Методичні рекомендації до семінарського заняття

Лютнева революція 1917 р., що як наслідок мала зречення царя Миколи ІІ від влади, сприяла створенню на теренах колишньої Російської імперії нової політичної ситуації. Виникають нові органи влади – Тимчасовий уряд, ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, а в Україні – Українська Центральна Рада, орган законодавчої влади. При висвітленні першого питання слід детально зупинитися на здобутках і прорахунках УЦР, які супроводжували її від березня 1917 р. й до квітня 1918 р. Необхідно зауважити, що в середовищі Центральної Ради одночасно співіснували дві течії: автономістична й самостійницька; часто не вистачало рішучості у доведенні своєї правоти. Варто проаналізувати зміст виданих Центральною Радою чотирьох універсалів, показати невідповідність проголошених у документах засад з їхнім практичним втіленням. Детальніше слід розглянути динаміку зростання прихильників більшовицьких ідей, показати амбівалентне ставлення українського суспільства до революційних перетворень, що яскраво засвідчують дві події, що збіглися в часі: бій під Крутами, де на захист Центральної Ради встали студенти, та пробільшовицьке повстання на заводі «Арсенал» у Києві, придушене петлюрівцями. Студенти мають спростувати або довести тезу сучасних українських істориків О. П. Реєнта і О. С. Рубльова, що «Четвертий Універсал був запізнілою спробою переходу від автономістськи-федеративних принципів державного будівництва до самостійницьких».

Насамкінець детальнішого розгляду потребує зміст Брестського мирного договору 1918 р., який В. Винниченко назвав «з різних боків дуже корисним для Української держави». З іншого боку, саме цей договір, що засвідчив вихід УНР з Першої світової війни і мав сепаратний характер, М. Грушевський назвав «гірким миром». Чому так – ось завдання для аналізу на семінарі.

Перш ніж визначити риси внутрішньої і зовнішньої політики гетьмана П. Скоропадського, необхідно ознайомитися з оцінкою його діяльності в історичній науці. Так, у 1920–1930-х рр. в українському екзилі сформувалися два історичні підходи: проуенерівський (В. Винниченко, П. Христюк, М. Шаповал), представники якого захищали у своїх працях добу УНР й засуджували діяльність П. Скоропадського, та прогетьманський, або консервативно-державницький (В. Липинський, Д. Дорошенко, Н. Полонська-Василенко), представники якого позитивно оцінювали гетьмана. Радянська історіографія висвітлювала гетьманат як реакційно-поміщицький режим, що спирався на німецькі та австрійські багнети (М. Супруненко, Є. Скляренко, М. Рубач). Серед сучасних українських істориків є як апологети Української держави (Я. Пеленський, Д. Яневський), так і прихильники проуенерівської історіографії. Зокрема, В. Солдатенко називає прихід до влади П. Скоропадського контрреволюційним переворотом.

Студенти мають ознайомитися з біографією П. Скоропадського, аби прослідкувати ґенезу його самостійницьких поглядів. Аналіз діяльності на посаді гетьмана варто зробити за такими напрямками: державний апарат; економіка; збройні сили; зовнішня політика; культура. Слід пам’ятати, що у своїй політиці гетьман спирався на великих землевласників і підприємців, відстоював право приватної власності, а тому закономірним є обмежена соціальна база прихильників його перетворень та широка опозиція в особі Українського національного державного союзу, анархістів на чолі з Н. Махном, більшовиків.

Третє і четверте питання хронологічно пов’язані, адже 1919–1920 рр. були часом найбільшого вияву громадянської війни на українських теренах. У третьому питанні слід детальніше зупинитися саме на внутрішній і зовнішній політиці Директорії, яка відновила законодавчі акти часів УНР й прагнула ліквідувати як прорахунки, так і здобутки П. Скоропадського (намір закрити Академію наук). Спираючись на робітництво і селянство, Директорія все-таки в політичному плані сама обмежила коло своїх прибічників. Окрім поміщиків і капіталістів, в яких масово почали конфісковувати землі та позбавили виборчих прав, до «чорного списку» було занесено й нетрудову інтелігенцію (лікарів, адвокатів, вчителів). У 1919 р. Директорія опинилася в скрутному становищі: з одного боку, наступали більшовики, до співпраці з якими закликала частина Директорії, з іншого боку – Антанта, що підтримувала білогвардійців, зокрема А. Денікіна, та до кооперації з якою проти більшовиків схилявся С. Петлюра; після інкорпорації ЗУНР до складу УНР (Акт злуки 22 січня 1919 р.) новим супротивником у боротьбі за українські землі стала Польща. На додачу до цього широке розгортання отаманщини (Н. Махно, Ангел, Зелений, Н. Григор’єв), внутрішні чвари в середовищі Директорії, відсутність належного матеріального і продовольчого забезпечення. Директорія опинилася в так званому «трикутнику смерті».

Четверте питання слід розпочати з визначення особливостей політики «воєнного комунізму», яку провадили в роки громадянської війни та інтервенції більшовики (націоналізація промисловості; мілітаризація економіки; загальна трудова повинність; ліквідація поміщицького землеволодіння; «червоний терор» тощо).

Наприкінці 1919 р. повстанський рух суттєво знесилив радянську владу в Україні, а тому стало помітним посилення Добровольчої армії генерала А. Денікіна, мета якого полягала у відновленні єдиної, неподільної Росії при опорі на великих землевласників, а сама політика мала яскраво виражений антиукраїнський й антисемітський характер. Вже наприкінці липня 1919 р. денікінці контролювали Крим і майже все Лівобережжя. Проте невдовзі більшовики змогли переломити хід подій, й у березні 1920 р. вони володіли майже всіма великими містами України. У контексті висвітлення цього питання слід згадати й діяльність «білого» генерала П. Врангеля в Криму, його загравання з Директорією та поразку від більшовиків і махновців 1920 р.

Детальніше варто зупинитися на явищі отаманщини, зокрема постатях Н. Григор’єва і Н. Махна. Студенти мають пояснити, як вони розуміють вислів Махна, що метою його армії є «чесна боротьба за повне визволення трудящих України від усякого поневолення».

Насамкінець необхідно розглянути події радянсько-польської війни на українських землях. Потребує пояснення, чому С. Петлюра як голова Директорії вирішив обрати своїм союзником саме Польщу, варто розглянути умови Варшавської угоди й дати їй історичну оцінку. Коротко необхідно охарактеризувати хід воєнних дій під час радянсько-польського протистояння, зупинитися на Ризькому мирному договорі, який, по суті, означав завершення національно-визвольних змагань й визнання поляками Радянської України.

Варто запам’ятати, що особливостями громадянської війни в Україні були: значна кількість претендентів на владу; різновекторність політичних, економічних, національних орієнтацій воюючих сторін; відсутність військо-політичної сили, яка б домінувала протягом тривалого часу; хронічна нестача зброї, боєприпасів; укладення численних нетривалих тактичних компромісів між ворогуючими сторонами; пасивність основної маси населення, яке у своїй більшості стало жертвою експансії та об’єктом насилля; помітний вплив на події зовнішніх чинників.

Проблемні запитання

· Розкрийте основну причину конфлікту між Українською Центральною Радою та російським Тимчасовим урядом. Проаналізуйте особливості взаємодії цих органів влади в Україні та Росії.

· Визначте місце Української Центральної Ради в процесі українського державотворення шляхом аналізу її здобутків та прорахунків. Чи можливо було уникнути помилок, яких припустилися українські політики у 1917 – на початку 1918 рр.?

· У 1918–1920 рр. існували політичні сили, які можна умовно назвати прихильниками та противниками незалежності України. Назвіть ці політичні сили та розкрийте їхні плани щодо українських земель.

· Поясніть, чому А. Денікіну вдалося 1919 р. за такий короткий час оволодіти значною територією України.

· Прослідкуйте долю керівників Української революції у найближче десятиліття по її завершенні. Як Ви вважаєте, чому деякі з ідеологів українського державотворення повернулися в Україну після встановлення радянської влади, а інші, навпаки, відійшли від політичної діяльності?

· Визначте місце «білого руху» в історії Росії та України. Висловте своє ставлення до перегляду російською офіційною історичною наукою і громадськістю ролі білогвардійців в процесі російського державотворення.

· Порівняйте соціально-економічні програми Центральної Ради, гетьмана П. Скоропадського, Директорії, А. Денікіна та більшовиків. Що в них спільного та відмінного? Зробіть висновки. Який шлях вирішення господарських проблем, по-Вашому, був найбільш доцільним та ефективним в умовах громадянської війни?

· Підтвердьте або спростуйте твердження, що Директорія сама обмежила коло своїх прибічників.

· Визначте причини, суть та наслідки отаманщини в Україні в 1918–1919 рр.

· Обґрунтуйте, яку подію слід вважати останньою в Українській революції. Чому більшість істориків завершує революцію 1920-м, а деякі – 1921 роком?

Ключові терміни та поняття:автономія, агітація, анархізм, анексія, «білий рух», Базарська трагедія (Другий Зимовий похід), Брест-Литовський мир, більшовизм, Варшавський договір, «воєнний комунізм», «вільне козацтво», Директорія, отаманщина, продрозкладка, революція, Ризький мирний договір, сепаратний мир, універсал, федерація, шовінізм.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Література	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.