• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 2. СИСТЕМА ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

1. Інформаційна система фінансового менеджменту.

2. Фінансова звітність підприємства.

3. Критерії корисності інформації.

1. Інформаційна система фінансового менеджменту.

Інформаційна система фінансового менеджменту являє собою процес безперервного цілеспрямованого підбору відповідних інформативних показників, які необхідні для здійснення аналізу, планування та підготовки ефективних оперативних управлінських рішень за всіма аспектами фінансової діяльності підприємства. Конкретні показники цієї системи формуються як з зовнішніх, так і з внутрішніх джерел інформації.

Система показників інформаційного забезпечення фінансового менеджменту, що формується з зовнішніх джерел, може ділитися на 4 групи:

1. Показники, що характеризують загальноекономічний розвиток країни:

a. показники макроекономічного розвитку:

i. обсяг та темп зростання ВВП (ЧНП, НД, ЛД тощо);

ii. обсяг емісії грошей;

iii. грошові доходи населення;

iv. вклади населення в банках;

v. індекс інфляції;

vi. облікова ставка НБУ;

b. показники галузевого розвитку:

i. обсяг виробленої продукції, його динаміка;

ii. загальна вартість активів підприємства (оборотних та необоротних);

iii. величина власного капіталу підприємств;

iv. величина прибутку (в т.ч. за видами);

v. ставки оподаткування (за різними податками);

vi. індекси цін на продукцію галузі.

2. Показники, що характеризують загальну кон’юнктуру ринку:

a. показники кон’юнктури ринку фондових інструментів:

i. види фондових інструментів та ступінь вільності їх обігу на біржовому та позабіржовому ринках;

ii. ціни купівлі-продажу основних фондових інструментів;

iii. обсяги та ціни угод за основними цінними паперами;

iv. значення та коливання індексів цін на фондовому ринку;

b. показники кон’юнктури ринку грошових інструментів:

i. кредитні ставки комбанків за валютою та термінами;

ii. депозитні ставки комбанків за валютою та термінами;

iii. офіційні курси валют;

iv. курси купівлі-продажу валют, встановлені комбанками та іншими фінансовими інститутами.

3. Показники, що характеризують діяльність контрагентів та конкурентів:

a. банків;

b. страхових компаній;

c. постачальників продукції;

d. покупців продукції;

e. конкурентів.

4. Нормативно-регуляторні показники:

a. за фінансовою діяльністю підприємств;

b. за функціонуванням окремих сегментів ринку.

Система показників інформаційного забезпечення фінансового менеджменту, що формується з внутрішніх джерел, може бути поділена на три групи:

1. Показники, що характеризують фінансовий стан та результати фінансової діяльності за підприємством в цілому:

a. склад активів та структура капіталу (баланс);

b. основні фінансові результати господарської діяльності (звіт про фінансові результати);

c. рух грошових коштів та окремих фінансових фондів.

2. Показники, що характеризують фінансові результати діяльності окремих структурних підрозділів підприємства (управлінський облік):

a. фінансові результати за основними сферами діяльності;

b. фінансові результати в регіональному розрізі;

c. фінансові результати окремих «центрів відповідальності».

3. Нормативно-планові показники:

a. система внутрішніх нормативів, що регулюють фінансовий розвиток: нормативи окремих видів активів, співвідношення окремих груп активів та пасивів, питомих витрат фінансових ресурсів;

b. система планових показників фінансового розвитку підприємства, до якої включається вся сукупність показників поточних та стратегічних планів.

Використання всіх показників, що формуються з зовнішніх та внутрішніх джерел, дозволяє створити на кожному підприємстві цілеспрямовану систему інформаційного забезпечення фінансового менеджменту, що зорієнтована як на прийняття стратегічних управлінських рішень, так і на ефективне поточне управління фінансовою діяльністю.

3. Критерії корисності інформації.

Вимоги до бухгалтерського обліку:

1. Точність – ведення бухгалтерського обліку на підставі первинних документів, застосування раціональних та ефективних форм і методів обліку.

2. Достовірність – записи мають бути точно підтверджені даними первинних документів.

3. Юридична обґрунтованість – належне оформлення первинних документів та наявність в них необхідних підписів.

4. Реальність показників обліку та їх порівнянність.

5. Тотожність синтетичного і аналітичного обліку.

6. Узагальнення облікових даних на перше число кожного місяця.

7. Своєчасність – забезпечення необхідною інформацією відповідних структур, фахівців, акціонерів, власників у встановлений строк.

8. Максимальне використання обчислювальної техніки та типових програм автоматизації обліку.

9. Застосування уніфікованих та стандартизованих первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку.

10. Дотримання єдиної методики обчислення показників та оцінки активів балансу.

11. Повнота – всі господарські операції, які правильно оформлені первинними документами, підлягають запису в регістрах БО на відповідних його рахунках без будь-яких винятків.

12. Економічність – забезпечення організації та ведення БО баз перевищення гранично допустимих витрат.

Облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, що використовує підприємство для складання та подання фінансової звітності.

Принципи – правила, за якими вимірюють, оцінюють і реєструють господарські потреби, а потім їх результати відображають у фінансовій звітності:

- обачність;

- повне висвітлення;

- автономність;

- послідовність;

- безперервність;

- нарахування та відповідність доходів і витрат;

- превалювання сутності над формою;

- історична (фактична) собівартість;

- єдиний грошовий вимірник;

- періодичність.

Вимоги до звітності [1, с. 287]:

- обов’язковість подання;

- державна регламентація;

- практичність інформації. Інформація вважається практичною, якщо вона здатна вплинути на вартісну оцінку об’єкта або на рішення, яке приймається в майбутньому (своєчасна і значуща);

- вірогідність (точність (правильність відображення даних синтетичного й аналітичного обліку у звітності), повнота (необхідність і обов’язковість заповнення всіх показників форм звітності) і надійність (правдивість, нейтральність та об’єктивність, обережність, можливість перевірки));

- своєчасність подання;

- методологічна єдність розрахунку показників;

- порівнянність показників;

- простота і зрозумілість;

- доступність і гласність;

- раціональність (необхідно передбачити розумний, мінімальний обсяг необхідних для управління показників);

- економічність (затрати праці та коштів на складання звітності мають бути мінімальними);

- дійовість (необхідність проведення наукового економічного аналізу звітних даних, виявлення недоліків і резервів).

Головна вимога до інформації, що представлена у фінансовій звітності, - це корисність для користувачів, тобто можливість її використання для прийняття обґрунтованих ділових рішень. Тому вона повинна відповідати визначеним критеріям:

- умісність – інформація значуща та впливає на рішення, що приймається користувачем; забезпечує можливість перспективного та ретроспективного аналізу;

- достовірність – правдивість, превалювання економічного змісту над юридичною формою, можливість перевірки та документальна обґрунтованість;

- нейтральність – немає акценту на задоволення інтересів однієї групи користувачів;

- зрозумілість – можливість розуміння змісту без спеціальної професійної підготовки;

- зіставленість – наведені дані повинні бути приведені до зіставленого вигляду з інформацією за іншими підприємствами та за періодами.

Також дотримуються певні обмеження щодо інформації, що включається до звітності:

- оптимальне співвідношення витрат та вигод;

- за принципом обережності не припускається завищення вартості активів та заниження вартості пасивів;

- конфіденційність – інформація не повинна погіршувати конкурентні позиції підприємства.

Тема 3. Види та методи фінансового аналізу.

1. Критерії поділу та види аналізу.

2. Характеристика системного підходу до фінансового аналізу.

3. Методи фінансового аналізу.

1. Критерії поділу та види аналізу.

Види аналізу:

1. За суб’єктами:

a. внутрішній (доступна внутрішня аналітична інформація);

b. зовнішній (тільки за загальнодоступною звітністю).

2. За методикою:

a. порівняльний;

b. факторний;

c. діагностичний;

d. граничний (маржинальний);

e. економіко-математичний;

f. стохастичний;

g. функціонально-вартісний.

3. За об’єктом управління:

a. техніко-економічний;

b. фінансово-економічний;

c. аудиторський (бухгалтерський);

d. соціально-економічний;

e. економіко-статистичний;

f. економіко-екологічний;

g. маркетинговий.

4. За часом:

a. попередній (перспективний);

b. ретроспективний (наступний):

i. оперативний;

ii. підсумковий.

5. За галузевою ознакою:

a. галузевий (методика враховує специфіку галузей);

b. міжгалузевий.

6. За просторовою ознакою:

a. внутрішньогосподарський;

b. міжгосподарський (порівнюються два або декілька підприємств).

7. За охопленням об’єкту:

a. суцільний;

b. вибірковий.

8. За змістом:

a. комплексний;

b. тематичний.

2. Характеристика системного підходу до фінансового аналізу.

В основі методології фінансово-економічного аналізу лежить діалектичний метод, тобто економічні явища, що вивчаються, аналізуються, розглядаються у їх зв'язку і взаємозалежності, русі і розвитку, а розвиток, як відомо, — це боротьба протилежностей, він відображає об'єктивні закони дійсності. Діалектичному розвиткові явищ у сфері фінансово-господарської діяльності підприємств властиві переходи кількісних змін у якісні, які супроводжуються виникненням нових якостей, запереченням, відмиранням старого і появою нового, прогресивнішого. Застосування діалектичного підходу до вивчення цих явищ викликає до життя такі найхарактерніші особливості методу аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств.

По-перше, це системний підхід до аналізу економічних явищ і процесів, який виявляється у комплексному вивченні взаємопов'язаних економічних, організаційних, технічних та інших факторів, у застосуванні системи показників для аналізу, про що йшлося у попередніх главах цього посібника.

По-друге, це широке використання логічних методів, а саме: дедукції та індукції. Дедукція — такий метод вивчення економічних явищ, коли нові знання про об'єкт здобувають шляхом переходу від загальних фактів до окремих висновків. Індукція — навпаки, такий логічний метод, за якого міркування ведеться від окремих, поодиноких фактів, положень до загальних висновків. Наочним прикладом використання дедуктивного підходу є розв'язання аналітичної задачі, суть якої зводиться до виявлення причин (факторів), що зумовили той чи інший фінансовий результат діяльності підприємства, наприклад прибуток: спочатку визначають суму прибутку, показники його динаміки, відповідність запланованому рівневі тощо, а далі — всі фактори, які забезпечили саме такий кінцевий результат.

Інша аналітична задача — визначення резерву зростання того чи іншого економічного показника, хоча б того самого прибутку: вона потребує вивчення окремих шляхів досягнення вищого результату за рахунок, наприклад, кращого використання засобів праці, предметів праці, скорочення простоїв, удосконалення технології, маркетингових програм тощо. Вона потребує індуктивного підходу, який забезпечує визначення загального резерву зростання (у нашому випадку — прибутку) за рахунок різноманітних факторів, які його формують.

По-третє, вивчення причин, які спричиняють зміни тих чи інших явищ економічного життя, оскільки всі явища обумовлені причинно-наслідковою залежністю. Мистецтво аналітика полягає в умінні відшукати найсуттєвіші причини, які найбільшою мірою вплинули на той чи інший результат.

По-четверте, аналіз передбачає не тільки виявлення напрямків впливу різних причин (факторів) на той чи інший економічний показник, а й надання кожному з цих напрямків конкретної цифрової визначеності і, по можли­вості, представлення характеру цього впливу у формалізованому вигляді, тобто математично, через певні функції, моделі.

По-п'яте, матеріали фінансово-економічного аналізу повинні вміщувати інформацію, яка була б здатна служити базою для прийняття управлінських рішень, спрямованих на розробку проектних варіантів розвитку підприємства, на підвищення ефективності діяльності за рахунок мобілізації резервів, виявлених аналізом.

Реалізація наукового методу фінансово-економічного аналізу, його методологія найтіснішим чином пов'язана із сукупністю технічних прийомів, які дають змогу на практиці вивчати економічні явища, що аналізуються; за допомогою цих прийомів забезпечується ефективність самого методу аналізу. Йдеться про методику аналізу. Вона, зокрема, передбачає застосування традиційних прийомів і показників статистичного вивчення економічних явищ. Крім того, методика фінансово-економічного аналізу містить в собі низку прийомів і методів, за допомогою яких досягається вирішення основних завдань аналізу — виявлення факторів, які впливають на економічні явища як об'єкти аналізу, розрахунки ефективності мобілізації резервів, пошук оптимальних управлінських рішень.

Метод фінансового аналізу (в широкому розумінні) являє собою системне, комплексне вивчення, вимір та узагальнення впливу факторів на результати діяльності підприємства шляхом обробки спеціальними прийомами системи показників плану, обліку, звітності та інших джерел інформації з метою підвищення ефективності діяльності підприємства.

3. Методи фінансового аналізу.

Метод (грец. methodos — шлях дослідження) — це спосіб дослідження певної мети. Він складається із сукупності прийомів теоретичного й практичного пізнання.

Вимірювання причинно-наслідкових взаємозв'язків у фінансовому аналізі, оцінювання результатів впливу різних факторів на підсумкові показники, первинне оброблення вихідної інформації здійснюють за допомогою спеціальних способів, методів і технічних прийомів. Вони є найважливішими елементами методики у фінансовому аналізі.

За можливістю формалізації виділяють: неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізуґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать методи, що характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них мають значення інтуїція, досвід та знання аналітика. Складність об'єктів економічних систем сприяла значному поширенню евристичних методів у якості методів вимірювання:

· експертних оцінок (Дельфійський, мозговий штурм, сценаріїв);

· теорії катастроф (програми вивчення та прогнозування нестійких економічних систем);

· деталізації (за часом, місцем дії, центром відповідальності);

· побудови системи показників;

· побудови системи аналітичних таблиць.

Формалізовані методи аналізупобудовані на жорстко формалізованих аналітичних залежностях між показниками. Формалізовані методи залежно від використання математичного апарату поділяють на кілька підвидів:

— традиційні методи — за їх допомогою здійснюється первісне аналітичне оброблення інформації:

• групування;

• порівняння;

• відносні, середні, модальні та медіанні показники;

• графічні.

— методи детермінованого факторного — використовуються, коли існує функціональна залежність між показниками:

• елімінування (ланцюгових підстановок, абсолютних різниць тощо);

• інтегральні;

• логарифмічні;

• пропорційного поділу;

• балансові;

• індекси;

• ряди динаміки;

• простих та складних відсотків (нарощування, компаундинг);

• дисконтування.

— методи ймовірнісного факторного аналізу — використовуються для вивчення зв'язку, коли існує імовірнісна залежність між показниками:

• дисперсійний аналіз;

• кореляційний аналіз;

• регресійний аналіз;

• коваріаційний аналіз;

• компонентний аналіз.

• сучасний багатофакторний аналіз;

— методи оптимізації показників— потребують використання комп'ютерної технології та програм:

• методи дослідження операцій;

• теорія ігор;

• теорія графів;

• теорія масового обслуговування.

Останніми роками методика фінансового аналізу збагатилась методами економіко-математичного та статистичного аналізу. Важливим здобутком аналізу є застосування графоаналітичних, імітаційних методів, конкурентних матриць, методів теорії ігор та оригінальних економіко-математичних методів.

Фінансовий аналіз підприємства проводиться за допомогою різних типів моделей, за якими можна структурувати та ідентифікувати взаємозв'язок між основними показниками.

Модель — це матеріальний або уявний об'єкт, який у процесі дослідження замінює об'єкт-оригінал так, що його безпосереднє вивчення надає нових знань про об'єкт-оригінал. Для цілей фінансового аналізу основною є економіко-математична модель, яка являє собою формалізований опис.

Таблиця – Методи фінансового аналізу

Економіко-математичні моделі — формалізований опис економічного об'єкта або процесу, який досліджується. Застосовуються на всіх рівнях управління. Дозволяють проводити кількісний і якісний аналізи економічних процесів, знаходити найкраще управлінське рішення. Серед економіко-математичних моделей виділяють такі їх типи: дескриптивні (англ. to describe — описувати), предикативні (англ. to predict – передбачати), нормативні.

Дескриптивні моделі— це моделі описового характеру, базуються на інформації фінансової звітності, є основними для оцінювання фінансового стану підприємства. Вони застосовуються, головним чином, для представлення інформації фінансової звітності у різноманітних аналітичних розрізах. Основні моделі:

— побудова системи звітних балансів;

— вертикальний і горизонтальний аналізи фінансових звітів;

— система аналітичних показників.

Предикативні моделі — це моделі прогностичного характеру. Використовуються для прогнозування показників діяльності підприємства і його фінансового стану. Основні моделі:

— розрахунок точки критичного обсягу продажу;

— побудова прогнозних фінансових звітів;

— моделі динамічного аналізу;

— моделі ситуаційного аналізу.

Нормативні моделі — це моделі для порівняння фактичних показників діяльності підприємств з розрахунковими. Використовуються для внутрішнього фінансового аналізу, який ґрунтується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделях.

Моделювання — це процес вивчення об'єкта за допомогою побудови, аналізу і застосування відповідних моделей, які повинні враховувати всі можливі взаємозв'язки, закономірності та умови розвитку об'єкта. Моделювання тісно пов'язано з такими гносеологічними категоріями, як абстракція, аналогія, гіпотеза тощо.

Модель будується для того, щоб визначити поведінку об'єкта моделювання залежно від різних можливих умов. Якщо між показниками існує однозначно визначений функціональний зв'язок, то використовують детерміноване моделювання. Якщо зв'язок між показниками має імовірнісний характер, то застосовують імовірнісне моделювання.

Детерміноване моделювання використовують для кількісного оцінювання впливу окремих факторів на зміну результативного показника. Факторна модель повинна забезпечувати визначення впливу зміни кожного фактора на кінцевий результат, а загальна сума впливу всіх факторів повинна дорівнювати загальній зміні результативного показника і може проводиться за прямою чи зворотною схемою. Функціональну залежність можна виразити різними моделями: адитивною; мультиплікативною; кратною; комбінованою (змішаною).

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. D. СОЦИОИДЕОЛОГИЧЕСКАЯ СИСТЕМА ВЕЩЕЙ И ПОТРЕБЛЕНИЯ
3. I. Введення в розробку програмного забезпечення
4. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
5. II.1 Програмне забезпечення
6. III. Етапи розробки програмного забезпечення
7. III. центральная нервная система
8. ISO9000. Як працює система управління якістю
9. IV. Виклад інформаційного матеріалу
10. IV. Виклад інформаційного матеріалу
11. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
12. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО

Переглядів: 914