• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Авари – племінний союз, що складався переважно з тюркомовних племен; прийшовши з території Центральної Азії, панували на землях України з сер. VІ до сер. VІІ ст.

Автокефальна церква – у православ’ї самостійна церква, адміністративно незалежна від інших церков.

Автономія – право на самоврядування певної частини держави в економічних, соціальних, культурних і політичних питаннях, надане вищою владою держави.

Автохтони – населення, яке збереглося на даній території з часів попереднього етапу розвитку людського суспільства.

Агітація – поширення думок, фактів тощо з метою політичного впливу на свідомість, настрій, громадську активність населення.

Алани – іракомовні племена сарматського походження, які жили з І ст. н. е. на території між Нижнім Дніпром і Пд. Уралом.

Амністія – повне або часткове звільнення від покарання, припинення відбування покарання чи його пом’якшення тих чи інших груп засуджених згідно з рішенням глави держави чи вищого органу влади.

Анархізм – суспільно-політична течія, яка виступає за скасування будь-якої державної влади та перехід до повного самоуправління громад і трудових колективів.

Андрусівське перемир’я (1667 р.) – договір між Річчю Посполитою та Московською державою про припинення польсько-московської війни на 13,5 років; фактичний поділ України на Правобережну (у складі Польщі) та Лівобережну (у складі Московщини).

Анексія – примусове приєднання, захоплення однією державою території іншої держави.

Анімізм – віра в існування душ та духів як першооснови всього сущого, що базувалася на уявленні про природу як живу істоту.

Анти – давньослов’янські племена, які з ІІ ст. н. е. жили у лісостеповій частині України, між Дністром і Дніпром.

Антиалкогольна кампанія – комплекс урядових заходів щодо зниження споживання алкоголю серед населення, наприклад, А. к., проведена в 1985–1988 рр. в СРСР М. Горбачовим.

Антисемітизм – одна з форм національної та релігійної ворожнечі, що виявляється у негативному ставленні до євреїв.

Аристократія – 1) форма правління, коли влада належить представникам родової знаті; 2) у рабовласницькому та феодальному суспільстві – найбільш привілейований стан.

Артанія – одне з ранніх державних утворень східнослов’янських племен у VІІІ–ІХ ст., про яке згадують арабські та персидські джерела разом з Куявією та Славією.

Асиміляція – етнічний процес, у ході якого окремі, переважно нечисленні народи, внаслідок тривалого спілкування з іншим народом, серед якого вони живуть, засвоюють його культуру і мову та поступово зливаються з ним.

Атеїзм – світогляд, спрямований проти релігії та заперечення факту існування Бога.

Бабин Яр – урочище на південно-західній околиці Києва, місце масових розстрілів мирного населення, зокрема єврейського, та радянських військовополонених нацистськими загарбниками в роки Другої світової війни.

Базарська трагедія (Другий Зимовий похід) – бій 17 листопада 1921 р. поблизу сучасного с. Базар Народицького району Житомирської області. У ході цієї битви в боротьбі з більшовиками зазнала поразки Волинська група Армії УНР під командуванням генерала-хорунжого Ю. Тютюнника.

Баскак – намісник хана Золотої Орди у підвладних країнах у другій пол. ХІІІ – поч. ХІV ст.

Бахчисарайський мирний договір 1681 р. – угода про перемир’я між Туреччиною, Кримським ханством і Московською державою, підписана на 20 років. Туреччині відійшли північна Київщина, Брацлавщина, Поділля; Московщині – Лівобережна Україна та Київ; територія між Дністром і Бугом залишалася незаселеною.

Бейліса справа – провокаційний судовий процес проти прикажчика цегельного заводу Менделя Бейліса, що відбувався в Києві у 1913 р. Проти Бейліса було сфабриковано справу про ритуальне вбивство християнської дитини Андрія Ющинського. Слідство тривало 2,5 роки і викликало масові демонстрації протесту прогресивної громадськості. Бейліса було виправдано.

«Березневі статті» 1654 р. – документи, що визначали політичне і правове становище Гетьманщини після проголошення Переяславської угоди з Московським царством.

Берестейська унія 1596 р. – союз між католицькою і православною церквами й поява греко-католицької релігії на соборі у Бресті.

Берладники – збірна назва переселенців із земель Київської держави, які у ХІІ ст. оселилися у Нижньому Подунав’ї.

«Білий рух» – рух російських монархічно налаштованих діячів за визволення Росії від більшовизму й відновлення єдиної Російської держави через установлення військової диктатури в період громадянської війни 1917–1920 pp. Виник у листопаді 1917 р. на півдні Росії як добровольчий рух на чолі з генералами М. Алексєєвим і Л. Корніловим. Один з найяскравіших лідерів – А. Денікін, який у 1919 р. заволодів значною частиною Лівобережної і Південної України й проводив відверту антиукраїнську політику.

Білі хорвати – східнослов’янське плем’я, що протягом VІІ–Х ст. проживало на території між верхів’ям Дністра та Карпатами.

Білоцерківський мирний договір 1651 р. – договір, укладений між гетьманом Б. Хмельницьким і польським урядом у м. Біла Церква. Угода стала наслідком поразки козацького війська у Берестецькій битві 1651 р. Угода визначала скорочення реєстрового козацтва з 40 до 20 тис. чол., обмежувала територію Гетьманщини Київським воєводством.

Більшовизм – революційна марксистська течія у робітничому русі, що виникла на поч. ХХ ст., основні ідеї якої знайшли відбиток у програмних документах РСДРП; теоретична, політична і практична діяльність партії більшовиків.

Блокада – військова, економічна або політична ізоляція.

Борисфен – антична назва р. Дніпро.

Бояри – верхівка панівного класу феодального суспільства в Київській Русі, Молдавії та Румунії.

Братства – національно-релігійні та культурно-просвітницькі організації українських міщан при церковних парафіях ХV–ХVІІ ст. Б. ставили на меті захист інтересів православних.

Брест-Литовський мир 1918 р. – мирний сепаратний договір між Українською Народною Республікою, з одного боку, і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною й Болгарією, з другого, укладений 27 січня (9 лютого) 1918 р. у Бресті, перший мирний договір Першої світової війни 1914–1918 рр. Країни Четверного союзу визнавали УНР, натомість УНР зобов’язана була не вступати в нові союзи, спрямовані проти Центральних держав, а також надати цим державам продовольство і сировину в обмін на їхню допомогу вигнати з України більшовиків.

Букринський плацдарм – плацдарм на правому березі Дніпра в районі Великого Букрину за 80 км на південь від Києва. Під час битви за Київ задача військ на Б. п. полягала в тому, щоб відволікати на себе частину німецьких військ.

Булава – один з клейнодів, символ найвищої влади гетьмана (кошового отамана) у реєстровому козацькому війську. Мала вигляд палиці з горіхового дерева довжиною 50–70 см з насадженою на нею срібною або визолоченою кулею.

Бунчук – один з українських козацьких клейнодів, важливий атрибут гетьманської влади у ХVІ–ХVІІІ ст. Має вигляд довгої палиці з мідною кулею, з якої звисали довгі пасма кінського волосся білого, чорного та рудого кольорів, а також дві китиці.

Буржуазія – частина суспільства, зайнята підприємницькою діяльністю; в Україні з’являється у ХVІІ ст. з появою мануфактур, формуванням ринку та розвитком міст.

Бучацький договір 1672 р. – мирний договір між Річчю Посполитою і Османською імперією, укладений 18 (28) жовтня 1672 р. в м. Бучачі. Договір підвів підсумок польсько-турецькій війні, у ході якої козацьке військо П. Дорошенка воювало проти поляків у союзі з турками. За умовами договору Подільське воєводство відходило до Туреччини; визнавалася влада П. Дорошенка на Брацлавщині і Південній Київщині, з цих земель виводилися всі польські залоги; Польща зобов’язувалася сплатити Туреччині контрибуцію за зняття облоги Львова і щорічно платити 22 тис. злотих данини.

Бюрократія – привілейована частина відірваних від народу вищих чиновників, урядовців, адміністративних працівників.

Валуєвський циркуляр 1863 р. – таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєва до територіальних цензурних комітетів, в якому наказувалося призупинити видання значної частини книг, написаних «малоросійською», тобто українською мовою. Згідно з указом заборонялась публікація релігійних, навчальних і освітніх книг, однак дозволялась публікація художньої літератури.

Варшавський договір 1920 р. – угода між УНР і Польщею, яка передбачала спільні польсько-українські військові дії проти радянських військ на території України та відновлення влади Директорії УНР на чолі з Головним отаманом С. Петлюрою. Угода офіційно визнала анексію Польщею Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини.

Варяги (нормани) – давньоруська назва жителів Скандинавії (норманів), військові дружини яких здійснювали завойовницькі походи Західною Європою й Руссю.

Велика Вітчизняна війна – війна між Радянським Союзом і нацистською Німеччиною та її союзниками (Угорщиною, Італією, Румунією, Словаччиною та Фінляндією), що тривала протягом 1941–1945 рр., складова частина Другої світової віни 1939–1945 рр.

Велике переселення народів – умовна назва сукупності етнічних переміщень у Європі (ІV–VІІ ст.) – германських, слов’янських, сарматських та інших племен на територію Римської імперії.

Великий Луг – у ХVІ–ХVІІІ ст. так називалися плавні у пониззі Дніпра (нижче острова Хортиця), де жили й господарювали запорозькі козаки.

«Великий терор» – найменування періоду в історії СРСР (1937–1938 рр.), коли сталінські репресії були різко посилені й доведені до максимуму своєї інтенсивності. Інша поширена назва цього історичного періоду, «єжовщина», пов’язана з тим, що керівником народного комісаріату внутрішніх справ у той час був М. І. Єжов.

Венеди – слов’янські племена, які жили на рубежі між річками Одрою та Дніпром і біля Карпат.

Верв – сільська територіальна община у Київській Русі, що об’єднувала населення одного або кількох селищ.

Випищики – українські козаки, виключені рішенням уряду Речі Посполитої з козацьких реєстрів у першій половині ХVІІ ст. внаслідок поразки козацько-селянських повстань. В. позбавлялися традиційних прав і козицьких привілеїв і мали повернутися до стану селян чи міщан.

Вира – грошовий штраф за вбивство вільної людини у Київській Русі.

«Відлига» – неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (1953–1964). Його характерними рисами були певний відхід від жорсткої сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя. Вислів «хрущовська відлига» пов’язаний з назвою повісті І. Еренбурга «Відлига».

Військо Запорозьке – офіційна назва реєстрового козацького війська, створеного у 1572 р. за рішенням польського короля Сигізмунда ІІ Августа для оборони південних кордонів Речі Посполитої від турків і татар.

Війт – керівник місцевого чи сільського самоуправління в ХVІ–ХVІІІ ст. в Україні, яке ґрунтувалося на Магдебурзькому праві; здійснював судову й адміністративну владу.

Віленське перемир’я 1656 р. – перемир’я між Річчю Посполитою і Московською державою, згідно з яким припинялися військові дії між двома країнами, обидві країни мали припинити мирні переговори зі Швецією.

«Вільне козацтво» – добровільні військово-міліцейські з’єднання, що виникли в Україні навесні 1917 р. Отаманом «В. к.» на з’їзді (жовтень 1917 р.) обрано П. Скоропадського Загони «В. к.» були розформовані у травні – червні 1918 р. на вимогу німецького командування.

«Вісла» операція, 1947 р. – примусове виселення 140 тис. бойків і лемків зі своїх етнічних земель у західну та північну Польщу, здійснене польською владою спільно зі збройними силами СРСР і Чехо-Словаччини На землі, що звільнилися, було переселено 14 тис. поляків.

Віче – народні збори в общинах стародавніх слов’ян та в Київській Русі.

Вічний мир 1686 р. – договір між Московською державою і Річчю Посполитою, який фактично підтверджував умови Андрусівського перемир’я 1667 р. й закріплював контроль Московщини над Лівобережною Україною, а Польщі – над Правобережжям.

Воєвода – командувач князівською дружиною в Київській Русі.

«Воєнний комунізм» – державна політика надзвичайних заходів, заправаджених більшовицьким урядом Радянської Росії в період з 1918 по 1921 рр. Складові: витискання з економіки капіталістичних відносин; націоналізація промисловості; продрозкладка як основний метод забезпечення продовольчих потреб держави; згортання товарно-грошових відносин; загальна трудова повинність тощо.

Волока – норма земельної площі згідно з «Уставом на волоки» (1557 р.); у Великому князівстві Литовському становила 19,5 га.

Волхви – у стародавніх слов’ян служителі язичницького релігійного культу; вважалося, що волхви мали вплив на сили природи, вміли пророкувати майбутнє та лікувати людей.

Волюнтаризм – позиція суб’єкта політики, згідно з якою головними чинниками досягнення поставленої мети є воля, особисті устремління та політичні наміри.

Вотчина – одна з форм феодальної земельної власності за часів Київської Русі, що складалася з князівських, боярських і монастирських володінь; власник В. мав право передати її у спадок, продати, обміняти, поділити.

Гадяцький договір 1658 р. – угода, підписана між гетьманом І. Виговським і польським урядом у м. Гадячі. За умовами договору Гетьманщина як незалежна держава під назвою Велике князівство Руське мала увійти на рівних правах із Польщею і Литвою до складу Речі Посполитої.

Гайдамацький рух – український визвольний рух проти польського гніту на Правобережній Україні у ХVІІІ ст.

«Галицько-руська матиця» – культурно-освітнє товариство, засноване у 1848 р. у Львові з метою проведення просвітницької та видавничої діяльності, розвитку шкільництва.

«Галичина» дивізія СС – військовий підрозділ, утворений за згодою німецького командування 28 квітня 1943 р. Складався з 18 тис. українських добровольців. У першому ж бою під Бродами в липні 1944 р. була розгромлена радянськими військами. Відступивши до Німеччини, рештки дивізії здалися британським військам.

Геноцид – сукупність дій або політика, спрямовані цілковито або частково на винищення національної, етнічної, расової, релігійної або соціальної спільності людей.

Геополітика – соціально-політична концепція, що ґрунтується на ідеї визначальної ролі географічного чинника в історії суспільства та вибудовує на її підставі програму внутрішніх і зовнішньополітичних дій.

Геральдика – гербознавство; допоміжна історична дисципліна, що вивчає герби як специфічні історичні джерела, їх історію, правила створення та використання.

Гестапо – репресивний орган у гітлерівській Німеччині, який протягом 1933–1945 рр. здійснював масовий терор і погромно-каральні операції в Німеччині й окупованих нею країнах Європи.

Гетто – термін для позначення відокремленої території, частини міста, заселеної членами релігійної або етнічної меншини. Пізніше так стали називати ізольовані території проживання євреїв по всій Європі.

Гетьман – командувач військових формувань українських козаків у ХV–ХVІІІ ст.

«Гласність» – політика максимальної відвертості та правди в діяльності державних і громадських організацій, дієва й активна форма участі громадської думки в демократичному розв’язанні найважливіших проблем країни. Була проголошена М. Горбачовим у 1987 р. і ставила за мету сприяння розвитку демократії, плюралізму думок, подоланню застійних явищ.

Глухівські статті 1669 р. – угода між гетьманом Д. Многогрішним і московським урядом, яка скасовувала Московські статті 1665 р. і передбачала відновлення ряду автономних прав Гетьманщини: зменшувалася кількість московських воєвод; козацький реєстр складався з 30 тис. осіб; право збирати податки залишалося за козацькою старшиною тощо.

Головна Руська Рада – українська громадсько-політична організація, що виникла під час революції 1848–1849 рр. в Австрії Маніфест, прийнятий ГРР, виголошував, що галичани є складовою частиною всього українського народу; містив вимогу про поділ Галичини на східну (українську) і західну (польську) й об’єднання українських земель Галичини, Буковини і Закарпаття в межах однієї провінції; викладання в школах і ведення діловодства українською мовою. ГРР розпущена урядом у 1851 р.

Голокост – винищення нацистами євреїв у Європі впродовж 1933–1945 рр.

Господарський розрахунок – метод господарювання підприємств в умовах соціалістичної економіки; в умовах збереження централізованого керівництва підприємствам надається певна господарська самостійність (самоокупність, самофінансування, самоуправління). Підприємство за рахунок зароблених ним коштів мало покривати всі поточні витрати, в т. ч. на зарплату, реконструкцію підприємства, розширення виробництва та соціальний розвиток колективу.

Готи – східногерманські племена, які в ІІ ст. рушили на територію України з Прибалтики; утворили на цих землях політичний союз – державу Германаріха. В 375 р. розгромлені гунами.

Графіті – стародавні написи, малюнки на стінах, склі, посуді.

Громадівський рух – одна зі складових українського національного руху др. пол. ХІХ ст., що став можливим на тлі лібералізації суспільства, викликаного реформами Олександра ІІ. «Громади», національно-культурні осередки української інтелігенції, виникли в Києві та Петербурзі у 50-х рр. XIX ст. Їх засновниками і першими членами стали відомі діячі української культури М. Костомаров, П. Куліш, П. Чубинський, В. Антонович, М. Драгоманов, М. Лисенко, М. Старицький. Одночасно виникають «Громади» в Харкові, Одесі, Полтаві, Чернігові. Мета діяльності – культурно-просвітницька (заснування недільних шкіл, написання і поширення україномовної літератури), в політичному плані – ідеї федералізму (М. Драгоманов). Важливе значення мала діяльність т. зв. «Старої громади» у протистоянні з «молодими громадами».

Грюнвальдська битва 1410 р. – битва між військами Тевтонського ордену й об’єднаною польсько-литовсько-українською армією поблизу сіл Грюнвальд і Танненберг.

Губернатор – до 1917 р. – найвищий урядовий чиновник у губернії в Російсьькій імперії.

Губернія – основна адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії з 1708 р.

Гуманізм – система ідей і поглядів, в основу яких покладене визнання людини як найвищої цінності; виникає в епоху Відродження.

Гуни – кочовий тюркомовний народ, який наприкінці ІІ ст. почав просуватися з Центральної Азії на Захід і відкрив епоху Великого переселення народів.

Данина – натуральний або грошовий податок із підкорених племен і народів.

Декабристи – революційний рух російських дворян першої чверті ХІХ ст., спрямований на обмеження самодержавства, встановлення демократичних свобод, скасування кріпацтва в Росії.

Демократизація – процес утвердження принципів демократії в країні, послідовне становлення і розвиток демократичного устрою.

Депортація – примусове виселення населення з місця постійного проживання.

Деревляни – східнослов’янське плем’я (союз племен), які проживали на південь р. Прип’ять між Случчю і Тетеревом.

Десталінізація – політика, що розпочалася в СРСР 1956 р (виступ М. Хрущова на ХХ з’їзді КПРС), характеризувалася пом’якшенням політичного режиму й засудженням «культу особи» Й. Сталіна.

Десятина – 1) відрахування на утримання місцевих храмів духовенства десятої частини прибутків усіх князівських володінь і землевласників; 2) одиниця земельної площі, яка у ХVІІІ ст. в Україні дорівнювала приблизно 1 га.

Децентралізація – управлінська політична система, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоврядування з метою оптимізації практичного розв’язання питань загальнонаціональної ваги, а також реалізації регіонально-локальних програм.

Дике поле – історична назва незаселеної території південного українського степу, обмежена середньою та нижньою течією Дністра на заході, нижньою течією Дону та Сіверським Дінцем на сході. Утворилося в ХІV–ХV ст., під час колонізації цього регіону козацтвом після монголо-татарської навали.

Директорія – тимчасовий революційний орган, створений у ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. на засіданні Українського національного союзу для керівництва повстанням проти гетьмана П. Скоропадського; на чолі Д. був В. Винниченко.

Дисиденти – учасники опозиційного руху в СРСР, спрямованого проти комуністичного тоталітарного режиму.

Дистрикт «Галичина» – адміністративна одиниця з центром у Львові у складі генерал-губернаторства, утвореного на території центральної частини Польщі в період німецької окупації під час Другої світової війни, до складу якого ввійшли Львівська, Дрогобицька, Станіславська та Тернопільська області.

Довбиш військовий – військовий службовець на Запорозькій Січі, який за допомогою литавр скликав запорожців на загальні військові збори; виконував також поліцейські функції, роздягаючи і приковуючи засудженого до ганебного стовпа, був присутнім під час виконання вироків, збирав мито та податок на перевозі.

Дреговичі – східнослов’янське плем’я (союз племен), що населяло територію між Прип’яттю та Західною Двіною; у Х ст. увійшло до складу Київської Русі.

Дробицький Яр – місце масового знищення нацистами єврейського населення м. Харкова, що сталося в січні 1942 р. Загальна кількість загиблих становила близько 30 тис.

Дружина – військо, об’єднане навколо вождя племені, а згодом – князя.

Дуліби – союз східнослов’янських племен на території Західної Волині; з Х ст. під назвою бужани та волиняни ввійшли до складу Київської Русі.

Евакуація – вивезення населення, підприємств, установ, матеріальних і культурних цінностей із районів, яким загрожують воєнні дії або стихійне лихо.

Економіка – народне господарство, що вміщує галузі матеріального виробництва та невиробничої сфери.

Експропріація – примусове позбавлення приватної власності, що проводиться державою безкоштовно або через оплату вартості майна, що вилучається.

Еміграція – добровільне або вимушене переселення з батьківщини в іншу країну для тимчасового або постійного перебування.

Емський указ 1876 р. – документ, підписаний царем Олександром ІІ у м. Емс (Німеччина), що забороняв друкувати українською мовою оригінальні (крім художніх) та перекладені твори, завозити українські книги з-за кордону, заборонялися постановки українських вистав.

Етнографія – наука, що вивчає походження народів, їх розселення, культуру і побут.

Єзуїти – члени католицького монастирського ордену «Товариство Ісуса», заснованого в 1534 р. в Парижі іспанським дворянином Ігнатієм Лойолою для боротьби проти Реформації та зміцнення влади Папи Римського.

Єресь – релігійна течія, яка відхилилася від догматів і організаційних форм панівної релігії.

Єретик – прихильник віри, що відкидає офіційні церковні догмати.

«Ждановщина» – ідеологічна кампанія в СРСР, розгорнута у 1946–1949 рр. у галузі науки, літератури, культури та мистецтва, в ході якої були піддані нищівній критиці діяльність Інститутів історії України та історії української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури – письменників (Ю. Яновський, М. Рильський), композиторів (К. Данькевич), режисерів. Наступ сталінізму очолив секретар ЦК ВКП(б) з ідеології А. Жданов.

Задунайська Січ – організація колишніх запорозьких козаків на території Османської імперії у 1775–1828 рр.

«Закон про п’ять колосків» – постанова ЦКК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперативів; про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності. За крадіжку колгоспного майна постанова передбачала суворі покарання, аж до смертної кари.

Закуп – категорія напіввільних селян у Київській Русі в ХІ–ХІІ ст.; люди, які через різні причини втрачали власне господарство і змушені були йти в кабалу до феодала за купу (грошову позичку).

«Запорожская старина» (1833–1838) – фольклорна та літературно-художня збірка, яку видавав І. Срезневський у Харкові.

Запорозька Січ – українська козацька республіка ХVІ–ХVІІІ ст.

«Застій» – ретроспективна назва одного з останніх періодів існування радянської економічної та політичної системи (1964–1985 рр.). Поняття «З.» з’явилося та було введене в політичний лексикон лідером КПРС М. Горбачовим у другій половині 1980-х рр. Офіційна на той час назва цього періоду – «розвинений соціалізм». В цей період в радянському суспільстві складалися передумови глибокої системної кризи, які невдовзі призвели до краху радянської економіки та політичного розпаду СРСР. Зазвичай «З» пов’язують з ім’ям Генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва, під час правління якого (1964–1982) застійні явища у суспільстві сформувалися та набули характерних рис.

Зборівський договір 1649 р. – мирний договір, укладений між гетьманом України Б. Хмельницьким і польським королем Яном ІІ Казимиром в серпні 1649 р. у м. Зборові після Зборівської битви. За умовами договору Гетьманщина визнавалася польським урядом у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств; число реєстрових козаків встановлювалося у 40 тис. осіб. З. д. юридично визнав факт створення Української держави.

Звичаєве право – система усталених, як правило, письмово не фіксованих, визнаних владою правил у певному суспільстві («Руська правда», «Литовський статут»).

Земства – органи місцевого самоврядування, створені згідно із земською реформою 1864 р.; займалися питанням місцевого господарства, медицини, народної освіти, статистики.

Зимівник – назва хутора у запорозьких козаків з ХVІ ст.

Золота Орда – держава, заснована ханом Батиєм на поч. 40-х рр. ХІІІ ст. в Нижньому Поволжі, до складу якої входили завойовані монголо-татарами землі.

«Золота» п’ятирічка – восьма п’ятирічка (1966–1970), яка, на думку радянських дослідників, стала особливо успішною, відзначалася прискоренням темпів і стрімким підвищенням ефективності виробництва; це єдина п’ятирічка, яка була виконана. За офіційною статистикою, протягом 1966–1970 рр. випуск промислової продукції збільшився в УРСР на 50 %, причому 2/3 приросту були одержані за рахунок підвищення продуктивності праці; валова продукція сільського господарства – на 16,6 %; національний дохід – на 30 %. За п’ятирічку було збудовано 250 нових підприємств, створено єдину енергетичну систему республіки, завершилась електрифікація сіл України.

Ідеологізація – 1) посилення впливу ідеологічних факторів при розгляді міждержавних чи внутрідержавних проблем; 2) нав’язування кому-небудь певних ідеологічних поглядів, стереотипів.

«Із варяг у греки» – важливий водний торговий шлях Київської Русі, що з’єднав Чорне та Балтійське моря системою річкових шляхів і волоків.

Ізгої – 1) категорія неповноправних людей у Київській Русі в ХІ–ХІІ ст., які вийшли зі свого звичайного суспільного становища і перебували під покровительством церкви; 2) давньоруські князі, позбавлені феодального уділу.

Імперія – монархічна держава на чолі з імператором; велика багатонаціональна держава, побудована на засадах колоніального панування одних націй над іншими.

Індустріалізація – комплекс заходів щодо прискореного розвитку промисловості, що призводить до її випередження порівняно з іншими галузями економіки, зростання частки промисловості у сукупному національному доході, зростання кількості зайнятих у цій сфері.

Інтеграція – 1) поєднання, взаємопроникнення; процес об’єднання будь-яких елементів (частин) в одне ціле. Процес взаємозближення і утворення взаємозв’язків; 2) згуртування, об’єднання політичних, економічних, державних і громадських структур в рамках регіону, країни, світу.

Інтелігенція – прошарок населення, що професійно займається розумовою, переважно складною, творчою працею.

Історичне джерело – комплекс пам’яток минулого, носіїв історичної інформації, що становить джерельну базу історичної науки в цілому та окремих її розділів.

Історіографія – спеціальна галузь наукових знань, що вивчає історію історичної науки.

Історія – наука, яка вивчає розвиток окремих держав і народів, а також людства в цілому в усій його конкретності й різноманітності, яке пізнається з метою розуміння його минулого, сучасного становища і перспектив у майбутньому.

Історія повсякденності – один із сучасних напрямів розвитку історичної науки. Сформувався в другій пол. XX ст. в процесі становлення т. зв. нової історії. В рамках цього напряму ведуться дослідження умов життя, праці та відпочинку (побуту, умов проживання, раціону харчування, способів лікування, соціальної адаптації), а також факторів, що впливають на формування свідомості та норм поведінки, соціально-політичні уподобання тощо переважної більшості населення («пересічних людей») тієї чи іншої країни в той чи інший історичний період. І. п. є історією тих, без кого не могло б бути історії, але хто для істориків залишився в історії переважно «безіменним» і «мовчазним».

«Історія Русів» – історичний твір, написаний наприкінці ХVІІІ або на поч. ХІХ ст. невідомим автором, у якому описуються події історії України з найдавніших часів до 1769 р. з державницьких позицій.

Каламар – козацький клейнод, символ генерального, полкового, сотенного писаря; посудина для чорнила.

Кантаржій військовий – службова особа на Запорозькій Січі, яка охороняла військові міри та ваги, що були еталоном для торговельних операцій, здійснюваних на Запорожжі; збирав податки на користь кошової скарбниці з усіх привезених на Січ товарів і продуктів.

Капіталізм – суспільний устрій, основою якого є приватна власність на засоби виробництва, наймана праця, вільне підприємництво, які формують ринкову економіку.

Карпатська Україна – офіційна назва автономної Української республіки у складі Чехо-Словаччини в 1938–1939 рр. і незалежної держави на Закарпатті в березні 1939 р.

Карткова система – система розподілу продовольства, товарів і послуг за картками, які диференційовано видаються державою різним категоріям населення.

«Київська козаччина» – масовий селянський рух у Київській губернії в 1855 р., спрямований проти національної і соціальної політики російського уряду в Україні в роки Кримської війни.

«Київський телеграф» – громадсько-політична літературна газета, заснована в 1859 р. у Києві письменником О.-А. фон Юнком, з 1874 р. – неофіційний орган Київської громади.

Кіш – 1) назва військового табору в ХІ–ХVІ ст. та козацького табору в ХVІ–ХVІІ ст.; 2) назва Запорозької Січі з її державно-політичним устроєм, а також запорозького військового товариства.

Клейноди – дорогоцінні військові знаки, регалії або атрибути українського козацтва, що використовувалися у ХVІ–ХІХ ст.

Князь – в ІХ–ХVІ ст. у слов’ян та деяких інших народів голова феодальної монархічної держави або окремого політичного об’єднання (удільний князь); представник феодальної аристократії, пізніше – дворянський титул.

Колабораціонізм – співробітництво населення з окупаційною владою та армією ворожої держави в період Другої світової війни.

Колективізація сільського господарства – аграрна політика більшовиків наприкінці 20-х рр. ХХ ст., що полягала в розвитку сільськогосподарського виробництва на державних засадах у формі колгоспів. Офіційно проголошена як політичний курс у 1929 р. Здійснювалася методом запровадження продрозкладки та проведення репресивних заходів у хлібозаготівлі в 1928–1932 рр., розкуркулення.

Коліївщина – велике національно-визвольне повстання проти польського гніту в Правобережній Україні 1768 р., що стало найвищим етапом гайдамацького руху.

Коломацькі статті 1687 р. – міждержавний договір, укладений між новообраним гетьманом України І. Мазепою й козацькою старшиною, з одного боку, та московськими царями Іваном і Петром та царицею Софією, з другого. Статті декларативно підтверджували козацькі права та привілеї, зберігали 30-тисячне реєстрове козацьке військо та компанійські полки, однак значно обмежували політичні права гетьмана та українського уряду (гетьману заборонялося без царського указу позбавляти старшину керівних прав, а старшині – скидати гетьмана тощо).

Колонізація – 1) заселення й господарське освоєння вільних і окраїнних земель (т. зв. внутрішня К.); 2) організація поселень за межами своєї країни (зовнішня К.); 3) перетворення незалежної країни на колонію шляхом її військового, економічного і політичного поневолення.

Конституція – основний єдиний політико-правовий акт держави і суспільства (або їх сукупність), що має вищу юридичну силу щодо інших джерел права та регулює найважливіші суспільні відносини.

Конституція Пилипа Орлика 1710 р. – перша європейська конституція в сучасному розумінні, складена при обранні гетьманом України П. Орлика; складалася з преамбули й 16 пунктів.

Контрреформація – церковно-політичний рух в Європі сер. ХVІ–ХVІІ ст. на чолі з папством, спрямований проти Реформації; мав на меті подолання протестантизму в усіх його проявах.

Копний суд – суд сільської громади або волості в Україні в ХІV–ХVІІІ ст., де судочинство здійснювалося за звичаєвим правом.

Коренізація – напрям національної політики більшовицької партії у 1923–1933 рр. Суть К. полягала у заохоченні розвитку національних культур в інтересах зміцнення радянської влади. В Україні політика К. мала назву «українізації».

Корогва – бойовий прапор у військових підрозділах українського козацтва в ХVІ–ХVІІІ ст.

Космополітизм – течія суспільно-політичної думки, яка заперечує національні традиції, виступає проти національного та державного суверенітету, відстоює тезу про вселюдські громадянство, культуру і традиції.

Кошовий отаман – виборна службова особа в Запорозькій Січі, яка зосереджувала у своїх руках найвищу військову, адміністративну і судову владу.

Кревська унія 1385 р. – угода, укладена між Польщею і Великим князівством Литовським і передбачала об’єднання двох держав в єдину внаслідок шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла. За умовою К. у. Ягайло ставав польським королем, одночасно залишаючись Великим князем Литовським; Литва зберегла незалежність, але зазнавала значно посиленого в ній польського впливу.

Кріпосне право – система правових норм, що встановлювали залежність селянина від феодала і право останнього на селянина-кріпака як на неповну власність.

Культ особи – єдиновладдя тоталітарного типу, часто релігійного характеру, що означає раболіпство, сліпе поклоніння «божеству».

Купецтво – суспільний прошарок, сферою діяльності якого була торгівля. Виникло в період розкладу первіснообщинного ладу, дальшого розвитку набуло за рабовласництва та феодалізму.

Курган – високий земляний насип над похованням.

Курінь – військово-адміністративна одиниця Запорозької Січі, що складалася з кількасот козаків на чолі із курінним отаманом.

Куркуль – сільська буржуазія, яка займалася вирощуванням товарної продукції, мала значні земельні наділи, використовувала в господарстві найману робочу силу.

Куявія – державне утворення у східнослов’янських племен VІІІ–ІХ ст. з центром у Києві; згадується у працях арабських і персидських географів ІХ–Х ст. поряд з Артанією і Славією.

Кючук-Кайнарджійський мирний договір 1774 р. – договір, укладений між Туреччиною і Російською імперією після завершення російсько-турецької війни 1768–1774 рр. За його умовами: Кримське ханство оголошувалося незалежною державою; Російська імперія приєднувала українські землі в межиріччі Дніпра і Пд. Бугу до узбережжя Чорного моря та частину морського узбережжя з фортецями Керч, Єнікале, Кінбурн і Азов; остаточно потрапляла під царську владу Велика і Мала Кабарда тощо.

Литаври – козацький клейнод, музичний ударний інструмент, що являв собою мідні чи срібні півкулі з натягнутою на них шкірою та дерев’яні палички. Використовувався козаками для скликання ради.

Литовські статути – кодекси середньовічного права Великого князівства Литовського, що діяли на українських землях в ХVІ – першій пол. ХІХ ст.

Літопис – історичний твір у Київській Русі, а пізніше на українських, білоруських і російських землях, в якому розповідь велася за роками.

Люблінська унія 1569 р. – угода про об’єднання Польщі та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу – Річ Посполиту. На чолі об’єднаної держави стояв монарх, спільними були сейм і сенат, єдина грошова одиниця; Литва зберегла автономію, маючи окремі закони, судову систему, військо, уряд і адміністрацію.

Лютезький плацдарм – один із найважливіших плацдармів на правому березі р. Дніпра. В районі м. Лютежа, захоплений у вересні 1943 р. військами Воронезького фронту. На початку листопада звідси було розпочато головний наступ на Київ силами танкового угруповання, перетягненого з Букринського плацдарму. Здійснений таємно маневр вирішив успіх Київської операції.

Магдебурзьке право – середньовічне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду великих земельних власників та створювали органи місцевого самоврядування; воно закріплювало права міських станів – купців, міщан, ремісників, бути юридичним виявом успіхів міського населення в боротьбі проти феодалів. Виникло в ХІІІ ст. у м. Магдебурзі.

Магістрат – в українських містах, що дістали Магдебурзьке право, орган міського самоврядування; відав адміністративними, господарськими, фінансовими, поліцейськими та судовими справами.

Магнат – великий землевласник у Литві, Польщі, Україні та Білорусії.

«Маланчуківщина» – ідеологічний наступ на українську культуру часів «застою», пов’язаний з призначенням у жовтні 1972 р. на посаду секретаря ЦК КП(б)У з ідеологічних питань В. Маланчука.

Малоросійське товариство – українська таємна політична організація у Наддніпрянській Україні в першій пол. ХІХ ст. Організатор і керівник – В. Лукашевич. Мета – політична незалежність України.

Малоросія – назва України в офіційних актах царської Росії в дореволюційній історіографії.

Мануфактура – форма промислового виробництва, що характеризується поділом праці між найманими працівниками та використанням ручної праці. М. передувала заводам і фабрикам.

Марксизм – система філософських, економічних, політичних поглядів, розроблених у 40-х рр. ХІХ ст. К. Марксом і Ф. Енгельсом щодо законів історичного розвитку суспільства на підставі історичного матеріалізму.

Метрополія – держава, що володіє колоніями.

Мілітаризація – політика нарощування військового потенціалу й активізація військових приготувань.

Міщани – у ХІV–ХVІІ ст. стан людей, які проживали в містах Литви та Польщі.

Монархія – форма управління державою, за якою найвища влада цілковито або частково зосереджена в руках єдиної особи монарха і є здебільшого спадковою.

Монополія – 1) виключне право однієї особи чи групи осіб, держави на землю, виробництво будь-якої продукції, торгівлю певними товарами, на зовнішню торгівлю; 2) найбільші компанії (картелі, синдикати, трести, концерни), що виникають внаслідок високого рівня концентрації виробництва і капіталу.

Москвофільство – суспільно-політична течія в Галичині, на Буковині та Закарпатті у др. пол. ХІХ – на поч. ХХ ст., що ставила за мету приєднання Західної України до Росії.

Московські статті 1665 р. – міждержавний договір, підписаний у Москві між гетьманом І. Брюховецьким і московським урядом. М. с. значно обмежували політичні права України, посилювали її військово-адміністративну і фінансову залежність від московського уряду (українські землі переходили під владу царя; гетьману заборонялися зносини з іншими державами; збільшувалась кількість московських військ в Україні тощо).

Наддніпрянська Україна – умовний термін для позначення тієї частини українських етнографічних земель, які входили до складу Російської імперії, згодом – до Української Народної Республіки (без ЗО УНР), до 1939 р. – в УСРР (з 1937 р. – УРСР).

Намісництво – найвища адміністративно-територіальна одиниця місцевого управління, запроваджена «Установленням про губернії» (1775 р.). Очолював Н. намісник, що мав надзвичайні повноваження від царя і на якого покладалося здійснення урядових, військових справ та адміністративного, судового, поліцейського і фінансового управління. 1796 р. Н. ліквідоване.

Народний Рух України – громадсько-політична організація, з 1993 р. – політична партія в Україні. Програма НРУ 1989 р. обстоювала питання відродження української мови і культури, порушувала екологічні проблеми, вказувала на необхідність проведення демократизації системи УРСР. Головою партії НРУ (з 1993 до 1999 рр.) був В. Чорновіл.

Народники – діячі революційно-визвольного руху Росії та України у 60–90-х рр. ХІХ ст. Мета діяльності – загітувати народ на здійснення соціальної революції.

Народовці – суспільно-політична течія серед молодої західноукраїнської інтелігенції, що виникла у 60-х рр. ХІХ ст. у Галичині. Сформувалася на противагу москвофільству. Н. виходили з того, що українці – окрема нація, яка проживала від Кавказу до Карпат, виступали за єдність всіх українських земель та розвиток єдиної української мови на основі народної говірки.

Націоналізація – перехід із приватної у державну власність приватних підприємств, галузей економіки.

Неосталінізм – політологічний термін, що позначає спроби реабілітації особистості Й. Сталіна та відновлення його політичного курсу (наприклад, в часи «застою» на противагу «десталінізації). Також термін вживається для позначення сучасного політичного устрою в декількох державах, політичне й суспільне життя в яких багато в чому схожі зі сталінськими часами.

Нова економічна політика (НЕП), 1921–1928 рр. – перехід радянської влади від політики «воєнного комунізму» до обміну продукцією між містом і селом на основі ринкових відносин. Заходи НЕПу: грошова реформа; денаціоналізація дрібних підприємств; запровадження продподатку; поява торгівлі тощо.

«Нова ера» – українсько-австрійсько-польське порозуміння, що було досягнуте в 1890 р. у Галичині.

«Новий порядок» – жорстокий окупаційний режим, що запровадили нацистські загарбники на окупованій території СРСР; супроводжувався масовими розстрілами і депортацією мирного населення.

Новоросія – історична область на півдні України і частково на півдні Росії; у різні часи охоплювала Катеринославську, Таврійську (без Криму), Херсонську, Бессарабську, Ставропольську губернії та область війська Донського.

Номенклатура – розпис імен, перелік назв, термінів, а також система абстрактних символів; склад службовців, призначення яких становить компетенцію вищого органу.

Нюрнберзький процес – судовий процес над групою головних нацистських військових злочинців, що відбувся в Нюрнберзі з 20 листопада 1945 р. до 1 жовтня 1946 р. Н. п. був першим міжнародним судовим процесом, який покарав військових злочинців і визнав агресію найтяжчим міжнародним злочином.

Окупація – тимчасове захоплення території однієї держави збройними силами іншої держави.

Олігархія – політичне та економічне панування, влада, правління невеликої групи людей, а також сама правляча група.

Опозиція – протидія, опір певній політиці, політичній лінії, політичній дії; організація, партія, група, особа, які виступають проти панівної думки, уряду, системи влади, конституції, політичної системи в цілому.

Організація Українських Націоналістів (ОУН) – український політичний рух, що ставив собі за мету встановлення незалежної Української держави. Виникла 1929 р., перший керівник – Є. Коновалець.

«Ординація Війська Запорозького» 1638 р. – постанова польського сейму, видана після придушення національно-визвольного повстання 1637–1638 рр. під проводом П. Павлюка і К. Скидана. Відповідно до «О.» козацький реєстр зменшувався з 8 до 6 тис. чол., серед зареєстрованих могли бути тільки козаки, які не брали участі у повстанні; ліквідовувалася виборність козацької старшини, скасовувалося козацьке судочинство; замість виборного гетьмана на чолі козацького війська мав стояти польський комісар, якого призначав сейм за рекомендацією коронного гетьмана; два полки реєстровців повинні були постійно перебувати на Січі.

Осавул військовий – службова особа на Запорозькій Січі, що обиралася на рік. О. в. стежив за дотриманням порядку на Січі, відав заготівлею провіанту, розподілом грошової та натуральної платні, очолював козацьку розвідку, проводив слідство у судових справах, виконував судові вироки.

Остарбайтер – німецький термін для означення осіб, які були вивезені гітлерівцями зі східних окупованих територій, переважно з Рейхскомісаріату Україна, протягом Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини.

Отаманщина – 1) засилля різноманітних збройних формувань в умовах відсутності реальної державної влади; 2) період в історії визвольних змагань. Найчастіше асоціюється з селянським повстанським рухом у 1918–1923 рр. Найвідоміші представники: Зелений, Григор’єв, Махно, Божко, Ангел.

Пакт Молотова-Ріббентропа 1939 р. – назва секретного додаткового протоколу до договору про ненапад між СРСР та Німеччиною, підписаного 23.08.1939 р. у Москві народним комісаром закордонних справ СРСР В. Молотовим та міністром закордонних справ Німеччини Й. фон Ріббентропом. Секретним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі.

Панславізм – культурна і політична течія серед слов’янських народів, в основі якої лежать уявлення про етнічну і мовну спорідненість слов’ян, необхідність їх політичного об’єднання. Сформувалась наприкінці ХVІІІ – пер. пол. ХІХ ст.

Панщина – відробіткова рента; примусове виконання безпосередніми виробниками певного обсягу дарованої (неоплачуваної) праці в господарстві можновладця, який юридично є власником землі, що перебуває у фактичному користуванні чи володінні посполитих.

Партачі – середньовічні ремісники, що працювали самостійно, поза цеховою системою.

Партизани – спільна назва учасників недержавних, тобто не належних до регулярної армії, військових об’єднань – військових загонів, які складаються з прибічників певних політичних (владних) кіл чи суспільних сил даної країни. Неофіційний, неформальний характер цих загонів найчастіше пов’язаний з тим, що їх метою є боротьба проти наявної у країні влади (політичного чи військового режиму), або окупаційного режиму ворожої країни; причому переважно військовим шляхом, методами партизанської війни у тилу супротивника – саботаж, диверсії, терор тощо – використовуючи замасковане пересування по території і уникаючи фронтальних зіткнень з переважаючими силами регулярної армії суперника. Партизанські загони й тактика партизанської війни в тилу супротивника широко застосовувалася під час багатьох воєн: війни Росії з наполеонівською Францією 1812 р.; під час громадянської війни в Росії (1918–1921); Другої світової війни тощо.

Партія – найбільш активна й організована частина населення, яка представляє інтереси певної групи суспільства, об’єднаної спільними ідеєю й інтересами.

Патриціат – найзаможніша привілейована частина населення середньовічних міст більшості країн Європи.

Пацифікація («умиротворення») – офіційна назва масових репресій щодо українського населення Галичини, проведених урядом Польщі восени 1930 р.

Пектораль – коштовна скіфська золота нагрудна прикраса.

«Перебудова» – політика перетворень в СРСР, ініційована генеральним секретарем КПРС М. Горбачовим, упродовж 1985–1991 рр., спрямована на оновлення життя країни.

Переяславський договір 1659 р. – міждержавний договір, укладений гетьманом України Ю. Хмельницьким і представниками московського уряду на чолі з князем О. Трубецьким. За П. д. гетьман не мав права вести самостійну зовнішню політику; козацька рада не могла без згоди царя переобрати гетьмана; гетьман без ради не міг призначати і звільняти полковників та генеральну старшину; збільшено контингент царських військ в Україні.

Пернач – вид булави, що був головним символом полковницької влади в Україні у ХVІІ–ХVІІІ ст. Мав форму палиці (срібної або позолоченої) довжиною 0,5 м з литою позолоченою головкою і шістьма ажурними перснями.

Писар військовий – виборна службова особа, що відала канцелярією Запорозької Січі; розсилав накази, вів рахунки прибутків і витрат, дипломатичне листування.

Підпільники – ті, що займаються підпільною діяльністю, зокрема, на окупованій території в роки Другої світової війни.

Підсусідки – категорія зубожілих селян в Україні у ХVІ–ХVІІІ ст., що не мали власного господарства; жили в чужих дворах, «у сусідах», за що помагали своїм хазяїнам у роботі по господарству.

План «Барбаросса» – кодова назва плану блискавичної війни Третього Рейху проти СРСР. Свою назву план отримав від прізвиська імператора Священної Римської імперії Фрідріха I Барбаросси, відомого своїми загарбницькими війнами. Розробка плану була розпочата в липні 1940 р. Остаточний варіант затверджений18 грудня 1940 р. П. «Б.» передбачав швидкоплинну військову кампанію з повним розгромом Червоної Армії та захопленням європейської частини СРСР по лінії Волга – Архангельськ. Незважаючи на початковий успіх німецьких військ, завершити операцію у встановлені терміни Вермахту не вдалось, війна переросла в широкомасштабну та довготривалу.

План «Ост» – секретний план уряду Третього Рейху з проведення освоєння земель Східної Європи та її німецької колонізації після перемоги над СРСР.

«Повість минулих літ» – найвидатніша пам’ятка літописання Київської Русі; перша редакція складена 1113 р. ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором.

Погост – гостинний двір, на якому тимчасово зупинилися князь, духовні особи, а також гості (купці). З Х ст. П. став адміністративно-територіальним осередком, де княжі люди здійснювали князівські розпорядження, чинили суд.

Полемічна література – підбірка текстів різних авторів, у яких обговорюються проблемні питання релігійної дискусії між католицькою та православною церквами з метою їх об’єднання. Особливо активізувалася після укладення Брестської церковної унії 1596 р. Найвідоміший православний письменник-полеміст – І. Вишенський.

«Поліська Січ» – перший український повстанський підрозділ, що діяв на Рівненщині та Житомирщині у роки Другої світової війни. Очолював «П. С.» Тарас Бульба-Боробець.

Політеїзм – багатобожжя, поклоніння декільком богам.

Полонізація – політика Польщі в Україні та Білорусі, спрямована на поширення польської мови, католицького віросповідання.

Полюддя – щорічний об’їзд у Київській Русі князем з його дружиною власних володінь та підлеглих племен з метою збирання данини.

Поляни – східнослов’янське плем’я (союз племен) VІ–ІХ ст. у Середньому Подніпров’ї з центром у м. Київ.

«Помаранчева революція» – кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків, інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками В. Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді – грудні 2004 р., після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими переміг його суперник – В. Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004 р., як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів. Основною базою об’єднаної опозиції стали західні і центральні регіони країни, у той час як В. Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції.

«Праведник світу» – в світському житті термін використовується державою Ізраїль для відзначення неєвреїв, які ризикували життям під час Голокосту, щоб врятувати життя євреям від знищення нацистами.

Приватизація – процес перетворення будь-якої форми власності (державної, колективної, особистої тощо) на приватну; передання частини державної власності в будь-яку іншу недержавну власність, трансформація державних підприємств та організацій в акціонерні, колективні, кооперативні, приватні тощо.

«Прискорення» – гасло і політичний курс генерального секретаря КПРС М. Горбачова, проголошений 20 квітня 1985 р. на квітневому пленумі ЦК КПРС, одне з ключових напрямків реформ («гласність – перебудова – прискорення»), що проводилися в СРСР у 1985–1991 рр.

Продрозкладка – примусове вилучення продовольства та частини необхідного продукту в селянства, складова економічної політики «воєнного комунізму», що проводилася радянською владою в Україні в 1918–1921 рр. за умов громадянської війни та господарської розрухи.

Путч – збройний авантюрний виступ групи змовників, які не мають опертя і підтримки в масах, з метою вчинення державного перевороту.

П’ятирічний план – основна форма централізованого планування соціально-економічного розвитку в СРСР.

Радикалізм – політична й ідеологічна течія, що виступає за рішучі дії та докорінні перетворення в політичному та соціально-економічному устрої.

Раднаргосп – місцевий орган з управління промисловістю в економічних адміністративних районах, які були створені за часів М. Хрущова за територіальним принципом організації господарства.

Радянізація – встановлення радянської влади і проведення відповідних соціально-економічних та політичних перетворень у західноукраїнських землях, що здійснювалися після їх входження до складу УРСР протягом 1939–1941 рр. та в повоєнні роки.

Реабілітація – повернення доброго імені або репутації, відновлення прав на підставі рішення суду.

Революція – докорінна зміна, стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого, від старого до нового; переворот у житті суспільства, який зумовлює ліквідацію віджилого суспільного ладу й утвердження нового.

Реєстрове козацтво – частина українського козацтва, яка у ХVІ–ХVІІ ст. перебувала на військовій службі в польського уряду і була занесена до списку – реєстру. Р. к. звільнялося від сплати податків, володіло землею, отримувало платню за службу.

«Рейкова війна» – операція радянських партизан в період з серпня до середини вересня 1943 р. в тилу німецьких військ на окупованих територіях Російської Федерації, Білорусії й України з метою одночасного масового зруйнування залізничного полотна та станційних споруд.

Репресії – каральні заходи, покарання, які ставлять на меті придушення, залякування громадськості.

Референдум – загальнонародне голосування, яке проводиться у зв’язку з прийняттям нової конституції, інших важливих законів чи внесення змін до них.

Реформа – перетворення, зміна, нововведення, яке не знищує основ існуючої структури.

Реформація – широкий антифеодальний, антикатолицький рух у Європі в ХVІ ст., представники якого заперечували зверхність влади Папи Римського, чернецтво, культ святих, ікони, виступали за здешевлення церкви.

Решетилівські статті 1709 р. – законодавчий акт російського уряду, вручений І. Скоропадському, що визначав державний статус і форму управління українськими землями в складі Московської держави. Згідно з Р. с. обмежувалися права російських воєвод в Україні, водночас встановлювався російський контроль над збиранням податків; при гетьмані призначався особливий російський службовець, що наглядав за його діяльністю.

Ризький мирний договір 1921 р. – угода, підписана 18 березня 1921 р. в Ризі між РРФСР і УСРР та Польщею, яка підбила підсумки польсько-радянської війни 1920 р. Польща визнала УСРР в обмін на визнання її прав на західноукраїнські землі.

Рішительні пункти 1728 р. – нормативний акт російської верховної влади, виданий у формі указу у відповідь на прохання гетьмана Д. Апостола про унормування українсько-російських відносин за допомогою договору 22 серпня 1728 р. Видані у вигляді указу Петра II у відповідь на подану гетьманом петицію про повернення Гетьманщині прав, викладених ще в статтях Б. Хмельницького.

«Розстріляне відродження» – термін, що відбиває трагічну долю багатьох представників національно-культурного відродження 20–30-х рр. ХХ ст., які стали жертвами переслідувань у роки сталінських репресій.

Русифікація – поширення російської мови та культури у неросійських народів.

Русофіл – той, хто прихильно ставиться до росіян.

Русофоб – ненависник росіян.

«Руська правда» – збірка правових норм Київської Русі, започаткована князем Ярославом Мудрим.

«Руська трійця», 1833–1834 рр. – перша напівлегальна українська культурно-освітня організація в Західній Україні, утворена у Львові студентами М. Шашкевичем, І. Вагилевичем і Я. Головацьким. Мета – піднести національну свідомість народу, поширювати використання української мови в усіх сферах громадського життя.

«Руський собор» – політична організація, створена 23 травня 1848 р. у Львові під час революції 1848 р. за ініціативи Центральної Ради Народової на противагу Головній Руській Раді з метою спрямування українського національно-визвольного руху в польських інтересах. Була заборонена урядом восени 1848 р.

Самвидав – видавані поза цензурою (зокрема в СРСР) підпільні листівки, брошури, книжки й періодичні видання – один з виявів Руху Опору.

Сепаратний мир – мир, підписаний державою окремо від своїх союзників, які продовжують війну.

Сіверяни – союз східнослов’янських племен VІІІ–ІХ ст., що мешкав у басейні Десни, Сейму та Сули; 884 р. увійшли до складу Київської Русі.

Січові стрільці – військові регулярні частини, сформовані на західноукраїнських землях на початку Першої світової війни у складі австро-угорської армії.

Склавини – так візантійські автори VІ–VІІІ ст. називали частину західних слов’ян, відрізняючи їх від антів; заселяли територію на захід до Дністра та частину Подунав’я.

Слобода – вид поселень, населення яких на певний строк звільнялося від сплати податків і виконання повинностей.

Слободищенський трактат 1660 р. – угода гетьмана Ю. Хмельницького з королівським урядом про повернення України до складу Польщі. Укладений в с. Слободищі 17 жовтня 1660 р. після поразок українсько-російського війська на Волині. Згідно зі С. т., скасовувалися рішення Переяславської ради 1654 р., розривався союз Гетьманщини з Московією, натомість відновлювався державний зв’язок України з Польщею на основі Гадяцької угоди 1658 р. Україна перетворювалася на провінцію Польщі; цим документом покладено початок поділу України на підпольську і підросійську частини.

Смерди – вільні селяни і ІХ–ХІV ст.; вони володіли землею, користувалися правом виступати в суді свідками, платили данину.

Соцзмагання – типово радянський термін на означення різноманітних, переважно позаекономічного характеру, заходів підвищити продуктивність праці, в основу яких покладено не так стимули матеріального зацікавлення, як апеляції до «соціалістичної свідомості» працівників віддати додаткові зусилля на побудову соціалізму.

Соціальна історія – історія суспільного устрою, його станового складу, взаємовідносин між окремими суспільними класами, економічне й політичне їх становище в цілому, що представляється суспільством тощо.

«Союз русского народа» – чорносотенна монархічна організація, створена за підтримки уряду в жовтні 1905 р. в Петербурзі для боротьби з революцією і захисту самодержавної, єдиної і неподільної Росії «Союз» проводив шовіністичну пропаганду, цькував національні меншии, був ініціатором єврейських погромів. Був ліквідований в лютому 1917 р.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) – регіональна міжнародна організація, до якої входить більшість пострадянських країн. Створена 8 грудня 1991 р. в садибі Віскулі (Біловезька пуща, Білорусь) як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. 21 грудня на умовах Алма-Атинської угоди приєднались ще вісім колишніх республік СРСР (Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан). 23 жовтня 1993 р. до СНД приєдналася Грузія. 26 серпня 2005 р. зі складу СНД вийшов Туркменістан. 18 серпня 2009 р. Грузія офіційно перестала бути членом СНД.

Сталінізм – тоталітарна влада, що була встановлена в СРСР з 30-х рр. ХХ ст. й тривала до смерті Й. Сталіна в 1953 р.; супроводжувалася «культом особи».

Столипінська аграрна реформа – ряд законодавчих актів, спрямованих на перерозподіл селянської земельної площі в Російській імперії та на підвищення продуктивності сільського господарства. Назва походить від одного з її ініціаторів і головного реалізатора – голови Ради Міністрів П. Столипіна. Основними законодавчими актами реформи були: указ від 9 (22) листопада 1906 р. «Про доповнення деяких постанов діючих законів, які стосуються селянського землеволодіння і землекористування» і ухвалений на його підставі Державною Думою закон від 14(27) червня 1910 р. За цими законами скасувалися обов’язкові форми земельної общини, і кожному селянинові надавалося право вийти з неї й виділити свою землю у повну власність. Він мав також право вимагати виділення землі в одному масиві – «відрубі», до якого міг приєднати свою садибну землю і перенести сюди будівлі, утворюючи т. ч. «хутір». Селяни користувалися допомогою Селянського поземельного банку, який кредитував купівлю землі і допомагав створити хутірні і відрубні (польовий наділ без садиби) господарства. Останнім актом Столипінської реформи був закон 29. 5. (11. 6.) 1911 р. про землеустрій, який встановлював порядок праці землевпорядних комісій.

Столипінська реакція – період політичної реакції, що настав у Росії після поразки революції 1905–1907 рр. революції, названий на честь голови царського уряду П. Столипіна. Характерні риси: запровадження «воєнного» стану в багатьох районах Російської імперії; заброна будь-яких зборів і нарад; боротьба з революційним рухом; зростання кількості арештів; наступ на український національний рух.

Суверенітет – верховенство, повнота і зовнішня незалежність державної влади, які виявляються у відповідних формах будови та внутрішньої і зовнішньополітичної діяльності держави.

Суддя військовий – виборна службова особа на Запорозькій Січі, що відала судовими справами і в разі відсутності кошового отамана виконувала його обов’язки.

Товариство українських поступовців (ТУП) – засноване у вересні 1908 р. як об’єднання українських політичних партій. Програма ґрунтувалася на визнанні принципів конституційного парламентаризму, автономії України, ставила за мету боротьбу за відродження української культури.

Тоталітаризм – політичний режим і система державної влади з використанн

Читайте також:

1. БІОГРАФІЧНИЙ СЛОВНИК
2. БІОГРАФІЧНИЙ СЛОВНИК
3. Двомовні спеціальні словники
4. Довідники, словники, енциклопедії, хрестоматії
5. Загальні одномовні словники
6. ІІ.2. Робочі джерела інформації. Словники і довідкова література
7. КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
8. ЛАТИНСЬКО–УКРАЇНСЬКИЙ СЛОВНИК A
9. Налагодження словника «Співробітники».
10. Основні (словникові) форми іменника (прикметника)
11. РОЗВИТОК СУСПІЛЬСТВА І ЗБАГАЧЕННЯ СЛОВНИКОВОГО СКЛАДУ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ
12. СЛОВНИК

Переглядів: 922