Поняття та загальна характеристика правових підстав та форм набуття права власності на землю громадянами, юридичними особами та територіальними громадянами і державою.

Здійснення права власності на землю потребує відповіді на запитання, яким чином передбачені в Конституції України суб’єкти права власності на землю зможуть втілити у реальність передбачене в Основному Законі об’єктивне право власності на землю? В науковій та іншій юридичній літературі поняття “умови виникнення права власності” розглядається у широкому розумінні, яким охоплюються безпосередньо умови, дії та інші підстави та способи набуття права власності. Стосовно цього О.В.Дзера зазначає, що для виникнення у громадянина права власності необхідно, щоб мали місце певні умови, дії, юридичні факти, які визнаються нормами цивільного законодавства, а в деяких випадках також нормами інших галузей законодавства (сімейного, земельного тощо).

Що стосується юридичної сутності підстав та умов набуття права власності на земельні ділянки в Україні, то вони потребують більш детального та глибшого дослідження в розумінні тлумачення цих норм, з метою їх правильного застосування.

Окремі науковці вважають, що важливим також є той факт, що реалізація земельних прав суб’єктами шляхом набуття права приватної власності на земельну ділянку тісно пов’язане з гарантіями цих прав. Це обумовлено тим, що виникнення права приватної власності на земельну ділянку у однієї особи водночас є підставою припинення цього права на цю ділянку у іншої особи (попереднього власника). При цьому важливим є забезпечення дотримання встановленого земельно-правового порядку щодо переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого.

Очевидно, що для набуття права власності на земельну ділянку більш прийнятною вбачається саме такий погляд на правову природу умов виникнення права власності на земельну ділянку. Принагідно варто зазначити, що в земельно-правовій літературі не дається загального визначення поняття “умови набуття права власності на землю”. В етимологічному значенні термін “умови” тлумачиться як: “необхідна обставина, яка зумовлює здійснення, створення, утворення чого-небудь, або сприяє чомусь; обставини, особливості реальної дійсності, за яких відбувається або здійснюється що-небудь; правила, які існують або встановлені в тій чи іншій галузі життя, діяльності, які забезпечують нормальну роботу чого-небудь”.

При цьому, як зазначає В.В. Носік, не варто ототожнювати умови і підстави набуття права власності на землю, оскільки кожна з цих категорій має самостійне значення для набуття права власності на землю. Якщо підстави набуття права власності на землю являють собою об’єктивні події, а також вольові дії тих чи інших суб’єктів, то умови набуття права власності на землю необхідно розглядати через призму певних обставин, правил, норм, за наявності яких громадяни, юридичні особи чи держава можуть стати власниками земельних ділянок. Саме у поєднанні з підставами набуття права власності на землю умови забезпечують можливість згаданим суб’єктам одержати земельну ділянку на підставах права власності.

Разом з тим, В.І. Андрейцев слушно зауважує, що як в чинному законодавстві так і в науковій та спеціальній літературі почали застосовуватися, в якості підстав, поряд із терміном „приватизація” й інші замінники – „платна приватизація”, „передача земельних ділянок у власність шляхом викупу”, „продаж земельних ділянок” як тотожні. На думку вченого, поняття набуття прав на земельні ділянки має свої юридичні особливості і відрізняє вказаний процес від купівлі-продажу та інших форм відчуження земельних ділянок і тому розглядається як самостійна юридична категорія, яка у поєднанні із законодавчо закріпленими підставами забезпечує здійснення суб’єктивного права власності на землю.

Цікавою також є позиція молодого науковця І Спасибо. Досліджуючи питання спільних рис і розбіжностей між підставами та способами набуття права власності цей науковець підкреслює, що те, що є підставою, не може бути способом. Зокрема, на його думку, підставою набуття права власності слід вважати такий юридичний факт, який тягне за собою виникнення зобов’язальних правовідносин, а способом набуття права власності – юридичний факт, з яким пов’язується виникнення права власності.

Розділи Ш та 1У Земельного Кодексу України визначають підстави набуття права на землю суб’єктами. Зокрема, ст. 81 встановлює, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) шляхом укладання цивільно-правових угод: купівлі-продажу, дарування, міни;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

д) виділення в натурі (на місцевості) належної їм частки (паю).

Юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності шляхом:

а) придбання на підставі цивільно-правових угод ( купівлі-продажу, дарування, міни);

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;

в) прийняття спадщини.

Територіальні громади сіл, селищ, міст мають право комунальної власності на землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності . До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать: землі загального користування, землі під залізницями, автошляхами, об’єктами повітряного і трубопровідного транспорту, землі природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, землі лісового і водного фондів.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у випадках передачі їм земель державної власності, примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності, прийняття спадщини, шляхом укладання цивільно-правових угод, та з інших підстав, визначених законом.

Держава є особливим суб’єктом власності на землю. У державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність належать: землі атомної енергетики, оборони, землі під об’єктами природно-заповідного та історико-культурного фонду, землі під державними залізницями, землі лісового та водного фондів, та інші об’єкти, визначені в ст.. 84 Земельного Кодексу України.

Право спільної (часткової) власності на земельну ділянку виникає при добровільному об’єднанні власниками належних їм земельних ділянок, при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами, при прийнятті спадщини та за рішенням суду.

Земельна ділянка може перебувати також у спільній сумісній власності подружжя, членів фермерських господарств, співвласників житлових будинків.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним Кодексом України.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадянам проводиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

б) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом України.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним Кодексом України, проводиться один раз по кожному виду використання.

Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність та земельних ділянок комунальної власності у державну власність проводиться у порядку, визначеному Земельним Кодексом України (ст.ст.122, 123).

Реалізувати право на землю можна також шляхом придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод. Продаж таких земельних ділянок здійснюється органами державної влади та місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до норм Земельного Кодексу України. (глава 20, 21 Кодексу).

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських районних державних адміністрацій.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Цивільно-правові форми набуття та реалізації права власності на землю (купівля-продаж, дарування, спадкування).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.