Психологія судді.

План.

1. Психологія судді.

2. Психологічні особливості судового процесу.

3. Психологія прийняття рішення судом.

4. Психологія особи підсудного.

Відповідно до Конституції України правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (ч. 1 ст. 127). У ч. 2 цієї ж норми Основного Закону держави у зв’язку з особливим статусом судді, визначається, що професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Суддя — посадова особа відповідного суду, носій судової влади. Це та особа, яка уповноважена виносити судові рішення від імені держави^{^[1]}. З цим пов’язані її підкорення тільки закону, заборона впливу на неї в будь-який спосіб.

Професія судді є найбільш складною серед юридичних професій. Це пов’язано з необхідністю приймати важливі і відповідальні рішення, визначати долі інших людей, їхню винність чи невинність у вчиненні злочинів. Тому суддя повинен нести високу відповідальність за свої вчинки і дії.

Пізнавальна діяльність судді спирається на вже зібрані на досудовому слідстві матеріали (докази з кримінальної справи). Суд повинен перевірити пред’явлені докази, «зважити» їх і ухвалити відповідне рішення. Йдеться про професійні якості судді, наявність відповідного досвіду, вміння розбиратися у життєвих ситуаціях. Саме з цим пов’язана віковий ценз судді — не молодше двадцяти п’яти років. Необхідний також і стаж роботи у галузі права — не менше трьох років.

У процесі дослідження події суддя конструює уявні моделі, висуває судові версії. Наявність обвинувального висновку в матеріалах кримінальної справи не повинна справляти сугестивного впливу на суддю. Поряд з версією обвинувачення можуть висуватися і контрверсії. У цьому виявляється і роль захисту в змагальному кримінальному процесі JI. Владимиров зазначав, що суд — не аудиторія, де читаються лекції, які складаються з узагальнень різноманітного матеріалу. Суд — розслідування індивідуальної події, і захисник повинен усі свої міркування будувати на основі певного випадку. Тут не може йтися про злочинність узагалі, а лише про злочинність саме тієї людини, яка сидить на лаві підсудних. Перебуваючи у межах того злочину, який засуджується і який він вивчає, захисник повинен тільки з нього черпати свої дані і доводи, ґрунтуючись тільки на клінічному вивченні окремого випадку. Йдеться про винність не класу, не групи, не професії, не партії, а саме цієї окремої людини, проти якої пред’явлено обвинувальний акт. Не слід змішувати двох трибуналів: наукового і судового. Перший не знає ніяких строків і умовностей, другий, за самим своїм завданням, пов’язаний строками та умовностями. Кримінальна справа — це «крапля води», в якій живе цілий світ істот, здебільшого невидимих для неозброєного ока.

Судді у змагальному процесі (обвинувачення — захист) належить регулююча роль, яка полягає у створенні ділової обстановки судового процесу, визначенні і регулюванні спілкувань, усуненні різко конфліктних стосунків, зниженні надмірного емоційного збудження учасників.

Діяльність судді пов’язана з розглядом різних за своїм характером справ (кримінальних, цивільних, адміністративних та ін.). Відсутність належної спеціалізації суддів, високий ступінь інтелектуальних та емоційних навантажень, перевищення нормативів кількості розгляду справ призводять до виникнення негативних емоцій, психологічних перевантажень, а зрештою, і до професійної деформації (використання схематичності і шаблону в діяльності, негативного ставлення до людей, спрощення процедури розгляду кримінальних чи цивільних справ та ін.).

Суддя має характеризуватися високими моральними параметрами, прагненням до справедливості. Необхідний індивідуальний підхід до кожної людини, поважне ставлення до її особистості. Правосуддя зачіпає долі багатьох людей. Судити потрібно справедливо, з урахуванням усіх обставин справи. Суддя має бути об’єктивним.

Пізнання у суді передбачає зіткнення різних інтересів, виникнення суперечливої інтерпретації тих чи інших фактів. У цій ситуації суддя повинен уміти виокремити головне, усунути перекручування, відрізнити емоції від існуючих реалій. Судді доводиться взаємодіяти з широким колом осіб з різним процесуальним становищем, які по-різному ставляться до справи, відрізняються за своїм інтелектом, віком, професією, соціальним станом та ін. Ця взаємодія має бути суворо процесуальною. Суддя не повинен виконувати не притаманні йому функції у наданні «правової допомоги населенню». У цьому плані слушно звучать слова: «Суд довідок не дає».

Суддю вирізняє висока культура мови. За допомогою мови судця здійснює комунікативну функцію, регулює спілкування різних осіб, справляє у допустимих формах психологічний вплив. Мова судді повинна вирізнятися лаконічністю, чіткістю формулювань, юридичною грамотністю. У діяльності судді важливе значення мають письмова мова, вміння складати процесуальні документи.

Професійна діяльність судді передбачає чіткий добір осіб на посади, вироблення своєрідних критеріїв відповідності. У психологічній літературі пропонувалося розробити професіограму судді (необхідний набір якостей залежно від виконуваної діяльності). Стосовно діяльності судді виділяють такі сторони (В. Васильєв): соціальну (висока відповідальність за свою діяльність, неупередженість тощо); реконструктивну (загальний і спеціальний інтелекти, пам’ять, уява, аналітичне мислення, інтуїція судці та ін.); комунікативну (чуйність, емоційна стійкість, уміння слухати і розмовляти та ін.); організаційну (воля, зібраність, цілеспрямованість, наполегливість тощо); посвідчувальну (загальна і спеціальна культура письмової мови, навички в складанні письмових документів та ін.).

2. Психологічні особливості судового процесу.

Основна і виняткова функція суду — вирішення справи по суті. Суд здійснює правосуддя у формі розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних та деяких інших категорій справ у встановленому законом процесуальному порядку.

Психологічні особливості процесуальної діяльності суду пов’язані з такими обставинами:

1) чітким порядком розгляду справ у суді (точна правова регламентація процедури);

2) стадійністю здійснення діяльності (процес проходить декілька точно визначених етапів);

3) активністю різних учасників процесу (прокурора, захисника, цивільного позивача, цивільного відповідача та ін.);

4) зовнішніми умовами, в яких відправляється правосудця (зал судового засідання, технічне оснащення процесу, наявність атрибутики тощо).

В юридичній літературі під правосудцям розуміється особливий вид державної діяльності, який полягає у розгляді і вирішенні певних категорій справ (розв’язанні різних соціальних конфліктів). Функція суду полягає в тому, аби розв’язати конфлікт, відновити справедливість. Судді при відправленні правосудця незалежні і підкоряються тільки закону. Підкорення закону означає додержання законодавчих розпоряджень, здійснення діяльності відповідно до процедури, встановленої чинним законодавством. Судовий процес передбачав виникнення процесуальних правовідносин.

Діяльність учасників судочинства докладно регламентується законом, що встановлює певну процесуальну форму (структуру судового процесу, його стадій, порядку проведення процесуальних дій). Процесуальна форма є гарантією захисту прав і законних інтересів особи.

Судова діяльність характеризується певною послідовністю, стадійністю. Судовий процес складається зі стадій, що змінюють одна одну. На кожній стадії Виносяться процесуальні рішення. Стадійність процесу перебуває у повній відповідності з науковою організацією праці. Стадії процесу обмежені часовими інтервалами, розташовуються у логічній послідовності, дають змогу успішно здійснювати судову діяльність.

Так, центральною стадією кримінального процесу є стадія судового розгляду. У плані психології важливе значення має така частина судового розгляду, як судове слідство, в якій суд за участю підсудного, захисника, потерпілого та обвинувача безпосередньо досліджує докази, зібрані на стадії досудового слідства і пред’явлені суду учасниками судового розгляду або повідомлені самим судом. Під час судового слідства головуючий, обвинувач, захисник, суддя допитують підсудних, свідків, заслуховують висновок експерта, оглядають речові докази, оголошують протоколи та інші документи^{^[2]}.

Виникає запитання: чи повинен суд збирати докази або тільки перевіряти наявні? За існуючою в Україні процедурою суд не тільки «зважує» наявні докази і ухвалює відповідне рішення, а й виконує деякі функції збирання доказів. Так, у ст. 315 КПК України передбачено, що з метою перевірки і уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства, суд мотивованою ухвалою, а суддя — постановою вправі доручити органу, який проводив розслідування, виконати певні слідчі дії. В ухвалі (постанові) зазначається, для з’ясування яких обставин і які саме слідчі дії необхідно провести, та встановлюється строк виконання доручення.

Психологія взаємостосунків учасників судового розгляду передбачає поділ процесуальних функцій, змагальність сторін. Змагальний процес будується на засадах процесуальної рівності сторін. При цьому обвинувач несе «тягар доказування» винності обвинуваченого. Активна діяльність суду полягає у забезпеченні рівних прав сторін (обвинувачення і захисту). В змагальному процесі можна говорити про; психологічні особливості діяльності обвинувача, захисту, суду.

Функція підтримання державного обвинувачення у суді покладається на органи прокуратури. Прокурор, підтримуючи перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів (ст. 264 КПК України). Він повинен сприяти встановленню; об’єктивної істини у кримінальній справі.

У змагальному процесі важливе значення має обвинувальна промова прокурора. Кожна промова складається з трьох частин: вступу, головної частини і висновку, для вироблення яких існують особливі правила, встановлені багаторічним досвідом. Необхідно, аби його доводи були не тільки цікаві, а й втілені в красиву форму і передавалися б слухачам у певній послідовності, інакше промова справить враження окремих уривків, що загороджують і затемнюють один одного. Аби усунути ці недоліки, оратор зобов’язаний попрацювати над планом, оскільки все вчення про красу і чіткість мови зводиться до вміння побудувати план, розподіливши в ньому вигідним чином усі докази та усі свої висновки.

Промова обвинувача повинна мати наступальний характер, справляти психологічний вплив і відповідати соціальним очікуванням. Прокурор має переконати суд у правильності пропонованої ним моделі події злочину та встановлення осіб, що його вчинили. Промова повинна містити раціональне та емоційне.

Існують різні підходи до структури промови прокурора. Найбільш типова форма промови прокурора складається з таких частин (за М. Єнікєєвим): 1) вступ; 2) виклад фактичних обставин і фабули справи; 3) аналіз і оцінка зібраних у справі доказів; 4) обґрунтування кваліфікації злочину; 5) характеристика особи підсудного і особи потерпілого; 6) пропозиції про міру покарання; 7) питання відшкодування заподіяних злочином збитків; 8) аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, пропозиції щодо їхнього усунення; 9) висновок.

Судова трибуна — засіб виховання громадян. Виховний вплив адресується не тільки підсудному, а й іншим особам (має загальну і часткову превенції).

Природа захисної діяльності є належним чином дослідженою. Певні спроби у вивченні тактики захисту в кримінальному судочинстві було зроблено Т. Варфоломєєвою. Тактика захисту передбачає обрання оптимальної позиції (лінії поведінки) захисника, доцільних прийомів її реалізації під час судових та інших дій. І. Фойницький зазначав, що захист — це відповідь на обвинувачення і становить сукупність прав та заходів, спрямованих на захист невинуватості підсудного і його прав та інтересів перед кримінальним судом. За образним висловлюванням Р. Бєлкіна, захисники — «санітари» кримінального судочинства. їхню роль неможливо переоцінити. Саме від них законодавець чекає своєчасного запобігання судовим помилкам, коли до відповідальності притягається невинуватий, коли покарання не відповідає ступеню суспільної небезпечності вчиненого, коли слідчий і суд ігнорують обставини, що виключають можливість кримінального переслідування чи пом’якшують покарання.

Захисник повинен організувати захист так, як вважає за доцільне, використовуючи різні тактико-психологічні прийоми. При цьому він має діяти у межах закону, не допускати порушень норм адвокатської етики. Захисник може використовувати «слабкі місця» обвинувачення. Однак неприпустимим є «свавілля захисту» недобросовісних адвокатів, які використовують протиправні і аморальні засоби. Принцип «захистити клієнта будь-якими засобами» не можна підносити до рангу принципів діяльності адвоката.

JI. Владимиров писав, що кримінальний захисник повинен бути озброєний знанням і глибокою чесністю, поміркований у висновках, безкорисливий у матеріальному відношенні, незалежний у судженнях, стійкий у своїй солідарності з товаришами. Він має бути лише правозаступником обвинуваченого, а не його повіреним. Запропоновані Владимировим прийоми захисту є актуальними й донині: 1) демонстрація доказів (демонстраційний спосіб надання і розроблення доказів повинен незмінно додаватися захистом, що має докази; захисту ж, що зовсім не має доказів, залишається шукати порятунку поза сферою доказів, у сфері моральності чи права взагалі); 2) вагомий доказ (не нападайте на супротивника, якщо у вас немає у руці сильного знаряддя; неспроможні витівки проти обвинувачення підривають довіру до захисту; краще мовчати, ніж виявляти сердите безсилля); 3) найбільш зручний порядок надання доказів захистом.

Важливе значення має промова адвоката у суді. За рецептом риторики стародавніх промова адвоката поділялася на шість частин: 1) вступ; 2) розповідь; 3) визначення предмета промови; 4) доведення; 5) спростування; 6) висновок. Щось подібне ми знаходимо й у сучасних джерелах: 1) вступ; 2) аналіз фактичних обставин справи; 3) аналіз особистісних якостей; 4) аналіз мотивів учинення діяння підзахисним; 5) висновок (М. Єнікєєв). Ще JI. Владимиров слушно зазначав, що поділ промови на частини, як він викладається у стародавніх, на сьогодні втратив своє значення, оскільки промови виголошуються після судового слідства, на якому все злочинне діяння проходить перед судом у живій, драматичній формі. Виокремлення певних частин у промові є надто умовним, ситуаційно визначеним наперед, залежним від конкретних обставин справи.

У психологічному аспекті важливе значення мають зовнішні умови, в яких відправляється правосуддя. До таких умов можуть належати приміщення, в якому відправляється правосуддя, зал судового засідання, меблі, що знаходяться в залі, тощо. Ухвалення рішень суддею від імені держави передбачає наявність у залі засідання державної символіки (герба, прапора), а сам судця повинен бути одягнений у мантію. Ці зовнішні умови сприяють виробленню поваги до суду, позитивно впливають на психіку осіб, які потрапили до сфери судочинства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 8. Психологічні основи судової діяльності.	\|	Психологія прийняття рішення судом.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.