Проголошення незалежності Бангладеш.

Внутрішня та зовнішня політика Пакистану в 50-60-х роках.

Пакистан, який здобув статус домініону водночас із Індією, опинився в порівняно важчому становищі, ніж його східний сусід. Зосереджена на його території промисловість була в основному обробною, зорієнтованою на індійську сировину. Національного капіталу в країні майже не було, й лише 13% населення вміли писати та читати. Запропонована урядом як державна мова урду була рідною для меншої частини населення країни. Територія Пакистану складалася з двох великих частин, які розділяло 1700 км індійської території. Додаткову проблему створював багатонаціональний склад держави, що особливо відчувалося в населеному бенгальцями Східному Пакистані (Східній Бенгалії), де постійно лунали претензії щодо дискримінації місцевого населення та непропорційного фінансування програм державного розвитку.

Після проголошення незалежності в Пакистані до 1954 р. не проводилися вибори до національного парламенту. Після запеклої політичної боротьби, що ускладнилася розпуском 1955 р. парламенту й введенням військового стану, лише 1956 р. Пакистан прийняв конституцію, яка проголосила країну незалежною республікою в складі Британської Співдружності. Однак, це не поліпшило економічної ситуації країни, а нестійкі уряди, які в 1955-1958 роках були при владі, не змогли запропонувати ефективної програми виходу з кризи. З кінця 1956 р. почав набирати силу сформований на основі кількох правих партій "Ісламський фронт", що виступав за жорстку внутрішню політику.

Унаслідок військового перевороту 7 жовтня 1958 р. до влади прийшов генерал Мохаммед Айюб Хан, який 27 жовтня оголосив про прийняття обов'язків президента країни. У Пакистані було розпущено парламент, заборонено партії, встановлено пресову цензуру та військові трибунали. У внутрішній політиці М. Айюб Хан провів помірковану земельну реформу, запровадив програми збільшення національного експорту й боротьби з корупцією та зловживаннями службовців. У зовнішній політиці військовий лідер країни продовжив попередню орієнтацію на США та підтвердив участь Пакистану у військових структурах СЕАТО. В середині 60-х років становище Пакистану погіршилося через невдалі спроби підтримки антиіндійського повстання в Кашмірі, що врешті-решт призвело до повномасштабної війни (квітень — вересень 1965 р.).

Придушення військовими опозиційного руху та надзвичайні заходи в економічній сфері викликали сплеск незадоволення центральним урядом у Східному Пакистані. Місцевий національний рух очолили лідери створеної ще 1949 р. "Авамі Ліг" (Народної Ліги) на чолі з шейхом Муджибуром Рахмоном. Бенгальський опозиційний рух висунув у 60-х роках програму досягнення регіональної автономії Східної Бенгалії під назвою "Шість пунктів".

Після відновлення дії конституції в Пакистані було створено Пакистанську народну партію (ПНП), що з часом зайняла місце головної, опозиційної до військового режиму, сили. Трьома складовими партійної програми стали гасла: "Іслам — наша віра, демократія — наша форма правління, ісламський соціалізм — наша економічна система". Після проведення виборів до парламенту ПНП отримала 82 із 300 парламентських мандатів.

Безуспішні спроби уряду Айюб Хана виправити різко погіршене великими військовими витратами економічне становище країни у кінці 1968 р. призвели до політичної кризи. Зважаючи на перманентні студентські виступи, демонстрації та постійні страйки, що паралізували життя країни 25 березня 1969 р. Айюб Хан склав повноваження і передав владу армії. Новим президентом став Ях'я Хан, який повторюючи шлях свого попередника відмінив дію конституції, розпустив парламент і ввів воєнний стан. Через зростання суспільного незадоволення правлінням військових у грудні 1970 р. в Пакистані було проведено перші в історії країни прямі парламентські вибори.

Перемога на виборах "Авамі Ліг", що отримала 160 із 162 зарезервованих за Східним Пакистаном місць у парламенті, дозволила М. Рахмону відкрито поставити питання про надання східним бенгальцям автономії. Вимоги до уряду народ підтримав багатотисячними демонстраціями. Завдяки таємній індійській допомозі почали творитися збройні загони бенгальських партизанів "мукті бахані" ("сили визволення"). Антипакистанські настрої посилювалися відсутністю ефективної допомоги Бенгалії з боку центрального уряду для ліквідації наслідків величезних повеней літа 1970 р. та циклону, що в листопаді того ж року пронісся над провінцією. Унаслідок стихійних лих загинули сотні тисяч осіб, але пакистанський уряд не подбав про фінансову та матеріальну допомогу потерпілим.

Зважаючи на небезпеку легального проголошення незалежності Східного Пакистану, Ях'я Хан та лідер партії, що перемогла на виборах у Західному Пакистані, Зульфікар Алі Бхутто вирішили не допустити скликання національного парламенту. Військовий уряд різко відреагував на вимоги бенгальців. У ніч з 25 на 26 березня 1971 р. унаслідок блискавичної операції всіх лідерів автономістського руху було арештовано і вивезено до Західного Пакистану, а саму "Авамі Ліг" заборонено. У відповідь на репресії в Східній Бенгалії розпочалися збройні напади на урядові війська, а та частина бенгальських лідерів, що залишилася на волі, 26 березня 1971 р. оголосила про створення цілком незалежної від Пакистану держави Бангладеш. Через репресії та загострення економічної ситуації, якою ніхто не займався до Індії з Бенгалії переселилося понад 7 млн. біженців, переважно індуїстів за віросповіданням.

На початку грудня 1971 р. до конфлікту втрутилася Індія. І. Ганді звернулася до Ях'я Хана з вимогою звільнити М. Рахмона і припинити репресії в Східній Бенгалії. Використавши, як привід до початку бойових дій бомбардування двома невідомими літаками індійської авіабази в Аккрі, індійці 3 грудня перейшли кордон Східної Бенгалії, у той же час розпочавши бойові дії на кордоні в Західним Пакистаном. Деморалізована постійними нападами бенгальських партизанів та браком зв'язку з головними силами пакистанська армія в Бенгалії майже не чинила супротиву. Столиця провінції Дакка була захоплена 14 грудня, а 16 грудня 1971 р. пакистанські війська в Бенгалії капітулювали. Наступного дня припинилися бої і на кордоні із Західним Пакистаном.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Внутрішня та зовнішня політика Індії в 50-70-х роках.	\|	Пакистан в 70-90-х роках.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.