Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Абсолютизм – форма правління державою, за якої верховна влада належить одній особі (царю, імператору, королю тощо) та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади.

Абстракціонізм – напрям у мистецтві ХХ ст., крайній прояв модернізму. А. відкидає всі форми зображення реальних предметів і явищ. Виник у 10-х рр. як анархічний виклик пануючим художнім смакам, найбільше поширився у 40–60-х рр. Окремі течії А. (супрематизм, неопластицизм), певною мірою дублюючи пошуки в архітектурі та дизайні, утворювали впорядковані конструкції з ліній, геометричних фігур і об’ємів, інші (ташизм) намагалися виразити стихійність, неусвідомлюваність творчості через динаміку кольорових плям або об’єктів.

Авангардизм – напрям, стиль у художній культурі ХХ ст., який пориває зв’язки з існуючими нормами і традиціями, перетворює пошуки нових художніх засобів у самоціль. А. – один із проявів модернізму – відповідає анархічно-суб’єктивістському світоглядові. Принципи А. сприйняли такі літературно-художні течії, як експресіонізм, кубізм, футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, література «потоку свідомості», «драма абсурду»; в музиці – т. зв. конкретна музика, алеаторика, соноризм, електронна музика.

Автохтони – населення, яке збереглося на даній території з часів попереднього етапу розвитку людського суспільства.

Агіографія – різновид церковної літератури, опис життя святих

Агностицизм – філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання об’єктивного світу та його закономірностей.

Альманах – збірка літературних творів (віршів, оповідань, повістей тощо); різновид серіального видання, тривала збірка літературно-художніх і/або науково-популярних творів, об’єднаних за якою-небудь ознакою (тематичною, жанровою, ідейно-художньою і т. п.).

Анімізм – віра в існування душ та духів як першооснови всього сущого, що базувалася на уявленні про природу як живу істоту.

Антропотеокосмізм – характерне для світогляду давніх слов’ян розуміння нероздільності сфер людського, божественного і природного, розуміння світу як ніким не створеного, світу – як вічно живого вогню, який розмірено згасає і розмірено загоряється.

Антропоцентризм – уявлення про світобудову, яка організується довкола людини як центра.

Апокриф – твір іудейської і ранньохристиянської літератури, не включений церквою до біблійного канону.

«Апостол» – перша друкована книга в Україні. Видана в лютому 1574 р. у Львові Іваном Федоровим.

Археологія – наука, що вивчає історичне минуле людства, його культури, здійснюючи пошуки і дослідження решток знарядь праці, будівель, зброї, посуду, прикрас, творів мистецтва та інших продуктів людської діяльності.

Аскетизм – обмеження або пригнічення почуттєвих бажань, добровільне перенесення фізичного болю, самотності.

Атеїзм – світогляд, спрямований проти релігії та заперечення факту існування Бога.

Балаган – тимчасове дерев’яне приміщення для театральних та циркових вистав на ярмарку або народному гулянні. У ХVІІІ ст. в Росії й в Україні в програму балаганових вистав входили народні драми і сатиричні сцени. В ХІХ ст. балаганні видовища втрачають соціальну загостреність, залишаючись місцем розваг переважно міщанства. У переносному значенні – грубуваті дії, явища, подібні до балаганної вистави.

Бароко – стиль у європейському мистецтві (живопису, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі кінця ХVІ – кінця ХVІІІ ст. Хронологічно Б. слідує за Ренесансом, йому спадкує Класицизм. За естетичним визначенням, Б. – стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо Ренесанс мав незначне поширення в країнах за межами Західної Європи, то з доби Б. почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти. Батьківщиною Б. вважається Італія. Риси Б. : грандіозність, пишність, динаміка, патетична піднесеність, інтенсивність почуттів, пристрасть до ефективних видовищ, поєднання ілюзорного та реального, сильні контрасти масштабів і ритмів, світла та тіні.

«Березіль» – один з перших українських театрів радянської доби. Заснований Л. Курбасом у 1922 р. з акторів «Молодого театру» і «Кийдрамте». До 1926 р. в Києві, потім – у Харкові. В 1935 р. перейменований на Харківський український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка.

Берестяні грамоти – давньоукраїнські тексти, розміщені на бересті (корі берези) шляхом видавлювання чи видряпування спеціальною паличкою – писалом. За змістом це короткі листи світського плану, доручення, боргові зобов’язання, чолобитні, любовні послання, учнівські вправи тощо.

Бестселер – видання, що швидко набуло величезної популярності; буквально: «те, що найкраще розходиться».

Билини – руські народні епічні пісні про богатирів та їхні подвиги; народні речитативно-мелодійні епічні пісні соціально-побутового змісту, героїко-патріотичного характеру. Билинні наспіви дуже подібні до плавної, співучої народної мови. Основа їх музичної побудови – короткі поспівки, що повторюються багато разів. Б. виконували спокійно й наспівно один або кілька співців найчастіше у супроводі гуслів. Б. беруть початок в епосі Київської Русі. Богатирі билинного епосу – Ілля Муромець, Добриня Микитич, Альоша Попович, Садко та інші. Термін «Б.» у 30–40-х рр. XIX ст. ввів російський фольклорист Іван Сахаров. Слово походить від російського «быль».

Братства – національно-релігійні та культурно-просвітницькі організації українських міщан при церковних парафіях ХVІ–ХVІІ ст. Б. ставили на меті захист інтересів православних.

Бурлеск – стиль сатиричної літератури, в основі якого навмисна невідповідність між темою твору та мовними засобами, що створює комічний ефект. Наприклад, «Енеїда» І. П. Котляревського на тему однойменої героїчної поеми Вергілія.

Бурса – 1) гуртожиток для бідних студентів (бурсаків) при середньовічних університетах. Виникла в Україні при братських школах. Збереглися докладні дані про Б. при Львівській братській школі, Києво-Могилянській Академії. Б. були й при єзуїтських школах, пізніше при колегіях (у Чернігові, Переяславі, Харкові). Б. утримувалася з пожертв або окремих фундацій; 2) нижче духовне училище; 3) збірна назва вихованців бурси – бурсаків.

Валуєвський циркуляр 1863 р. – таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєва до територіальних цензурних комітетів, в якому наказувалося призупинити видання значної частини книг, написаних «малоросійською», тобто українською мовою. Згідно з указом заборонялась публікація релігійних, навчальних і освітніх книг, однак дозволялась публікація художньої літератури.

ВАПЛІТЕ – Вільна Академія Пролетарської Літератури; літературне об’єднання в Україні. Виникла у Харкові, існувала з січня 1925 до 28 січня 1928 рр. Організація стояла на засадах творення нової української літератури шляхом засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури. Фактичним лідером ВАПЛІТЕ був Микола Хвильовий, який висунув гасло «Геть від Москви!». Президентами В. були Михайло Яловий (пізніше Микола Куліш), секретарем – Аркадій Любченко. Погляди М. Хвильового зумовили критику В. з боку партійних і державних діячів УРСР. 28 січня 1928 р. було конфісковано вже надруковане 6-те число літературно-художнього двомісячника «ВАПЛІТЕ» «через уміщення другого уривка з «Вальдшнепів» Хвильового, ВАПЛІТЕ змушена була «самоліквідуватися». Члени В. продовжували літературну діяльність в альманасі «Літературний ярмарок» (1928–1929) і організації «Пролітфронт». Члени В. – одні з перших жертв репресій сталінського режиму.

Вертеп – вид мандрівного лялькового театру, що ставив п’єски, пов’язаний з біблійним різдвяним сюжетом. «В.» з грецької – печера, в якій народився Ісус.

Вестерн – жанр американського кіно, присвячений, як правило, героїзації перших поселенців західних районів Америки.

Відродження (Ренесанс) – соціальний та ідейний рух ХІV–ХVІ ст. в європейських країнах, який був спрямований проти християнсько-схоластичної культури Середньовіччя і став перехідним щаблем від середньовічної культури до культури Нового часу. Відмітні риси: антропоцентризм; антифеодальний і світський характер; гуманістичний світогляд; відродження античної культурної спадщини; пантеїзм і неоплатонізм; орієнтація на мистецтво. Представники: Ф. Петрарка, Дж. Бокаччо, В. Шекспір (література), Джотто, Боттічеллі, Рафаель, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі (мистецтво), Н. Макіавеллі, Т. Мор (політологічна думка).

Вірші-травестії – вірші, створені мандрівними дяками у ХVІІ–ХVІІІ ст.; в них біблійні персонажі переодягнені в народний одяг, розмовляють простою народною мовою, діють в обстановці міщанського побуту. Засобами сміху розвінчується церковна ідеологія. Світ богів і святих зливається зі світом українського простолюду.

Водевіль – різновид легкої комедії з куплетами, які виконуються під музику. Відомі українські автори водевілів – І. Котляревський («Москаль-чарівник»), М. Гоголь («Простак, або Хитрющі жінки, перехитрені солдатом»), С. Васильченко («На перші гулі»), О. Олесь («По Мюлеру»).

«Галицько-руська матиця» – культурно-освітнє товариство, засноване у 1848 р. у Львові з метою проведення просвітницької та видавничої діяльності, розвитку шкільництва.

Глаголиця – поряд з кирилицею, одна з найдавніших слов’янських абеток. Вважається, що саме Г. створив св. Костянтин (Кирило) Філософ в 862–863 рр. для запису священних біблійних текстів слов’янською мовою, а кирилицю розробили його послідовники на основі грецького алфавіту.

«Гласність» – політика максимальної відвертості та правди в діяльності державних і громадських організацій, дієва й активна форма участі громадської думки в демократичному розв’язанні найважливіших проблем країни. Була проголошена М. Горбачовим у 1987 р. і ставила за мету сприяння розвитку демократії, плюралізму думок, подоланню застійних явищ.

Гравюра – вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком малюнка, який нанесений на дошку маляром-гравером; відбитки також називаються гравюрами.

Графіка – вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пером, пензлем, вуглиною або відбитий на папері зі спеціально підготовленої форми.

Графіті – стародавні написи, малюнки на стінах, склі, посуді.

Громади – об’єднання, гуртки прогресивної української інтелігенції, які провадили національно-культурну і громадсько-демократичну роботу на території Росії і за кордоном у др. пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. Перші Г. виникли протягом 1859–1861 рр. у Києві (В. Б. Антонович) і Петербурзі (В. М. Білозерський), пізніше – в Полтаві, Чернігові, Харкові, Одесі. Г. об’єднували людей з різними політичними поглядами, проте вони пробуджували загальний інтерес до історії і культури українського народу, відкривали недільні школи, влаштовували концерти. З прийняттям Емського указу 1876 р. діяльність Г. була заборонена, і далі вони діяли напівлегально.

Гротеск – тип художньої образності, який ґрунтується на химерному поєднанні фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного, життєподібного і карикатурного. Г. – найвищий ступінь комічного.

Гуманізм – система ідей і поглядів, в основу яких покладене визнання людини як найвищої цінності; виникає в епоху Відродження.

Дадаїзм – модерністська літературно-художня течія в 1916–1922 рр. Виник у Швейцарії в середовищі інтелігентів-анархістів. Їхній протест проти світової війни знайшов вираз в ірраціоналізмі, своєрідному художньому хуліганстві, у беззмістовних поєднаннях слів і звуків (Т. Тцара, Р. Гюльзенбек), у каракулях, зборах випадкових предметів (М. Дюшан, М. Ернст). Після війни французькі «абсолютні дадаїсти» виступали за мистецтво, позбавлене соціальних функцій, а німецькі «політичні дадаїсти» – проти мілітаризму і буржуазного ладу.

Деїзм – релігійно-філософська доктрина, яка визнає Бога як світовий розум, що сконструював «машину» природи і дав їй закони і рух, але заперечує подальший вплив Бога на саморух природи і не припускає інших шляхів пізнання Бога, крім розуму. Д. набув поширення серед мислителів Просвітництва.

Декадентство – загальна назва кризових явищ в європейській культурі кін. ХІХ – поч. ХХ ст., які стали виразом настроїв безсилля, безнадії, відчаю, несприйняття навколишнього світу. Д. – це не якийсь літературний напрям чи один зі стилів, а поєднання погляду на дійсність як на предмет, не гідний відображення, з підкресленою увагою до внутрішнього світу особи.

Дисиденти – учасники опозиційного руху в СРСР, спрямованого проти комуністичного тоталітарного режиму.

Дитинець – укріплена центральна частина стародавнього міста на Русі, обнесена стінами. З ХVІІІ ст. почала називатися Кремлем.

Діаспора – будь-яке представництво етнічних одиниць за межами материнського етнічного регіону, котрі усвідомлюють свою генетичну або духовну з ним єдність. Наприклад, українська діаспора – збірне визначення української національної спільноти поза межами українських земель (етнічної української території), яка почуває духовний зв’язок з Україною.

Домінуюча культура – сукупність цінностей, вірувань, традицій та звичаїв, якими керується більшість членів суспільства.

Думи – ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVI–XVIII ст.; жанр суто українського речитативного народного та героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні.

Духовна культура – сфера свідомості, сфера духовного виробництва; включає пізнання, моральність, виховання та просвіту.

Експресіонізм – напрям у літературі і мистецтві першої чв. ХХ ст., який проголосив єдиною реальністю суб’єктивний духовний світ людини, а вираз його – головною метою мистецтва. Е. відобразив протест проти жахливих сторін буття, почуття приреченості перед кривавими війнами та приниженням людини. Е. притаманна надзвичайно болісна напруга емоцій, ірраціональність образів, деформація світу. Представники: письменники Г. Кайзер, В. Гозенклевер, художники – Е. Нольде, Ф. Марк, О. Кокошка, композитори – А. Шенберг, А. Берг.

Елегія – один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, часом журливого змісту.

Елітарне мистецтво – мистецтво, зорієнтоване на еліту, тобто кращу частину суспільства, якій властива особлива художня сприйнятливість. Елітарні тенденції поширились у ХХ ст. в руслі авангардно-модерністського мистецтва.

Емський указ 1876 р. – документ, підписаний царем Олександром ІІ у м. Емс (Німеччина), що забороняв друкувати українською мовою оригінальні (крім художніх) та перекладені твори, завозити українські книги з-за кордону, заборонялися постановки українських вистав.

Епігони – мало оригінальні наслідувачі якогось громадсько-політичного, літературного чи художнього напряму (в українській літературі прикладом епігонства є чимало наслідувань поеми «Енеїда» І. П. Котляревського).

Єзуїти – члени католицького монастирського ордену «Товариство Ісуса», заснованого в 1534 р. в Парижі іспанським дворянином Ігнатієм Лойолою для боротьби проти Реформації та зміцнення влади Папи Римського.

Єресь – релігійна течія, яка відхилилася від догматів і організаційних форм панівної релігії.

Єретик – прихильник віри, що відкидає офіційні церковні догмати.

«Ждановщина» – ідеологічна кампанія в СРСР, розгорнута у 1946–1949 рр. у галузі науки, літератури, культури та мистецтва, в ході якої були піддані нищівній критиці діяльність Інститутів історії України та історії української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури – письменників (Ю. Яновський, М. Рильський), композиторів (К. Данькевич), режисерів. Наступ сталінізму очолив секретар ЦК ВКП(б) з ідеології А. Жданов.

Житія – вид релігійно-біографічної літератури про життя мучеників, аскетів, церковних і державних діячів, яких церква оголосила святими.

«Запорожская старина» (1833–1838) – фольклорна та літературно-художня збірка, яку видавав І. Срезневський у Харкові.

«Зоря Галицька» – перша газета українською народною мовою. Виходила з травня 1848 р. по 9 квітня 1857 р. у Львові. Перше число «З. Г.» датоване 15 травня 1848 р. Фактичний друкований орган Головної Руської Ради.

Ідеологізація – 1) посилення впливу ідеологічних факторів при розгляді міждержавних чи внутрідержавних проблем; 2) нав’язування кому-небудь певних ідеологічних поглядів, стереотипів.

Ідол – предмет, що зображує божество, якому поклонялися у глибоку давнину.

Ізборник – хрестоматії, книги, в яких списувалися матеріали, виїмки, витримки з інших, іноді й більших, творів. Наприклад, Ізборники Святослава 1073 і 1076 рр. – пам’ятки давньоруського перекладного письменства, створені для чернігівського князя Святослава Ярославича. Вважається, що Ізборник 1073 р. переписано з болгарського оригіналу – збірника царя Симеона. Обидва Ізборники містять статті релігійно-морального характеру, матеріали з граматики, поетики, риторики; стверджується користь знань і читання книжок.

Ікона – у християнстві – живописне, мозаїчне або рельєфне зображення святих, якому надають священного характеру.

Іконоборство – соціально-політичний і релігійний рух у Візантії у VІІІ–ІХ ст., спрямований проти культу ікон.

Імажинізм – літературна течія, що з’явилася в Росії в перші роки після Жовтневого перевороту 1917 р. Імажиністи проголосили художній образ як самоціль поезії, затверджували примат самоцільного образу і формотворчості над сенсом, ідеєю; висловлювали переважно богемні настрої. І., який не мав організаційного оформлення в Україні, вплинув на розвиток української поезії 20–30-х рр. XX ст. Так, принципи І. позначилися на ліриці В. Сосюри (збірки «Сьогодні», «Золоті шуліки») та Богдана-Ігоря Антонича (збірка «Перстені молодості»).

Імпресіонізм – напрям у мистецтві останньої трет. ХІХ – поч. ХХ ст. Зародився у 1860 р. у Франції. Живописці Е. Мане, О. Ренуар, Е. Дега вписали в мистецтво безпосередність сприймання життя, неочікувані точки зору і ракурси фігур. Картина К. Моне «Враження. Схід сонця» дала назву І. І. прагне відтворити найточніші суб’єктивні відчуття та переживання, настрій та швидкоплинні враження автора від реального світу в його русі та мінливості. Важливим принципом І. був відхід від типовості. В мистецтво ввійшли миттєвість, фрагментарність композиції, випадковий погляд, несподівані ракурси і точки зору, свіжість та безпосередність сприйняття.

Інтелігенція – прошарок населення, що професійно займається розумовою, переважно складною, творчою працею.

Інтермедія – невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави. В українській драматургії ХVІІ–ХVІІІ ст. І. віддзеркалювала дійсність, починаючи з ХVІІ ст.: зафіксовано міжнаціональні стосунки, конфесійні проблеми тощо. Збереглося понад 50 інтермедій, зокрема Митрофана Довгалевського та Георгія Кониського. І. лягла в основу української побутової драми, комедії. Вплив інтермедії відчутний у творчості І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, М. Гоголя, М. Старицького та інших.

«Історія Русів» – історичний твір, написаний наприкінці ХVІІІ або на поч. ХІХ ст. невідомим автором, у якому описуються події історії України з найдавніших часів до 1769 р. з державницьких позицій.

Канон – сукупність правил, яка визначає ідеальність образу.

Капище – давньослов’янське слово, яким називається простір язичницького храму, розміщене за вівтарем і призначене для місця копів (статуй, малюнків богів) або інших сакральних предметів. Використовується на означення язичницького святилища, часто як протиставлення християнській церкві.

«Київський телеграф» – громадсько-політична літературна газета, заснована в 1859 р. у Києві письменником О.-А. фон Юнком, з 1874 р. – неофіційний орган Київської громади.

Кирилиця – одна з двох абеток старо-церковнослов’янської мови, що лягла в основу деяких абеток, переважно слов’янських мов. К. замінила глаголицю, яка використовувалася раніше. Склад первісної кириличної абетки невідомий. «Класична» старослов’янська К. містила 43 літери. На основі К. створені абетки таких слов’янських мов: білоруської, болгарської, македонської, російської, сербської, української, чорногорської.

Кітч – спочатку К. – промислова імітація унікальних художніх виробів, згодом – явища переважно масової культури, позначені еклектичним поєднанням різнорідних (за жанровою характерністю, стилістикою, походженням тощо) елементів художнього матеріалу; це термін для означення низькоякісної речі масової культури, сучасного псевдомистецтва, творів, яким бракує смаку. К. є одним з факторів перехідного характеру, культурної адаптації.

Класицизм – напрям у європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чв. XIX ст. Визначальні риси К.: раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів); наслідування зразків античного мистецтва; нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії – це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця); обов’язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов’язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо); у галузі мови К. ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів; аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви; встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма) тощо.

Конструктивізм – авангардистський метод (стиль, напрямок) в образотворчому мистецтві, архітектурі, художньому конструюванні, літературі, фотографії, декоративно-прикладному мистецтві, що отримав розвиток в 1920 – поч. 1930 рр. Характеризується суворістю, геометризмом, лаконічністю форм і монолітністю зовнішнього вигляду. В архітектурі К. обстоює раціональну доцільність, економність, лаконізм у засобах вираження; відкидає практично не вмотивовану декоративність, схематизує мову мистецтва. В образотворчому мистецтві та літературі прихильники К. надавали великого значення техніцизму, штучним конструктивним формам, абстракціям тощо.

Контркультура – сукупність політичних, соціальних, ідеологічних рухів, ідей та дій західноєвропейської та північноамериканської молоді лівоекстремістської спрямованості, що виникли на початку 1960-х рр. і досягли кульмінації в 1968 р. К. відрізняється від домінуючої культури, протистоїть їй, перебуває у конфлікті з домінуючими цінностями; це будь-які форми девіантної поведінки.

Контрреформація – церковно-політичний рух в Європі сер. ХVІ–ХVІІ ст. на чолі з папством, спрямований проти Реформації; мав на меті подолання протестантизму в усіх його проявах.

Коренізація – напрям національної політики більшовицької партії у 1923–1933 рр. Суть К. полягала в заохоченні розвитку національних культур в інтересах зміцнення радянської влади В Україні політика К. мала назву «українізації».

Космополітизм – течія суспільно-політичної думки, яка заперечує національні традиції, виступає проти національного та державного суверенітету, відстоює тезу про вселюдські громадянство, культуру і традиції.

Кубізм – течія в образотворчому мистецтві першої чв. ХХ ст., за силою впливу вважається першою в авангардизмі. Провідна ідея К. – конструювання картин з допомогою простих геометричних форм, які мають значення і як самостійні фігури, і як символи. Представники: П. Пікассо, Ж. Брак.

Культура – сукупність досягнень людського суспільства у виробничій, суспільній та розумовій діяльності, зокрема в галузі освіти, науки, мистецтва, відображає історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей людини. У широкому розумінні – все, що створено людським суспільством та існує завдяки фізичній та розумовій праці людей, на відміну від природи.

Курган – високий земляний насип над похованням.

Лавра – назва великих православних чоловічих монастирів, підпорядкованих безпосередньо верховній церковній владі.

Ланкастерський метод навчання – запроваджений на поч. ХІХ ст. в українських парафіяльних школах метод навчання, який передбачав, аби вчитель доручав кращим учням проводити заняття.

«Лисенківщина» – політична кампанія з переслідування й шельмування групи генетиків, заперечення генетики (вейсманізму-морганізму) й тимчасової заборони генетичних досліджень у СРСР (при тому, що Інститут генетики продовжував існувати). Отримала назву від імені Т. Д. Лисенка, що став символом кампанії. Кампанія розгорнулася в наукових біологічних колах з середини 1930-х до першої половини 1960-х рр. Її організаторами були партійні і державні діячі, в т. ч. сам Й. В. Сталін. В непрямому значенні «Л.» – будь-яке адміністративне переслідування вчених за їхні «політично некоректні» наукові погляди.

Литовські статути – кодекси середньовічного права Великого князівства Литовського, що діяли на українських землях в ХVІ – першій пол. ХІХ ст.

Літературна дискусія, 1925–1928 рр. – публічне обговорення шляхів розвитку, ідейно-естетичної спрямованості та завдань нової української радянської літератури, місця і ролі письменника в суспільстві. Л. д. виникла через глибокі розходження у розумінні природи і мети художньої творчості серед українських письменників, ідейну і політичну конкуренцію літературних організацій. Приводом до неї стала стаття Миколи Хвильового «Про „сатану в бочці“ або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян», яка була спрямована проти низькопробної «червоної графоманії», що була написана у відповідь на виступ «Про критику і критиків у літературі» початківця Григорія Яковенка. Л. д. мала також політичний аспект – літературну критику використовували для звинувачення опонентів в ідеологічних ухилах. Л. д. засвідчила нову розстановку мистецьких сил. Після «зречення» Миколи Хвильового і «саморозпуску» ВАПЛІТЕ провідні ролі в літературному процесі відігравали ставленики партійного апарату.

Літопис – історичний твір у Київській Русі, а пізніше на українських, білоруських і російських землях, в якому розповідь велася по роках.

Магія – обряди і дії, пов’язані з вірою в надприродну здатність людини (чаклуна, мага) вплинути на людей і явища природи.

«Маланчуківщина» – ідеологічний наступ на українську культуру часів «застою», пов’язаний з призначенням у жовтні 1972 р. на посаду секретаря ЦК КП(б)У з ідеологічних питань В. Маланчука.

Масова культура – культура, яка популярна та переважна серед широких верств населення в даному суспільстві, переважно комерційно успішна та елементи якої знаходяться повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах (спорті, літературі), контрастуючи з «елітарною культурою».

Матеріальна культура – сукупність засобів виробництва та інших матеріальних цінностей суспільства на кожній історичній стадії. До М. к. відносяться засоби виробництва, житло, предмети домашнього побуту, одяг, засоби транспорту і зв’язку – все те, що є результатом виробничої, матеріальної діяльності людини.

«Матч смерті» – матч київської команди «Старт» (офіційно: команда київського «Хлібзаводу», зібрана з гравців довоєнних київських футбольних клубів «Динамо» і «Локомотив») проти футболістів німецької команди «Флакельф» – 9 серпня 1942 р. на стадіоні «Зеніт», вул. Керосинна, 24. Назву «М. с.» отримав після війни завдяки радянській пропаганді, за допомогою якої було створено легенду про розстріл київських динамівців нацистами через перемогу над німецькою командою.

Мінеї-четьї – збірники житій святих, упорядковані за місяцями року відповідно до днів відзначення церквою пам’яті кожного святого.

Мініатюри – ілюстрації до рукописних книг.

Містика – віра у надприродні сили і можливість безпосереднього зв’язку з ними людини.

Міфи – оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства. М. характерні для первісних народів, що перебували або перебувають на стадії дораціонального, дофілософського і дорелігійного мислення. Окремі М. складаються у міфологію того чи іншого народу, яка лежить в основі характерного для нього світогляду.

Модерн – стильовий напрям в мистецтві (переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві) кінця XIX – поч. ХХ ст Основними його елементами є використання синусоїдальних ліній, стилізованих квітів, язиків полум’я, хвилястих ліній, запозичених в природі. Представники М. відмовлялися від історичних запозичень стилю еклектики, використовували умисно примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії, принципи асиметрії і вільного планування, нові технічні та конструктивні засоби для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель, де всі рішення підпорядковані єдиному образно-символічному задуму й орнаментальному ритмові. Представники М. в Україні: архітектори В. В. Городецький, Г. Г. Артинов, Т. Обмінський, скульптор Ю. Марковський, художники М. Сосенко, Ю. Буцманюк, О. Кульчицька.

Модернізм – загальне визначення різних напрямів мистецтва на рубежі ХІХ–ХХ ст. (кубізм, футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, експресіонізм, абстракціонізм та ін.), які стали виразом певних соціальних настроїв та кризових явищ у духовному житті суспільства і відзначалися повним розривом з традиціями реалізму. М. властиві пошуки нових художніх засобів. Характерні риси М.: естетична стратегія автономії мистецтва; принципова незалежність від будь-яких нехудожніх контекстів (соціального, політичного, релігійного); акцент на художній формі; абсолютизація візуальної (аудіо) репрезентації твору в якості принципового нового кванту буття.

Мозаїка – зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців, смальти і т. д.

Моління – жанр світського ораторського мистецтва Київської Русі, наприклад, «Моління Данила Заточника», лист-прохання, в якому дехто Данило, що перебуває в ув’язненні, звертається до князя Ярослава.

Москвофільство – суспільно-політична течія в Галичині, на Буковині та Закарпатті у др. пол. ХІХ – на поч. ХХ ст., що ставила за мету приєднання Західної України до Росії.

Мюзикл – музично-сценічна вистава, в якій поєднуються різноманітні жанри і виражальні засоби естрадної та побутової музики, хореографічного, драматичного і оперного мистецтва. Від оперети відрізняється наскрізним драматургічним розвитком, використанням вокально-хореографічних ансамблів, драматичним змістом. М. як жанр виник в США у 1920-х рр. До найкращих зразків М. належать «Оклахома» Р. Роджерса, «Співаючи під дощем» Джина Келі, «Вестсайдська історія» Л. Бернастайна, «Моя чарівна леді» Ф. Лоу, «Людина з Ламанчі» М. Лі, «Привид опери» Е. Л. Вебера. Перший український дитячий М. – «Кицин Дім» (2012 р.) за однойменною п’єсою С. Я. Маршака.

Народна драма – поширені у ХVІІІ–ХХ ст. самодіяльні вистави, в основі яких сюжети і тексти усної фольклорної традиції, що розігрувались згідно з усталеним постанов чим каноном.

Народовці – суспільно-політична течія серед молодої західноукраїнської інтелігенції, що виникла у 60-х рр. ХІХ ст. у Галичині. Сформувалася на противагу москвофільству Н. виходили з того, що українці – окрема нація, яка проживала від Кавказу до Карпат, виступали за єдність всіх українських земель та розвиток єдиної української мови на основі народної говірки.

Натуралізм – напрям у європейській та американській літературі та мистецтві останньої трет. ХІХ ст. (теоретик і голова напряму Е. Золя, брати Е. і Ж. Гонкур – у літературі, А. Антуан, О. Брам – у театрі, Е. Мане, К. Кольвіц – у живопису). Натуралісти оголосили своєю метою відображення людської природи у всій повноті її проявів, намагалися показати людину в її безпосередньому оточенні максимально точно, не випускаючи і тих подробиць, які традиційно вважалися такими, що не «підходять» для мистецтва. У творах натуралістів з’явилися герої, яких попереднє мистецтво не знало: селяни, балерини, наркомани, представники міських низів.

Недільні школи – безплатні школи для дорослих у дореволюційній Росії, які давали початкову освіту. Велика роль у відкритті Н. ш. належить М. І. Пирогову та професору Київського університету П. В. Павлову. В 1859–1862 рр. на українській території було створено понад 100 Н. ш. За царським указом 1862 р. їх закрили, у 1864 р. вони знову були дозволені, але з великими обмеженнями.

«Неокласики» – неформальна літературна київська група, яка виникла і діяла в період українізації (1923–1932). До групи входили М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, О. Буркгардт (Юрій Клен), М. Рильський. Вони були блискуче освіченими людьми, володіли багатьма іноземними мовами, створювали численні переклади світової класики, активно протистояли «Пролеткульту» та модерністським течіям. «Н.» орієнтувалися на поєднання традицій української класичної літератури і досвіду світової та європейської літератур.

Неопластицизм – течія в мистецтві Голландії ХХ ст., що пропагує «чисту» геометризовану форму (в архітектурі, живописі та інших видах мистецтва).

Неоязичництво – сукупність сучасних течій, що закликають до відновлення язичницьких уявлень, культів та обрядів. Н., чи нативізм (від лат. Nativus – рідний, природний) – реконструкція дохристиянських політеїстичних вірувань. Н. – це релігія, сконструйована в 70–90-і рр. ХХ ст. на основі вірувань, пантеону божеств, символів, практик та інших елементів древніх релігій. Слов’янське Н. – реконструкція дохристиянських язичницьких вірувань древніх слов’ян, повернення до боговшанування Перуна, Велеса, Макоші та ін. на основі деяких історичних відомостей та власних уявлень із запозиченням з вчень і обрядів політеїстичних вірувань інших народів і окультизму.

Оп-арт – одна з пізніх модифікацій абстрактного образотворчого мистецтва. В основі О.-а. лежить ідея про те, що живописець або скульптор може викликати оптичні ефекти, котрі породжують зорові ілюзії. Для цього використовуються складні геометричні конструкції, різні оптичні прилади, з допомогою яких досягаються відповідні ефекти кольору і світла.

Опера – музично-театральний твір, у якому поєднується сольний, ансамблевий і хоровий спів, інструментальна музика, сценічне і декоративне мистецтво.

Оперета – музично-театральний твір переважно комедійного характеру, в якому вокальні та інструментальні музичні номери і танці пов’язуються з розмовними діалогами.

Оранта – один з іконографічних образів Богоматері, який склався у середні віки. Богородицю зображували на повний зріст з піднесеними руками й повернутими від себе долонями. О. дістала поширення в іконографії й живопису Візантії та Русі в ІХ–ХІІІ ст.

Орфізм – напрям у французькому живописі 1910-х рр. Представники: Р. Делоне, М. Дюшан, Ф. Пікабія. Генетично зв’язаний з кубізмом, футуризмом, експресіонізмом. Художники-орфісти прагнули виразити динаміку руху й музикальність ритмів за допомогою «закономірностей» взаємопроникнення основних кольорів спектру й взаємопересічення криволінійних поверхонь.

«Основа» – український громадсько-політичний і літературний журнал ліберального напряму. Виходив у 1861–1862 рр. у Петербурзі за редакцією В. Білозерського і участю П. Куліша, М. Костомарова. Тут було надруковано твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, Л. Глібова, матеріали з питань історії, етнографії.

«Острозька Біблія» – визначна пам’ятка книгодрукування в Україні, надрукована в 1581 р. Відіграла значну роль у боротьбі проти наступу католицької церкви на православ’я.

Острозька школа – греко-слов’яно-латинська колегія, перша українська школа вищого рівня. Заснована 1576 р. князем К. Острозьким. Стала важливим освітнім центром антикатолицького спрямування. Діяла до 1636 р.

«Остромирове Євангеліє» – найдавніша датована пам’ятка старослов’янської писемності в давньоруській редакції. Містить тижневі євангельські читання. Переписана в 1056–1057 рр. із староболгарського оригіналу дияконом Григорієм.

Офорт – вид гравюри; малюнок вишкрябується гравірувальною голкою у шарі лаку, що вкриває поверхню металевої пластини, після чого прошкрябані місця протравлюються кислотою. Зображення відбивається із пластини, витравлені місця якої заповнені фарбою.

Паліндром – перевертень, рак літеральний – слово, словосполучення або віршований рядок, що однаково читається в обох напрямках (зліва направо та справа наліво). Українські вірші-паліндроми (або вірші-раки) почав писати ще в XVII ст. Іван Величковський. Нині в Україні понад 20 поетів мають у доробку раки літеральні. Існує «Об’єднання голінних ентузіастів рака літерального (ГЕРАКЛІТ).

Панегірик – поетичний жанр, найхарактернішою ознакою якого є захоплена похвала та уславлення визначної події чи подвигів видатної людини; в Україні в першій половині XVII ст. став популярним видом поезії. З часом став одним з літературних жанрів, прикладом ораторського мистецтва.

Панславізм – культурна і політична течія серед слов’янських народів, в основі якої лежать уявлення про етнічну і мовну спорідненість слов’ян, необхідність їх політичного об’єднання. Сформувалась наприкінці ХVІІІ – пер. пол. ХІХ ст.

Патерик – жанр аскетичної літератури, збірник висловів святих отців, подвижників або розповідей про них. Наприклад, «Києво-Печерський патерик» – збірка творів про історію Києво-Печерського монастиря та його перших подвижників (складена в 1215–1230 рр.).

Пектораль – коштовна скіфська золота нагрудна прикраса.

«Передвижники» – Товариство пересувних художніх виставок – творче ідеологічне об’єднання художників Російської імперії, в тому числі і українських, що було створене й активно діяло в останній третині XIX ст. В естетичному плані члени Товариства цілеспрямовано протиставляли себе і свої творчі пошуки, а також спосіб популяризації творчості представникам офіційного академізму. Певний вплив на передвижницький рух мали подібні художні течії в Західній Європі, романтизм та ідеї народництва. Свою діяльність «П.» будували на засадах кооперації. Представники: І. Ю. Рєпін, В. І. Суріков, В. Є. Маковський, І. М. Прянішников, О. К. Саврасов, І. І. Шишкін, К. А. Савіцкий, А. М. і В. М. Васнецови, А. І. Куїнджі, В. Д. Поленов, Н. А. Ярошенко, І. І. Левітан, В. Сєров.

«Пересопницьке Євангеліє» – визначна пам’ятка староукраїнської мови і мистецтва, переклад Євангелія т. зв. простою мовою, досить близькою до народної. Переклали його в 1556–1561 рр. М. Василевич та архімандрит Пересопницького монастиря Григорій в м. Пересопниця. На «П. Є.» складає присягу Президент України.

Плінфа – широка та плоска обпечена плитоподібна цегла, яка використовувалася при будівництві у Візантії, була нерідко основним матеріалом для будівництва конструктивних елементів будівель. Використовувалася у давньоруській храмовій архітектурі Х – початку ХІІІ ст. (Десятинна церква, Софіївський собор , церква Спаса на Берестові).

Плюралізм – у художній творчості – методологічна позиція, що передбачає самостійне існування багатьох окремих культур та їх незведеність до спільних феноменів, отже, множинність культур та їх наукових інтерпретацій.

«Повість временних літ» – найвидатніша пам’ятка літописання Київської Русі; перша редакція складена 1113 р. ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором.

«Повчання Володимира Мономаха» – пам’ятка літератури Київської Русі; збереглася в Лаврентіївському списку «Повісті временних літ». Написана ймовірно в 1117 р. У «П.» Володимир Мономах висловлює думки державного, політичного і морального характеру, повчає своїх дітей бути розумними правителями, самим учитися і поширювати освіту, захищати інтереси Русі, боротися з князівськими міжусобицями.

Полеміка – стан суперечки, диспут при обговоренні або вирішенні проблем. Разом з цим поняттям використовуються: дебати і дискусія. Різновид суперечки, що відрізняється тим, що основні зусилля сторін, що сперечаються, направлені на затвердження своєї точки зору з обговорюваного питання. Разом з дискусією П. є однією з найпоширеніших форм суперечки.

Полемічна література – підбірка текстів різних авторів, у яких обговорюються проблемні питання релігійної дискусії між католицькою та православною церквами з метою їх об’єднання. Особливо активізувалася після укладення Брестської церковної унії 1596 р. Найвідоміший православний письменник-полеміст – І. Вишенський.

Політеїзм – багатобожжя, поклоніння декільком богам.

Полонізація – політика Польщі в Україні та Білорусі, спрямована на поширення польської мови, католицького віросповідання.

Поп-арт – напрям сучасного авангардизму. Виник у 50-х рр. ХХ ст. майже одночасно в США і Великій Британії. Відмовляючись від звичайних методів живопису і скульптури, від будь-яких логічних і образних закономірностей, П.-а. свідомо культивує випадковий збіг готових побутових предметів, фотографій, муляжів, репродукцій, уривків рекламних видань, коміксів, промислової графіки. У ранг мистецтва підноситься культ речей, сенсаційні неприродні їх поєднання.

Поп-музика – напрям у сучасній музиці масових і побутових жанрів. Адресована головним чином молоді. Виникла як реакція на ускладнення популярної легкої музики і джазу. Звідси – спрощена, а інколи і навмисне примітивна музична мова, перебільшене значення ритму, надмірна експресивність виконання. Характерна риса П.-м. – своєрідне єднання сцени із залом, тісний контакт виконавців і аудиторії.

Постімпресіонізм – загальна назва течій у французькому живопису кін. ХІХ – поч. ХХ ст., що виникли як реакція на імпресіонізм з його інтересом до випадкового і швидкоплинного. Сприйнявши від імпресіонізму чистоту і звучання кольору, П. протиставив йому пошуки постійних основ буття, а також узагальнюючих, синтетичних методів живопису. Представники: П. Сезанн, В. ван Гог, П. Гоген.

Посткласицизм (неокласицизм) – загальна назва ряду художніх течій ост. чв. ХVІІІ–ХХ ст., які зверталися до традицій античності, Відродження та класицизму. У своїх творах неокласицисти протиставляли суперечностям життя вічні «естетичні норми минулого». Представники: скульптор А. Попель, письменники М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, Юрій Клен, М. Рильський. В живописі ост. чв. XVIII ст. лідером Н., або революційного класицизму, став Жак-Луї Давід.

Постмодернізм – загальний напрям сучасної європейської культури, сформувався в 70–80-ті рр. ХХ ст. Виникнення П. було пов’язане із «втомою від прогресу», усвідомленням обмеженості раціоналізму і того, що наслідки культурного розвитку викликають загрозу знищення самої культури людства. Характерні риси П.: орієнтація і на «масу», і на «еліту» суспільства; суттєвий вплив мистецтва на позахудожні сфери людської діяльності (політику, релігію, інформатику); стильовий плюралізм; широке цитування у своїх творіннях зразків мистецтва попередніх епох; іронізування над художньою традицією минулих культур; використання прийому гри при створенні творів мистецтва; реалістична зображальність і фантастагоричність; гуманітарність і фізико-технічне орієнтування; описовість і філософічність; серйозність та іронічність; традиційність і комп’ютеризована сучасність; раціоналістичність і містичність; політизованість і еротичність; потік свідомості і гострота сюжетної дії тощо.

«Потік свідомості» – творчий принцип модерністської літератури, що сформувався в західноєвропейській культурі поч. ХХ ст. Як літературний прийом «П. с.» – безпосереднє відтворення процесів духовного життя автора, тобто крайня форма «внутрішнього монологу». В сукупності з фрейдизмом «П. с.» претендує на вичерпно повне зображення людини. Представники: Дж. Джойс, М. Пруст, Г. Стайн.

«Пролеткульт» – культурно-просвітницька і літературно-художня організація, яка виникла напередодні жовтня 1917 р. і припинила своє існування в 1932 р. Мета організації – розвиток пролетарської культури. Гасло «П.»: «Мистецтво минулого – на смітник!»

Протоміста – населені пункти, які виникали у VI–VIII ст. у східнослов’янському суспільстві – укріплені поселення, що в зародку мали ознаки майбутніх міст: ремісниче виробництво, осередок влади, культовий центр тощо. Однак не кожне П. могло перерости в місто: для того мали скластися особливо сприятливі соціальні, політичні й економічні умови. Найдавнішим протомістом Південної Русі був «град Кия», в якому в XI – першій третині XIII ст. налічувалось близько 50 тис. мешканців.

«Просвіта» – культурно-освітня громадська організація в Україні, заснована в грудні 1868 р. у Львові народовцями (А. Вахнянин, О. Партицький та ін.) з метою поширення освіти серед народу. Створювала філії в містах, у селах – бібліотеки і читальні, видавала українською мовою популярну літературу, підручники. На поч. ХХ ст. ліберальна інтелігенція почала створювати «П.» і в Наддніпрянській Україні, а також в еміграції у США, Канаді. У 20-х рр. ХХ ст. «П.» припинила існування на території УСРР, а в 1939 р. – і в Західній Україні. Діяльність «П.» відновлено в незалежній Україні.

Просвітництво – прогресивна ідейна течія епохи переходу від феодалізму до капіталізму, пов’язана з боротьбою ранньої буржуазії і народних мас проти феодальних порядків. П. було ідеологічною підготовкою буржуазних революцій (особливо Великої французької революції). Риси П.: культ розуму (раціоналізм); віра в те, що рушійною силою історичного розвитку є розповсюдження передових ідей, знань, поліпшення морального стану суспільства; прагнення до секуляризації культури, максимального розвитку в ній світських засад; компроміс між знанням і вірою, між наукою і релігією; ненависть до пережитків феодально-абсолютистського ладу, вимога рівності, оцінки людини за її особистими заслугами; переорієнтація суспільних ідеалів (вони ставали більш прагматичними, позбавлялися героїко-романтичного забарвлення; для масової свідомості ідеал підприємливої людини, купця, допитливого вченого стає більш привабливим, аніж ідеал лицаря чи ченця-аскета). Видатні представники: Дж. Локк в Англії, Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро у Франції, Й. Гердер, Й.-В. Гете, Ф. Шиллер у Німеччині.

Реалізм – стиль і метод у мистецтві й літературі середини – др. пол. ХІХ ст., в основі якого лежить правдиве відображення дійсності засобами мистецтва. Загальною ознакою Р. є конкретно-історична правдивість відтворення подій і людських характерів Представники: О. Бальзак, Ч. Діккенс, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, Панас Мирний.

Реформація – широкий антифеодальний, антикатолицький рух у Європі в ХVІ ст., представники якого заперечували зверхність влади Папи Римського, чернецтво, культ святих, ікони, виступали за здешевлення церкви.

«Розстріляне відродження» – термін, що відбиває трагічну долю багатьох представників національно-культурного відродження 20–30-х рр. ХХ ст., які стали жертвами переслідувань у роки сталінських репресій.

Рококо – напрям у європейському мистецтві першої пол. ХVІІІ ст. Для Р. характерний відхід від життя у світ фантазії, міфологічних і пасторальних сюжетів. У мистецтві Р. панує граціозний орнаментальний ритм. Скульптура і живопис тендітні, декоративні, але не глибокі.

Романтизм – ідейний і художній стиль (напрям) у європейській та американській духовній культурі кін. ХVІІІ – першої пол. ХІХ ст. Р. відобразив розчарування в наслідках Великої французької революції і протиставив утилітаризму, приземленості і нівелюванню особи прагнення до безмежної свободи, до вдосконалення життя. Утвердження самоцінності духовно-творчого життя особи, зображення сильних пристрастей, героїки національно-визвольної боротьби поєднується в Р. з мотивами «світової скорботи», «нічної» сторони душі. Значне місце в Р. посідає інтерес до національного минулого (його ідеалізація), до традицій культури свого та інших народів, а також до синтезу мистецтв. Характерним є тяжіння до емоційного напруження, що визначило головну роль лірики і музики в Р. Представники: в літературі – Дж. Байрон, В. Гюго, А. Міцкевич, у музиці – Ф. Шуберт, Р. Вагнер, Н. Паганіні, Ф. Шопен, у живопису – Е. Делакруа, О. Кіпренський, У. Тернер.

РУН-віра – Рідна Українська Національна віра – українська національна абсолютно монотеїстична віра. Ідейним натхненником РУН-віри став Лев Силенко, який, реформувавши стародавню (дохристиянську) віру, проголосив РУН-віру, віру в Єдиного Господа Дажбога.

Русалка – істота слов’янської міфології, що є дівою прісних і солоних вод; дочка Водяного та дівчини-утоплениці.

«Русалка Дністрова» – український альманах, виданий «Руською трійцею» в Будапешті (1837 р.). У ньому вміщено українські, сербські народні пісні, твори М. Шашкевича, Я. Головацького, І. Вагилевича. Наскрізна ідея «Р. Д.» – єдність Наддніпрянської і Західної України.

Русифікація – поширення російської мови та культури у неросійських народів.

Русофіл – той, хто прихильно ставиться до росіян.

Русофоб – ненависник росіян.

«Руська правда» – збірка правових норм Київської Русі, започаткована князем Ярославом Мудрим. Відомо 106 списків «Р.п.», які прийнято поділяти на три редакції: Коротку, Розширену і Скорочену. Коротка редакція «Р. п.» (ХІ ст.) складається з «Правди Ярослава», або «Найдавнішої Правди» (30-ті рр. ХІ ст.), і «Правди Ярославичів» (50–60-і рр. ХІ ст.). Розширена і Скорочена редакції відбивають наступні етапи феодального розвитку Русі.

«Руська трійця», 1833–1834 рр. – перша напівлегальна українська культурно-освітня організація в Західній Україні, утворена у Львові студентами М. Шашкевичем, І. Вагилевичем і Я. Головацьким. Мета – піднести національну свідомість народу, поширювати використання української мови в усіх сферах громадського життя. Великий інтерес проявляли діячі «Р. т.» до народної творчості, збирали й записували пісні і перекази; підготували літературний альманах «Русалка Дністровая» (вийшов у 1837 р. в Будапешті), який став викликом проти національного гноблення.

Салон – 1) назва періодичних, спершу офіційних виставок сучасного мистецтва у Франції. З ХVІІ ст. такі виставки влаштовувались у Парижі; 2) будинок, спеціальне приміщення для художників виставок; магазин для продажу художніх виробів.

Самвидав – видавані поза цензурою (зокрема в СРСР) підпільні листівки, брошури, книжки й періодичні видання – один з виявів Руху Опору.

Секуляризація – процес змін у взаємовідносинах релігії з суспільством у напрямку звільнення від релігійного впливу; перетворення церковної власності на державну власність; вилучення чого-небудь з відання церкви (наприклад, шкільної освіти).

Сентименталізм – стиль (течія) у європейській та американській літературі і мистецтві другої пол. ХVІІІ – поч. ХІХ ст. Творам С. притаманні підвищена емоційність, надмірна ніжність у вираженні почуттів, слізне співчуття. Представники: Г. Гердер, Ж.-Ж. Руссо, М. М. Карамзін.

Символізм – напрям у європейському і російському мистецтві 1870–1910-х рр., зосереджений на художньому відображенні через символи «речей у собі» та ідей, що лежать поза межами чуттєвого сприймання. Представники: в літературі – П. Верлен, А. Рембо, М. Метерлінк, О. Блок, Ф. Сологуб, у мистецтві – П. Гоген, М. Врубель.

Синкретизм – сполучення різнорідних поглядів; нероз’єднаність, яка характеризує нерозвинутий стан якого-небудь явища, початкову цілісність, в першу чергу, духовної культури, мистецтва.

Синопсис – виклад в одному загальному огляді, у стиснутій формі, без детальної аргументації й детальних теоретичних міркувань одного цілого предмета чи галузі знань.

Скоморохи – мандруючі актори, співці, музиканти, іноді виступали як акробати і дресирувальники. С. вперше згадані в літописах Київської Русі 1068 р. та зображені на фресках Софійського собору в Києві (1037 р.).

«Слова» – твори церковно-повчального характеру часів Київської Русі. Сюжетом для їх написання могла служити історична подія, злободенна суспільна проблема, постановка моральної теми.

«Слово о полку Ігоревім» – пам’ятка літератури Київської Русі. Написана не пізніше 1187 р. невідомим автором. У «С.» розповідається про невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців у 1185 р. Твір лірико-епічного жанру, виражає ідею патріотизму, є закликом до князів Київської Русі припинити міжусобні чвари, з’єднати свої сили перед навалою монголо-татарів.

Смальта – кольорове непрозоре скло у вигляді кубиків або пластинок, яке використовується у виготовленні мозаїк.

Соціалістичний реалізм – термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві на окреслення художнього методу літератури і мистецтва, «що представляє собою естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції світу й людини, зумовленою епохою боротьби за встановлення й творення соціалістичного суспільства». С. р. був єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва.

Спіритизм – містико-ідеалістична течія, послідовники якої вірять в існування потойбічного світу, душ померлих, що після своєї смерті не поривають зв’язку з землею і можуть вступати в зносини з особливими особами – медіумами, даючи відповіді на їхні запитання.

Спудей – учень бурси та інших духовних навчальних закладів; назва учнів середніх і молодших класів Києво-Могилянської академії.

Столипінська реакція – період політичної реакції, що настав у Росії після поразки революції 1905–1907 рр. революції, названий на честь голови царського уряду П. Столипіна. Характерні риси: запровадження «воєнного» стану в багатьох районах Російської імперії; заброна будь-яких зборів і нарад; боротьба з революційним рухом; зростання кількості арештів; наступ на український національний рух.

Субкультура – частина загальної культури нації, що в окремих аспектах відрізняється чи протистоїть цілому, але в головних рисах узгоджується і продовжує культуру нації, яка отримала назву домінуючої культури. С. відрізняється від домінуючої культури мовою, поглядами на життя, манерами поведінки, зачіскою, одягом, звичаями. Різниці можуть бути дуже сильними, але С. не протистоїть домінуючій культурі. Вона включає ряд цінностей домінуючої культури й додає до них нові цінності, характерні тільки для неї.

Супрематизм – різновид абстрактного мистецтва, введений у 1913 р. російським живописцем К. С. Малевичем: поєднання фарбованих простих геометричних фігур (квадрат, коло, трикутник), а надалі також т. зв. «архітектори» – накладені на площину об’ємні форми в архітектурі.

Сюрреалізм – модерністський напрям у мистецтві ХХ ст., який проголосив джерелом мистецтва сферу підсвідомості (інстинкти, сновидіння, галюцинації), а його методом – розрив логічних зв’язків, заміна їх довільними суб’єктивними асоціаціями. С. сформувався у 1920-х рр., розвиваючи деякі риси дадаїзму, поширився в 1930-х рр. Головні риси: гонитва за сенсацією, епатаж, протиприродне поєднання предметів, явищ, котрим надається позірна достовірність. Представники: художники С. Далі, Х. Блум, І. Тангі.

Ташизм – абстрактний експресіонізм, живопис дії, безформне мистецтво – різновид абстракціонізму 1940–1950-х рр. Представники Т. (Дж. Поллок, П. Сулаж, К. Аппел) проголосили своїм методом позасвідомі дії та автоматизм творчості, створюючи експресивні композиції з довільно накладених плям та мазків.

«Театр абсурду» («драма абсурду») – абсурдистський напрямок у західноєвропейській драматургії й театрі, який виник у сер. XX ст. В абсурдистських п’єсах світ зображений як безглузді, позбавлені логіки накопичення фактів, вчинків, слів і доль. Найбільш повно принципи абсурдизму були втілені в драмах «Голомоза співачка» (1950 р.) французького драматурга Ежена Йонеско і «Чекаючи Годо» (1953 р.) ірландського письменника Семюеля Беккета. «Т. а.» заперечує реалістичні персонажі, ситуації й всі інші відповідні театральні прийоми. Час і місце невизначені й мінливі, навіть найпростіші причинні зв’язки руйнуються. Безглузді інтриги, діалоги, що повторюються, й безцільна балаканина, драматична непослідовність дій, все має одну мету – створення казкового, а можливо, й жахливого, настрою.

«Театр корифеїв» – перший професійний український театр, відкритий у 1882 р. в Єлисаветграді. Засновник – М. Л. Кропивницький.

Теологія (богослів’я) – вчення, предметом пізнання якого є Бог і все що з Ним пов’язано. Одним з основних методів Т. з найдавніших часів і до нашого часу залишається дослідження і осмислення священних текстів відповідних віровчень, а також коментарів до них, які були зроблені відомими богословами в різні часи.

Толерантність – терпимість до іншого роду оглядів, вдач і звичок.

Тоталітаризм – політичний режим і система державної влади з використанням насильницьких засобів у процесі управління суспільством, з відсутністю політичного плюралізму й демократичних свобод, обмеженням політичних прав усього населення.

Тотемізм – одна з первісних форм релігійних вірувань, комплекс обрядів і уявлень про спорідненість між групами людей (родами) і т. зв. тотемами – видами тварин і рослин. Кожний рід носив ім’я свого тотема.

Трактат – літературний твір, як правило, наукового чи релігійного характеру.

Уніатська церква – греко-католицька церква, що виникла внаслідок підписання Брестської унії 1596 р.

Університет – вищий навчально-науковий заклад, що об’єднує у своєму складі декілька факультетів, готує спеціалістів з багатьох галузей знань та є значним осередком науково-дослідної роботи.

Утопія – зображення ідеального суспільного устрою, позбавлене наукового обґрунтування; фантазія, вимисел, мрія, що не збудеться. Поняття «У.» вперше з’явилось у творі Томаса Мора «Утопія» (так в його творі називався острів, на якому було створено ідеальне суспільство). Сьогодні У. – літературний жанр, наближений до наукової фантастики. Для нього характерне те, що автор має неабияку переконаність в бездоганності проголошеної ним ідеї.

Фетишизм – одна з первісних форм релігійних вірувань, культ неодухотворених предметів – фетишів, наділених, за увленнями віруючих, надприродними властивостями.

Фовізм – напрям у французькому живопису поч. ХХ ст. Прибічники Ф. утверджували «живопис без правил», не йдучи за якоюсь точною схемою. Фарби наносилися на полотно однокольоровими великими плямами або хаотичними різнокольоровими густими мазками, або пензлем, наче просто змащеним фарбою. При цьому фовісти тяжіли до лаконічного малюнка, довільно ставились до просторової побудови картини, сюжет узагалі не відігравав ролі. Представники: А. Матісс, А. Марке.

Фреска – техніка стінного живопису, поширена за античності та середньовіччя, коли фарби, розведені на воді, наносилися на вологу штукатурку стіни.

Футуризм – одна з перших течій авангардизму в європейському мистецтві. Намагаючись створити «мистецтво майбутнього», Ф. відкидав традиційну культуру (особливо її моральні та художні цінності), утверджував урбанізм (естетику машинної індустрії і великого міста), переплетіння документальних матеріалів і фантастики, в поезії руйнував навіть природну мову, замінюючи її «словами на свободі». У живопису італійські футуристи (У. Боччоні, Дж. Северіні) використовували пересічення, зсуви, багаторазові повторення мотивів, начебто слідів стрімкого руху і множинності вражень.

Хвильовизм – течія націонал-комунізму 1920-х рр., «ідейний ухил», на чолі якого стояв письменник Микола Хвильовий. Сповнений ідеалістичних сподівань, комуніст Хвильовий гірко переконується у кричущій невідповідності між теорією й практикою більшовиків у національному питанні та у російському шовінізмі партбюрократів. Щоб урятувати революцію від згубного впливу і російського націоналізму, Хвильовий доводить, що «пасивно-песимістична російська література сягнула своєї межі й зупинилася на роздоріжжі», та радить українцям відмежуватися від неї, висунувши гасло: «Геть від Москви! Дайош Європу!». Хвильовий був переконаний у тому, що світова революція доти не переможе, доки один народ, у даному випадку російський, намагатиметься монополізувати її.

Хлопомани – одна з течій національно-культурного руху в Україні сер. ХІХ ст., що виникла в середовищі польських студентів, які навчалися в Київському університеті (В. Антонович, Б. Познанський, Т. Рильський) й ставили за мету поширення української мови і культури.

Ходіння – жанр середньовічної руської літератури, форма путніх заміток, в яких мандрівники описували свої враження од відвідування чужоземних земель.

Храмова архітектура – споруди, пов’язані з релігією, з богослужінням, з церквою; та, що належить церкві.

Християнство – одна з трьох (поряд із буддизмом та ісламом) світових релігій, що проповідує загальну рівність людей перед Богом, сподівання на прихід на землю Сина Божого, який встановить для праведників щасливе тисячолітнє царство Боже.

Хуторянство – інтелектуальна течія в Україні ХІХ–ХХ ст. у центрі якої – критика урбаністичної цивілізації.

Цивілізація – будь-яка форма існування живих істот, наділених розумом; історичні типи культур, локалізованих у часі та просторі; рівень суспільного розвитку і матеріальної культури, досягнутий даним суспільством.

Черти і рези – умовні позначки з певним семантичним змістом, перше слов’янське письмо, про яке згадує болгарський чорноризець Храбр (трактат «Про письмена», Х ст.). За Храбром, слов’яни спочатку не мали писемності, а лічили за допомогою рисок і ворожили, використовуючи зарубки. З появою християнства, вони почали користуватися грецькими та латинськими літерами. Розвиток слов’янської писемності Храбр пов’язує з винаходом азбуки Кирилом.

«Шістдесятники» – учасники руху за оновлення радянського суспільства 60-х рр. ХХ ст., найчастіше – творча інтелігенція.

Шкільна драма – драматичні твори, писані викладачами і розігрувані учнями в школах за часів пізнього Середньовіччя. У ХVІ–ХVІІІ ст. поширена в Росії, Білорусії, Україні (особливо в Києво-Могилянській колегії). Ш. д. започаткувала класичну драматургію ХVІІІ ст. Взаємодіяла з народним театром, зокрема з вертепом.

Шлягер – пісні або мелодії, які користуються в певний час надзвичайною популярністю.

Шоу – масове видовище розважального характеру, один з головних елементів масової культури, розрахований на психологічний вплив на читача.

Язичництво – первісна релігія східних слов’ян, сутність якої полягала в обожненні сил природи й культі предків.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Допоміжна	\|	БІОГРАФІЧНИЙ СЛОВНИК

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.037 сек.