• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Визначення потреби грунтів у вапнуванні

Критеріями для встановлення необхідності вапнування грунтів найчастіше служать рН сольової витяжки та ступінь насиченості грунту основами. Згідно з рекомендаціями УНДІЗ (1984) для умов України грунти за потребоб у вапнуванні діляться на такі групи:

1. рН менше 4 – дуже сильно кислі,

2. рН 4,1-4,5 – дуже кислі;

3. рН 4,6-5,0 – середньо кислі;

4. рН 5,1-5,5 – слабо кислі;

5. рН 5,6-6,0 – близькі до нейтральних;

6. рН більше 6,0 – нейтральні.

Потреба грунтів у вапнуванні визначають за комплексом показників: ступенем та величиною кислотності, ступенем насиченості його основами, гранулометричним складом, вмістом органічної речовини та відношенням культур сівозміни до реакції грунтового середовища.

За вимогами до реакції середовища грунту і чутливістю до вапнування,сільськогосподарські культури можна поділити на п’ять груп.

Перша група культур – найчутливіші до кислотності грунту і вапнування культури, що вимагають нейтральних або слабо лужної реакції грунтового розчину (люцерна, цукрові, кормові, столові буряки, коноплі, капуста, часник, салат, гірчиця, яблуня, вишня, слива, чорна смородина).

Друга група культур – культури, що потребують слабо кислої або близько до нейтральної реакції грунтового розчину. Вони досить добре реагують на вапнування грунту (озима та яра пшениця, кукурудза, ячмінь, горох, квасоля, кормові боби, вика, конюшина, огірки, цвітна капуста, груша, аґрус).

Третя група культур – це культури, що переносять помірну кислотність грунту і позитивно реагують на високі норми внесення вапна, можуть задовільно рости за рН = 4,5…7,5, але найкраще ростуть в умовах слабо кислої реакції грунту (жито, овес, просо, гречка, тимофіївка, редиска, морква, суниці).

Четверта група культур – культури, які легко переносять помірну кислотність грунту. Для них шкідливі високі норми внесення вапна і лише на досить кислих грунтах потребують вапнування невисокими нормами (картопля, льон, тютюн, помідори, малина).

П’ята група культур – культури, які малочутливі до підвищеної кислотності грунту, майже не потребують його вапнування (синій і жовтий люпин, рис).

Кислотність грунту– це явище, яке розцінюють як негативне з точки зору умов та розвитку рослин. Особливо це стосується багатьох культурних рослин. Тому в сільському господарстві, використовуючи заходи щодо усунення надмірної кислотності, отримують більш високий та якісний урожай.

Важливим заходом з покращення та оптимізації грунтових умов для вирощування культурних рослин є хімічна меліорація. Одним з типів хімічної меліорації є вапнування кислих грунтів. При внесені вапна чи вапнякових матеріалів в грунт реакція середовища (рН грунту) доводиться до оптимальних значень, при яких культурні рослини добре ростуть і розвиваються. Крім того, внесення вапна покращує важливі агрохімічні, агрофізичні, фізико-хімічні та біологічні властивості кислих грунтів.

Таблиця 1

Оптимальні інтервали рНсол для різних сільськогосподарських культур

Таблиця 2

Приріст урожаю, пов'язаний із вапнувань кислих грунтів, ц/га

Кислотність грунту – це властивість, зумовлена наявністю іонів Н⁺ у грунтовому розчині та обмінних іонів Н⁺ і АІ₃⁺ у грунтовому вбирному комплексі. Реакція буде лужною, якщо концентрація іонів Н⁺ буде меншою за концентрацією іонів ОН^-.

Таблиця 3

Групування ґрунтів за ступенем кислотності, що

визначається сольовою витяжкою

Кислотність позначається символом рН. Показник рН – це від’ємний десятковий логарифм концентрації іонів водню в середовищі. рН 7- нейтральна реакція середовища, зокрема в грунті. Якщо показник рН менше 7 – реакція середовища буде кислою, рН більше 7 – реакція лужна.

За результатами досліджень вмісту головних елементів живлення ґрунти господарств на агрохімічних картограмах поділяють на шість груп.

Для визначення потреби грунтів у вапнуванні за величиною рН та гідролітичної кислотності використовують шкалу, яка наведена в табл. 4;5.

Таблиця 4

Потреби грунтів у вапнуванні залежно від рНсол

Таблиця 5

Потреба грунтів у вапнуванні залежно від величини

гідролітичної кислоти

Примітка. Якщо у чорноземних грунтах Лісостепу лінія скипання карбонатів знаходиться на глибині понад 50 см, а гідролітична кислотність перевищує 2 мг/екв на 100 грунту, то в зерно-бурякових сівозмінах вапно слід вносити раз за ротацію під цукрові буряки та багаторічні трави.

Таблиця 6

Потреба грунтів у вапнуванні залежно від ступеня

насичення основами

Для визначення потреби грунтів у вануванні за ступенем насичення основами користуються шкалою, наведеною в таблиці 6. Важкі за гранулометричним складом кислі грунти легше переносять підвищені норми вапна. На легких грунтах доцільно вносити менші норми.

Читайте також:

1. CMM. Визначення моделі зрілості.
2. I визначення впливу окремих факторів
3. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
4. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
5. Ocнoвнi визначення здоров'я
6. S Визначення оптимального темпу роботи з урахуванням динаміки наростання втоми.
7. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
8. Алгебраїчний спосіб визначення точки беззбитковості
9. Алгоритм побудови калібрувального графіка для визначення загального білка сироватки крові
10. Алгоритм побудови калібрувального графіка для визначення загального білка сироватки крові
11. Аналіз існуючих виробів та визначення завдань проекту
12. Аналіз службового призначення деталей та конструктивних елементів обладнання харчових виробництві, визначення технічних вимог і норм точності при їх виготовленні

Переглядів: 4769