Соціально-педагогічні методи та прийоми перевиховання неповнолітніх в умовах позбавлення волі

Методи перевиховання -- це сукупність певних способів соціально-педагогічної діяльності, спрямованої на вирішення корекційно-виховного завдання. Оскільки виховний процес є спільною діяльністю вихователів і вихованців, важливо підкреслити, що методи перевиховання є сукупністю способів саме спільної їх діяльності.

У пенітенціарній педагогіці під методами перевиховання розуміється сукупність способів безпосереднього або опосередкованого педагогічного впливу на розум, почуття та волю, поведінку засудженого з метою формування і корекції його свідомості та досвіду поведінки, позитивних особистісних рис і якостей.

В процесі перевиховання ув'язненого необхідно формувати його моральну та правову свідомість, духовні потреби, прагнення до соціально значущої діяльності, виробляти практичні вміння, навички та звички, спонукати докладати вольових зусиль, накопичувати просоціальний досвід поведінки, підкріплювати позитивні дії, вчинки та гальмувати негативні, виявляти, аналізувати та оцінювати результати виховних впливів.

Розвиток і вдосконалення зазначених сфер особистості засудженого вимагає відповідних засобів педагогічного впливу. Тому всі методи умовно об'єднуються в чотири основні групи:

1. Методи формування і корекції свідомості особистості, її поглядів, переконань, переживань, світогляду - це переконання, приклад, психолого-педагогічний вибух.

2. Методи формування і корекції досвіду поведінки - привчання, вправи, доручення, вимоги, контроль.

3. Методи додаткової мотивації і стимулювання поведінки — змагання, критика, покарання, заохочення, довіра.

4. Методи виявлення результатів перевиховання - спостереження, природний експеримент, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, анкетування, аналіз документації, спеціальні психодіагностичні методики [12,67].

Кожен метод виховного впливу розподіляється на складові елементи, які називаються прийомами, тобто прийом — це елемент методу, застосування конкретного способу в специфічній ситуації для вирішення окремого завдання. Наприклад, прийомами переконання можуть бути роз'яснення ідей, норм, правил поведінки; доказ правильності чи помилковості певних поглядів і вчинків; спростування або заперечення думок і поглядів, що існують в середовищі засуджених; аналіз засудженими спеціально підібраних і запропонованих конкретних ситуацій.

Розглянемо окремі методи, починаючи з методів формування і корекції свідомості.

Переконання як метод впливу на свідомість засудженого має на меті сформувати у особистості систему світоглядних, морально-правових, професійних, естетичних та інших цілей і цінностей, маючи на увазі, щоб вони були не лише зрозумілими і засвоєними засудженими, а глибоко сприйнятими ними як особистісні, власні цінності. Лише на цій основі вони зможуть стати мотивами вчинків і діяльності, внутрішніми регуляторами соціальної поведінки.

Застосовуючи метод переконання, слід звертати увагу на такі моменти, як активізація самостійного мислення співрозмовника, спростування помилкових позицій, псевдо-авторитетів, конкретний наочний показ негативних наслідків для особистості та її референтної групи певної поведінки, її психологічної недоцільності тощо.

Соціально-педагогічні умови ефективного застосування методу переконання:

- особистий авторитет співробітників серед ув'язнених;

- особиста переконаність вихователя в тому, в чому він має переконати ув'язненого;

- володіння вихователем методикою переконання, вміння доводити свою правоту, слухати іншу людину (методика активного вислуховування), загальна і конкретна (фахова) ерудиція, такі особистісні якості, як тактовність, витримка, терплячість і наполегливість;

- взаємна довіра співбесідників, психологічний контакт між ними;

- вміння врахувати конкретний емоційний стан засудженого, його індивідуальні особливості;

- відвертість розмови, правдивість тих фактів та аргументів, які використовуються з метою переконання.

Приклад — це метод, який сприяє впливу на свідомість і поведінку засудженого через конкретизацію та наслідування. Приклади можуть бути різних видів: конкретний життєвий, конкретний літературний, збірний, узагальнений. Найбільш впливово діє на засуджених конкретний життєвий приклад, близький до їхнього досвіду, особистісно цікавий і значущий. Умови ефективного застосування:

- усвідомлення вихованцем особистісної цінності прикладу для нього; необхідності „йти вперед, до прикладу”;

- наявність громадської думки, яка підтримує цей приклад;

- доступність прикладу для наслідування;

- прийняття важливості самовдосконалення;

- „людяність прикладу”, його життєвість, наявність у ньому тих людських слабкостей, які він зміг перебороти;

- застосування різноманітних прикладів позитивної спрямованості.

До групи методів формування і корекції свідомості належить і такий складний спосіб зміни поведінки засудженого, який А.С. Макаренко назвав „психолого-педагогічним вибухом”. Це - миттєве зняття накопиченого особистістю опору під впливом вихователя чи колективу, яке переростає в якісно нові прояви особистості. А.С. Макаренко описав його застосування у практиці своєї роботи як особливий шлях впливу на засудженого, дуже сильний, гострий, що вимагає обережності та майстерності.

Фізіологічний механізм „вибуху” полягає у тому, що сильне ураження, потрясіння викликає в корі головного мозку нове, надсильне збудження, яке гальмує нервові зв'язки, що раніше склалися і тепер вже не відповідають новим умовам. Тим самим відбувається зміна свідомості та поведінки людини. Ув'язнений у цей момент кається у своїй минулій поведінці, повний рішучості змінити її, легко дає обіцянку жити по-новому. Поки домінує збудження, викликане моральним потрясінням, він успішно здійснює своє прагнення. Проте, якщо не підтримувати це збудження, то воно з часом слабшає, нові зв'язки, які не закріпилися, згасають, а старі, навпаки, розгальмовуються і знову проявляються. Виникає важкий стан боротьби мотивів, боротьби нового, ще слабкого, з відмираючим старим. Тому остаточне закріплення нової поведінки можливе лише за умови тривалих і систематичних вправлянь у новій формі поведінки, при підтримці її іззовні.

Таким чином, суть психолого-педагогічного „вибуху” полягає у тому, щоб принципово по-новому висвітлити у свідомості вихованця відносини, що склалися, надати йому можливість побачити себе ніби з боку, усвідомити та емоційно пережити всю недоречність поведінки, гостро відчути неможливість надалі такого становища.

„Вибух” - це особливий спосіб впливу, головним чином, на такий компонент свідомості, як переживання, що створює необхідну основу для подальшої послідовної роботи з формування нових ціннісних орієнтації та позитивних способів поведінки особистості. Цей метод морального перевиховання відрізняється великою різноманітністю конкретних прийомів. Обов'язковими є несподіваність, раптовість дії; сильне емоційне ураження, яке викликає гострі переживання; обов'язкове знецінення попередньої позиції; істотна перевага запропонованих ув'язненому нових стосунків та позиції.

Дуже часто персоналом та соціальними працівниками у місцях позбавлення волі стосовно неповнолітніх використовується метод привчання, як правило, застосовується з метою формувати у засуджених навичок соціально-нормативної поведінки: дотримання вимог внутрішнього розпорядку, належного зовнішнього вигляду, особистої гігієни, правил культури спілкування між собою та з іншими, культурного проведення дозвілля, трудової діяльності тощо.

Метод вправ застосовується з метою спеціального відпрацювати способів поведінки у конкретно заданих умовах, різноманітних ситуаціях, а також з метою розвитку вмінь вольової саморегуляції поведінки (самозаспокоєння, володіння собою тощо, шо особливо важливо для засуджених холеричного типу темпераменту, акцентуйованнх осіб).

Метод вимог - спонукає до діяльності, викликає позитивні або гальмує певні негативні дії, вчинки. Вимоги допомагають підтримувати дисципліну та порядок серед ув'язнених. За формою подання розрізняються такі види вимоги, як пряма безпосередня, непряма безпосередня, непряма опосередкована. Прийомам цього методу можуть виступати вимога-прохання, вимога-натяк, вимога-погроза.

Доручення -- метод, який передбачає постановку завдань ув'язненому чи групі, виконання яких вимагає від вихованців саме таких якостей, які треба формувати, удосконалювати, корегувати.

Різні методи використовуються і для додаткової стимуляції і мотивації поведінки. Так, змагання — це така організація діяльності засуджених, яка враховує психічні механізми змагальності, потреби людини у самоствердженні, перемозі. Метод змагання реалізується в індивідуальній, груповій і навіть масовій формах (у ВТК). Про використанні змагання, як методу стимулювання діяльності особистості або спільноти, важливо звернути увагу на виявлення того позитивного досвіду, який допомагає кращим перемагати, і на розповсюдження цього досвіду, орієнтацію шефства над тими, хто відстає, на профілактику таких негативних явищ, як „колективний егоїзм”, „змагальний фанатизм”.

Метод критики реалізується через застосування прийомів, які безпосередньо, прямо дають оцінку діям і вчинкам вихованців, абовиражають непряме, опосередковане ставлення до них (скажімо, натяком, іронією, через приклад тощо).

Сутність примусу як метод стимулювання поведінки у педагогічному плані проявляється в таких ситуаціях, коли ув'язнений змушений супроти своєї волі та бажання скоритися і діяти згідно з поставленими вимогами. Цей метод застосовується до осіб, котрі розуміють, як потрібно себе поводити, але не бажають виконувати вимоги щодо такої поведінки внаслідок негативної спрямованості особистості. Даний метод виражається у певних обмеженнях свободи, позбавленні пільг, покладенні на засудженого додаткових обов'язків, а також у загрозі такими обмеженнями. Примус здійснюється у вигляді: осудження, попередження, догани, стягнення, покарання. Доцільно застосовувати моральний примус авторитетом вихователя чи соціально працівника, значення якого визначається силою особистого авторитету співробітника.

До групи методів стимулювання діяльності та поведінки входить і заохочення, яке виражається в оцінці та схваленні вихователем, колективом співробітників чи засуджених позитивних вчинків та дій. Заохочення спрямоване на закріплення позитивних і гальмування негативних актів поведінки, на спонукання вихованців до активності в різних сферах діяльності (трудовій, навчальній, громадській, дозвільній). Воно реалізується у моральних, економічних та адміністративних формах. Найпоширеніша форма заохочення - словесна схвальна оцінка праці, вчинків та дій ув'язненого - стала одним з ефективних стимуляторів його поведінки. Вона використовується найчастіше тоді, коли в діяльності та поведінці неповнолітнього вже намітилися позитивні зрушення. Заохочення дозволяє закріпити ці зміни, надає особистості впевненості у собі, піднімає її в очах інших, формує почуття власної гідності, спонукає до подальших позитивних дій.

Сильним мотиваційним, стимулюючим засобом виливу на особистість є метод довіри. Суть цього методу полягає у виявленні вихователем у неповнолітнього якоїсь позитивної якості та дорученні йому діяльності, в якій ця якість повинна проявитися. Сила методу полягає у тому, що довіра викликає у засудженого зворотну реакцію у вигляді певних моральних обов'язків перед особою, що виявила цю довіру. Виконання цих обов'язків примушує ув'язненого слідкувати за своєю поведінкою, діями та вчинками, привчає займатися самовихованням. Виправдана довіра дає емоційне задоволення, дозволяє відчути значущість своєї особистості.

Призначення методів вивчення результатів виховання полягає в отриманні зворотної інформації про результативність виховних впливів вихователів чи соціальних працівників на ув'язнених, у здійсненні періодичних „зрізів” рівня їх виправлення.

Спостереження як спеціально організоване, цілеспрямоване, планомірне та систематичне сприйняття поведінки ув'язнених у природних умовах їхнього життя та діяльності дозволяє фіксувати, аналізувати, узагальнювати прояви особистості, її зміни у різних ситуаціях, контролювати хід накопичення позитивного досвіду поведінки.

Індивідуальні бесіди надають співробітникам та соціальним працівникам можливість виявляти зміни у поглядах і переконаннях ув'язненого, його життєвих планах, прагненнях, системі цінностей і моральних установках, рівень сформованості правосвідомості і в цілому відстежувати хід коригування спрямованості особистості внаслідок педагогічних впливів.

Аналіз продуктів діяльності (наприклад, кількісних та якісних показників трудової та навчальної діяльності, виконання різних доручень, виступів на зборах, заміток до стінної газети, листування тощо) допомагає побачити відображені в них інтереси неповнолітнього, його прагнення, зміну ставлення та поведінки. Співробітники установ можуть спеціально створювати різні педагогічні ситуації, котрі спонукали б засудженого до певних вчинків, дій, висловлювань та засвідчували б його життєву позицію.

Узагальнення незалежних характеристик грунтується на зібранні, порівнянні відомостей про неповнолітнього від різних осіб, котрі характеризують його незалежно один від одного, що підвищує об'єктивність суджень про особливості спрямованості його особистості, риси характеру, суперечливість поведінки за різних обставин та наявність позитивних змін. Як правило, такий метод застосовується при складанні психолого-педагогічної характеристики, внесенні коректив у план індивідуальної виховної роботи. Рекомендується використання формалізованих прийомів отримання характеристик засуджених від співробітників, котрі спілкуються з ними у різних сферах діяльності: це можуть бути біполярні характеристики запропонованих особистісних властивостей, їх ранжування.

З метою вивчення результативності виховних впливів на неповнолітніх ув'язнених використовуються методи анкетування, аналізу документації, а також спеціальні психодіагностичні методики (зокрема тестування), засновані на трьох підходах: а) об'єктивний, що передбачає чітке вимірювання результатів виконання діагностичних завдань; б) суб'єктивний - коли діагностика базується на аналізі інформації, яку ув'язнений повідомляє про себе; в) проективний — коли на „абстрактний” матеріал, що надається, нібито проектуються певні якості особистості (наприклад, кожна з „плям Роршака” у різних людей викликає різні асоціації, а це дає можливість пов'язувати їх з настроєм, думками тощо, або методика „Завершення незакінченого оповідання” допоможе виявити потреби, намагання тощо).

Достовірність узагальнюючих суджень про результати корекційно-виховного процесу з неповнолітніми ув'язненими забезпечується комплексним використанням зазначених методів цієї групи зі зіставленням матеріалів, отриманих за допомогою кожного з них.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Реабілітація неповнолітніх правопорушників як специфічний метод соціальної роботи в умовах позбавлення волі.	\|	Відношення між поняттями.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.023 сек.