• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сфери менеджменту.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

ТЕМА 1. СУТНІСТЬ, РОЛЬ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Менеджмент як специфічна сфера людської діяльності.

Основні поняття менеджменту.

Менеджери та підприємці – ключові фігури ринкової економіки.

Рівні управління, групи менеджерів.

Сфери менеджменту.

1. Менеджмент як специфічна сфера людської діяльності

Термін “менеджмент” походить від англійського “to manage” і означає – управляти, стояти на чолі, завідувати, вирішувати проблеми.

Українське слово “управління” та англійське “management” хоча і є словами-синонімами, проте справжній їх зміст дещо відрізняється. Термін “управління” не є задовільним замінником слова “менеджмент” тому, що в останньому мова йде лише про одну із форм управління, а саме про управління соціально-економічними процесами за допомогою і в рамках підприємницької структури, акціонерної компанії тощо. При чому економічною основою менеджменту є ринковий тип господарювання. Таким чином термін “менеджмент” вживається у відношенні до управління господарською діяльністю, тоді як для інших цілей використовуються терміни: “організація”, “управління”, “адміністрування”.

Поняття “менеджмент” є досить загальним і трактується по різному. У ньому поєднуються досить різні принципи, ролі, види діяльності та функції. Підходи, що найчастіше використовуються при визначенні сутності та змісту менеджменту, можна подати у вигляді окремої моделі (рис.1.1.)

Як видно із даної моделі, існує шість різних підходів до визначення терміну “менеджмент”:

1. Менеджмент як функція. Перш за все менеджмент розглядається як особливий вид людської діяльності, спрямований на досягнення визначеної мети або цілей організації.

2. Менеджмент як процес– відображає прагнення теоретиків і практиків менеджменту інтегрувати всі види діяльності пов’язані з управлінням у єдиний безперервний ланцюг.

3. Менеджмент – це орган або апарат управліннясучасними організаціями, його завдання – ефективно використовувати і координувати всі ресурси для досягнення мети.

4. Менеджмент – це категорія людей, які управляють організацією. Вони забезпечують умови для продуктивної та ефективної праці зайнятих в організації працівників та одержання результатів, що відповідають поставленій меті.

5. Менеджмент як мистецтво управління – це процес ефективного використання теоретичних знань у практичній діяльності, сукупність прикладів, зразків, еталонів кваліфікованого вирішення управлінських проблем у різних ситуаціях.

6.
Менеджмент як наука має свій предмет і методи його вивчення, свої специфічні проблеми і підходи до їх розв’язання. Наукову основу цієї дисципліни складає вся сума знань про управління, накопичена практикою людської цивілізації і сконцентрована у вигляді концепцій, теорій, способів, систем управління. Менеджмент як наука пояснює природу управлінської праці, встановлює причинно-наслідкові зв’язки, виявляє фактори та умови, за яких спільна праця людей є більш ефективною. Наука управління розробляє свою теорію, змістом якої є закони, закономірності, функції, принципи та методи управлінської діяльності.

Рис. 1.1. Підходи до визначення менеджменту

Загалом наявність багатьох підходів до розгляду менеджменту спричинили появу більш ніж трьохсот визначень менеджменту, згідно яких менеджмент – це:

· самостійний вид людської діяльності, професійно спрямований на досягнення цілей організації шляхом використання різного роду ресурсів із застосуванням принципів та методів наукового управління;

· спосіб та манера спілкування з людьми;

· влада та мистецтво керівництва;

· вміння та адміністративні навички організовувати ефективну роботу служб та працівників;

· органи управління, адміністративні одиниці;

· наука про управління.

2. Основні поняття менеджменту

Розвиток традиційного управління призвів до виникнення наукової дисципліни – менеджменту, яка має свій предмет, метод і теорію, а також ряд інструментів та інших специфічних понять.

Предметом науки менеджмент є управлінська діяльність та організаційно-економічний механізм її здійснення. Теоретичне вивчення менеджменту ґрунтується на системі управління, головними елементами якої є:

- апарат управління (менеджери);

- механізм управління (зв’язки і методи);

- процес управління (функції);

- засоби що забезпечують процес управління (інформаційні носії та технології);

- шляхи вдосконалення управління (управлінські нововведення).

Менеджмент використовує багато різних інструментів в процесі своєї діяльності, проте їх спільною основою є :

· Ієрархія – являє собою систему підпорядкування нижче стоячих підрозділів вище стоячим.

· Ринок – це сукупність взаємопов’язаних елементів, що впливають на організацію, фірму, підприємство як із середини так і ззовні.

· Організаційна культура– характеризує визначенні як в суспільстві так і окремо в кожній організації правила, стандарти та норми поведінки і моралі.

Однією з основних умов управління є взаємодія між суб’єктом і об’єктом управління. Ця взаємодія визначає активних та пасивних учасників управлінського процесу. В цьому контексті те, на що спрямовується управлінська діяльність є об’єктом управління, і, відповідно, той, хто здійснює управлінський вплив є суб’єктом управління.

Об’єктами управління є різноманітні форми суспільних відносин, поведінка і діяльність людей у різних організаціях, матеріали та грошові ресурси.

Суб’єктом управління може бути окрема людина або група людей, які оформляються у вигляді посади або сукупності посад і утворюють управлінські підрозділи. Основою будь-якого суб’єкту управління є дія конкретних людей.

Для того, щоб взаємодія між суб’єктами і об’єктами управління була ефективною – необхідно дотримуватися ряду умов:

· суб’єкт і об’єкт управління повинні відповідати один одному;

· в межах єдності суб’єкта і об’єкта управління останній повинен мати відносну самостійність;

· суб’єкт і об’єкт управління мають взаємодіяти між собою, ґрунтуючись на принципах зворотного зв’язку та відповідним чином реагуючи на управлінську інформацію, одержану одне від одного.

3. Менеджери та підприємці-ключові фігури ринкової економіки

За будь-якою дією чи результатом діяльності кожної організації стоїть конкретна людина чи група людей, які, виконуючи свої посадові обов’язки, здійснюють безпосереднє керівництво цією організацією. По аналогії із терміном “менеджмент” таких людей називають “менеджерами” (англ. – управлінець, керівник).

Проте, різноманітність об’єктів управління та відмінність у результатах управлінської діяльності призвели до внутрішньої градації даного терміну, відповідно до якої слово “менеджер” може бути застосованим до:

· суб’єкта управління – найбільш чисельна група менеджерів, оскільки всі, хто наділений певним управлінським впливом є суб’єктом управління;

· представника окремої професії, що пройшов спеціальну підготовку і отримав відповідну освіту– сюди відносять людей, які займають керівну посаду і володіють спеціальними керівними навиками, це можуть бути директора, президенти, керівники окремих відділів, їх заступники і т.д.;

· людина, яка відноситься до особливого соціального класу – ця категорія менеджерів є найменшою за чисельністю, сюди відносять людей, які своєю успішною управлінською діяльністю створили еталон управління, який стараються наслідувати інші менеджери; до цієї категорії менеджерів належить еліта менеджменту, її найуспішніші представники, керівники, які в свій час, управляючи організацією, досягли значного результату: вивели підприємство з кризи, значно підвищили обсяги виробництва та реалізації продукції, провели вдалу реформу чи реструктуризацію і т.д.

Якщо врахувати всі особливості менеджменту та менеджера як представника окремої професії, то отримаємо, що менеджер – це керівник, який займає постійну посаду в організації, яка функціонує в ринкових умовах; він наділений певними повноваженнями в галузі прийняття управлінських рішень щодо конкретних підрозділів чи організації в цілому.

Найважливішою рисою професійного менеджера є залучення його до управлінської праці за певну плату. Саме за цим критерієм можна відрізнити професійного менеджера від керівника-власника. Якщо власник не хоче або не може управляти організацією особисто, то він наймає для цього професійного менеджера, залишаючи за собою загальний контроль за станом справ, та несе матеріальну відповідальність.

Таким чином виникає поділ керівників на підприємців і менеджерів. Основна відмінність між ними полягає у їх відношенні до капіталу. Людина яка володіє капіталом (підприємством) – є підприємцем; людина, яка управляє капіталом – є менеджером. Дуже часто ролі підприємця і менеджера може виконувати одна і та ж сама особа. Відповідно до загальноприйнятого визначення підприємець – це людина, яка здійснює підприємницьку діяльність, розпочинає нову справу, реалізує певні нововведення вкладає власні кошти у розвиток підприємства і зважується на ризик.

В процесі взаємодії між собою менеджери та підприємці реалізують спільну мету: через досягнення особистих цілей вони забезпечують функціонування ринкового середовища, формують конкуренцію а також приносять суспільну користь державі. Їхня суспільна користь визначається чотирма функціями:

· задоволення потреб суспільства за допомогою товарів, матеріальних та нематеріальних цінностей;

· збільшення національного багатства держави через систему виробництва;

· створення нових робочих місць;

· здійснення соціальної функції з допомогою перерозподілу прибутків через систему податків та платежів.

4. Рівні управління, групи менеджерів

В процесі управління підприємствами різні менеджери виконують різні функції, здійснюють різні операції та мають в своєму підпорядкуванні різну кількість людей та ресурсів. Така відмінність між менеджерами обумовлена значною мірою виробничими завданнями та місцем, яке вони займають в ієрархії управління. Окрім цього самі виробничі завдання теж визначаються відповідно до місця в системі ієрархічного підпорядкування. Таким чином, основна класифікація менеджерів здійснюється саме за ознакою ієрархії. Найпоширенішим є виділення трьох ієрархічних рівнів управління:

· технічного (нижчого);

· управлінського (середнього);

· інституційного (вищого).

Відповідно до цього виділяють три групи керівників:

· керівники технічного рівня;

· керівники управлінського рівня;

· керівники інституційного рівня.

До складу керівників вищої (інституційної) ланки управління відносять перших керівників: директорів, президентів, голів фірм, банків, господарств, об’єднань та їх заступників.

До складу керівників середньої (управлінської) ланки відносять начальників відділів, управлінь, цехів та інших функціональних і виробничих підрозділів.

Найчисельнішим загоном менеджерів є начальники виробничих дільниць, ферм, бригадири, майстри тощо – керівники технічного рівня.

Слід зауважити, що менеджери вищого рівня управління, як правило, координують та визначають управлінську роботу, в той час як інші у своїй більшості займаються безпосередніми розпорядчими управлінськими функціями, оскільки вони тісно співпрацюють з виконавцями виробничих процесів та операцій.

Ф.Мінцберг здійснив поділ менеджерів в залежності від ролей, які вони беруть на себе в той чи інший момент часу в процесі здійснення управлінської діяльності. Відповідно до цього всі ролі менеджерів розділено на три групи до кожної з яких належить декілька типів керівників:

1. Міжособові ролі:

· головний керівник;

· лідер;

· зв’язкова ланка .

2. Інформаційні ролі:

· отримувач інформації;

· розповсюджувач інформації;

· представник.

3. Ролі, пов’язані з прийняттям управлінських рішень:

· підприємець;

· ліквідатор порушень;

· розподілювач ресурсів;

· той, що веде переговори.

Керівники всіх організацій в залежності від ситуації та рангу час від часу виконують різні ролі, пов’язані із вирішенням того чи іншого завдання. Один і той же керівник може в різні моменти виступати в різних ролях. Чітка прив’язка керівника до однієї ролі спостерігається рідко і лише на нижчих рівнях управління.

5. Сфери менеджменту

Управління є дуже складним процесом, складність якого визначається в значній мірі різноплановістю управлінських завдань. Так, зокрема, до управлінських завдань належать: планування, розподіл та використання фінансових ресурсів; підбір, розстановка та мотивація персоналу; визначення цілей, завдань та стратегії підприємства; організація та розміщення виробничих приміщень та потужностей; визначення потреби в інвестиціях, залучення та контроль за інвестиційними ресурсами; організація та реалізація проектів, контроль за їх виконанням і багато іншого. Саме тому, в залежності від сфери застосування наукового управління виділяють різні сфери самого менеджменту.

Найбільш оптимальним, на нашу думку, є виділення наступних сфер менеджменту:

· Загальний менеджмент;

· Фінансовий менеджмент;

· Операційний менеджмент;

· Стратегічний менеджмент;

· Менеджмент персоналу;

· Інноваційний менеджмент;

· Антикризовий менеджмент;

· Маркетинговий менеджмент.

Завдяки такій диференціації сфер менеджменту забезпечується спеціалізація управлінської діяльності відповідно до функціональних служб підприємства. Проте, існує й інший поділ менеджменту, який базується на приналежності підприємства до тієї чи іншої галузі, виділення так званого галузевого менеджменту. Відповідно до цього поділу виділяють:

· аграрний менеджмент;

· міжнародний менеджмент;

· банківський менеджмент;

· транспортний менеджмент;

· туристичний менеджмент;

· промисловий менеджмент і т.д.

Не зважаючи на можливість виділення окремих типів галузевого менеджменту, поділ управлінської діяльності на уже згадані сфери менеджменту має загалом повніший характер, і тому частіше використовується у науково-практичній літературі.

Читайте також:

1. II.Біогеоценоз – елементарна одиниця біосфери.
2. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
3. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
4. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
5. Аналіз предметної сфери соціальної роботи
6. Аналіз фінансування соціальної сфери
7. Антропогенні забруднення біосфери
8. Аргументи на користь і проти державного регулювання аграрної сфери
9. Базові поняття системи менеджменту.
10. Базові поняття системи менеджменту.
11. Біомоніторинг забруднення атмосфери
12. Будова атмосфери

Переглядів: 12865