структура тренуваня має більш складний і конкретизований (у кожному окремому випадку) характер. В системі підготовки виділяють мегацикли, тривалість яких може становити 2-4 роки.

Виникнення чотирирічних мегациклів зумовлене необхідністю організації планомірної підготовки до спартакіад, Олімпіад та інших престижних змагань. Завдання і зміст кожного з річних етапів такого мегациклу, пов'язані з вирішенням проміжних за­вдань на шляху підготовки спортсменів до головних змагань мега­циклі.

Річне тренування з одного макроциклу називається одноцикловим, з двох - двоцикловим, з трьох - трицикловим. У кожному макроциклі виділяються три періоди - підготовчий, змагальний і пе­рехідний. Дво і трициклова побудова тренувального процесу часто мають варіанти, які отримали назву подвоєного і потроєного циклів. У них перехідні періоди між першим і другим, другим і третім макроциклами не плануються, а змагальний період одного макроциклу плавно переходить у підготовчий період наступного. Якщо протягом року планують два або більше макро­циклів, то тривалість і зміст кожного з них значно відрізняються.

Наприклад, трициклове планування підготовки спортсменів висо­кого класу, передбачає перший макроцикл переважно базового ха­рактеру, тобто комплексну підготовку і виступ у змаганнях не та­ких відповідальних, як основні змагання сезону. У другому макроциклі тренувальний процес стає специфічним, передбачає цілеспрямовану підготовку до виступів у відповідальних змаганнях циклу. А в третьому макроциклі, мета якого - досягнення найвищих результатів у кульмінаційних змаганнях сезону, обсяг специфічних тренувальних і змагальних навантажень сягає максимальних вели­чин.

У підготовчому періоді закладають міцну функціональну базу для успішної підготовки й участі в основних змаганнях, забезпечу­ють становлення різнобічної підготовленості.

У змагальному періоді продовжується подальше вдосконалення різних сторін підготовленості, забезпечується інтегральна підготовка, здійснюється безпосередня підготовка до участі й участь в основних змаганнях. Перехідний період спрямовують на виведен­ня спортсмена зі стану спортивної форми, відновлення фізичного і психічного потенціалу спортсменів після тренувальних і змагаль­них навантажень попередніх періодів підготовки; на здійснення за­ходів для підготовки до наступного макроциклу.

Тривалість періодів підготовки в межах окремого макроциклу визначається великою кількістю різноманітних факторів. Одні з них пов'язані зі специфікою виду спорту - структурою змагальної діяльності спортсменів і команд, структурою підготовленості, не­обхідною для досягнення результату; другі - зі станом багаторічної підготовки, закономірностями вдосконалення різних якостей і здібностей, сторін підготовленості, які забезпечують бажаний рівень досягнення у даному виді спорту; треті - з індивідуальними морфофункціональнйми особливостями організму спортсменів, їхніми адаптаційними ресурсами, особливостями тренування в по­передніх макроциклах, індивідуальним спортивним календарем, зумовленим кількістю і рівнем змагань, тривалістю найважливіших змагань; четверті - з організацією підготовки (в умовах цент­ралізованої підготовки чи на місцях), кліматичними умовами (жар­кий клімат, середньогір'я), матеріально-технічним рівнем (трена­жери, обладнання й інвентар, відновлювальні засоби, спеціальне харчування тощо).

Поділ на періоди допомагає планувати процес тренування, ефек­тивніше формувати зміст підготовки щодо завдань і часу. Тому три­валість різних періодів в межах макроциклу в залежності від виду спорту, етапу багаторічної підготовки, контингенту спортсменів мо­же коливатися в дуже широких межах. Наприклад, в плаванні, легкій атлетиці, ковзанярському та інших циклічних видах спорту тривалість змагального періоду (або періодів) при дво та трицйкловому плануванні може бути в 1,5-2,5 рази меншою, ніж в спортив­них іграх. Сезонні види спорту відрізняються більшою тривалістю підготовчого та меншою - змагального періоду в порівнянні з вида­ми спорту, змагання в яких проводяться впродовж усього року.

На початковому етапі багаторічної підготовки, а також на етапі попередньої базової підготовки, планують більш тривалий підготовчий період; змагальний період - не тривалий і виражений не чітко. При підготовці спортсменів високого класу навпаки підготовчий період різко скорочують, а змагальний може займати значну частину року.

3. Періоди підготовки в макроциклі

Розширення кількості змагань, в тому числі й великих міжнародних, періодична зміна програм і правил змагань в окремих видах спорту і багато інших причин, істотно впливають на систему підготовки, в тому числі й на її періодизацію. Однак аналіз числен­них нововведень у сфері періодизації підготовки спортсменів у макроциклах свідчить про те, що вони зовсім не суперечать основним принципам періодизації, а доповнюють і розвивають її окремі час­тини з урахуванням всього нового в сучасному спорті.

Незалежно від варіантів побудови процесу підготовки впродовж року (одно-, дво-, чи трициклового, подвоєного чи потроєного цик­лу) в структурі макроциклу можна чітко простежити відносно са­мостійні і разом з тим тісно пов'язані за характером, послідовністю і змістом завдань структурні елементи - періоди, етапи, середні цикли (мезоцикли). Одні й ті ж елементи макроструктури можуть мати в залежності від специфіки спорту різні переважаючі завдан­ня, структуру і зміст; можуть різнитися особливостями спорт­сменів, календарем змагань і метою, яка стоїть перед конкретним спортсменом у головних змаганнях макроциклу.

Підготовка в підготовчому періоді. У більшості видів спорту підготовчий період є найбільш тривалою структурною одиницею макроциклу. Тут формується функціональна база для виконання великих обсягів спеціальної роботи готуються рухова і вегетативна системи організму до ефективної змагальної діяльності, вдоскона­люються рухові навики, розвиваються фізичні якості, здійснюється тактична і психологічна підготовка.

Різноманітні завдання спеціальної підготовки, від оптимального вирішення яких залежить успішність виступів спортсменів у відповідальних змаганнях сезону, вирішуються протягом усього підготовчого періоду. Підготовчий період ділиться на два етапи: загальнопідготовчий і спеціальнопідготовчий. Співвідношення трива­лості вказаних етапів значною мірою залежить від типу макроцик-лу і кваліфікації спортсмена. Наприклад, для двоциклового плану­вання (здвоєнний цикл) першого макроциклу характерні тривалий загально підготовчий етап і досить короткий спеціально-підготовчий; у плані другого макроциклу найбільш раціональним є протилежне співвідношення. При підготовці спортсменів високої кваліфікації, як правило, планують короткий загаль­нопідготовчий етап і тривалий спеціально-підготовчий, а у спорт­сменів невисокої кваліфікації - навпаки.

Загальнопідготовчий етап. Основні його завдання: підвищення рівня загальної фізичної підготовки спортсмена, збільшення мож­ливостей основних функціональних систем його організму, вдоско­налення рівня основ техніки і тактики. На цьому етапі підготовки перш за все закладають основу функціональної підготовленості ор­ганізму для подальшого вдосконалення техніко-тактичної майстер­ності й психічної стійкості до великих навантажень. Спеціальна ча­стина підготовки полягає у вибірковому поліпшенні окремих якостей, від яких залежить рівень спортивного результату. Особливого значення надають вибірковому впливу на розвиток загальної і спеціальної витривалості, вдосконаленню техніки прийомів і дій, економності роботи. Важливим завданням спеціальної підготовки на першому етапі підготовчого періоду є підвищення здатності спортсмена витримувати значні навантаження.

Частка змагальних вправ у загальному обсязі виконуваної роботи невисока, оскільки від неї не залежить ефективність тренування на цьому етапі. Більше того - надлишковість змагальних вправ в цей період іде на шкоду допоміжним і спеціально-підготовчим вправам, що може знизити спортивні результати.

Спеціально - підготовчий етап. Тренування на даному етапі спрямоване на подальший розвиток тренованості й спортивної фор­ми. Це досягається збільшенням частки спеціально-підготовчих вправ, тренувальних форм змагальних вправ, а також власне зма­гальних.

Зміст тренування передбачає розвиток комплексних якостей (швидкісних, швидкісно-силових, спеціальної витривалості) на базі передумов, створених на першому етапі підготовчого періоду. Крім того чільне місце відводять конкретно спрямованим засобам, які до­помагають розвитку спеціальної працездатності й технічної стабільності.

Велику увагу приділяють вдосконаленню техніко-тактичної май­стерності змагальної діяльності. Це завдання вирішують паралель­но з розвитком спеціальних якостей і удосконаленням психічної підготовленості.

Із розвитком спеціальної тренованості і становленням спортивної форми підготовка спортсмена набуває вираженого інтегрального ха­рактеру, її мета - втілення в змагальних діях усього комплексу функціональних і психічних перебудов, рухових навичок, знань і досвіду, досягнутих за попередній період напруженого тренування.

Підготовка в змагальному періоді. Основним завданням зма­гального періоду є подальше підвищення і збереження досягнутого рівня тренованості, розвиток і підтримка спортивної форми.

Спеціальну підготовку в змагальному періоді організовують відповідно до календаря головних змагань.

У процесі спеціальної підготовки враховують усі конкретні особ­ливості даних змагань: завдання, що стоять перед спортсменом, склад передбачуваних учасників, умови проведення тощо.

Величина змагальних навантажень багато в чому залежить від характеру змагань, наявності сильних суперників, емоційного настрою спортсмена. Зрозуміло, що відповідальні змагання відчутніше впливають на організм спортсмена, ніж інтенсивні тренувальні навантаження і контрольні змагання.

Географічне положення місця майбутніх змагань, час їх прове­дення можуть вимагати від спортсмена зміни звичного добового ре­жиму. Це вимагає, в свою чергу, спеціального планування декількох останніх перед змаганнями (переважно двох - трьох) мікроциклів. Таке планування полягає у створенні такого режиму роботи та відпочинку, який співпадав би з тим, що буде в дні зма­гань. Повторення мікроциклів розраховують так, щоб участь у зма­ганнях співпала з відповідними днями циклу. Це сприяє утворенню умовно-рефлекторних зв'язків, що забезпечують спортсмену максимальну працездатність у ті дні, коли він буде брати участь у зма­ганнях.

Підготовка в перехідному періоді. До основних завдань пе­рехідного періоду належать: виведення спортсмена зі стану спор­тивної форми, повноцінний відпочинок після тренувальних і зма­гальних навантажень минулого мацроциклу, а також підтримка відповідного рівня тренованості спортсмена для забезпечення його оптимальної готовності до початку наступного макроциклу. Особливу увагу слід звернути на по­вноцінне фізичне, і, особливо, психічне відновлення. Ці завдання визначають тривалість перехідного періоду, склад застосовуваних засобів і методів, режим навантажень тощо.

Перехідний період триває, як правило, від 1 до 3-5 мікроциклів, що залежить від етапу багаторічної підготовки, на якому знахо­диться спортсмен, від системи планування тренування протягом ро­ку, тривалості періоду змагань, складності й відповідальності основ­них змагань, індивідуальних здібностей спортсмена.

Тренування в перехідному періоді має невеликий сумарний обсяг роботи і незначні навантаження. Обсяг роботи порівняно з підготовчим періодом скорочують приблизно в 3 рази, кількість за­нять протягом тижневого мікроциклу не перевищує, як правило, 2-4-х, і занять з великим навантаженням не планують.

Різко змінюють і спрямованість роботи. Основний зміст перехідного періоду наповнюють різноманітними засобами активного відпочинку і загальнопідготовчими вправами. При цьому доцільно орієнтуватися на нові, не використані широко в попередньому тре­нуванні засоби. Слід змінювати місця занять, проводити їх у лісі, біля моря чи річки, в зонах відпочинку.

В кінці перехідного періоду поступово збільшують навантажен­ня, кількість загальнопідготовчих і допоміжних вправ, зменшують обсяг засобів активного відпочинку. Це дозволяє "загладити" пе­рехід від перехідного періоду до першого етапу підготовчого періоду чергового макроциклу.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
3. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
4. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
5. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
6. Активне управління інвестиційним портфелем - теоретичні основи.
7. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
8. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
9. Аналіз процесу і продуктів діяльності.
10. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка та її вплив на його психологічні особливості й поведінку.
11. Анатомо-фізіологічні основи статевого розвитку.
12. Базове поняття земле оціночної діяльності.

Переглядів: 2230