• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Форми безготівкових розрахунків.

Кожній формі безготівкових розрахунки відповідають певні види розрахункових документів, на основі яких банк виконує доручення про платежі. Форми безготівкових розрахунків встановлені Національним бан­ком України, а порядок їх застосування – інструкцією НБУ «Про безготівкові розрахунки в України в національній валюті».

Розрахунки з застосуванням платіжних доручень посідають основ­не місце в безготівковому платіжному обігу.

Платіжне доручення – це розрахунковий документ, за допомо­гою якого власник рахунка в письмовій формі дає доручення банку, що його обслуговує, на перерахування (переведення) певної суми гро­шових коштів з його рахунка на рахунок іншого клієнта - одержу­вача коштів.

У безготівковому обігу платіжні доручення використовуються переважно в місцевих розрахунках для здійснення практично всіх видів товарних і нетоварних платежів.

Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахунок в бюджет і сум податків, зборів, обов’язкових платежів і внесків у державні цільові фонди. Платіжне доручення діє протягом 10 днів.

Розрахунки платіжними дорученнями мають ряд переваг, а саме: відносно простий і швидкий документообіг; прискорення руху коштів; розрахунки за нетоварні платежі.

У безготівковому платіжному обігу України значне місце посіда­ють розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень.

Платіжна вимога-доручення – це розрахунковий документ,
у якому, з одного боку, передбачається вимога постачальника (дотримувача коштів) до покупця (платника) оплатити вартість поставленої йому продукції, послуг відповідно до договору, а з іншого – дається доручення платника своєму банку про перерахування з його рахунку вказаної у вимозі «суми до оплати» коштів.

Платіжна вимога-доручення складається з двох частин – верхньої та нижньої. Верхня частина – це «вимога», яка заповнюєть­ся постачальником — дотримувачем коштів. У ній він вимагає від платника сплатити йому відповідну суму грошових коштів за постав­лені товари, послуги. Нижня частина цього документа містить дору­чення платника своєму банку про оплату вказаної ним суми поста­чальнику – дотримувачу коштів.

Виписана платіжна вимога-доручення діє протягом двадцяти днів.

Позитивними якостями даної форми розрахунків є більша відповідність фінансовим і господарським інтересам постачальників і покупців, зміцнення договірних відносин, прискорення оформлення розрахункових документів та ін.

Платіжна вимога – розрахунковий документ, що містить вимогу дотримувача грошових коштів їх платнику про сплату певної суми коштів через установу банку.

Виписується платіжна вимога дотримувачем грошових коштів за наявності у нього рішення господарського суду про беззаперечне стягнення або безакцентне списання певної суми грошових коштів з рахунка платника.

При виписуванні платіжної вимоги в ній заповнюються всі рекві­зити, а в рядку «Призначення платежу» зазначається, за що і на підставі чого стягуються грошові кошти.

Виписана платіжна вимога (1-й примірник) підписується керівни­ком та головним бухгалтером підприємства — дотримувача грошових коштів, ставиться печатка, і платіжна вимога з доданою копією рі­шення господарського суду здається до банку, який обслуговує, за реєстром, що виписується в двох примірниках. При цьому перший примірник реєстру з підписами керівника підприємства та його пе­чаткою залишається в бачку, а другий — зі штампом банку поверта­ється дотримувачу коштів як розписка в прийнятті платіжної вимоги. Прийняття банком цих платіжних вимог і їх оплата здійснюються залежно від наявності коштів на рахунку платника.

У випадках несвоєчасної сплати платниками відповідних податків до бюджету вони стягуються податковими органами в беззаперечно­му порядку з нарахуванням пені за прострочення платежу. Стягнен­ня здійснюється інкасовими дорученнями (розпорядженнями) вста­новленої форми.

При оформленні інкасового доручення в ньому обов'язково зазна­чається сума недоїмки відповідного податку та сума нарахованої пені за прострочення сплати податку; з посиланням на відповідний зако­нодавчий акт (документ).

Оформлене у встановленому порядку інкасове доручення здається до банку не пізніше 10 днів з дня його виписки. Банк приймає ці доручення до оплати залежно від наявності грошових коштів на ра­хунку платника. Оплачуються вони за наявності грошових коштів на рахунку платника.

У наш час у системі безготівкових розрахунків за отримані товари, виконані роботи та надані послуги набули поширення розрахунки за допомогою чеків.

Розрахунковий чек – це розрахунковий документ, що містить пи­сьмове доручення власника рахунка банку, який обслуговує його, про перерахування зазначеної в ньому суми грошових коштів з його ра­хунка на рахунок пред'явника (чекодержателя) цього чека.

Чекодавець – юридична або фізична особа, яка підписує чек і видає його постачальнику в оплату за отримані від нього товари та послуги.

Чеко держатель – підприємство або фізична особа, що отримали чек і мають право на стягнення грошових коштів із рахунка чекодав­ця в оплату відпущених йому товарів і послуг.

Розрахункові чеки мають встановлену форму. На кожному з них є напис «Розрахунковий чек». Отримання готівки по них не допуска­ється. Виготовляються розрахункові чеки Національним банком Ук­раїни на спеціальному папері та брошуруються у книжки по 10, 20 і 25 аркушів (чеків).

Строк дії лімітованих чекових книжок не повинен перевищувати одного року. Чеки, виписані понад ліміту та вказаного строку дії, вважаються недійсними і до оплати банком не приймаються. Виписаний чек діє протягом 10 днів.

У тих випадках, коли в ліміто­ваній чековій книжці залишаються невикористані чеки, підприємство може отримати додатковий ліміт у порядку, як і для отримання по­переднього ліміту. Якщо ж чеки використані, а ліміт не вичерпано, то клієнту па залишок ліміту може бути видана нова чекова книжка. Для її отри­мання клієнти мають надати до байку стару книжку з корінцями використаних чеків і заяву встановленої форми на отримання ліміто­ваної чекової книжки. Корінці чеків після їх перевірки банком повер­таються власнику чекової книжки, а клієнту видається нова ліміто­вана чекова книжка на суму невикористаного ліміту. Якщо строк дії лімітованої чекової книжки вичерпано та залишився невикористаний ліміт, то він перераховується за дорученням клієнта на той рахунок, звідки була видана чекова книжка, а йому (клієнту) у разі потреби оформлюється і видається нова книжка.

У випадках закінчення строку дії чекової книжки або вичерпання ліміту, чеки, що залишилися невикористаними, мають бути поверне­ні тому банку, де була отримана чекова книжка.

Чекова форма розрахунків має свої переваги: відносна швидкість розрахунків, зменшення дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками є недостатня гарантія платежу, неможливість розрахунків на велику суму, складність в оформленні чеку.

Акредитив – це документ (договір), згідно з яким банк-емітент за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені зо­бов'язаний виконати платіж на умовах акредитива на користь бенефіціара, або доручити іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Сутність акредитивної форми розрахунків виявляється в тому, що покупець на підставі договору з постачальником і до відвантаження ним продукції переводить гроші на його ім'я до відповідної установи банку. Переказ здійснюється шляхом подання до установи банку, яка обслуговує покупця, «Заяви на акредитив» встановленої форми. Акредитивна форма розрахунків застосовується тільки при немісцевих розрахунках із одним постачальником.

Відкриття (виставлення) акредитива може бути здійснено як у банку платника, так і в банку постачальника, з бронюванням грошо­вих коштів на окремому рахунку або без бронювання.

Акредитив, при відкритті якого бронюються кошти платника на окремому рахунку в банку платника або в банку постачальника (бенефіціара), називається покритим акредитивом.

Акредитив, при відкритті якого кошти платника не бронюються на окремому рахунку, а оплата по ньому, при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком платника за раху­нок кредиту, називається непокритим акредитивом.

Окрім акредитивів, що передбачають депонування коштів у банку постачальника, за наявності кореспондентських рахунків між банка­ми, застосовуються так звані гарантовані акредитиви.

Гарантовані акредитиви – це акредитиви, які відкриваються по­купцям у банку постачальника шляхом видачі йому права списувати всі суми акредитива з кореспондентського рахунка банку, який об­слуговує платника (банку-емітента).

Акредитиви бувають відзивний та без відзивний. Відзивний акредитив – це такій акредитив, який може бути змінено або анульовано банком, який обслуговує платника (банком - емітентом), без попередньої згоди з постачальником (бенефіціаром) у випадках невиконання ним умов договору.

Безвідзивний акредитив – це такий акредитив, який може бути змінено або анульовано банком за згодою постачальника (бенефіціара), на ім'я якого він був виставлений (відкритий).

Виставляється акредитив на строк, встановлений у договорі сто­рін, але не більше 15 днів. Мінімальна сума, на яку може бути від­критий акредитив, не обмежується. Поповнювати акредитив не дозволяється. Видача з нього готівки забороняється.

Застосовується акредитивна форма розрахунків тоді, коли між по­стачальником і покупцем немає постійних господарських зв'язків щодо купівлі (поставці) товарів та надання послуг і угода носить разовий характер. Позитивною рисою акредитивної форми розрахунків є те, що вона гарантує платіж постачальнику. Для покупців ця форма розрахунків менш ефективна, бо вона має обмеженість у розрахунках, а також при виставленні акредитива за рахунок власних коштів з обігу під­приємства вилучаються обігові кошти, що стримує їх обіг.

Однією з форм безготівкових розрахунків із погашення боргів за товарно-матеріальні цінності є розрахунки за допомогою застосуван­ня векселів. Вексель – це цінний папір встановленої форми, що містить пи­сьмове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити відповідну суму грошових коштів своєму кредитору – власнику векселя (векселеутримовачу) у встановлений строк. Він широко використовується в комерційній та банківській практиці в країнах з ринковою еконо­мікою як форма видачі позабанківського кредиту.

Застосування векселів у господарському обігу в Україні регламен­тується постановою Верховної Ради України від 17.06.92 р, «Про використання векселів в господарському обороті України», а також прийнятими в 1993 р. Національним банком України «Порядком здійснення банками операцій з векселями» і положенням «Про переказний та простий вексель», Указом Президента України від 14.09.94 р. «Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності» і Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 р.

У господарському обігу Ук­раїни застосовуються переважно два види векселів – простий (соло-вексель) і переказний (тратта). Бланки векселів є документами суворої звітності. Вони виготовля­ються та видаються (продаються) банками в книжечках по 25 і 50 векселів. При розрахунках векселями простий вексель виписує та підписує боржник, а переказний – кредитор.

У простому векселі фіксується найменування боржника та кредитора, строк платежу, сума платежу. Він також повинен мати підпис І печатку векселедавця. Загалом простим вексель містить нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити безпосередньо своєму кредитору-векселеутримувачу вказану в ньому суму боргу.

Переказний вексель, що виписується та підписується кредитором, являє собою наказ боржнику (трасату) про сплату у встановлений строк вказаної суми грошових коштів третім особі. Виписаний переказний вексель має бути акцептований боржником, без чого він не мас; юридичної сили. Акцептом векселя платник бере на себе зобов'я­зання сплатити його суму у встановлений строк, У випадку незгоди платити за векселем, платник виписує та нотаріально засвідчує век­сельний протест.

Доміцильований вексель – це такий, у якому застережене, що даний вексель підлягає сплаті третьою особою – доміцилянтом за місцем проживання платника (або в іншому місці). Конкретне місце платежу вказується на векселі векселедавцем і пред'являється до оплати доміцилянту, який не є відповідальною особою за векселем, тобто не несе жодної відповідальності, якщо платіж не буде здійснено.

Оплата по векселю може бути гарантована банком. Банківська га­рантія платежу по векселю називається «аваль». Вона передбачає від­повідальність банку-аваліста перед векселеутримувачем за сплату боргу (оплату векселя) у встановлений строк за рахунок кредиту. З іншого боку, при оплаті векселя за рахунок кредиту банк стягує з платника встановлену плату (відсоток).

У випадку наявності кредиторів у платника він може переадресо­вувати переказний вексель для оплати на ім'я одного з них кредито­рів. У цьому випадку на зворотному боці векселя робиться відповід­ний передавальний напис – індосамент. У цій операції вексель вико­нує функцію кредитних коштів, бо він використовується як засіб платежу.

Використання векселів у розрахунках має свої переваги: зменшу­ється необхідність в обігових (грошових) коштах; прискорюються розрахунки; забезпечується погашення взаємних боргів; залучаються до оплати за товар треті особи, Ідо мають кошти; зменшується необхідність у банківському кредиті; скорочується грошова маса та галь­мування інфляційних процесів.

4. Касове обслуговування підприємства та платіжна дисципліна.

Готівковий обіг в Україні поряд з безготівковими розрахунками є складовою загального грошового обороту і представляє собою сукупність платежів, що здійснюється готівкою. Взагалі сфера застосування готівкових коштів у більшості країн з ринковою економікою є обмеженою. Водночас у грошовій системі України готівковий обіг продовжує відігравати значну роль, пов’язану, в основному, з обслуговуванням населення в процесі формування і розподілу його грошових доходів.

Підприємст­ва можуть здійснювати розрахунки готівкою як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, так і за рахунок готівкової ви­ручки і здійснюються через касу підприємств з веденням касової книги встановленої форми.

Підприємці здійснюють облік операцій з готівкою у книзі обліку доходів і витрат, форма та порядок заповнення якої вста­новлені Державною податковою адміністрацією України.

Сума готівкового платежу одного підприємства з іншим не повинна перевищувати десять тисячі гривень протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. Платежі понад установлену граничну суму проводяться виключно в без­готівковому порядку. Кількість підприємств, з якими проводять­ся розрахунки, протягом дня не обмежується.

У разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення додаються до фактичних залишків готівки в касі платника на кінець дня з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси.

Розрахунки готівкою проводяться із застосуванням при­буткових та видаткових касових ордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, проїзних документів тощо, які підтверджували б факт продажу товарів, надання послуг, отри­манім коштів, а також рахунків-фактур, договорів, актів за­купівлі товарів тощо.

Ліміт каси встановлюється підприємствам, які мають ра­хунки в установах банків і здійснюють операції з готівкою. Такі підприємства можуть зберігати в своїй касі готівку на кінець дня в межах затвердженого ліміту каси. Підприємства зобов'язані здавати готівку понад установлений ліміт каси в порядку і строки, визначені установою банку для зарахування на їх поточні рахунки. Якщо ліміт каси підпри­ємству взагалі не встановлено, то вся наявна готівка в його касі на кінець дня має здаватися до банку.

Не вважаються понадлімітними в день їх надходження і ті суми готівки, що надійшли до кас підприємств у вихідні та свят­кові дні та здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих установ банків наступного робочого дня. Уся готівка, що надходить до кас підприємств, мас своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися в їх касах. Оприбуткуванням готівки в касі підприємства є здійснен­ня її обліку в повній сумі фактичних надходжень з оформленням цієї операції прибутковим касовим ордером та відображенням у касовій книзі в той же день.

Готівкова виручка підприємств може використовуватися ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків за податками і зборами.

Підприємства, що мають поточні рахунки в банках, одер­жують готівку з цих рахунків за грошовим чеком у межах наяв­них коштів і витрачають ЇЇ виключно на цілі, які визначені в гро­шовому чеку та не суперечать чинному законодавству.

Для своєчасного одержання в установі банку готівки підп­риємства у встановлені банком строки мають попередити уста­нову банку про необхідну суму коштів у банкнотах та розмінній монеті.

Підприємства мають право зберігати готівку в своїй касі, що одержана в установі банку для виплат, пов'язаних з оплатою праці, понад встановлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, включаючи день одержання готівки в установі банку. Готівка, що одержана в банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми, що одержані в банку і не використані за призначенням протягом встановлених вище строків, повертаються підприємством до бан­ку не пізніше наступного робочого дня.

Підприємство має право зберігати в касі готівку для ви­плат, пов'язаних з оплатою праці, що здійснюються за рахунок виручки, понад встановлений йому ліміт каси протягом трьох ро­бочих днів з дня настання строків цих виплат у сумі, що зазначе­на в переданих до каси платіжних (розрахунково-платіжних) відомостях.

Видача готівки під звіт проводиться з кас підприємств за умови повного звіту конкретної підзвітної особи за раніше вида­ними під звіт сумами.

Підзвітні особи зобов'язані подати до бухгалтерії підприємства разом із невикористаним залишком готівки аван­совий звіт про витрачання одержаних у касі сум у такі строки: за відрядженнями – протягом трьох робочих днів після повернення; на закупівлю сільськогосподарської продукції та за­готівлю вторинної сировини – протягом десяти робочих днів з дня видачі готівки; на всі інші виробничі потреби – наступного робочого дня після видачі готівки.

Якщо з каси підприємства підзвітній особі одночасно ви­дана готівка на відрядження та для вирішення у цьому відряд­женні виробничих питань, то підзвітна особа незалежно від стро­ку відрядження протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження подає до бухгалтерії повний звіт.

Фізичні особи, які одержали готівку із застосуванням кор­поративної картки для вирішення виробничих питань або на відрядження, використовують її за цільовим призначенням без оприбуткування в касі підприємства. Зазначені особи подають до бухгалтерії авансовий звіт разом з підтверджуючими документа­ми в порядку, що визначений для підзвітних осіб.

До підприємств можуть застосовуватися штрафні санкції згідно з чинним законодавством України за:

– перевищення встановлених лімітів каси;

– неоприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки;

– перевищення встановлених строків використання вида­ної під звіт готівки, а також за її видачу під звіт без повного звіту­вання щодо раніше виданих коштів;

– витрачання готівки з виручки на виплати, що пов'язані з оплатою праці, за наявності податкового боргу;

– використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням;

– проведення готівкових розрахунків без платіжного до­кумента, який підтверджував би сплату покупцем готівки.

Розрахункова дисципліна передбачає зобов'язання суб'єктів господарювання дотримуватися встановлених правил проведення розрахункових операцій.

Розрахункова дисципліна базується на виконанні основних принципів здійснення грошових розрахунків. Дотримання розрахункової дисципліни сприяє прискоренню кругообігу коштів і зміцненню фінансового стану підприємства. Порушення розрахункової дисципліни може бути наслідком незадовільної роботи фінансових служб підприємства, а також складного фінансового становища підприємств.

Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов'язаннями в повному обсязі та у встановлені строки. За порушення підприємствами розрахунково-платіжної дисципліни до них можуть бути вжиті санкції.

Залежно від того, які суб'єкти застосовують санкції, останні поділяються на договірні, банківські (кредитні), фінансові.

Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумовного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного зобов'язання.

Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни; за незадовільний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; порушення планових строків уведення об'єктів, на які отримано кредит, в експлуатацію; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.

Фінансові санкції застосовуються за порушення суб'єктами господарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами, податковими адміністраціями. Фінансові санкції визначено Законом України "Про державну податкову службу в Україні", а також законами, які регулюють фінансові відносини підприємства щодо сплати окремих податків і зборів (обов'язкових відрахувань).

Крім того, згідно з Указом Президента України від 12.06.95 р. № 336/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки" з наступними змінами і доповненнями застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касі, за неповно відображену або зовсім не відображену готівку в касі. За невстановлення банком підприємству ліміту залишку готівки в касі до установи банку також застосовується штраф.

Щодо банківських і фінансових санкцій, то вони, як правило, застосовуються в обов'язковому порядку. Що ж до санкцій, які визначені за порушення господарських договорів підприємствами, то їх застосування не завжди вважають обов'язковим. Суб'єкти господарювання можуть не застосовувати штрафні санкції у взаємовідносинах між собою. Це зумовлено тим, що отримані підприємством штрафи збільшують суму оподатковуваного прибутку.

Крім санкцій, до суб'єктів підприємницької діяльності може бути застосований і адміністративний штраф. До адміністративних стягнень належать: конфіскація предмета, грошей, отриманих унаслідок здійснення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, яке надано окремому громадянину; виправні роботи; адміністративний арешт; попередження тощо.

Питання для самоконтролю

1. Що таке грошові розрахунки?

2. Які види грошових розрахунків Ви знаєте?

3. Поясніть принципи організації безготівкових розрахунків в Україні.

4. Які види рахунків в національній і іноземній валюті можуть бути відкрити підприємствами в Україні?

5. Які форми безготівкових розрахунків підприємств Ви знаєте? Надайте їм характеристику.

6. Як здійснюють розрахунки з використанням чеків?

7. Які існують види акредитивів?

8. Опишіть особливості розрахунків з використанням векселів.

9. Яка сфера використання готівково-грошових розрахунків на підприємствах в Україні?

10. Які документи використовуються при готівково-грошових розрахунках на підприємствах?

11. Які санкцій застосовуються в Україні при порушенні підприємствами розрахункової та платіжної дисципліни?

12. Надайте визначення грошовим коштам і еквівалентам грошових коштів.

Тема 3

Читайте також:

1. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
2. Автоматизовані форми та системи обліку.
3. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
4. Акредитив та його форми
5. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
6. Банківська платіжна картка як засіб розрахунків. Класифікація платіжних карток
7. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.
8. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
9. Безособові дієслівні форми на –но, -то
10. Безробіття: суть, причини, форми та соціально-економічні наслідки
11. Білінійні і квадратичні форми в евклідовому просторі
12. Бланки, форми і штампи

Переглядів: 915