• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Макроекономічне рівняння товарів і послуг за методом грошових потоків для визначення рівноваги на ринку

Рівновагу в економіці можна визначити не тільки згідно з методом товарних потоків, а й скориставшись методом грошових потоків за умови, що виплачений виробниками дохід дорівнюватиме витратам, яких зазнали ці виробники, тобто товарні потоки за розподільним методом розрахунку валового внутрішнього продукту (як вартості кінцевих товарів і послуг) трансформуються в потоки витрат та доходів за такою формулою:

(1)

де ВП — валовий прибуток, змішаний дохід;

ОП — оплата праці найманих працівників;

П — податки на виробництво та імпорт (на продукти та інше, що пов’язане з виробництвом);

С –– субсидії на виробництво та імпорт;

ДВ — дохід від власності, одержаний від інших країн.

Інформація про грошові потоки надається за зведеними національними рахунками розподілу та використання доходу у статистичних щорічниках України, статистичних збірниках НБУ.

За рівнянням (1) передбачається, що у виробництво має входити і виходити з нього одна й та сама сума грошей. За стабільних умов доходи, одержані домогосподарствами, мають усі витрачатись. Але домогосподарства за інших умов завжди намагаються заощадити кошти, тобто вилучити їх із кругообігу. На макроекономічному рівні заощадження визначаються як різниця між доходами (ресурсами) і витратами на споживання, тобто дохід, який не витрачено, є, за визначенням, заощадженням:

Заощадження = Ресурси – Споживання. (2)

Для компенсації кругообігу грошей потрібне вливання грошей. У складі валового внутрішнього продукту залишаються дві категорії продуктів: ті, які йдуть на кінцеве споживання, і ті, які йдуть у резерв для майбутнього виробництва чи споживання, тобто призначаються для інвестицій. Тому ВВП з погляду використання ресурсів з урахуванням зовнішньоекономічної діяльності визначається за тотожністю:

ВВП + Імпорт – Експорт = Споживання + Інвестиції. (3)

Якщо ліва частина тотожності (3), яка визначає умову рівноваги, є ресурси або кінцеві товари, маємо: Ресурси – Споживання = Інвестиції, а якщо згідно з (2) дістаємо: Ресурси – Споживання = Заощадження, то звідси випливає:

Заощадження = Інвестиції, (4)

що є умовою рівноваги на ринку грошей.

Отже, рівновага в економіці за методом грошових потоків може бути збережена за умови, що сума вилучення грошей дорівнює сумі вливання їх в економіку. За методом грошових потоків розраховується система показників вилучення та вливання грошей (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Система показників вилучення та вливання грошей

Тоді в повнішому викладенні умова (4) рівноваги на ринку трансформується в таке рівняння:

(5)

Ліва частина рівняння (5) є ресурсною, тобто пропозицією, а права — попитом. Різниця між пропозицією і попитом називається дефляційним розривом. Для його усунення уряд країни може скористатися такими варіантами:

1) збільшити (зменшити) свої державні витрати;

2) підвищити (знизити) податки;

3) збільшити (зменшити) свої державні витрати і податки одночасно;

4) провести балансування урядового бюджету за рахунок внутрішніх і зовнішніх кредитів;

З рівняння (5) можна визначити бюджетний дефіцит:

і, навпаки, бюджетний профіцит буде такий:

тобто бюджетна рівновага, або збалансованість, економіки через грошові потоки вилучення та вливання грошей досягається за умови, що Д = З + П – І або Д = П за умови (4), що З = І. Бюджетний дефіцит може фінансуватись як за рахунок позичок на фінансових ринках (зовнішніх і внутрішніх), так і за рахунок зміни пропозиції грошової маси розширенням кредитних операцій банківської системи як засобу вливання грошей або розширення депозитних операцій банківської системи як засобу вилучення грошей [2].

Чим вищий ступінь розвитку економіки країни, тим більшу частку валового внутрішнього продукту вона змушена капіталізувати за кордон. Для кожного ступеня розвитку національної економіки існують оптимальні співвідношення між обсягом капіталів, що ввозяться чи вивозяться, і валовим внутрішнім продуктом. Залежність розвитку національної економіки від міжнародного руху капіталів ілюструється моделями, які наведено далі. Для економічно розвинених країн модель ілюструє потребу цих країн у вивезенні капіталу і оцінює вплив інвестицій на подальше рівномірне зростання:

де І_В — інвестиції внутрішні; Е — експорт товарів та послуг; І_Н — інвестиції іноземні; З — національні заощадження; М — імпорт товарів та послуг.

Звідси І_Н = (З + М) – (І_В + Е).

Для слаборозвинених країн наступна модель, навпаки, ілюструє їх потребу у ввезенні капіталу:

де К — іноземні кредити.

Звідси К = (І_В + Е) — (З + М).

Формування національних заощаджень описується рахунком використання валового наявного доходу:

Валове заощадження = = Валовий наявний дохід – Кінцеві споживчі витрати

або

Чисте заощадження = = Чистий наявний дохід – Кінцеві споживчі витрати.

Для економіки в цілому наявний доход визначається як сума валового внутрішнього продукту та чистих поточних надходжень із-за кордону:

Чистий поточний дохід із-за кордону дорівнює сальдо з оплати праці, одержаної резидентами від інших країн та сплаченої національними одиницями нерезидентам, сальдо з розрахунків із іншими країнами за податками, субсидіями, доходами від власності та поточними трансфертами.

Чисте національне заощадження складається із трьох компонентів:

· особистих заощаджень домогосподарств;

· заощаджень підприємств у вигляді нерозподіленого прибутку;

· заощаджень уряду у вигляді бюджетного надлишку (профіциту).

Конвертування заощаджень в інвестиції, їхня роль як джерела капіталоутворення описується національним рахунком операцій із капіталом, що його складає Держкомстат України:

У ресурсній частині рахунка капіталу (ліва частина (6)) акумулюється приріст багатства суб’єктів економіки завдяки заощадженню і трансфертам капіталу, у витратній (права частина) подається використання цих ресурсів на придбання реальних активів (матеріальних і нематеріальних), а також результат цього процесу — надлишок ресурсів, який надходить у розпорядження інших економічних агентів (чисте кредитування), або дефіцит ресурсів, який покривається припливом коштів від них (чисте запозичення).

Чисте кредитування або чисте запозичення відбивають зміну фінансового капіталу інституційних одиниць та секторів: це ресурси нагромадження, що перерозподіляються через фінансову систему. Для економіки в цілому чисте кредитування або чисте запозичення дорівнює сальдо фінансування платіжного балансу, оціненому в національній валюті.

Перенісши чисті запозичення до лівої частини рівняння (6), яка описує ресурси капіталу, дістанемо повний обсяг коштів (інвестиційних ресурсів), залучених для реального нагромадження. Чистому кредитуванню (чистому запозиченню) відповідають, у свою чергу, витрати на чисте придбання фінансових активів за відкиданням чистого взяття зобов’язань, що відображається у фінансовому рахунку СНР:

Чисте кредитування реалізується завдяки придбанню фінансових активів чи зменшенню зобов’язань, а чисте запозичення, навпаки, відшкодовується за рахунок скорочення фінансових активів або взяття нових зобов’язань.

Виникнення фінансового дефіциту в секторі нефінансових корпорацій зумовлене різними причинами, серед яких головною є криза неплатежів, кредиторська заборгованість і т. ін. Відновлення економічного зростання потребуватиме дуже значного збільшення норми заощаджень у секторі нефінансових корпорацій. Процес відновлення економіки в Україні може означати розпад переважної більшості підприємств та їх банкрутство.

Читайте також:

1. I визначення впливу окремих факторів
2. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
3. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
4. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
5. IV. Вартість знака для товарів і послуг та фірмового найменування
6. Ocнoвнi визначення здоров'я
7. V Процес інтеріоризації забезпечують механізми ідентифікації, відчуження та порівняння.
8. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
9. VII. За видами товарів і послуг
10. VII. Нахождение общего решения методом характеристик
11. Автомати для продажу штучних товарів
12. Автоматизація туристичних послуг

Переглядів: 553