Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Основи бюджетного устрою. Бюджетна система України та характеристика її ланок

Підготовка та розгляд звітів про виконання бюджету 53

Виконання бюджетів як етап бюджетного процессу 52

Складання проектів бюджетів у контексті бюджетного планування 50

Бюджетний процес та його етапи 49

Формування та обслуговування гарантованого державного боргу 48

Обслуговування державного боргу за рахунок коштів Державного бюджету України 47

Класифікація державного боргу 46

Державний борг як наслідок існування державного кредиту 45

Видатки бюджету на управління 44

Видатки бюджету на оборону 43

Видатки бюджетів на духовний та фізичний 42

Видатки бюджетів на охорону здоров 'я. 41

Видатки бюджетів на загальну освіту. 39

Видатки бюджетів на соціальний захист. 38

Видатки бюджету на науку. 37

Видатки бюджету на економічну діяльність. 36

Нормування видатків. Види норм. 35

Розпорядники бюджетних коштів, їхні функції. Бюджетні призначення. 33

Сутність, форми і методи бюджетного фінансування. 32

Класифікація видатків бюджетів. 31

Планування доходів бюджету 29

Доходи місцевих бюджеті 28

Склад доходів Державного бюджету України 27

Класифікація та групування доходів бюджету 26

Економічна сутність доходів бюджету 25

Система міжбюджетних трансфертів 24

Бюджетне регулювання, його сутність та методи здійснення 23

Характер і форми взаємовідносин між бюджетами різних рівнів 22

Зміст і мета регулювання міжбюджетних відносин 21

Місцеві бюджети, їхнє місце у бюджетній системі та роль у соціально-економічному розвитку регіонів 20

Бюджетна класифікація 19

Бюджетні права в Україні, їхня характеристика 18

Принципи побудови бюджетної системи України 17

Основи бюджетного устрою. Бюджетна система України та характеристика її ланок 16

Економічний зміст бюджетних видатків. 30

Кошторис бюджетної установи. Порядок його складання, розгляду і затвердження. 34

Бюджетне фінансування підготовки кадрів. 40

Розгляд і затвердження бюджетів 51

1.1. Історичні аспекти виникнення бюджету

Термін "бюджет" походить від давньофранцузького - шкіряний мішок, сумка. В ході історичного розвитку вживання цього терміна і процес його затвердження започатковано в Англії. Так, у 1215 р. було прийнято Велику хартію вольностей, де закріпле¬но важливий принцип - податки потрібно встановлювати лише за згодою представників суспільства. Термін "бюджет" набув поши¬рення в Англії, де використовувався парламентом у процесі фор¬мування державної скарбниці та витрачання коштів із неї. Канцлер Казначейства Англії відкривав свій бюджет, тобто сумку, в якій містилися папери або рахунки, та проголошував законопроект, у якому викладав перед Палатою громад минулорічні фінансові результати та кошторис доходів і видатків на наступний період. Застосування терміна "бюджет" у сучасному розумінні, тобто як фінансового інституту, розпочалось у середині XVIII ст, а остаточ¬ного поширення це значення набуло лише на початку XIX ст.

Бюджетна історія в Україні характеризується певними осо-ь 11 шостими і зумовлена складними процесами державотворення і іриішлими періодами відсутності незалежності. її витоки дося-і.пиіі, період} Київської Русі, коли бюджет існував у формі кня-нїй і.кої казни. Державні доходи становила переважно данина, яку сплачували натурою: хутром, шкірою, медом, худобою, збіжжям і рідше - грошима. Оподаткуванню підлягали не лише промисли, а й хліборобське господарство.

Окрім данини, яка переважно стосувалась підкорених те¬риторій, були й внутрішні джерела державних доходів - мито на державних кордонах, торгове мито у містах, грошові покарання, визначені судами за різні провини. Розповсюдженим явищем у Київській державі було встановлення натуральних повинностей для потреб держави: будівництва мостів, доріг, гребель та ін. За князівської епохи в Україні з'являються особливі княжі агенти, обов'язком яких було справляння повинностей, податків і збиран¬ня данини: городники, мостники, митники, метальники, вирники. Характерно, що всі державні доходи перебували в розпорядженні князів, причому як особисті потреби князя та його сім'ї, так і за¬гальнодержавні потреби задовольнялися з державної скарбниці.

У XVI ст, коли запорізьке козацтво набуло самостійної дер¬жавності, сформувалась загальна військова скарбниця, до якої надходили доходи від рибних промислів, скотарства, полювання. Видатки передбачалися на військове спорудження, будівництво укріплень, монастирів, утримання закладів для старих воїнів, ди¬пломатичних місій тощо.

Після возз'єднання з Росією Україна півстоліття зберігала всі атрибути державності. На початку XVII ст. уряд Російської імперії перебрав значні фінансові повноваження у своє розпорядження. З цього часу настав період, коли Україна стала повністю залежна від Російської імперії і змушена була відраховувати кошти на імперські потреби, які формували значну частину її національного доходу.

У Російській імперії перший розпис державних доходів і ви¬датків був складений у 1722 р. на наступний рік. З 1802 р. ці роз¬писи стали складатися щорічно, але лише з 1811 р. починається формування бюджету в Російській імперії. З 1864 р. у результаті формування бюджетного устрою під керівництвом одного з голо¬вних фахівців державного контролю В. Татаринова фінансові ре¬сурси міністерств стали концентруватися в руках держави за прин¬ципом єдності каси. Характерним є те, що державний бюджет у Російській імперії не публікувався і тримався в суворій таємниці. Навіть члени Державної ради не знали фактичного стану фінансів у Російській імперії.

1.2. Бюджет як економічна категорія'

У фінансовій теорії бюджет розглядають насамперед як еконо¬мічну категорію, намагаючись розкрити сутність цього явища. Будучи об'єктивною економічною категорією, бюджет відображає ту частину розподільчих відносин, яка пов'язана з формуванням і використанням основного централізованого фонду грошових коштів держави.

Бюджетним відносинам властиві такі ознаки:

• розподільчий характер.

• носієм бюджетних відносин є гроші, тобто ці відносини мають вартісне вираження;

• кінцевою метою бюджетних відносин є формування і ви¬користання централізованого фонду грошових коштів держави.

Бюджетним відносинам властивий всеохоплюючий характер, вони є багатогранними, масштабними і передбачають такі види розподілу та перерозподілу:

• між окремими суб'єктами господарювання (за допомогою бюджетних відносин держава в одних суб'єктів вилучає частину доходів у процесі оподаткування, а іншим у ході фінансування чи бюджетного кредитування виділяє бюджетні кошти);

• внутрішньогалузевий;

• міжгалузевий;

• між виробничою сферою та сферою послуг;

• між окремими адміністративно-територіальними форму¬ваннями;

• між окремими ланками бюджетної системи;

• між окремими категоріями населення;

• між Україною та іншими державами;

• між Україною та міждержавними фінансовими об'єднаннями тощо.

Серед розмаїття бюджетних відносин можна виокремити такі основні групи грошових відносин:

• між державою та підприємствами, організаціями й устано¬вами державної форми власності;

• між державою та підприємствами й організаціями змішаної форми власності (акціонерні товариства, спільні підприємства тощо);

• між державою та підприємствами, організаціями й устано¬вами, що перебувають у приватній власності;

• між державою та громадськими організаціями;

• між державою і населенням;

• між Україною та іншими державами і міждержавними ор¬ганізаціями.

Сукупність перелічених вище відносин характеризує бюджет як економічну категорію і має матеріальне відображення в основ¬ному централізованому фонді грошових коштів.

Загалом суб'єктами бюджетних відносин є, з одного боку, держава, з іншого - юридичні та фізичні особи. Об'єкт бюджет¬них відносин - ВВП і національне багатство. Отже, бюджетними відносинами охоплюються всі юридичні особи, кожен громадянин держави і кожна державна структура, при цьому відносини можуть супроводжуватись одно- або двостороннім рухом коштів. Харак¬тер і масштаби участі держави у розподільчих процесах залежать від моделі фінансових відносин у суспільстві.

Таким чином, бюджет держави як об'єктивна економічна категорія - це сукупність грошових відносин, пов'язаних з роз¬поділом і перерозподілом ВВП і національного багатства, з метою формування і використання основного централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання дер¬жавою її функцій.

1.3. Соціально-еконачічний зміст і значення бюджету

Бюджет на усіх історичних етапах є одним із найголовніших інститутів економічного суверенітету держави. Державний бю¬джет забезпечує акумулювання коштів, необхідних для фінансу¬вання держави, використовується для перерозподілу доходів між окремими верствами населення з метою підтримання сприятливо¬го соціального становища, а також активно впливає на економічні, соціальні, національні, політичні та регіональні процеси у суспіль¬стві. Державний бюджет є тим інструментом, за допомогою якого держава в особі органів влади реалізовує ухвалену національну стратегію свого розвитку.

Економічна природа державного бюджету виявляється в тому, що за його допомогою держава надає суспільні блага й послуги, які істотно впливають на рівень добробуту та якість життя насе¬лення. До таких благ належать оборона країни, національна без¬пека й правопорядок, благоустрій, захист довкілля, освіта, охорона здоров'я, наука, культура тощо.

Основним джерелом формування бюджету держави є ВВП. Держава як учасник розподільчих процесів організовує розподіл і перерозподіл ВВП в інтересах усіх членів суспільства та суб'єктів суспільного відтворення. З одного боку, держава як власник части¬ни засобів виробництва має право на певну частку ВВП на стадії його первинного розподілу. З іншого - держава виконує суспільні функції (управлінську, соціальну, економічну), які конституцій¬но закріплені за нею. Без необхідного обсягу грошових коштів ці функції забезпечити неможливо. Тому держава організовує пере-розподільчі процеси з метою централізації частини ВВП у відпо¬відному фонді, що за суттю є платою суспільства за виконання дер¬жавою власних функцій.

Призначення державного бюджету полягає в забезпеченні фі¬нансовими ресурсами потреб економічного й соціального розвитку країни шляхом розподілу і перерозподілу валового внутрішньо¬го продукту. Таке забезпечення має певні особливості. Фінансові ресурси, сконцентровані в бюджеті, не є основним джерелом роз¬витку економіки і соціальної сфери. На зазначені цілі спрямову¬ються насамперед власні ресурси й накопичення підприємницьких структур і населення. Кошти, сконцентровані в бюджеті, є елемен¬том регулювання, стимулювання і гарантування соціальної функції держави.

Світовий досвід свідчить, що без належної організації бюджетних відносин оптимальний обсяг бюджету сформувати не¬можливо. В Україні, економіка якої базувалась на командно-адмі¬ністративних методах управління, система бюджетних відносин мала викривлений характер. Це пов'язано з тим, що держава регла¬ментувала зміст бюджетних відносин без урахування інтересів ви¬робника та населення. Такі відносини були пов'язані насамперед із задоволенням інтересів адміністративно-управлінського апарату в умовах функціонування єдиної загальнодержавної власності.

Ринкові трансформації економіки України привели до ви¬никнення різних форм власності та зумовили перегляд характеру і змісту бюджетних відносин. Становлення ринкових відносин спричинило об'єктивні обмеження у здатності формувати доходи держави, оскільки це потребує зростання рівня оподаткування, що сприймається неоднозначно та не завжди отримує суспільну під¬тримку. Змін зазнає також і діяльність держави щодо витрачання бюджетних коштів. Ці зміни виявляються у пошуку оптимального складу та структури бюджетних видатків, застосуванні новітніх підходів до підвищення ефективності бюджетного фінансування.

1. 4. Функції бюджету та особливості їхнього вияву в ринкових умовах господарювання

Сутність бюджету як економічної категорії не буде повною, якщо не розглянути функції, які він виконує. В економічній літе¬ратурі останніх років переважно представлена точка зору щодо виконання бюджетом двох функцій - розподільчої і контрольної. Вони об'єктивно властиві бюджету як економічній категорії. За до¬помогою розподільчої функції проходить процес концентрації гро¬шових коштів у руках держави та їхнього використання з метою задоволення загальнодержавних потреб; контрольна функція дає змогу регулювати і простежувати, наскільки своєчасно і повно фі¬нансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів, чи ефектив¬но вони використовуються.

Особливості бюджету як економічної категорії накладають відбиток і на функції, які він виконує. Зміст функцій, сфера та об'єкт їхньої дії характеризуються відповідною специфікою. Так. зміст розподільчої функції бюджету визначається процесами роз¬поділу і перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозді¬лами суспільного виробництва. Жодна з інших лапок фінансової системи не здійснює такого багатогранного (міжгалузевого, між-територіального і т. ін.) і багаторівневого (обласний, міський, ра¬йонний і т. ін.) перерозподілу коштів, як бюджет.

Специфіка розподільчої функції полягає ще й у масштабнос¬ті операцій, багатоканальності грошових потоків і великій різно¬видності цільових фондів, які утворюються. Розподіляючи майже половину всього валового внутрішнього продукту, бюджет формує чисельні фонди різноманітного цільового призначення. З бюдже¬том держави пов'язані всі підрозділи суспільного виробництва і сфери послуг. Таким чином, розподільча функція бюджету харак¬теризується багатократністю розподілу, вона виявляється у всіх сферах суспільних відносин і використовується державою для ре¬гулювання економічного і соціального розвитку.

Контрольна функція полягає в тому, що бюджет об'єктивно через формування і використання централізованого фонду грошо¬вих коштів держави відображає економічні процеси, які відбува¬ються в структурних ланках економіки. Завдяки цій якості можна відповісти на запитання, як надходять у розпорядження держави фінансові ресурси від різних суб'єктів господарювання, чи відпо¬відає розмір централізованих ресурсів держави обсягу її потреб і т. ін. Основу контрольної функції становить рух бюджетних коштів, які відображаються у відповідних показниках бюджетних надхо¬джень і видаткових призначень. Особливістю контрольної функції бюджету є високий рівень централізації фінансових ресурсів у ру¬ках держави, а централізація завжди означає підзвітність і створює передумови для організації державного фінансового контролю на всіх рівнях влади.

1.5. Бюджетна політика та її особливості

Отже, в узагальненому вигляді бюджетна політика - це діяльність держави у напрямку використання бюджетних відносин для забез¬печення соціально-економічного розвитку суспільства.

Бюджетна політика тісно пов'язана з економікою. Так, політика може впливати на економіку як позитивно, так і негативно. На практиці бюджетна політика потребує правового оформ¬лення. Держава визначає методи, обсяги та форми формування бюджетного фонду, відображає їх у законодавчих і нормативних актах. Фінансовий апарат держави, органи місцевого самовряду¬вання на основі чинного законодавства розробляють і видають нормативні документи, які дають можливість встановити єдині у державі правила формування і використання коштів бюджетного фонду держави. Від якості та повноти правового регулювання за¬лежить успішне проведення бюджетної політики.

Завдання бюджетної політики як сукупності заходів держави щодо організації та використання бюджетних відносин для забезпечення соціально-економічного розвитку полягають у реалізації основної мети - забезпечення належного життєвого рівня населення відповідно до встановлених соціальних стандартів.

На бюджетну політику впливає низка чинників, які е внутрішніми і зовнішніми. До зовнішніх чинників належать: залеж¬ність держави від економічних взаємовідносин з іншими дер¬жавами, експортних можливостей самої держави, її інтеграції зі світовими економічними системами. Внутрішніми чинниками вважаються стан розвитку економіки, соціальної сфери, організа¬ція грошового обігу, стабільність грошової одиниці, стан розвит¬ку кредитування тощо.

Залежно від періоду і характеру завдань, що вирішуються, бюджетну політику поділяють на бюджету стратегію та бюджетну тактику.

Бюджетну стратегію слід розуміти як довготривалий курс бюджетної політики, розрахований на перспективу, що охоплює вирішення глобальних завдань, визначених економічною страте¬гією.

Бюджетну тактику слід розуміти як форму реалізації бюджетної стратегії, комплекс адаптивних заходів впливу держави на стан функціонування конкретних бюджетних взаємовідносин з метою надання їм параметрів, визначених завданнями бюджетної стратегії. Головною функціональною характеристикою та критері-альною ознакою бюджетної тактики є саме адаптивність. Межі та орієнтири такої адаптивності задаються стратегією.

Якщо стратегія формується під впливом політичних та ідео¬логічних засад, то тактика безпосередньо залежить від дій держа¬ви і може мати самостійний характер. У цьому разі бюджетна так¬тика перетворюється у гальмо бюджетної стратегії або її обмежує, спричиняє неузгодженості у діях окремих інститутів державної влади й управління, органів місцевого самоврядування.

У теоретичному й практичному аспектах велике значення має конкретизація видів бюджетної політики (рис. 1):

• політика у сфері доходів бюджетів, яка охоплює податкову (фіскальну) політику і політику мобілізації неподаткових надходжень;

• політика у сфері видатків бюджетів, яка пердбачає політи¬ку кошторисного фінансування, інвестиційно-бюджетну політику (політику бюджетного інвестування), політику бюджетного креди¬тування (за рахунок видаткової частини бюджетів), політику бюджетного дотування і субсидіювання (надання дотацій і субвенцій юридичним особам та субсидій населенню), політику бюджетного резервування;

• політика у сфері бюджетного регулювання і міжбюджетних відносин, яка охоплює політику надання і отримання трансфертів;

• політика у сфері бюджетного дефіциту і державного боргу, яка охоплює політику обгрунтування обсягів дефіциту бюджетів, джерел покриття дефіциту, політику управління внутрішнім і зов¬нішнім державним боргом.

1.6. Бюджетний механізм, його сутність і структура

Реалізація бюджетної політики, успішне її впровадження забезпечується за допомогою бюджетного механізму. Загалом бюджетний механізм можна розглядати як систему встановлених державою форм і методів організації бюджетних відносин. Він є зовнішньою оболонкою бюджету, що виявляється у бюджетній практипі. У практичному плані бюджетний механізм - це налагоджена економічна структура, яка відображає послідовність і способи дій відповідних державних органів у процесі мобілізації та використання бюджетних коштів. Призначення використання бюджет¬них коштів полягає у виконанні двох найважливіших функцій фінансового забезпечення тафінансового регулювання соціально-економічних процесів у державі.

Складність структури бюджетного механізму зумовлена розмаїттям бюджетних відносин. Саме множина бюджетних взаємозв'язків передбачає застосування великої кількості видів, форм, методів, важелів та інструментів їхньої організації як еле¬ментів бюджетного механізму. До структури бюджетного меха¬нізму належать різні організаційні форми, форми бюджетного забезпечення, методи та інструменти бюджетного регулювання, бюджетні стимули та санкції, які можна об'єднати у відповідні підсистеми.

До таких підсистем можна зарахувати (рис. 2):

• забезпечуючі (використовуються при прогнозуванні та бю¬джетному плануванні);

• оперативні (застосовуються у процесі виконання бюджетів);

• ретроспективні (використовуються на завершальних стадіях бюджетного процесу).

У структурі бюджетного механізму можна виокремити такі складові, як методи, форми бюджетного забезпечення, важелі та ін¬струменти бюджетного регулювання, бюджетні стимули і санкції.

Методи бюджетного механізму - це бюджетне прогнозуван¬ня, бюджетне програмування, бюджетне планування, оперативне управління і бюджетний контроль.

До форм бюджетного забезпечення належать: кошторисне фінансування, бюджетне інвестування, бюджетне кредитування, бюджетне субсидіювання, бюджетне дотування, бюджетне резер¬вування

Важелями бюджетного регулювання вважають податки, обов'язкові збори, неподаткові платежі, міжбюджетні трансферти, бюджетні призначення, бюджетні зобов'язання, бюджетні асигну¬вання.

До інструментів бюджетного механізму зараховують: ставки податків, зборів, норми амортизаційних відрахувань, проценти за кредит, бюджетні нормативи, бюджетні норми, норми витрат, та¬рифи тощо.

Бюджетними стимулами і санкціями є пільги, штрафи, пеня, бюджетні відшкодування тощо.

Формуючи бюджетний механізм, держава має намагатися забезпечити його найповнішу відповідність до вимог бюджетної політики того чи іншого періоду, що є запорукою повноти реалізації її мети й завдань. При цьому має зберігатися постійне прагнення до найбільш повного об'єднання бюджетного механізму, його окремих елементів з особистими та суспільними інтересами, що є запорукою ефективності бюджетного механізму.

Бюджетний механізм діє ефективно, якщо злагоджено функціонують усі його складові елементи. Приводячи їх у дію, держава може спрямувати економічний і соціальний розвиток на своїй території відповідно до потреб її громадян. Цієї мети досягають за допомогою створення і використання централізованого фонду грошових коштів.

Бюджетний механізм відіграє визначальну роль у функціонуванні бюджетної системи України. Від належної якості та рівня організації законодавчого і нормативного забезпечення, бюджетного планування, бюджетного регулювання, бюджетного нормування, оподаткування, неподаткових методів мобілізації доходів, кошторисного фінансування, бюджетного інвестування, бюджетного резервування, міжбюджетних відносин, бюджетного контролю залежить рівень практичної реалізації бюджетних відносин у кожній ланці бюджетної системи і якість виконання державою власних функцій.

2.1. Бюджет як основний фінансовий план держави, централізований фонд грошових коштів і центральна ланка фінансової системи України

За формою бюджет є фінансовим планом, який характеризується всіма властивими фінансовим планам ознаками - строком, на який здійснюється планування, наявністю дохідної та видаткової частин, поділом на певні складові (розділи, групи однорідних доходів і видатків, статті) тощо. При цьому бюджет держави посідає центральне місце серед інших фінансових планів, які існують у країні. У бюджеті як основному фінансовому плані відображені результати розподільчих процесів, що здійснюються за допомогою бюджетних відносин, передбачені джерела та обсяги надходжень, напрямки розподілу і використання коштів централізованого грошового фонду держави.

Бюджет як фінансовий план має власну форму, є збалансованим, його показники тісно взаємопов'язані з іншими фінансовими планами. Вертикальна структура цього плану відповідає структурі бюджетного устрою. Хоча Зведений бюджет України відповідно до Бюджетного кодексу України не затверджується (у процесі бюджетного планування його показники лише розраховуються), з позиції фінансового плану перший охоплює показники Державного бюджету України, Зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей і міст Києва і Севастополя.

Складовими бюджету як фінансового плану є поточний бюджет і бюджет розвитку, загальний і спеціальний фонди бюджету.

За організаційною побудовою бюджет є центральною ланкою фінансової системи суспільства та основною ланкою державних фінансів, яка має власну структуру, відображену у бюджетній системі. Бюджет держави охоплює державний бюджет та місцеві бюджети, за допомогою яких реалізується весь обсяг бюджетних відносин, причому у кожній з цих ланок бюджетні відносини визначаються місцем відповідного бюджету в ієрархічній структурі бюджетної системи.

За матеріальним змістом бюджет є основним централізованим фондом грошових коштів держави, він характеризується такими ознаками:

• винятковим правом держави на розпорядження коштами фонду. Крім держави в особі органів державної влади та місцевого самоврядування, ніхто не має права ухвалювати рішення про наповнення чи використання коштів фонду;

• державно-правовим регулюванням процесу формування і використання коштів фонду. Держава при цьому регулює процес використання коштів фонду за напрямками та відповідно до власних потреб і фінансових можливостей:

• однобічним рухом грошових коштів у процесі формування і використання коштів фонду;

• цільовим призначенням фонду. Використання коштів за цільовою ознакою та цільовим спрямуванням є основною умовою діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та їхніх структурних підрозділів;

• динамічністю. Фонд перебуває у постійному русі. У ньому кошти не нагромаджуються, а відповідно до їхнього надходження використовуються для фінансування видатків;

• мобільністю та масштабністю. За масштабами та мобільністю бюджетний фонд не може зрівнятися з жодним централізованим чи децентралізованим грошовим фондом, оскільки у ньому зосереджуються близько третини ВВП держави.

За правовим характером бюджет держави є юридичним актом. Так, закон про Державний бюджет України є одним з основних законів нашої країни економічного спрямування. Він визначає спрямованість фінансової політики держави, зміст і структурні основи фінансової діяльності країни, органів державної влади та державного управління. Рішення Верховної Ради АРК і місцевих рад щодо відповідних місцевих бюджетів є основними нормативними документами місцевого значення. Як закон, так і рішення про бюджет, є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з формуванням доходів і використанням коштів бюджетів.

2.2. Поняття "бюджетний період"

Як і будь-який фінансовий план, бюджет розробляється на певний строк, який називають бюджетним періодом. Бюджетний період для всіх бюджетів, що формують бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того самого року. Хоча сьогодні в інших країнах світу бюджетний період також становить рік (при цьому він може і не збігатися з календарним), у минулому були непоодинокі приклади створення бюджету і на 2-3-річні строки.

Відповідно до Конституції України бюджетний період для Державного бюджету України за особливих обставин може бути змінено. При цьому підставою для встановлення іншого бюджетного періоду не є неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня. Особливими обставинами, за яких Державний бюджет України може бути прийнято на інший бюджетний період, є:

• введення воєнного стану;

• оголошення надзвичайного стану в Україні.

У разі прийняття Державного бюджету України на інший бюджетний період місцеві бюджети можуть бути прийняті на такий самий період.

2.3. Складові частини бюджету

Бюджет відповідно до Бюджетного кодексу може складатися із загального та спеціального фондів. Кожен із них має дохідну та видаткову частину. Загальний фонд концентрує загальні доходи та загальні видатки держави, які переважно не мають чіткого зв'язку між собою, оскільки окреме джерело ресурсів не прив'язане до конкретного напрямку витрачання коштів. Спеціальний фонд бюджету - це складова бюджету, яка містить надходження до бюджету, призначені для спрямування на конкретні заходи, та витрати з бюджету на реалізацію цих заходів.

Складовими загального фонду бюджету є:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету;

2) всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету;

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету);

4) фінансування загального фонду бюджету.

Складовими спеціального фонду бюджету є:

1) доходи бюджету (в т. ч. власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування;

2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у т. ч. власних надходжень бюджетних установ)^

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з

бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених

надходжень спеціального фонду бюджету); 4) фінансування спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і зараховуються до спеціального фонду бюджету. Власні надходження бюджетних установ поділяються на дві групи.

Розподіл бюджету на загальний і спеціальний фонди та їхні складові визначаються Бюджетним кодексом і законом про Державний бюджет України. Підставою дня рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути Бюджетний кодекс та закон про Державний бюджет України. Передача коштів між загальним і спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України, прийняття рішення про місцевий бюджет або про внесення змін до нього. Платежі за рахунок спеціального фонду бюджету здійснюються в межах коштів, що фактично надійшли до цього фонду на відповідну мету, якщо Бюджетним кодексом України, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.

. Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.

2.4. Необхідність та зміст бюджетного планування

Велика роль у бюджетному процесі відводиться бюджетному плануванню - діяльності, яка охоплює складання проектів бюджетів, їхній розгляд і затвердження з метою отримання якісного бюджетного плану.

За економічною сутністю бюджетне планування можна охарактеризувати як науково обгрунтований процес визначення обсягів і джерел формування та напрямків використання централізованих фондів грошових коштів.

За змістом бюджетне планування - це особлива сфера фінансової діяльності, пов'язана з обґрунтуванням певних управлінських рішень у сфері економіки щодо фінансового забезпечення запланованих заходів, тобто це специфічна сфера управління.

За формою бюджетне планування є процесом складання, розгляду і затвердження основного фінансового плану - державного бюджету.

Перелічені вище визначення мають право на існування залежно від визначеної мети наукового аналізу. Спільним для них є об'єкт, мета, суб'єкти, предмет дослідження. Так, об'єкт бюджетного планування - це фінансова діяльність держави, пов'язана з виконанням покладених на неї функцій. Мета - складання та затвердження державного і місцевих бюджетів, що становлять бюджетну систему України. Суб'єктами бюджетного планування є органи державної влади та місцевого самоврядування, які беруть безпосередню участь у процесі складання, розгляду і затвердження бюджетів. Предмет бюджетного планування - це грошові відносини, що виникають у процесі розподілу, а також перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу та безпосередньо пов'язані з формуванням, використанням централізованих фондів грошових коштів на всіх рівнях управління.

Особливостями бюджетного планування є те, що держава використовує його для визначення рівня централізації фінансових ресурсів у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу, методів мобілізації грошових коштів до централізованого фонду, напрямків використання бюджетних коштів відповідно до засад економічної політики держави. Саме за допомогою бюджетного планування можна забезпечити належне функціонування бюджетної системи держави, поступове зростання темпів соціально-економічного розвитку, якою таке передбачено соціально-економічною стратегією.

Недооцінка ролі бюджетного планування, як правило, супроводжується негативними наслідками, зокрема, посиленням податкового тиску, зменшенням рівня економічної активності та скороченням матеріальної бази бюджету у майбутньому, безконтрольним використанням державних коштів тощо.

3.1. Поняття стану бюджетного фонду та дефіциту бюджету

Бюджет складається з дохідної та видаткової частин і, як й усі інші фінансові плани, має бути збалансованим, тобто обсяг доходів має дорівнювати обсягу видатків. У процесі збалансування бюджету шляхом зіставлення його дохідної та видаткової частин визначаються показники стану бюджету, до яких належать: рівновага доходів і видатків бюджету (баланс бюджету), бюджетний профіцит (перевищення доходів над видатками бюджету), бюджетний дефіцит (перевищення видатків над постійними доходами бюджету).

Показник рівноваги доходів і видатків свідчить про збалансованість бюджету, тобто про достатність дохідних джерел для фінансування потреб держави у плановому році. Такий стан вважається оптимальним, а його досягнення - найважливішим завданням бюджетного планування.

Бюджетний профіцит - це перевищення доходів над видатками. Бюджет затверджується з профіцитом не з метою отримання надлишку коштів бюджетного фонду, а відповідно до Бюджетного кодексу України винятково для погашення основної суми боргу.

Показник бюджетного дефіциту свідчить про перевищення передбачених у бюджеті видатків над постійними доходами, до яких належать податки, збори й обов'язкові платежі, що відповідно до бюджетної класифікації вважаються доходами бюджету. Наявність бюджетного дефіциту свідчить, що у плановому бюджетному році до бюджету зараховані такі видатки держави, які не мають грошового забезпечення. Таке явище є негативним.

Показники дефіциту (як і профіциту) розраховуються при складанні бюджету, записуються окремим рядком у законі про Державний бюджет України на плановий рік, тобто стосуються бюджету як основного фінансового плану. За результатами виконання бюджету такі показники розраховуються за спеціальною методикою і відображаються у звітності про виконання бюджету.

Сучасна фінансова наука використовує різні підходи при трактуванні видів бюджетного дефіциту та їхній класифікації. Так, за строком виникнення розрізняють плановий і звітний бюджетні дефіцити. Плановий дефіцит слід розуміти як затверджений у законі про Державний бюджет України обсяг перевищення видатків над доходами, тобто дефіцит бюджету відповідно до основного фінансового плану держави. Звітний бюджетний дефіцит - це фактичний обсяг дефіциту відповідно до річного звіту про виконання Державного бюджету України.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і невимушеним. Вимушений дефіцит пов'язаний із необхідністю витрачати коштів більше, ніж можна їх мобілізувати. Він є наслідком стихійних лих, епідемій, воєн, економічної кризи, супроводжується дефіцитом фінансових ресурсів, якого уникнути неможливо. Невимушений бюджетний дефіцит (іноді його називають свідомим) виникає внаслідок проведення неефективної фінансової політики та некваліфікованого керівництва фінансовою системою.

За напрямками дефіцитного фінансування розмежовують активний і пасивний бюджетні дефіцити. Відмінність між цими видами дефіциту полягає в тому, що активний дефіцит дає змогу підштовхнути, активізувати подальший розвиток економіки і зростання капіталу, а пасивний - підпорядковується законам інфляції.

3.2. Причини виникнення бюджетного дефіциту

Загалом головною причиною виникнення бюджетного дефіциту є випередження темпів зростання бюджетних видатків порівняно зі збільшенням доходів бюджету. Конкретні причини можна об'єднати у такі групи: об'єктивні (або вимушені), суб'єктивні (невимушені або свідомі).

Об'єктивні причини пов'язані з вимушеними діями держави, у результаті яких виникає необхідність збільшувати видатки бюджету за відсутності необхідного обсягу доходів. Зокрема, об'єктивними причинами є такі:

• надзвичайні обставини (війни, епідемії, стихійні лиха тощо);

• необхідність здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови, що у майбутньому може забезпечити приріст валового внутрішнього продукту, зміцнити економічну могутність держави та підвищити матеріальний і культурний рівень життя населення. Це явище відображає не кризу в економічному житті суспільства, а державне регулювання економіки, спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень у суспільстві;

• необхідність підвищення рівня доходів громадян у зв'язку з відставанням їхнього обсягу від прожиткового мінімуму та ін.

До суб'єктивних причин, пов'язаних з невимушеними, свідомими діями держави, внаслідок яких виникає бюджетний дефіцит, належать такі:

• кризові явища в економіці, що супроводжуються зменшенням обсягів валового внутрішнього продукту, різким зниженням ефективності виробництва, інфляційними процесами;

• неефективність внутрішніх і зовнішніх фінансово-кредитних зв'язків;

• наявність значного тіньового сектору в економіці та низька податкова дисципліна;

• значне зростання і нераціональна структура бюджетних видатків;

• надмірне збільшення соціальних видатків порівняно з темпами зростання валового внутрішнього продукту;

• надмірні витрати на утримання апарату управління;

• надмірні витрати на оборону та мілітаризація економіки у мирний період;

• нездатність влади контролювати фінансову ситуацію у державі;

• недосконалість, неузгодженість і часті зміни фінансового законодавства;

• ігнорування та свідоме ухилення від виконання чинного законодавства суб'єктами фінансових відносин;

• корупція в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, судової влади та правоохоронних органах.

Якщо об'єктивні причини є вимушеними, не залежать від бажання чи небажання держави і не свідчать про низький рівень державного фінансового менеджменту, то суб'єктивні причини безпосередньо пов'язані з неефективним державним фінансовим менеджментом і за бажанням державної влади можуть бути усунені повністю.

Отже, бюджетний дефіцит загалом як особливе фінансове явище є не обов'язково негативним і надзвичайним. Сьогодні у світі практично немає жодної держави, яка б не зазнала бюджетного дефіциту. Особливо проблема дефіциту бюджетів загострилась із розгортанням світової економічної кризи, що характерно як для високорозвинутих держав, так і для тих, що розвиваються.

3.3. Соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту

Світова фінансова наука неоднозначно підходить до оцінювання впливу бюджетного дефіциту на соціально-економічні процеси у суспільстві. Розглядаючи соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, необхідно враховувати різні чинники та способи впливу дефіциту на розвиток економіки, соціальної сфери, рівень соціального захисту населення з урахуванням конкретних обставин. Зважаючи на такі підходи, наслідки можуть бути позитивними, нейтральними і негативними.

Так, спроба позитивного оцінювання впливу бюджетного дефіциту на соціально-економічний розвиток суспільства здійснена у період Великої французької революції, ідеологи якої називали дефіцит "багатство нації". Підставою для цього вважалося твердження, що дефіцити активізують суспільство, впливаючи на напрямки наукової думки, стимулюючи законодавчу діяльність, змушуючи економити державні кошти, попереджувати і викривати зловживання. .

Тезу про позитивний вплив бюджетного дефіциту на економіку обґрунтував Дж. Кейнс. Після Другої світової війни кейнсіанські теорії застосовували практично всі промислово розвинуті країни, в результаті чого бюджетний дефіцит перетворився у вагомий інструмент фінансової політики, використовувався при вирішенні різнопланових завдань і посів важливе місце в теоріях економічного зростання і циклічного регулювання економіки.

Однак переважна більшість теоретиків і практиків світу схиляються до думки, що бюджетний дефіцит має негативний вплив на соціально-економічні процеси у суспільстві. Він є свідченням марнотратства уряду, чинником макрофінансової нестабільності та підвищення ризику економічної діяльності держави. Зростання бюджетного дефіциту спричиняє посилення інфляційних процесів у суспільстві, загострює кризу державних фінансів і грошової системи, сприяє зростанню диференціації в доходах окремих верств населення. Дефіцит бюджету є причиною зниження ефективності податкової системи, послаблення стимулів до праці, підриву впевненості членів суспільства у майбутньому.

У більшості країн світу, у т. ч. в Україні, бюджетні дефіцити набули хронічного характеру, що зумовило поглиблення фінансової нестабільності. Вони дають поштовх інфляційним процесам і спричинюють відволікання значних обсягів фінансових ресурсів з приватного сектору. Безконтрольність і зняття питання про законодавче обмеження дефіциту є причиною погіршення фінансової дисципліни у країні та поглиблення фінансової безвідповідальності урядів.

Бюджетний дефіцит впливає на зменшення обсягу заощаджень у загальнонаціональному масштабі, яке зумовлює зростання процентної ставки, обмеження доступності кредитних ресурсів для приватного сектору. В підсумку підвищується обмінний курс національної валюти, що спричинює зменшення обсягів інвестицій та експорту, збільшення імпорту. Такий стан зумовлює дефіцит зовнішньоторгового балансу, внаслідок чого виникає дефіцит платіжного балансу. Ці негативні наслідки мають поточний характер і виявляються протягом бюджетного року.

Однак зменшення обсягів інших видів діяльності, зумовлене бюджетними дефіцитами, можуть мати й більш віддалені негативні побічні ефекти. Так, наприклад, спад інвестиційної діяльності спричиняє зменшення акціонерного капіталу, виробничих потужностей, обсягів виробництва, що є причиною зниження рівня продуктивності праці й реальної зарплати, а це негативно впливає на проценти, ренту, прибутки за рахунок національного капіталу, які перетікають до нерезидентів. Відповідно продовжує зростати державна заборгованість, унаслідок чого зменшується довір'я інвесторів, іноземні інвестиції, а нерезиденти вивозять власний капітал за кордон. У результаті формується надмірний державний борг, який створює ризик дефолту.

3.4. Джерела фінансування дефіциту бюджету та їхня класифікація

Для покриття бюджетного дефіциту, збалансування бюджету та здійснення бажаного обсягу бюджетних видатків при затвердженні бюджету встановлюють додаткові джерела фінансових ресурсів - джерела фінансування бюджетного дефіциту.

Загалом теоретично можливі три основних варіанти фінансування бюджетного дефіциту: продаж державних активів, державні запозичення та монетизація дефіциту.

Продаж державних активів для покриття дефіциту вважається доволі рідкісним явищем. Воно характерне для перехідних економік. Враховуючи обмеженість, цей метод не є універсальним, а разовим.

Державні запозичення є найбільш розповсюдженим методом покриття бюджетного дефіциту, оскільки вони не мають інфляційного характеру. Державні запозичення здійснюються у вигляді зовнішнього та внутрішнього фінансування.

Зовнішнє фінансування може забезпечуватися на загальних або пільгових умовах. Держави-позичальники найбільш зацікавлені у пільговому зовнішньому кредитуванні, оскільки завдяки цьому дефіцит не тільки не впливатиме негативно на економіку, а й може бути позитивним, якщо фінансування буде пов'язане з продуктивним використанням ресурсів. Загалом зовнішнє фінансування є найменш інфляційним.

Внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту часто розглядають як антиінфляційну альтернативу монетизації. Однак за його допомогою загрози інфляції неможливо уникнути, а тільки віддалити. У разі розміщення облігацій державних позик серед населення інфляційна напруга послаблюватиметься. Якщо центральний банк скупить такі облігації, то він зможе розширити власні квазіфіскальні операції, що зумовить зростання інфляційного тиску.

Монетизація дефіциту відбувається при наданні урядові позик центральним банком, купівлі центральним банком державних цінних паперів, а також при додатковій емісії грошей. Внаслідок використання таких джерел розвивається неконтрольована інфляція, знецінюються гроші, відбувається зубожіння населення.

У Бюджетному кодексі визначено підходи до класифікації фінансування бюджету. Класифікація фінансування бюджету здійснюється за такими ознаками:

1) фінансування за типом кредитора - за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань;

2) фінансування за типом боргового зобов'язання - за засобами, що використовуються для фінансування дефіциту або профіциту.

Відповідно до Бюджетного кодексу джерелами фінансування бюджету є:

1) кошти від державних (місцевих) внутрішніх і зовнішніх запозичень;

2) кошти від приватизації державного майна (в т. ч. інші надходження, безпосередньо пов'язані з процесом приватизації) -щодо державного бюджету;

3) повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів;

4) вільний залишок бюджетних коштів.

Джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України.

3. 5. Методи та шляхи зменшення дефіциту бюджету

У світовій практиці серед найважливіших методів боротьби з хронічними дефіцитами є застосування спеціальних фіскальних та інституційних підходів. Вони містять правила і процедури, за допомогою яких політичні діячі приймають рішення у сфері фіскальної політики щодо величини і розподілу державних видатків і джерел їхнього фінансування (податкового чи боргового). Ці правила набувають форми законодавчих норм, процедур бюджетного процесу і граничних показників.

У різних країнах фіскальні правила мають певні особливості. Всі правила можна об'єднати у групи, серед яких виділяють такі:

1) правила збалансованого бюджету, серед яких головне місце посідає "золоте правило" державних фінансів. Воно передбачає збалансованість поточних бюджетних доходів і видатків (застосовується у Німеччині, Японії, щодо місцевих бюджетів у США); циклічний бюджетний баланс (Нідерланди, Швейцарія); встановлення граничних розмірів частки бюджетного дефіциту у ВВП (країни Європейського товариства);

2) правила запозичень, які стосуються обмежень або заборони використання окремих джерел державних запозичень. Серед цих правил можна виокремити: заборону внутрішніх державних запозичень (використовується у країнах з недостатньо розвинутими фінансовими ринками, наприклад, в Індонезії); заборону державних запозичень у центрального банку (країни ЄС, США, Японія, Канада, Аргентина, Угорщина) або обмеження їхнього розміру у процентах до минулорічних доходів чи видатків уряду (Бразилія, Єгипет, Марокко);

3) боргові та резервні правила, які полягають у встановленні лімітів щодо акумулювання валового (або чистого) державного боргу у процентах до ВВП (країни ЄС), а також пов'язані з формуванням спеціальних резервних фондів для запобігання фінансової кризи у несприятливі періоди, коли виникає необхідність підтримувати соціальні виплати на фоні зменшення доходів.

Відповідно до Маастрихтського договору для країн ЄС встановлено два основних критерії щодо державних фінансів, зокрема, державний борг не має перевищувати 60% ВВП, а бюджетний дефіцит-3% ВВП.

Для України накладання самообмежень у бюджетній політиці є новим явищем. Бюджетна дисципліна з боку держави є вагомим економічним і політичним чинником у досягненні сталого розвитку. Вітчизняне законодавство - Бюджетний кодекс України, закони про Державний бюджет України останніх років - містить окремі положення, які регламентують бюджетну збалансованість і безпосередньо стосуються фінансової дисципліни органів державної влади та місцевого самоврядування. До цих положень належать такі:

- ухвалення бюджету з дефіцитом лише у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування;

- обмеження щодо дефіциту місцевих бюджетів;

- заборона використовувати емісійні кошти НБУ як джерела фінансування дефіциту;

- здійснення державних запозичень у межах встановлених граничних розмірів державного боргу.

Одним із тактичних загальноприйнятих у світовій практиці методів боротьби з бюджетним дефіцитом вважається застосування механізму секвестру видатків бюджету. Необхідність секвестру видатків пов'язана, з одного боку, із невиконанням планів мобілізації доходів і суттєвим зменшенням надходжень дохідних джерел бюджету, а з іншого - перевищенням граничного рівня дефіциту. Секвестр бюджету полягає у пропорційному зниженні бюджетних видатків за всіма статтями бюджету протягом часу, який залишився до закінчення поточного бюджетного року. Не підлягають секвестру захищені статті бюджету, перелік яких в Україні затверджує Верховна Рада у законі про Державний бюджет України на поточний бюджетний рік.

Бюджетний устрій - це організація і принципи побудо¬ви бюджетної системи, її структури, розподіл доходів і видатків між окремими ланками, правові основи функціонування бюдже¬тів, встановлення характеру взаємовідносин між бюджетами, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бю¬джетний устрій України визначається державним устроєм та адмі¬ністративно-територіальним поділом України.

Бюджетна система - це сукупність самостійних, відокрем¬лених, взаємопов'язаних між собою ланок, в яких функціонують бюджетні відносини. Основні засади бюджетної системи України, її структура, принципи побудови та правові аспекти функціонуван¬ня визначені у Бюджетному кодексі України.

У Бюджетному кодексі України бюджетна система трактуєть¬ся як сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побу¬дована з урахуванням економічних відносин, державного й адміні¬стративно-територіального устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетна система як сукупність окремих ланок, юридично пов'язаних між собою, базується на загальноприйнятих принци¬ пах. В унітарних країнах бюджетна система має 2 ланки: централь¬ний і місцевий бюджети. В федеративних країнах США, Німеччи¬на, Росія) до цих ланок додаються бюджети членів федерації.

Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самовря¬дування. Бюджетами місцевого самоврядування відповідно є бю¬джети територіальних громад сіл, їхніх об'єднань, селищ, міст (у т. ч. районів у містах). Бюджетна система складається з: Державний бюджет України та місцеві бюджети України. Місцеві бюджети України поділяються на: бюджет Автономної Республіки Крим, обласні бюджети, районі бюджети та бюджети місцевого самоврядування. Бюджети місцевого самоврядування в свою чергу поділяються на бюджети територіальних громад сіл, бюджети об’єднань територіальних громад сіл, бюджети територіальних громад селищ, бюджети територіальних громад міст (у т.ч. районів у містах)

Сукупність усіх бюджетів, які належать до складу бюджетної системи України, є Зведеним бюджетом України. Зведений бюджет використовується для реалізації засад державного регулювання еко¬номічного і соціального розвитку України, оскільки дає повне уяв¬лення про обсяг доходів і видатків усієї бюджетної системи.

Зведений бюджет держави містить показники Державно¬го бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим і зведених бюджетів областей та міст Києва і Севастополя.

Відповідно зведений бюджет Автономної Республіки Крим охоплює показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведе¬них бюджетів її районів і бюджетів міст республіканського значення.

Зведений бюджет області вміщає показники обласного бю¬джету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного зна¬чення цієї області.

Відповідно зведений бюджет району містить показники ра¬йонних бюджетів, бюджетів міст районного значення, селищних і сільських бюджетів цього району.

Зведений бюджет міста з районним поділом охоплює показ¬ники міського бюджету та бюджетів районів, що належать до його складу. У разі, коли місту або району в місті адміністративно під¬порядковані інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району в місті вміщує показники бюджетів цих міст, селищ і сіл.

Показники бюджетів об'єднань територіальних громад, що створюються згідно із законом, включаються до відповідних зве¬дених бюджетів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Принципи побудови бюджетної системи України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.027 сек.