Методичні рекомендації до семінарського заняття

Висвітлення першого питання слід розпочати з визначення терміну «тоталітаризм» та з’ясування його рис. Потім необхідно довести, що в Радянському Союзі у 1930-ті рр. було сконструйовано тоталітарний режим, характерними ознаками якого були: утвердження комуністичної форми тоталітарної ідеології; монополізація влади більшовицькою партією; зрощення правлячої партії з державним апаратом; встановлення жорсткого контролю над суспільним життям; встановлення монопольного контролю партійно-державного апарату над економічною сферою, централізація керівництва економікою. Студенти повинні визначити три хвилі репресій, які охопили радянське суспільство в останнє передвоєнне десятиріччя: 1) 1929–1931 рр. – розкуркулення, депортації, боротьба зі «шкідниками» і «саботажниками» (т. зв. «Шахтинська справа», 1928 р.), національно-свідомою інтелігенцією (справа СВУ, 1930 р., Українського національного центру, 1931 р.); 2) 1932–1934 рр. – голодомор, репресивний спалах після загибелі С. Кірова; 3) 1936–1938 рр. – доба «Великого терору», коли репресії застосовувалися до представників усіх верств радянського суспільства.

Необхідно звернути уваги й на риси «Великого терору» на Житомирщині, спираючись на статті Т. Рафальської і В. Нікольського.

При підготовці другого питання студенти мають пояснити, чому Й. Сталін назвав 1929 рік «роком великого перелому». Необхідно назвати джерела індустріалізації, особливості процесу індустріалізації в Україні, визначити сутність «соціалістичного змагання», зокрема проаналізувати позитивні і негативні наслідки цього процесу, а також головні результати індустріалізації. Відомий українсько-канадський історик О. Субтельний зауважив: «Жодне суспільство ніколи в історії не здійснювало настільки широкі економічні перетворення за такий короткий час. Якщо в період промислового перевороту в ХІХ ст. на будівництво декількох дюжин промислових підприємств в Україні пішли десятиліття, то в 30-ті роки ХХ ст. Ради споруджували тут сотні заводів щорічно». Отож, не зайвим буде порівняти процес індустріалізації в Російській імперії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. і в СРСР 1930-х рр.

Невід’ємною складовою у процесі нового соціалістичного ладу був проголошений на ХV з’їзді ВКП(б) 1927 р. курс на колективізацію, замінений 1929 р. курсом на суцільну колективізацію. Варто звернути увагу на появу статті Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів» (2 березня 1930 р.), в якій у «перегинах» процесу колективізації звинувачувалася місцева влада. Політика розкуркулення, депортацій, запровадження «внутрішнього паспорта» для селян була підсилена ще одним заходом – голодомором 1932–1933 рр. Розгляд даного підпитання варто організувати у вигляді дискусії. Студенти мають визначити причини появи голоду, довести його природний чи штучний характер, проаналізувати наслідки голодомору для українського народу; простежити ставлення різних політичних сил в Україні і за кордоном до голодомору 1932–1933 рр.

Третє питання варто розпочати з того, що не всі українські землі в міжвоєнний період входили до складу УРСР. Зокрема, Східна Галичина, Західне Полісся, Західна Волинь, Холмщина і Підляшшя згідно з Ризькою мирною угодою 18 березня 1921 р. належали до Польщі; Північна Буковина і Бессарабія входили до складу Румунії, Закарпаття перебувало у складі Чехо-Словаччини (з березня 1939 р. – Угорщини). Студенти повинні визначити риси соціально-економічного розвитку українських земель у складі інших держав, довести колоніальний характер розвитку української економіки, проаналізувати характер політичного режиму в них, участь українських політичних сил в житті Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини, довести, що в Румунії склалися найгірші умови для національного розвитку українців, а в Чехо-Словаччині, навпаки, ставлення до українців було найліберальнішим. Ставлення ж польської влади до українців яскраво демонструє вислів міністра польського уряду С. Грабського: «Немає ніякого українського народу, український народ – вигадка комуністів з пропагандистською метою». Втім, необхідно зауважити, що ставлення польської влади до українського чинника в міжвоєнний період не було однозначним. О. Бойко пропонує виділити такі етапи:

1) «невизначеності» (1919–1923) – у цей час з погляду міжнародного права і держав Антанти влада Польщі над Західною Україною вважалася спірною. А тому Польська конституція (17 березня 1921 р.) гарантувала права українців на рідну мову в публічному житті та навчанні в початкових школах; закон від 26 вересня 1922 р. надавав самоврядування трьом галицьким воєводствам (Львівському, Станіславському і Тернопільському). 14 березня 1923 р. в Парижі рада послів Антанти остаточно визнала суверенітет Польщі над Східною Галичиною;

2) «тиску» (1923–1926) – народові демократи, що перебувають при владі в Польщі, відстоюють програму окупації західноукраїнських, білоруських і литовських земель, та повної асиміляції інших народів задля створення однонаціональної польської держави. Саме в цей час, 31 липня 1924 р., було прийнятто закон, за яким державною мовою на території Польщі визнано польську;

3) «пошуку компромісу» (1926–1937) – запровадження політики поступок і компромісів з метою створення ілюзії ліквідації національного гніту; активний курс на державну асиміляцію національних меншин. Найчисленніша українська партія УНДО в жовтні 1935 р. бере курс на «нормалізацію» польсько-українських відносин;

4) 1937–1939 рр. – повернення польського уряду до доктрини однонаціональної польської держави.

Окремо студентам варто зупинитися на формах опору, здійснених українським населенням – від страйків і селянських заворушень до терористичної діяльності представників Організації українських націоналістів. Слід звернути увагу на ґенезу націоналістичного руху, визначити основні засади «інтегрального націоналізму» Д. Донцова, прослідкувати основні форми боротьби націоналістів проти влади, а також відповідь поляків на заходи непокори з українського боку (політика «пацифікації», ув’язнення саботажників у концтаборі Береза Картузька).

Перебування українських земель у складу Румунії також обмежують трьома періодами: 1918–1928 рр. і 1937–1940 рр. – періоди реакції; 1928–1937 рр. – період відносної лібералізації. Українські землі активно роздаються офіцерам румунської армії; здійснюється активна румунізація (закриття українських шкіл, переслідування української церкви); з середини 1930-х рр. в Румунії набирають сили фашистські партії і організації («Залізна гвардія»).

Про більш ліберальне ставлення до українців у Закарпатті свідчить існування в цьому регіоні в 1930-ті рр. майже 30 політичних партій; зростання кількості початкових шкіл; можливість користуватися в цих школах мовою на власний вибір. Детальніше слід зупинитися на постаті А. Волошина та умовах проголошення Карпатської України. Студенти мають проаналізувати, чи дійсно Гітлер мав намір створити «Велику Україну» як антирадянську силу, спираючись на Карпатську Україну і чому саме з його дозволу Угорщина в березні 1939 р. окупувала Закарпаття.

Четверте питання варто розпочати із визначення сутності «культурної революції», яку більшовики прагнули втілити на українських землях. Складовими цього процесу були ліквідація неписьменності; створення системи народної освіти; підготовка нових кадрів; ідеологізація засобами літератури і мистецтва; використання наукових досягнень для соціалістичного будівництва. Необхідно прослідкувати як здобутки, так і втрати української літератури (М. Хвильовий, В. Сосюра, М. Куліш), кіно (О. Довженко, Д. Вертов), театрального життя (Л. Курбас, Г. Юра), музичного мистецтва (Г. Верьовка, Б. Лятошинський), науки (М. Боголюбов, Ю. Кондратюк, Є. Патон) у міжвоєнний період. Так, ліквідація неписьменності і створення широкої мережі закладів освіти, попри безперечний позитив, мали й негативні наслідки, адже рівень загальнотеоретичної підготовки знижувався через політехнізацію та ідеологізацію навчання, репресії по відношенню до представників старої інтелігенції. Слід довести яскравими прикладами, що у міжвоєнний період в Україні чітко простежується боротьба двох протилежних тенденцій оновлення: гуманістичної, пошукової, творчої (діяльність модерністів) і державно орієнтованої, централізованої, регламентованої. У 20-ті рр. домінує перша, в останнє передвоєнне десятиріччя – друга.

Проблемні запитання

· Доведіть або спростуйте твердження, що на початку 20-х рр. ХХ ст. УСРР переживала політичну кризу. Якими були її причини?

· У чому полягала сутність планів «договірної федерації», «федералізації» та «автономізації» щодо утворення СРСР? Який з вказаних варіантів було втілено в життя?

· Визначте, яке місце для України мало входження до СРСР.

· Прокоментуйте вислів С. Петлюри: «…Українізація справляє враження певного тактичного ходу з боку більшовиків, коли він не дасть бажаних наслідків, то про нього швидко забудуть».

· Як Ви розумієте гасло М. Хвильового «Геть від Москви!»? Чи містило воно антиросійський заклик?

· Визначте економічні, політичні та соціальні протиріччя НЕПу. Як Ви вважаєте, чи можна розглядати НЕП як тимчасовий відхід від побудови соціалізму, чи це був закономірний етап у побудові радянського суспільства?

· Російські історики О. Данилов та Л. Косуліна зазначають, що головним джерелом здійснення індустріалізації стали ресурси, отримані, перш за все, за рахунок «споживчого аскетизму» населення. Поясніть значення цього поняття.

· Визначте позитивні та негативні результати та наслідки індустріалізації.

· Доведіть або спростуйте твердження про суперечливий характер розвитку української культури в 20–30-ті рр. ХХ ст. Чому цей період увійшов в історію під назвою «Розстріляне відродження»?

· Проаналізуйте програмові цілі прихильників українофільства, русофільства, русинства, мадярофільства на Закарпатті. Поясніть причини появи цих течій, визначте їхнє місце в незалежній Україні.

· Поміркуйте, що спільного між умовами проголошення незалежності УНР, ЗУНР та Карпатської України. Зробіть висновки.

Ключові терміни та поняття:автокефальна церква, атеїзм, бюрократія, «великий терор», геноцид, господарський розрахунок, експропріація, «закон про п’ять колосків», індустріалізація, інтелігенція, карткова система, колективізація сільського господарства, коренізація, культ особи, куркуль, мілітаризація, націоналізація, нова економічна політика, пацифікація, п’ятирічний план, репресії, «розстріляне відродження», соцзмагання, сталінізм, тоталітаризм, урбанізація.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Література	\|	Тема 9. Україна в роки Другої світової війни та першому повоєнному десятиріччі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.