Війна у Перській затоці.

Ірак, який був виснажений довготривалою війною з Іраном, на початку 90-х років опинився на межі економічного краху. Диктатор країни С. Хусейн відважився на авантюристичний крок, окупувавши під гаслами загальноарабської єдності сусідній багатий нафтою Кувейт. Увечері 2 серпня 1990р. іракські війська, майжене зустрічаючи опору, зайняли невеликий (17,8 тис. кв. км) емірат. Уряд Кувейту встиг емігрувати. З огляду на стратегічне значення регіону, в якому відбулася агресія, конфлікт швидко набрав світового виміру. Міжнародне співтовариство майже одноголосно засудило Ірак. Лише Лівія, Йємен, Йорданія та ОВП оголосили про політичну підтримку іракських дій. Рада Безпеки ООН прийняла ріш ення заборонити імпорт іракської нафти і накласти ембарго на торгівлю з багдадським режимом. Прийнята на вимогу США 29 листопада 1990 р. резолюція Ради Безпеки №678 уповажнювала країни антиіракської коаліції застосувати силу в тому випадку, якщо до 15 січня 1991 р. С. Хусейн не звільнить окупованих територій.

На території Саудівської Аравії та частково Туреччини країни антиіракської коаліції зосередили близько 700000 солдат, 3500 танків і 1800 літаків. Для проведення операції свої війська надали США, Англія, Франція, Італія, Канада, Саудівська Аравія, Єгипет, Сирія, Пакистан, Кувейт, Бангладеш, Об'єднані Арабські Емірати, а також символічними контингентами — багато інших країн, включно з колишніми країнами соціалістичного табору в Східній Європі. Після закінчення терміну ультиматуму в ніч з 16 на 17 січня 1991 р. масованими авіаударами по Багдаду та військах Іраку в Кувейті союзники розпочали операцію "Буря в пустелі". Ірак, сили якого напередодні війни налічували 500000 солдат, 4200 танків і 650 літаків, не зміг організувати ефективної протидії атакам союзників. Після знищення пунктів зв'язку, радарних станцій ППО та вузлів сполучення, іракська армія була деорганізована і не чинила організованого опору під час наземної фази операції, яка розпочалася в ніч з 23 на 24 лютого. Упродовж кількох днів союзники повністю звільнили територію Кувейту. Здійснюючи ракетні удари по Ізраїлю С. Хусейн намагався втягнути до війни Тель-Авів, що могло б бути використане пропагандою для оголошення "священної ісламської війни", однак ізраїльтяни виявили стриманість і не дозволили себе спровокувати. Співвідношення втрат сторін конфлікту продемонструвало значну перевагу техніки та тактики військ союзників над Іраком. Союзники втратили близько ЗО танків, 50 літаків і 250 осіб убитими, знищивши при цьому 3800 танків, 240 літаків та 35000 солдат іракської армії.

На порозі військової катастрофи 27 лютого С. Хусейн оголосив про готовність прийняти резолюцію ООН щодо Кувейту. Після припинення військових дій Ірак змушений був допустити на свою територію групи спостерігачів ООН, які контролювали виконання зобов'язання припинити розробки заборонених видів зброї та ядерних боєприпасів, погодитися на виплату відшкодування та обмеження в продажі своєї нафти. США, які відігравали головну роль в організації антиіракської коаліції, не вдалися до усунення С. Хусейна, зважаючи на загрозу посилення ворожого Заходові сусіднього Ірану та загострення ситуації в регіоні, яке могло настати після усамостійнення населених курдами північних та шиїтами південних районів Іраку. Однак, США втрутилися в жорстоке придушення багдадським режимом виступів курдів та шиїтів, заборонивши перебування іракських військ та польоти військової авіації в "зонах безпеки" на півночі та півдні країни. У наступні роки США неодноразово вдавалися до ракетних та бомбових ударів по іракській території, мотивуючи свої атаки недотриманням іракською стороною підписаних раніше угод. Наймасштабнішою серед цих атак була здійснена на початку 1999 р операція "Лис пустелі".

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Громадянська війна та ізраїльська агресія 1982 р. в Лівані.	\|	Урегулювання палестинської проблеми в 90-х роках.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.